Особливості розслідування проституц

Щодо кількості осіб, які пред'являються для впізнання, єдиної думки немає як серед науковців так, і серед практичних працівників правоохоронних органів. Одні вважають що має бути три особи, інші-чотири. Граматичне тлумачення ст.174 УПК України дає підстави твердити, що пред'являтись для впізнання мають чотири особи, оскільки в ній йдеться про інших осіб у кількості не менше трьох, а далі ставляться вимоги до цих трьох. Отже маємо одну особу, яка підлягає впізнанню і три особи, серед яких треба її пред'являти, всього чотири особи. І це цілком слушно. Впізнаючому створюються такі умови, коли він, спостерігаючи всіх пред'явлених йому осіб, мусить відтворити в своїй пам'яті ознаки зовнішності злочинця і порівняти їх з ознаками інших осіб, вказавши кого він впізнає і по яких індивідуальних рисах обличчя та інших прикметах зовнішності. Щоправда, судові органи приймають як доказ впізнання, в якому брали участь лише три особи. Щоб виправити становище, треба в законі чітко записати «особа, яка підлягає впізнанню пред'являється разом з трьома сторонніми, не зацікавленими в справі особами, і не знайомими впізнаючому, які подібні між собою.

У коментарі цієї статті треба роз'яснити, в чому ці всі чотири особи мають бути подібними між собою. Це стосується зовнішнього вигляду, одягу взуття. Схожість по зовнішньому вигляду обумовлена расою, національністю, віком, зростанням, статурою, формою обличчя, кольором волосся і іншими ознаками за системою «словесного портрету». Одяг і взуття мусять бути подібними за виглядом, фасоном, кольором і ін. Інакше, треба

добирати осіб з таким розрахунком щоб жодна з них різко не виділялась хоча б однією якоюсь ознакою і не привертала на собі особливої уваги впізнаючого. Впізнання не може бути визнане достовірним. Якщо персона, яка підлягає впізнанню. Поставлена в умови, що виділяють її з кола осіб, одночасно пред'явлених впізнаючому.

Тактичним прийомом, який забезпечує об'єктивність проведення цієї слідчої дії, полягає в створенні умов при яких впізнаючий до моменту безпосереднього пред'явлення не повинен бачити впізнаваного, а також не зустрічатися з особами, серед яких буде вона знаходитись. Ось чому пред'явлення для впізнання треба так спланувати, щоб виклик впізнаючого, доставка злочинця під вартою, явка осіб, серед яких він буде розміщений не співпадали в часі і тим самим унеможливлювали їх спілкування.

Після того, як впізнаваний займе місце серед пред'явлених громадян, слідчий, не покидаючи свого кабінету, через помічника або по телефону викликає впізнаючого, який зазвичай знаходиться в сусідній кімнаті. Якщо ж впізнаючого нема поблизу, слідчий може послати за ним співробітника міліції або помічника з числа тих, які не знають особу, впізнання якої буде проводитися.

Однією з обов'язкових умов впізнання є пред'явлення кожному впізнаючому кожну особу окремо. Треба створити так обстановку, в якій кожний свідок або потерпілий окремо, без стороннього впливу могли б співставити ознаки зовнішності обвинуваченого, які зберегли в їх пам'яті, з ознаками осіб, пред'явлених для впізнання, і констатувати тотожність або різницю.

Як тільки впізнаючий зайде, слідчий повинен упевнитися в його особистості, освідомившись, чи добре він бачить в даних умовах, роз'яснити сутність слідчої дії, яка проводиться, а також попередити упізнаючого, якщо він свідок або потерпілий, про відповідальність за відмову від показань і за дачу завідомо неправдивих показань при пред'явленні для впізнання. Після

цього впізнаючому пропонується уважно оглянути пред'явлених громадян в тих позах, в яких вони знаходяться. Стан пред'являєммих може бути змінено по бажанню впізнаючого або за розсудом слідчого. Для зручності розглядання впізнаючим прикмет пред'являємих, слідчий може запропонувати їм встати, пройти деяку відстань, виконати певні рухи, задати запитання для того щоб впізнаючий почув особливості мови і голосу пред'являємих. Не припустимі прийоми які спрямовують увагу впізнаючого на особу, яка підлягає впізнанню, т.б. прийоми наводячого характеру. Підганяти впізнаючого при проведенні впізнання не можна.

Для того, щоб дізнатись у впізнаючого про результати його спостережень, необхідно задати йому питання приблизно в такій формі: «Чи не впізнаєте ви кого-небудь з пред'явлених громадян? Після позитивної або негативної відповіді слідчий продовжує ставити уточнюючі, деталізуючі запитання, відповідаючи на які впізнаючий міг би найбільш повно розкрити своє судження. Якщо він впізнав кого-небудь з пред'явлених громадян, то по проханню слідчого вказує рукою на ту людину, щоб всім присутнім було зрозуміло, про кого йде мова. Після цього слідчий пропонує впізнаючому назвати прикмети, за якими він впізнав вказаного їм громадянина. З первісної відповіді буває тяжко зробити висновок про ступінь впізнання чи ототожнений впізнаваний або впізнаний як особа схожа, і тим самим встановлено лише групову приналежність. Тоді слідчий, задаючи уточнюючі ,а іноді і контрольні запитання, повинен добитися від впізнаючого розкриття і обгрунтування його судження про впізнання.

У випадку впізнання слідчий зобов'язаний поставити перед впізнаючим запитання, чи не бачить він яких небудь змін в зовнішньому вигляді впізнаваного, якщо такі є, то в чому конкретно вони виражені. У впізнаючого з'ясовується, скільки разів раніше і при яких обставинах він бачив впізнаваного. Він не повинен повторювати свої попередні показання у повному обсязі, оскільки все вже зафіксовано в протоколі допиту. У

поясненні впізнаючого повинні міститися короткі відомості про характер злочину і конкретної дії впізнаваного. Він не повинен повторювати свої попередні показання у повному обсязі, оскільки все вже зафіксовано в протоколі допиту. У поясненні впізнаючого повинні міститися короткі відомості про характер злочину і конкретні дії впізнаючого. Виключення становлять справи про згвалтування. Потерпіла по справам цієї категорії вправі не характеризувати при впізнанні злочинця події при якій вона постраждала, оскільки це компрометує її в очах присутніх громадян

Незважаючи на вжиті ще при підготовці впізнання міри безпеки при підборі предявляємих громадян, не знайомих з впізнаючим необхідно для виключення небажаних наслідків з'ясувати в останнього, чи не знає він осіб з числа впізнаних громадян. На завершення слідчий пропонує впізнаючому назвати своє прізвище, а у випадку відмови сам називає його.

При заяві впізнаючого про те, що він нікого з пред'явлених громадян не впізнав, необхідно з'ясувати, на чому грунтується висновок впізнаючого або він не пам'ятає образ людини , яку він раніше спостерігав, або добре пам'ятає його і бачить, що серед пред'явлених осіб немає тієї, яку він бачив колись. Якщо впізнаючий стверджує, що серед пред'явлених осіб немає тієї яка підлягає впізнанню, необхідно уточнити, в чому він бачить різницю і чи є схожість між окремими рисами пред'явлених з тією людиною, образ якої він пам'ятає. Відповідь на це запитання допомагає слідчому в подальшому найбільш правильно організувати розшук злочинця, точніше скласти його словесний портрет.

У практиці зустрічаються випадки, які можна назвати непередбаченими впізнаннями, наприклад, коли впізнаючий вкаже як на особу ним впізнану, на кого-небудь з громадян, в числі яких находиться впізнаваний, або на понятого. Однак слідчий повинен вислухати всі доводи впізнаючого і не дивлячись на те, упевнений він чи ні, що вийшла помилка, проводити слідчі дії, спрямовані на перевірку показань впізнаючого.

Можливо і інше, коли особа, яка підлягає впізнанню, незалежно від пояснень впізнаючого робить заяву про те, що впізнає його, то в цьому випадку, як і при звичайних умовах, необхідно з'ясувати, за якими прикметами впізнаний громадянин, для впізнання треба допитати особу, яка підлягає впізнанню і яка опинилась випадково впізнаючою.

Непередбачене впізнання може статися і тоді, коли свідок або потерпілий при випадковій зустрічі в місці проведення розслідування впізнає особу, підлягаючу впізнанню. У такому випадку пред'явлення для впізнання втрачає сенс, а пояснення про впізнання фіксується при допиті.

Бувають випадки, коли через деякий час після пред'явлення для впізнання і фіксації отриманих результатів впізнаючий звертається із заявою, що він припустився помилки. Така заява стосується помилкового висновку про впізнання або невпізнання. Нове судження впізнаючого завжди потребує перевірки. У тому і іншому випадку бувший впізнаючий повинен бути допитаний. У ході допиту необхідно з'ясувати, коли і на основі чого. Він прийшов до таких висновків. Якщо допитаний наново громадянин заявив, що серед пред'являючихся був той чоловік, якого він запам'ятав, але внаслідок певних причин ( які він пояснює на новому допиті) він заявляє про невпізнання, необхідно буде провести повторне пред'явлення для впізнання в присутності і з участю тих самих осіб.

Якщо ж знову допитаний громадянин в зв'язку з наданою ним заявою повідомить, що він помилково вказав на персону як невпізнану, то, по перше, в процесі розслідування результати такого впізнання не можуть використовуватись як викриваючий матеріал, і , по друге, особа, помилково впізнана (якщо це не обвинувачений або підозрюваний), повинно бути відразу ж повідомлене про подібну помилку.

Особу можливо впізнати і по індивідуальних функціональних ознаках, а саме: по голосу і мові, по ході. У таких випадках, коли впізнаючий запам'ятав особливості голосу і мови злочинця (характерний національний

акцент, тембр, дефекти мови, гаркавість, заїкання, неправильна вимова окремих слів, розташування наголосу і інше) і може його впізнати по цих ознаках, треба надати їх зовнішнього вигляду, а особливостей голосу і мови. Підібрати таких осіб дуже важко, але зробити це треба обов'язково . Пред'являємі особи розміщуються таким чином , щоб впізнаючий добре чув мову, але не бачив пред'явлених, з тим, щоб поведінка пред'явлених не впливала на його висновки. Впізнаючий сам почергово вибирає прослуховування його голосу і мови.

Пред'явлення для впізнання проводиться в кабінеті, де впізнаючий відділений від предявляємих легкою прозорою завісою , оскільки впізнання проводиться тільки по слуховій пам'яті. При цьому кількість понятих збільшується, оскільки вони повинні бути присутні і з того і з іншого боку. Слідчому необхідний кваліфікований помічник, який би постійно був з однією із сторін впізнаючим або пред'являємим.

По команді слідчого пройти прослуховування усної мови предявляємих. Тривалість мови і вимовлені фрази зараннє передбачаються слідчим, який проводить пред'явлення для впізнання. Його задум реалізується або шляхом постановки відповідних запитань предявляємих, або залучання їх в діалог, або вказівкою вимовити певні фрази. Якщо впізнаючий заявив що впізнав голос і мову кого небуть із предявляємих, він повинен пояснити, за якими характерними ознаками це відбулося. Рекомендується в процесі впізнання проводити відео і звукозапис. У випадку необхідності може бути проведена відеофоноскопічна експертиза [27С.19].

Хода кожної людини індивідуальна, але впізнання по ходу можливе у випадках коли людина кульгава, клишонога, або має інші характерні особливості ходи. Впізнаючому треба продемонструвати ходу не лише впізнаваного але і інших осіб які повинні проходити повз пізнаючого не разом а кожен окремо. Слід зарання домовитись про сигнал який він буде подавати з метою зміни напрямку і швидкості руху, повз предявляємих і повз

номери, під якими вони будуть фігурувати. Називати предявляємих по прізвищам не дозволяється. Потім слідчий пропонує впізнаючому встановити, яким по черзі з числа предявляємих він бажає іти і визначає маршрут.

Вказавши впізнаючому найбільш зручне місце для спостереження за пред'являємим, слідчий починає давати їм відповідні сигнали для пересування, називає їх номери а не прізвища. У випадку впізнання слідчий з'ясовує по яким прикметам ходи впізнана людина, і уточнює у впізнаючогочи вважає він, що це та сама людина, яку упізнаючий бачив раніше, чи тільки схожа з нею. Процес ходи важливо зафіксувати за допомогою відео зйомки. У подальшому демонстрація відеозапису буде сприяти правильній оцінці доказового значення впізнання.

Неповнолітні, особливо молодшого віку, здатні надовго запам'ятовувати осіб, що з ними контактували, але не завжди можуть чітко пояснити, по яких прикметах і ознакам пізнають цих осіб. Останні можуть скористатися цим, ставлячи під сумнів результати впізнання по мотивах невпевненості неповнолітнього що пізнає або впливу навідних запитань. Для нейтралізації таких моментів пред'явлення для впізнання доцільно проводити в умовах, що виключають безпосередній близький контакт особи що пізнається з особою що пізнає. У цих випадках для впізнання пред'являються фотографічні або відео зображення об'єктів. Аналіз кримінально - процесуального законодавства, слідчої і судової практики приводить до висновку про те, що пред'явлення відео, або фотографічного зображення об'єктів буває необхідним:

1. Коли особа яка підлягає впізнанню, переховується від органів слідства.

2. Коли особа, яка підлягає впізнанню, перешкоджає цьому.

3. При встановленні особистості невідомого громадянина, труп якого виявлений.

4. Якщо обвинувачений (підозрюваний) може впізнати потерпілого, але той помер або знаходиться у важкому стані.

5. Якщо з часу сприйняття впізнаючий впізнає особу, яка зазнала істотних змін внаслідок калітства, пластичної операції, та інших причин.

6. Якщо впізнаючий або впізнаваний знаходилися далеко від місця, де ведеться розслідування, а гаяння часу не можливе.

7. Коли у слідчого є різні фотокартки, або відеозапис із зображенням осіб (вилучені при обшуку, виїмці, огляді), серед яких може виявитися особа, яка встановлюється, але вона ще не відома самому слідчому.

8. Коли на фотознімку або відео записі є зображення предмета, який підлягає впізнанню, і іншим шляхом встановити його приналежність неможливо [22С.67].

Готуючись для пред'явлення для впізнання громадянина по фотографії, слідчий повинен насамперед поцікавитись, чи не має сигналетичних знімків цього громадянина, оскільки на них найбільш повно зображені впізнавальні ознаки обличчя людини. Якщо таких немає слідчий вибирає найбільш вдалі. По можливості треба вибрати знімки без ретуші, де впізнаваний зображений у віці, близько до того, в якому його бачив впізнаючий. Одну з них слідчий вміщує серед знімків інших осіб, які не повинні мати різких відмінностей між собою. Фотографії, ті, що пред'являються для впізнання, наклеюються відповідно по розмірах на лист паперу і скріпляються печатками утворюючи фотографічну таблицю. Під кожним зображенням ставиться порядковий номер, а в окремій довідці, складеній слідчим і залученої потім до справи, вказують відповідно необхідні анкетні дані, осіб що пред'являються.

Відсутність достовірних даних про приналежність фотознімків, що пред'являються певній особі, може підставити під сумнів доказове значення впізнання.

У присутності понятих впізнаючому пред'являється для розгляду фото таблиця, на якій він розписується внизу. Тим самим особа засвідчує, що саме

ці фотознімки пред'являлись йому для впізнання.

Якщо впізнаючих декілька, а особа що підлягає впізнанню одна, можна користуватись однією фото таблицею, але показують її кожному окремо. Пояснення кожного впізнаючого викладаються в окремому протоколі, до якого додається фото таблиця.

Пред'явленню сюжету відеозапису повинно передувати вивчення цього відеозапису. Метою вивчення є встановлення ряду технічних характеристик, що мають значення для якісного відтворення відеозапису. Тим більше, що це може бути аудіо, відеозаписи. Одночасно з впізнанням по зовнішнього вигляду буде проводитися впізнання по голосу і мові. Виходячи з вимог кримінально-процесуального закону об'єкт впізнання, зображений на відео плівці, пред'являється серед інших, без різких відмінностей між ними. Тому слідчому належить підготувати ще два-три відео зображення аналогічних об'єктів. В той же час якщо відеосюжет містить декількох осіб. Серед яких міститься впізнаваний і він буде впізнаний, немає необхідності в демонстрації додаткових відео зображень. Доцільно зробити знімок зі стоп-кадру де зображений впізнаваний. Такий фотознімок, вміщений в таблиці, залучений до протоколу пред'явлення для впізнання, полегшує ознайомлення з матеріалами впізнання.

Відеозапис із зображенням впізнаного залучається до кримінальної справи і при необхідності може бути переглянутий слідчим, судом, іншими учасниками судочинства, які мають право ознайомлення з матеріалами кримінальної справи.

Певну складність представляє в цьому випадку складання протоколу пред'явлення для впізнання по відео зображенню. У цьому необхідно досить повно і точно описати зовнішні ознаки осіб, що пред'являються. Це пов'язане з попереднім переглядом відеозапису самим слідчим, уважним вивченням ним ознак зовнішності, значущих для впізнання і правильним описом в протоколі.

Для уточнення результатів впізнання варто проводити додаткові допити, неповнолітніх що пізнають з метою конкретизації тих ознак, по яких особа була пізнана, і щоб переконатися у вірогідності проведеного в впізнання.

з) Криміналістичні експертизи

Систематична торгівля неповнолітніми здійснюється, як правило, організованими злочинними групами, при цьому використовується службове становище такими особами, як: керівники сиротинців, дітприйомника, спеціального навчально-виховного, лікувально-виховного або іншої дитячого закладу. Діяльність цих осіб звичайно зв'язана з перевищенням або зловживанням посадовими повноваженнями. Тому збирання доказів їх діяльності може здійснюватися шляхом відшукання письмових документів, що свідчать про їхню протиправну діяльність, як правило, підроблених. Це різні види медичної документації, що містить перекручені дані про стан здоров'я дитини, акти цивільного стану, органів опіки і піклування, судові рішення. З метою дослідження документів призначаються криміналістичні експертизи. Для визначення стану здоров'я дитини проводяться судово-медична й інші експертизи в залежності від предмета дослідження, можуть назначатися комісійні і комплексні експертизи. Висновки експертиз можуть спростовувати або підтверджувати зміст відповідних документів. Угоди у відношенні неповнолітніх з метою вилучення органів або тканин для трансплантації можуть доводитися більш широким спектром експертних досліджень. На дозвіл експертів повинні ставитися питання про наявність хірургічного втручання, часу і характеру його здійснення, спрямованості на визначені органи або тканини, умовах, у яких проводилося операційне втручання, і наскільки воно кваліфіковано. Не виключено, що операції по трансплантації можуть проводитися цілком легально в медичних установах і маскуватися відповідною медичною документацією. У цих випадках шляхом проведення експертиз варто з'ясовувати обґрунтованість медичних показань для видалення тих або інших органів або тканин, при наявності об'єкта дослідження експертизі необхідно піддавати й осіб, яким і зроблене пересадження органів або тканин, якщо такі встановлені. У зв'язку з новизною предмета дослідження в кожнім випадку призначення експертиз

корисно попередньо консультуватися з відповідними фахівцями. Проведення експертиз потрібно і для встановлення причин смерті й інших тяжких наслідків. Але при доведенні цих обставин необхідне встановлення необережної вини до наслідків, що наступили.

Методика розслідування в цій частині подібна з розслідуванням злочинів про заподіяння тяжкої шкоди здоров'ю.

3.4. Примушування чи втяг-нення до заняття проституцією

Частина 2 ст. 303 КК передбачає відповідальність за втягнення (примушування) у зайняття проституцією. Спо-собами такого примушування, втягнення можуть бути:

а) застосуванням насильства. Фізичне насильство може мати діапазон від утримання силою потерпілої до позбавлення її життя. Застосування сили до потерпілої без спричинення їй тілесних пошкоджень або спричинення їй легких або середньої тяжкості тілесних пошкоджень додаткової кваліфікації по інших статтях про злочини проти особи в такому випадку не потрібно.

б) погрози застосувати насильство, знищити чи по-шкодити майно. Погрози можуть бути адресовані не тільки безпосередньо неповнолітньому, але і стосуватися його родичів і близьких йому осіб. Залякування неповнолітнього з метою залучення в здійснення злочину може супроводжуватися погрозами знищення або ушкодження майна, зазіхань на наявне в підлітка тварина і т.д.

в) шантаж - розповсюдження недійсних відомостей чи різних вигадок. Різновидом погроз є шантаж, -- це залякування розголошенням яких-небудь зведень у сьогоденні або майбутньому, що можуть зашкодити репутації підлітка або його близьким. Будь-яка погроза незалежно від часу її здійснення є кримінально карною.

г) обман -- різні неправдиві обіцянки, відомості. Відповідно до диспозиції карного закону це: обіцянки, обман, тобто межі кримінальної відповідальності в законі досить широкі й у високому ступені оцінні. Обіцянки містять у собі як запевнення й обіцянки яких-небудь вигод матеріального характеру, так і звільнення від матеріальних витрат (наприклад, від сплати боргу). Крім того, обіцянки можуть виражатися й у формах нематеріального характеру (наприклад, помста конкретній особі). Обман -- це навмисне введення дорослим в оману неповнолітнього відносно як юридичного, так і фактичного характеру передбачуваних дій. Дорослий

може переконати підлітка, що вчинені дії не є злочинними, а також може використовувати підлітка в здійсненні злочину під приводом повернення боргу.

Частина 3 ст. 303 КК передбачає підвищену відпові-дальність за втягнення у зайняття проституцією неповно-літнього і за вчинення такого діяння організованою групою. Педагогіка і психологія розрізняють шість груп неповнолітніх у залежності від їхнього віку і психічного розвитку:

1) дитячий вік (від народження до року);

2) раннє дитинство (від року до трьох років);

3) дошкільний вік (від 3 до 7 років);

4) молодший шкільний вік (від 7 до 11 років);

5) підлітки (від 11 до 14--15 років);

6) старший шкільний вік (від 14--15 до 17-- 18 років).

Дошкільники від 3 до 7 років, спостерігаючи навколишню їхню дійсність, починають осмислювати, запам'ятовувати і логічно передавати побачене. Особливістю їхнього відтворення є те, що вони погано розбираються в причинних зв'язках, сприймають подію не в цілому, а лише окремі, часом другорядні його сторони. Діти цього віку намагаються наслідувати дорослим, що особливо яскраво виявляється в їхніх іграх. До кінця дошкільного віку вони освоюють найпростіші форми логічного міркування [24С.32].

У дітей молодшого шкільного віку уже виробляються навички усвідомленого сприйняття, логічного міркування, оповідання. Але вони не завжди правильно визначають головне і другорядне. Відсутність життєвого досвіду заповнюється в них уявою і фантазією, а результати уяви видаються за дійсність. При сприйнятті просторових відносин діти цього віку схильні до перебільшення, не завжди здатні описати сприйняті ними предмети, але добре їх знають. Тому в процесі допиту доцільно пред'являти дитині раніше сприйняті їм предмети для упізнання. Однак, незважаючи на це, діти

сприймають загальну картину подій, у більшій частині краще дорослих запам'ятовують те, що спостерігали, надовго зберігають у пам'яті сприйняте.

Психологія підлітків середнього шкільного віку (від 11 до 14--15 років) характеризується більш широкими пізнавальними процесами, самостійністю в роботі, бажанням спілкуватися з людьми, ростом самосвідомості, появою почуття боргу і відповідальності. Але в силу вікових особливостей психіки вони не завжди правильно сприймають учинки людей. У підлітків сильно розвиті самовпевненість і самолюбство, виявляються неврівноваженість у поводженні, велика чутливість до зауважень навколишніх, іноді різкість і брутальність, некритична оцінка своїх вчинків і недостатня твердість волі. Бажання їх часто не відповідають реальним можливостям, тому в них ще зберігається схильність до фантазій і вигадки.

З 14--15 років настає критичний період у житті неповнолітнього. Підлітки переростають у юнаків і дівчат, входять у життя, визначають свою долю, у них формується світогляд, з'являється потреба в самостійності, прагнення звільнитися з-під опіки батьків і вчителів. Це так званий перехідний вік -- період становлення особистості. Неповнолітні цього віку мають підвищену активність і рухливість, великою збудливість, у них різко міняється настрій. Характер і світогляд їх ще не сформувалися цілком. Часом вони не в змозі відрізнити гарне від поганого, сміливість від молодецтва, волю від свавілля, почуття власного достоїнства від себелюбності, реальну мрію від фантазії. Іноді вони готові заради помилкового геройства і неправильно зрозумілого почуття товариства вчинити злочин, узяти на себе чужу провину, затвердити себе в компанії друзів будь-якими способами.

Особлива увага, що приділяється законодавством злочинам неповнолітніх, відображає як конституційні положення про захист прав особистості дитини, так і положення документів, що мають міжнародно-правове значення, наприклад Конвенції про права дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1989 р.

Що стосується методики розслідування злочинів неповнолітніх, то вона базується на загальних цілях і принципах досудового слідства, відображаючи разом з тим ряд особливостей, зв'язаних головним чином з особистістю неповнолітніх. Ці особливості виявляються як при здійсненні ними протиправного діяння (включаючи мотиви і спосіб дії), так і в їхньому поводженні на досудовому слідстві, обумовленому тими поняттями й установками, що сформувалися в підлітка до даного моменту.

Для розслідування цих злочинів характерно постійне контактування з особами, недостигшими повноліття, проведення з ними всього спектра слідчих дій. Це жадає від слідчого неухильного дотримання всіх процесуальних норм, що регламентують особливості проведення слідчих дій з неповнолітніми з урахуванням їхнього процесуального положення по конкретній справі. У криміналістичному аспекті слідчому необхідно володіти необхідними знаннями в педагогіці, дитячій і юнацької психології, кримінології і віктимології. Бажано, щоб справами цієї категорії займалися слідчі, що спеціалізуються на розслідуванні кримінальних справ про злочини неповнолітніх. В організаційному плані при розслідуванні цих злочинів потрібне тісна взаємодія з підрозділами органів внутрішніх справ, що займаються попередженням і профілактикою злочинів неповнолітніх, органами опіки і піклування, охорони здоров'я й освіти, залучення дільничних інспекторів міліції. Виконуючи вимоги процесуального закону про повноту і всебічність дослідження всіх обставин справи, слідчий повинний вживати заходів до виявлення всіх епізодів злочинної діяльності, не забуваючи про наявність суміжних складів злочинів.

Частина 4 ст. 303 КК передбачає відповідальність за сутенерство, яким є створення організованої групи або керівництво такою групою, або участь у діяльності цієї групи, створеної для надання сексуальних послуг особам чоловічої чи жіночої статі з метою отримання прибутків.

Найбільше занепокоєння викликає дитяча проституція, тобто

примушення чи втягнення до зайняття проституцією неповнолітніх.

Поняття залучення в заняття проституцією неповнолітнього досить широке. Крім насильства і погроз його застосування, шантажу, знищення або пошкодження майна, обману -- це будь-які навмисні дії, спрямовані на залучення неповнолітнього до заняття проституцією. Склад злочину буде й у тому випадку, якщо дорослий експлуатує проституцію неповнолітнього навіть з його згоди. Такий підхід цілком відповідає вимогам Конвенції про боротьбу з торгівлею людьми і з експлуатацією проституції третіми особами. Виходячи зі змісту ст. 1 і 2 Конвенції, залученням у заняття проституцією варто вважати дії особи, що: зводить, схиляє або спокушає з метою проституції іншу особу, навіть за згодою цієї особи; експлуатує проституцію іншої особи, навіть за згодою цієї особи; утримує будинок терпимості або керує їм, або свідомо фінансує, або бере участь у фінансуванні будинку терпимості; здає в оренду або знімає будинок, або інше місце, або частину такого, знаючи, що вони будуть використані з метою проституції третіми особами. Залученням неповнолітнього варто вважати і такі, приміром, дії, коли доросла особа стає сутенером свідомо неповнолітнього, що вже самостійно почав займатися проституцією, оскільки в цьому випадку намір дорослого спрямований на підтримку цього виду антигромадського поводження і створення режиму, що перешкоджає виходові неповнолітнього за рамки подібного способу життя.

Поняття проституції також не повинне зводитися тільки до полових зносин осіб протилежної статі за визначену плату. За змістом названої Конвенції під поняття проституції підпадає задоволення похоті однієї особи іншою особою за плату. Тому будь-які послуги інтимної властивості з метою задоволення статевих потреб за плату, що супроводжуються безпосередніми контактами з клієнтами, підпадають під поняття проституції. Крім різних форм статевих зносин, це також акти садомазохизма, эксбиционизма й інші. Як відомо, існує і гомосексуальна проституція, як чоловіча, так і жіноча.

Залучення неповнолітніх у такі види проституції також повинно тягнути відповідальність по розглянутій статті карного закону, а при наявності відповідних ознак -- і по інших статтях по сукупності злочинів [33С.29].

Залучення в заняття проституцією може бути зв'язане з торгівлею неповнолітніми і здійсненням у відношенні них інших угод.

Незалежно від цілей торгівля неповнолітніми в будь-якому випадку утворить самостійний склад злочину і має свою специфіку розслідування. Об'єктивна сторона даного злочину складається не тільки з купівлі-продажу неповнолітнього, але і здійснення будь-яких інших угод у відношенні неповнолітнього у формі його передачі і заволодіння ім. Кваліфікований склад злочину включає такі ознаки, як здійснення цих діянь: неодноразово, у відношенні двох або більш неповнолітніх, групою осіб за попередньою змовою або організованій групі, особою з використанням свого службового становища, з незаконним вивозом неповнолітнього за кордон або незаконне повернення його через границю, з метою залучення неповнолітнього в здійснення злочину або інших антигромадських дій, з метою вилучення в неповнолітнього органів або тканин для трансплантації. Особливо кваліфікований склад злочину, буде в тому випадку, коли зазначені діяння, спричинили по необережності смерть неповнолітнього або інші тяжкі наслідки.

Купівля-продаж неповнолітнього -- це одержання і відповідно відчуження його за плату з передачею у володіння без обов'язку повернення. Як оплату можуть виступати не тільки гроші, але й інші матеріальні цінності, а також майнові права. Купівля-продаж може здійснюватися і з метою звільнення від сплати боргу й інших майнових обов'язків. Виходячи зі змісту карного закону, під іншими угодами варто розуміти дії, спрямовані на встановлення, зміну або припинення фактичних прав на володіння неповнолітнім, якщо вони вчинені не відповідно до вимог Сімейного кодексу. Інші угоди можуть бути як обміном, так і даруванням. Загальним

для усіх видів угод є розпорядження неповнолітнім як річчю, залучення його в товарно-грошовий обіг як предмета протиправної цивільно-правової угоди. Підстави фактичного володіння неповнолітнім можуть бути як правомірними (наприклад, батьки, усиновителі, опікуни), так і неправомірними (попереднє викрадення неповнолітнього, підмін дитини й інше незаконне утримання). Угоди у відношенні неповнолітнього по його передачі можуть відбуватися по «ланцюжку» шляхом його передачі від однієї особи до іншої. Здійснення злочину по попередній змові групою осіб припускає участь хоча б на одному боці угоди не менш двох чоловік, що домовилися про повне або часткове виконання об'єктивної сторони. Це тільки деякі основні питання, що відносяться до сутності предмета доказування [14С.44].

Виявлення подібних злочинів крім традиційних заяв і повідомлень може здійснюватися оперативним шляхом, а також при розслідуванні злочинів, вчинених неповнолітніми або у відношенні них, або при перевірці фактів антигромадських дій неповнолітніх, обставин незаконного вивозу їх за рубіж або незаконне повернення через кордон.

Висновок

Експерти ООН вважають, що єдиної моделі транснаціональної злочинної організації не існує. Транснаціональні злочинні угруповання мають різний кількісний склад, кваліфікацію, спеціалізацію, але одну мету -- одержання кримінальних прибутків. Вони використовують різну так тику, удосконалюють технологію кримінальної діяльності, використовують корумповані зв'язки з посадовими особами владних структур для досягнення кримінальної цілі. Діапазон транснаціональних злочинних організацій дуже широкий: від організації з жорсткою структурою до більш гнучких та динамічних сітьових структур, від «корпорацій до місцевих спеціалізованих фірм” Характер, цілі, сфери діяльності транснаціональних організацій, ознаки, технології кримінальне діяльності, корумповані кримінальні зв'язки недостатньо вивчені міжнародним співтовариством Це значно ускладнює боротьбу з організованою транснаціональною злочинністю. Транснаціональні злочинні організації здійснюють різноманітну кримінальну діяльність. Перелік найбільш поширених видів злочинів, вчинюваних організованими транснаціональними угрупованням подається у документах ООН. Зокрема, це: індустрія наркобізнесу; незаконна торгівля зброєю ядерними матеріалами; крадіжки та контрабанда автотранспортних засобів; крадіжка об'єкт культури та предметів мистецтва; незаконна міграція; організована проституція, торгівля людьми тощо.

В Україні вищі державні органи та їх посадові особи недооцінюють наслідків проникнення організованої злочинної транснаціональної злочинності, її вплив на політичні та економічні процеси держави, а тому не провадяться глибокі, комплексні наукові дослідження по вивченню організованої транснаціональної злочинності, не розроблена державна концепція протидії організованій транснаціональній злочинності. Відсутність належного організаційно-правового забезпечення правоохоронних органів

негативно впливає на виявлення транснаціональних злочинних угруповань, розслідування скоєних ними злочинів, зокрема пов'язаних з торгівлею жінками.

Правоохоронними органами України порушуються кримінальні справи по факту сплатної передачі жінки за кордон з метою сексуальної експлуатації, але водночас вісімдесят відсотків становлять кримінальні справи, по яких розслідування зупинено у зв'язку з неможливістю виконання слідчих дій на території іноземних держав, де мала місце подія злочину. Як свідчать матеріали слідчої практики з цих справ, у м. Херсоні, Києві, Черкасах, Луганську, Севастополі та інших за ініціативою наших співвітчизників (як чоловіків, так і жінок) були утворені комерційні структури, які, прикриваючись підприємницькою або спонсорською діяльністю, фактично займались поставкою жінок за кордон з метою їх сексуальної експлуатації. До найбільш поширених форм прикриття торгівлі жінками слід віднести: шлюбні контракти, посередницькі фірми, які займаються працевлаштуванням наших співвітчизників за кордоном; фірми, які пропонують українським жінкам знайомство з метою одруження із зарубіжними партнерами; комерційні структури, які організують та проводять конкурси «Міс року», фотомоделей; туристичні фірми тощо. Ці та інші комерційні структури мають кримінальні зв'язки зі злочинними групами зарубіжних країн, які займаються організованою проституцією [23С.44].

Основна мета членів організованої злочинної групи з українського боку -- добір, забезпечення закордонними паспортами та постачання «живого товару» за кордон до місця «призначення». У зв'язку з цим при розслідуванні справ про торгівлю жінками у слідчих органів виникає чимало проблем. Зокрема, при провадженні досудового слідства про злочини, пов'язані з торгівлею жінками, слідчому насамперед необхідно встановити: подію злочину, час, місце, способи переміщення жінки за кордон, факт продажу або інші види оплатної її передачі з метою сексуальної експлуатації

та інші обставини вчинення злочину; коло учасників організованої транснаціональної групи. Це насамперед вимагає проведення низки слідчих дій не тільки в Україні, але й за кордоном.

Як свідчать матеріали слідчих органів, кількісний склад організованої транснаціональної групи, яка займається секс індустрією, як правило, -- від 5 до 8 чоловік. Серед них: «хазяїн» (або хазяйка»), який має за кордоном клуб, ресторан або утримує публічний дім; виконавець замовлення на поставку «секс рабинь»; сутенери, вони й охоронники; перевізники жінок з України (інколи в їх обов'язки входить зустріч та доставка жінок до місця призначення) і вербувальник -- постачальник жінок для сексуальної експлуатації за кордон. Останній, як правило, -- з числа наших співвітчизників. У зв'язку з тим, що подія злочину мала місце за кордоном і більшість членів злочинної групи -- іноземні громадяни, у слідчого виникає потреба у проведенні низки слідчих дій за кордоном. Дана слідча ситуація, як правило, тупикова. По-перше, слідчий не має можливостей поїхати у відрядження через відсутність валютних коштів у органів досудового слідства. По-друге, правова допомога у кримінальному судочинстві слідчим органам України надається правоохоронними органами іноземних держав тільки на підставі міжнародних угод.

Україна на законодавчому рівні ратифікувала європейські конвенції з питань кримінального судочинства про видачу правопорушників, про передачу провадження у кримінальних справах, про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом, та ін. У зв'язку з цим з чотирнадцятьма державами були укладені міжнародні договори про надання взаємної допомоги з питань кримінального судочинства. Але, як свідчить правозастосовна практика, цих заходів недостатньо. Так, відсутність міжнародної угоди між Україною і Ізраїлем про надання правової допомоги у кримінальному судочинстві стало серйозною перешкодою у розслідуванні кримінальної справи, порушеної відносно

членів організованої українсько-ізраїльської злочинної групи, яка займалась торгівлею українськими жінками з метою їх сексуальної експлуатації. У даній ситуації слідчий не мав правових підстав для проведення низки дій на території Ізраїлю, де мала місце подія злочину. Розслідування даної справи слідчим зупинено. Аналогічні ситуації мали місце при розслідування інших справ вказаної категорії. Вважаємо, що розслідування справ такої категорії буде значно ефективнішим та результативнішим, якщо їх досудове слідство проводитимуть не регіональні слідчі органи, а утворювані спеціалізовані слідчо-оперативні групи (бригади) при слідчому управлінні Генеральної прокуратури України для розслідування злочинів, вчинених організованими транснаціональними групами (організаціями) [32С.23].

Розслідування цих та інших кримінальних справ про злочини, вчинені організованими транснаціональними групами, значно ускладнюється у зв'язку з недосконалістю чинного кримінального, процесуального законодавства та деякими проблемами міжнародного співробітництва на підставі двосторонніх міждержавних угод. Відсутність низки міжнародних угод про надання допомоги у кримінальному судочинстві (зокрема, між Україною та державами Латинської Америки, Близького Сходу та ін.), приречує розслідування справ про злочини, пов'язані з торгівлею жінками, на односторонність, неповноту слідства або його зупинення, закриття справи.

Як свідчить слідча практика, органи досудового слідства України не завжди мають правові підстави для проведення слідчих дій на території окремих держав або для надання окремого доручення правоохоронним органам зарубіжних країн. Ці проблеми можуть бути вирішені шляхом удосконалення міждержавних зв'язків України з іншими державами, зокрема укладенням міжнародних угод про надання допомоги у кримінальних справах, типових відомчих договорів правоохоронних органів України з правоохоронними органами зарубіжних країн про обмін інформацією щодо діяльності організованих транснаціональних угруповань, взаємної правової

допомоги при проведенні окремих слідчих та оперативних дій тощо.

Своєчасність розслідування злочинів організованих транснаціональних груп залежить від подальшого реформування кримінального та процесуального законодавства, узгодження національного законодавства з модельним законом СНД «Про боротьбу з організованою злочинністю» Цей закон -- єдиний законодавчий акт, в якому викладені як особливості організованої злочинності, так і загальні принципи та положення кримінального, кримінально-процесуального, оперативно-розшукового законодавства. Модельним законом урегульовані: поняття організованої злочинності, організованою групи, організованої спільності, банди, злочинної організації та визначені підстави кримінальної відповідальності за утворення цих злочинних формувань. Нормами даного закону визначені структура та обсяг повноважень спеціальних органів по боротьбі з організованою злочинністю, їх координація та форми взаємодії, в т.ч. міждержавні: перелік оперативно-розшукових заходів з використанням оперативно-розшукових систем, відео-аудіо запису, кіно і фотозйомки та інших технічних засобів.

Література:

1. Баррі Джон “ Катована домашня робітниця знаходить нове життя ” // Майамі Геральд - 31 липня 1999 року.

2. Бенетто Ясон “Тріади зацікавлюються британським секс - бізнесом” // Ingenengent - 11 серпня 1997 року.

3. Борисова М. “ Ловушка для золушек ” // Аргументы и факты - №2, 1998 г.

4. Блох И. История проституции. АСТ-Пресс, 1994г.

5. Бранігін Вільям “ Життя, що складається з виснаження, побиття та ізоляції ” // Вашингтон Пост - січень 1999 року.

6. Бранігін Вільям “ Групи захисту прав людини вимагають дій на острові Сайран” // Вашингтон Пост - 4 травня 1999 року.

7. Брюс Вільям “ Із обвинувачення у справі банди, яка ввозила проституток ” // Вашингтон Пост - 21 серпня 1999 року.

8. Водько Н.П. Уголовно-правовая борьба с организованной преступностью. -- М., 2000.

9. Гуторова Н.А. “Проблема кримінальної відповідальності за торгівлю жінками, вчинену організованими групами” // Вісник Університету внутрішніх справ. 1999. Спеціальний випуск.

10. Джонсон Філіп “ Тріади та мафія наживаються на нелегальних мігрантах ”// Дейлі Телеграф - 27 листопада 1997 року.

11. Довідник з проблеми запобігання торгівлі людьми. Випуск № 5. - К.: Ла Страда - Україна, 1999 р.

12. Довідник з проблеми запобігання торгівлі людьми. Випуск № 6. - К.: Ла Страда - Україна, 1999 р.

13. “Звіт на шостій сесії Комісії ООН з питань запобігання злочинності та кримінальної справедливості” - квітень 1997 р.

14. Іващенко Н.Л., Джужа О.М. “ Проблеми протидії секс бізнесу в Україні”. - К.: - 1998 р.

15. Internet http://www.utro.ru/articles/life/2001/02/16/ 20 ~ 45.shtml

16. Кармазін Ю.А. Українське законодавство щодо боротьби з торгівлею жінками та шляхи його удосконалення. // Вісник Університету внутрішніх справ. 1999. Спеціальний випуск.

17. Конституція України. - К., 1996.

18. Кримінальний кодекс України. - К.: Юрінком, 2001. - 960 с.

19. Кодекс про шлюб та сім'ю України. - К.: Юрінком, 1997. - 496 с.

20. Кодекс про адміністративні правопорушення. - К.: Юрінком, 1997. - 480 с.

21. Корецька Н. “ФБР розбиває злочинну групу, пов'язану з російською мафією” // Чикаго Дейлі Геральд - 19 вересня 1998 року.

22. Криміналістика. Криміналістична тактика і методика розслідування злочинів. За ред. проф. Шепітька В.Ю. Харків.,1998.

23. Кузьмин А.Г. « Этнографические очерки ». М - 1982 год.

24. Левченко К.Б. Торгівля жінками в Україні - порушення прав людини // Вісник Університету внутрішніх справ. 1999. Спеціальний випуск.

25. Левченко К.Б. “Механізми контролю за дотриманням прав жінок та досвід їх застосування на міжнародному та національному рівнях.” Дотримання прав жінок та завдання правоохоронних органів України: Збірник наукових статей. Харків - Київ., 1999.

26. Матеріали Всесвітньої конференції ООН. -- Неаполь, 1994.

27. Матеріали НЦБ Інтерполу в Україні.

28. Мерсі Херст “Представник ООН має відвідати Гватемалу, щоб оцінити проблему продажу дітей” // Чикаго Дейлі Геральд - 14 липня 1999 року.

29. Михайлов В.И., Ф е д о т о в А.В. Модельний закон СНГ «О борьбе с организованной преступностью» // Государство и право. -- 1998. -- № 2.

30. Овчинский В.С. Основные транснациональные преступные организации и причини их возникновения / Колл., монография «Основы борьбы с организованной преступностью». -- М., 1996.

31. Проституция и преступность. - М.: Юри-дическая литература, 1991

32. Советская криминалистика. Методика расследования отдельных видов преступлений. Под ред. Лисиченко В.К. Киев.,1988.

33. Старович 3. Судебная сексология. - М.: Юридическая литература, 1991

34. Фокин Н. « Наташа »// Труд - 23 июля 1999 г.

35. Фокін М. « Двоє визнали себе винними у справі незаконного вивезення мексиканької дитини» // Труд - 15 липня 1999 року.

36. Чорнооченко С.І., Швець Д.В. “Деякі аспекти боротьби з торгівлею дітьми в Україні.” Дотримання прав жінок та завдання правоохоронних органів України: Збірник наукових статей. Харків - Київ., 1999.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5