Кримінологія

ТЕМА 5. ОСОБИСТІСТЬ ЗЛОЧИНЦЯ

План

1. Поняття особистості злочинця і закономірності її формування.

2. Соціальне і біологічне в особистості злочинця.

3. Кримінологічна класифікація злочинців.

Література

1. Криминология. Учебник под ред. В.Г.Лихолоба И В.П.Филонова. - К., 1997.

2. Курс советской криминологии. - М., 1985.

3. Зелинский А.Ф. Криминология. - Харьков, 1996.

Питання 1. Поняття особистості злочинця і закономірності її формування

Без пізнання особистості злочинця, властивостей притаманних цій особистості, неможливо ні пізнати причини і умови злочинності, ні розробити ефективні заходи протидії злочинності. В цьому полягає кримінологічне значення вивчення особистості злочинця.

Для того, щоб скласти поняття про особистість злочинця, треба знайти відповідь на два питання:

1. Чим відрізняється особистість злочинця від інших людей?

2. Як формується особистість злочинця?

Злочин, як і будь-яка інша поведінка людини, - це прояв її волі і свідомості. Отже: по-перше, особливості злочинця слід шукати саме у властивостях, притаманних його волі і свідомості; по-друге, властивості, притаманні волі і свідомості злочинця мають сформуватись і існувати у нього до вчинення злочину, щоб у цьому злочині вони могли проявитись. З цього можна поняття особистості злочинця визначити наступним чином: особистість злочинця - це сукупність певних властивостей, притаманних волі і свідомості людини, котра вчиняє злочин.

Які ж саме ці "певні властивості, притаманні волі і свідомості злочинця"?

Ці властивості можна поділити на дві групи: 1) властивості, загальні для усіх злочинців; 2) властивості, котрі відрізняють одних злочинців від інших - індивідуалізуючи властивості.

Загальними властивостями, притаманними волі і свідомості усіх злочинців, на відміну від інших людей є:

а) особливий стан волі, котрий ми називаємо станом сваволі;

б) особливий стан свідомості, котрий ми називаємо станом ілюзій.

Стан сваволі і стан ілюзій створюють ті загальні властивості волі і свідомості злочинця, котрі можна назвати терміном "комплекс сваволі і ілюзій". Індивідуалізуючими властивостями, за якими одні злочинці відрізняються від інших є: природжені і набуті індивідуальні властивості, котрі індивідуалізують кримінальний прояв комплексу сваволі і ілюзій у кожного злочинця. До таких властивостей відносяться: стать, вік, стан фізичного і психічного здоров'я, життєвий досвід, здібності, виховання і безліч інших.

Відповідно до цієї концепції особистості злочинця питання "Чому вчиняються злочини?" складається з двох питань:

1. Чому людина вчиняє будь-який злочин взагалі?

2. Чому людина вчиняє саме цей злочин, а не якийсь інший?

Відповідь на перше питання має бути така: "Те, що людина вчиняє будь-який злочин взагалі, пояснюється наявністю у неї комплексу сваволі і ілюзій”.

Відповідь на друге питання наступна: "Те, що людина вчиняє саме цей злочин, а не якийсь інший, пояснюється її природженою і набутою індивідуальністю (вік, стать, фізичне і психічне здоров'я, життєвий досвід, здібності, виховання і т п.).

Значення викладеної концепції особистості злочинця полягає у тому, що вона допомагає: по-перше, відрізнити злочинців від інших людей за певними властивостями волі і свідомості; по-друге, розрізняти у формуванні злочинця: а) фактори, що формують комплекс сваволі і ілюзій, їх ми називаємо причинами злочинності; б) фактори, котрі формують індивідуальність прояву волі і свідомості злочинця, їх ми називаємо умовами, що сприяють злочинності.

Крім того за індивідуалізуючими властивостями здійснюється класифікація злочинців на певні групи.

Питання 2. Соціальне і біологічне в особистості злочинця

Злочинець, як і будь-яка інша людина, є істотою, у котрій поєднуються певним чином і біологічне, і соціальне начало. Для кримінології надзвичайно важливою є проблема визначення ролі кожного з цих начал соціального і біологічного начала людини у народженні злочинності. Це має значення для розробки засобів протидії злочинності.

Існує три підходи до розв'язання проблеми співвідношення соціального і біологічного у механізмі породження злочинності: 1) соціологічний; 2) біологічний; 3) соціально-біологічний.

Соціологічний підхід полягає у наданні вирішального значення у породженні злочинності соціальним властивостям людини. Це означає, що злочинність породжується соціальними факторами, в середовищі яких знаходиться людина. Отже, злочинець це витвір середовища, в якому він живе.

Такого підходу, зокрема, довгий час притримувалась радянська кримінологічна наука. Таким чином перебільшувалась роль соціальних факторів і заперечувалась роль біологічних факторів у механізмі породження злочинності.

Біологічний підхід полягає у наданні вирішального значення біологічним (тобто фізіологічним і психологічним) властивостям людини. Це означає, що злочинність породжується виключно біологічними факторами.

Цей підхід започаткував італійський судовий психіатр і криміналіст Чезаре Ломброзо, родоначальник антропологічного напряму у кримінології (ломброзіанства). Він намагався обґрунтувати положення про існування особливого типу людини, схильної до вчинення злочинів в силу природжених біологічних властивостей.

Соціально-біологічний підхід полягає у визнанні того факту, що і соціальні властивості і біологічні властивості відіграють певну роль у породженні злочинності. Однак, на сьогодні прибічники цього підходу ще не визначились яку саме криміногенну роль і в яких межах відіграють соціальні і біологічні властивості людини.

Досвід і розвиток кримінологічної науки засвідчили, що як соціологічний, так біологічний підходи є безперспективними. Плідним може бути соціальне - біологічний підхід за умови пізнання ролей і меж дії соціального і біологічного чинників в структурі людини, у тому числі і злочинця.

Виходячи з визначення злочину як соціального явища, що полягає у прояві за певних умов волі і свідомості людини у вигляді злочинного діяння, співвідношення ролей соціального і біологічного у породженні злочину може бути визначено наступним чином.

Соціальним чинником в структурі злочинця як людини є комплекс сваволі і ілюзій, котрий виконує роль причини злочинного діяння.

Біологічним чинником в структурі злочинця як людини є фізіологічні і психологічні властивості, котрі виконують роль умов: 1) для формування у даної людини комплексу сваволі і ілюзій; 2) для прояву цього комплексу у вигляді того чи іншого певного злочину. Отже, ніякі фізіологічні чи психологічні властивості людини не можуть вважатися причинами злочинності, але вони можуть відігравати роль лише умов.

Питання 3. Кримінологічна класифікація злочинців

Кримінологічна класифікація злочинців необхідна для розробки конкретних методик протидії злочинцям, пристосованих до конкретних злочинів. Класифікація злочинців є можливою завдяки існуванню у особистості злочинця певних індивідуалізуючих властивостей, за якими одні злочинці відрізняються від інших.

Класифікація засновується на можливості виділяти типові індивідуальні властивості, притаманні групам осіб. Тип особистості - по Ожегову, "образ, що містить характерні загальні риси якої-небудь групи осіб".

Типологія фіксує не будь-які риси, а лише те головне, без чого не можна вирізнити особистість певного типу. Існують різні види класифікації злочинців. Підстави класифікації різноманітні і залежать від поставлених завдань. Найбільш поширеними є наступні:

1. Класифікація заснована на виключно демографічних даних: за статтю, за віком, освітою і т.д.

2. Класифікація заснована на даних про соціальне становище і рід занять: робітники, селяни, службовці, пенсіонери, непрацюючі і ті, що навчаються.

3. Класифікація, що враховує місце проживання (місто, село), місцеві жителі, приїжджі.

4. Класифікація за станом особи в момент вчинення злочину (стан алкогольного сп'яніння, наркотичного збудження, перебування в установі, де відбувається покарання, на робочому місці, при виконанні службових обов'язків і т.п.).

5. Класифікація по інтенсивності злочинної діяльності (повторність, рецидив).

6. Класифікація по характеру злочинної поведінки (насильницькі, корисливі, посадові і т. п.).

Для виділення певних типів злочинців, їх типологізації, класифікація будується за наступними підставами: а) за змістом кримінальної спрямованості; б) за формою прояву цієї спрямованості.

За змістом кримінальної спрямованості злочинців поділяють на такі типи:

1. Насильственні (агресивні) злочинці, що посягають на життя, здоров'я, честь, гідність людини. Це вбивці, насильники, хулігани.

2. Корисливі злочинці, що вчиняють крадіжки, хабарники, контрабандисти, фальшивомонетники і т. п.

3. Корисливо-насильственні: бандити, грабіжники, вимогателі, корисливі вбивці.

4. Особи, які проявили при вчиненні злочинів правовий нігілізм, громадську непокору, ігнорування своїх громадянських і службових обов'язків. Злочини проти порядку управління, службові злочини (халатність).

5. Особи, що вчинили злочини з необережності.

За формою прояву кримінальної спрямованості злочинців поділяють на такі типи:

1. Випадкові (особи, які вперше скоїли злочини, що суперечать їх позитивній спрямованості, і які характеризуються попередньою позитивною поведінкою).

2. Ситуаційні (особи, які вперше скоїли тяжкі злочини під впливом несприятливого збігу зовнішніх обставин і характеризуються позитивно у побуті, на роботі).

3. Нестійкі (особи, які скоїли злочини вперше, але раніше допускали правопорушення та інші аморальні проступки).

4. Злісні (особи, які неодноразово вчиняли злочини, у тому числі і раніше судимі).

5. Особливо небезпечні (особи, які підпадають під категорію особливо небезпечних рецидивістів).

Треба мати на увазі, що належність конкретних осіб до того чи іншого типу не є абсолютною.

ТЕМА 6. ПРИЧИНИ І УМОВИ КОНКРЕТНОГО ЗЛОЧИНУ

План

1. Поняття причин і умов конкретного злочину.

2. Механізм злочинної поведінки.

3. Конкретні життєві обставини, в яких формується особистість злочинця.

4. Конкретна життєва ситуація, в якій вчиняється злочин.

5. Віктимологічний аспект злочинної поведінки.

Література

1. Криминология. Учебник. Под ред. В.Г.Лихолоба и В.П.Филонова. - Киев, 1997.

2. Зелинский А.Ф. Криминология. - Харьков, 1996.

Питання 1. Поняття причин і умов конкретного злочину

Причини і умови злочинності, які існують в суспільстві, діють на конкретну людину через конкретні обставини її життя, в яких вона формується, а також через конкретну ситуацію, в якій вона діє.

Для того, щоб успішно протидіяти злочинності на рівні конкретних злочинів, необхідно уміти діагностувати (визначити) криміногенні фактори в конкретних життєвих обставинах, під дією яких людина формується, а також в конкретній життєвій ситуації, в якій вона діє. Кримінально-процесуальне законодавство зобов'язує слідчого, дізнавача, прокурора і суд по конкретних справах встановлювати причини та умови злочинів та вимагати від відповідних осіб їх усунення (ст. 23, 231, 232 КПК України).

Причини і умови конкретного злочину ті ж самі, що і причини і умови злочинності взагалі. Але причини і умови конкретного злочину конкретизуються через фактори формування і діяльності певної людини. Тобто, через обставини формування людини в конкретній сім'ї, ситуацію, в якій людина опинилася в конкретному місці, в конкретний час, і таке інше. Отже, причини і умови конкретного злочину, це криміногенні фактори, втілені в конкретні життєві обставини і в конкретні життєві ситуації, в яких опиняється людина.

Питання 2. Механізм злочинної поведінки

Для протидії злочинним діянням необхідно знати не лише причини і умови конкретних злочинів, а й те, як саме ці криміногенні фактори діють у процесі породження злочинного діяння.

Процес породження злочинного діяння називають механізмом злочинної поведінки. Механізм злочинної поведінки складається з наступних 4-х етапів:

І етап - Під дією життєвих обставин, в яких втілені криміногенні фактори, у людини формується особистість злочинця, тобто комплекс сваволі і ілюзій.

II етап - Під впливом комплексу сваволі і ілюзій людина вибирає саме злочинний спосіб задоволення своїх потреб, в результаті чого у неї виникає злочинний мотив.

III етап - Під впливом комплексу сваволі і ілюзій людина ставить собі ціль - виконати певні дії, необхідні для задоволення її потреб саме злочинним способом.

IV етап - Під впливом злочинного мотиву і злочинної цілі людина вчиняє злочинне діяння в умовах конкретної життєвої ситуації, що сприяє злочинному прояву.

Для того, щоб не дати спрацювати механізму злочинної поведінки, слід діяти певним чином на конкретні життєві обставини, в яких втілені криміногенні фактори, а також на конкретну життєву ситуацію, яка містить умови, сприятливі для злочинних проявів.

Питання 3. Конкретні життєві обставини, в яких формується особистість злочинця

Первинним соціальним середовищем, в якому діють конкретні життєві обставини, що формують особистість людини взагалі є сім'я. Саме сім'я є тим природним утворенням, у якому мають діяти антикриміногенні фактори, які перешкоджали б формуванню комплексу сваволі і ілюзій у людини, тобто особистості злочинця. Але в дійсності не кожна сім'я виконує цю антикриміногенну функцію.

Існує багато так званих неблагополучних сімей, в котрих обставини складаються так, що сім'ї не лише не протидіють формуванню сваволі у дітей, а навпаки - формують її. Крім цього, у неблагополучних сім'ях, де батьки чи інші дорослі допускають аморальні поступки чи правопорушення, діти можуть на їх прикладі навчатися стереотипам свавільної поведінки, тобто набиратися кримінального досвіду.

Конкретні життєві обставини, що формують особистість злочинця, можуть мати місце і у благополучних сім'ях, де батьки і інші дорослі є добропорядними людьми, але в силу тих чи інших причин не створюють в сім'ї фактори, які б перешкоджали формуванню у дітей комплексу сваволі і ілюзій. В таких сім'ях у дітей формується сваволя через їх розбещення, або через повну їх бездоглядність і відчуженість.

Значну криміногенну роль можуть виконувати конкретні життєві обставини, що складаються у неформальних групах для тих, хто до них входить. Вони також можуть бути джерелом навчання стереотипів свавільної поведінки. Зокрема, криміногенним фактором, що може впливати на формування особистості злочинця є найближче оточення: друзі, сусіди, так звані референтні групи. Дворові і вуличні компанії підлітків, що стихійно виникають для спільного проведення дозвілля, нерідко перетворюються в маргінальні або злочинні групи.

Неформальні об'єднання молоді часто культивують свободу поведінки, яка має форму сваволі, хоч і не завжди проявляється у вигляді злочинів. До таких можна віднести: рокерів, футбольних фанатів, панків, металістів і т.п.

Знаходження під впливом цих об'єднань може стати конкретною життєвою обставиною, котра буде формувати особистість злочинця. Це слід враховувати в зв'язку з тим, що як показали дослідження, в неформальних молодіжних об'єднаннях різної спрямованості перебуває 30-35% молодих людей у віці до 25 років.

Конкретні життєві обставини можуть містити не лише причини формування сваволі у людей, а й умови, що сприяють такому формуванню. Такими умовами можуть бути: перенесені хвороби, умови, що негативно вплинули на фізіологічний і психологічний розвиток, певні традиції і звичаї, недосконалість виховання, бідність, пропаганда стереотипів свавільної поведінки з екранів телевізорів і т.п.

Питання 4. Конкретна життєва ситуація, в якій вчиняються злочини

Злочини, як і будь-які інші діяння, вчиняються в певному місці, в певний час, які і утворюють певну ситуацію. Конкретна життєва ситуація впливає на те, відбудеться чи не відбудеться злочинний прояв, тобто чи спрацює механізм злочинної поведінки на останньому етапі.

В одних випадках особа сама вибирає ситуацію, яка є сприятливою для вчинення злочину. В інших, не передбачувана зарані ситуація, що склалася (незалежно від вибору особи) може сприяти реалізації злочинного прояву, який заздалегідь не передбачався навіть самим злочинцем.

Ситуація, в якій вчиняється злочин, може мати ознаки, котрі в кримінальному праві кваліфікуються як "обставини, що пом'якшують відповідальність” (ст.40 КК) і "обставини, що обтяжують відповідальність” (ст.41 КК).

Ситуації, в яких спрацьовує механізм кримінальної поведінки, можуть кваліфікуватися по джерелам виникнення наступним чином:

1) створені самим злочинцем;

2) такі, що виникли з волі інших осіб;

3) створені стихійними подіями (пожежі, аварії, повені, епідемії і т.п.) та інші.

За характером впливу на діючу особу криміногенні ситуації поділяються на:

1) екстремальні;

2) провокуючі;

3) сприятливі;

4) несприятливі;

5) нейтральні.

Вивчення криміногенних ситуацій - важлива передумова ефективної протидії злочинності засобами, притаманними правоохоронним органам.

Питання 5. Віктимологічний аспект злочинної поведінки

Як показує практика значну роль у механізмі злочинної поведінки, і особливо у формуванні криміногенної ситуації може відігравати поведінка потерпілого, або жертви. Один із дослідників проблем віктимології Л.В.Франк, наприклад, виявив, що приблизно кожний четвертий із числа потерпілих вів себе "неналежним чином." По злочинах проти особи (вбивства, тяжкі тілесні ушкодження, зґвалтування) провокація з боку жертв спостерігається у 20-60 процентів випадків. Тому вивчення ролі жертви як одного з найважливіших структурних елементів криміногенної ситуації набирає великого значення.

Перша спроба дослідити феномен жертви злочину була здійснена у 1948 році німецьким вченим Гансом Гетигом в роботі "Злочинець і його жертва". Так було започатковано особливий напрям у кримінології "віктимологія”, від латинського victima - жертва. Віктимологія вивчає роль жертви у виникненні криміногенної ситуації і розробляє так званий віктимологічний аспект попередження злочинів. Віктимологія покликана розробляти шляхи до максимального скорочення кількості криміногенних ситуацій, створених самим потерпілим. Суть віктимологічного аспекту попередження злочинів полягає у тому, що необхідна профілактична робота не лише з потенціальними правопорушниками, але й і з потенційними жертвами-людьми, чия поведінка, спосіб життя, зв'язки, сімейне становище, рід занять створюють для них підвищений ризик стати жертвою злочинного посягання.

Слід мати на увазі, що віктимна поведінка, не обов'язково неправильна і осудна. Криміногенна ситуація може виникнути і в результаті поступка в моральному і правовому відношенні нейтрального. (Наприклад, прояв безпідставної довірливості до незнайомого чоловіка, що прийшов у дім).

Віктимними стають іноді і дії повністю правомірні і моральні, наприклад, при захисті жінки від приставань хуліганів. Існують професії, пов'язані з підвищеною небезпекою стати жертвою злочинних посягань: міліціонери, охоронці, інкасатори, таксисти, а сьогодні також бізнесмени, журналісти, політики.

Віктимологія досліджує також комплекс питань, пов'язаних з відносинами між злочинцями і жертвами їх нападів. Це стосується перш за все про кримінологію сімейних відносин, про використання службової залежності жертви від злочинця, який є посадовою особою і т. п.

За своїм характером віктимна поведінка може бути:

* конфліктною, коли потерпілий створює конфліктну ситуацію або активно бере участь у конфлікті (наприклад, виступає зачинщиком бійки), особлива різновидність - необхідна оборона, затримання злочинця.

* провокуючою (демонстрація багатства, кокетливість, екстравагантна зовнішність і відкритий одяг жінки, що створює враження її доступності, двозначна поведінка і т.п.).

*легковажною (довірливість, безтурботливість, наївність неповнолітніх і т.п.).

ТЕМА 7. ПРОТИДІЯ ЗЛОЧИННОСТІ

План

1. Поняття і форми протидії злочинності.

2. Система протидії злочинності.

3. Суб'єкти протидії злочинності.

Література

1. Криминология. Учебник. под ред. Лихолоба и Филонова. - Киев, 1997.

2. А.Ф.Зелинский. Криминология: Курс лекций. - Харьков, 1996.

3. Г.И.Шнайдер. Криминология. - М., 1994.

4. Уголовное наказание. - Киев-Донецк, 1997.

Питання 1. Поняття і форми протидії злочинності

Те, якою має бути протидія злочинності залежить від властивостей злочинності, а також від тих криміногенних факторів, що породжують злочинність. Протидія злочинності - це діяльність, спрямована на усунення дії криміногенних факторів шляхом:

1) реагування на самі ці фактори і 2) реагування на вчинені злочини. Таким чином слід вирізняти дві форми протидії злочинності: 1 форма - реагування на криміногенні фактори, що формують особистість злочинця і сприяють прояву її у вчиненню злочину називається попередженням злочинності або профілактикою злочинності; 2 форма - реагування на вчинення злочинів називається репресією, або каральною діяльністю.

Якщо реагування на злочинність у формі попередження (профілактики) і у формі репресій (кари) здійснюється адекватно, належним чином - то це називається контроль над злочинністю. Коли цього немає, то кажуть про втрату контролю над злочинністю. Контроль над злочинністю є нормальним, якщо він не перешкоджає свободі і демократичному розвитку суспільства. Інакше буває при тоталітаризмі.

Оскільки існування причин і умов злочинності зумовлене природними властивостями волі і свідомості людини, її здатністю до вибору, то протидія злочинності не може полягати в намаганні повністю усунути криміногенні фактори і злочинність, яку вони породжують. Нормальною є протидія, що полягає в намаганні встановити контроль над злочинністю шляхом створення найкращих умов для формування і прояву нормальної, доброчинної форми волі і найгірших умов для формування і прояву ненормальної, злочинної форми волі, тобто сваволі.

Жодне суспільство не може викоренити повністю злочинність, але воно має протидіяти їй належним чином. Відповідно до розвитку самого суспільства змінюються і засоби протидії злочинності. Чим цивілізованіше суспільство, тим цивілізованіші і засоби протидії злочинності.

В сучасних демократичних країнах, що розвиваються цивілізованим шляхом, контроль над злочинністю здійснюється демократичними засобами, які не перешкоджають вільному розвитку людини і суспільства. Для тоталітарних суспільств властивим є те, що контроль над злочинністю здійснюється засобами, які мають тоталітарний характер. Ці засоби можуть приводити до вражаючого зниження статистичного рівня злочинних проявів. Так було при режимах Сталіна, Муссоліні, Гітлера. Але тоталітарні засоби контролю діють шляхом обмеження свободи усіх громадян, а не лише злочинців, тому вони є протиприродними і руйнують механізм нормального існування суспільства, що і підтвердилось історичним досвідом.

Сучасна кримінологія поки-що не виробила досконалої концепції протидії злочинності. Якщо узагальнити ідею А.С.Макаренка про те, що "господарчий розрахунок - видатний педагог", і ідею Ф.М.Достоєвського про те, що "пороки людські породжуються неділовитістю", та інші ідеї і факти, то можна дійти наступного висновку.

Основними природними культуризуючими засобами, що діють проти причин і умов, які формують особистість злочинця, є: 1) здорове, узгоджене з законами природи підприємництво; 2) натуралістичне і релігійне просвітництво.

Підприємництво є тим каналом, через який у людини формується те, що ми називаємо "здоровим глуздом", тобто нормальна доброчинна форма волі і свідомості людини. Ця властивість робить підприємництво разом з просвітництвом основними природними засобами попередження (профілактики) злочинності, тому що заняття ними змушує людину узгоджувати свою волю і свідомість із законами природи і діяти за цими законами.

Крім того, як показує історичний досвід, ефективність репресивної форми протидії злочинності залежить від функціонування в суспільстві узгодженого з законами природи підприємництва в умовах цивілізованого ринку. Без такого підприємництва репресія, діяльність репресивних органів стають неефективними і втрачають свою роль. Підприємництво є природним конкурентом злочинності, а також умовою ефективності репресії злочинців, отже воно забезпечує нормальний контроль над злочинністю.

Відповідно до цього у Інституті держави і права НАН України розробляється так звана підприємницько-репресивна модель протидії злочинності за формулою "підприємництво плюс репресія". Згідно з підприємницько-репресивною моделлю слід розрізняти злочинність 2-х типів:

I-й тип - злочинність суспільств, що мають так званий цивілізований ринок, в якому вигідно бути чесним підприємцем;

ІI-й тип - злочинність суспільств, що не мають такого ринку.

Перший тип злочинності характеризується тим, що за наявності протидії їй з боку ринкового підприємництва вона піддається також контролю з боку держави. Характерною особливістю другого типу злочинності є те, що за відсутності протидії з боку ринкового підприємництва вона не піддається контролю з боку держави. Оскільки в Україні сьогодні немає справжнього (цивілізованого) ринку, коли чесним підприємцем бути вигідно, то і маємо злочинність другого типу, яка проявляється у вигляді криміналізму.

Першочергове завдання у сфері протидії злочинності в Україні полягає у тому, щоб перевести злочинність із другого типу у перший. Зробити це можна шляхом розвитку цивілізованого ринку, який має природну здатність обмежувати злочинність певними берегами, спрямовувати її у певні рамки. Це зробить її доступною для контролю, тобто для адекватного реагування з боку держави.

Цивілізований ринок має здатність каналювати злочинність, тобто спрямовувати її у певний канал, без чого вона стає необмеженою ("беспредел") і не піддається контролю.

Найновітнішою, сучасною моделлю протидії злочинності на Заході є так звана модель "розбитих вікон". Вона полягає у тому, що для того, щоб не скоювались злочини, треба якнайактивніше протидіяти будь-яким дрібним правопорушенням і проступкам, проявам безкультур'я як в побуті так і в громадських місцях. Ця модель знайшла експериментальне підтвердження в Нью-Йорку в 1997 році. Модель "розбитих вікон" і її експериментальна перевірка підтверджують культуроцентричну концепцію злочинності, або, образно кажучи, концепцію формування "здорового глузду".

Питання 2. Система протидії злочинності

Оскільки причини і умови злочинності і конкретних злочинів діють як певна криміногенна система, то і протидія їм повинна мати характер певної антикриміногенної системи.

Система протидії злочинності складається з різноманітних діяльностей, що протидіють формуванню комплексу сваволі і ілюзій, а також прояву цього комплексу у вигляді злочину.

Будь-яка діяльність, що може протидіяти формуванню комплексу сваволі і ілюзій, а також його злочинному прояву має включатися до системи протидії злочинності.

Система протидії складається з наступних елементів:

І. Попередження (профілактика) злочинності. Воно має два види:

а) загальне попередження - докорінне усунення причин і умов злочинності в суспільстві;

б) індивідуальне попередження - усунення причин і умов, що породжують конкретні злочини на рівні конкретних життєвих обставин і конкретної життєвої ситуації.

II. Репресія злочинності - діяльність органів, що здійснюють репресію. Загальне і індивідуальне попередження здійснюється у двох формах: неспецифічне і специфічне.

Неспецифічна профілактична діяльність - це діяльність, спеціально не спрямована на протидію злочинності, але своїм наслідком може мати антикриміногенний ефект.

Специфічна профілактична діяльність - це діяльність, спеціально спрямована на протидію злочинності. Різновидностями специфічної профілактичної діяльності є:

а) запобігання злочинам - система дій, спрямованих на перешкодження здійсненню злочинного наміру конкретною особою до початку посягання на стадіях виявлення умислу або приготування до злочину;

б) припинення злочинів - полягає в діях, спрямованих на припинення вже розпочатої злочинної діяльності і відвернення злочинних наслідків;

в) охоронна діяльність - полягає в охороні тих чи інших об'єктів від злочинних посягань.

Питання 3. Суб'єкти протидії злочинності

Суб'єкти протидії злочинності - державні і недержавні інституції (організації) і особи, що можуть своєю діяльністю неспецифічне чи специфічно протидіяти злочинності. Суб'єкти протидії злочинності можуть бути: 1) неспецифічними; 2) специфічними.

Неспецифічними суб'єктами протидії злочинності є інституції і особи, діяльність яких не спрямована на протидію злочинності, але може мати антикриміногенні наслідки (наприклад, Органи державної влади і управління, Верховна Рада, Президент, Кабінет Міністрів, міністерства і відомства та їх органи, місцеві органи державної адміністрації, органи місцевого самоврядування), недержавні інституції - об'єднання громадян, релігійні організації і т.п.).

Специфічними суб'єктами протидії злочинності є інституції і особи, діяльність яких спрямована на протидію злочинності (наприклад, правоохоронні органи, органи МВС, прокуратури, суду, що зобов'язані згідно з ст.23 КПК виявляти причини і умови злочинності).

Органи кримінальної репресії (див. ст.4 КПК) є одночасно за законом і специфічними суб'єктами попередження злочинності. Специфічними суб'єктами протидії злочинності є також органи, які не є органами кримінальної репресії, але діяльність їх спрямована на протидію злочинності: координуючі комітети по боротьбі із злочинністю, різні комісії по боротьбі із злочинністю і таке інше, фонди спеціальні, комітети і служби у справах неповнолітніх (центрі і на місцях) школи і профучилища соціальної реабілітації неповнолітніх, центри медико-соціальної реабілітації неповнолітніх і т.п.

ТЕМА 8. МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО У ПРОТИДІЇ ЗЛОЧИННОСТІ

План

1. Основні напрямки і форми міжнародного співробітництва у протидії злочинності.

2. Міжнародні договори як правова основа співробітництва у протидії злочинності.

3. Співробітництво держав у протидії злочинності в рамках ООН.

4. Міжнародна організація кримінальної поліції "Інтерпол".

Література

1. Криминология: Учебник. Под ред. Лихолоба и Филонова. - Киев, 1997.

2. Шнайдер Г.И. Криминология. - М., 1994.

Питання 1. Основні напрямки і форми співробітництва у протидії злочинності

Злочинність не обмежується національними кордонами. Розширення свободи пересування громадян в умовах зростання останнім часом взаємозв'язків між державами Європи і всього світу - використовується злочинцями все активніше для злочинних цілей. Тому актуально і гостро постає питання про об'єднання зусиль усіх країн з метою протидії злочинності. Виникнення міжнародних злочинних організацій загрожує самому існуванню міжнародного правопорядку.

В силу необхідності протидії міжнародним злочинам держави вступають у багатосторонні міжнародні угоди, які визначають взаємні права і обов'язки учасників відносно протидії злочинності. Усі визнані на сьогодні міжнародні злочини можна поділити на кілька груп:

І група - злочини, котрі спричиняють шкоду мирному співробітництву і нормальному здійсненню міжнародних державних відносин. До них відносяться: тероризм, найманство, угон повітряних суден, незаконні радіопередачі.

II група - злочини, котрі наносять шкоду міжнародному економічному і соціально-культурному розвитку. Це "викрадення творів мистецтва” конрабанда, поширення і торгівля наркотиками, підробка грошей і цінних паперів, а також нелегальна еміграція.

ПІ група - злочини, котрі наносять шкоду особі, власності чи моральним цінностям. Це захват заложників, торгівля людьми, поширення порнографії, піратство.

IV група - злочини усі інші. Наприклад, зіткнення суден у морі, не надання допомоги у морі, злочини, вчинені на борту повітряного судна.

Взаємодопомога держав у протидії злочинності здійснюється у таких організованих формах:

1) двостороннього і багатостороннього співробітництва держав у боротьбі із злочинністю на основі угод по боротьбі із окремими видами злочинів і угод про надання правової допомоги по кримінальним справам;

2) використання міжнародних організацій, 00Н та інших.

Питання 2. Міжнародні договори як правова основа співробітництва у протидії злочинності

Особливе місце займають багатосторонні угоди стосовно боротьби з міжнародними злочинами. Основними цілями співробітництва країн згідно з положеннями цих конвенцій, є запобігання, припинення і покарання злочинців. Здійснюючи співробітництво на основі цих конвенцій, держави вирішують безпосередньо наступні завдання:

1) визначається особлива небезпечність відповідних діянь, що посягають на міжнародний і національний порядок;

2) здійснюються узгодження кваліфікацій злочинних діянь, і таким чином, визначається об'єкт і об'єктивна сторона, а також суб'єкти цих злочинів. Суб'єктивна сторона, як правило, не визначається, бо це віднесено до національного кримінального законодавства країн-учасниць;

3) конвенції містять норми по встановленню юрисдикції держав над злочинами і злочинцями;

4) положення конвенцій містять безпосередні зобов'язання країн по координації засобів діяльності по запобіганню і припиненню міжнародних злочинів;

5) конвенції містять норми про надання широкої правової допомоги у справах, які виникають у зв'язку з вчиненням міжнародних злочинів. До таких конвенцій, зокрема, належать:

1. Женевська конвенція по боротьбі з підробкою грошових знаків, прийнята 1929 року (Україна учасниця з 1932 р., ст.79 КК України).

2. Нью-Йоркська конвенція по боротьбі з торгівлею людьми і експлуатацією проституції третіми особами 1950 р.

3. Женевська конвенція по припиненню поширення порнографічних видань і торгівлі ними від 1923 р.

4. Єдина конвенція про наркотичні засоби 1961 року.

5. Конвенція про психотропні речовини 1971 року.

6. Конвенція 00Н по боротьбі з незаконним обігом наркотичних засобів і психотропних речовин 1988 року.

7. Гаагська конвенція по боротьбі з незаконним захватом повітряних суден, 1970 року.

8. Монреальська конвенція по боротьбі з незаконними актами, спрямованими проти безпеки цивільної авіації 1971 року (ст.2171КК угон повітряних суден).

9. Конвенція про попередження і покарання за злочини проти осіб, які користуються міжнародним захистом, у тому числі дипломатичних осіб (в КК України - ст.59).

Україна є учасницею усіх цих конвенцій.

На сьогодні Україною підписані і діють угоди про співробітництво МВС України з МВС Угорщини, Румунії, Латвії, Литви, Естонії, Польщі та інших країн (усього більше ЗО держав). СНД окремо - Конвенція 1994 року по цивільних, кримінальних і сімейних справах.

Питання 3. Співробітництво держав у протидії злочинності в рамках 00Н

Одним із напрямків співробітництва між державами у рамках 00Н є обмін досвідом у сфері попередження злочинності, боротьби з нею і сприяння гуманному поводженню з правопорушниками. В основному діяльність в цих питаннях здійснюється під егідою Генеральної Асамблеї та Економічної і Соціальної Ради. Відповідно до статуту 00Н Генеральна Асамблея розглядає доповіді Генерального Секретаря 00Н, в які включені найважливіші проблеми міжнародного співробітництва по попередженню злочинності, боротьби з нею і поводженню з правопорушниками.

Страницы: 1, 2, 3