Особливості розслідування проституц

як наслідок виникає порушення фізичного і психічного здоров'я.

Розділ 3. Особливості розслідування проституції, або примушування чи втяг-нення до заняття проституцією

3.1. Порушення кримінальної справи

Своєчасне та обгрунтоване порушення кримінальної справи є необхідною передумовою для швидкого й пов-ного розкриття злочину, викриття й покарання винних, запобігання злочинам і виконання завдань криміналь-ного судочинства. Слідчі дії можна провадити лише після порушення кримінальної справи (ч. 1 ст. 113 КПК). Як виняток до її порушення у невідкладних випадках дозво-ляється провести огляд місця події, причому за наявності для цього підстав кримінальна справа порушується негай-но після огляду (ч. 2 ст. 190 КПК).

Порушення кримінальної справи включає в себе систему процесуальних дій і правовідно-син, зокрема прийняття, розгляд і перевірку заяв і пові-домлень про злочин, вжиття заходів щодо відвернення і припинення злочину, прийняття рішень про порушення кримінальної справи або про її відмову, прокурорський нагляд за законністю та обгрунтованістю вказаних дій, перевірку судом за скаргами заінтересованих осіб закон-ності та обгрунтованості постанови прокурора, слідчого, органу дізнання про відмову в порушенні кримінальної справи.

Необхідною передумовою для порушення кри-мінальної справи є наявність законних приводів і підстав.

КПК передбачає такі приводи для порушення кримі-нальної справи:

-- заяви або повідомлення підприємств, установ, організацій, посадових осіб, представників вла-ди, громадськості або окремих громадян;

- повідомлення представників влади, громадськості або окремих громадян, які затримали підозрювану особу на місці вчинення злочину або з поличним;

- явка з повинною;

- повідом-лення, опубліковані в пресі;

- безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором або судом ознак злочину (ч. 1 ст. 49 КПК України). Цей перелік є вичерпним.

Закон вимагає, щоб повідомлення підприємств, уста-нов, організацій і посадових осіб були викладеш в пись-мовій формі (ч. 3 ст. 95 КПК України).Всі інші заяви або пові-домлення можуть бути усними або письмовими.

Анонімні письмові заяви, а також повідомлення про злочин, зроблені по телефону, навіть якщо той, хто повідомив, назвав себе, не є приводом до порушення кримінальної справи. В разі необхідності вони можуть бути перевірені, однак якщо в ході такої перевірки будуть установлені достатні дані, які вказують на наявність ознак злочину, то приводом до порушення справи буде безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, про-курором або судом ознак злочину (п. 5 ч. 1 ст. 94 КПК України).

Керівники підприємств, установ, організацій, посадові особи, представники влади і громадськості повідомляють про підготовлювані або вчинені злочини, які стали Їм відомі у ході їх діяльності.

Повідомлення, опубліковані в пресі, які можуть бути приводом для порушення кримінальної справи, -- це статті, дописи, листи, фейлетони тощо, поміщені в цен-тральних або місцевих газетах, журналах.

Явка з повинною -- це заява особи про вчинений нею або за її участю злочин, зроблена добровільно, з власної ініціативи прокурору, слідчому, органу дізнання, судді чи суду. Особа, яка відбуває покарання в місцях позбавлення волі, може заявити про вчинений нею злочин адміністрації виправно - трудової установи.

За змістом закону не можна вважати явкою з повин-ною заяву особи, яка вчинила злочин, надіслану по пошті або зроблену по телефону. Однак якщо такий заявник не може з'явитись особисто через тяжку хворобу або інші поважні причини, його заява про злочин повинна бути прийнята і

занесена до протоколу за місцем його перебу-вання співробітником органу дізнання, слідчим або прокурором.

За загальним правилом явка з повинною є обста-виною, що пом'якшує відповідальність (п. 8 ч. 1 ст. 40 КК). Але у випадках, прямо вказаних у законі (ч. 2 ст. 56, ч. З ст. 170, ч. 2 ст. 222 КК), вона є обставиною, яка виключає кримінальну відповідальність і, отже, порушення кримінальної справи.

Безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором, суддею або судом ознак злочину як привід до порушення кримінальної справи означає, що ці ор-гани та особи самі, незалежно від будь-чиїх заяв і пові-домлень, передбачених п. 1--4 ч. 1 ст. 94 КПК, виявля-ють підготовлюваний або вчинений злочин (наприклад, орган дізнання -- при здійсненні оперативно-розшукової діяльності, прокурор -- при здійсненні загального нагля-ду за додержанням законності, слідчий -- при розслі-дуванні справи, суддя -- при розгляді адміністративної справи, суд (чи суддя) -- при судовому розгляді кримі-нальної або цивільної справи).

Згідно з ч. 2 ст. 94 КПК підставою для порушення кримінальної справи є достатні дані, які вказують на наявність ознак злочину (зокрема, суспільної небезпеч-ності і кримінальної протиправності). Достатніми вважа-ються такі дані (докази), які свідчать про факт підготовлюваного або вчиненого діяння, передбаченого кримі-нальним законом. При цьому не обов'язково, щоб вони висвітлювали дане діяння повно і всебічно або викривали конкретну особу у вчиненні злочину.

Право порушити кримінальну справу мають тільки прокурор, слідчий, орган дізнання, суддя і суд (ст. 4, 97, 98 КПК), при цьому кожний з них діє в межах своєї компетенції.

Слідчі порушують кримінальні справи, керуючись пра-вилами про підслідність (ст. 112 КПК).

Закон зобов'язує прокурора, слідчого, орган ді-знання і суддю приймати

заяви й повідомлення про вчинені або підготовлювані злочини, в тому числі і в справах, які не підлягають їх відданню (ч. 1 ст. 97 КПК України). В останньому випадку вони направляють прийняту заяву або повідомлення за належністю, одночасно вживаючи всіх можливих заходів, щоб запобігти злочинові або припинити його.

Неприйняття або повернення заяви чи повідомлення про злочин з мотиву недостатності в них необхідних даних є неприпустимим. Заявнику може бути лише за-пропоновано додатково дати пояснення, подати наявні у нього предмет чи документи.

Заява або повідомлення про злочин повинні бути роз-глянуті не пізніше трьох діб з дня їх надходження. Про-тягом нього строку прокурор, слідчий, орган дізнання чи суддя зобов'язані прийняти рішення про порушення або про відмову в порушенні кримінальної справи чи про направлення заяви або повідомлення за належністю, тоб-то за підслідністю чи підсудністю (ч. 2 ст. 97 КПК).

Якщо питання про порушення кримінальної справи не може бути вирішено на підставі даних, що є в заяві чи повідомленні, провадиться перевірка цих документів у строк не більше 10 днів. Така перевірка здійснюється в основному шляхом відібрання пояснень від окремих гро-мадян чи посадових осіб або витребування необхідних документів (ч. 4 ст. 97 КПК). В окремих випадках ви-никає необхідність звернутися до відповідних організацій чи установ з вимогою провести ревізію (ч. 1 ст. 66 КПК) чи відомчу перевірку. Органи дізнання можуть здійсню-вати перевірку й оперативним шляхом.

Не можна провадити перевірку заяв і повідомлень про злочини шляхом обшуків, допитів та інших слідчих дій. У невідкладних випадках з метою перевірки до порушен-ня справи може бути проведено лише огляд місця події (ч. 2 ст. 190 КПК). Якщо в заяві або повідомленні містяться дані про злочин, справа про який порушується лише за скаргою потерпілого, необхідно

перевірити наявність законного приводу до порушення справи (ч. 1 і 2 ст. 27 КПК).

За наявності законних приводів і підстав прокурор, слідчий, орган дізнання і суддя виносять постанову, а суд -- ухвалу про порушення кримінальної справи, вказавши в них приводи й підстави до порушення справи, статтю або частину статті кримінального закону, за ознаками якої порушується справа, а також дальше її спрямування.

Порушивши кримінальну справу, прокурор, як пра-вило, направляє її для провадження попереднього слід-ства або дізнання, але може прийняти й до свого провад-ження.

Якщо справу порушили слідчий або орган дізнання, вони приймають її до свого провадження і починають відповідно попереднє слідство чи дізнання. Не пізніше доби вони зобов'язані направити прокурору копію своєї постанови (ч. 2 ст. 100 КПК).

Проведення розслідування за матеріалами, виділени-ми з іншої справи в окреме провадження щодо іншої особи за новим обвинуваченням, без порушення справи є істотним порушенням кримінально-процесуального за-кону і завжди тягне за собою повернення справи на додаткове розслідування (п. 13 постанови Пленуму Вер-ховного Суду України від 25 березня 1988 р. «Про засто-сування судами України кримінально-процесуального за-конодавства, що регулює повернення справ на додаткове розслідування»)1.

Порушивши кримінальну справу, суддя або суд направляє її прокурору для провадження попереднього слідства або дізнання. Винятком є кримінальні справи про злочини, обставини вчинення яких встановлюються в порядку протокольної форми досудової підготовки мате-ріалів (ст. 425 КПК), і справи приватного обвинувачення (ч. 1 ст. 27 КПК).

Визнавши матеріали про злочини, перелічені в ст. 425 КПК, достатніми для розгляду в судовому засіданні, суд-дя виносить постанову про порушення кримінальної спра-ви і віддання правопорушника до суду (ст. 430 КПК).

У справах приватного обвинувачення суддя виносить постанову про порушення кримінальної справи І віддан-ня обвинуваченого до суду (ч. 1 ст. 251 КПК).

Якщо справа про злочини, перелічені в ч. 1 ст. 27 і ст. 425 КПК, порушується щодо неповнолітнього або особи, яка через свої фізичні або психічні вади не може сама здійснювати своє право на захист, ця справа згідно з ст. 111 КПК повинна бути направлена прокурору для провадження попереднього слідства.

За відсутності законних приводів і підстав, а також за наявності обставин, які виключають порушення кримі-нальної справи, прокурор, слідчий, орган дізнання, суддя виносять постанову про відмову в порушенні криміналь-ної справи, про що повідомляють заінтересованих осіб і підприємства, установи, організації.

Постанову слідчого та органу дізнання про відмову в порушенні кримінальної справи може бути оскаржено особою, інтересів якої вона стосується, або її пред-ставником відповідному прокурору, а постанову прокурора -- вищестоящому прокурору протягом 7 днів з дня одержання ЇЇ копії. У разі відмови прокурора скасувати постанову скарга на цю постанову подається до районно-го (міського) суду за місце розташуванням органу або роботи посадової особи, яка винесла постанову, протягом 7 днів з дня отримання повідомлення прокурора про відмову в скасуванні постанови. Якщо постанова про відмову в порушенні справи винесена не районним, місь-ким і прирівняним до них органом дізнання, слідчим, прокурором, а вищестоящим, скарга на неї подається до обласного та прирівняного до нього суду (ч. 2 ст. 99і, ст. 236і КПК). Скарга розглядається суддею одноособове не пізніше 10 днів з дня ЇЇ надходження до суду. Суддя витребовує матеріали, на підставі яких було відмовлено в порушенні справи, повідомляє прокурора та особу, яка подала скаргу, про час її розгляду. Розглянувши скаргу, суддя:

1) скасовує постанову й повертає матеріали для проведення додаткової

перевірки або порушує справу;

2) залишає скаргу без задоволення. Копія постанови судді надсилається особі, яка винесла оскаржену постанову, прокурору та особі, яка подавала скаргу. Постанова судді оскарженню в касаційному порядку не підлягає (ст. 2362КПК).

Постанова судді про відмову в порушенні криміналь-ної справи може бути оскаржена в касаційному порядку особою, інтересів якої вона стосується, або її пред-ставником протягом 7 днів з дня одержання її копії (ч. З ст. 99і КПК), а прокурор -- принести протест (ч. 5 ст. 100 КПК) або внести окреме подання (ч. 1 ст. 354 КПК).

Якщо в результаті перевірки заяви або повідомлення про злочин не встановлено підстав для порушення кримі-нальної справи, але матеріали перевірки містять дані про наявність у діянні особи адміністративного або дисциплі-нарного проступку чи іншого порушення громадського порядку, прокурор, слідчий, орган дізнання, суддя вправі, відмовивши у порушенні кримінальної справи, надіслати заяву або повідомлення на розгляд громадській органі-зації, товариському суду, службі у справах неповнолітніх, трудовому колективу чи адміністрації підприємства, уста-нови, організації для вжиття відповідних заходів впливу або передати матеріали для застосування у встановленому порядку заходів адміністративного стягнення (ч. 2 ст. 99КПК).

3.2. Особливості розслідування проституції на першочерговому етапі розслідування

а)Оперативно-розшукові заходи

Оперативно-розшукові заходи. Велике значення для боротьби з організованими формами проституції, що супроводжується залученням у неї неповнолітніх, мають проведені оперативно-розшукові заходи, результати яких можуть бути приводом і підставою для порушення кримінальної справи. У цьому випадку планування слідчих дій провадиться в координації з оперативними підрозділами органів внутрішніх справ ще до ухвалення рішення про порушення справи. Насамперед доцільно переконатися в достатній повноті проведених оперативно-розшукових заходів, що дозволить забезпечити оптимізацію процесу збирання доказів. У діяльність, зв'язану з проституцією, включені сутенери, власники кубел, охоронці, таксисти, персонал готелів, ресторанів, барів, різного роду закладів, що маскуються під масажні кабінети, сауни, нічні клуби. Експлуатація повій може супроводжуватися прикриттям з боку окремих корумпованих працівників міліції. Щоб виявити інфраструктуру проституції, осіб, її організуючих, їй сприяючих і прикриваючих, а також їхні зв'язки, необхідне проведення таких оперативно-розшукових заходів (ОРЗ), як опитування громадян, наведення довідок, спостереження, переважно з застосуванням технічних засобів фіксації. При наявності підстав у встановленому законом порядку проводяться й інші ОРЗ. Отримані результати повинні бути раціонально використані при підготовці проведення слідчих дій.

б)Допит

Допит. Найбільшу інформативність представляє допит самої неповнолітньої. Будучи заляканими або з інших причин не бажаючими сприяти карному судочинству, вони висувають різні версії, абсурдність яких часто очевидна. Перебування у великому місті пояснюється прибуттям на навчання, пошуками роботи. Деталізація показань і їхня невідкладна перевірка можуть переконати допитувану в марності відхилення від дачі правдивих показань. Зокрема, виїзд на місце, де неповнолітня тимчасово або постійно знаходиться, дозволяє виявити осіб, що повинні ретельно перевірятися на причетність до залучення в проституцію.

Важливою задачею слідства є подолання страху неповнолітньої. Для цього доцільно ще завчасно продумати міри безпеки, що відгороджують неповнолітню від будь-якого протиправного впливу. Готовності співробітничати з правоохоронними органами можуть сприяти методи такого психологічного впливу, як: переконання, роз'яснення наслідків такого способу життя, порушення почуття сорому, гніву до осіб, її експлуатуючих. Показання неповнолітньої у відношенні конкретних осіб переважно фіксувати шляхом застосування звукозапису, а кращим варіантом є відеозапис допиту.

Допит самого неповнолітнього. Однак особи молодшого віку, як правило, не здатні ще розуміти значення вчинених з ними дій і далекі від яких-небудь цивільно-правових понять. Тому допит малолітніх повинний провадитися в доступній для них формі шляхом фіксації фрагментів і епізодів діяльності дорослих осіб по їх передачі від однієї особи іншої, треба загострювати увагу на індивідуальному відношенні до дитини кожного з дорослих, намагатися детальніше описати умови, у яких знаходиться дитина, яким транспортом і куди випливала, хто її супроводжував, з'ясовувати прикмети осіб, що контактували з ними, чи може їх пізнати. Для з'ясування обставин перебування у особи, якому неповнолітній був переданий,

портебують вияснення, виконання яких робіт або дій йому доручалося, чи мали місце у відношенні його факти насильства і погроз, який їхній характер[26С.83].

Особливості методики і тактики розслідування зазначених справ варіюють у залежності від того, чи досяг підліток віку кримінальної відповідальності і чи зробив конкретне кримінально карне діяння. Якщо він сам є в процесуальному змісті підозрюваним або обвинувачуваним, то всі слідчі дії з ним повинні проводитися з урахуванням вимог карно-процесуального закону, що гарантують право неповнолітнього на захист. Якщо маються достатні дані для пред'явлення обвинувачення неповнолітньому, то неприпустима тривала невизначеність у його процесуальному положенні, коли він допитується як свідок або з ним як зі свідком проводяться інші слідчі дії. Не можна давати приводу для сумнівів в об'єктивності проведення розслідування. Однак якщо неповнолітній є свідком, то йому в доступній і простій формі повинні роз'яснятися положення Конституції України, відповідно до якої він вправі не свідчити проти себе і близьких родичів.

При допиті неповнолітнього незалежно від його процесуального положення варто враховувати його вікові особливості: недостатність життєвого досвіду, схильність до перебільшування, прагнення в конкретних ситуаціях показати свою перевагу, підвищені емоційність і неврівноваженість, імпульсивність, сильно розвите почуття групової поруки і товариства, що ложно розуміється, низький рівень самокритики, неадекватні сприйняття і реагування на зміну слідчої ситуації, нерозуміння повною мірою своїх процесуальних прав і недооцінка серйозності свого положення. Необхідно відзначити, що по більшості справ цієї категорії допити є основною базою для проведення подальших слідчих дій. Варто застерегти від спокуси вступу з підлітком у панібратські відносини і від надання йому незбалансованих поступок і потурань заради миттєвого успіху.

Потрапляючи потім з-під такої опіки в орбіту судових стадій процесу, підліток починає відчувати психологічний дискомфорт, у нього створюється гипертрофіроване переконання в байдужності до його подальшої долі. Результатом цього є озлобленість, замкнутість і далі зміна позиції в справі, що істотно може ускладнити її розгляд. Таким чином, про встановлення психологічного контакту, якщо підліток сам є обвинувачуваним і утримується до того ж під вартою, можна говорити зі значною часткою умовності. Психологічний бар'єр, обумовлений розходженням процесуального положення, почуттям дистанції залишається на всьому протязі розслідування. Але бар'єр цей досить динамічний і рухливий, що і визначає з боку слідчого пошук точок дотику з допитуваним. По будь-якій справі, якщо підліток фігурує в якості обвинувачуваного, він повинний бути переконаний в об'єктивності слідчого, що всі його доводи будуть сумлінно перевірені, а процесуальні права неухильно дотримані. Завжди в роботі з підлітком необхідне терпіння в сполученні з твердістю і коректністю. Немаловажним фактором є розслідування справи одним слідчим. У більшості випадків підлітки, навіть самі зухвалі і зі стійкою антигромадською установкою, звикають до «свого» слідчому. Такі підлітки, часом бравіруючи на офіційних допитах, разом з тим у довірчих бесідах зі слідчим можуть надавати відомості, що перевіряються оперативним шляхом, у результаті чого виявляються нові джерела доказів. Тому контакти з допитуваними не повинні обмежуватися тільки офіційною частиною проведення тієї або іншої слідчої дії, спілкування з ними повинно носити також і неформальний характер. Тактичну перевагу слідчому може дати збіг інтересів слідства у викритті дорослих злочинців і захисників неповнолітніх підозрюваних і обвинувачуваних, зацікавлених у полегшенні участи своїх підзахисних. Сучасне карне законодавство надає слідчому широкий набір можливостей для правомірного впливу на свідомість неповнолітнього

правопорушника. Позитивний ефект можуть дати: роз'яснення значення обставин, що пом'якшують покарання. Крім цього, якщо діяння, вчинене підлітком, містить ознаки злочину невеликої або середньої тяжкості, то іноді доцільно йому роз'ясняти підстави, порядок і умови припинення кримінальної справи з застосуванням примусових заходів виховного впливу. Допит неповнолітнього не слід затягувати на занадто довгий час, тому що багатьом підліткам властива швидка стомлюваність. Інтенсивність допиту не повинна приймати вимотуючий характер, тому що в таких випадках у підлітка нерідко виникає почуття відчуженості, апатії і сумніву в об'єктивності слідчого. Необхідно прагнути до одержання від неповнолітнього максимально чітких і визначених відповідей про роль дорослих осіб. По групових справах для підлітків характерні неконкретні показання. При цьому, якщо не задавати уточнюючих питань, обмеживши вільною розповіддю про те, що трапилося, то важко виділити конкретну роль кожного і тим більше дорослих осіб. У наступній роботі з підлітком необхідно найбільш повне знання даних про його особистість, умови життя, середовища, особливостях взаємин з особами, залученими в орбіту карного судочинства. Варто враховувати, що для підлітків властива неадекватна реакція на будь-які несправедливі оцінки їхньої особистості. Важкі підлітки бувають у конфліктних відносинах з деякими працівниками міліції. Тому критична оцінка слідчим даних, що надходять з міліції, може бути позитивно сприйнята підлітком і дати додаткові шанси для встановлення з ним більш довірчих відносин. По справах про групові злочини підліток може взяти основну провину на себе по різних причинах: з почуття самоствердження у своєму середовищі, страху перед іншими учасниками злочину, заздалегідь спланованої позиції з метою звільнення від серйозної відповідальності дорослих осіб[19С.16].

Для того щоб показати підліткові алогічність його показань і переконати його в неспроможності зайнятої позиції в справі, слідчому

важливо виявляти терпіння і наполегливість, не дозволяти собі роздратування і брутальності. У необхідних випадках корисно перевірити показання підлітка шляхом проведення слідчого експерименту. Так, по однієї зі справ про крадіжку майна з проникненням у сховище виникли серйозні сумніви в тому, що підліток скоїв її один. При слідчому експерименті стало для всіх учасників слідчої дії ясно, що сам підліток не в змозі був один ні перебороти перешкоди, ні проникнути в приміщення, ні віднести таку кількість викраденого. У спокійній обстановці на додатковому допиті слідчий наочно показав допитуваному, ґрунтуючись на результатах експерименту, абсурдність його позиції, на що той дав правдиві показання про те, що він був залучений до здійснення крадіжки не тільки запідозреним дорослим, але і його співмешканкою, у якої і зберігається основна частина викраденого. Наступне розслідування підтвердило цю версію.

При наявності підстав призначається огляд або судово-медична експертиза. У силу вікових особливостей деякі неповнолітні не здатні до конкретизації вчинених у відношенні них дій. Дитина може забути або опустити істотні деталі, що мають значення для правильного вирішення справи. У таких випадках буває доцільним провести з його участю огляд місця події, місцевості, приміщень. Це допоможе сприяти відтворенню в його пам'яті інших деталей розслідуваної події, з'ясувати обстановку й умови, у яких знаходився неповнолітній.

Залучення неповнолітнього до заняття проституцією представляє в даний час найбільш небезпечне діяння з числа перерахованих у диспозиції ст. 303 КК України.

Повії створюють навколо себе криміногенну обстановку, їх експлуатація, приносячи великі прибутки, тісно зв'язана з організованою злочинністю, сприяє поширенню наркоманії, часто супроводжується здійсненням насильницьких злочинів. Будь який факт виявлення неповнолітнього, що займається проституцією, повинний бути приводом для

проведення перевірки і при наявності достатніх даних, що вказують на те, що доросла особа яким-небудь образом сприяла заняттю проституцією, необхідно негайно порушити кримінальну справу[25С.21].

3.3. Особливості розслідування проституції на послідуючому етапі розслідування

а) Особисті обшуки

Можуть бути проведені й особисті обшуки. При цьому встановлюються особистості присутніх по наявним у них документам, наявність коштів, що можуть бути коштами платежу за надання інтимних послуг. Винятково важливе значення мають допити, що можуть надати великий обсяг інформації. Проводити їх треба невідкладно, використовуючи фактор раптовості. До того ж у слідчих у таких ситуаціях, як правило, спостерігається дефіцит часу, оскільки в лічені години потрібно визначитися з процесуальним положенням осіб, що доставляються в підрозділи органів внутрішніх справ. При організації роботи по «гарячих слідах» клієнти можуть дати докладні показання, побоюючись розголосу. Необхідно з'ясувати весь механізм знайомства з повією й умови надання інтимних послуг, виявляти звідників, посередників і всіх осіб, яким-небудь чином способствуючих контактові з повією.

В відповідності зі ст. 184 КПК України обшук особи проводився в усіх випадках арешту або затримання по підозрі в скоєні злочину. Особистому обшуку також наражаються особи, що знаходились в приміщенні або іншому місці, в якому проводиться обшук, за наявності підстав вважати, що вони переховують при собі предмети та документи, що мають значення для діла. Обшук особи може проводитись тільки особою однієї статі з обшукуємим, в присутності понятих тієї же статі. Суттєвість особистого обшуку полягає в примусовому обстеженні тіла, одягу, взуття та предметів, які вже носились людиною.

В окремих випадках особистий обшук може поєднуватись з проведенням освідування [55С.19].

Тактичні грамотно та доцільно особистий обшук проводити в два етапу. На місці арешту або затримання, а після цього в кабінеті слідчого

після доставляння сюди підозрюваного або обвинуваченого. Відразу ж після затримання або арешту особистий обшук ретельним образом провести не завжди вдається, що зумовлене відсутністю належних умов на місці арешту або затримання.

На першому етапі метою обшуку є вилучення предметів, за допомогою яких злочинець може виявити опір, нанести пошкодження собі та іншим, а також об'єктів, що він може знищити під час слідування. На даному етапі неможливо в усіх випадках виявити зроблені злочинцем в одязі тайники.

На другому етапі, в кабінеті слідчого, куди доставляється затриманий, його наражають на більш детальний та ретельний обшук. Послідовне дослідження одягу: головного убору, верхній одяг, піджак, брюки, плаття, натільна білизна, панчохи, шкарпетки, взуття. При огляді одягу зважують на різного роду в ній потовщення, заплати, шви, складки, вивертають кишені, оскільки в таких місцях можуть бути сховані предмети та документи, що можуть бути прилучені до справи в якості речовинних доказів. Такі вкладення можуть бути виявлені всередині каблука, в різноманітних речах та предметах, що є у особи, що обшукується: в сірникових коробках, тростях, фотоапаратах, цигарках, мундштуках, палітурах книг, в підкладці та козирках головних уборів та т. п. Тому всі ці речі та предмети ретельно оглядають, а для пошуку металевих виробів можуть бути використані металошукачі "Омуль" та "Гама".

Обшук тіла: зачіску, полость роту, природні отвори людського тіла, поверхня тіла на предмет виявлення мікро накладень рекомендується проводити за участю медичного робітника. За наявності на тілі пов'язки або гіпсу слідує запропонувати лікарю зняти її, замінивши інший за умови, що це не небезпечно для здоров`я людини. Не слідує нехтувати оглядом протезів, що при обшуку повинні бути зняті[24С. 166].

При особистому обшуку слідує прибігати до допомоги фахівця - криміналіста, що допомагає виявити на одязі та взутті сліди перебування підозрюваного на місці скоєння злочину.

Рентгенівські апарати також можуть бути використані при особистому обшуку для перевірки, чи не проковтнуті предмети обшукуємим. З метою безпеки рентгенівська апаратура при особистому обшуку повинна обслуговуватися фахівцем (рентгенологом), бажано в умовах медичної установи.

При необхідності дослідження мікро накладень та інших слідів на одязі, а також мікрочастиць в кишенях, швах та складках одягу упаковується в щільний гладкий папір та вилучається, а обшукуємому надається можливість переодягтись у наявні у нього інші речі, що перед цим також ретельно та уважно оглядаються.

При проведенні особистого обшуку необхідно уважно спостерігати за особою що арештовується з тим, щоб вона не мала можливості знищити виявлені у неї документи, дрібні предмети або записки.

Все виявлене при особистому обшуку вилучається та фіксується в протоколі обшуку[17С.77].

б) Огляд, вилучення зразків для порівняльного дослідження, призначення судово-медичної і біологічної експертизи

При наявності підстав провадиться огляд, вилучення зразків для порівняльного дослідження, призначаються судово-медичні і біологічні експертизи з постановкою типових питань, характерних для розслідування справ про полові злочини. У силу вікових особливостей деякі неповнолітні не здатні до конкретизації вчинених у відношенні них дій. Дитина може забути або опустити істотні деталі, що мають значення для правильного вирішення справи. У таких випадках буває доцільним провести з його участю огляд місця події, місцевості, приміщень. Це допоможе сприяти відтворенню в його пам'яті інших деталей розслідуваної події, з'ясувати обстановку й умови, у яких знаходився неповнолітній.

Встановлення факту проституції неповнолітньої дозволяє більш предметно перевіряти версії про її залучення дорослими особами.

Судово-психіатрична експертиза дозволяє визначити наявність і характер психічного захворювання.

Судово-психологічна експертиза призначається з метою з'ясування:

а) здатності потерпілої з урахуванням її психічного стану, вікових і особистісних особливостей правильно сприймати важливі для справи обставини, розуміти характер і значення вчинених з нею дій, чинити опір зазіханню;

б) наявності чи відсутності у потерпілої підвищеної сугестивності і схильності до фантазування;

в) здатності неповнолітнього обвинувачуваного з урахуванням стану його психічного розвитку усвідомлювати свої дії і керувати ними [19С.44].

в) Проведення очних ставок.

До проведення очних ставок з неповнолітньої треба підходити з великою обережністю, з огляду на індивідуальні особливості і психологічний стан кожної неповнолітньої.

Експлуатація повій має на меті витяг максимального прибутку. Погоня за прибутком не дозволяє «виключати» на довгий час з «обороту» живий товар. Відносно висока інтенсивність такого «обороту» неминуче приводить до зневаги елементарним маскуванням, що надає додаткові можливості для виявлення і фіксації доказів. З залучених до обслуговування проституції осіб завжди можна виявити тих, котрі в тім або іншому ступені можуть надати інформацію, що має доказове значення. На кожну таку особу доцільно в додатку до плану розслідування заводити окрему картку з коротким викладом сутності показань, при великій кількості допитуваних доцільно складати схему зв'язків злочинного бізнесу, в остаточному підсумку по фрагментах реконструюється картина всієї злочинної діяльності [32С.66].

Постійну увагу необхідно приділяти пошуку речовинних доказів і документів, що прямо або побічно в сукупності з іншими доказами підтверджують винність дорослих, що втягують неповнолітніх у заняття проституцією. У всіх підозрюваних і обвинувачуваних по таких справах, як правило, варто проводити обшуки. Виявлення документів неповнолітніх, різного роду записів з їх даними, телефонів дозволяє розширити доказову базу. За участю фахівців варто вилучати і вивчати комп'ютерну інформацію. Не повинні залишатися без уваги виявлена відео і фото продукція, тому що неповнолітні можуть використовуватися і для виготовлення порнографічних матеріалів. Останні, у свою чергу, можуть застосовуватися і з метою шантажу.

Зведення про діяльності тієї або іншої фірми, організації по залученню в проституцію можна одержувати шляхом аналізу публікацій у засобах

масової інформації і друкованих видань, головним чином бульварного характеру. Рекламування послуг сумнівної властивості нерідко супроводжується сексуальною експлуатацією неповнолітніх. У будь-яких випадках це вже являє собою привід для проведення відповідних перевірочних дій. Тим більше, факти виявлення порнографічних видань вітчизняного виробництва, у яких зображується участь осіб явно дитячого віку в сексуальних діях, є безумовною підставою для розслідування, у ході якого перевіряється версія про залучення неповнолітнього в здійснення антигромадських дій. У ході розслідування необхідно забезпечити його повному і всебічність, виявлення всіх епізодів злочинної діяльності наскільки це можливо, тому що розглянутий вид злочинів нерідко супроводжується здійсненням ряду інших протиправних зазіхань: проти статевої недоторканності, організацією або утриманням кубел для заняття проституцією, з незаконним обігом наркотиків. У ст. 303 КК міститься така кваліфікуюча ознака злочину, як залучення в заняття проституцією, зроблене організованою групою. Тому при доведеності ознак організованої групи дії винних не підлягають кваліфікації по сукупності злочинів.

Проституція на вокзалах, автодорогах звичайно не має настільки складної структури. До розслідування цих злочинів тією чи іншою мірою застосовні методи і тактичні підходи, описані вище [25С.99].

Поняття залучення в заняття проституцією неповнолітнього досить широке. Крім насильства і погроз його застосування, шантажу, знищення або пошкодження майна, обману -- це будь-які навмисні дії, спрямовані на залучення неповнолітнього до заняття проституцією. Склад злочину буде й у тому випадку, якщо дорослий експлуатує проституцію неповнолітнього навіть з його згоди. Такий підхід цілком відповідає вимогам Конвенції про боротьбу з торгівлею людьми і з експлуатацією проституції третіми особами. Виходячи зі змісту ст. 1 і 2 Конвенції, залученням у заняття проституцією варто вважати дії особи, що: зводить, схиляє або спокушає з метою

проституції іншу особу, навіть за згодою цієї особи; експлуатує проституцію іншої особи, навіть за згодою цієї особи; утримує будинок терпимості або керує їм, або свідомо фінансує, або бере участь у фінансуванні будинку терпимості; здає в оренду або знімає будинок, або інше місце, або частину такого, знаючи, що вони будуть використані з метою проституції третіми особами. Залученням неповнолітнього варто вважати і такі, приміром, дії, коли доросла особа стає сутенером свідомо неповнолітнього, що вже самостійно почав займатися проституцією, оскільки в цьому випадку намір дорослого спрямований на підтримку цього виду антигромадського поводження і створення режиму, що перешкоджає виходові неповнолітнього за рамки подібного способу життя.

Поняття проституції також не повинне зводитися тільки до полових зносин осіб протилежної статі за визначену плату. За змістом названої Конвенції під поняття проституції підпадає задоволення похоті однієї особи іншою особою за плату. Тому будь-які послуги інтимної властивості з метою задоволення статевих потреб за плату, що супроводжуються безпосередніми контактами з клієнтами, підпадають під поняття проституції. Крім різних форм статевих зносин, це також акти садомазохизма, эксбиционизма й інші. Як відомо, існує і гомосексуальна проституція, як чоловіча, так і жіноча. Залучення неповнолітніх у такі види проституції також повинно тягнути відповідальність по розглянутій статті карного закону, а при наявності відповідних ознак -- і по інших статтях по сукупності злочинів [33С.29].

Залучення в заняття проституцією може бути зв'язане з торгівлею неповнолітніми і здійсненням у відношенні них інших угод.

Незалежно від цілей торгівля неповнолітніми в будь-якому випадку утворить самостійний склад злочину і має свою специфіку розслідування. Об'єктивна сторона даного злочину складається не тільки з купівлі-продажу неповнолітнього, але і здійснення будь-яких інших угод у відношенні неповнолітнього у формі його передачі і заволодіння ім. Кваліфікований

склад злочину включає такі ознаки, як здійснення цих діянь: неодноразово, у відношенні двох або більш неповнолітніх, групою осіб за попередньою змовою або організованій групі, особою з використанням свого службового становища, з незаконним вивозом неповнолітнього за кордон або незаконне повернення його через границю, з метою залучення неповнолітнього в здійснення злочину або інших антигромадських дій, з метою вилучення в неповнолітнього органів або тканин для трансплантації. Особливо кваліфікований склад злочину, буде в тому випадку, коли зазначені діяння, спричинили по необережності смерть неповнолітнього або інші тяжкі наслідки.

Купівля-продаж неповнолітнього -- це одержання і відповідно відчуження його за плату з передачею у володіння без обов'язку повернення. Як оплату можуть виступати не тільки гроші, але й інші матеріальні цінності, а також майнові права. Купівля-продаж може здійснюватися і з метою звільнення від сплати боргу й інших майнових обов'язків. Виходячи зі змісту карного закону, під іншими угодами варто розуміти дії, спрямовані на встановлення, зміну або припинення фактичних прав на володіння неповнолітнім, якщо вони вчинені не відповідно до вимог Сімейного кодексу. Інші угоди можуть бути як обміном, так і даруванням. Загальним для усіх видів угод є розпорядження неповнолітнім як річчю, залучення його в товарно-грошовий обіг як предмета протиправної цивільно-правової угоди. Підстави фактичного володіння неповнолітнім можуть бути як правомірними (наприклад, батьки, усиновителі, опікуни), так і неправомірними (попереднє викрадення неповнолітнього, підмін дитини й інше незаконне утримання). Угоди у відношенні неповнолітнього по його передачі можуть відбуватися по «ланцюжку» шляхом його передачі від однієї особи до іншої. Здійснення злочину по попередній змові групою осіб припускає участь хоча б на одному боці угоди не менш двох чоловік, що домовилися про повне або часткове виконання об'єктивної сторони. Це тільки деякі основні питання, що

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5