З даного визначення випливає, що «претендент» на статус суб'єкта АП за своїми особливостями потенційно здатний бути носієм суб'єктивних прав і обов'язків у сфері публічного управління, тобто повинен мати комплекс соціальних передумов, що дозволяють йому мати суб'єктивні права і обов'язки.

До таких особливостей суб'єктів АП належать:

а) зовнішня самостійність (відокремленість) у реалізації своїх прав та обов'язків у сфері державного управління;

б) персоніфікація в суспільних відносинах управлінського типу, тобто виступає у вигляді єдиної особи - персони. Так, орган державного управління складається з багатьох фізичних осіб І, як правило має структурні частини, але в адмін-правовій сфері виступає виключно як єдина особа;

в) здатність виражати і здійснювати або персоніфіковану волю у відносинах з державними органами або державну волю у процесі адміністративно-правового регулювання суспільних відносин.

г) володіння відповідно до приписів адміністративно-правових норм здатністю мати права та юридичні обов'язки у сфері публічного, тобто адміністративна правоздатність;

д) володіння потенційною можливістю реально брати участь в адміністративно-правових відносинах, тобто реалізувати свої права і нести обов'язки у сфері публічного управління, тобто адміністративна дієздатність;

ж) здатність суб'єкта нести за порушення адмін-правових норм юридичну відповідальність - адміністративна деліктоздатність;

Суб'єкти АП відповідно до норм чинного адм законодавства мають:

Суб'єктивні права у сфері державного управління - це надана і гарантована державою, а також закріплена в адміністративно-правових нормах міра можливої або дозволеної поведінки у правовідносинах, яка забезпечена кореспондуючим обов'язком іншого суб'єкта.

Суб'єктивні адмін-правові обов'язки - це покладена державою і закріплена в адміністративно-правових нормах міра належної або необхідної поведінки у правовідносинах, реалізація якої забезпечена можливістю адміністративного примусу.

Об'єднує їх а) спільна адмін-правова природа, б) існування в адмін правовідносинах, в) наявність меж у поведінці (і те, і друге є мірою), г) наявність у особи, адміністративної правосуб'єктності, д) наявність державних гарантій.

Відмінності полягають у тому, що: а) права реалізуються в інтересах їх власника, а обов'язки в інтересах інших осіб; б) права - це міра можливої або дозволеної поведінки, а обов'язки - міра належної або необхідної поведінки.

Необхідно розрізняти поняття “суб'єкт АП” і “суб'єкт адміністративних правовідносин”. Суб'єкт АП має реальну можливість стати суб'єктом адмін правовідносини. Для цього необхідно настання певних умов, а саме:

наявність конкретних адмін-правових норм, що передбачають реальну ситуацію та права та обов'язки особи у цій ситуації;

підстави виникнення, зміни та припинення конкретних правовідносин.

Суб'єкт адміністративно-правових відносин - фізична або юридична особа, яка відповідно до чинного законодавства є учасниками управлінських відносин, урегульованих нормами АП, наділена визначеними правами й обов'язками в сфері публічного управління і спроможні їх здійснювати.

Певна група суб'єктів АП характеризується наявністю такої ознаки, як компетенція.

Компетенція - це сукупність нормативно закріплених повноважень, прав і обов'язків, що надані органу або посадовій особі з метою належного виконання ними певного кола державних чи суспільно-значущих завдань та здійснення відповідних функцій.

Повноваження - комплекс прав наданих суб'єкту відповідно до займаної посади, що необхідний для вирішення якого-небудь питання.

Коло суб'єктів АП досить багато чисельне та різноманітне.

Суб'єкти АП можуть бути індивідуальні та колективні (або - фізичні та юридичні особи).

Система суб'єктів АП України

Фізичні особи;

а) громадяни України;

б) іноземні громадяни;

в) особи без громадянства;

Посадові особи;

Об'єднання громадян;

а) громадські організації;

б) політичні партії;

г) релігійні організації;

д) професійні спілки;

Президент України;

Державні організації:

а) державні органи;

б) адміністрації державних підприємств, установ, організацій;

в) структурні підрозділи державних органів, наділені власною компетенцією.

6. Органи місцевого самоврядування.

7. Недержавні організації:

а) підприємства, установи, організації недержавної форми власності;

б) трудові колективи;

в) структурні частини підприємств, установ, організацій,(наприклад, факультет, цех, відділення в лікарні тощо).

Таким чином, для АП характерна наявність великої кількості суб'єктів з різною компетенцією, структурою і правовим статусом. Цим зумовлене й існування кількох варіантів їх класифікації.

Слід зазначити, що правове становище суб'єктів одного рівня неоднакове. Якщо проаналізувати адміністративну правосуб'єктність громадян, то виявиться, що вона має .різницю залежно від статі, віку, стану здоров'я (не всі можуть призиватися на військову службу, вступати у навчальні заклади тощо).

2. Фізичні особи як суб'єкти АП

Під фізичною особою слід мати на увазі людину як біологічну істоту. В юридичному значенні слова під фізичними особами мають на увазі громадян України, іноземців та осіб без громадянства. Ці категорії осіб мають суттєві особливості у своєму загальному правовому статусі в Україні. Кожна категорія складається з значної кількості різних підкатегорій, правовий статус яких визначається залежно від характеру виконуваних ними соціальних функцій, службового становища, наявності особливого адміністративно-правового статусу, спеціальних прав і багатьох інших обставин.

Адміністративно-правовий статус людини і громадянина - комплекс прав і обов'язків особи, закріплений нормами адміністративного права, а також гарантії реалізації прав і обов'язків.

Адміністративно-правовий статус є складовою частиною загального правового статусу особи і урегульований нормами конституційного та адміністративного права. Багато прав і обов'язки людини і громадянина похідні від конституційних прав і обов'язків і знаходять своє відображення в законах, адміністративно-правових підзаконних нормативних актах, в актах органів місцевого самоврядування. Інші права і обов'язки не регламентовані конституційними нормами, але відповідають духу загальної конституційної концепції становища особи в Україні, встановлені іншими правовими актами (права і обов'язки пов'язані з керуванням транспортними засобами, придбання зброї).

Адміністративно-правові відносини особи з іншими суб'єктами АП можуть виникати як на підставі реалізації прав людини і громадянина або в зв'язку з покладеними на них обов'язками у сфері управління, так і при захисті прав і свобод особи або порушення особою своїх обов'язків.

Існує кілька точок зору на складові адміністративно-правового статусу:

Ківалов С.В., Коваль Л.В.:

- адміністративна правоздатність;

- адміністративна дієздатність.

Бахрах Д.М.

- адміністративна правосуб'єктність;

- реальні права і обов'язки.

Колпаков В.К.:

- адміністративна правоздатність;

- адміністративна дієздатність;

- права, які зумовлені адміністративним законодавством;

- адміністративно-правові обов'язки.

Битяк Ю.П.:

- основні невід'ємні права і свободи;

- комплекс прав та обов'язків, що закріплюються Конституцією України, нормами інших галузей права, в тому числі й адміністративного;

- гарантії реалізації цих прав та обов'язків, а також механізм їх охорони державою.

Точка зору більшості:

- адміністративна правосуб'єктність;

- права, свободи та законні інтереси;

- обов'язки;

- гарантії реалізації прав та свобод та законних інтересів.

Адміністративно-правовий статус громадян України - це встановлена законом й іншими правовими актами сукупність прав і обов'язків громадянина, що гарантують його участь в управлінні державними справами і задоволення публічних та особистих інтересів через діяльність державної влади та органів місцевого самоврядування.

1. Адміністративна правосуб'єктність громадян

Адміністративно-правовий статус громадян визначається обсягом та характером їх адміністративної правосуб'єктності.

Елементами правосуб'єктності є:

Адміністративна правоздатність - закріплена нормами АП здатність громадянина бути носієм прав та обов'язків у сфері публічного управління (виникає з моменту народження громадянина і припиняється після його смерті) - наприклад, право на громадянство, ім'я та прізвище, на соціальний захист тощо.

Адміністративна дієздатність - закріплена нормами АП здатність громадянина своїми діями реалізувати надані йому права і виконувати покладені на нього обов'язки у сфері публічного управління.

Види адміністративної дієздатності:

* часткова - до 16 років.

* неповна - з 16 років;

* повна - із 18 років;

У силу зазначених обставин громадяни можуть бути визнані обмежено або повністю недієздатними.

Адміністративна деліктоздатність закріплена нормами АП здатність громадянина нести юридичну відповідальність за свої дії.щщщщ

Адміністративна правосуб'єктність громадян поділяється на загальну та спеціальну. Відповідно розрізняють загальний та спеціальний адміністративно-правовий статус громадян. Кожен громадянин наділений передусім загальним статусом, який як правило однаковий для всіх, однак в той же час він може бути носієм одного або кількох спеціальних статусів. Досить часто спеціальний статус доповнює загальний (особа, яка має посвідчення водія), але іноді спеціальний статус впливає на загальний обмежуючи та змінюючи його (особа щодо якої встановлено адміністративний нагляд)

2. Права, свободи і законні інтереси громадян

Реалізація права передбачає видання акту застосування.

Реалізація свободи не передбачає видання акту застосування.

Законний інтерес - це юридично значимий інтерес, заснований на законі, що випливає з нього, схвалений і захищуваний ним, хоч і не закріплений у конкретних правових нормах.

Права і свободи можна поділити на різні групи, зокрема на загальні та спеціальні, абсолютні та відносні, громадянські (особисті, фізичні), політичні, економічні, соціальні, духовні (культурні) та ін.

3. Обов'язки громадян

Відповідно до Концепції реформи адміністративного права України оновлення змісту адміністративно-правового статусу громадян потребує вжиття ряду конкретних заходів щодо вдосконалення адміністративного законодавства, а саме:

- приведення у відповідність з вимогами Конституції України правоохоронного адміністративного законодавства;

- законодавче врегулювання порядку вільного пересування, вибору місця проживання в межах території України, реєстрації фізичних осіб, які на законних підставах перебувають на території України, введення Єдиного державного реєстру цих осіб;

- скасування прописки громадян за місцем їхнього проживання;

- законодавче врегулювання права громадян України на отримання управлінських послуг, що надаються органами виконавчої влади (у т. ч. видача дозволів, ліцензій тощо);

- законодавче врегулювання порядку створення політичних партій, їх легалізації та скасування судом актів реєстрації цих організацій, легалізації громадських організацій та скасування актів реєстрації цих організацій;

- розроблення законів, що регулюватимуть відповідні організаційні форми громадських формувань правоохоронного напряму з метою розширення участі громадян України в державному управлінні, охороні громадського порядку та боротьбі зі злочинністю;

- законодавче визначення порядку реалізації права громадян на проведення зборів, мітингів, походів і демонстрацій, умов їх проведення, прав і обов'язків учасників масових мирних заходів;

- удосконалення законодавства, що регулює права громадян під час звернень до органів виконавчої влади і місцевого самоврядування та розгляду їхніх скарг посадовими особами;

- запровадження судового адміністративно-правового захисту прав і свобод громадян.

Адміністративно-правовий статус громадян України визначається:

Конституцією України (зокрема, розділом 2, ст. 21-68);

відповідними законами (насамперед, законом «Про громадянство України»;

окремими міжнародними договорами;

відповідними нормативно-правовими актами Президента України, державних органів та місцевого самоврядування.

4. Гарантії прав та свобод громадян

Споконвічним та універсальним гарантом прав громадян є закон. Будь-які владні структури і посадові особи зобов'язані діяти в рамках закону, і тільки в рамках закону вони можуть бути наділені якостями організаційно-правових гарантів. Закон може виконувати функцію гаранта при дотриманні таких умов:

положення, що містяться в законі, повинні бути адекватні економічній і політичній ситуації в країні, а також мати юридичну стабільність;

відповідати високому рівню юридичної техніки;

містити конкретні норми і механізми їхньої реалізації;

визначати коло державних органів і посадових осіб, на яких покладені обов'язки створювати умови для реалізації прав і свобод;

передбачати відповідальність органів і посадових осіб за обмеження прав і обов'язків громадян;

Для забезпечення адміністративно-правових гарантій прав і свобод громадян сформульовані такі положення:

в Україні не повинні видаватися закони, що відміняють або применшують права і свободи людини і громадянина;

обмеження прав можливо тільки при наявності визначених обставин і повинно бути встановлено законодавством;

визначено перелік прав і свобод, що не підлягають обмеженню взагалі;

будь-які нормативні акти, що торкаються права, свободи й обов'язку людини і громадянина, не можуть застосовуватися без офіційного опублікування та реєстрації у Мінюсті.

Організаційно-правові гарантії можна підрозділити на види:

а) судові, тобто реалізовані судами в процесі здійснення правосуддя. Порядок розгляду справ, що виникають з адміністративно-правових відносин, установлений законодавством про цивільне судочинство (справи по скаргах на дії державних органів і посадових осіб у зв'язку з накладенням адміністративних стягнень; справи по скаргах на дії державних органів, громадських організацій і посадових осіб, що порушують права і свободи громадян). Справи по економічних суперечках, що виникає з адміністративних правовідносин, підвідомчі арбітражному суду (наприклад, справи про визнання недійсними цілком або частково ненормативних актів державних органів, органів місцевого самоврядування й інших органів, що не відповідають законам і іншим нормативним правовим актам і що порушують права і законні інтереси громадян);

б) адміністративні, тобто реалізовані у позасудовому порядку. У рамках управлінської компетенції посадові особи вправі, а в багатьох випадках - зобов'язані розглядати питання забезпечення адміністративно-правових гарантій прав громадян і вживати заходів для їхньої реалізації.

в). особисті Конституцією України закріплене право громадян звертатись особисто, а також спрямовувати індивідуальні і колективні звернення в державні органи й органи місцевого самоврядування. Під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Основні види звернень громадян:

Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.

Заява - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності.

Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.

Особливості адміністративно-правового статусу окремих категорій осіб

Крім того в чинному законодавстві зустрічаються терміни, що характеризують адміністративно-правовий статус громадян як спеціальний:

- мешканці територій з особливими адміністративно-правовим режимом - це особи, що мешкають у прикордонних зонах, закритих містах, заповідних зонах, на територіях де введено надзвичайний стан і т.д.

- суб'єкти адміністративної опіки - це особи, які в силу своєї слабої соціальної захищеності потребують спеціальну допомогу з боку держави (безробітні, інваліди, діти-сироти, інваліди та учасники ВВВ,). Такі особи мають більше прав, ніж інші громадяни

Адміністративно-правовий статус іноземців та осіб без громадянства в Україні визначається Конституцією України (ст.26 та ін.), законом «Про правовий статус іноземців» (від 4 лютого 1994 р.), іншими законодавчими актами України (наприклад, КпАП України - ст. 16 та ін.), а також міжнародними угодами.

Іноземцями визнаються іноземні громадяни - особи, які належать до громадянства іноземних держав і не є громадянами України.

Особами без громадянства (апатридами) визнаються особи, які не належать до громадянства будь-якої країни.

Адміністративно-правовий статус біженців визначається законом України “Про біженців” від 21 червня 2001 року N 2557-III.

Біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутись до неї внаслідок зазначених побоювань;

Відповідно до Конституції іноземні громадяни й особи без громадянства користуються в Україні правами і несуть обов'язку нарівні з громадянами України, крім випадків, установлених чинним законодавством або міжнародними договорами.

Іноземні громадяни і особи без громадянства, що знаходяться на території України, підлягають адміністративної відповідальності на загальних підставах із громадянами України. Питання про відповідальність за адм правопорушення, вчинені на території України іноземними громадянами, що відповідно до чинних законів і міжнародних договорів користуються імунітетом від адмін юрисдикції України, вирішуються дипломатичним шляхом.

Законодавство розрізняє іноземних громадян, що тимчасово перебувають на території України, а також такі, що перетинають країну транзитом.

Правосуб'єктність іноземних осіб, що знаходяться на території України, характеризується такими особливостями:

іноземні громадяни й особи без громадянства не можуть бути державними службовцями, займати деякі посади, працювати в митних органах;

на іноземних громадян і осіб без громадянства не поширюється військовий обов'язок;

тільки до іноземних громадян і осіб без громадянства застосовується таке адміністративне стягнення, як видворення;

іноземні громадяни й особи без громадянства можуть в'їжджати на територію України при наявності дозволу (виняток встановлений для громадян країн СНД, із якими укладені угоди про безвізовий в'їзд і виїзд);

іноземні громадяни й особи без громадянства мешкають і здійснюють свою діяльність на підставі спеціальних документів;

3. Об'єднання громадян як суб'єкти адміністративного права

Ст. 36 Конституції закріплює право на свободу об'єднання у політичні партії, громадські організації, професійні спілки. Одним словом у різного роду об'єднання. Поняття об'єднання громадян є збірним, узагальнюючим поняттям.

Об'єднанням громадян є добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод.

Адміністративно-правовий статус об'єднань громадян в цілому визначається Конституцією України (ст. 36, 37 та ін.), законом України «Про об'єднання громадян», «Про політичні партії», іншими законами, положеннями, статутами тощо.

Дія Закону «Про об'єднання громадян» не поширюється на релігійні, кооперативні організації, об'єднання громадян, що мають основною метою одержання прибутків, комерційні фонди, органи місцевого та регіонального самоврядування (в тому числі ради і комітети мікрорайонів, будинкові, вуличні, квартальні, сільські, селищні комітети), органи громадської самодіяльності (народні дружини, товариські суди тощо), інші об'єднання громадян, порядок створення і діяльності яких визначається відповідним законодавством.

Політична партія - це зареєстроване згідно з законом добровільне об'єднання громадян - прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що має своєю метою сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах.

Громадською організацією - це об'єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, соціально-культурних, спортивних та інших спільних інтересів.

Статус об'єднання громадян.

Об'єднання громадян утворюються і діють із:

всеукраїнським статусом - це об'єднання, діяльність яких поширюється на всю територію України у більшості її областей України і які мають місцеві осередки у більшості її областей;

місцевим статусом - місцеве об'єднання поширює свою діяльність на територію відповідної адміністративно-територіальної одиниці або регіону.

міжнародним статусом - міжнародна громадська організація поширює свою діяльність на територію України і хоча б однієї іншої держави;

Політичні партії створюються лише із всеукраїнським статусом.

Держава виходить із принципу взаємного невтручання в повсякденну діяльність об'єднань громадян, крім окремих випадків, передбачених законодавством. Об'єднання громадян не можуть виступати від імені держави, а виступають тільки від свого імені.

Об'єднання громадян діє на основі статуту, який не повинен суперечити законодавству України.

Членами політичних партій не можуть бути:

1) судді;

2) працівники прокуратури;

3) працівники органів внутрішніх справ;

4) співробітники Служби безпеки України;

5) військовослужбовці.

На час перебування на зазначених посадах або службі члени політичної партії зупиняють членство в цій партії.

Легалізація (офіційне визнання) об'єднань громадян є обов'язковою і здійснюється шляхом їх реєстрації або повідомленням про заснування. Діяльність об'єднань громадян, які нелегалізовані або примусово розпущені за рішенням суду, є протизаконною.

Забороняється утворення і діяльність політичних партій та громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, на розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров'я населення. Політичні партії та громадські організації не можуть мати воєнізованих формувань. Не допускається створення і діяльність організаційних структур політичних партій в органах виконавчої та судової влади і виконавчих органах місцевого самоврядування, військових формуваннях, а також на державних підприємствах, у навчальних закладах та інших державних установах і організаціях (ст. 37 Конституції України).

За порушення законодавства до громадських організацій можуть бути застосовані такі стягнення:

попередження;

штраф;

тимчасова заборона (зупинення) окремих видів діяльності;

тимчасова заборона (зупинення) діяльності;

примусовий розпуск (ліквідація).

У разі порушення політичними партіями законів України до них можуть бути вжиті такі заходи:

1) попередження про недопущення незаконної діяльності;

2) заборона політичної партії.

Припинення діяльності об'єднання громадян може бути проведено шляхом його реорганізації або ліквідації (саморозпуску, примусового розпуску). Реорганізація об'єднання громадян здійснюється відповідно до його статуту. Ліквідація об'єднання громадян здійснюється на підставі статуту або рішення суду.

Політичні партії припиняють свою діяльність шляхом реорганізації чи ліквідації (саморозпуску) або в разі заборони її діяльності чи анулювання реєстраційного свідоцтва в порядку, встановленому законами України.

Адміністративно-правовий статус професійних спілок в цілому визначається Конституцією України (ст. 36, та ін.), ЗУ «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».

Професійна спілка - добровільна неприбуткова громадська організація, що об'єднує громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання).

Адміністративно-правовий статус релігійних організацій в цілому визначається Конституцією України (ст. 35, та ін.), ЗУ «Про свободу совісті та релігійні організації».

Церква (релігійні організації) в Україні відокремлена від держави.

Усі релігії, віросповідання та релігійні організації є рівними перед законом. Встановлення будь-яких переваг або обмежень однієї релігії, віросповідання чи релігійної організації щодо інших не допускається.

Релігійні організації не виконують державних функцій.

Державна система освіти в Україні відокремлена від церкви (релігійних організацій), має світський характер. Доступ до різних видів і рівнів освіти надається громадянам незалежно від їх ставлення до релігії.

Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об'єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об'єднання представляються своїми центрами (управліннями).

Релігійні організації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами (положеннями).

Релігійна організація визнається юридичною особою з моменту реєстрації її статуту (положення).Релігійна організація як юридична особа користується правами і несе обов'язки відповідно до чинного законодавства і свого статуту (положення).

Для одержання релігійною громадою правоздатності юридичної особи громадяни в кількості не менше десяти чоловік, які утворили її і досягли 18-річного віку, подають заяву та статут (положення) на реєстрацію до обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а у Республіці Крим - до Уряду Республіки Крим.

Релігійні центри, управління, монастирі, релігійні братства, місії та духовні навчальні заклади подають на реєстрацію статут (положення) до державного органу України у справах релігій.

Діяльність релігійної організації може бути припинено у зв'язку з її реорганізацією (поділом, злиттям, приєднанням) або ліквідацією.

У разі порушення релігійною організацією законодавчих актів України її діяльність може бути припинено також за рішенням суду.

Адміністративно-правовий статус добровільних дружин визначається Постановою ЦК КПРС та Ради Міністрів СРСР N 379 от 20.05.74 «О дальнейшем совершенствовании деятельности добровольных народных дружин по охране общественного порядка» і які діють на підставі «Примерного положения о добровольных народных дружинах по охране общественного порядка», затвердженого вищезгаданою постановою.

4. Президент України як суб'єкт АП

Слід зазначити, що за період існування незалежної України його правовий статус змінювався. Спочатку він визнавався як найвища посадова особа і глава виконавчої влади, потім як глава держави і глава виконавчої влади і, зараз як глава держави. Як бачимо він не належить ні до одної з гілок влади. Це свідчить про те, що він виконує інтегруючу функцію у процесі здійснення державної влади в цілому. Повноваження визначені у Конституції.

Правовий статус Президента України визначається насамперед розділом V Конституції України. Президент є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина. Він не може мати іншого представницького мандата, обіймати посаду в органах державної влади або в об'єднаннях громадян, а також займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю чи входити до складу керівного органу або наглядової ради підприємства, що має на меті одержання прибутку.

Особливо широкими повноваженнями наділений Президент України у сфері виконавчої влади. Не дивлячись на те, що він представляє державу в цілому, не входячи організаційно в структуру будь-якої гілки державної влади, зокрема законодавчої, виконавчої чи судової влади, урівноважуючи їх, Президент України з урахуванням характеру та обсягу своїх повноважень все ж найближче стоїть до виконавчої влади, несе більшу відповідальність за рівень і реальний стан справ у сфері діяльності цієї гілки влади. У багатьох випадках волевиявлення і акти Президента вирішальним чином впливають на формування і організаційно-правове вирішення тих чи інших питань у сфері функціонування виконавчої влади.

Зокрема, Президент України визначає структуру та персональний склад КМУ - вищого органу виконавчої влади; призначає за згодою ВРУ Прем'єр-міністра України, припиняє його повноваження та приймає рішення про його відставку; за поданням Прем'єр-міністра призначає членів КМ, керівників інших ЦОВВ, а також голів місцевих державних адміністрацій та припиняє їх повноваження на цих посадах; утворює, реорганізовує та ліквідовує за поданням Прем'єр-міністра міністерства та інші центральні органи виконавчої влади та ін.

Відповідно до п. 6 ст. 106 Конституції України Президент України з метою забезпечення необхідних умов для здійснення своїх повноважень створює консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи та служби (наприклад. Координаційна рада з питань державної служби при Президентові України, утворена указом Президента України від 11 лютого 2000 р.).

Важливу роль щодо цього відіграє Адміністрація Президента України, яка утворюється Президентом як постійно діючий орган для забезпечення здійснення ним своїх повноважень. У своїй діяльності Адміністрація керується Конституцією та законами України, указами і розпорядженнями Президента, актами Кабінету Міністрів та Положенням про Адміністрацію Президента (затверджене Указом Президента від 19 лютого 1997 р.).

Основними завданнями Адміністрації є організаційне, правове, консультативне, інформаційне, експертно-аналітичне та інше забезпечення діяльності Президента.

До складу Адміністрації входять:

Перший помічник Президента України

Перший заступник та заступники Глави Адміністрації Президента України

Помічники, радники, референти та наукові консультанти Президента України

Постійний Представник Президента України у ВРУ

Постійний Представник Президента України в КСУ

Державно-правове управління

Управління організаційної роботи та кадрової політики

Управління економічної та соціальної політики

Управління гуманітарної політики

Управління внутрішньої політики

Управління зовнішньої політики

Контрольне управління

Управління документального забезпечення та інформатизації

Управління справами

Канцелярія Президента України

Прес-служба Президента України

Служба Протоколу Президента України

Відділ державних нагород

Відділ громадянства

Відділ помилування

Відділ листів і прийому громадян

Перший відділ.

Інші відділи та структурні підрозділи.

Для поліпшення організації та прискорення проведення в Україні адміністративної реформи, координації заходів, здійснюваних відповідними органами державної влади, забезпечення оперативної підготовки пропозицій щодо уточнення концептуальних засад цієї реформи та шляхів їх реалізації ввести посаду Уповноваженого Президента України з питань адміністративної реформи. (Указ Президента Про чергові заходи щодо дальшого здійснення адміністративної реформи в Україні від 29 травня 2001 року N 345/2001

На основі та на виконання Конституції і законів України Президент видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України.

При Президентові України діє система різного роду дорадчих органів. Вони не є органами ВВ, але суб'єктами АП:

При Президентові України діє біля 25 комісій:

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, Державна комісія з питань стратегії економічного та соціального розвитку, Державна комісія з проведення в Україні адміністративної реформи, Комiсiя державних нагород та геральдики, Комісія з питань аграрної та земельної реформи, Комісія з питань адміністративно-територіального устрою, Комісія з питань реформування правоохоронних органів в Україні, Комісія зі сприяння розвитку громадянського суспільства, Комiсiя у питаннях громадянства, Комiсiя у питаннях помилування.

При Президентові України діє біля 6 міжвідомчих комісій:

Державна міжвідомча комісія з питань співробітництва України з НАТО, Міжвідомча комісія з питань вступу України до Світової організації торгівлі, Міжвідомча комісія з комплексного вирішення проблем Чорнобильської АЕС.

При Президентові України діє біля 10 комітетів:

Комітет ветеранів війни в Афганiстанi та воєнних конфлiктiв в інших зарубіжних країнах, Комітет із Державних премій України імені Тараса Шевченка, Комітет у справах ветеранів, Координаційний комітет боротьби з корупцією і організованою злочинністю при Президентові, Національний комітет України з питань роззброєння.

При Президентові України діє біля 25 рад:

Державна рада з питань пенсійної реформи, Експертна рада підприємців, Координаційна рада з питань державної служби при Президентові України, Координаційна рада з питань місцевого самоврядування, Координаційна рада з питань розвитку Українського козацтва, Нацiональна координацiйна рада боротьби з наркоманiєю, Національна рада з питань адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, Нацiональна рада з питань молодiжної полiтики, Політична рада при Президентові України, Рада нацiональної безпеки і оборони України, Рада по роботі з кадрами, Рада регіонів.

5. Органи державної виконавчої влади як суб'єкти АП

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7