Виникнення науки про злочинність пов'язують з виходом у світ у 1764 році невеличкої книжки 26-літнього італійського юриста Чезара Беккаріа (1738-1794). Ця книжка називалась "Про злочини і покарання". Ідеї, що були викладені в ній, надзвичайно швидко поширились по всьому світу і справили вирішальний вплив на подальший розвиток науки і практики боротьби із злочинністю.

Але назву "кримінологія" наука про злочинність отримала пізніше, після того як у 1885 р. італійський вчений Рафаель Гарофалло видав книжку, яка називалась "Кримінологія".

До виникнення кримінології як спеціальної галузі науки проблеми злочинності розглядались у філософії і релігії, що розвивали етичні проблеми, на яких базується правосуддя.

При визначенні що є предметом, яким займається кримінологія, слід мати на увазі наступне. Коло елементів, з яких складається предмет кримінології не може бути незмінним, однозначно визначеним. Зміст предмету кримінології, його структура змінюються з розвитком науки і практики. В той же час має існувати певний критерій, з допомогою якого можна було б відносити ті чи інші фактори до предмету кримінологічної науки. Виходячи з цього критерію, кримінологію можна визначити наступним чином.

Кримінологія - це наука, що вивчає природу злочинності для пізнання причин і умов, котрі породжують злочинність і розробляє на підставі цього ефективні засоби протидії злочинності

В цьому визначенні поняття кримінології і міститься критерій того, що може бути включено до предмету кримінологічної науки.

На сьогодні до предмету кримінології згідно з її визначенням, як правило, включають такі елементи:

1. Злочинність як соціальне явище.

2. Причини і умови, що породжують злочинність (криміногенні фактори - так їх ще називають).

3. Особистість злочинця.

4. Попередження злочинності.

5. Жертва злочину.

До предмету кримінології можуть включатися також інші елементи, вивчення яких є необхідним для виконання їх основного завдання: сприяти підвищенню ефективності протидії злочинності.

Для виконання цього завдання кримінологія повинна мати наступні функції: 1) описову; 2) пояснювальну; 3) прогностичну; 4) регулятивну.

Питання 2. Місце кримінології в системі наук

Для розкриття сутності кримінології як науки слід вияснити також її місце в системі наук.

Хоча кримінологія тісно пов'язана з наукою кримінального права, але вона не є частиною цієї науки. Кримінологія є самостійною наукою, що має свій власний предмет, відмінний від предмету науки кримінального права. Предметом кримінального права є правовідносини з приводу конкретного злочину і встановлена законом кримінальна відповідальність за нього. Предмет кримінології - злочинність, її причини і умови, особистість злочинця, попередження злочинів як репресивними, так і нерепресивними засобами.

Кримінологію не можна вважати лише правовою наукою, бо її предмет виходить за межі предмету юридичної науки, предметом якої є право як соціальне явище.

Оскільки злочинність як предмет кримінології є за своєю природою явищем, що має соціологічні і психологічні властивості, то наука кримінологія, що вивчає це явище, має відповідно бути самостійною комплексною соціолого-психологічною наукою, котра використовує для дослідження злочинності досягнення інших наук: філософії, економіки, юриспруденції, педагогіки і т.п.

Кримінологія не лише використовує дані інших наук, а й збагачує інші науки своїми власними висновками.

Оскільки злочинність зв'язана із економікою, кримінологія не може обійтись без взаємодії з економічною наукою.

Суттєвою мас бути взаємодія кримінології з юриспруденцією. Юриспруденція визначає можливості різноманітних галузей законодавства (не лише кримінального права) у сфері попередження злочинності. Особливо це стосується законодавства, що регулює економічне життя, адміністративного законодавства.

Останнім часом, особливо у західних країнах, кримінологія тісно взаємодіє з біологічними науками і медициною, котрі відкривають засоби впливу на поведінку осіб, що вчиняють злочини, а також досліджують вплив алкоголізму і наркоманії, інших патологічних факторів на кримінальні прояви.

Питання 3. Історія і сучасний стан кримінології

Історію кримінології можна розбити на три етапи: 1) етап класичної школи XVIII ст.; 2) етап позитивістської школи кінця XIX ст. і 3) кримінологія новітнього часу (з середини XX ст.).

Згідно з канонами класичної школи людина сама контролює свою долю відповідно до свободи волі. Суспільство повинне реагувати на злочин так, щоб змусити особу за власною волею відмовитись від злочинної поведінки і вибрати незлочинну, аби не бути покараним, с.49 у Фокса. Представники: Чезаре Беккарія, британський кримінолог Джон Говард.

Позитивістська школа критикує такий спосіб впливу па злочинність, вважаючи його непродуктивним. Згідно з її ідеями поведінка людини визначається багатьма фізіологічними, психологічними і соціальними факторами, котрі не можна нейтралізувати репресивними засобами.

Представники: Ч.Ломброзо, Енріко Феррі, Тард та інші.

Тому завданням кримінології є вивчення цих факторів і розробка відповідних їм засобів, здатних змусити людину бути добропорядною, професійно корисною суспільству і дисциплінованою. (Про Ломброзо).

Якщо класична школа звертала основну увагу на діяння, то позитивістська школа - на злочинця, його властивості. Класична школа орієнтована на захист інтересів суспільства, позитивістська - на виправлення властивостей злочинця.

Кримінологія новітнього часу відкрила для себе новий напрям вивчення реакції суспільства на злочинність: звернулась до досліджень потерпілого (жертви злочину) і механізмів соціального контролю. Тепер вже до причин злочинності підходять не тільки з точки зору характеристики злочинного діяння і властивостей злочинця. Причини виводяться з соціального процесу, в якому задіяні і злочинець, і потерпілий, і суспільство. Особливо досліджуються процеси в суспільстві, в силу яких поведінка людей і самі люди визначаться як злочинні.

Представники: Онер Сатерленд, Селлін, Мертон.

В Україні, яка входила до складу Російської імперії, до революції 1917 року кримінологія розвивалась як розділ кримінально-правової теорії.

Після революції у 1924 році в Одесі виник Кабінет по вивченню злочинності і особи злочинця з філіалами у Харкові і Києві. У 1931 році Кабінет було перетворено на Всеукраїнський кримінологічний інститут у м. Харкові. Для кримінологічних досліджень тієї пори широко використовувались досягнення біології, психіатрії, психології, теорія Бехтєрєва і Павлова.

Починаючи з 1929 р. до середини 30-х років українська радянська кримінологія потерпіла розгром. Приводом стала звинувачення у пропаганді ідей Ч.Ломброзо про природженою злочинця. Кримінологічні кабінети були ліквідовані, а інститути по вивченню злочинності перетворені в установи по вивченню кримінальної політики і кримінального права.

Відродження кримінологічної науки почалось у 1956 р., після з'їзду КПРС, з 1964 р. вводиться викладання кримінології в юридичних вузах. В Україні відродження кримінології пов'язане з іменем проф. П.П.Михайленка. В 1964 р. він видав у співавторстві з І.Гельфандом монографію "Предупреждение преступлений - основа борьбы за искоренение преступности".

Значний вклад у розвиток кримінології внесли вчені Національної юридичної академії у м. Харкові, Національної академії внутрішніх справ у м. Києві, Інституту держави і права НАН України, Київського національного університету.

Зараз українська кримінологія переживає кризу, зумовлену занепадом кримінологічних досліджень. Однак...

ТЕМА 2. МЕТОДИКА КРИМІНОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

План

1. Методологічний принцип кримінології. Поняття і види кримінологічних досліджень.

2. Джерела кримінологічної інформації і методи їх пізнання.

3. Організація кримінологічних досліджень.

Література

1. Криминология: Учебник / Под ред. В.Г.Лихолоба и В.П.Филонова. - Киев, 1997.

2. Косоплечев Н.П. Методы криминологических исследований. - М, 1985.

Питання 1. Методологічний принцип кримінології. Поняття і види кримінологічних досліджень

Найбільш продуктивним методологічним принципом пізнання соціальних явищ є принцип соціального натуралізму, що знайшов особливий розвиток у працях французького соціолога Еміля Дюркгейма. Відповідно до нього соціальні явища, будучи вищою формою розвитку природи існують так само за законами природи, як і фізичні та біологічні явища. Закони соціальної природи є вищою формою існування фізичних і біологічних законів. Видатний внесок в утвердження принципу соціального натуралізму внесли такі мислителі, як: Джон Локк, Артур Шопенгауер, Огюст Конт, Еміль Дюркгейм, Зигмунд Фрейд та інші.

На принципі соціального натуралізму в юриспруденції була заснована ідея природного права.

Кримінологія повинна так само, як і юриспруденція спиратися у пізнанні злочинності на принцип соціального натуралізму.

Методика кримінологічних досліджень має узгоджуватись з принципом соціального натуралізму.

Кримінологічне дослідження - це процес отримання нових знань про злочинність, її причини і умови, особистість злочинця для розробки і здійснення заходів, спрямованих на підвищення ефективності протидії злочинності. Кримінологічні дослідження можна класифікувати за наступними критеріями:

-- цільова спрямованість;

-- обсяг вихідної інформації;

-- пізнавальний інструментарій;

-- принцип визначення об'єкта;

-- масштаб;

-- види злочинів.

По цільовій спрямованості - кримінологічні дослідження поділяються на теоретичні і прикладні. Теоретичні дослідження спрямовані на розвиток кримінологічної теорії, а прикладні - на вдосконалення практики боротьби із злочинністю.

По обсягу вихідної інформації - дослідження поділяються на повні (суцільні) і вибіркові. Суцільні дослідження включають у себе вивчення усіх одиниць генеральної сукупності (наприклад: усі без виключення злочини на даній території). Вибіркові - це вивчення певної частини генеральної сукупності.

По пізнавальному інструментарію - розрізняють дисциплінарні і комплексні дослідження. У першому випадку проблема вивчається за допомогою кримінологічних засобів і методів. У другому - використовуються не лише кримінологічні засоби і методи, але і дані інших наук ( наприклад: соціології, психології, педагогіки і т.п.).

По принципу визначення об'єкта вивчення - дослідження діляться на територіальні і галузеві.

По масштабам - республіканські, регіональні, місцеві.

Питання 2. Джерела кримінологічної інформації і методи їх пізнання

Під кримінологічною інформацією розуміється сукупність відомостей про злочинність, її причини і умови, особистість злочинця, діяльність у сфері протидії злочинності. Як і будь-яка інформація - кримінологічна інформація має відповідати наступним вимогам: повнота, точність, достовірність, корисність, порівнюваність, своєчасність. Джерела кримінологічної інформації залежно від видів поділяються наступним чином:

1) офіційна інформація;

2) неофіційна інформація.

І. Офіційна інформація - це інформація, що виходить від державних органів, громадських організацій і оформлена за встановленими правилами. Офіційна інформація, у свою чергу, поділяється на:

а) нормативно-правову;

б) звітну;

в) процесуальну (крим. справи, протоколи, наглядові матеріали і т.п.);

г) оперативно-службову (справи оперативних перевірок, документація оперативно-розшукової роботи);

д) довідкову (протоколи і т.п.);

е) методичну (огляди, методичні рекомендації);

ж) організаційно-службову (плани роботи, операцій і т.п.)

II. Неофіційна інформація - це відомості, що виходять від окремих осіб і відображають їх особисту інтерпретацію фактів.

Під методом кримінологічного дослідження слід розуміти узгоджену з принципом кримінологічного пізнання сукупність прийомів, що застосовуються для пізнання злочинності, її причин і умов, особистості злочинця і розробки заходів протидії злочинності.

Методика кримінологічного дослідження - це система методів, що застосовуються для - зібрання, обробки, аналізу і інтерпретації кримінологічно значущої інформації. Методи кримінологічного дослідження поділяються на такі групи:

1) документальний метод;

2) опитування;

3) спостереження;

4) експеримент.

Документальний метод полягає в використанні інформації, зафіксованої на папері, фото-, кіноплівці, магнітній плівці та інших носіях. Зокрема до цього методу відносяться анкетування кримінальних справ. Опитування поділяється на два види:

1) інтерв'ю;

2) анкетування громадян.

Інтерв'ю може бути таких видів: вільне, спрямоване, панельне (тобто повторне через деякий час), групове.

Вільне інтерв'ю - пропонується тема, по який респондент у вільній формі веде розповідь.

Спрямоване інтерв'ю - відповіді на чітко сформульовані запитання. Відповіді фіксуються словами "так" чи "ні", балами (1, 2, 3.....), або знаками "+", "-".

Панельне, або повторне, інтерв'ю - повторна бесіда з однією і тією ж особою через деякий час.

Групове інтерв'ю - бесіда не з однією, а з групою осіб.

Метод анкетування - полягає в отриманні відомостей у вигляді письмових відповідей на запитання спеціально розробленої анкети.

Другий метод опитування - це найбільш зручний і ефективний метод збирання інформації.

За процедурою проведення, анкетування поділяється на очне і заочне, повне і вибіркове, відкрите і анонімне.

Питання в анкетах формулюються двома способами:

1) відкритим, - коли вони вимагають відповідь у вільній формі;

2) закритим, - коли вони вимагають вибрати відповідь із запропонованого в анкеті набору ("так", "ні").

Спостереження як метод зібрання інформації полягає в безпосередньому сприйнятті дослідником досліджуваного явища.

Експеримент - як метод збирання інформації визначається як науково поставлений дослід, що дозволяє у спеціально створених умовах виявити і виміряти кримінологічне значимі факти.

Це були методи збирання кримінологічної інформації.

А тепер:

Методи обробки і аналізу зібраної кримінологічної інформації - це спеціальні прийоми упорядкування, систематизації інформації для того, щоб одержати нові висновки.

Упорядкування зібраного матеріалу здійснюється шляхом групування по однотипним категоріям, розподілу в статистичні ряди та іншими прийомами, що розробляються наукою кримінальної статистики.

Обробка інформації, як правило супроводжується складанням графіків, таблиць, діаграм. Оброблена інформація має бути інтерпретована. Інтерпретація полягає у виведенні із одержаної інформації нових теоретичних і практичних висновків.

Питання 3. Організація кримінологічних досліджень

Кримінологічні дослідження складається з наступних елементів:

1) розробка програми і плану дослідження;

2) підготовка необхідних засобів;

3) збирання інформації;

4) обробка одержаної інформації;

5) інтерпретація одержаної інформації;

6) розробка рекомендацій і пропозицій на підставі результатів дослідження.

Програма кримінологічного дослідження - це визначення основних задач, принципів і гіпотез дослідження, а також методики проведення дослідження. У програмі викладаються: тема, мета і задачі дослідження, формуються гіпотези, які необхідно перевірити, встановлюється предмет дослідження, щодо якого треба зібрати інформацію, описуються методи і науковий інструментарій дослідження, визначаються форма представлення результатів дослідження.

Гіпотеза дослідження - це науково обґрунтоване передбачення, що формулюється стосовно досліджувальних явищ. Для того, щоб ця гіпотеза перетворилась з передбачення у достовірне знання, вона і має бути перевірена і підтверджена фактами у процесі дослідження.

Гіпотеза формулюється на підставі визначення проблеми яку треба розв'язати. Гіпотеза має узгоджуватись з певними кримінологічними концепціями і принципами.

Завдання, цілі кримінологічні дослідження, а також засоби їх досягнення мають узгоджуватись між собою.

Усі засоби збирання інформації повинні пройти випробування для визначення їх придатності у даному дослідженні. З цією метою проводяться так звані пілотажні (пошукові) дослідження, котрі допомагають уточнити зміст запитань в анкетах, обсяг вибірки, характер гіпотези і т.п.

ТЕМА 3. ЗЛОЧИННІСТЬ

План

1. Поняття злочинності.

2. Показники, що характеризують злочинність.

3. Латентна злочинність.

Література

1. Підручники з кримінології.

Питання 1. Поняття злочинності

Злочинність - це явище, яке ніколи не переставало хвилювати людство. З приводу визначення злочинності завжди існували гострі дискусії. Розбіжності у поглядах на природу злочинності були не лише щодо самого поняття злочинності, що таке злочинність, але й щодо того чи можливо з нею успішно боротися, чи є вона постійним і невідворотним супутником людського суспільства, чи можна її подолати. Ті вчені і мислителі, які розглядали людське суспільство як таке, що піддається вдосконаленню, говорили про можливість усунення злочинності взагалі. Так народжувались утопічні ідеї Компанели, Г.Мора та інших ідеологів, що обіцяли суспільству, котре буде слідувати їх рецептам, життя без злочинності.

Марксизм-ленінізм теж стверджував вустами радянських ідеологів те, що в комуністичному суспільстві злочинність зникне.

Інші мислителі, навпаки, вважали, що суспільство існувати без злочинності не може, злочинність - це явище "властиве всякому здоровому суспільству" (Е. Дюркгейм).

Але за будь-яких підходів у розумінні природи злочинності, вона визнається явищем, котре так чи інакше має соціальні корені.

Вперше на можливість розрахувати залежність злочинності від соціальних процесів вказав знаменитий математик і астроном Адольф Жак Кетле. Виступаючи 9 травня 1831 р. на засіданні бельгійської Королівської академії у Брюсселі, він заявив, що ми можемо розрахувати заздалегідь скільки індивідів умиють руки кров'ю своїх співгромадян. Тут перед нами рахунок скільки людей стануть шахраями, скільки стануть отруйниками, майже так, як ми можемо підрахувати скільки людей народиться і скільки помре. Тут перед нами рахунок, писав він, по якому ми платимо з жахливою регулярністю, ми платимо тюрмами, ланцюгами, шибеницями.

Крім соціального підходу до визначення природи злочинності в кримінології є місце і для визначення біологічних аспектів природи злочинності. Часто ці два підходи протиставляються, але сьогодні стає все більш очевидним, що потрібна концепція, котра визначила б яким чином у природі злочинності поєднуються соціальний і біологічний аспекти. Поки що такої концепції немає. Але при визначенні поняття злочинності слід його формулювати так, щоб у ньому було місце не лише для соціального аспекту, а й для біологічного. При визначенні поняття злочинності слід також мати на увазі, що злочини - це зовнішній прояв у вигляді суспільно-небезпечного діяння волі і свідомості людини, котра їх вчиняє. Породження злочинності соціальними і біологічними факторами не може відбуватися без участі волі і свідомості людей, що стають злочинцями.

Не можна обійтись при визначенні злочинності і без врахування того факту, що злочином визнається лише те діяння, котре передбачене у кримінальному законі.

Виходячи з названих ознак, поняття злочинності може бути сформульоване наступним чином:

Злочинність - це соціальне явище, що полягає у прояві волі і свідомості людей у вигляді суспільне небезпечних діянь, заборонених кримінальним законом.

В літературі викладаються різноманітні визначення злочинності, але вони мають багато недоліків, які вітчизняна кримінологія зобов'язана поступово подолати.

Питання 2. Показники, що характеризують злочинність

Злочинність характеризується наступними параметрами (показниками):

1) рівень злочинності;

2) динаміка злочинності.

Стан злочинності характеризується у свою чергу через два показники:

1) рівень злочинності - це кількісний показник;

2) структура злочинності - це якісний показник.

Рівень злочинності - це кількісний показник злочинів, вчинених на певній території за певний період. Для характеристики рівня злочинності можна застосовувати абсолютне число злочинів. Для більш порівнюваного визначення рівня злочинності в різних регіонах використовують такий показник як коефіцієнт злочинності, або індекс злочинності.

Коефіцієнт злочинності вимірюється співвідношенням числа злочинів (або числа злочинців) до числа населення, узятого в тисячних, десятитисячних або стотисячних долях.

Для більш точного визначення рівня злочинності треба враховувати не все населення, а лише ті вікові групи, представники яких можуть притягатися до кримінальної відповідальності.

Такий коефіцієнт визначає інтенсивність проявів злочинності на даній території за певний час. Загальна формула визначення коефіцієнта злочинності має такий вигляд:

К = 3 (0) * 1 тис. (чи 10 тис., чи 100 тис.)

Н (від 14 років)

Де 3 - абсолютне число злочинів,

О (особи) - абсолютне число злочинців,

Н - чисельність населення відповідального віку.

Поряд з абсолютним числом злочинців коефіцієнт злочинності використовується для характеристики рівня злочинності. - кількісного показника стану злочинності.

Стан злочинності характеризується також структурою злочинності, котра є якісним показником стану злочинності.

Структура злочинності - це співвідношення між видами злочинів, вчинених на даній території за певний час.

Які види злочинів слід співвідносити між собою залежить від потреб конкретного визначення стану злочинності. Існують наступні підходи у визначенні структур злочинності:

1) по просторовим чи часовим ознакам злочинів;

2) по ступеню суспільної небезпечності (тяжкі злочини, менш тяжкі, злочини, що не мають великої суспільної небезпечності);

3) по формі вини (навмисні, необережні);

4) по ознакам особи винного (жіноча, чоловіча, неповнолітніх, рецидивна і т.п.);

5) по формі співучасті (індивідуальна, групова).

Такими є показники, що характеризують стан злочинності кількісно і якісно. Крім стану злочинності важливим показником, що характеризує злочинність є також динаміка злочинності.

Динаміка злочинності - це зміни кількісних і якісних характеристик стану злочинності, а також її структури на протязі певного часу.

Динаміка може проявлятися в рості рівня злочинності чи зниженні його, в погіршенні структури злочинності чи покращанні її, в коливанні рівня і структури залежно від пори року і т. п.

Питання 3. Латентна злочинність

Латентна злочинність - це частина усієї злочинності, яка не зареєстрована в установленому порядку.

Рівень латентної злочинності визначається кількістю злочинів, що залишились без реєстрації.

Латентність частини злочинності є перешкодою для боротьби з нею, знижує ефективність заходів протидії злочинності, порушує принцип справедливості.

Це зумовлює необхідність визначення рівня латентної злочинності, а також причин латентності з метою їх усунення.

За даними спостережень президентської комісії по дослідженню злочинності в США реєструється лише кожне 4те зґвалтування і кожен 6ий напад з метою заволодіння майном.

За дослідженнями фахівців у Японії реальний обсяг злочинності в кращому випадку у 2 рази перевищує дані статистики.

В Україні ситуація з латентною злочинністю набагато гірша, але рівень її не вивчався.

В юридичній літературі розрізняють латентність двох видів:

1) природну;

2) штучну.

Під природною латентністю розуміють сукупність випадків, коли правоохоронним органам не став відомим факт вчинення злочину.

Штучна латентність охоплює випадки, коли правоохоронні органи, маючи необхідну інформацію про вчинення злочину не ставлять його на облік, аби не займатись його розслідуванням, полегшити собі працю, створити видимість благополуччя у боротьбі зі злочинністю.

Методи, з допомогою яких можна виявити латентну злочинність, є такі:

1. Загальні: вивчення громадської думки про стан злочинності; експертна оцінка при опитуванні фахівців; вивчення документів правоохоронних органів, контрольно-ревізійних органів, медичних установ і т. п.

2. Спеціальні: аналіз динамічних рядів злочинів; дослідження періоду від їх вчинення до розкриття і застосування санкції, екстраполяція і т. п.

Практика роботи правоохоронних органів показує, що можна розрізняти рівні латентності:

а) низький рівень - злочини, приховувати які дуже складно ( вбивства, розбої, крадіжки);

б) середній рівень - злочини, які менш очевидні або мотивація заявлення про які у потерпілих слабка;

в) високий рівень - що, як правило, не очевидні, а потерпілі не схильні про них заявляти (зґвалтування).

ТЕМА 4. ПРИЧИНИ І УМОВИ, ЩО ПОРОДЖУЮТЬ ЗЛОЧИННІСТЬ

План

1. Поняття причин і умов , що породжують злочинність.

2. Сучасні концепції причин і умов, що породжують злочинність.

3. Причини і умови злочинності в сучасному світі і в Україні.

Література

1. Криминология: Учебник / Под редакцией В.Г.Лихолоба и В.П.Филонова. - Киев, 1997.

2. Зелинский А. Ф. Криминология: Курс лекций. - Харьков, 1996.

3. Шнайдер Г.И. Криминология. - Москва, 1994.

Питання 1.Поняття причин і умов, що породжують злочинність

Причиною в науці взагалі прийнято вважати явище, яке за певних умов, породжує інше явище, котре розглядається як наслідок.

Умова, на відміну від причини, це фактор, котрий сам не породжує наслідок, але є необхідним для того, щоб причина породжувала наслідок. Умова - це середовище, обстановка, ситуація, опинившись в яких, причина спрацьовує.

Часто в кримінології причини і умови, що породжують злочинність, об'єднуються під загальним терміном "криміногенні фактори". Процес породження злочинності також називають детермінацією, а фактори, що породжують злочинність - детермінантами. Фактори, котрі діють навпаки - проти злочинності - називають відповідно антикриміногенними факторами.

Причини і умови, що породжують ті чи інші явища, діють і у фізичній, і у біологічній, і у соціологічній формах природи. Але слід мати на увазі, що у кожній з цих форм природи причини і умови діють по-різному, мають свої особливості, які треба враховувати.

Для дії причин і умов в соціальній сфері характерним є те, що дія відбувається через волю і свідомість людей.

Оскільки злочинність є соціальним явищем, то причини і умови, що її породжують, теж діють через волю і свідомість людей.

У зв'язку з тим, що причина і умови проявляються у наслідках, які вони породжують, то пізнати причини і умови можна розглядаючи наслідки.

Для того, щоб пізнати причини і умови, котрі породжують злочинність, потрібно досліджувати властивості злочинності як їх наслідку.

Злочинність, за визначенням, - це соціальне явище, що полягає у прояві волі і свідомості людей у вигляді суспільно-небезпечних діянь, заборонених кримінальним законом. Отже, виходячи з цього, розуміння злочинності, причини і умови, котрі її породжують - це фактори, що спричиняють і зумовлюють прояв волі і свідомості людей у вигляді злочинів.

Для того, щоб воля і свідомість людини проявились у вигляді злочину треба:

по-перше, щоб вони знаходились попередньо у такому стані, який може породжувати злочин;

по-друге, треба, щоб виникли умови, за яких цей стан може проявитися (реалізуватися) у вигляді злочину.

Виходячи з цього, причини злочинності можна визначити як фактори, котрі приводять волю і свідомість людини у криміногенний стан, тобто у стан, який може проявлятися у породженні саме злочинного діяння.

Умови, відповідно, - це фактори, які необхідні для того, щоб криміногенний стан волі і свідомості людини проявився саме у вигляді злочинного діяння.

Слід розрізняти поняття причини і умови, що породжують злочинність взагалі, - і причини і умови, що породжують конкретні злочини. Вони співвідносяться між собою як загальне і окреме (видове). Причини і умови злочинності в Україні і причини і умови, наприклад, вбивств в Україні - відрізняються тим, що друге є окремим проявом (різновидністю) першого.

Питання 2. Сучасні концепції причин і умов, що породжують злочинність

Сучасних концепцій причин і умов злочинності багато і дуже різноманітні, що свідчить: з одного боку, про надзвичайну складність самої проблеми причин і умов злочинності; а з іншого боку, про недостатньо глибоке поки що пізнання природи злочинності. Усі концепції причин і умов злочинності можна поділити на три види:

І. Соціоцентричні - в яких центральними, визначальними визнаються фактори соціальної організації людей.

II. Біоцентричні - в яких центральними визнаються фактори біологічної організації людей.

III. Культуроцентричні - в яких центральними визнаються фактори людської культури. (Концепції - узгодження з Богом, просвітництво, упорядкованість життя людей відповідно до законів природи). Недоліками соціоцентричних і біоцентричних концепцій є наступне. Соціологічні і біологічні фактори безумовно відіграють кожен свою роль у породженні злочинності, але ці ролі мають певні межі, які треба точно визначити. Не маючи такого визначення, соціоцентричні і біоцентричні концепції спотворюють роль соціальних і біологічних факторів у породженні злочинності. Це веде до крайнощів, вульгаризації у поясненні причин і умов злочинності. Крім цього, соціоцентричні і біоцентричні концепції в кримінології залишають поза увагою залежність соціологічних і біологічних факторів від культури людей. Виходячи з цього, найбільш продуктивними слід визнати культуроцентричні концепції причин і умов злочинності.

Існують різні визначення культури. Але найбільш фундаментальним можна вважати те, за яким культура розуміється, як міра узгодженості волі і свідомості людей з законами природи.

Дія будь-яких соціологічних і біологічних факторів у суспільному житті, в тому числі у породженні злочинності, визначається волею і свідомістю, а те як саме воля і свідомість визначають дію вказаних факторів - залежить від культури людей. Тому справедливою є формула: "Культура людей визначає їх життя".

Злочин - це прояв волі і свідомості, котрі знаходяться у стані неузгодженості з законами природи, тобто у стані безкультур'я. Будь-які фактори, котрі протидіють узгодженню волі і свідомості людей із законами природи, слід вважати причинами злочинності (наприклад, відсутність ринку, безробіття і т.п.). І навпаки: фактори, що сприяють такому узгодженню - є антикриміногенними факторами. Вони і мають використовуватись для протидії злочинності.

Фактори соціологічні і біологічні, котрі є необхідними для дії причин злочинності є умовами злочинності. (Наприклад, алкоголізм, психічні аномалії і т.п.). А соціологічні і біологічні фактори, котрі є необхідними для дії антикриміногенних причин - є умовами протидії злочинності.

Знаходячись у стані неузгодженості з законами природи, воля людини набирає форму сваволі, а свідомість - форму ілюзій, утворюючи так званий комплекс сваволі і ілюзій. Саме комплекс сваволі і ілюзій проявляється за певних умов у вигляді злочину.

Отже, відповідно до культуроцентричної концепції фактори, що викликають формування у людей комплексу сваволі і ілюзій - є причинами злочинності, а фактори, що сприяють прояву цього комплексу у вигляді злочину - є умовами злочинності. Роль причини і умови злочинності криміногенного фактору можуть виконувати найрізноманітніші чинники у будь-якій сфері життя, головне, щоб вони мали властивість сприяти формуванню і прояву сваволі людей у вигляді злочинів.

Отже, причини злочинності в усі часи: і в минулому, і сьогодні, і в майбутньому, а також в усіх народів одні і ті ж за своєю властивістю - сприяти формуванню і прояву сваволі людей у вигляді злочинів. Але за різних часів і у різних народів здатність отримувати цю властивість і ставати криміногенними можуть різні фактори. Наприклад, у свій час рабство могло спричиняти злочини, у інші часи - кріпацтво, сьогодні - безробіття. Війни - завжди спричиняють злочини в усіх народів. Характер людей завжди був умовою для того чи іншого злочинного прояву.

Стан узгодженості волі і свідомості людини з законами природи, тобто стан їх культурності, називають ще здоровим глуздом. Тому культуроцентричну концепцію причин і умов злочинності можна назвати ще інакше концепцією "здорового глузду" або концепцією "нездорового глузду". Фактори, що перешкоджають формуванню у людини здорового глузду і є криміногенними факторами. Комплекс сваволі і ілюзії означає, що у людини відсутній здоровий глузд, хоч вона і є при цьому осудною, і може мати найкраще психічне здоров'я.

Оскільки основними каналами узгодження волі і свідомості з законами природи і формування здорового глузду є: 1) свобода жити за законами природи і 2) натуралістичне і релігійне просвітництво, то можна зробити висновок, що причинами злочинності є фактори, котрі перешкоджають людині користуватися цими культуризуючими каналами, тобто: 1) свободою жити за законами природи; 2) натуралістичним і релігійним просвітництвом.

Питання 3. Причини і умови злочинності в сучасному світі і в Україні

Відповідно до культуроцентричної концепції причин і умов злочинності роль криміногенних факторів в сучасних країнах виконують найрізноманітніші чинники. Ці фактори встановлюються за допомогою кримінологічних досліджень. Дослідження показали, що криміногенні фактори в сучасний період діють більш активно, хоч у різних країнах ступінь цієї активності різна. Цей висновок випливає з росту злочинності в усіх країнах, хоч і по-різному. Його можна пояснити наступним чином. З розвитком нових технологій людської діяльності з'являються нові ступені (нові можливості) для людської свободи, для вибору тих чи інших дій. Сьогодні люди можуть робити те, що раніше вони технологічно зробити не мали можливості. Наприклад, викрасти мільйон доларів з банку не виходячи з власної квартири за допомогою комп'ютера. Це збільшення свободи і зумовлює збільшення злочинних проявів. Наприклад, збільшення предметів, котрі можна вкрасти (автомобілі, відеоапаратура, гроші, дорогоцінності і т. п.) також сприяє збільшенню злочинних проявів.

Збільшення свободи сприяє також і збільшенню доброчинних проявів, законопослушних діянь. Але оскільки ці діяння не реєструються так як злочинні, то складається хибне враження, що прогрес суспільства породжує лише збільшення злочинності і тому він є негативним фактором.

Тоталітаризм, що мав місце у XX столітті (сталінський, муссолінський, гітлерівський) не усуває причин і умов злочинності, він іде іншим шляхом у боротьбі із злочинністю - обмежує свободу волі. Таким шляхом можна досягти надзвичайно низького рівня злочинних проявів, але такий спосіб із злочинністю є протиприродним, і тому руйнує суспільство.

Страницы: 1, 2, 3