Адміністративне право України

Г) Адміністративна відповідальність посадових осіб настає у випадках, передбачених КпАП України та ЗУ “Про боротьбу з корупцією”. При чому вони притягаються до відповідальності за вчинення адміністративних правопорушень в зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням своїх службових обов'язків. Відсутність цієї обставини тягне за собою притягнення до АВ на загальних підставах. Це стосується і державних службовців, що працюють в системах де діють дисциплінарні статути або спец акти про дисципліну.

5. Адміністративно-правове регулювання проходження державної служби

Проходження державної служби довго триваючий процес, який для державного службовців виражається в послідовній зміні посад починаючи з моменту вступу на державну службу і до звільнення з неї. Протягом цього часу реалізується адмін-правовий статус державного службовця.

Під проходженням державної служби слід мати на увазі сукупність юридичних фактів, пов'язаних з виникненням, зміною та припиненням державно-службових відносин, а саме: з прийняттям на державну службу, службовою кар'єрою (просуванням по службі) та припиненням державної служби.

Проходження державної служби регламентується 2 видами правових актів. Вони розрізняються між собою за характером правових наслідків, що вони викликають.

Перший складають нормативні правові акти, які встановлюють загальний для всіх громадян порядок (правила та умови) проходження державної служби. Ними визначається порядок прийняття на роботу, проходження терміну випробування при прийнятті на службу, особливості умов служби, порядок проведення атестацій, присвоєння рангів та ін.

Другий вид актів - індивідуальні акти, що являють собою один з різновидів юридичних фактів (наказ про призначення на посаду, наказ про присвоєння чергового рангу та ін.).

Відповідно до Закону право на державну службу мають громадяни України незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної приналежності, статі, політ поглядів, релігійних переконань, місця проживання, які одержали відповідну освіту і професійну підготовку та пройшли у встановленому порядку конкурсний відбір, або за іншою процедурою (за патронажним принципом).

При заміщенні посади державного службовця допускається встановлення випробувального терміну (до 6 міс).

Державні службовці підлягають обов'язковій атестації (залежно від виду служби: не частіше 1 разу в 2 роки, але не менше ніж 1 раз у 5 років).

З метою надбання практичного досвіду, перевірки професійного рівня може проводитись стажування державних службовців (терміном до 2 міс з збереженням середньої заробітної плати).

Тривалість робочого часу держ службовців визначається КЗпП та з урахуванням особливостей перебування на різних видах служби.

Заключним моментом перебування на державній службі є припинення державно-службових відносин шляхом припинення державної служби.

Державна служба припиняється:

на загальних підставах. Передбачених КЗпП України;

порушення умов реалізації права на державну службу ( ст 4 З-ну);

недотримання пов'язаних із проходженням служби вимог (обмеження передбачені ст 16 Закону);

досягнення службовцем граничного віку перебування на державній службі (60 (55) років);

відставки (для осіб 1,2 категорії);

виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню на державній службі (недієздатність, наявність судимості, прийняття на роботу родичів та ін);

відмови державного службовця від прийняття присяги або порушення присяги;

неподання або подання неправдивих відомостей щодо його доходів.

Підсумки

Узагальнюючи можна сказати, що створена на основі Конституції України і ЗУ “Про державну службу” система державної служби ґрунтується на теоретичних розробках радянських і сучасних вітчизняних учених, а також світовому досвіді в даній сфері. Проте, з урахуванням орієнтації на кардинальне реформування системи державного управління в Україні, розробки Концепції адміністративної реформи, теоретичного осмислення накопиченого досвіду реформу державної служби в Україні необхідно продовжувати. Основною її соціально політичною метою є утворення кількісно невеликого корпуса професійних службовців, спроможного ефективно здійснювати державну владу і управління, не порушуючи прав і свобод людини і громадянина, усіх суб'єктів права. При цьому особлива увага при створенні дійсно професійної. високоефективної, стабільної й авторитетної державної служби необхідно приділити рішенню комплексу питань по правовому забезпеченню державної служби з акцентом на рішення статусних проблем, пов'язаних із визначенням правового положення державного службовця і його посади. Законодавче визначення статусу державних службовців, встановлення і реалізація гарантій цього статусу повинна включати забезпечення цілісності, системності, повноти і стабільності правового і соціального стану державних службовців. Необхідно змінити систему оплати праці державних службовців із метою забезпечення конкурентноздатності державної служби на ринку праці. Повинний бути максимально об'єкти візований механізм службової кар'єри, забезпечене просування по службі і матеріальній зацікавленості державних службовців на підставі їх особистих заслуг.

У результаті завершення реформування державної служби в Україні вона повинна відповідати, проведеній структурній реформі державного апарату, створенню різноманітних видів контролю над ним, нових форм зв'язку державного апарата з громадянами, громадськими організаціями, політичними партіями і суспільством в цілому.

З метою нормативного забезпечення реформи державної служби, насамперед, планується прийняття нової редакції закону про державну службу, а також законів про військові звання, дипломатичних рангах і інших спеціальних званнях, про статус судів (у новій редакції), про прокуратуру (у новій редакції), МКУ, проекти яких вже подані на розгляд ВРУ, а також ряду інших законів.

Таким чином, реформа державної служби в рамках комплексної адміністративної реформи призведе до радикальної зміни системи державного управління всіма сферами суспільного життя, перетворить її в один із визначальних чинників подальших економічних і соціальних реформ в Україні.

Тема 6. Форми державного управління

1. Поняття, значення та види форм державного управління.

2. Порядок видання, набуття чинності та дія актів державного управління

3. Вимоги до правових актів державного управління.

1. Поняття, значення та види форм державного управління

Форма - термін латинського походження, означає зовнішній вигляд, обриси предмету.

Кожен вид державної діяльності характеризується певними зовнішніми проявами і регламентується відповідними нормативно-правовими актами. Принцип розподілу влади передбачає як різне функціональне призначення кожної гілки єдиної державної влади, так і оснащення їх механізмом, за допомогою якого вони втілюються у життя у конкретній практичній діяльності.

Державна влада повинна діяти, проявляти себе у відповідним чином у різноманітних суспільних відносинах. Державна влада не реалізується сама по собі. Вона завжди втілюється у конкретних діях різного роду, що відображають її зміст, спрямованість. Тобто державна влада реально проявляється в конкретних діях її суб'єктів, які виражають зміст і характер управлінського впливу щодо різних управлінських ситуацій. Такі дії мають своє зовнішнє відображення, певне правове вираження. Так з'являється специфічна науково-практична категорія, а саме: форма державно-управлінської діяльності (форма управління) або форма реалізації виконавчої влади.

Отже, форми державного управління - це правове вираження конкретних однорідних дій органів виконавчої влади та інших суб'єктів публічного управління, що здійснюються ними в межах їх компетенції з метою виконання поставлених перед ними управлінських завдань і функцій.

Це зовнішній прояв функціонального змісту управлінської діяльності.

За допомогою застосування відповідних управлінських форм органи виконавчої влади виконують поставлені перед ними найрізноманітніші завдання та функції державного управління, практично реалізують свої виконавчо-розпорядчі повноваження в різних галузях економічного, соціально-культурного та адміністративно-політичного будівництва.

Однак дії, що вчинюються ОВВ, різні за своїм призначенням та характером. А це означає, що вони мають і різні варіанти їх зовнішнього відображення.

Розрізняють:

форми реалізації ВВ (відносини з ФО та ЮО, що зазнають впливу з боку ОВВ);

форми внутрішньоорганізаційної роботи (ведення діловодства, розподіл обов'язків між державними службовцями).

Домінуюче становище займають перші форми, так як саме в них своє зовнішнє відображення отримує сама ВВ і відповідні їй юридично-владні повноваження, що реалізуються у відносинах з об'єктами управління. Внутрішньоорганізаційні дії відображаються за межами безпосереднього управляючого впливу. .

Види форм управління

Форми управління різноманітні, що передбачає можливість їх класифікації. Найбільш розповсюдженим та обґрунтованим є поділ форм за характером наслідків, що вони викликають

* правові;

* неправові.

В залежності від їх призначення:

* видання правових актів управління;

* укладення адміністративно-правових договорів;

* вчинення дій юр характеру;

* здійснення організаційних заходів;

* виконання матеріально-технічних операцій.

Правові форми - це такі форми, що завжди тягнуть за собою чітко виражені юридичні наслідки. Це будь-які дії ОВВ, вчинення яких обов'язково тягне за собою настання юридичних наслідків (наприклад, видання наказу про призначення на посаду, складання протоколу про ПМП).

Правові форми державного управління безпосередньо пов'язані з компетенцією того чи іншого органу виконавчої влади, з реалізацією його державно-владних повноважень щодо здійснення покладених на нього управлінських функцій. За допомогою правових форм насамперед реалізується правотворча, правозастосовча та правоохоронна (юрисдикційна) діяльність органів виконавчої влади, тобто здійснюється значна частина дій апарату державного управління. Таким чином, це основний вид форм управлінської діяльності. Вони передбачають достатньо чітке юридичне вираження, відповідним чином регламентовану процедуру здійснення та спрямовані на досягнення юридичного результату, пов'язаного зі встановленням чи зміною норм права, виникненням юридичних фактів, що породжують, змінюють або припиняють адміністративно-правові відносини.

Неправові форми управління не вимагають чітко визначеного спеціального юридичного оформлення, безпосередньо не пов'язані з виданням актів управління, із вчиненням юридичне значущих дій і не мають значення юридичних фактів, що породжують, змінюють чи припиняють адміністративно-правові відносини, тобто не викликають юридичних наслідків. Наприклад, проведення семінарів для суб'єктів ЗЕД, інструктивні збори - організація експедицій, транспорту, охорони.

Неправові форми юридичного визначення не мають, юридичних наслідків не викликають. Однак їх роль дуже велика, оскільки саме вони забезпечують виконання ОВВ своїх державно-владних повноважень. Неправові форми реалізації виконавчої влади можуть передувати правовим, здійснюватись паралельно або слідувати за ними.

Більшість видів неправових форм здійснюють державні службовці, які обіймають посади ведучих, старших та молодших спеціалістів, а також посади допоміжного персоналу ОВВ.

А. Видання прав актів управління

Правові акти управління - є специфічною і основною формою реалізації вик влади. Така їх роль визначається тим, що з їх допомогою реалізуються безпосередньо завдання, функції та повноваження суб'єктів вик влади, т.о. їх компетенція.

Правовий акт управління - це підзаконне, односторонньо-владне, офіційне рішення (волевиявлення) суб'єкта виконавчої влади з питань управлінського характеру, прийняте ним у межах його компетенції в передбачених законом формах та порядку, яке тягне за собою юридичні наслідки.

Ознаки правового акту управління:

1. Це найпоширеніший різновид юридичних актів, що виражають собою основну правову форму волевиявлення суб'єктів управлінської діяльності, насамперед ОВВ або їх посадових осіб;

2. За своєю сутністю акт управління - це завжди певне управлінське рішення (як кінцевий результат певної дії) уповноваженого суб'єкта виконавчої влади з питань управлінського характеру, прийняте з метою виконання покладених на нього завдань та функцій у сфері управління;

3. Таке рішення є підзаконним, тобто воно не повинне суперечити положенням Конституції чи інших законів України, а також актам вищестоящих ОДВ та вищестоящих посадових осіб.

4. Акт управління носить офіційний характер, тобто приймається офіційно від імені того чи іншого органу (підрозділу) виконавчої влади чи іншого офіційного представника держави;

5. Такий акт є односторонньо-владним волевиявленням суб'єкта виконавчої влади, прийнятим ним у межах його компетенції та у визначених законом формах і порядку (з дотриманням установленої процедури), тобто належним чином оформлений;

6. має імперативний характер (містить прямий припис);

7. є або нормативним (визначає правила допустимо, необхідної поведінки) або індивідуальним (викликає певні юридичні наслідки у вигляді виникнення, зміни та припинення конкретних правовідносин);

9. Правовий акт державного управління завжди викликає юридичні наслідки, має юридичний ефект, а саме: встановлює, змінює чи відміняє певні норми права або ж служить юридичним фактом, що породжує, змінює чи припиняє конкретні правові відносини;

10. Правовий акт управління є юридична обов'язковим для адресатів, відносно яких він прийнятий. В необхідних випадках для його виконання можуть бути застосовані заходи державного (зокрема, адміністративного) примусу.

Для того щоб краще вивчити особливості актів ОВВ, доцільно здійснити їх класифікацію. Це можна зробити на основі таких критеріїв, як сфера їх застосування, юридичні властивості, форми видання та назва.

Класифікація правових актів управління

1. щодо юридичних властивостей

нормативні;

індивідуальні;

2. щодо суб'єктів, які їх видають на акти, видані:

Президентом України (укази, розпорядження, доручення);

КМУ (постанови, розпорядження);

міністрами та керівниками інших центральних органів виконавчої влади (накази, вказівки, інструкції);

керівниками місцевих держадміністрацій (розпорядження);

керівниками підприємств, установ, організацій (накази, вказівки, розпорядження) та ін.

3. щодо дії в просторі

акти загальнодержавної дії (діють у масштабах країни);

місцеві (діють у масштабі певної адміністративно-територіальної одиниці);

регіональні (діють у масштабах певного регіону або зони - територія вільної економічної зони, зона Чорнобильської АЕС тощо);

4. щодо дії в часі

- безстрокові;

- визначеного строку;

- тимчасові;

- разової дії;

5. щодо спрямування правового впливу (за сферою застосування)

- внутрішньоорганізаційні (організаційні акти звернені до підлеглих за службою органів та співробітників. Вони покликані забезпечити регулювання діяльності тієї або іншої служби, тих чи інших співробітників цих органів.;

- зовнішньої дії акти спрямовані за межі апарату органів управління, адресовані громадянам, громадським організаціям, державним підприємствам та установам, які не є підлеглими цим органам. Вони видаються за чітко визначеним законодавством колом питань.;

6. щодо змісту

- регулятивного - позитивно-творчого призначення;

- юрисдикційні - мають правоохоронне призначення;

- компетенційні - визначають певний правовий статус, тобто закріплюють компетенцію.

7. щодо форми вираження

- письмові (є різновидом службових документів);

- усні (використовуються при безпосередньому керівництві виробничою діяльністю, для забезпечення суспільної безпеки);

- конклюдентні - виражені в знаках, світлових і звукових сигналах (наприклад, жести робітника міліції, що регулює вуличне прямування).

8. щодо порядку прийняття

- прийняті колегіально (наприклад, рішення);

- прийняті єдиноначальна, в одноособовому порядку (наприклад, укази, накази).

9. щодо дати початку дії акти діляться на такі, що вступають у силу:

- негайно, із дати підписання, прийняття;

- з дати, зазначеної в акті;

- з дати, зазначеної в іншому акті;

- після державної реєстрації й офіційного опублікування,

Серед вказаних видів класифікації найбільш важливим і значущим є розмежування правових актів управління щодо юридичних властивостей, щодо організаційно-правового статусу органів, які їх видають, та щодо їхньої назви.

Нормативні правові акти управління - це такий вид управлінських актів, якими встановлюються загальні правила поведінки в певній сфері державного управління, розраховані на багаторазове застосування в усіх передбачених ними випадках.

Ознаки нормативних управлінських актів:

- це різновид правових актів управління, їм властиві всі ознаки цих управлінських актів;

- такі акти містять норми права - загальні правила поведінки безособового характеру, призначені для регулювання суспільних відносин у різних галузях державного управління; це одні з найбільш поширених джерел адміністративно-правових норм;

- такі акти носять підзаконний характер, їх основне призначення - сприяти більш ефективній реалізації положень Конституції та інших законів України;

- вони є актами нормотворчими (правоустановчими): ними встановлюються, змінюються або припиняються певні правила поведінки загального характеру, розраховані на багаторазове застосування у всіх передбачених ними випадках;

- такі акти є відносно стабільними і юридична обов'язковими для того кола суб'єктів, кому вони адресовані.

Отже, нормативні управлінські акти є одними з найбільш важливих правових засобів реалізації владних повноважень органів виконавчої влади щодо виконання поставлених перед ними завдань і функцій виконавчо-розпорядчого характеру в різноманітних галузях державного управління. Вони втілюють у собі активний, динамічний і творчий характер управлінської діяльності суб'єктів виконавчої влади. Без них неможливе ефективне функціонування управлінського апарату в цілому.

Індивідуальні акти - це різновид правових управлінських актів виконавчо-розпорядчого, ненормативного характеру, призначених для вирішення індивідуально-конкретних справ (питань) у сфері державного управління шляхом застосування норм адміністративного права, і які виступають юридичними фактами.

Властивостями індивідуальних управлінських актів є те, що вони не містять норм права, щодо свого змісту здебільшого є актами розпорядчими, пов'язаними з реалізацією конкретних юридично-владних приписів уповноважених суб'єктів виконавчої влади шляхом застосування адміністративно-правових норм для вирішення індивідуально-конкретних питань управлінського характеру. Це акти правозастосовчі. Такі акти здебільшого персоніфіковані (тобто, звернені до конкретних осіб), мають разове застосування. Важливим є і те, що вони виступають юридичними фактами, які породжують, змінюють або припиняють конкретні правові відносини.

Індивідуальні акти є найпоширенішими управлінськими актами. Найбільша частка в їхній структурі належить актам правонаділяючого, оперативно-розпорядчого та правоохоронного (юрисдикційного) характеру. Отже, індивідуальні акти служать важливим правовим засобом оперативного вирішення суб'єктами виконавчої влади різноманітних питань виконавчо-розпорядчого характеру в різних галузях і сферах державного управління. Особливо зростає їх правоохоронна і правозастосовча роль в умовах належного заезпечення прав, свобод і законних інтересів громадян у сфері виконавчої влади в умовах подальшої демократизації українського суспільства.

Акти ОВВ поділяються за назвою.

Укази - акти нормативного та індивідуального характеру з питань управлінської діяльності відповідно до Конституції України, що видаються Президентом України, мають найвищу юридичну силу серед актів ОВВ та є обов'язковими до виконання всіма суб'єктами адм-правових відносин (наприклад, Про утворення ДМКУ (11.12.91), Про присвоєння М. Каленському персонального звання Дійсного державного радника митної служби).

Постанови - акти ОВВ, що мають два значення:

1. Постанова - як правило, є юридичними актами нормативного характеру, що приймаються КМУ або Радою Міністрів АР Крим з важливих і актуальних питань державного управління на основі і на виконання законів, а також указів Президента. Вони приймаються у колегіальному порядку і є обов'язковими для виконання на відповідній території всіма суб'єктами права, яким вони адресуються. Нерідко постановами уряду затверджуються і вводяться в дію певні положення, статути, інструкції та правила (наприклад, Положення про зону митного контролю, затверджені Постановою КМУ від 23 травня 199 р., Правила носіння форменого одягу працівниками митних органів, затверджені Постановою уряду від 2 лютого 1996 р.).

2. Постанова, яка видається ОВВ як індивід акт, що приймається для здійснення адм-юрисдикційної діяльності, тобто при вирішенні питань про притягнення громадян та посадових осіб до адм відповідальності.

Розпорядження є юридичними актами нормативного та індивідуального значення, що приймаються Президентом, урядом країни або АР Крим, керівниками центральних, місцевих та інших органів виконавчої влади з метою оперативного вирішення різноманітних питань управлінського характеру (наприклад, розпорядження Голови ДМСУ “Щодо впорядкування діяльності пунктів пропуску через державний кордон для морського сполучення в районі м. Миколаєва (27.05.99).

Рішення - нормативний або індивідуальний акт, який приймається в колегіальному порядку з різних питань управлінської діяльності. Здебільшого рішення як підсумковий акт розгляду та вирішення певних питань приймають колегіальні органи, у т. ч. колегії міністерств та інших відомств, органи місцевого самоврядування та ін. (наприклад Рішення колегії ДМСУ “Про стан підготовки АМСУ до акредитації”). Особливе значення мають рішення органів місцевої влади з важливих питань місцевого значення, що містять загальнообов'язкові правила поведінки для суб'єктів права в певних сферах управління незалежно від службового чи відомчого підпорядкування, а також форм власності, за порушення або невиконання яких можуть застосовуватись адміністративні санкції. (Правила благоустрою території міста, Правила торгівлі на ринках).

Накази - різновид правових управлінських актів нормативного та індивідуального характеру, що видаються керівниками центральних та інших ОВВ, а також їх структурних підрозділів в індивідуальному порядку з метою безпосередньої організації роботи управлінського апарату. Наказами нерідко оголошуються та вводяться в дію відомчі інструкції, статути, настанови тощо (наприклад, Інструкція про порядок застосування охорони і супроводження товарів, що переміщуються транзитом через митну територію України від 9 серпня 1996). Інколи наказами доводиться до відома співробітників певних управлінських структур зміст окремих законодавчих та інших юридичних актів вищестоящих державних органів та посадових осіб з метою організації їх більш належного і ефективного виконання (Про розподіл обов'язків між Головою Служби та заступниками Голови Служби № 180 від 13 березня 2001 р, Про розподіл випускників АМСУ у 2002 р від 22 листопада 2001 р.). За допомогою ж більшості наказів, як виражених на основі закону прямих беззаперечних приписів наділених владними повноваженнями суб'єктів права, щоденно вирішується безліч індивідуально-конкретних справ управлінського характеру.

Положення здебільшого визначають структуру, функціональне призначення та правовий статус органів виконавчої влади або їх окремих структурних підрозділів (наприклад. Загальне положення про міністерство, інший центральний орган виконавчої влади, від 12 березня 1996 р.; Положення про ДМСУ від 24 серпня 2000 р., Типове положення про службу БК та ПМП).

Статути є різновидом нормативних управлінських актів, що визначають основні завдання та функції, права та обов'язки, методи та форми діяльності органів виконавчої влади (їх посадових осіб), окремих управлінських ланок (наприклад, Статут патрульно-постової служби міліції України, Статут залізниць) або регламентують спеціальні правила щодо особливостей окремих видів управлінської діяльності (наприклад. Дисциплінарний статут ОВС, 1991 р.).

Інструкції також є різновидом нормативних управлінських актів, що містять систематизовані правила поведінки в певних ситуаціях, щодо тих чи інших питань, вчинення певних дій, здійснення окремих видів діяльності тощо. Нерідко вони визначають компетенцію, зміст, форми та методи діяльності окремих органів управління або їхніх посадових осіб; функції, обов'язки та права суб'єкта за певною посадою; порядок застосування норм чинного законодавства, тих чи інших заходів впливу, зокрема, заходів адміністративного примусу (Інструкція про порядок заповнення митної декларації (30.03.2001), Інструкція про переміщення валюти України, іноземної валюти, банківських металів, платіжних документів, інших банківських документів і платіжних карток через митний кордон України (28.07.2000)). Інколи інструкції мають змішаний характер, тобто містять і технічні норми, і правила поведінки нормативно-правового характеру (так звані технічно-правові норми (Інструкція про порядок та процедуру відбору проб для аналізів спирту, при його переміщенні через митний кордон України (27.05.96).

Настанова - окремий нормативний акт, який відрізняється від інших адмін-правових джерел тим, що його норми містять не тільки правила поведінки, а й вказівки навчального характеру (наприклад, Настанова про медико-санітарне забезпечення осіб, які утримуються в слідчих ізоляторах та установах виконання покарань МВС України від 07.10.93, Настанова по організації роботи підрозділів Держпожежохорони, що охороняють об'єкти на договірних засадах від 09.11.95).

Б. Адміністративний договір це питання в літературі сприймається неоднозначно і є дискусійним. Необхідно зазначити, до сам термін в адмін законодавстві не вживається.

- специфічна правова форма управління

Очевидно, що адміністративно-правовим договорам, як різновиду правових договорів, повинні бути притаманні певні характерні ознаки, властиві цій правовій категорії, а саме:

- формально-юридична рівноправність сторін, що укладають угоду, тобто їх незалежність, відсутність взаємної підпорядкованості;

- добровільність (свобода) волевиявлення та зацікавленість в укладенні угоди і. її умовах; обопільна взаємообов'язковість виконання домовленостей угоди всіма сторонами;

- така угода є юридичним фактом, що породжує певні права та обов'язки сторін.

Водночас для адміністративно-правових договорів порівняно з іншими властиві і свої характерні особливості.

- правовою основою укладення адміністративних угод повинні служити норми адміністративного права.

- предметом (об'єктом) такої угоди мають виступати здебільшого не майнові (приватні) інтереси, а питання публічно-правового, управлінського характеру, зумовлені потребами належної реалізації певних владних повноважень у сфері державного управління щодо ефективного виконання окремих управлінських функцій.

- адміністративно-правовий договір - це багатостороння угода (двох і більше учасників), але хоча б однією із сторін такої угоди повинен бути ОВВ або інший суб'єкт, наділений державно владними повноваженнями. Укладення угоди при цьому не викликає втрату органом чи іншим суб'єктом виконавчої влади своїх державно владних повноважень, якими він наділений відповідно до чинного законодавства.

- між сторонами (учасниками) адміністративної угоди складаються специфічні адміністративно-правові відносини, що ґрунтуються на засадах паритетності, партнерства, диспозитивності, еквівалентності, узгодженості та координації взаємних дій, взаємної відповідальності тощо. Власне, такі відносини є типовим втіленням горизонтальних адміністративно-правових відносин. У той же час не виключається можливість укладення адміністративно-правових договорів між сторонами, які знаходяться між собою в певних субординаційних стосунках, тобто у певній ієрархічній підпорядкованості.

Отже, адміністративно-правовий договір - це укладена на адміністративно-правовій основі добровільна угода двох або більше суб'єктів адміністративного права з приводу: або форм, способів і шляхів спільної реалізації в межах наданої компетенції окремих управлінських функцій, або координації зусиль для досягнення будь-яких спільних результатів управлінської діяльності.

Така правова форма управлінської діяльності, як адміністративно-правові договори, доцільна при необхідності концентрації зусиль для вирішення певних спільних завдань, окремих інтегрованих програм, при потребі взаємоузгодженості цілеспрямованих сумісних дій, у випадках взаємодії та взаємодопомоги, для досягнення і закріплення компромісних рішень тощо. Тобто, це важливий і доцільний правовий спосіб і форма вирішення окремих управлінських питань, що заслуговує на перспективу, але який, на жаль, ще не знайшов достатнього як теоретико-правового, так і практичного втілення.

Можна визначити функції адміністративного договору, зокрема: структурно-організаційну; соціального компромісу; забезпечувальну; орієнаційно-стимулюючу; демократизації виконавчої влади; виховну; охоронну.

За предметом правового регулювання виокремлюють такі адміністративні договори:

- договори про компетенцію, зокрема про розмежування або делегування повноважень і предметів відання (ЗУ “Про місцеве самоврядування в Україні” “Про місцеві державні адміністрації”);

- договори у сфері управління державною власністю (Порядок управління акціями, паями, частками господарських товариств, які перебувають у загальнодержавній власності, затвердженого Постановою КМУ від 28 грудня 1995 р.)

- договори, що забезпечують державні потреби (державні контракти) (ЗУ “ Про державний матеріальний резерв”);

- контрактів при вступі на військову службу, угоди про платне навчання в державних вузах

- договори про взаємодію, співпрацю;

- концесійні, інвестиційні угоди;

- договори про надання платних послуг приватним особам (Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватись інформаційними підрозділами ОВС, затвердж. Постановою КМУ)

В. Вчинення дій юридичного характеру.

До такої адм-правової форми діяльності ОВВ належать такі дії, які згідно з законом, указом Пр-та, постановою уряду або іншим адмін-правовим актом безпосередньо створюють нові юридичні положення, змінюють існуючі правові відносини або виступають як необхідна умова для настання правових наслідків. Сюди відносяться такі внутрішньосистемні дії, як прийняття присяги, атестація працівників тощо, або такі зовнішньо організаційні дії як різного роду реєстрації, отримання документів, що підтверджують наявність спеціального права.

Г. Здійснення організаційних заходів.

Організаційні заходи - це повсякденні неправові прояви управлінської діяльності ОВВ, їх структурних підрозділів, посадових осіб забезпечуючого характеру, які безпосередньо не пов'язані з управлінським впливом, виданням управлінських актів.

Це, зокрема: - проведення службових нарад та різного роду засідань; - вивчення, узагальнення та розповсюдження передового досвіду; - вироблення певних програм; - надання практичної та методичної допомоги; - інструктування, інспектування та контролювання; - внутрішньо-організаційна робота та інші оперативно-організаційні дії, як правило, внутрішньоапаратного характеру тощо.

Д. Виконання матеріально-технічних операцій.

Матеріально-технічні операції також мають допоміжне призначення і спрямовані на обслуговування управлінського процесу, у т. ч. щодо основних юридичне значущих форм державного управління.

Це, зокрема: - підготовка необхідних матеріалів для видання управлінських актів та саме їх видання; - інформативна робота; - проведення дослідницької роботи та інших розробок; - статистика та облік; - діловодство та інший документообіг; - оформлення службової документації; - ведення архівів; - інші матеріально-технічні дії забезпечуючого характеру.

Функції виконавчої влади можуть реалізовуватись лише в правових формах, основними з яких є видання правових управлінських актів (адміністративних актів).

2. Порядок видання, набуття чинності та дія актів державного управління

Видання управлінського акту включає наступні стадії:

1. Перша стадія прийняття правового акту управління - підготовка проекту акту. Етапами даної стадії є:

* правова ініціатива. Акт приймається, якщо є фактичні і юридичні підстави. Підставою для прийняття або скасування акта може бути ініціатива суб'єкта ВВ, доручення вищого органа, звернення організації, заява громадянина тощо;

* аналіз ситуації і вибір варіантів правового впливу. У процесі аналізу ситуації з'ясовується фактичне положення справ, можливі варіанти рішення виникаючих питань;

* підготовка проекту. Розробка проекту покладається на орган, структурний підрозділ, посадову особу, яким необхідно підготувати проект рішення конкретного питання або створити проект нормативного положення у певний строк. Проект акта підлягає обговоренню, узгодженню і рахується узгодженим при наявності віз керівників органів виконавчої влади.

2. Другою стадією процесу прийняття адміністративних актів є - безпосереднє видання управлінського акту Вона містить у собі:

* можливе обговорення й обов'язкове голосування в колегіальних органах. Іноді рішення приймаються шляхом опитування. Більшість правових актів приймається одноосібно;

* внесення змін у проект. Проект може бути визнаний негідним, що припускає розробку нового, з урахуванням зауважень і вимог, висунутих у процесі обговорення й узгодження;

* оформлення рішення. Оформлення рішення полягає в остаточному редагуванні, підписанні адміністративного акта, присвоєнні порядкового номера і т.д.

3. Третя стадія - набуття чинності акту управління (а саме: - з моменту прийняття; - з наступом строку, зазначеного в акті; - з дня опублікування, оголошення по радіо, телебаченню; - з наступом події, певного стану, юридичних фактів, зазначених в акті тощо).

Зокрема, указом Президента України від 10 червня 1997 р. «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності» визначено, що закони України, інші акти Верховної Ради України, акти Президента України, Кабінету Міністрів України не пізніш як у п'ятнадцятиденний строк після їх прийняття у встановленому порядку і підписання підлягають оприлюдненню державною мовою в офіційних друкованих виданнях. Офіційними друкованими виданнями є: “Офіційний вісник України”; “Відомості ВРУ”, газета “Урядовий кур'єр”.

Акти ВРУ, Президента України, КМУ можуть бути в окремих випадках офіційно оприлюднені через телебачення і радіо.

Офіційне оприлюднення нормативно-правових актів здійснюється після включення їх до Єдиного державного реєстру нормативних актів і з зазначенням присвоєного їм реєстраційного коду.

Нормативно-правові акти ВРУ і Президента України набирають чинності через десять днів з дня їх офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самими актами, але не раніше дня їхнього опублікування в офіційному друкованому виданні. Нормативно-правові акти КМУ набирають чинності з моменту їх прийняття, якщо більш пізній строк набрання ними чинності не передбачено в цих актах. Акти КМУ, які визначають права і обов'язки громадян, набирають чинності не раніше дня їхнього опублікування в офіційних друкованих виданнях.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7