p align="left">Відповідно до ст. 177 КК України незаконне використання винаходу, корисної моделі, промислового зразка, географічного зазначення походження товару, компонування інтегральної мікросхеми, сорту рослин, раціоналізаторської пропозиції, привласнення авторства на них або інше умисне порушення прав на ці об'єкти, якщо ці дії завдали матеріальної шкоди у великому розмірі, караються штрафом від двохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк, з конфіскацією відповідної продукції та знарядь і матеріалів, які спеціально використовувалися для їх виготовлення.

Незаконне використання знака для товарів і послуг (торговельну марку), фірмового найменування (комерційного найменування), географічного зазначення походження товару. Незаконне використання знака для товарів і послуг, фірмового найменування (комерційного найменування), кваліфікованого зазначення походження товару, або інше умисне порушення права на ці об'єкти, якщо це завдало матеріальної шкоди у великому розмірі, караються штрафом від двохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк, з конфіскацією відповідної продукції та знарядь і матеріалів, які спеціально використовувались для її виготовлення.

Ті самі дії, якщо вони вчинені повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або завдали матеріальної шкоди в особливо великому розмірі, караються штрафом від тисячі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк від двох до п'яти років з конфіскацією відповідної продукції та знарядь і матеріалів, які спеціально використовувались для її виготовлення.

Зазначені вище дії, вчинені службовою особою з використанням службового становища щодо підлеглої особи, караються штрафом від п'ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Матеріальна шкода вважається завданою у великому розмірі, якщо її розмір у двісті і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а завданою в особливо великому розмірі, -- якщо її розмір у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Таким чином, кримінальне законодавство України також передбачає кримінальну відповідальність за порушення авторського права чи суміжних прав. У разі коли порушення авторського права чи суміжних прав має ознаки кримінального злочину, то орган дізнання чи суд зобов'язані вжити заходів для забезпечення вчиненого або можливого в майбутньому цивільного позову шляхом розшуку і накладення арешту на:

· примірники творів, фонограм, відеограм, щодо яких припускається, що вони є контрафактними;

· матеріали та обладнання, призначені для їх виготовлення і відтворення;

· документи, рахунки, інші предмети, що можуть бути доказом вчинення дій, за які відповідно до кримінального законодавства передбачена кримінальна відповідальність.

Цивільно-правова відповідальність за порушення авторського права чи суміжних прав є найбільш ефективною.

Отже, за чинним Законом України «Про авторське право і суміжні права» суб'єкту авторського права чи суміжних прав у разі їх порушення належить право на свій вибір вимагати відшкодування збитків або стягнення доходу, або грошової компенсації, розмір якої визначається судом.

Цей же Закон передбачає також, крім зазначених санкцій, стягнення штрафу в розмірі 10 відсотків від суми, присудженої судом на користь позивача. Суми штрафів направляються в установленому порядку до Державного бюджету України. Це вже є покаранням за вчинення порушення авторського чи суміжних прав. Зазначені положення відтворені у ст. 432 ЦК України.

Адміністративно-правовий спосіб захисту майнових прав інтелектуальної власності полягає в розгляді та вирішенні суперечки органом державного управління. Процедура розгляду набагато простіша, ніж у цивільному, або господарському судочинстві. Правовою основою є Кодекс України про адміністративні правопорушення Кодекс України про адміністративні правопорушення // Там само. 1984. Додаток до № 51. Ст. 1122 (з наступними змінами та доповненнями)., Митному кодексі України Митний кодекс України // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2002, N 38-39, ст.288, а також закони України: "Про захист від недобросовісної конкуренції"З Закон України "Про захист від недобросовісної конкуренції" // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1996, N 36, ст.164 , "Про авторське право і суміжні права", "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", "Про охорону прав на промислові зразки", "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", "Про охорону прав на сорти рослин" тощо.

У галузі авторського права і суміжних прав адміністративний спосіб захисту прав передбачено тільки за публічний показ, порушення умов публічного демонстрування і тиражування кіно- і відеофільмів без прокатного посвідчення. Стосовно об'єктів промислової власності цей спосіб захисту прав передбачає накладення штрафів за неправомірне використання фірмових найменувань, торговельних марок тощо. Засобом захисту в цьому випадку є скарга, яку у встановленому адміністративним законодавством порядку подають у відповідний орган державного управління.

Здійснення дій, обумовлених законодавством України як недобросовісна конкуренція, спричиняє накладення Антимонопольним комітетом України штрафів, а також адміністративну і цивільно-правову відповідальність. До таких дій відносяться:

· неправомірне використання чужого імені, фірмового найменування, торговельних марок;

· введення в обіг під своїм позначенням товару іншого виробника;

· відтворення зовнішнього вигляду виробу іншого суб'єкта господарської діяльності і введення його в господарський оборот;

· неправомірний збір, розголошення і використання комерційної таємниці, а також інші протиправні дії Андрощук Г. Знаки для товарів і послуг: деякі аспекти термінології та застосування законодавства // Інтелектуальна власність. -- 2001. -- № 8. -- С. 18..

Тобто Антимонопольним комітетом України розглядаються скарги щодо дій після вводу об'єктів права інтелектуальної власності до господарського обороту.

Крім Антимонопольного комітету, адміністративно-правовий захист майнових прав інтелектуальної власності здійснює Держмитслужба та Апеляційна палата Держдепартаменту.

Типовими видами адміністративних стягнень можуть бути: попередження, штраф, виправні роботи, адміністративний арешт тощо.

Так, незаконне використання об'єкта права інтелектуальної власності, привласнення авторства на такий об'єкт або інше умисне порушення права інтелектуальної власності тягне за собою накладення штрафу від 10 до 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією незаконно виготовленої продукції, а також обладнання і матеріалів, що призначені для їх виготовлення Кашинцева О. Ю. Правова охорона знаків для товарів і послуг в Україні: Дис.... канд. юрид. наук; Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. -- К., 2000. -- С. 138. .

3.2 Судовий захист майнових прав інтелектуальної власності в Україні

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого оспорюваного чи порушеного права інтелектуальної власності. До цих прав можуть бути застосовані як загальні способи захисту цивільних прав, припинення дії, яка його порушує, відшкодування збитків тощо, так і специфічні - властиві лише для прав інтелектуальної власності Чурпіта Г.В. Відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної порушенням авторського права на твори образотворчого мистецтва // Матеріали науково-практичної конференції “Актуальні проблеми правового захисту інтелектуальної власності в Україні”. - Харків: Національний університет внутрішніх справ. - 2003. - С. 63. .

Суд може постановити рішення про:

1) застосування негайних заходів щодо запобігання порушенню права інтелектуальної власності та збереження відповідних доказів;

2) зупинення пропуску через митний кордон України товарів, імпорт чи експорт яких здійснюється з порушенням права інтелектуальної власності;

3) вилучення з цивільного обороту товарів, виготовлених або введених у цивільний оборот з порушенням права інтелектуальної власності та знищення таких товарів;

4) вилучення з цивільного обороту матеріалів та знарядь, які використовувалися переважно для виготовлення товарів з порушенням права інтелектуальної власності або вилучення та знищення таких матеріалів та знарядь;

5) застосування разового грошового стягнення замість відшкодування збитків за неправомірне використання об'єкта права інтелектуальної власності. Розмір стягнення визначається відповідно до закону з урахуванням вини особи та інших обставин, що мають істотне значення;

6) опублікування в засобах масової інформації відомостей про порушення права інтелектуальної власності та зміст судового рішення щодо такого порушення (ч. 2 ст. 432 ЦК України)

Основним способом судового захисту цивільних прав є відшкодування збитків, заподіяних протиправними діями порушника. За загальним правилом, будь-яка особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільних прав, має право на їх відшкодування. Збитками визнаються:

· втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або змушена була зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

· доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода -- ст. 22 ЦК України).

Збитки відшкодовуються в повному обсязі, якщо законом або договором не передбачено відшкодування в меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала завдяки цьому доходи, то розмір збитків, які відшкодовуються потерпілій особі у зв'язку з неодержанням нею доходів, не може бути меншим від доходів, що їх одержав порушник права.

ЦК України передбачає також компенсацію моральної шкоди. Стаття 23 ЦК України проголошує право на відшкодування моральної шкоди, завданої особі у зв'язку з порушенням її права. Моральна шкода полягає у:

· фізичному болі, якого фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим пошкодженням здоров'я;

· душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою як щодо неї, так і щодо членів її сім'ї та близьких родичів;

· душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку зі знищенням чи пошкодженням її майна;

· приниженні честі, гідності та ділової репутації фізичної або юридичної особи. Компенсація моральної шкоди здійснюється грошима або іншим майном.

На підставі доведених у суді фактів суд може винести рішення про заборону випуску твору, виконання постановки, фонограми, відеограми, програми передачі в ефір і по кабелю, про припинення їх розповсюдження. Суд може також постановити рішення про вилучення чи конфіскацію всіх контрафактних примірників творів, фонограм, відеограм чи програм мовлення, щодо яких встановлено, що вони виготовлені або розповсюджені з порушенням авторського права і/або суміжних прав, а також засобів обходу технічних засобів захисту. Ця норма поширюється також на всі кліше, матриці, форми, оригінали, магнітні стрічки, фотонегативи та інші предмети, які використовувалися для відтворення примірників творів, фонограм, відеограм, програм мовлення, а також матеріалів і обладнання, що використовувалися для їх відтворення та виготовлення засобів обходу технічних засобів захисту.

Контрафактні примірники творів, у тому числі комп'ютерні програми і бази даних, фонограми, відеограми, програми мовлення, які за рішенням суду були вилучені, на прохання суб'єктів авторського права чи суміжних прав і права яких були порушені можуть бути передані зазначеній особі. У разі ненадходження такого прохання від зазначеної особи контрафактні примірники підлягають знищенню, а матеріали і обладнання, що використовувалися для відтворення контрафактних примірників, підлягають відчуженню із перерахуванням виручених коштів до Державного бюджету України.

Закон України «Про авторське право і суміжні права» в останній редакції передбачає також спеціальні правові засоби забезпечення позову у справах про порушення авторського права та суміжних прав. До цих способів забезпечення зазначених позовів відносять такі. Ще до розгляду справи по суті суд може винести ухвалу про заборону відповідачеві або особі, щодо якої є достатні підстави вважати, що вона є порушником авторського права чи суміжних прав, вчиняти певні дії (виготовлення, відтворення, продаж, здавання в найм, імпорт тощо), а також інше використання, транспортування, зберігання або володіння з метою випуску в цивільний оборот примірників творів або фонограм, відеограм, програм мовлення, щодо яких припускається, що вони є контрафактними.

Одним із таких засобів може бути арешт і вилучення всіх примірників творів, фонограм, відеограм, щодо яких є підстави вважати, що вони є контрафактними, які здійснюються на підставі рішення суду.

Проблемним питанням, на сьогоднішній день, залишається проведення судової експертизи у сфері права інтелектуальної власності. Відомо, що ні процесуальні закони (кодекси), ні вищі судові інстанції не відміняли «аксіому», відповідно до якої „недопустимо, щоб експертизі було призначено вирішувати питання права, вирішення яких належить до компетенції суду...” Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар. Видання третє перероблене та доповнене - Х.: ТОВ „Одіссей”, 2007. - С. 297. . .

Так, у постанові Пленуму ВС України чітко сформульована позиція з цього питання: відповідно до ст. 57 ЦПК України експертизі можна надати право вирішувати „...тільки ті питання, які потребують спеціальних знань у галузі науки, техніки або ремесла” Постанова ПВС України від 5 березня 1977 року № 1 «Про підготовку цивільних справ до судового розгляду» зі змінами і доповненнями, внесеними постановами Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 року № 13, від 25 травня 1998 року № 15 - Законодавство „ЛІГА”. . „Вказати судам на неприпустимість призначення експертизи у випадках, коли з'ясування певних обставин не потребує спеціальних знань, а також порушення перед експертом правових питань, вирішення яких віднесено законом до компетенції суду (зокрема щодо вини, неосудності чи недієздатності особи тощо)” Постанова ПВС України від 30 травня 1997 року № 8 «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах» зі змінами, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 1998 року № 15 - Законодавство „ЛІГА”..

Такої ж позиції послідовно дотримується і Вищий господарський суд України (ВГС). У своєму Роз'ясненні ВГС України (з огляду на правильне посилання про те, що „...відповідно до статті 1 Закону Закон України «Про судову експертизу» із змінами і доповненнями, внесеними Законами України від 3 квітня 2003 року № 662-IV, від 9 вересня 2004 року № 1992-IV - Законодавство „ЛІГА”. судова експертиза -- це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду”) вказує, що згідно зі ст. 41 ГПК: «...експертиза призначається для з'ясування питань, що потребують спеціальних знань»; а також «...неприпустимо ставити перед судовими експертами правові питання, вирішення яких чинним законодавством віднесено до компетенції суду, зокрема про відповідність окремих нормативних актів вимогам закону, про правову оцінку дій сторін тощо» Роз'яснення від 11.11.98 р. № 02-5/424 Арбітражним судам України «Про деякі питання практики призначення судової експертизи» зі змінами і доповненнями, внесеними роз'ясненням президії Вищого арбітражного суду України від 18 квітня 2001 року № 02-5/467, роз'ясненням президії Вищого господарського суду України від 31 травня 2002 року № 04-5/609, рекомендацією президії Вищого господарського суду України від 10 грудня 2004 року № 04-5/3248 - Законодавство „ЛІГА”..

Таким чином, вищі судові інстанції України тривалий час послідовно займають неофіційну позицію. Вони виходять з презумпції: jura novit curia (судді знають право). Суди мають право залучати експертів для з'ясування питань, які потребують спеціальних знань у галузі науки, техніки/технології, мистецтва або ремесла.

Перший крок у протилежному напрямку зробило Міністерство юстиції України, яке своїм наказом від 17 січня 2002 року № 4/55 ввело новий вид експертизи -- експертизи, пов'язаної з охороною прав на об'єкти інтелектуальної власності.

Виникає запитання: чи є новий вид під назвою: «експертиза, пов'язана з охороною прав на об'єкти інтелектуальної власності», який у згаданому наказі Міністерства юстиції України має №13 (види судових експертиз), з її різновидностями за спеціальностями (види експертних спеціальностей): 13.3, 13.4, 13.5, 13.6, 13.7, 13.8, 13.9, 13.10 -- по суті і за формою неправовою експертизою? Скоріш за все - ні.

Про це свідчать наступні аргументи.

По-перше, як сама назва даної експертизи («експертиза, пов'язана з охороною прав на об'єкти інтелектуальної власності»), так і назви її підвидів -- 13.3, 13.4, 13.5, 13.6, 13.7, 13.8, 13.9, 13.10 -- вказують на те, що це правова експертиза, але в галузі права інтелектуальної власності.

При буквальному їх тлумаченні можна стверджувати, що об'єктом дослідження судових експертів є „охорона прав” на:

· винаходи, корисні моделі, раціоналізаторські пропозиції (13.3);

· промислові зразки (13.4);

· сорти рослин і породи тварин (13.5);

· знаки для товарів і послуг, фірмові найменування, зазначення походження товарів (13.6);

· топографію інтегральних мікросхем (13.7);

· конфіденційну інформацію (13.8);

об'єктом дослідження судових експертів є «використання прав»:

· економічні дослідження, пов'язані з використанням прав на об'єкти інтелектуальної власності (13.9);

об'єктом дослідження судових експертів є:

· використання об'єктів інтелектуальної власності у рекламі (13.10) «Юридическая практика». Еженед. газета. №51(365) 21.12.2004 р. С.1, 22-23.

Тобто дослідження саме „охорони прав” (13.3-13.8.) на будь-який об'єкт права є правовою експертизою, і, навпаки, дослідження саме об'єктів цих прав не є правовою експертизою. У всіх країнах світу, які разом з Україною входять до пандектної системи права щодо об'єктів права промислової власності, вона зветься „патентно-технічною”, або просто „технічною” Россинская Е.З. Судебная экспертиза в гражданском, арбитражном, административном и уголовном процессе. -- М.: Норма, 2005. - С.13..

Доказом наведеної тези є і той факт, що в Україні склався певний стиль написання «Висновку експерта», загальну спрямованість йому задають відомі науково-дослідні інститути судових експертиз, фахівці яких зазначають, що це є саме правова експертиза. По-перше, вони відповідають на правові питання, і, по-друге, як правило, експерти посилаються як на джерела не тільки на правові акти, але й на літературу, підручники з права. Що ж до опису методу, за яким проводились дослідження і на підставі якого відповідали на питання, порушені судом, то в деяких справах (і таких більшість) про це зовсім нічого не сказано.

Підсумовуючи вищесказане, варто визнати, що результати інтелектуальної, творчої діяльності є невід'ємним елементом цивільних правовідносин. Особливу увагу слід приділяти належній правовому регулюванню права власності людини на результати її діяльності та питанню юридичних гарантій щодо реалізації та захисту даного права.

Важлива не лише наявність досконалої законодавчої бази, а й належної системи реалізації та дотримання зазначених правових положень.

Такий стан речей слугував би дієвим стимулом для людей, що є «ковалями» української науки, культури, мистецтва і став би передумовою збагачення і зміцнення інтелектуального, творчого фонду країни.

Висновки

Таким чином, у роботі були розглянуті поняття та сутність договорів на розпорядження майновими правами інтелектуальної власності; класифікація договорів на розпорядження майновими правами інтелектуальної власності; поняття та елементи ліцензійного договору; укладення та припинення ліцензійного договору; договір про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності; договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності; інші договори щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності; сутність та види відповідальності за порушення майнових прав інтелектуальної власності в Україні; судовий захист майнових прав інтелектуальної власності в Україні.

Об'єктом цивільних прав є дії (послуги) та результати дій або робіт (ст. 177 ЦК України). Важливим є розмежування робіт як процесу і безпосереднього результату робіт чи дій. Іноді дослідники ототожнюють послуги і результати дій (робіт), зазначаючи, що послуга - це дія, внаслідок якої створюється матеріальний предмет. Насправді, результат є самостійним об'єктом цивільних правовідносин. Це має місце в тих випадках, коли кредитора цікавить саме кінцевий результат (матеріального чи нематеріального характеру). Подібне розмежування дій (послуг) і результатів дій знайшло відображення і в переліку об'єктів цивільних прав, запропонованому в ст. 177 ЦК України.

Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів права інтелектуальної власності визначається кодексом та іншими законами.

Майнові права інтелектуальної власності можуть передаватися повністю або частково іншій особі на умовах, визначених у ліцензійному договорі. Майнові права інтелектуальної власності мають певний строк дії, але можуть припинятися і достроково.

Виключні права на ОПІВ - це цілком самостійна правова категорія, яка за рядом специфічних ознак відрізняється від права власності, але у той самий час відображає панування особи над належним їй ОПІВ у формі закріплених законом за особою (власником патенту чи свідоцтва) виключних майнових прав: дозволяти використання ОПІВ та перешкоджати неправомірному використанню ОПІВ, у тому числі забороняти таке використання. Іншими словами, відносини передання виключних майнових прав на ОПІВ вимагають особливого правового регулювання, визначеного законом.

Суб'єктами правовідносин, які виникають стосовно результатів творчої діяльності, можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Оскільки мова йде про наділення іншої особи правами стосовно об'єкта права інтелектуальної власності, то однією з сторін договору повинна бути особа, що має майнові права на результат творчої діяльності. Зазвичай це автор, власник охоронного документа чи їх правонаступники.

Договори щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності повинні бути укладені у письмовій формі. На відміну від загального правила стосовно недотримання письмової форми, для розглядуваних договорів встановлені спеціальні правові наслідки: у разі недодержання письмової форми договору щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності такий договір є нікчемним (ч. 2 ст. 1107 ЦК України).

Законодавство не передбачає обов'язкової державної реєстрації договорів щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності. Однак на вимогу будь-якої сторони ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності, ліцензійний договір, договір про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності та договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності можуть бути зареєстровані у порядку, встановленому законом.

Виняток із цього загального правила стосується договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок, торговельну марку, компонування інтегральної мікросхеми, сорт рослин чи породу тварин. У цьому випадку договір є чинним лише з моменту його державної реєстрації в Державному департаменті інтелектуальної власності України, що діє в складі Міністерства науки і освіти України. Такий висновок випливає з ч. 2 ст. 1114 ЦК України, згідно з якою факт передання виключних майнових прав інтелектуальної власності, які відповідно до ЦК України або іншого закону є чинними після їх державної реєстрації, підлягає державній реєстрації.

З урахуванням того, що договір - це правочин двох або більше осіб, спрямований на виникнення, зміну чи припинення правовідносин між ними, при цьому обов'язковим є волевиявлення усіх сторін, що укладають договір, можливо дати наступне визначення: договори щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності - це група договорів у сфері інтелектуальної власності, спрямованих на набуття, зміну або припинення майнових прав на об'єкти інтелектуальної власності.

Стаття 1107 ЦК України наводить перелік видів договорів розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності: 1) ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності; 2) ліцензійний договір; 3) договір про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності; 4) договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності; 5) інший договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності.

За принципом свободи договору, якщо сторони виберуть неправильну назву договору, при вирішенні питання, який договір насправді був укладений, необхідно виходити зі змісту договору. Тобто, якщо сторони уклали, наприклад, договір оренди торговельної марки, до даних відносин треба застосовувати положення про ліцензійний договір. У разі виникнення труднощів при вирішенні цього питання можна вдатися до тлумачення договору відповідно до ст. 213 ЦК України.

Таким чином, на базі проведеного дослідження можна дійти висновку, що договірні конструкції купівлі-продажу, дарування, найму (оренди) не можуть застосовуватися до майнових прав інтелектуальної власності.

Ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності - це письмове повноваження, видане особою, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензіара), іншій особі (ліцензіату), яке надає їй право на використання цього об'єкта в певній обмеженій сфері.

Ліцензійний договір - це договір, за яким одна сторона (ліцензіар)дає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог законодавства (ч. 1 ст. 1109 ЦК України).

Оскільки ліцензія є одностороннім правочином, то недоречно включати її поряд з ліцензійним договором як різновид договорів щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності. Доцільніше було б ліцензії і ліцензійний договір регулювати спільно.

Договір про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності - це договір, за яким одна сторона (творець -- письменник, художник тощо) зобов'язується створити об'єкт права інтелектуальної власності відповідно до вимог другої сторони (замовники) та в установлений строк (ч. 1 ст. 1112 ЦК України).

Сторонам доцільно в договорі обумовлювати механізм розподілу прав на створений за замовленням об'єкт інтелектуальної власності. Адже більш доречним є чітке розмежування прав кількох осіб на один об'єкт.

До того ж законодавчо передбачено, що договір про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності повинен визначати способи та умови використання цього об'єкта замовником (ч. 2 ст. 1112 ЦК України).

За договором про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності одна сторона (особа, яка має виключні майнові права) передає другій стороні частково або у повному складі ці права відповідно до закону та на визначених договором умовах (ч. 1 ст. 1113 ЦК України).

Цілком обґрунтованою є позиція ЦК України, згідно з якою, договори щодо розпоряджання виключними майновими правами на ОПІВ не підлягають обов'язковій державній реєстрації, але факт передання виключних майнових прав підлягає такій реєстрації. Для цього до уповноваженого органу подається, зокрема, договір про передання виключних майнових прав як підтвердження дії осіб, спрямованої на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (у нашому випадку передання виключних майнових прав). З цього можна зробити припущення, що і виключні майнові права виникають у правонаступника лише після державної реєстрації факту передання виключних майнових прав.

Глава 75 ЦК України не містить вичерпного переліку договорів, а тому як різновид у ст. 1107 зазначено: «інший договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності».

Видається помилковою висловлена в літературі точка зору віднести сюди як поіменовані договори -- комерційної концесії, факторингу, застави, так і ті, які раніше використовувалися на практиці -- авторський договір замовлення та авторський договір передачі прав на твір.

Видається, що до інших договорів щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності належать саме законодавчо не врегульовані правочини, зокрема, договір про передачу ноу-хау, договір про порядок розподілу прав на службові об'єкти інтелектуальної власності, договір щодо управління майновими правами автора або інших суб'єктів авторського права і суміжних прав тощо.

Захист прав інтелектуальної власності є передбаченою законодавством діяльністю відповідних державних органів з визнання, поновлення прав, а також усунення перешкод, що заважають реалізації прав та законних інтересів суб'єктів права у сфері інтелектуальної власності. Він здійснюється у визначеному законодавством порядку, тобто із застосуванням належної форми, засобів і способів захисту.

Аналіз чинного законодавства дозволяє встановити наступні види відповідальності за порушення у сфері інтелектуальної власності.

Цивільно-правові способи захисту прав - це передбачені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких визнаються або відновлюються порушені права та інтересів авторів об'єктів інтелектуальної власності або власників прав на них, припиняються порушення, а також здійснюється майновий вплив на порушників.

Відмінною рисою цивільно-правової відповідальності є те, що основною її метою стає не покарання за недотримання встановленого правопорядку, а відшкодування заподіяної шкоди.

Кримінально-правова відповідальність відрізняється від цивільно-правової тим, що порушник несе відповідальність перед державою, а не безпосередньо перед автором або власником прав на об'єкт інтелектуальної власності.

Адміністративно-правовий спосіб захисту майнових прав інтелектуальної власності полягає в розгляді та вирішенні суперечки органом державного управління. Процедура розгляду набагато простіша, ніж у цивільному, або господарському судочинстві. Правовою основою є Кодекс України про адміністративні правопорушення, Митному кодексі України, а також закони України: "Про захист від недобросовісної конкуренції" , "Про авторське право і суміжні права", "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", "Про охорону прав на промислові зразки", "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", "Про охорону прав на сорти рослин" тощо.

Рекомендації та пропозиції:

· доцільно поєднати глави 75 і 76 ЦК України та назвати «Договори в сфері інтелектуальної власності»;

· для відчуження майнових прав інтелектуальної власності з метою зміни правоволодільця необхідно укладати не договір купівлі-продажу чи дарування, а договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності, передбачений ст. 1113 ЦК України;

· оскільки ліцензія є одностороннім правочином, то недоречно включати її поряд з ліцензійним договором як різновид договорів щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності. Доцільніше було б ліцензії і ліцензійний договір регулювати спільно;

· питання про обсяги виробництва потребують додаткового законодавчого регулювання, актуальність якого чітко виявляється у контексті ліцензійного договору на використання торговельної марки. У свою чергу слід звернути увагу на те, що обмеження стосовно обсягу прав (виду ліцензії), строку, території, виду діяльності, сфери використання виступають звичайними умовами для таких договорів, виходячи зі змісту ч. З ст. 1109 ЦК України;

· ліцензійний договір на використання торговельної марки може також містити умову про максимальний обсяг маркованих товарів. Допустимість такого висновку непрямо випливає з невиключності переліку, наведеного у ч. З ст. 1109 ЦК України, щодо сфери використання об'єкта інтелектуальної власності, а також зі змісту ч. 8 вказаної статті, положення якої має застосовуватись за аналогією до ліцензійного договору на використання торговельної марки;

· сторонам доцільно в договорі про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності обумовлювати механізм розподілу прав на створений за замовленням об'єкт інтелектуальної власності, адже більш доречним є чітке розмежування прав кількох осіб на один об'єкт;

· у процесі судового захисту майнових прав інтелектуальної власності при проведенні експертизи для суду, який оцінює «висновок експерта» як один із доказів, важливо знати джерело того метода, яким користувався експерт, а не джерело правових актів та літературних творів у галузі права, хоча вони і стосуються права інтелектуальної власності. Перших, як правило, -- немає;

· доки в Україні зроблено лише перші невірні кроки у формуванні корпусу судових експертів із залученням фізичних осіб, які не мають спеціальних знань в галузях відповідних наук, техніки/технології, мистецтва, ремесла, потрібно переглянути затверджений перелік судових експертів. Однією з причин становища, що склалося, є неправильне розуміння нового інституту права -- права інтелектуальної власності -- не тільки фахівцями в галузі науки, техніки/технології, мистецтва, ремесла, і юристами.

Використані джерела
1. Конституція України від 28 червня 1996р. / Відомості Верховної Ради (ВВР), 1996, N 30.

2. Цивільний кодекс України // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, NN 40-44, ст.356.

3. Сімейний кодекс України // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2002, N 21-22, ст.135.

4. Кримінальний кодекс України // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2001, N 25-26, ст.131.

5. Господарський процесуальний кодекс // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1992, N 6, ст.56.

6. Кодекс України про адміністративні правопорушення // Там само. 1984. Додаток до № 51. Ст. 1122 (з наступними змінами та доповненнями).

7. Митний кодекс України // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2002, N 38-39, ст.288

8. Закон України „Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1994, N 7, ст. 36.

9. Закон України „Про авторське право і суміжні права” від 23.12.1993 р. в редакції Закону від 11 липня 2001 р. зі змінами та доповненнями // Офіційний вісник України. -- 5001. -- № 32. -- Ст. 1450.

10. Закон України „Про державну таємницю” // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1994, N 16, ст.93

11. Закон України „Про охорону прав на промислові зразки” // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1994, N 7, ст. 34.

12. Закон України „Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем” // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1998, N 8, ст. 28.

13. Закон України «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2004, N 29, ст.367.

14. Закон України «Про захист економічної конкуренції» // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2001, N 12, ст.64

15. Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1994, N 7, ст. 32

16. Закон України «Про охорону прав на сорти рослин» // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1993, N 21, ст.218

17. Закон України «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних» // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2000, N 24, ст.183.

18. Закон України «Про судову експертизу» із змінами і доповненнями, внесеними Законами України від 3 квітня 2003 року № 662-IV, від 9 вересня 2004 року № 1992-IV - Законодавство „ЛІГА”.

19. Угода про партнерство та співробітництво між Україною та Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами від 14.06.1994 р. - Законодавство „ЛІГА”.

20. Інструкція про подання, розгляд, публікацію та внесення до реєстру відомостей про передачу права власності на винахід (корисну модель) та видачу ліцензії на використання винаходу (корисної моделі): Затверджена наказом МОН від 16.07.2001 р. № 521, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30.07.2001 р. № 644/5835 // Офіційний вісник України. - 2001. - № 31. -Ст. 1438.

21. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження мінімальних ставок винагороди (роялті) за використання об'єктів авторського права і суміжних прав» від 18 січня 2003 р. № 72 - Законодавство „ЛІГА”.

22. Постанова Кабінету Міністрів України від 3 жовтня 2007 року № 1185 Національний стандарт № 4 "Оцінка майнових прав інтелектуальної власності" - Законодаство „ЛІГА”.

23. Постанова Пленуму Верховного суду України № 7 від 30 травня 2008 року „Про судову практику у справах про спадкування” - Законодавство „ЛІГА”.

24. Постанова ПВС України від 5 березня 1977 року № 1 «Про підготовку цивільних справ до судового розгляду» зі змінами і доповненнями, внесеними постановами Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 року № 13, від 25 травня 1998 року № 15 - Законодавство „ЛІГА”.

25. Постанова ПВС України від 30 травня 1997 року № 8 «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах» зі змінами, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 1998 року № 15 - Законодавство „ЛІГА”.

26. Роз'яснення від 11.11.98 р. № 02-5/424 Арбітражним судам України «Про деякі питання практики призначення судової експертизи» зі змінами і доповненнями, внесеними роз'ясненням президії Вищого арбітражного суду України від 18 квітня 2001 року № 02-5/467, роз'ясненням президії Вищого господарського суду України від 31 травня 2002 року № 04-5/609, рекомендацією президії Вищого господарського суду України від 10 грудня 2004 року № 04-5/3248 - Законодавство „ЛІГА”.

Монографічні джерела

27. Актуальні проблеми методології приватною права / За ред. О. Д. Крупчапа. - К., 2005. - 421 с.

28. Андрощук Г. Знаки для товарів і послуг: деякі аспекти термінології та застосування законодавства // Інтелектуальна власність. -- 2001. -- № 8. -- С. 15-19.

29. Базилевич В. Д. Інтелектуальна власність: Підруч. -- К., 2006. -- 431 с.

30. Белов В. А. Гражданское право: Общая и Особенная части. - М., 2003. - 458 с.

31. Білоусов В. М. Сучасна трактовка прав па результати інтелектуальної діяльності / Вісник господарського судочинства. - 2003. - № 1. - С. 154-157.

32. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право: Кн. 1. Общие положения. - М., 2001. - 657 с.

33. Волошенюк О. Результати інтелектуальної, творчої діяльності в цивільному законодавстві. // Юридичний журнал. - №. 3. - 2007. - С. 14-18.

34. Гаврилов Э.П. Основные направления развития советского авторского права: Автореф. дис. … д-ра юрид. наук. - М., 1985. - 19 с.

35. Господарське судочинство в Україні: Судова практика. Захист прав інтелектуальної власності / Відп. Ред. В.С. Москаленко. - К.: Праксі, 2007. - 408 с.

36. Гражданское право: В 2 т. / Отв. рсл. Е. А. Суханов. - М., 2002. - Т. 2, полутом 1. - 541 с.

37. Демченко Т. С. Проблеми гармонізації законодавства України про товарні знаки з міжнародно-правовими нормами: Дис. канд. юрид. наук; Інститут держави і права ім. В. М. Кореиького НАН України. -- К., 2002. - 214 с.

38. Дозорцев В.А. Интеллектуальные права: Понятие. Система. Задачи кодификации. - М., 2003. - 654 с.

39. Економіка інтелектуальної власності: використання і передача прав на об'єкти інтелектуальної власності. - К., 2004. - 168 с.

40. Интеллектуальная собственность (исключительные права): Учеб. пособие / Под ред. Н. М. Коршунова. -- М.: Эксмо, 2006. -- 681 с.

41. Іваницька Н. Вдосконалення законодавства, що регулює відносини за ліцензійним договором на використання торгівельної марки. // Право України. - 2008. - № 9. - С. 107-113.

42. Ієвіня О.В. Правове регулювання розміщення фонограм у мережі Інтернет: проблеми та перспективи //Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 26. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2004. - С.345 - 350.

43. Ієвіня О.В. Проблеми визначення суб'єктів авторського права та суміжних прав за законодавством України у зв'язку з розвитком системи колективного управління майновими правами //Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 25. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2004. - С.386 - 390.

44. Ієвіня О.В. Система договірних відносин у сфері створення та використання фонограм //Актуальні проблеми держави і права: Збірник наукових праць. - Одеса: Юридична література, 2004. - Вип. 23 . - С.221 - 228.

45. Кашинцева О. Ю. Правова охорона знаків для товарів і послуг в Україні: Дис.... канд. юрид. наук; Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. -- К., 2000. -- 198 с.

46. Кодинець А. О. Засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг у цивільному праві України: Дис. ... канд. юрид. наук; Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. - К., 2006. -- 218 с.

47. Комментарий к Гражданскому кодексу Российской Федерации. Часть вторая (постатейный) / Под ред. А. П. Сергеева, Ю. К. Толстого. -- М: ТК Велби, «Проспект», 2003. -- 851 с. .

48. Крижна В. Загальна характеристика договорів щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності. // Право України. - № 9. - 2004. - С. 68-71.

49. Крижна В.М. Майнові права інтелектуальної власності як предмет цивільно-правових договорів. // Вісник господарського судочинства. - № 5. - 2008. - С. 116-120.

50. Луць В. В. Контракти у підприємницькій діяльності. - К., 2001. - 591 с.

51. Мельник О. М. Проблеми правової охорони знаків для товарів і послуг в Україні: Дис.... канд. юрид. наук; Національна академія внутрішніх справ України. -- К., 1999. -- 203 с.

52. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України / За ред. В. М. Коссака. -- К.: Істина, 2004. - 1204 с.

53. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України. -- У 2 т. / За відповід. рсд. О. В. Дзери (кер. авт. кол), Н. С. Кузнецової, В. В. Луця-- К.: Юрінком Інтер, 2005. -- Т. II. -- 951 с.

54. Нестеренко О., Солощук М. Деякі аспекти передачі прав на об'єкти права інтелектуальної власності в умовах дії нового Цивільного кодексу // Право України. -- 2004. -- № 3. -- С. 68--70.

55. Остапчук В. Г. Природа права інтелектуальної власності // Часопис Київського університету права. - 2003. - № 4. - С. 50-53.

56. Охорона промислової власності в Україні: Монографія / За ред. О. Д. Святоцького, В. П. Петрова. -- К.: Ін Юре, 1999. - 204 с.

57. Піхурець О. В. Охорона права на торговельну марку (цивільно-правовий аспект): Дис.какд.юрид.наук; Національний ун-т внутрішніх справ. -- X., 2005. -- 203 с.

58. Потоцький М. Передання виключних майнових прав на об'єкти права інтелектуальної власності: теоретико-правовий аналіз. // Підприємництво, господарство і право. - С. 28-31

59. Право інтелектуальної власності: Підруч. для студентів вищих навч. закладів / За ред. О. А. Підопригори, О. Д. Святоцького. - К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2002. - 652 с.

60. Право інтелектуальної власності: Підручник / За ред. О. О. Підопригори, О. Д. Святоцького. -- К.: Ін Юре, 2002. - 351 с.

61. Романец Ю. В. Система договоров в гражданском праве России. - М„ 2004. - Т. 2, полутом 1. - 357 с.

62. Россинская Е.З. Судебная экспертиза в гражданском, арбитражном, административном и уголовном процессе. -- М.: Норма, 2005. - 637 с.

63. Садиков О.Н. Общие и специальные нормы в гражданском законодательстве. // Советское государство и право. - 1971. - № 1. - С. 40-41.

64. Сергеев А. П. Право интеллектуальной собственности в Российской Федерации: Учебник. -- 2-е изд., перераб. и доп. -- М.: ПБОЮЛ Гриженко Е. М., 2001. -- 498 с.

65. Цивільне право України : Підручник / Є. О. Харитонов. Н. О. Саніахметова. -- К.: Істина, 2003. -- 776 с.

66. Цивільне право України: Академічний курс: Підруч. / За ред. Я. М. Шевченко. -К , 2ООЗ.-Т. 1.-574 с.

67. Цивільне право України: Підручник: У 2 кн. / За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнецевої. - К.: Юрінком інтер, 2002р. К.2. - 651 с.

68. Цивільне право України: Підручник: У 2 т. / За заг. ред. В.І. Борисової, І.В. Спасибо-Фатєєвої, В.Л. Яроцького. - К.: Юрінком Інтер, 2007. - Т. 2. - 761 с.

69. Цивільний кодекс України. Постатейний коментар у двох частинах. Частина 1. / Керівники авторського колективу та відповідальні редактори проф. А.С. Довгерт, проф. Н.С. Кузнєцова. - К.: Юстиніан, 2005. - 965 с.

70. Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар. Видання третє перероблене та доповнене - Х.: ТОВ „Одіссей”, 2007. - 879 с.

71. Цивільний кодекс України: науково-практичний коментар: У 2 ч. / За заг. ред. Я.М. Шевченко. - К.: Концерн „Видавничий Дім „Ін Юре”, 2004. - ч. 1. - 1074 с.

72. Чурпіта Г.В. Авторське право та право власності на твір образотворчого мистецтва // Підприємництво, господарство і право. - 2003. - № 4. - С. 61- 64.

73. Чурпіта Г.В. Відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної порушенням авторського права на твори образотворчого мистецтва // Матеріали науково-практичної конференції “Актуальні проблеми правового захисту інтелектуальної власності в Україні”. - Харків: Національний університет внутрішніх справ. - 2003. - С. 63 - 65.

74. Чурпіта Г.В. Майнові права автора твору образотворчого мистецтва // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. - 2002. - № 1. - С. 124 - 126.

75. Шершеневич Г.Ф. Авторское право на литературные произведения. - М., 1891. - С. 70-71.

76. Яковлев А.С. Имущественные права как объекты гражданских правоотношений. Теория и практика. - М., 2005. - С. 125.

77. Якубовський І. Договори щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності за законодавством України. // Підприємництво, господарство і право. - 2007. - № 8. - С. 15-18.

78. «Юридическая практика». Еженед. газета. №51(365) 21.12.2004 р. - С.1, 22-23.

Судові рішення
РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2008 року №2-23-1/08

Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Карабань В.М.,

при секретарях Беспалій Ю.В., Журавель І.Д., Ілляш С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Сідкон» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про відшкодування заподіяної шкоди на суму 381 988 грн. 60 коп., -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ТОВ «Спеціальна Інформаційна Служба - Україна», правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю «Сідкон» звернулося з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про відшкодування заподіяної шкоди на суму 381 988 грн. 60 коп.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідачі, які працювали на його підприємстві, неправомірно вилучили програмні модулі та використали їх при здійсненні господарської діяльності підприємства ТОВ «Страбіс», в результаті чого було заподіяно матеріальну шкоду.

В судовому засіданні представники позивача позов підтримали та просили суд його задовольнити.

Відповідачі та їх представник ОСОБА_3 позов не визнали та просили суд відмовити у його задоволенні.

Заслухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню із наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що актом приймання - передачі службового твору від 07.07.2003 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було передано ТОВ «Спеціальна Інформаційна Служба - Україна» службовий твір комп'ютерну програму «ЕДІ - Україна».

08.09.2003 року Державним департаментом інтелектуальної власності було видано Свідоцтво про реєстрацію авторського права на твір №8263 комп'ютерна програма «Автоматизована система комп'ютерного аналізу ситуацій «Енциклопедія ділової інформації України».

31.03.2004 року між Товариством та ОСОБА_2 були припинені трудові відносини.

Наказом Товариства від 30.08.2004 року звільнено з посади ОСОБА_1

Позивачем не надано доказів того, що з відповідачами укладалися договори про матеріальну відповідальність, а також що до службових обов'язків відповідачів входило зберігання вихідних кодів програми «ЕДІ-Україна».

По заявах генерального директора ТОВ «Сідкон», правонаступника ТОВ «СІС -Україна» Когута Ю.І., органи МВС неодноразово проводилися перевірки щодо наявності незаконного вилучення програмних модулів з боку відповідачів. 01 березня 2007 року генеральний директор ТОВ «Спеціальна інформаційна служба -Україна» Когут Ю.І. звернувся із заявою в Шевченківський РУ ЕУ МВС України в м. Києві, щодо неправомірних дій з боку ОСОБА_1, а саме привласненні модулів програми «ЕДІ-Україна». Постановою від 01 березня 2007 року заявнику було відмовлено в порушенні кримінальної справи у відношенні ОСОБА_1

Згідно вказівок прокурора Шевченківського району міста Києва по справі додатково було опитано ОСОБА_4, який під час створення програми «ЕДІ-Україна» працював генеральним директором ТОВ «Спеціальна інформаційна служба -Україна» та ОСОБА_5 яка працювала головним бухгалтером цієї компанії та членом інвентаризаційної комісії. За результатами цих слідчих дій в порушенні кримінальної справи проти ОСОБА_1 постановою від 11 червня 2007 року було відмовлено повторно. Згідно п. 3. Постанови Пленуму ВСУ від 29.12.92 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» суд повинен з'ясувати якими неправомірними діями заподіяно шкоду і чи входили до функцій працівника обов'язки, неналежне виконання яких призвело до шкоди; в чому полягала вина працівника; в якій конкретно обстановці заподіяно шкоду.

Як вбачається з матеріалів справи позивачем не доведено жодних фактів, які б доводили наявність перелічених вище обставин. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 13 червня 2007 року, яке вступило в закону силу, сторонами якого були ОСОБА_1 та ОСОБА_2 встановлено, що програми «ЄДІ-Україна» та «Стратегічна бізнес інформація» є різними програмними продуктами.

Таким чином в судовому засіданні достовірно встановлено, що твір «Комп'ютерна програма «Стратегічна бізнес-інформаційна система» («Програма«СТРАБІС») є самостійним, оригінальним твором, відмінним від твору «Комп'ютерна програма «Автоматизована система комп'ютерного аналізу ситуацій «Енциклопедія ділової інформації України» «ЕДІ-Україна».

Встановлений в судовому рішенні факт, спростовує твердження позивача про неправомірне використання вилучених відповідачами програмних модулів у господарській діяльності ТОВ «Страбіс».

29 листопада 2007 року Апеляційним судом м. Києва, вищезазначене рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 13 червня 2007 року залишено без змін.

Згідно ч. 3 ст. 61 ЦПК України, обставини встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до ч.1 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної особи або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, а самі доказування не можуть ґрунтуватися на припущеннях.

Позивач не довів неправомірності дій відповідачів, а тому суд не знаходить підстав для задоволення позову.

Керуючись ч.1 ст. 1166 ЦК України, ст. ст. 10, 11, 60, 61, 88, 209, 212-215 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В позові товариства з обмеженою відповідальністю «Сідкон» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про відшкодування заподіяної шкоди на суму 381 988 грн. 60 коп. - відмовити повністю.

Заяву про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя В. Карабань

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2007 року Оболонський районний суд М.Києва в складі:

Головуючого - судді Поліщук Н.В.

При секретаряхПальченко О.А., Савосіній A.M.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ " Телерадіокомпанія "Киевские ведомости" - Телерадіоефір" про захист авторських прав та відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся з позовом до відповідача ТОВ " Телерадіокомпанія "Киевские ведомости" - Телерадіоефір" про захист авторських прав та відшкодування моральної шкоди, зазначивши наступне.

Позивачу належить авторське право на створені ним пісні "Циганочка" та "Тумани Петра", на які Державним департаментом інтелектуальної власності видане свідоцтво про реєстрацію авторського права на твір за НОМЕР_1.

Восени 2004 року позивач передав програмному директору відповідача Євгену Жигуну свій твір пісню "Тумани Петра" та була досягнута домовленість про подальше погодження часу трансляції твору в прямому ефірі, буде укладено договір на публічне використання твору та погоджено винагороду за використання твору.

24 грудня 2004 року позивач почув свій твір у прямому ефірі на радіостанції 106 FM ( радіо "Шансон"), але його ніхто не сповіщав про публічне використання твору, та не укладав угоди на його використання.

Відповідно до довідки ТОВ "Моніторинг України" від 12 травня 2005 року було підтверджено факт транслювання твору позивача в проміжок часу з 16 до 17 години 24 грудня 2004 року.

Вважає, що відповідач порушив авторські права та просив винести рішення, яким стягнути на користь позивача 10 мінімальних заробітних плат в порядку відшкодування матеріальних збитків та 6000 грн. в порядку відшкодування моральної шкоди.

В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві та уточнив, що в зв'язку з незаконним використанням твору без письмового договору на підставі підпункту "г" п. 2 ст. 52 Закону України "Про авторські і суміжні права" просить стягнути з відповідача компенсацію в розмірі 10 мінімальних заробітних плат, враховуючи, що з 01 січня 2007 року мінімальна заробітна плата становить 400 грн. на місяць. Крім того, просив також стягнути наступні витрати : державне мито 51 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення 30 грн., за послуги моніторингу 64 грн. 08 коп., витрати на проїзд до суду в зв'язку з розглядом справи 60 грн. В частині відшкодування моральної шкоди просив постановити рішення на розсуд суду, обґрунтовуючи моральну шкоду нервовими стражданнями внаслідок неправомірного використання його твору.

Представник відповідача Лунькова В.І. проти задоволення позовних вимог заперечувала в повному обсязі, мотивуючи тим, що в грудні 2004 року відбулась зустріч позивача, ОСОБА_2 з однієї сторони, та представників відповідача ОСОБА_3, ОСОБА_5, з другої сторони. В ході розмови було укладено усний договір між позивачем та відповідачем про пробне, одноразове, безкоштовне розміщення в грудні 2004 року пісні позивача "Тумани Петра". За умовами договору ОСОБА_1 в майбутній статті про нього і його пісню в газеті "Голос України" зобов'язувався висловити подяку "Доросле радіо" , яке перше пішло на зустріч невідомому співаку і розмістило в ефірі його пісню. Умови цього усного договору були виконані обома сторонами. В частині відшкодування моральної шкоди вважає, що вимоги задоволенню не підлягають, оскільки відповідачем не було вчинено дій, які б спричинили моральні страждання, а позивачем не надано доказів на підтвердження визначеного розміру моральної шкоди.

Суд, заслухавши пояснення сторін, свідків, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Встановлено, що позивач ОСОБА_1 є автором пісні "Тумани Петра", що підтверджується даними Свідоцтва про реєстрацію авторського права на твір НОМЕР_1 від 26 січня 2005 року та не оспорюється відповідачем ( а.с. 4).

Відповідно до ст. 433 ч.І ЦК України та ст. 8 ч.І Закону України "Про авторське право і суміжні права" визначено, що музичні твори ( з текстом і без тексту ) є об'єктами авторського права.

Відповідно до ст. 435 ч.І ЦК України та ст. 11 ч.І Закону України "Про авторське право і суміжні права" встановлено, що первинним суб'єктом, якому належить авторське право, є автор твору.

Виключне право на використання твору належить автору, що встановлено ст. 440, 441 ЦК України та ст. 15 Закону України "Про авторське право і суміжні права".

Відповідно до ст. 433 ЦК України використання твору здійснюється лише за згодою автора.

Судом також встановлено, що 24 грудня 2004 року відповідачем було використано твір позивача пісню "Тумани Петра" шляхом відтворення в ефірі на радіостанції 106 FM, що підтверджується даними довідки від 12 травня 2005 року ТОВ "Моніторинг телебачення України" ( а.с. 5) та підтверджено в судовому засіданні даними пояснень позивача і не оспорюється відповідачем.

Заперечуючи проти позовних вимог, представник відповідача пояснила, що між сторонами було укладено усний договір про пробне, одноразове, безкоштовне розміщення в грудні 2004 року пісні позивача "Тумани Петра".

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_3, який є програмним директором, пояснив, що в грудні 2004 року відбулась зустріч із позивачем, та була досягнута домовленість про одноразову безкоштовну трансляцію пісні позивача, який в свою чергу опублікує рекламну статтю стосовно відповідача в засобах масової інформації.

Допитаний в якості свідка ОСОБА_4 в судовому засіданні пояснив, що з позивачем познайомився в 2003 року та на той час підтримував дружні стосунки. Взимку 2004 року разом із ОСОБА_1 відвідував офіс відповідача, де відбулась зустріч із Жигуном Є.В. Свідок представився продюсером, хоча документів на це не мав. Була досягнута домовленість про трансляцію пісень позивача, який в свою чергу буде здійснювати рекламу відповідача в засобах масовою інформації.

Допитаний в якості свідка ОСОБА_5 пояснив, що був також присутній при зустрічі позивача з програмним директором ОСОБА_2, була досягнута домовленість про одноразову трансляцію пісні позивача, який в свою чергу опублікує рекламну статтю стосовно відповідача в засобах масової інформації, стосовно домовленостей про оплату свідку не відомо.

Разом з тим, як пояснив в судовому засіданні позивач, він не надавав згоду на безкоштовне використання його твору, без повідомлення про час трансляції, крім того, зазначив, що при використанні твору його ім'я, як автора, зазначено не було.

Відповідно до ст. 33 Закону України '"Про авторське право і суміжні права" договори про передачу прав на використання творів укладаються у письмовій формі. Договір про передачу прав на використання творів вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов ( строку дії договору, способу використання твору, території, на яку поширюється передаване право, розміру і порядку виплати авторської винагороди, а також інших умов, щодо яких за вимогою однієї із сторін повинно бути досягнено згоди).

Статтею 440 ЦК України визначено , що майновим правом інтелектуальної власності є, зокрема, виключне право дозволяти використання твору.

Відповідно до ст. 1107 ЦК України розпорядження майновими правами інтелектуальної власності здійснюються на підставі договорів, частиною другою цієї статі визначено, що договір щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності укладається у письмовій формі.

Вказані вимоги містить також ст. 15 Закону України "Про авторське право та суміжні права".

З огляду на наведене, враховуючи вимоги закону про обов'язкову письмову форму договору щодо використання твору та розпорядження майновими правами інтелектуальної власності, суд доходить висновку, що доводи представника відповідача про укладення такого договору в усній формі не можуть бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, та вважає, що використання твору без письмового договору є порушенням авторських прав позивача.

За змістом ст. 50 Закону України " Про авторське право і суміжні права" вчинення будь-якою особою дій, які порушують особисті немайнові права суб'єктів авторського права і ( або ) суміжних прав, визначені статтями 14 і 38 цього Закону , та їх майнові права, визначені статтями 15,39, 40 і 41 цього Закону, з урахуванням передбачених статтями 21-25,42 і 43 цього Закону обмежень майнових прав, є порушенням авторського права і (або) суміжних прав, що дає підстави для судового захисту.

Відповідно до ст. 52 Закону України "Про авторське право і суміжні права" при порушеннях будь-якою особою авторського права і ( або) суміжних прав, передбачених статтею 50 цього Закону, суд має право постановити рішення чи ухвалу про виплату компенсації, що визначається судом, у розмірі від 10 до 50 000 мінімальних заробітних плат, замість відшкодування збитків або стягнення доходу.

При визначенні компенсації суд враховує обсяг порушення та вважає, що стягненню підлягає компенсація в розмірі 10 мінімальних заробітних плат, що становить 4000 грн.

В частині відшкодування моральної шкоди вимоги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Законодавством встановлено, що моральна шкода - це втрати немайнового характеру, яких позивач зазнав внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, що настали через незаконні винні дії відповідача. Як загальна умова цивільно-правової відповідальності законодавством передбачений зв'язок між протиправною поведінкою та наслідками, що настали.

Оскільки позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження факту заподіяння моральної шкоди та розміру такої шкоди, підстав для задоволення позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди у суда не має.

Судові витрати, що пов'язані з розглядом справи, та складаються з витрат за послуги моніторингу в розмірі 64 грн. 08 коп., судового збору в розмірі 81 грн., підтверджено даними відповідних квитанцій ( а.с. 1,2,7) та підлягають стягненню з відповідача на користь позивача на підставі ст.ст. 79,88 ЦПК України.

Підстав для стягнення витрат, пов'язаних з явкою до суду та в ТОВ "Моніторінг телебачення України" , у суда не має, оскільки позивачем не надано доказів , на підтвердження розміру таких витрат.

Керуючись ст.ст. 10,15,60,79,88,212-215,218 ЦПК України, на підставі ст.ст. 433,435,440,441,1107 ЦК України, ст.ст. 8,11,15,32,33,50,52 Закону України "Про авторське право і суміжні права", суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Телерадіокомпанія "Киевские ведомости" - Телерадіоефір" на користь ОСОБА_1 компенсацію в розмірі 4 000 ( чотири ) тис. грн.., судові витрати в розмірі 81 ( вісімдесят одна ) грн.., витрати, пов'язані з оплатою послуг моніторингу в розмірі 64 ( шістдесят чотири ) грн.. 08 коп., а всього стягнути 4145 ( чотири тисячі сто сорок п'ять ) грн.. 08 коп.

В іншій частині заявлених позовних вимог відмовити..

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений статтею 294 ЦПК України, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються Апеляційному суду м. Києва через Оболонський районний суд м.Києва.

РІШЕННЯ ІМЕНЕМУКРАЇНИ

15 лютого 2007року Кіровський районний суд м. Кіровограда в складі:

головуючого-судді Черненко І. В.

при секретарі Задубняк В. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2до Обласного комунального виробничого підприємства „Дніпро-Кіровоград " про порушення прав власників патенту, стягнення винагороди та моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1. та ОСОБА_2. звернулись до суду з позовом, в якому зазначили, що ЗО січня 2002 року комісією відповідача здійснено випробування нового Українського хлоратора ХТ-2 авторів та власників патенту на винахід-позивачів. Результати випробування показали високі якості і технічні можливості нового винаходу. 30.01.2002 року вказаний апарат для хлорування води було впроваджено на Дніпровській водопровідній станції в технологію очистки води. За довідкою начальника відповідача річний економічний ефект від впровадження Українського хлоратора ХТ-2 складає 120354,8 грн., а термін окупності визначено в 1 місяць. Після отриманого відгуку відповідач отримав підставу для укладання ліцензійного договору з власником патенту, але до цього часу від укладання ліцензійного договору ухиляється, протиправно використовуючи належну їм інтелектуальну власність без їхньої згоди. Виходячи з щорічного економічного ефекту в розмірі 120354,8 грн. за період з 30.01.2002 року по 30.01.2006 року їм завдано шкоди в розмірі 481419,2 грн., які просили стягнути з відповідача на свою користь. Порушенням їх прав та законних інтересів завдано моральної шкоди, яка полягає у порушенні права інтелектуальної власності, порушенні нормальних життєвих зв'язків через тяжкий матеріальний стан, неможливість продовження активного творчого громадського життя, порушення стосунків з оточуючими людьми, різким погіршенням Стану здоров» я. Просили суд стягнути з відповідача 100000 моральної шкоди. Крім того, просили суд зобов'язати відповідача укласти з ними ліцензійний договір на п'ятий рік використання Українського хлоратора ХТ-2 до закінчення строку чинності патенту. Під час знаходження справи в провадженні суду позовні вимоги неодноразово змінювали. Остаточно визначившись з позовними вимогами, просили суд зобов'язати відповідача виплатити на їхню користь матеріальну шкоду в розмірі 584081 гри. за період використання Українського хлоратора ХТ-2 -4 роки 10 місяців 7 днів та моральну шкоду в розмірі 100000 грн.

Представник відповідача позов не визнав і пояснив суду, що між ОКВП „Дніпро-Кіровоград" та Кіровоградським державним технічним університетом ІНФОРМАЦІЯ_1року укладено Договір НОМЕР_1.102 про створення науково-технічної продукції, за яким проводились роботи по удосконаленню, проведенню випробувань, впровадженню з документальним оформленням можливості експлуатації Українського хлоратора ХТ-2 конструкції ОСОБА_1. на Дніпровській водопровідній станції. Договір на впровадження в технологічний процес вказаного пристрою не укладався. Договір НОМЕР_1.102 повинен був виконуватись поетапно. Умовами Договору НОМЕР_1.102 було передбачено виконання семи етапів робіт із чітко визначеними строками для виконання. При виконанні кожного етапу робіт складається проміжний акт здачі-приймання етапу. Приймання та оцінка наукової продукції здійснювалась відповідно до Технічного завдання на виконання науково-дослідних робіт від ІНФОРМАЦІЯ_1 року. Остаточний термін здачі робіт закінчувався 31.12.2003 року. В результаті виконання Договору було виконано лише 2 етапи та складено 2 проміжних акти здачі-приймання етапів від 02.05.2002 року та від 02.07.2002 року. По першому етапу проведено збір вихідних даних, виготовлено експериментальний зразок та проведено контроль за монтажем експериментального зразка; по другому етапу проведено випробування експериментального зразка на режимах на оброблено вихідні дані. Впровадження в технологічний процес Українського хлоратора ХТ-„ було передбачено шостим етапом робіт, який так і не було виконано. Для введення Українського хлоратора ХТ-2 у технологічний процес необхідне проектне рішення, яке б повністю відповідало вимогам правил ПБХ-93 та пройшло відповідну експертизу. Позивачі жодного разу не звертались з вимогою про повернення належного їм хлоратора, проти чого підприємство не заперечує.

Судом встановлено, що позивачі є власниками патенту на винахід-Український хлоратор ХТ-2.

1.04.2002 року між: Кіровоградським державним технічним університетом та відповідачем було укладено договір НОМЕР_1.102 (далі - Договір) про створення (передачу) науково-технічної продукції. Предметом даного Договору є удосконалення, проведення випробування, впровадження з документальним оформленням можливості експлуатації Українського хлоратора ХТ-2 конструкції ОСОБА_1. на Дніпровській водопровідній станції (п.10). Зміст і терміни виконання основних етапів визначені календарним планом. Технічним завданням на виконання науково-дослідної роботи на удосконалення, впровадження і оформлення Українського хлоратора ХТ-2 визначено 6 етапів НДР. П. 7 визначено, що після виконання етапів робіт виконавець представляє замовнику акт про виконання етапу і рахунок на оплату етапу, який повинен бути розглянутий замовником в 10-денний строк.

Сторонами не оспорюється, що на виконання даного Договору виконавцем (КДТУ) виконано лише 2 етапи робіт, зокрема-збір вихідних даних, виготовлення експериментального зразка, контроль за монтажем експериментального зразка; випробування експериментального зразка на режимах, обробка отриманих даних.

Подальше виконання умов Договору було припинено.

Відповідно до абз.З ч.2 ст.31 Закону України „Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" не визнається порушенням прав, що випливають з патенту, використання запатентованого винаходу корисної моделі з науковою метою або в порядку експерименту.

На думку суду, Український хлоратор ХТ-2 на Дніпровській водопровідній станції використовувся на підставі Договору НОМЕР_1.102 саме з науковою метою та в порядку експерименту, у зв'язку з чим таке використання не є порушенням прав позивачів, що випливають з патенту.

На даний час Український хлоратор ХТ-2 не впроваджено у технологічній процес по хлоруванню води.

Враховуючи викладене в задоволенні позовних вимог про стягнення 584081 грн. за період використання Українського хлоратора ХТ-2 - 4 роки 10 місяців 7 днів слід відмовити.

У зв'язку з тим, що судом не встановлено будь-яких порушень прав позивачів, у стягненні 1000000 грн. моральної шкоди суд відмовляє.

Відповідно до ст.88 ЦПК України суд стягує з позивачів на користь держави по 854 грн. 25 коп. судового збору.

На підставі ст.ст.459, 464 ЦК України, ч.2 ст.31 Закону України „Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", керуючись ст.ст.11, 213-215 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2до Обласного комунального виробничого підприємства „Дніпро-Кіровоград" про порушення прав власників патенту, стягнення винагороди та моральної шкоди - відмовити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1, ОСОБА_2на користь держави по 854 грн. 25 коп. судового збору.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня його проголошення, та шляхом подачі апеляційної скарги протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя Кіровського районного суду підпис І.В. Черненко

м. Кіровограда

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5