p align="left">Право комунальної власності здійснюється територіальною громадою безпосередньо або через органи місцевого самоврядування. Управління майном, що перебуває в комунальній власності передбачає можливість користування і розпорядження майном, створення, реорганізація та ліквідація комунальних підприємств, установ. Основним органом, що здійснює повноваження з управління комунальним майном є місцеві ради. Повноваження можуть делегуватися місцевим державним адміністраціям.

19. Поняття і види спільної власності, їх особливості

Право спільної власності - право двох і більше осіб володіти, користуватися і розпоряджатися єдиним об'єктом права власності.

Риси: множинність суб'єктів (співвласників); єдність об'єктів (спільного майна).

Спільна власність - не форма власності, а особлива організація відносин, що полягає в присвоєності майна декількома суб'єктами. ЦК не передбачено обмежень щодо суб'єктного складу права власності. Співвласники володіють, користуються і розпоряджаються майном спільно за домовленістю.

Види: за визначенням часток співвласників; без визначення часток. У ЦК передбачена презумпція спільної часткової власності.

Виникає на підставі: закону; договору; відносин правонаступництва.

Припиняється внаслідок: загибелі майна; розподілу майна; придбання одним із співвласників часток всіх інших співвласників.

Право спільної часткової власності - право двох і більше осіб спільно і за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм в певних частках майном, що становить одне ціле.

Юридичною підставою виникнення є: правочини; створення або перероблення майна в результаті спільно праці і майнових внесків декількох осіб; спадкування.

Реальна частка - частка в праві на майно, яке фактично перебуває в володіння і користуванні співвласника. Ідеальна частка - частка в праві на майно, яке фактично не перебуває в володіння і користуванні співвласника. Учасник має право на збільшення своєї частки, якщо він власними коштами за згодою іншого учасника поліпшить майно, яке неможливо відокремити.

Права співвласників: виділ частки в спільному майні, якщо виділ в натурі не можливий, застосовується матеріальна компенсація.

Право спільної сумісної вартості - право двох чи більше осіб володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм майном без виділу часток кожного зі співвласників. Виникає: майно спільно нажите подружжям, якщо інше не передбачено законом чи договором; майно, створено в наслідок спільної праці за спільні кошти членів сім'ї, в тому числі майно, спільно нажите чоловіком і жінкою, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, якщо інше не передбачено договором між ними; майно, створено в наслідок спільної діяльності, якщо це передбачено угодою між ними; майно, що належить членам ферм, якщо інше не передбачено угодою; право, щодо приватизованих будинку чи квартири.

20. Захист права власності

Правова охорона - заходи із забезпечення нормального здійснення прав (певне регулювання правовим шляхом встановлення правових норм) і заходи із попередження правопорушень, встановлення і визнання порушених прав.

Захист - сукупність цивільних правових засобів, що застосовуються до порушників відносин, які оформлені за допомогою права власності і інших обмежених речових прав.

Рівні захисту: 1. загальні засоби захисту цивільних прав (Конституція, ЦК). Способи захисту цивільних прав: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, що порушує право; відновлення становища, що існувало до порушення; примусове виконання зобов'язання; зміна чи припинення правовідносин; відшкодування збитків; відшкодування матеріальної немайнової шкоди; визнання незаконними дій, рішень, бездіяльності органів Державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових осіб; інші способи, встановлені законом і договором. 2. спеціальні способи захисту права власності (Конституція, ЦК, ЗУ „Про власність”, спеціальне законодавство).

Групи захисту: 1. речово-правові: віндикаційний позов; негаторний позов; позов про визнання права власності; позов про виключення майна з опису; позов про захист прав співвласників у випадку розподілу спільного майна, виділення чи продажу частини зі спільного майна. 2. зобов'язально-правові: позов про відшкодування завданої шкоди; кондиційний позов. 3. спеціальні способи захисту: позов про визнання правочину недійсним; способи захисту права власності померлих осіб і осіб, визнаних безвісно відсутніми і померлими; способи захисту права власності від втручання державних рганів і місцевого самоврядування.

Віндикаційний позов - позов власника, який не володіє майном до не власника, який володіє незаконно майном з вимогою про повернення майна в натурі. Віндикація можлива у випадках: від недобросовісного набувача; якщо майно було придбано в особи, яка не мала права його відчужувати безкоштовно. Не допускається віндикація майна: що вибуло з володіння або іншого законного володільця від добросовісного незаконного набувача, який придбав майно за гроші; грошей і цінних паперів на пред'явника від добросовісного набувача; майна, проданого в порядку виконання судових рішень.

Негаторний позов - позов власника, що володіє майном до іншої особи про припинення перешкод, що зашкоджують розпоряджатися і користуватися майном. Позов про визнання права власності подається коли: втрачені правовстановлюючі документи; право випорюється; право не визнається.

21. Спадкування за заповітом

Спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом.

Секретним є заповіт, який посвідчується нотаріусом без ознайомлення з його змістом. Заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається. Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин. Заповідач може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. У цьому разі ця особа не може одержати право на спадкування. Заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині. Чинність заповіту щодо осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині, встановлюється на час відкриття спадщини. У разі смерті особи, яка була позбавлена права на спадкування, до смерті заповідача, позбавлення її права на спадкування втрачає чинність. Діти (внуки) цієї особи мають право на спадкування на загальних підставах. Заповідач має право зробити у заповіті заповідальний відказ. Відказоодержувачами можуть бути особи, які входять, а також ті, які не входять до числа спадкоємців за законом. Предметом заповідального відказу може бути передання відказоодержувачеві у власність або за іншим речовим правом майнового права або речі, що входить або не входить до складу спадщини.

Малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка). Розмір обов'язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення. До обов'язкової частки у спадщині зараховується вартість речей звичайної домашньої обстановки та вжитку, вартість заповідального відказу, встановленого на користь особи, яка має право на обов'язкову частку, а також вартість інших речей та майнових прав, які перейшли до неї як до спадкоємця.

22. Спадкування за законом

Спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

Черговість одержання спадкоємцями за законом права на спадкування може бути змінена нотаріально посвідченим договором заінтересованих спадкоємців, укладеним після відкриття спадщини. Цей договір не може порушити прав спадкоємця, який не бере у ньому участі, а також спадкоємця, який має право на обов'язкову частку у спадщині. Фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані. У разі спадкування за законом усиновлений та його нащадки, з одного боку, та усиновлювач і його родичі - з другого, прирівнюються до родичів за походженням. Усиновлений та його нащадки не спадкують за законом після смерті батьків усиновленого, інших його родичів за походженням по висхідній лінії. Батьки усиновленого та інші його родичі за походженням по висхідній лінії не спадкують за законом після смерті усиновленого та його нащадків. Якщо за рішенням суду про усиновлення збережений правовий зв'язок між усиновленим та його бабою, дідом, братом та сестрою за походженням, то у разі смерті його баби, діда за походженням усиновлений має право на спадкування за правом представлення, а у разі смерті його брата, сестри за походженням - має право на спадкування як спадкоємець другої черги. У разі смерті усиновленого його баба, дід, брат, сестра за походженням, з якими був збережений правовий зв'язок, спадкують на загальних підставах.

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.

У третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця.

У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.

У п'яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення. Ступінь споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця. Народження самого спадкодавця не входить до цього числа. У п'яту чергу право на спадкування за законом одержують утриманці спадкодавця, які не були членами його сім'ї. Утриманцем вважається неповнолітня або непрацездатна особа, яка не була членом сім'ї спадкодавця, але не менш як п'ять років одержувала від нього матеріальну допомогу, що була для неї єдиним або основним джерелом засобів до існування.

Частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними. Спадкоємці за усною угодою між собою, якщо це стосується рухомого майна, можуть змінити розмір частки у спадщині когось із них. Спадкоємці за письмовою угодою між собою, посвідченою нотаріусом, якщо це стосується нерухомого майна або транспортних засобів, можуть змінити розмір частки у спадщині когось із них.

23. Зобов'язання: поняття, види, підстави виникнення

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК. Стаття 11. Підстави виникнення цивільних прав та обов'язків Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.

Виды. 1. Исторически все обязательства по признаку основания возникновения делились на 2 группы: договорные; внедоговорные. 2. В зависимости от субъектного состава: односторонние; двусторонние; многосторонние. Закон также допускает перемену лиц в обязательстве (регулируется Главой 17 ГК - уступка требования и перевод долга). 3. Относительно предмета исполнения обязательства: однообъектные (должник обязан совершить в отношении кредитора определённое действие) альтернативные (существует несколько предметов исполнения, из которых сторона (как правило, должник) может выбрать один) - ст. 172 ГК; факультативные (существует только один предмет, но должник вправе заменить его на другой). 4. По характеру взаимосвязи друг с другом: главные (основные); дополнительные (акцессорные). 5. По содержанию: с положительным содержанием; с отрицательным содержанием (воздержание от действия); 6. Личного характера: совершение соответствующего действия лежит непосредственно на участнике обязательства - должнике, и замена этой стороны недопустима. 7. В зависимости от особенности гражданско-правового статуса участвующих в обязательстве лиц: обязательства, связанные с осуществлением предпринимательской деятельности; обязательства с участием граждан - потребителей. 8. По функциональному назначению: регулятивные (как договорные, так и иные обязательства - из правомерных действий) охранительные (обязательства из причинения вреда и из неосновательного обогащения). 9. По направленности: направленные на передачу имущества; направленные на выполнение работ; направленные на оказание услуг; направленные на уплату денег (денежные обязательства) - особые правила: ст.ст. 168-170 ГК. 24. Підстави припинення зобов'язань

Обязательство прекращается по следующим основаниям:

1) надлежащее исполнение (ст. 599 ГК). Представляет собой нормальный способ прекращения обязательства. Кредитор обязан вернуть должнику долговой документ.

2) отступное (ст. 600) Прекращение путем передачи кредитору обусловленной суммы денег или иного имущества, по соглашению сторон.

3) зачёт требований (ст. 601 -603 ГК) Зачёт возможен при наличии 3 условий: встречные требования; срок которого наступил, срок которого не указан или определён моментом востребования («зрелые требования»); однородное требование предметом выступает одинаковое имущество, определённое родовыми признаками (чаще всего - деньги). Является односторонней сделкой - выражается в форме письма или заявления (очень экономически выгоден). Статья 602 ГК перечисляет требования, которые запрещено прекращать зачетом.

4) соглашение сторон (новация) (ст. 604) Соглашение о замене одного обязательства другим (новация) (договор найма - договор купли-продажи; договор купли-продажи - договор займа). Новация прекращает акцессорные соглашения, связанные с первичным обязательством, если иное не предусмотрено законом. Новация не допускается в отношении обязательств, имеющих личностный характер. Новацию следует отличать от замены исполнения и пролонгации договорных отношений.

5) прощение долга (ст. 605) Допускается, если это не нарушает права третьих лиц в отношении имущества кредитора, например, в процессе банкротства кредитора.

6) Совпадение в одном лице должника и кредитора (ст. 606) Возможно при правопреемстве (наследование; реорганизация предприятий).

7) невозможность исполнения (ст. 607) Закон не определяет понятие невозможности исполнения. Указывается только по обстоятельствам, за которые ни одна сторона не отвечает. Теория различает случайную невозможность (в силу причин, не зависящих от воли сторон - непреодолимая сила) и виновную невозможность (обязательство не прекращается, а лишь трансформируется в обязанность возместить причинённый ущерб). Невозможность может быть физической, экономической и юридической.

8) смерть физического лица, ликвидация юридического лица (ст. 608-609) Прекращаются только личностные обязательства (для физического лица), иначе - правопреемство в порядке наследования. Ликвидация предприятия прекращает его обязательства в случае отсутствия правопреемства. Прекращаются обязательства, исполненные ликвидационной комиссией, а также требования, погашенные без исполнения (за отсутствием имущества) и не признанные ликвидационной комиссией. Некоторые обязательства не прекращаются и после ликвидации предприятия - обязательства из причинения вреда и причинения смерти: правила ст. 466 ГК (капитализация на сроки, установленные в решении о возмещении вреда). Кроме того, Гражданский кодекс допускает прекращение обязательства по требованию одной из сторон - как средство оперативного воздействия на правонарушителя.

51. Договір доручення

За договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії.

Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя. Договором доручення може бути встановлено виключне право повіреного на вчинення від імені та за рахунок довірителя всіх або частини юридичних дій, передбачених договором. У договорі можуть бути встановлені строк дії такого доручення та (або) територія, у межах якої є чинним виключне право повіреного. Договором доручення може бути визначений строк, протягом якого повірений має право діяти від імені довірителя.

Характеристика: консенсуальний, двосторонній, як правило оплатний.

Сторони: довіритель та повірений. Ними можуть бути як фізичні так і юридичні особи.

Предмет: юридичні дії, що тягнуть правові наслідки. До них відноситься не тільки угоди, але й інші юридичні дії (підписання документів, прийом товарів та робіт, організація і ведення претензійної роботи, представництво в суді). Ці дії можуть мати однократний чи багатократний характер.

Форма: на загальних правилах.

Обов'язки повіреного: особисто виконати надане йому доручення; виконати дії відповідно до змісту даного йому доручення; повідомляти довірителю за його вимогою всі данні про хід виконання його доручення; після виконання доручення чи при припиненні договору доручення до його виконання негайно повернути довірителю довіреність, строк якої не сплив, та надати звіт про виконання доручення та виправдовувальні документи, якщо це вимагається за умовами та характером доручення; негайно передати довірителю все отримано в зв'язку з виконанням доручення.

Обов'язки довірителя: видати довіреність на здійснення юридичних дій, передбачених угодою; забезпечити повіреного коштами, необхідними для виконання доручення, якщо інше не передбачено договором; відшкодувати повіреному витрати, пов'язані з виконанням доручення, якщо інше не встановлено договором; негайно прийняти від повіреного все отримано ним в зв'язку з виконанням доручення; виплатити повіреному плату, якщо вона йому надається.

Договір припиняється у разі: відмови довірителя чи повіреного; смерті довірителя чи повіреного; визнання довірителя чи повіреного недієздатними, обмеження їх дієздатності чи визнання безвісно відсутніми. 26. Договори: поняття, співвідношення із зобов'язанням, зміст

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Содержание договора составляют его условия. Иногда термин «условие договора» заменяют понятием «оговорка». Согласно ч. 1 ст. 628 ГК, стороны имеют право заключить договор, в котором содержатся элементы разных договоров («смешанный договор»). К такому договору применяются положения гражданского законодательства о договорах, элементы которых содержатся в смешанном договоре.

Условия договора можно классифицировать по нескольким основаниям.

1. В зависимости от основания установления, все условия делятся на: 1) оставленные на усмотрение сторон и согласованные ними; 2) императивные требования законодательства.

2. В зависимости от значения их согласования для заключения договора условия делятся на: 1) существенные; 2) обычные; 3) случайные. 1) Существенные условия: существенные условия - это условия, совершенно необходимые для договора и без согласования которых договор не является заключенным. Общее понятие существенных условий содержится в ч. 2 ст. 638 ГК Украины. К существенным условиям законодательство относит: условия, признанные таковыми законом. 2) Обычные (предписываемые) условия - содержатся в законе. Не требуют согласования сторонами и включения в текст договора, поскольку уже императивно урегулированы законодательством (например, Правила перевозок грузов автомобильным транспортом). 3) Случайные (инициативные) условия - устанавливаются самими сторонами, если нет - могут действовать диспозитивные нормы законодательства, обычаи делового оборота или обыкновения.

Недостижение соглашения сторон по хотя бы одному из существенных условий приводит к признанию договора незаключённым.

27. Способи і порядок укладення і зміни договору

Стадии заключения договора: преддоговорные контакты (переговоры) сторон (факультативная стадия); оферта (обязательная стадия); рассмотрение оферты (факультативная стадия); акцепт (обязательная стадия). Договор считается заключенным с момента получения оферентом акцепта. Реальные договоры являются заключенными с момента передачи вещи.

По некоторым договорам момент заключения связан с моментом его государственной регистрации. Однако указанное правило в отношении заключения договора ни в коем случае не является императивом, поскольку подразумевает несколько весьма существенных исключений.

1) правило ст. 638 ГК применяется только к консенсуальным договорам, тогда как для заключения реальных договоров дополнительно требуется передача вещи;

2) в некоторых случаях форма подразумевает не только нотариальное удостоверение, но и государственную регистрацию. Тогда договор, согласно ст. 640 ГК, считается заключенным именно с момента государственной регистрации;

3) особые правила действуют в отношении хозяйственных договоров. Согласно ч. 2 ст. 180 ХК, договор считается заключенным, если сторонами в установленных законом порядке и в форме достигнуто соглашение по всем существенным условиям.

Не допускается односторонний отказ от обязательства и одностороннее изменение его условий. Как общее правило, договор может быть расторгнут досрочно только по соглашению сторон, если иное не предусмотрено законом или договором.

Однако Гражданский кодекс предусматривает в некоторых случаях возможность расторжения договора в одностороннем порядке. 1. Соглашение сторон - основание для прекращения обязательства (новация). Общее правило - при расторжении (изменении) договора по соглашению сторон должен применяться порядок, а также соблюдаться требования о форме договора, идентичные порядку и требованиям первоначально заключенного договора. Соглашение об изменении (расторжении) договора следует отличать от соглашения об отступном. При отступном моментом прекращения договора будет момент фактической передачи контрагенту отступного (имущества). Отступное не допускается по действующему украинскому законодательству. 2. Нарушение обязанностей должником. В случае нарушения обязательства одной стороной другая сторона имеет право частично или полностью отказаться от обязательства, если иное не установлено законом или договором. Вследствие одностороннего отказа от обязательства частично или в полном объеме соответственно изменяются условия обязательства или оно прекращается. Специфическим основанием для одностороннего отказа от договора или одностороннего изменения условий договора является существенное нарушение условий договора должником. Существенным является такое нарушение договора, если вследствие причиненного этим вреда другая сторона в значительной мере лишается того, на что она рассчитывала при совершении договора. 3. Существенное изменение обстоятельств. Согласно данному положению, в случае существенного изменения обстоятельств, которыми стороны руководствовались при заключении договора, договор может быть изменен или расторгнут при согласии сторон, если иное не установлено договором или не вытекает из сущности обязательства.

28. Застава: джерела правового регулювання, поняття і види

Залог (ст.ст. 572-593 ГК, Закон Украины «О залоге» от 2 октября 1992 р., Закон Украины «Об ипотеке» от 5 июня 2003 г.)

Залог - это вещный способ обеспечения исполнения обязательства. В римском частном праве залог в общем виде понимался как право на чужую вещь (jura in re aliena). Исторические формы залога: пигнус и фидуция. В силу залога кредитор (залогодержатель) имеет право в случае невыполнения должником (залогодателем) обеспеченного залогом обязательства получить удовлетворение из стоимости заложенного имущества преимущественно перед другими кредиторами. Залог возникает в силу закона или договора. Предметом залога могут быть: имущество, которое может быть отчуждено залогодателем и на которое может быть обращено взыскание; имущественные права (права требования, акции) Не может быть предметом залога: имущество, на которое не может быть обращено взыскание (см. Дополнение №1 к ст. 379 Гражданского процессуального кодекса Украины). национальные культурные и исторические ценности; требования, имеющие личный характер; объекты государственной собственности, приватизация, которых запрещена.

Виды залога:

(а) Ипотека (от гр. Hypotheke - столб, подставка). Залог недвижимого имущества, при котором предмет залога остаётся у залогодателя. Предмет -любое недвижимое имущество. Договор об ипотеке должен быть нотариально удостоверен. Особые правила - для ипотеки целостного имущественного комплекса - право залогодержателя на финансовое оздоровление предприятия (включая введение своих представителей в руководство). По правилам ипотечного залога осуществляется залог транспортных средств и космических объектов, остающихся во владении залогодателя. Регулируется данный вид залога Законом «Об ипотеке».

(б) Залог товаров в обороте или в переработке. Предмет: сырьё, полуфабрикаты, комплектующие, готовая продукция - обеспеченные родовыми признаками. Реализованные товары перестают быть предметом залога с момента их вручения приобретателю или транспортной организации, а приобретенные становятся предметом залога с момента возникновения на них права собственности залогодателя - динамичность предмета залога.

(в) Заклад Залог движимого имущества, передаваемого во владение залогополучателю (пример: ломбардные операции).

(г) Залог имущественных прав Предмет - права требования в обязательствах как настоящие, так и будущие. Срочное право требования может быть предметом залога только до истечения срока.

(д) Залог ценных бумаг Залог векселя или иной ценной бумаги осуществляется путём индоссамента и вручения залогодержателю индоссированной ценной бумаги. Если индоссамент невозможен, ценная бумага передаётся по соглашению сторон. Особый порядок - для акций ЗАО: залогодателем и залогодержателем могут выступать только учредители ЗАО. Особые формы залога, предусмотренные иным законодательством: налоговый залог (Закон «О порядке погашения задолженности перед бюджетом и государственными целевыми фондами»); избирательный залог (Закон «О выборах народных депутатов»); залог в международном обороте; морской залог.

29. Іпотека: поняття, порядок реалізації закладеного майна

Ипотека (от гр. Hypotheke - столб, подставка). Залог недвижимого имущества, при котором предмет залога остаётся у залогодателя. Предмет -любое недвижимое имущество. Договор об ипотеке должен быть нотариально удостоверен. Особые правила - для ипотеки целостного имущественного комплекса - право залогодержателя на финансовое оздоровление предприятия (включая введение своих представителей в руководство). По правилам ипотечного залога осуществляется залог транспортных средств и космических объектов, остающихся во владении залогодателя.

Регулируется данный вид залога Законом «Об ипотеке». Реалізація предмета застави, на який звернене стягнення, провадиться шляхом його продажу з публічних торгів, якщо інше не встановлено договором або законом.

Порядок реалізації предмета застави з публічних торгів встановлюється законом. Початкова ціна предмета застави для його продажу з публічних торгів визначається в порядку, встановленому договором або законом. Якщо звернення стягнення здійснюється за рішенням суду, суд у своєму рішенні може визначити початкову ціну предмета застави. Якщо публічні торги оголошено такими, що не відбулися, предмет застави може бути за згодою заставодержателя та заставодавця переданий у власність заставодержателя за початковою ціною, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо сума, одержана від реалізації предмета застави, не покриває вимоги заставодержателя, він має право отримати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника в порядку черговості відповідно до статті 112 цього Кодексу, якщо інше не встановлено договором або законом. 30. Цивільно-правова відповідальність: поняття, форми та їх характеристика, підстави і умови настання

Цивільно-правова відповідальність - форма державного примусу, що полягає у стегенні компетентними державними органами санкцій на користь сторони, що покладають на правопорушника наслідки майнового характеру, спрямовані на відновлення майнової, моральної і фізичної сфери потерпілої сторони.

Особливості: має переважно майновий характер; полягає в економічному впливі на правопорушника; має форму додаткових несприятливих наслідків; санкції, які покладаються на порушника, стягуються на користь потерпілої сторони; застосування цивільно-правової відповідальності має компенсаційний характер, тобто має на меті не виховання, а відновлення порушеного права.

Функції: компенсаторно-відновлювальна (ре дозволяється збагачення потерпілого за рахунок порушника); стимулююча (організаційна) (заохочення особи за належну поведінку); попереднювально-виховна (превентивна); штрафна.

Види: 1. з підставами настання: за порушення зобов'язання (підстава - факт порушення зобов'язання наявного між сторонами); за завдану шкоду (підстава - факт завдання шкоди особистості чи майну особи, що не пов'язане з наявним між сторонами зобов'язанням). 2. в залежності від порядку задоволення: дольова; солідарна; субсидіарна; регресивна; власника установи, казенного підприємства.

При дольовій кожний відповідає в рамах долі.

При солідарній - тільки у випадках, визначених в законі.

Субсидіарна - додаткова до відповідальності, яку несе основний правопорушник (відповідальність без вини). Можлива у випадках: відповідальності гаранта за дії принципала перед бенефіціантом; відповідальність поручителя за дії основного боржника, якщо це передбачено договором; відповідальність членів повного товариства по боргам товариства; відповідальність учасників повних товаришів по боргам командитного товариства; відповідальність держави в особі органу управління за боргами казенних підприємств; відповідальність власника майна перед боргами установи; відповідальність материнського підприємства по боргам дочірнього.

Регресна - застосовується, коли законом передбачено відповідальність. Строк регрес них вимог три роки.

Змішана - застосовується в договірних і деліктних правовідносинах.

Підстави настання - обставини, з якими закон пов'язує настання та застосування норм цивільної відповідальності.

Види: протиправність поведінки особи; шкода; причинно-наслідковий зв'язок; вина.

Шкода: матеріальна; моральна; здоров'ю та життю.

Матеріальна шкода - майнові втрати.

Грошова оцінка майнових втрат - збитки: реальні і упущена вигода; прямі і непрямі.

31. Загальні положення про купівлю-продаж

Договір купівлі-продажу - це договір, по якому одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність іншій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього визначену грошову суму.

Характеристики договору: оплатний - здобуваючи майно у власність, покупець сплачує продавцеві обумовлену за договором ціну майна; двосторонній - права й обов'язки за договором лежать на обох сторонах (продавець передає або зобов'язується передати покупцеві визначене майно, але вправі вимагати сплати визначеної грошової суми, а покупець, у свою чергу, зобов'язується сплатити цю суму, але вправі вимагати передачі йому проданого майна); може бути консенсуальним, коли права та обов'язки сторін виникають у момент досягнення ними угоди по всіх істотних умовах, або реальним, коли договір вступає в дію з моменту передачі продавцем майна (товару) покупцеві.

Основна і визначальна ознака договору - перехід майна у власність покупця.

Форма договору купівлі-продажу визначається за загальними правилами ЦК про форму угод. Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається в письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню і державній реєстрації.

Сторони: продавець і покупець. Продавцем і покупцем можуть виступати фізичні особи і юридичні особи. Право продажу товару, крім випадків примусового продажу й інших випадків, установлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець здобуває право власності лише у випадку, якщо власник не вправі вимагати його повернення.

Істотні умови: предмет і ціна. Предмет - майно, що продавець передає або зобов'язується передати покупцеві. Предметом договору можуть бути: індивідуально визначене майно, визначене родовими ознаками, майнові права, право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру.

Види: договір роздрібної купівлі-продажу; договір закупівлі-продажу на біржах і аукціонах; договір закупівлі-продажу майна в процесі приватизації; деривативи (форвардний, ф'ючерсний і опціонний договори закупівлі-продажу); зовнішньоекономічний договір закупівлі-продажу; договір закупівлі-продажу земельних ділянок.

Крім того, специфічними різновидами договору закупівлі-продажу варто вважати договір постачання і договір контрактації сільськогосподарської продукції.

32. Права та обов'язки сторін у договорі купівлі-продажу

Основні права та обов'язки сторін - продавець передає або зобов'язується передати майно (товар) покупцеві, але вправі жадати від його сплати визначеної грошової суми, а покупець, у свою чергу, зобов'язаний сплатити цю суму, але вправі вимагати передачі йому проданого майна.

Основним обов'язком продавця є передача майна (товару) у власність покупцеві. Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаної в момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар повинний бути переданий покупцеві по місцезнаходженню товару. Договором може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Інші обов'язки продавця: попередити покупця про права третіх осіб на товар; зберігати проданий товар; обов'язок передати товар належної кількості, якості, асортименту (розподіл товарів за окремими групами та їх співвідношення), комплектності (єдність складових частин виробу, яка забезпечує можливість використання його за прямим призначенням, а в спеціально передбачених випадках - можливість належного догляду за ним, його зберігання та ремонту), комплекту (набір товару), у належній тарі.

Основними обов'язками покупця є прийняття переданого продавцем майна (товару) і його оплата. Інші обов'язки покупця: в належній формі сповістити продавця про недоліки товару; зберігати товар в разі поставки більшої кількості, ніж передбачено договором; попередити продавця при витребуванні предмету договору третіми особами.

Права продавця: вимагати прийняти і сплатити товар; відмовитись повністю або частково від задоволення вимог покупця; відмовитись від виконання договору в разі несплати покупцем коштів за переданий товар.

Права покупця: відмовитись від виконання договору при не передачі товару продавцем; вимагати заміни не якісного, не комплектного товару, який не відповідає умовам якості, що передбачено договором. Якщо є передача товару неналежної якості покупець має право вимагати: зменшення ціни; безкоштовного усунення недоліків; відшкодування збитків, пов'язаних із самостійним усуненням недоліків, подати позов до суду; на протязі двох років пред'явити вимоги до продавця коли товар не якісний, і три роки - при нерухомому майні.

Страницы: 1, 2, 3, 4