а своєю юридичною природою концесійний договір є різновидом договору оренди. За відсутності відповідної правової регламентації відносин, які випливають з концесій, можна було б застосовувати норми, що регулюють оренду та відносини у використанні конкретних об'єктів (наприклад, надр). Проте основну роль відіграють спеціальні акти законодавства про концесії. Так, у Казахстані з 1 січня 1992 р. набув чинності Закон про концесії. У Киргизстані 6 березня 1992 р. прийнято Закон про концесії та іноземні концесійні підприємства. Російська Федерація 21 лютого 1992 р. прийняла Закон про надра. Аналогічний закон прийнято в Україні. Законодавством України передбачено надання іноземним інвесторам прав на розробку та освоєння відновлюваних і не відновлюваних природних ресурсів.[44] Така діяльність має здійснюватися з урахуванням вимог, сформульованих у главі 15 ГКУ “Використання природних ресурсів у сфері господарювання” , на підставі концесійних договорів, які укладаються з іноземними інвесторами Кабінетом Міністрів України або іншим уповноваженим органом, згідно з порядком, регламентованим законодавством України про надра. Права на розроблення та використання природних ресурсів надаються за плату. Концесійні платежі -- плата, яку вносить концесіонер за право використання об'єктів, що надаються у концесію. Розміри концесійних платежів, терміни їх внесення, форма, вид валюти, в якій вони сплачуються, визначаються концесійним договором. У Законі України “Про режим іноземного інвестування” зазначено, що іноземні інвестиції можуть здійснюватися у вигляді інших цінностей відповідно до законодавства України. Наведений перелік не є вичерпним, і за відсутності прямої заборони в законах України іноземні інвестиції можуть здійснюватися в інших видах.

Іноземні інвестиції можуть здійснюватися у різ-номанітних формах, а саме шляхом:

- часткової участі у підприємствах чи інших ор-ганізаціях корпоративного типу, що створюються спільно з українськими юридичними та фізичними особами, чи придбання частки діючих підприємств; при цьому можуть використовуватися усі згадані організаційно-правові форми господарських ор-ганізацій корпоративного-типу (господарські това-риства, виробничий кооператив, господарське об'єднання, промислово-фінансова група);

- створення підприємств, що повністю належать іноземним інвесторам, та створення філій, інших відокремлених під-розділів іноземних юридичних осіб; представництва Іноземних суб'єктів господарської діяльності, що відкриваються в Україні, повинні реєструватися згідно зі ст. 5 Закону України «Про зовнішньоеко-номічну діяльність»; порядок реєстрації визна-чається Інструкцією про порядок реєстрації пред-ставництв іноземних суб'єктів господарської діяльності в Україні, затвердженою наказом Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України від 18 січня 1996 р. № 30;

- придбання у власність діючих підприємств повністю;

- придбання не забороненого законами України нерухомого або рухомого майна, включаючи будинки, квартири, приміщення, обладнання, транспортні засоби та інші об'єкти власності, шляхом прямого одержання майна і майнових комплексів або у вигляді акцій, облігацій та інших цінних паперів;

- придбання самостійно або за участю українських юридичних або фізичних осіб прав на користування землею і використання природних ресурсів на території України;

- придбання інших майнових прав;

- в інших формах, не заборонених законами України, в тому числі без створення юридичної особи на підставі договорів з суб'єктами господарської діяльності України”. При Укладенні таких договорів застосовується положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів), якщо українським законодавством не передбачене інших вимог до змісту та форми договорів, що укладаються за участю іноземних інвесторів на території України.

1.3. Законодавство, що регулює іноземне інвестування в Україні

Правове регулювання іноземних інвестицій має давню історію, воно з'явилося в часи колоніальних завоювань. Розглянемо історію та підвалини виникнення, формування правового регулювання іноземних інвестицій на території України, щоб краще зрозуміти державну інвестиційну політику.

Після довготривалої перерви, в залу-ченні іноземних інвестицій до економіки СРСР восени 1986 р. на підставі рішення Політбюро ЦК КПРС про можливість створення спіль-них підприємств розпочався новий етап розвитку правового регулювання іноземних інвестицій. Це рішення було пов'язане із двома Постановами ЦК КПРС та Ради Міністрів СССР від 19 серпня 1986 p. № 991 «Про заходи по вдосконаленню управління зовнішньоекономічними зв'язками» та № 992 «Про заходи по вдосконаленню управління економіч-ним та науково-технічним співробітництвом із соціалі-стичними країнами». Таким чином, розпочався перехід до здійснення реформ у сфері зовнішньоекономічної діяльності в СРСР.

Першими нормативними актами про спільні підпри-ємства був Указ Президії Верховної Ради СРСР від 13 січня 1987 р. «Про питання, пов'язані із створенням на території СРСР і діяльністю спільних підприємств, між-народних об'єднань та організацій за участю радянських та іноземних організацій, фірм та органів управління». В цьому Указі були визначені умови, що входили до ком-петенції законодавчих органів:

* оподаткування спільних підприємств;

* умови користування для спільних підприємств зем-лею, надрами та іншими природними ресурсами;

* умови вирішення інвестиційних спорів.

Поряд із названим Указом були прийняті Постанова Ради Міністрів СРСР від 13 січня 1987 р. № 48 «Про поря-док створення на території СРСР та діяльності спільних підприємств, міжнародних об'єднань та організацій СРСР та інших країн -- членів РЕВ» та Постанова Ради Міністрів СРСР від 13 січня 1987 р, № 49 «Про створення на тери-торії СРСР спільних підприємств за участю фірм капі-талістичних та країн, що розвиваються». В названих по-становах були сформульовані основні правила створення та діяльності спільних підприємств на території СРСР.

Було встановлено штучний розподіл спільних підпри-ємств за ідеологічною ознакою і встановлення певних умов для Їх діяльності шляхом видання двох різних норма-тивних актів.

Так, згідно із Постановою Ради Міністрів СРСР від 13 січня 1987 р. №49 було встановлено обмеження для долі іноземної участі, яка не могла перевищувати 49 від-сотків у статутному фонді спільного підприємства.

Постановою Ради Міністрів СРСР від 2 грудня 1988 р. № 1405 це обмеження було знято, та передбачено, що розмір долей радянських та іноземних учасників у статут-ному фонді спільного підприємства повинен визначатися за угодою сторін.

У прийнятому згодом загальносоюзному Законі про власність було передбачено не лише створення спільних підприємств, але і, вперше в радянському законодавстві, створення підприємств, що повністю належать іноземним інвесторам.

Указом Президента СРСР від 26 жовтня 1990 р. «Про іноземні інвестиції в СРСР» було визначено основні на-прямки регулювання іноземного інвестування, а саме:

* можливість створення як спільних підприємств, так і підприємств зі 100 %-ю участю іноземного капіталу;

* можливість портфельних інвестицій шляхом при-дбання акцій та інших цінних паперів радянських під-приємств іноземними інвесторами;

* можливість довгострокової оренди майна та землі іноземними інвесторами;

* надання іноземним інвестиціям не менш сприятли-вого режиму, ніж для інвестицій вітчизняних юридичних та фізичних осіб;

* можливість вільного реінвестування прибутку іно-земних інвесторів, отриманого в радянських карбованцях, а також можливість його переведення за кордон. З метою активізації інвестиційної діяльності за участю іноземних інвесторів передбачалася можливість створення зон спіль-ного підприємництва. Ці положення знайшли своє ві-дображення у подальшому законодавстві.[36]

10 грудня 1990 p. Верховною Радою СРСР були прий-няті Основи законодавства про інвестиційну діяльність в СРСР. В них було визначено коло можливих суб'єктів інвестиційної діяльності (ст.4), встановлено основний правовий документ, який мав регулювати взаємовід-носини між суб'єктами інвестиційної діяльності -- договір (угода) (ст.7), передбачено положення про гарантії прав інвесторів та захист інвестицій. Цей законодавчий акт мав декларативний характер, його положення стосувалися інвестиційної діяльності як вітчизняних, так і зарубіжних інвесторів. Саме в цьому законодавчому акті вперше було передбачено, що інвестиції не можуть бути безкоштовно націоналізованої що до них не можуть бути застосовані заходи, рівні за наслідками націоналізації. Такі дії могли здійснюватися лише на основі законодавчих актів із відшкодуванням інвестору повною мірою збитків, спри-чинених припиненням інвестиційної діяльності внаслідок таких дій.

Наступним етапом розвитку союзного законодавства було прийняття 5 липня 1991 p. Основ законодавства про іноземні інвестиції в СРСР. Прийняття Основ відбувалося в умовах процесу перерозподілу компетенцій між Союзом та союзними республіками. У проекті Союзного договору, опублікованого 9 березня 1991 p., регулювання зовніш-ньоекономічної діяльності було віднесено до спільної ком-петенції Союзу та республік. В прийнятих Основах части-на норм являла собою норми непрямої дії, тобто це були рекомендації республікам з одноманітного врегулювання відносин у сфері іноземного інвестування. Основи скла-далися з преамбули, семи розділів, сорока чотирьох ста-тей. Заслуговує на увагу те, що в постанові Верховної Ради СРСР про введення закону в дію, Кабінету Міністрів СРСР пропонувалося за участю урядів союзних республік подати на затвердження Верховної Ради перелік прі-оритетних галузей економіки, включаючи науку, освіту, охорону здоров'я та культуру, а також територій, в яких іноземним інвесторам доцільно надати додаткові подат-кові та інші пільги.

Останнім істотним правовим актом у сфері іноземного інвестування, прийнятим органами Союзу РСР, був Указ Президента СРСР від 17 серпня 1991 р. «Про забезпечен-ня заставою зобов'язань, що виникають при здійсненні іноземних інвестицій в СРСР». В цьому акті передбачалося, що зобов'язання, які виникають при здійсненні іно-земних інвестицій в СРСР, можуть забезпечуватися заставою будь-якого майна (в тому числі, майнових прав), за виключенням майна, яке відповідно до законодавства Союзу РСР та союзних республік не може відчужуватися. Для договору застави передбачалася письмова форма, він повинен був нотаріально посвідченим та належним чином зареєстрованим.

Крім внутрішнього законодавства приймаючої краї-ни, іноземні інвестиції регламентуються положеннями міжнародних договорів. Радянським Союзом були ук-ладені і ратифіковані 14 двосторонніх договорів про сприяння та захист іноземних інвестицій (з Фін-ляндією, Бельгією та Люксембургом, Великобританією, ФРН, Францією, Нідерландами, Канадою, Італією, Ав-стрією, КНР, Іспанією, Швейцарією, Турцією, Респуб-лікою Корея).

Україна отримала законодавство про інвестиційну діяльність та про іноземні інвестиції в порядку правонаступництва країн від радянського режиму перебудови, коли після довгої перерви комерційне, а також іноземне інвестування було дозволено. На протязі шістдесяти років в СРСР домінувала концепція іноземного інвестування як атрибуту грабуючої політики імперіалізму, знаряддя колоніального закабалення народів. Лише у другій половині восьмидесятих років з'являється рад партійно-урядових рішень, відкривши шлях різноманітним формам іноземного інвестування в СРСР, та, перед усім - створенню сумісних підприємств з іноземною участю. Розвиток законодавства у цей період був увінчаний прийняттям Основ законодавства про інвестиційну діяльність в СРСР.

Це законодавство було потім модифіковано в національне законодавство України про інвестиційну діяльність та законодавство про іноземні інвестиції. Невдовзі після проголошення незалежності України були прийнятті дуже ліберальні закони про інвестиційну діяльність(1991), іноземні інвестиції (1991- 1992), про загальні засади створення та функціонування спеціальних (вільних) економічних зон (1992). Потім почався період відмови від ліберальної політики ( Декрет 1993 р. та закон 1996 р. про режим іноземного інвестування) майже до повної відмови від пільг для структур, створених іноземними інвесторами ( Закон від 17. 02. 2000 р. із змінами 2002 р.). Відносно не довга історія законодавства України про іноземне інвестування - історія непослідовності та не стабільності. Разом з тим, спеціальне законодавство про іноземні інвестиції буде існувати в Україні, як мінімум увесь перехідний період в економіці паралельно з загальним інвестиційним законодавством.

Слід зазначити і нову тенденцію до встановлення пільг для інвесторів у пріоритетних напрямах без диференціації для іноземних інвесторів.

Переваги іноземних інвестицій над іншими вида-ми економічної допомоги незаперечні. Вони виступа-ють додатковим джерелом інвестування у вітчизняне виробництво, його модернізацію, розробку та запро-вадження нових технологій (не збільшуючи при цьо-му зовнішнього боргу країни, а навіть сприяючи от-риманню коштів для його погашення), а також завдя-ки виробничій та науково-технічній кооперації забез-печують інтеграцію вітчизняної економіки у світову.

Правовий режим іноземного інвестування в Ук-раїні регулюється національним законодавством України та міжнародними договорами України, що після їх схвалення Верховною Радою України імплементуються у національне законодавство.[41]

Національне законодавство, що визначає право-вий режим іноземного інвестування, базується на нормативних актах господарського законодавства. До них відносяться: Конституція України, зокрема її положення щодо забезпечення державою соціальної орієнтації економіки України та гарантування захисту прав усіх суб'єктів, в т. ч. права власності (ч. 4 ст. 13), права приватної власності (ст. 41), права громадян на підприємницьку діяльність (ст. 42) та ін.;

Закон України «Про власність» від 7 лютого 1991 р. щодо створення державою рівних умов усіх форм власності та гарантій їх захисту;

Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок” від 23 січня 2006 р. щодо порядку випуску та обігу цінних паперів в Україні;

Закон України «Про інвестиційну діяльність» від 18 вересня 1991 р. щодо загальних засад здійснен-ня інвестиційної діяльності в Україні незалежно від її суб'єктів;

Закон України «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 р. щодо основних засад створення та діяльності цих товариств;

Закон України «Про дію міжнародних договорів на території України» від 10 грудня 1991 р. щодо умов і порядку дії таких договорів в Україні;

Закон України «Про оренду державного та кому-нального майна» від 14 березня 1995 р. щодо по-рядку надання в оренду майнових комплексів дер-жавних і комунальних підприємств;

Закон України «Про промислово-фінансові гру-пи в Україні» від 21 листопада 1995 р, щодо поряд-ку створення та функціонування транснаціональних промислово-фінансових груп в Україні;

Закон України «Про приватизацію державного майна» від 19 лютого 1997 р. щодо права іноземних суб'єктів господарювання виступати в ролі покупців у процесі приватизації та порядку набуття ними права власності на об'єкти приватизації, що-до повноважень органів приватизації (Фонду дер-жавного майна, його регіональних відділень та представництв) виступати з боку держави засновни-ками підприємств зі змішаною формою власності;

Закон України «Про лізинг» від 16 грудня 1997р. щодо порядку здійснення лізингових опе-рацій в Україні та інші закони;

Декрет Кабінету Міністрів України «Про впоряд-кування діяльності суб'єктів підприємницької діяль-ності, створених за участю державних підприємств» від 31 грудня 1992 р. щодо особливості створення та діяльності спільних підприємств, в яких беруть участь державні суб'єкти господарювання;

Указ Президента України «Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії» від 19 лютого 1994 р. щодо порядку створення та діяльності інве-стиційних фондів та інвестиційних компаній;

інші нормативні акти, що регулюють основні за-сади здійснення господарської діяльності в Україні.

Розділ інвестиційного законодавства що визначає режим іноземного інвестування містить нормативні акти, в тій чи іншій мірі спеціально присвячені цьому питанню. До них належать:

Закон України «Про режим іноземного інвесту-вання» від 19 березня 1996 р. , що визначає особ-ливості режиму іноземного інвестування на тери-торії України (як уже згадувалося, це третій з мо-менту набуття Україною незалежності нормативний акт, що регулює пов'язані з іноземним інвестуван-ням питання; першим нормативним актом такого характеру був Закон України «Про іноземні інвес-тиції» від 18 вересня 1991 р., дію якого було при-зупинено Декретом Кабінету Міністрів України «Про режим іноземного інвестування» від 20 травня 1993 р., що діяв до набуття чинності однойменним Законом від 19 березня 1996 р.);

Закон України “Про стимулювання виробництва автомобілів в Україні” від 16.07.99 р.;

Закон України “Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків” від 17.02.2000 р.;

Закон України “Про інститути сумісного інвестування” від 04.07.2002 р.;

Закон України “Про інноваційну діяльність” від 16.01.2003 р.;

Закон України “Про пріоритетні напрямки інноваційної діяльності в Україні” від 16.03.2004 р.;

Закон України «Про зовнішньоекономічну діяль-ність» від 1 квітня 1991 р., який визначає інозем-не інвестування як різновид зовнішньоекономічної діяльності та встановлює особливості, принципи та форми здійснення останньої;

Закон України “Про міжнародний комерційний арбітраж” від 24.02.94 р.;

Закон України «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон» від 13 жовтня 1992 р., що визначає правові за-сади створення та функціонування таких зон;

Закон України «Про концесії» від 16 липня 1999 р.;[35]

Митний кодекс України від 12 грудня 2004 р., що визначає порядок обкладення митом валютних та майнових цінностей, які ввозяться в Україну, в т. ч. товари, що ввозяться іноземним інвестором для реалізації чи власного споживання;

Закон України «Про правовий статус іноземців» від 4 лютого 1994 р., що визначає особливості пра-вового становища іноземних громадян в Україні, в т. ч. іноземних інвесторів - фізичних осіб;

Закон України «Про операції з давальницькою сировиною в зовнішньоекономічних відносинах» від 15 вересня 1995 р., що визначає особливості здійснення таких операцій на території України;

Указ Президента України «Про утворення Націо-нального агентства України з реконструкції та роз-витку» від 2 червня 1996 р., який передбачив ство-рення такого агентства та визначив його функції (формування та реалізація державної політики що-до залучення та використання кредитів, грантів, міжнародної технічної та гуманітарної допомоги, іноземних інвестицій);

Указ Президента України «Про Консультативну раду з питань іноземних інвестицій в Україні» від 11 травня 1997 р;

Указ Президента України «Питання Палати не-залежних експертів з питань іноземних інвестицій» від 14 травня 1997 р.;

Указ Президента України «Про Положення про Національне агентство України з питань розвитку та Європейської інтеграції» від 23 квітня 1998 р., від-повідно до якого це агентство має здійснювати між-відомчу координацію з питань міжгалузевого еко-номічного та соціального співробітництва України з Європейським Співтовариством, брати участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері взаємодії з міжнародними фінансовими організа-ціями з метою залучення кредитів, міжнародної тех-нічної допомоги та іноземних інвестицій;

Указ Президента України «Про деякі питання іноземного інвестування» від 7 липня 1998 р.;

Указ Президента України “Про додаткові заходи щодо залучення іноземних інвестицій в економіку України” від 07.07.2003 р. № 580/2003;

Постанова Кабінету Міністрів України «Про Кон-цепцію створення спеціальних (вільних) економічних зон в Україні» від 14 березня 1994 р. № 1672; такі зони створюються законами України (наприклад, закони «Про спеціальний режим інвестиційної діяльності у Закарпатській області» від 24,12.1998 р„ та «Про спе-ціальні економічні зони та спеціальний режим інвес-тиційної діяльності в Донецькій області» або Указом Президента України, який видається відповідно до Перехідних положень Конституції України (напри-клад, Указ Президента України «Про спеціальну еко-номічну зону «Славутич» від 18.06.1998 р. № 657);

«Положення про порядок державної реєстрації іноземних інвестицій», затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 7 серпня 1996 р.;

Постанова Кабінету Міністрів України «Про по-рядок видачі, обліку і погашення векселів, виданих під час ввезення в Україну майна як внеску інозем-ного інвестора до статутного фонду підприємства з іноземними інвестиціями, а також за договорами (контрактами) про спільну інвестиційну діяльність, та сплати ввізного мита у разі відчуження цього майна» від 7 серпня 1996 р.;

Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про порядок державної реєстрації договорів (контрактів) про спільну інвес-тиційну діяльність за участю іноземного інвестора» від 30 січня 1997 р. № 112;

Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження програми розвитку інвестиційної діяльності на 2002 - 2010 роки” від 28.12.2001 р. № 1801;

Наказ Фонду державного майна України «Про затвердження Положення про порядок здійснення підготовки до приватизації та продажу часток (паїв, акцій), що належать державі в майні підприємств з іноземними інвестиціями та господарських това-риств» від 22 серпня 1997 р. № 913;

Слід приділити увагу також офіційним роз'ясненням Конституційного Суду України наприклад, Рішення від 14.03.2002 р. № 3 - уп/2002 відносно тлумачення деяких інвестиційних законів, а також скеровуючим роз'ясненням вищих судових інстанцій, наприклад, Вищого господарчого Суду України, відомчим роз'ясненням Державної податкової адміністрації України, Державної митної служби України, Адміністрації Президента України та інших.

Також дуже важливим правовим джерелом є міжнародні договори, заключені Україною з багатьма країнами, передусім це двосторонні договори про сприяння та захист інвестицій, чи про усунення подвійного оподаткування. Менше багатосторонніх договорів за участю України. Слід мати на увазі також, що деякі договори заключні Українською РСР та СРСР, продовжують діяти шляхом правонаступництва України.

Деяку роль відіграють рекомендаційні акти міжнародних організацій, особливо економічних.

Також значним є м'яке право - міжнародні торгівельні звичаї та інші правила які застосовуються в міжнародній правовій практиці, що не закріпленні у вигляді зобов'язуючих норм.

Потреба української економіки в іноземних інве-стиціях нажаль і зараз набагато більша, ніж їх фактичне вкладен-ня. Причин такого становища чимало. Значну роль у залученні Іноземних інвестицій в Україні відіграє якість правового регулювання іноземних інвестицій та його стабільність що нажаль поки що не відповідає цим вимогам, хоч попри все об'єм інвестицій зростає, особливо це помітно в останній час.

2 Механізм правового регулювання та основні категорії в сфері іноземного інвестування

2.1 Сутність та загальні інститути механізму правового регулювання іноземних інвестицій

Правове регулювання інвестиційних відносин в Україні, здійснюється відповідно до нормативно-правових актів, серед яких першочергову роль відіграє міжнародне право, зокрема ряд міжнародно-правових документів. До них відносяться:

1. Вашингтонська конвенція “Про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами” від 18 травня 1965 року.

2. Сеульська конвенція “Про заснування багатостороннього агентства по гарантіям інвестицій”, що була схвалена 11 жовтня 1985 року на щорічній зустрічі Ради керуючих Всесвітнього банку в Сеулі.

3. Група міжнародних договорів України із окремими країнами про заохочення та взаємний захист інвестицій. Зазначені двосторонні угоди укладені Україною із більш ніж 50 країнами світу. Наприклад: Угода між Україною та Турецькою Республікою про взаємне сприяння та захист інвестицій від 17.05.1997.

Національним правовим ґрунтом є спеціальні нормативні акти та акти загального характеру: Конституція України, Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р., Господарській кодекс України від 16.01.2003 р., Закон України “Про господарські товариства” від 19.09.91 р. №1576-ХІІ, Закон України “Про власність” від 07.02.1991 р. №697-ХІІ, Закон України “Про зовнішньоекономічну діяльність” від 16.04.1991 р. №959-ХІІ, Закон України "Про режим іноземного інвестування" від 19.03.1996 р. №93/96-ВР, Закон України “Про інвестиційну діяльність” від 18.09.1991 р. №1560-ХІІ, Закон України “Про захист іноземних інвестицій в Україні” від 10.09.1991 р. №1540а-ХІІ, Закон України “Про дію міжнародних договорів на території України” від 10.12.1991 р. №1953-ХІІ, Закон України “Про міжнародні договори України” від 22.12.1993 р. №3767-ХІІ, Закон України “Про міжнародний комерційний арбітраж” від 24.02.1994 р. №4002-ХІІ, Положення про державну реєстрацію іноземних інвестицій, затверджене постановою КМУ від 07.08.1996 р. №928, Положення про порядок державної реєстрації договорів (контрактів) про спільну інвестиційну діяльність за участю іноземного інвестора, затверджене постановою КМУ від 30.01.1997 р. №112, Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затверджене наказом Мінекономіки і по питанням європейської інтеграції України від 06.09.2001 р. №201, Порядок ведення податкового обліку та складання податкової звітності результатів спільної діяльності на території України без створення юридичної особи, затверджене наказом ДПАУ від 11.07.1997 №234, Положення про порядок здійснення в грошовій формі іноземних інвестицій в Україну та повернення іноземному інвестору його інвестицій, а також репатріації прибутків, доходів інших коштів, одержаних від інвестиційної діяльності в Україні, затверджене постановою Правління НБУ від 14.10.2004 р. №482, та інші.[48]

До іноземних інвесторів в Україні, застосовується національний правовий режим, що є в принципі найоптимальнішим варіантом. Але таке можливе у разі досягнення країною певного рівня розвитку продуктивних сил. І, навпаки, з метою досягнення такого рівня, залучення передових технологій й коштів для їх впровадження на певному етапі доцільно іноземним інвестиціям надати пільговий режим. Проте допуск їх у національну економіку може мати і несприятливі наслідки. У міжнародній практиці існують прецеденти, коли ТНК, які є економічно потужнішими, ніж вітчизняні інвестори, здійснювали значні інвестиції, що негативно впливали на політичний або економічний розвиток

цих країн.

Для правового становища інвесторів у світі характерні певні режими:

1) такий самий, як і для вітчизняних інвесторів (національний режим);

2) який передбачає надання іноземним інвесторам додаткових прав, преференцій та пільг стосовно митних стягнень, податків для зборів і гарантій здійснення ними інвестиційної діяльності (режим найбільшого сприяння);

3) який забороняє, або обмежує іноземні інвестиції (обмежувальний режим).

Крім того, в міжнародній практиці використовується і такий вид режиму, як “справедливий” (недискримінаційний). Його встановлення підтримується Міжнародним валютним фондом та Міжнародним банком реконструкції і розвитку.

Національні законодавства більшості країн СНД і Балтії виходять з рівності прав різних форм власності, в тому числі й іноземної, на своїй території. Ці положення зафіксовано у різноманітних законах, що регулюють право власності та підприємницьку діяльність.[44]

Крім того, в законах, які безпосередньо повинні регулювати інвестиційну діяльність стосовно іноземних інвестицій, декларується національний режим, за якого іноземні інвестори у своїх правах та обов'язках прирівнюються до національних. У цьому разі вітчизняні та іноземні підприємці виступають на ринку рівноправними партнерами. Привілейований режим, як правило, встановлюється шляхом повного або часткового звільнення від сплати митних та інших податків, надання певних пільг при ввезенні та вивезенні капіталу, сировини й обладнання тощо. Для визначення режиму іноземних інвестицій в певній країні необхідно проаналізувати систему нормативних актів, які прямо або опосередковано регулюють інвестиційну діяльність.

Так, наприклад, Закон Республіки Казахстан “Про іноземні інвестиції” прямо не наголошує на національному режимі щодо них, але в ньому зазначено, що підприємства з іноземними інвестиціями та іноземні інвестори діють в умовах, не менш сприятливих, ніж ті, що надаються у подібній ситуації інвестиціям юридичних осіб Республіки Казахстан.

Закон Російської Федерації “Про іноземні інвестиції” передбачає, що іноземні інвестиції на території Росії мають правовий захист, який забезпечується цим законом, іншими законодавчими актами та міжнародними договорами, що діють на території Росії. Правовий режим іноземних інвестицій, а також діяльність іноземних інвесторів, спрямована на їх здійснення, не можуть бути менш сприятливі, ніж режим для майна, майнових прав та інвестиційної діяльності юридичних осіб і громадян Росії, за винятками, передбаченими законодавством.

Серед країн з процедурою допущення іноземних інвестицій у національну економіку особливе місце посідають Австралія та Канада, у законодавствах яких найдетальніше розроблено відповідний порядок. За законодавством Данії особливого дозволу Міністерства промисловості потребують іноземні інвестори, які хочуть придбати місцеве підприємство з активами, що перевищують 10 млн. датських крон. У Великій Британії угода про придбання іноземними інвесторами місцевого підприємства з активами понад 15 млн. фунтів стерлінгів або підприємства, яке володіє 25 % ринку конкретного товару, має бути погоджена з антимонопольною комісією. У Сінгапурі іноземні інвестори мають одержати дозвіл тільки для інвестицій, спрямованих на створення нового торговельного

підприємства. На дозвільному принципі інвестування базується законодавство Литви. Закони про іноземні інвестиції Грузії та Азербайджану декларують принцип свободи здійснення іноземних інвестицій.[38]

Законодавство України про іноземні інвестиції комбінує принцип свободи інвестування з можливим одержанням дозволу. Такий висновок базується на тому, що здійснення певних видів іноземних інвестицій може бути обмежене відповідно до порядку, встановленого законодавством України. Зокрема, про це свідчать такі положення ГКУ: іноземні інвестори мають право здійснювати всі види інвестицій, передбачені законодавством, і у формах, вказаних Господарським кодексом; заборона або обмеження будь-яких видів і форм іноземних інвестицій можуть визначатися виключно законом.

У державних програмах залучення іноземних інвестицій у пріоритетні галузі економіки і соціальну сферу може бути передбачено встановлення додаткових пільг для суб'єктів господарювання, які діють у цих сферах. Водночас законом можуть визначатися галузі господарювання та/або території, в яких визначається загальний обсяг участі іноземного інвестора, а також території, на яких діяльність підприємств з іноземними інвестиціями обмежується або забороняється відповідно до вимог збереження національної безпеки. Правовий статус і порядок діяльності підприємств з іноземними інвестиціями визначаються цим кодексом, Законом “Про режим іноземного інвестування в Україні” та іншими законодавчими актами. Іноземні підприємства не можуть створюватися в галузях, визначених законом, які мають стратегічне значення для безпеки держави. Вимоги і порядок утворення, а також організації та діяльності іноземних підприємств визначаються цим кодексом, Законом про режим іноземного інвестування та іншими законами.

Ст. 7 Закону України “Про режим іноземного інвестування” визначає національний режим інвестиційної та іншої господарської діяльності для іноземних інвесторів, за винятками, передбаченими законодавством та міжнародними договорами України. Все це створює основу для прийняття законодавчих актів, які встановлюватимуть винятки з принципу свободи іноземного інвестування. Так, Законом України “Про внесення змін і доповнень до Закону України “Про телебачення і радіомовлення” від 2 червня 1995 р. в Україні забороняється створення телерадіоорганізацій іноземними юридичними і фізичними особами та особами без громадянства, а також створення та діяльність телерадіоорганізацій, у статутному фонді яких понад 30 % іноземних інвестицій. Іноземне інвестування телерадіоорганізацій України здійснюється під контролем та за згодою Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення (ст. 13 Закону).

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Закону України “Про страхування” від 7 березня 1996 р. загальна частка іноземних юридичних осіб та іноземних громадян у статутному фонді страховика не може перевищувати 49 %, крім випадку, коли допускається залучення до учасників страховика іноземних громадян за умови здійснення ними всіх розрахунків щодо зобов'язань та боргів страховика, термін сплати яких минув. При цьому частка іноземних учасників у статутному фонді може бути встановлена на рівні не більше 50 % статутного фонду, крім страховиків, котрі отримали ліцензію на право страхування життя, для яких частка іноземних учасників не може перевищувати 49 % загального розміру статутного фонду (ст. 43 вказаного закону України).

У ст. 3 Закону України “Про режим іноземного інвестування” також наголошується, що іноземні інвестиції можуть здійснюватися у формах, які не заборонені законами України. У ч. 3 ст. 7 цього закону прямо передбачено можливість визначення територій, на яких діяльність іноземних інвесторів та підприємств з іноземними інвестиціями обмежується або забороняється, виходячи з вимог національної безпеки.

Таким чином, в інвестиційному законодавстві України принцип свободи інвестування поєднується з можливим одержанням дозволу на певні види інвестиційної діяльності.

У ст.2 Закону України «Про режим іноземного інвестування» міститься перелік (причому він не є вичерпним) тих цінностей, які можуть за певних умов мати статус іноземної інвестиції. До таких цінностей, зокрема, належать конвертована іноземна валюта, національна валюта України при реінвестуванні, будь-яке рухоме і нерухоме майно та пов'язані з ним майнові права, цінні папери та корпоративні права, які виражені в конвертованій валюті, грошові вимоги та права вимоги виконання договірних зобов`язань, які гарантовані першокласними банками і мають вартість в конвертованій валюті, підтверджену згідно з законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями, будь-які права інтелектуальної власності, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно з законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями, а також підтверджена експертною оцінкою в Україні, включаючи легалізовані на території України авторські права, права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, ноу-хау тощо, права на здійснення господарської діяльності, включаючи права на користування надрами та використання природних ресурсів, наданих відповідно до законодавства або договорів, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно з законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями, інші цінності відповідно до законодавства України.

Іноземні інвестори практично не обмежені у формах та об'єктах інвестування. Інвестиції можуть здійснюватися у формах участі в підприємствах (їх створення), придбання частки уже діючих підприємств, створення філій або інших відокремлених підрозділів іноземних юридичних осіб, придбання нерухомого чи рухомого майна, цінних паперів, придбання прав на користування землею та використання природних ресурсів на території України, придбання інших майнових прав, здійснення господарської діяльності на основі угод про розподіл продукції, в інших формах, які не заборонені законами України.

Як зазначено у ст. 4 Закону України «Про режим іноземного інвестування», іноземні інвестиції можуть вкладатися в будь-які об'єкти, інвестування в які не заборонено законами України. Згаданий Закон не містить тлумачення поняття об`єктів іноземного інвестування, водночас, не дозволяє інвестувати в об`єкти, інвестування в які заборонено законом.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про інвестиційну діяльність», який має застосовуватись як загальний закон, що регулює порядок здійснення інвестиційної діяльності, об'єктами інвестиційної діяльності може бути будь-яке майно, зокрема, основні фонди і обігові кошти в усіх галузях та сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а також майнові права. Забороняється інвестування в об'єкти, створення і використання яких не відповідає вимогам санітарно-гігієнічних, радіаційних, екологічних, архітектурних та інших норм, встановлених законодавством України, а також порушує права та інтереси громадян, юридичних осіб і держави, що охороняються законом.

На мою думку, вказана норма сконструйована не досить вдало, позаяк вона не дає можливості чітко і однозначно визначити, що ж саме є об'єктом інвестування: це те майно і майнові права, які іноземний інвестор отримує в обмін на свою інвестицію, чи це ті об'єкти, які є, так би мовити, реципієнтами іноземної інвестиції. З'ясування цього питання може набути актуальності у тому випадку, якщо постане проблема інвестування в об`єкти, інвестування в які заборонено законом.

Дуже важливим є таке питання як оцінка інвестицій. Іноземні інвестиції та інвестиції українських партнерів, у тому числі внески до статутного фонду підприємств, оцінюються в конвертованій валюті та у валюті України за домовленістю сторін на підставі цін міжнародних ринків або ринку України. Перерахування інвестиційних сум в іноземній валюті у валюту України здійснюється за офіційним курсом валюти України, визначеним Національним банком України. За реінвестицій прибутку України, доходу та інших коштів, одержаних у валюті України внаслідок здійснення іноземних інвестицій, перерахування інвестиційних сум відбувається за офіційним курсом валюти України, визначеним Національним банком України на дату фактичного здійснення реінвестиції.

Певні проблеми існують при оцінці іноземних інвестицій у вигляді прав інтелектуальної власності. Однією з проблем спільної підприємницької діяльності та іноземного інвестування загалом є оцінка іноземних інвестицій. Щоправда, Кабінет Міністрів України Постановою від 20 липня 1996 р. затвердив “Положення про порядок залучення експертів до оцінки майна, що перебуває у загальнодержавній власності, під час створення підприємств з іноземними інвестиціями”. Але зазначений акт регулює лише порядок та умови залучення експертів до оцінки майна, що перебуває в державній власності, під час створення підприємств з іноземними інвестиціями з метою впорядкування механізму визначення вартості внесків українського засновника до статутних фондів таких підприємств.

Майно оцінюють на підставі договору, що укладається між замовником та експертом відповідно до типового договору, затвердженого Фондом державного майна. За результатами оцінки експерт складає звіт, який серед інших реквізитів повинен містити викладення методики оцінки та обґрунтування вибору методів оцінки. Майно оцінюється у визначеній замовником конвертованій валюті та у валюті України відповідно до вимог ст. 5 Закону України “Про режим іноземного інвестування”. Таким чином, Положення “Про порядок залучення експертів до оцінки майна, що перебуває у загально державній власності, під час створення підприємств з іноземними інвестиціями” не пропонує методики оцінки, а знову ж таки відсилає до відповідної статті Закону “Про режим іноземного інвестування”, яка передбачає оцінку іноземних інвестицій. У цьому Законі (ст. 5) зазначено, що іноземні інвестиції та інвестиції українських партнерів, у тому числі внески до статутного фонду підприємств, оцінюються в іноземній конвертованій валюті та у валюті України за домовленістю сторін за цінами міжнародних ринків або ринку України. Практично оцінку виконують відповідно до Міжнародних стандартів оцінки МСО 1--4 та Норм професійної діяльності оцінювачів, затверджених Радою Українського товариства оцінювачів.[36]

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5