Диплом: Диплом по гражданскому праву

господарської, видавничої діяльності, інші над­ходження, не заборонені

законом.

Щодо політичних партій і масових громадських рухів, які мають політичні цілі,

то вони не можуть одержувати фінансо­ву підтримку або іншу матеріальну

допомогу від іноземних держав, організацій і громадян.

Відповідно до статті 22 Закону “Про об’єднання громадян” про обмеження щодо

одержання коштів та іншого майна політичними партіями, їх установами та

організаціями.

Політичним партіям, їх установам та організаціям забороняється

прямо або опосередковано одержувати кошти та інше майно від:

– іноземних держав та організацій, міжнародних організацій, іноземних

громадян та осіб без громадянства;

– державних органів, державних підприємств, установ та

організацій, крім випадків, передбачених законами України;

– підприємств, створених на основі змішаної форми власності, якщо

участь держави або іноземного учасника в них перевищує 20 відсотків;

– нелегалізованих об'єднань громадян;

– анонімних пожертвувачів.

Політичні партії не мають права одержувати доходи від акцій та інших цінних

паперів, їм забороняється мати рахунки в іноземних банках та зберігати в них

коштовності.

Політичні партії зобов'язані щороку публікувати свої бюджети для загального

відома.

Зміст суб'єктивного права власності громадських організа­цій полягає у тому,

що профспілкові та інші громадські орга­нізації володіють, користуються і

розпоряджаються майном, що належить їм на праві власності, відповідно до

їхніх стату­тів (положень).

Право власності об'єднань громадян (громадських органі­зацій, фондів,

політичних партій) реалізують їх вищі статутні органи управління (загальні

збори, конференції, з'їзди тощо) у порядку, передбаченому законодавством

України та статут­ними документами. Деякі функції щодо господарського

уп­равління майном може бути покладено вищими статутними органами управління

на створювані ними органи, місцеві осередки або передано спілкам об'єднань

громадян (ст. 23 За­кону України "Про об'єднання громадян").

Високий ступінь усуспільнення майна більшості громад­ських організацій

означає здійснення ними права власності шляхом закріплення майна на праві

оперативного управління (якщо йдеться про підприємства, які здійснюють

господар­ську діяльність, то на праві повного господарського відання) за

окремими ланками відповідної громадської організації (наприклад, галузевими

профспілками, обласними, міськими комітетами тощо).

Порядок здійснення окремими ланками громадських орга­нізацій права на

закріплене за ними майно визначається не лише статутами, а й іншими

спеціальними актами, що затвер­джуються вищими органами відповідної

громадської орга­нізації.

Відповідно до рішення Спілки наукових та інженерних то­вариств створювані нею

госпрозрахункові центри науково-технічних послуг, а також інші

госпрозрахункові формування визнаються суб'єктами права повного

господарського відання щодо майна, наданого їм громадською організацією або

одер­жаного внаслідок виробничо-господарської діяльності. Влас­ником майна

центрів залишається громадська організація, що утворила його.

Щодо майна профспілкових організацій, то джерела, по­рядок формування і

використання коштів профспілкового бюджету визначаються статутами профспілок.

Фінансову діяльність профспілок, що здійснюється відпо­відно до їхніх

статутів, за винятком комерційної діяльності, держава не контролює.

Джерела доходів підприємств і організацій, що належать профспілкам, розміри

одержаних ними коштів і сплату подат­ків контролюють державні фінансові

органи та податкові ін­спекції.

Межі здійснення права оперативного управління або пов­ного господарського

відання конкретних громадських органі­зацій залежать від правового режиму

майнових фондів цих організацій і визначаються як їхніми статутними цілями,

так і призначенням майна.

Загалом правовий режим майна, закріпленого за установа­ми і підприємствами

відповідних громадських організацій, підпорядковується правилам, встановленим

законодавством України щодо державних підприємств і державних установ.

Кошти та інше майно об'єднань громадян, у тому числі тих, що ліквідуються, не

можуть перерозподілятись між їх членами і використовуються для виконання

статутних зав­дань або на благодійні цілі, а у випадках, передбачених

зако­нодавчими актами, за рішенням суду спрямовуються в доход держави (ст. 21

Закону України "Про об'єднання громадян").

Нині особливий правовий режим встановлено щодо майна загальносоюзних

громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території

України, Так, Постановою Верховної Ради України "Про майнові комплекси та

фінан­сові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані

на території України" від 10 квітня 1992 р. було передбачено здійснити

тимчасово (до визначення право­наступників загальносоюзних громадських

організацій ко­лишнього Союзу РСР) передачу майна та фінансових ресурсів

розташованих на території України підприємств, установ та об’єктів, що

перебували у віданні цих організацій, Фонду державного майна України.

У зв’язку з невизначеністю в законодавчому порядку правонаступників майна

загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР Верховна Рада

України Постано­вою "Про майно загальносоюзних громадських організацій

колишнього Союзу РСР" від 4 лютого 1994 р. встановила, що тимчасово (до

законодавчого визначення суб'єктів права власності зазначеного майна) воно є

загальнодержавною власністю. За Фондом державного майна України було

за­кріплено право розпоряджатися майном загальносоюзних громадських

організацій у процесі приватизації та повнова­ження орендодавця майнових

комплексів підприємств та ор­ганізацій (їх структурних підрозділів).

В листопаді 1996 р. Верховна Рада України доручила Фон­ду державного майна

України разом з відповідними громад­ськими організаціями України до 1 січня

1997 р. провести ін­вентаризацію майна загальносоюзних громадських

організа­цій колишнього Союзу РСР станом на 24 серпня 1991 р. і подати

Верховній Раді України перелік суб'єктів, у віданні яких перебуває це майно.

Цією ж постановою передбачена підготовка проекту Зако­ну України про

власність на майно загальносоюзних громад­ських організацій колишнього Союзу

РСР.

У зміст цивільної правоздатності юридичної особи входить також здатність її

мати особисті немайнові права та обов'язки. До них належать права на

найменування, виробничу марку, знаки для товарів і послуг, право на честь,

гідність і ділову ре­путацію та ін.

Юридична особа має своє найменування (ч. 1 ст. 27 ЦК України). Воно

присвоюється організації в момент її створення і виступає засобом

індивідуалізації цього утворення у цивіль­ному обороті, бо має містити

реквізити які дають змогу від­різняти її від інших юридичних осіб.

Найменування юридич­ної особи визначається в установчих та інших її

документах.

Юридичні особи, які здійснюють підприємницьку діяль­ність, повинні мати

фірмове найменування (фірму) з вказів­кою на її вид та організаційно-правову

форму, місцезнаход­ження і спеціальну назву. Місцезнаходженням юридичної

особи є місцезнаходження її постійно діючого органу (ст730 ЦК України)

Господарська організація має право виключного користування фірмовим

найменуванням в угодах, на вивіс­ках, в оголошеннях, рекламах, рахунках, на

товарах, їх упа­ковці тощо.

Організації – юридичні особи – мають право на честь, гідність і ділову

репутацію та їх захист у судовому порядку (ст. 7 ЦК України), а також можуть

набувати інших немайнових прав та обов'язків.

Відповідно до. ст. 29 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав і

бере на себе цивільні обов’язки через свої органи, що діють у межах прав,

наданих їм за законом або статутом (положенням). Порядок призначення або

обрання органів юридичної особи визначається статутом (поло­женням).

Виступаючи від імені юридичної особи, орган виражає її волю, волю всього

колективу, тому дії органу – це дії самої юридичної особи. Проте дії органів,

які не пов'язані з цілями юридичної особи, не слід визнавати діями самої

юридичної особи. Відповідальність за ці дії має нести особа (орган) що їх

вчинила. Вчинення ж органами юридичної особи дій від імені юридичної особи,

але з перевищенням своїх повнова­жень, тягне за собою відповідальність

юридичної особи від­повідно до чинного законодавства. Тому в законі (ст. 441

ЦК. України) закріплено правило про те, що організація повинна відшкодувати

шкоду, заподіяну з вини її працівників під час виконання ними своїх трудових

(службових) обов'язків.

2.4. Підстави, порядок і наслідки припинення громадських організацій і

політичних партій.

Наявність у політичної партії легального статусу, незалежно від порядку його

придбання, не означає, що надалі її діяльність не може бути обмежена чи взагалі

припинена. «Право на виникнення, - відзначають німецькі автори, - аж ніяк не

включає ізольованого від нього права на існування, тобто відсутнє "право на

безконтрольний вільний розвиток партій", чи їхній "необмежене особисте право"»

[25]. Найбільш істотними обмеженнями "права на існування" є призупинення і

припинення діяльності політичної партії.

При настанні передбачених у законі обставин юридична особа припиняє свою

діяльність. Такими обставинами можуть бути:

а) досягнення поставлених перед нею цілей (наприклад, після завершення

будівництва об'єкта ліквідується будівельна організація, створена спеціально

для його спорудження);

б) закінчення певного строку, на який було розраховано діяльність юридичної

особи (наприклад, на час дії надзвичай­них обставин тощо).

Припинення діяльності юридичних осіб відбувається, як правило, у тому самому

порядку, в якому вони були створені. Так, припинення державних організацій,

що є юридичними особами, здійснює орган, за рішенням якого вони утворюються

(ст. 38 ЦК України).

Законодавству відомі дві форми (способу) припинення юридичних осіб, що

розрізняються по правових наслідках — ліквідація і реорганізація.

Ліквідація – це регламентована законом процедура, у результаті якої

відбувається припинення діяльності юридичних осіб без переходу прав і

обов'язків у порядку правонаступництва до інших облич. Вона може

здійснюватися в добровільному чи примусовому порядку.

У добровільному порядку організація ліквідується за рішенням його учасників

чи органу юридичної особи, уповноваженого на те установчими документами.

Типовими підставами добровільної ліквідації є досягнення чи мети, навпроти,

принципова недосяжність статутних цілей організації.

Примусова ліквідація проводитися за рішенням суду, арбітражного суду

наприклад як банкрута, або при здійсненні заборонених видів діяльності, або

здійснення діяльності без відповідного дозволу і т.д.

У випадку припинення існування юридичної особи шляхом ліквідації його вимоги

і борги до правонаступників не переходять. По цьому призначається

ліквідаційна комісія, що повинна реалізувати усе вилучене з обороту майно

ліквідованої організації і потім із зібраного активу задовольнити претензії

кредиторів.

Ліквідація юридичної особи здійснюється ліквідаційною комісією

(ліквідатором), що утворюються органом, що прийняв рішення про ліквідацію.

Цим же органом визначаються порядок і терміни проведення ліквідації, а також

термін для заяви претензій кредиторів відповідно до законодавства й

установчих документів. У випадку визнання юридичної особи банкрутом порядок

утворення і роботи комісії визначається Законом України «Про банкрутство».

Після розташуванні в офіційній пресі публікації про ліквідацію проводиться

робота з виявлення претензій кредиторів з повідомленням останнім про

ліквідацію юридичної особи, а також по стягненню дебіторської заборгованості.

Ліквідаційна комісія (орган, що проводить ліквідацію) оцінює наявне майно

ліквідованої юридичної особи і розраховується з кредиторами, складає

ліквідаційний баланс і подає його органу, що призначив ліквідаційну комісію.

Реорганізація може бути здійснена у формі злиття, приєднання, поділу,

виділення чи перетворення. При реорганізації права й обов'язки юридичної

особи, що припинила існування, переходять до інших юридичних осіб, тобто має

місце правонаступництво.

Злиття — форма реорганізації, що передбачає припинення діяльності двох чи

більш юридичних осіб і передачу всіх прав і обов'язків одній новій юридичній

особі, що утворюється в результаті реорганізації.

Приєднання — форма реорганізації, що передбачає припинення діяльності однієї

юридичної особи і передачу всіх прав і обов'язків іншій юридичній особі.

Поділ — форма реорганізації, що передбачає припинення діяльності однієї

юридичної особи і передачу у відповідних частках усіх його прав і обов'язків

декільком юридичним особам, що утворилися в результаті реорганізації.

Виділення — форма реорганізації, що передбачає виділення зі складу юридичної

особи одного чи декількох юридичних осіб, до яких відповідно до роздільного

балансу переходять права й обов'язки реорганізованої юридичної особи. При

цьому колишня юридична особа зберігає своє існування і поряд з ним починає

функціонувати нове (виділене).

При перетворенні юридичної особи одного виду в юридичну особу іншого виду

(зміна організаційно-правової форми) до знову виниклої юридичної особи

переходять права й обов'язки реорганізованої юридичної особи.

Юридичні особи вважаються припинившими своє існування з моменту виключення їх

з Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України.

У випадку злиття, поділу, приєднання підприємств момент переходу майна і

відповідних прав і обов'язків до нових юридичних осіб визначається, якщо інше

не передбачено чи законом постановою про реорганізацію, удень підписання

передавального чи роздільного акту (балансу), і тому може не збігатися в часі

з моментом реорганізації юридичної особи, тобто виключення його з державного

реєстру.

Нові юридичні особи, до яких у результаті реорганізації перейшли майнові

обов'язки, несуть по них матеріальну відповідальність і у випадку, якщо

отримане ними майно не покриває вимог кредиторів у межах, визначених

установчими документами про реорганізацію правонаступника.

Майно ліквідованої громадської організації передається її вищестоящій

організа­ції, а у разі відсутності такої – відповідному органові на

громадські потреби.

Громадські організації, що є юридичними особами, при­пиняють свою діяльність

на підставах, зазначених у їх стату­тах (ч. 2 ст. 39 ЦК України).

Законом України "Про об'єднання громадян" (ст. 32) пе­редбачено й примусовий

розпуск (ліквідацію) об'єднань гро­мадян. Зокрема, за поданням легалізуючого

органу або про­курора на підставі рішення суду об'єднання громадян приму­сово

розпускаються (ліквідуються) у випадках: 1) вчинення дій, передбачених ст. 4

закону (пропаганда війни, насильства чи жорстокості, розпалювання

національної та релігійної во­рожнечі тощо); 2) систематичного або грубого

порушення ви­мог ст. 22 цього закону (одержання політичними партіями коштів

або іншого майна від державних органів або інозем­них держав тощо); 3)

продовження протиправної діяльності після попереднього накладання стягнень;

4) зменшення кіль­кості членів політичної партії до числа, коли вона не

визна­ється як партія.

Суд одночасно вирішує питання про припинення випуску друкованого

засобу масової інформації об'єднання громадян, яке примусово

розпускається.

Про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян реєструючий

орган протягом п'ятнадцяти днів після набрання рішенням суду

законної сили повідомляє у засобах масової інформації.

Рішення про примусовий розпуск всеукраїн­ських та міжнародних об'єднань

громадян на території Украї­ни приймає Конституційний Суд України.

Призупинення діяльності політичної партії це тимчасова міра, застосовувана до

неї як санкцію за порушення визначених правових розпоряджень (призупинення

діяльності в умовах надзвичайного стану, природно, має зовсім інше значення).

Слід зазначити, що далеко не всі закони про політичні партії передбачають

таку санкцію (вона відсутня, наприклад, в Анголі, Болгарії, ФРН). Тим часом

доцільність її встановлення цілком очевидне: з одного боку, не всяке

порушення партією законодавства вимагає застосування до неї крайньої міри –

заборони, а з іншого боку – партія одержує можливість усунути виявлені

порушення без формальної втрати легального статусу. Тимчасове призупинення

діяльності політичних партій передбачено законодавством багатьох країн

(наприклад, Угорщини, Талона, Грузії, Латвії, Молдови, Іспанії, Росії,

Тунісу, Ефіопії й ін.). Воно регламентує такі питання, як підстави для

призупинення діяльності партій, його терміни і правові наслідки, порядок

ухвалення відповідного рішення і його оскарження.

Найпоширенішою підставою для призупинення діяльності політичної партії є

порушення конституції, законів і статутних цілей. Наприклад, Федеральний закон

"Про суспільні об'єднання РФ", на який посилається законопроект про політичні

партії, передбачає (ст. 42), що діяльність суспільного об'єднання може бути

припинена у випадку порушення федеральної конституції, федерального

законодавства, конституцій і статутів суб'єктів федерації, положень закону про

заборонені види об'єднань, а також здійснення дій, що суперечать статутним

цілям. У ряді країн призупинення діяльності партії є санкцією за порушення

визначених положень закону про політичні партії, що передбачає їхнього

обов'язку, наприклад обов'язок інформувати орган, що реєструє, про всі зміни

статуту, програми, складу керівних органів, обов'язок представляти фінансові

звіти (Габон, Гвінея, Камерун). Зустрічаються й інші конкретні підстави:

одержання політичною партією засобів з-за кордону (Габон), банкрутство

(Мозамбік), серйозне порушення суспільного порядку (Бенін).

[26]

Звичайно діяльність політичної партії може бути припинена на термін до

підлоги року (до одного місяця в Тунісу; до трьох місяців у Беніну, Гвінеї,

Камеруну; до шести місяців у Молдові, Латвії, Росії). Більш тривалі терміни

зустрічаються рідко (наприклад, у Словаччині діяльність партії може бути

припинена на термін до одного року; у Молдові на той же термін, але тільки у

випадку, якщо партія не усунула порушення в раніше встановлений шестимісячний

чи термін протягом року зробила нові порушення). Протягом установленого

терміну політична партія повинна усунути порушення, що послужили підставою

для призупинення її діяльності. У противному випадку може встати питання про

її розпуск (Гвінея, Росія).

Призупинення діяльності політичної партії спричиняє ряд правових наслідків. Як

правило, партії забороняється будь-яка публічна діяльність (проведення зборів,

мітингів, демонстрацій, користування засобами масової інформації і т.п.),

обмежується її право розпоряджатися власними фінансовими засобами (зокрема,

банківськими рахунками). Але головне - вона позбавляється права брати участь у

виборах. У цьому зв'язку першорядне значення для забезпечення законності

рішення про призупинення діяльності політичних партій має порядок його

прийняття. У правовій державі гарантувати законність може тільки судовий

порядок ухвалення рішення, що виключає сваволя органів виконавчої влади. У

деяких країнах цієї гарантії доданий конституційний характер. Згідно,

наприклад, ст. 46 конституції Португалії діяльність асоціацій може бути

припинена "тільки у випадках, передбачених законом, і на підставі судового

рішення". Такий же порядок діє в багатьох країнах (Вірменія, Іспанія, Латвія,

Мозамбік, Кабо-Верде, Португалія, Росія, Словаччина, Ефіопія). Правом звертання

в суд звичайно наділяється генеральний прокурор (Мозамбік, Росія, Словаччина),

а в деяких країнах і інші обличчя (так, у Латвії крім генерального прокурора

заява може бути подано міністрами юстиції і внутрішніх справ; у Росії,

відповідно до проекту закону, якщо мова йде не про загальноросійську партію, -

прокурорами суб'єктів федерації, а крім того, заява може подати орган, що

реєструє, після двох зроблених їм попереджень про порушення, якщо вони не були

оскаржені в суді і не визнані останнім не заснованими на законі).

[27]

Разом з тим у значній групі держав рішення про призупинення діяльності партії

приймає не суд, а, як правило, що реєструє орган (наприклад, міністр юстиції,

міністр внутрішніх справ, міністр територіальної адміністрації; у Нікарагуа -

Національна рада політичних партій за заявою генерального чи прокурора

Національна асамблея політичних партій). Проте, у більшості цих країн рішення

органа, що реєструє, може бути оскаржене в судовому порядку, і тільки в

деяких, наприклад, у Габону, Гвінеї, воно не підлягає оскарженню.

На відміну від тимчасового призупинення діяльності політичних партій, що

передбачається законодавством лише деяких країн, порядок припинення їхньої

діяльності регламентується в більшості сучасних держав. Законодавство

встановлює двох процедур, що істотно розрізняються в залежності від того,

припиняється діяльність політичних партій за рішенням державних чи органів по

добровільно прийнятому ними рішенню, без утручання держави.

Примусове припинення діяльності політичних партій (по термінології деяких

законів – ліквідація) – найбільш серйозне обмеження волі об'єднання.

Так, відповідно до російського законопроекту про політичні партії підставою

їхньої заборони є діяльність, заборонена ч. 1 ст. 6, що встановлює, що

"забороняється створення і діяльність політичних партій, мети і дії яких

спрямовані на насильницьку зміну основ конституційного ладу і порушення

цілісності Російської Федерації, підривши безпеки держави, створення збройних

формувань, розпалення соціальної, расової, національної і релігійної

ворожнечі". Аналогічні положення передбачаються законами ряду інших країн

(Ангола, Болгарія, Грузія, Бразилія, Україна й ін.).

Тривала неучасть у виборах розглядається як втрата об'єднанням якості

політичної партії і служить підставою для його розпуску.

Скорочення числа членів нижче встановленого мінімуму веде до втрати якості

партії і розглядається як підстава для її розпуску (Ангола, Гвіне-Бісау,

Кабо-Верде, Португалія).

У багатьох країнах закон установлює як основи для розпуску партій здійснення

ними фінансових правопорушень, особливо таких, як регулярне одержання засобів

з-за кордону, непредставлення фінансових звітів (Ангола, Гана, Туніс,

Сенегал, Уругвай, Чехія).

Рішення про розпуск політичних партій приймають суди як загальної юрисдикції

(звичайно це Верховний суд), так і спеціальної (у ряді латиноамериканських

країн це виборчі трибунали, у значній групі держав - конституційний суд).

Законодавство докладне регламентує основні процесуальні питання: визначає

коло суб'єктів, що володіють правом звертатися у відповідний судовий орган із

клопотанням про розпуск партії, установлює процедуру його розгляду і правові

наслідки прийнятого судового рішення. Особливості такої регламентації

залежать від розходжень між судами загальної і спеціальної юрисдикції.

Правом звертання в суд загальної юрисдикції з клопотанням про розпуск

політичної партії володіють суб'єкти, Коло яких визначається законом про

політичні партії. Звичайно це органи прокуратури (генеральний чи нижчестоящий

прокурори), уряд, міністри юстиції, внутрішніх справ. Але в деяких країнах

він трохи ширше і включає голови парламенту і будь-які легально утворені

політичні партії (Ангола, Кабо-Верде). Клопотання (чи позов) розглядається в

порядку цивільного судочинства. Згідно, наприклад, ст. 22 і 23 болгарського

закону розпуск політичної партії здійснюється за рішенням Верховного суду в

порядку, установленому цивільно-процесуальним кодексом. Виключенням у цьому

відношенні є, мабуть, закон про політичні партії Ефіопії, що передбачає

можливість залучення партії до кримінальної відповідальності за здійснення

серйозного злочину. У цьому випадку проти її збуджується кримінальна справа,

що розглядається Центральним високим судом, що приймає рішення про розпуск

партії (ст. 38, 39).

Рішення вищої судової інстанції, як правило, є остаточним, але в ряді країн

воно може бути оскаржене в Конституційний суд, що перевіряє його законність

(наприклад, Словаччина, Чехія, Угорщина). Так, відповідно до словацького

закону 1993 р. рішення про розпуск політичної партії приймає Верховний суд по

клопотанню генерального прокурора. Разом з тим абз. 4 ст. 129 конституції

передбачає, що Конституційний суд "вирішує, чи відповідає рішення про чи

розпуск припиненні діяльності політичної чи партії політичного руху

конституційному чи іншому законам".

Від примусового розпуску політичної партії варто відрізняти втрату статусу чи

партії реєстрації. Це особлива процедура, що відрізняється від розпуску по

своїх підставах і правових наслідках. Утрата статусу політичної партії

означає, що об'єднання позбавляється прав і привілеїв, зв'язаних з володінням

цим статусом, але може продовжувати свою діяльність як неполітична громадська

організація. Утрата статусу партії передбачена, наприклад, законодавствами

ФРН і Угорщини, де підставою для її є неучасть партії у виборчому процесі

протягом терміну, установленого законом. Утрата реєстрації означає, що назва

партії виключається з відповідного реєстру. Ця процедура існує головним чином

у тих країнах, де законодавство передбачає два правових статуси політичних

партій: зареєстровані і незареєстрованні.

Громадські організації і політичні партії є самостійними суб’єктами

правовідносинь. Вони є юридичними особами і мають признаки юридичних осіб

такі як: організаційна єдність, наявність відокремленого майна, виступають у

цивільному обороті від свого імені, здатні нести самостійну майнову

відповідальність, і здатні бути позивачами та відповідачами у судді

арбітражному чи тритейскому.

Нормативно-явищний спосіб утворення громадських організацій та політичних

партій.

Рішення про заснування об'єднань громадян приймають установчий з'їзд

(конференція) або загальні збо­ри. Легалізація (офіційне визнання) об'єднань

громадян здій­снюється шляхом їх реєстрації або повідомлення про засну­вання.

У разі реєстрації об'єднання громадян набуває статусу юридичної особи.

Для реєстрації об'єднань громадян залежно від їх статусу засновники подають

заяви до Міністерства юстиції України, місцевих органів державної виконавчої

влади, виконавчих ко­мітетів сільських, селищних, міських рад народних

депутатів. Заява про реєстрацію політичної партії має бути підтримана

підписами не менш як однієї тисячі громадян України, які мають виборче право.

До заяви додається статут (положення), протокол установчого з'їзду

(конференції) або загальних збо­рів, відомості про склад керівництва

центральних статутних органів, дані про місцеві осередки, документи про

сплату ре­єстраційного збору. Політичні партії подають також свої про­грамні

документи. Заява про реєстрацію розглядається у дво­місячний термін від дня

надходження документів. У необхід­них випадках орган, який здійснює

реєстрацію, проводить перевірку відомостей, зазначених у поданих документах.

Рі­шення про реєстрацію або відмову в ній заявникові повідом­ляється письмово

у 10-денний строк.

Визнання організації юридичною особою означає одночасно і визнання за нею

цивільної правосуб'єктності.

Правосуб'єктність юридичної особи – це наявність у неї якостей суб'єкта

права, тобто правоздатності і дієздатності.

Правоздатність юридичної особи виникає з моменту реєстрації.

Юридичні особи мають спеціальну правоздатність, на відміну від громадян, що

мають загальну правоздатність. Під спеціальною правоздатністю розуміється

наявність у юридичної особи таких прав і обов'язків, що відповідають цілям і

задачам її діяльності. Права й обов'язки юридичних осіб передбачаються в

установчих документах .

Правоздатність юридичної особи припиняється з моменту виключення ії з Єдиного

державного реєстру підприємств і організацій України.

Одночасно з правоздатністю в юридичної особи виникає дієздатність. Виникнення

дієздатності означає, що юридична особа своїми діями може здобувати,

створювати і здійснювати цивільні права й обов'язки. Дієздатність юридичної

особи, як і правоздатність, носить спеціальний характер, тобто вона може

робити лише такі дії, що відповідають цілям і задачам діяльності.

Дієздатність юридичної особи здійснюється її органами.

Громадські організації і політичні партії можуть мати майнові та особисто

немайнові права та обов’язки . Вони можуть мати у власності кошти та інше

майно , необхідне для здійснення статутної діяльності.

Майно громадських організацій призначене для здійснення невиробничої

діяльності, спрямованої на задоволення соціальних потреб членів громадських

організацій.

Суб’єктом права власності громадських організацій виступає сама громадська

організація.

Об'єктом права власності громадських організацій висту­пає майно, необхідне

для здійснення статутних завдань орга­нізації, споруди з відповідним

устаткуванням, санаторії, бу­динки відпочинку, клуби, будинки культури,

стадіони, піо­нерські табори, культурно-освітні фонди, інше майно.

Право власності об’єднань громадян ( громадських організацій, фондів,

політичних партій ) реалізують їх вищі статутні органи управління ( загальні

збори, конференції, з’їзди тощо) .

Припинення діяльності об’єднання громадян може бути проведене шляхом його

реорганізації або ліквідації (саморозпуску, примусового розпуску).

З метою припинення незаконної діяльності об’єднання громадян за поданням

легалізуючого органу або прокурора суд може тимчасово заборонити окремі

різновиди діяльності або тимчасово заборонити діяльність об’єднань громадян

на строк до трьох місяців.

Розділ 3. Тенденції розвитку політичних партій України.

Джерела масової інформації провели дискусію по питанню створення масової і

сильної Української партії на широкій соціальній основі. Потреба поєднувати

все українське стала нагальною потребою після поразки національно-

демократичних сил під час виборів-98.

Більшість учасників обговорення схиляються до того, що потрібна саме нова

політична партія — українська. Виникають природні запитання: а інші державні

партії хіба не українські? Чим же нова буде відрізнятися від існуючих? Чи не

одержимо замість єдності лише ослаблення і подальше дроблення національно-

демократичних сил?

Почнемо з останнього. Зареєстровані сьогодні 57 (по останнім даним)

політичних партій охоплюють членством всього 1,2 відсотки дорослого населення

України. Залишаються поза організованими політичними структурами 98,8

відсотка. Якусь частину з цієї маси можна віднести до так називаного

аполітичного болота, інші ж — цілком свідомі люди, що не знайшли (і не

бажаючі шукати) своє місце в такому, здавалося б, дуже широкому спектрі

політичних структур. Саме ці люди можуть стати основною соціальною базою для

Української партії, створення якої, отже, ніяким образом не націленої на

руйнування вже існуючих партій.

Друге. Не піддаючи сумніву державні позиції, наприклад, правих партій,

попутно відзначимо, що навіть з урахуванням несприятливих умов і численних

фальсифікацій на недавніх парламентських виборах, вони все-таки не були

підтримані широкою громадськістю. Це і привело до тієї ситуації, що в знову

обраній Верховній Раді зовсім відсутнє праве крило і практично комусь

відстоювати українську ідею й українські інтереси. Случилося так, що

необхідно гнучко й оперативно реагувати на це. Зокрема необхідна дохідливо

сформульована, чітка, зрозуміла I широкої громадськості, приваблива по своїй

суті ідеологія. Не наукові дефініції, не затаскані ідеологічні штампи, а

чітка українська лінія, яка б відбивала інтереси більшості співтовариств,

суть якої зводилася б до того, що ми самі у своєму будинку повинні бути

хазяїнами; мати у своїй державі свою (а не чужоземну) влада; наводити такий

порядок, який вважаємо потрібним; жити так, як хочемо, спираючи на звичаї,

духовність і традиції українського народу; забезпечити людям такий життєвий

рівень, якого гідний працьовитий і талановитий український народ.

От перша відмітна риса Української партії.

Друга — широка соціальна база Української партії. Хто б що ні говорив, а

комуністична орієнтація (усупереч її історичній безперспективності) значної

частини населення відбита в результатах недавніх парламентських виборів —

чверть виборців, що голосували, підтримала комуністів. А от націоналістичний

напрямок, у принципі найбільш відповідне інтересам українства, на цих виборах

не мало підтримки широкої громадськості. Потрібно щось інше. Можливо, в

основу Української партії варто покласти соціал-демократичну ідею, але на

чіткій національній основі. Тобто ідеологія Української партії повинна бути

не інтернаціоналістської, а національної. І коли мова йде про соціал-

демократичну платформу, те це значить, що потрібно вдало з'єднати її

демократизм із її соціальною спрямованістю.

Таким чином, Українська партія могла б уникнути (не зняти і не примирити!)

протиріч між комунізмом і націоналізмом. Така партія могла б об'єднати всіх

національно свідомих громадян незалежно від політичної орієнтації, і в її

склад могли б увійти як націоналісти, так і націонал-комуністи. Тому що на

перший план висувається загальна ідея: треба рятувати Українську державу,

треба зробити Україну української, треба забезпечити українському народу

високий рівень життя. Усе це може додати зовсім нову якість Української

партії.

З контексту сказаного випливає третя відмітна риса нової партії. Якщо існуючі

політичні структури штовхаються, відшукуючи власну нішу, і борють між собою,

то Українська партія, як бачимо, має практично незайняту нішу в суспільному

організмі, їй немає потреби бороти проти кого-небудь. Вона повинна бороти за:

за Україну, за українську економіку, за українську духовність, за українську

науку, за українську культуру, за інтереси українства в усьому світі.

Четверта риса — це повинна бути партія саме нового типу. На цьому наполягає

переважна більшість учасників дискусії. Мається на увазі насамперед —

відсунути внутріпартійні інтереси на задній план, а на перший висунути

інтереси загальнонаціональні. А також з'єднання глибокого демократизму

(обрання голови тільки на один термін, відновлення на третину керівного

органа в кожні нові вибори тільки таємним голосуванням) при строгій

дисципліні і рішучому звільненню від баласту.

Нарешті, п'ята характерна риса Української партії:

це повинна бути партія дії. Люди утомилися від марнослів'я, вони чекають

замість слів рішучих дій, здатних відразу показати суспільству, що зрушення

пішли, хоча спочатку, мабуть, незначні. Тоді затвердиться віра в Українську

партію, тоді вона зможе одержати підтримку більшої частини суспільства.

Громадські організації та політичні партії були об’єктом уваги законодавців з

давніх часів. Окрема увага їх правовому становищу надається у діючому

законодавстві, не лишаються вони без уваги і при подальшої кодифікації. Про

це свідчить не тільки наукові дискусії з питань громадських організацій та

політичних партій а також проект Нового ЦК України.

Згідно зі статтею 63 Проекту ЦК

Юридична особа є об’єднання осіб та/або майно у відокремлену організації,

яка наділяється правоздатністю і яка внаслідок цього як така може мати

майнові та особисті немайнові права і нести обов’язки, бути позивачем та

відповідачем у суді.

1. Для створення юридичної особи її учасники (засновники) розробляють

установчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма

учасниками, якщо законом не встановлений інший порядок затвердження

установчих документів.

2. Установчими документами товариства є затверджений учасниками статут або

засновницький договір між учасниками, якщо інше не встановлено законом.

Товариство, створене однією особою, діє на підставі статуту, затвердженого

цією особою".

3. Установа створюється на основі індивідуального або спільного установчого

акта. Уста­новчий акт може міститися також і в заповіті. До створення

установи установчий акт складений однією або кількома особами, може бути у

будь-який час скасований засновником.

4. Юридична особа вважається створеною з моменту її державної реєстрації.

Проект ЦК установлює:

Стаття 68.

1. Юридична особа, відповідно до її здатності мати цивільні права та

обов'язки (цивільна правоздатність), може мати такі самі цивільні права та

обов'язки, як і особа фізична, за винят­ком тих прав та обов'язків,

необхідною передумовою яких є природні властивості людини.

2. Юридична особа може бути обмежена у правах не інакше ніж у випадках і в

порядку встановлених законом. Рішення про обмеження прав може бути оскаржене

юридичною особою до суду.

3. Окремими видами діяльності, перелік яких визначається законом, юридична

особа може займатися тільки після одержання спеціального дозволу (ліцензії).

4. Правоздатність юридичної особи виникає в момент її створення і

притіняється в момент внесення запису до єдиного державного реєстру про

припинення юридичної особи.

Стаття 75 Дієздатність юридичної особи.

1. Юридична особа набуває цивільних прав та бере на себе цивільні обов'язки

через свої ор­гани. які діють відповідно до закону або установчих документів.

Порядок створення органів юридичної особи визначається законом та установчими

доку­ментами.

2. У передбачених законом випадках юридична особа може набувати цивільних

прав та бра­ти на себе цивільні обов'язки через своїх учасників.

3. Органи, які за законом чи установчими документами юридичної особи

виступають від її імені, повинні діяти а інтересах юридичної особи, яку вони

представляють, добросовісно і розумно, й не перевищувати повноважень.

У відносинах із третіми особами обмеження повноважень на представництво

юридичної особи не має правової сили, за винятком випадків, коли юридична

особа доведе, що третя особа знала чи за всіх обставин не могла не знати про

такі обмеження».

4. Члени органу юридичної особи, які порушують свої обов'язки у

представництві, несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними

юридичній особі».

Слід відзначити, що тенденції розвитку сучасного цивіль­ного права України

зумовили необхідність відмовитися від конструкції спеціальної правоздатності

юридичної особи. Так, у проекті нового ЦК України на відміну від ЦК

Російської Федерації, закріплений принцип загальної або універсальної

правоздатності юридич­них осіб, тобто юридична особа може мати такі самі

права та обов'язки, як і особа фізична, за винятком тих прав та обов'язків,

необхідною передумовою яких є природні власти­вості людини.

В Проекті ЦК говориться про те, що :

Юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав

та обов'язків іншим юридичним особам — правонаступникам (злиття, приєднання,

розділення), або в результаті ліквідації.

Юридична особа вважаєтеся такою, що припинила існування, після внесення про

це за­пису до єдиного державного реєстру юридичних осіб.

Злиття, приєднання та розділення юридичної особи здійснюються за рішенням

його учас­ників або ж органу юридичної особи, правоуповноваженої на те

установчими документами, а в передбачених законом випадках — за рішенням суду

або відповідних органів державної виконав­чої влади.

Законом може бути передбачено одержання згоди відповідних органів державної

вико­навчої влади на припинення юридичної особи шляхом злиття або приєднання.

Кредитор юридичної особи, що припиняється, може вимагати від неї припинення

або до­строкового виконання зобов'язання та відшкодування збитків.

Після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами та задоволення цих

вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (злиття,

приєднання) або роздільний баланс (розділення), які мають містити положення

про правонаступництво щодо всіх зобов'язань юридичної особи, що припиняється,

стосовно до всіх її кредиторів та борж­ників, враховуючи зобов'язання, які

оспорюються сторонами.

Передавальний акт та роздільний баланс затверджуються учасниками юридичної

особи або органом, що прийняв рішення про її припинення.

Нотаріально посвідчені копії передавального акта та роздільного балансу

передаються в ор­гани, які здійснюють державну реєстрацію юридичних осіб. як

за місцем реєстрації юридичної особи, що припиняється, так і за місцем

реєстрації юридичної особи-правонаступника.

Якщо правонаступниками юридичної особи є кілька юридичних осіб, а точно

з'ясувати правонаступника юридичної особи, що припинилася, неможливо,

юридичні особи-правонас­тупники солідарно відповідають перед кредиторами

юридичної особи, що припинила існування.

У статті 90 Проекту ЦК України вказується на те, що:

Юридична особа може бути ліквідована:

1) за рішенням її учасників або ж органу юридичної особи, правоуповноваженої

на те уста­новчими документами, в тому числі у зв'язку із закінченням строку,

на який створено юридичну особу, з досягненням мети, для якої її створено,

або з визнанням судом недійсною реєстрації юридичної особи у зв'язку з

допущеними при її створенні порушеннями закону або інших пра­вових актів, які

мають характер таких, що їх не можна позбутися, а також в інших випадках,

пе­редбачених установчими документами;

2) за рішенням суду а разі заняття діяльністю без належного дозволу

(ліцензії) чи діяльністю, забороненою законом, а також в інших випадках,

передбачених законом».

Вимога про ліквідацію юридичної особи на підставах, зазначених у підпункті 2

п. І цієї статті, може бути пред'явлена до суду органом, що здійснює державну

реєстрацію юридичних осіб.

Рішенням суду про ліквідацію юридичної особи на його учасників або орган,

правоуповноважений на ліквідацію юридичної особи її установчими документами,

можуть бути покладені обов'язки щодо здійснення ліквідації юридичної особи.

3. Юридична особа ліквідується також внаслідок визнання її банкрутом.

Ліквідаційна комісія після закінчення строку для пред'явлення вимог

кредиторами скла­дає проміжний ліквідаційний баланс, який містить відомості

про склад майна юридичної особи, що ліквідовується, перелік пред'явлених

кредиторами вимог, а також про результати їх розгляду.

Проміжний ліквідаційний баланс затверджується учасниками юридичної особи або

орга­ном. який прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи.

Якщо наявні кошти юридичної особи, яка ліквідовується, є недостатніми для

задоволен­ня вимог кредиторів, ліквідаційна комісія здійснює продаж майна

юридичної особи з публічних торгів у порядку, встановленому для виконання

судових рішень. Виплата грошових сум кредиторам юридичної особи, яка

ліквідовується, провалиться у порядку черговості, встановленої цим Кодексом,

відповідно до проміжного ліквідаційного балансу, починаючи від дня його

затвердження, за винятком кредиторів п'ятої черги, виплати яким провадяться

по закінченні місяця від дня затвердження проміжного ліквідаційного балансу.

Після завершення розрахунків з кредиторами ліквідаційна комісія складає

ліквідаційний баланс, який затверджується учасниками юридичної особи або

органом, що прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи.

Майно юридичної особи, що залишилося після задоволення вимог кредиторів,

пере­дається її учасникам, якщо інше не передбачено законом або установчими

документами юри­дичної особи.

Ліквідація юридичної особи вважається завершеною після внесення запису до

єдиного державного реєстру юридичних осіб про припинення юридичної особи.

Виводи.

Дана дипломна робота дозволяє зробити слідуючи виводи.

Право громадян на свободу об'єднання є невід'ємним правом людини,

закріпленим За­гальною декларацією прав людини, і гарантується Конституцією

та законодавством України.

Об’єднання громадян, незалежно від назви (рух, фонд, спілка) визначається

політичною партією або громадською організацією.

Громадські організації — це масові об'єд­нання громадян, що виникають за їх

ініціативою для реалізації довгострокових цілей, мають свій статут і

характеризуються чіткою структурою.

Одним із її видів - є політична партія.

На мою думку, політична партія, будучи виразником політичних інтересів

певного класу (верстви, прошарку, страти) або його частини, – це спільність

людей, об’єднаних організаційно й ідеологічно, і має за мету внаслідок

виборів, а також іншими шляхами взяти у свої руки керівництво державними

справами для того, щоб використати цю владу для задоволення інтересів тих,

кого вони репрезентують.

Вона має кваліфікаційні ознаки які притаманні тільки Їй. При відсутності

одного з них громадське об’єднання втрачає юридичну якість партії.

Політична партія - це суспільне об'єднання, головною метою участі якого в

політичному процесі є завоювання і здійснення (чи участь у здійсненні)

державної влади в рамках і на основі конституції і діючого законодавства.

Політична партія — це організація, що о6єднює індивідів на основі спільності

політичних поглядів, визнання визначеної системи цінностей, що знаходять своє

втілення в програмі, яка намічає основні напрямки політики держави.

Політична партія — це об'єднання, що діє на постійній основі, що має

формалізовану організаційну структуру.

Громадські організації і політичні партії є самостійними суб’єктами

правовідносин. Вони є юридичними особами і мають признаки юридичних осіб

такі як: організаційна єдність, наявність відокремленого майна, виступають у

цивільному обороті від свого імені, здатні нести самостійну майнову

відповідальність, і здатні бути позивачами та відповідачами у судді

арбітражному чи тритейскому.

Нормативно-явищний спосіб утворення громадських організацій та політичних

партій.

Рішення про заснування об'єднань громадян приймають установчий з'їзд

(конференція) або загальні збо­ри. Легалізація (офіційне визнання) об'єднань

громадян здій­снюється шляхом їх реєстрації або повідомлення про засну­вання.

У разі реєстрації об'єднання громадян набуває статусу юридичної особи.

Для реєстрації об'єднань громадян залежно від їх статусу засновники подають

заяви до Міністерства юстиції України, місцевих органів державної виконавчої

влади, виконавчих ко­мітетів сільських, селищних, міських рад народних

депутатів. Заява про реєстрацію політичної партії має бути підтримана

підписами не менш як однієї тисячі громадян України, які мають виборче право.

До заяви додається статут (положення), протокол установчого з'їзду

(конференції) або загальних збо­рів, відомості про склад керівництва

центральних статутних органів, дані про місцеві осередки, документи про

сплату ре­єстраційного збору. Політичні партії подають також свої про­грамні

документи. Заява про реєстрацію розглядається у дво­місячний термін від дня

надходження документів. У необхід­них випадках орган, який здійснює

реєстрацію, проводить перевірку відомостей, зазначених у поданих документах.

Рі­шення про реєстрацію або відмову в ній заявникові повідом­ляється письмово

у 10-денний строк.

Визнання організації юридичною особою означає одночасно і визнання за нею

цивільної правосуб'єктності.

Правосуб'єктність юридичної особи – це наявність у неї якостей суб'єкта

права, тобто правоздатності і дієздатності.

Правоздатність юридичної особи виникає з моменту реєстрації.

Юридичні особи мають спеціальну правоздатність, на відміну від громадян, що

мають загальну правоздатність. Під спеціальною правоздатністю розуміється

наявність у юридичної особи таких прав і обов'язків, що відповідають цілям і

задачам її діяльності. Права й обов'язки юридичних осіб передбачаються в

установчих документах .

Правоздатність юридичної особи припиняється з моменту виключення Її з Єдиного

державного реєстру підприємств і організацій України.

Одночасно з правоздатністю в юридичної особи виникає дієздатність. Виникнення

дієздатності означає, що юридична особа своїми діями може здобувати,

створювати і здійснювати цивільні права й обов'язки. Дієздатність юридичної

особи, як і правоздатність, носить спеціальний характер, тобто вона може

робити лише такі дії, що відповідають цілям і задачам діяльності.

Дієздатність юридичної особи здійснюється її органами.

Громадські організації і політичні партії можуть мати майнові та особисто

немайнові права та обов’язки . Вони можуть мати у власності кошти та інше

майно , необхідне для здійснення статутної діяльності.

Майно громадських організацій призначене для здійснення невиробничої

діяльності, спрямованої на задоволення соціальних потреб членів громадських

організацій.

Суб’єктом права власності громадських організацій виступає сама громадська

організація.

Об'єктом права власності громадських організацій висту­пає майно, необхідне

для здійснення статутних завдань орга­нізації, споруди з відповідним

устаткуванням, санаторії, бу­динки відпочинку, клуби, будинки культури,

стадіони, піо­нерські табори, культурно-освітні фонди, інше майно.

Право власності об’єднань громадян ( громадських організацій, фондів,

політичних партій ) реалізують їх вищі статутні органи управління ( загальні

збори, конференції, з’їзди тощо) .

Припинення діяльності об’єднання громадян може бути проведене шляхом його

реорганізації або ліквідації (саморозпуску, примусового розпуску).

З метою припинення незаконної діяльності об’єднання громадян за поданням

легалізуючого органу або прокурора суд може тимчасово заборонити окремі

різновиди діяльності або тимчасово заборонити діяльність об’єднань громадян

на строк до трьох місяців.

СКІЛЬКИ ЇХ – ПАРТІЙ І ОРГАНІЗАЦІЙ?

1. Іллічівська районна в місті Одесі організація парти "Демократичний

союз" 11.04.2000 р., №777 м. Одеса, вул. Ланжеронівська. 28, кв. 8.

2. Приморська районна в місті Одесі організація парті» "Демократичний

союз" 11.04.2000 р., №778 м. Одеса, вул. Сегедська, 1 корп. 3, кв. 48.

3. Ленінська районна в місті Одесі організація партії "Демократичний

союз" 11.04.2000 р., №779 м Одеса, вул. Балківська, ЗО, кв. 16.

4. Центральна районна в місті Одесі організація парти "Демократичний

союз" 11.04.2000 р., №780 м Одеса, вул. Коблевська, 15а, кв. 2.

5. Суворовська районна в місті Одесі організація партії "Демократичний

союз" 26.04.2000 р., №792 м Одеса, вул. Мар­сельська, 27,кв 170.

6. Малиновська районна в місті Одесі організація партії "Демократичний

союз" 27.04.2000 р., №792 м Одеса, вул. Ген Петрова, 23, корп. 4, кв. 69.

Список громадських організацій.

1. Асоціація жінок м Одеси 12.01.2000 р., №724 м. Одеса, вул. Грецька, 20.

2. Інститут сучасного мистецтва 14.01.2000 р., №726 м. Одеса, вул.

Грець­ка, 31, кв. 4.

3. Жовтневе районне товариство за­хисту прав споживачів 18.01.2000 р.,

№727 м. Одеса, вул. Цегельнозаводська, 2, кв. 26.

4. Християнський шпиталь "Ковчег" 21.01.2000 р., №729 м. Одеса, вул.

Єврейська, 23. кв. 14.

5. Піклувальна рада пілотної школи № 5 м. Одеси 21.01.2000 р., №730 м.

Одеса, вул. Балківська, 42.

6. Гільдія власних кореспондентів засобів масової інформації 26.01.2000

р., №732 м. Одеса, вул. Бреуса 61/7.

7. Спортивний тенісний клуб їм. Р.Д. Лейвера 14.02.2000 р., №736 м.

Одеса, вул. Ко­мітетська, 11/17 корп 1,кв 64.

8. Спілка безквартирних офіцерів прапор­щиків та військовослужбовців за

контрактом колишньої Національної гвардії України в м. Одесі "Хвиля"

15.02.2000 р., №738 м. Оде­са, Фонтанська дор., 14.

9. Туніське земляцтво 15.02.2000 р., №739 м. Одеса вул. Маршала Говорова,

11, гурт 9, к. 17.

10. Клуб шанувальників футболу 29.02.2000 р., №746 м. Одеса просп. Мар­шала

Жукова, 6.

11. Одеське міське агентство милосердя "Доброди" 29.02.2000 р., №747 м. Одеса

вул. Садова, 13, кв. 10.

12. Асоціація ветеранів військової служби м. Одеси 01.03.2000 р., №748 м.

Одеса просп. Маршала Жукова 14, к 228.

13. Спілка перукарів та косметологів м. Одеси 01.03.2000 р., №749 м. Одеса,

вул. Преображенська, 42, кв. 3.

14. Клуб лідерів 06.03.2000 р., №752 м. Одеса, вул. Катерининська, 41.

15. Одеська міська спортивна громадська організація — футбольно-спортивний

клуб "Ветеран" 07.03.2000 р., №753 м. Одеса, вул. Канатна, 81.

16. Кредитна спілка "Чайка" 09.03.2000 р., №754 м Одеса, вул.. Жоліо-Кюрі 62,

кв. 34.

17. Одеський міський центр "Трюк" 14.03.2000 р., №757 м. Одеса, вул. Шота

Руставелі, 37, кв. 2.

18. Фонд підтримки незалежних жур­налістів 14.03.2000 р., №758 м. Одеса, вул.

Єврейська, 4.

19. "Радісна" 16.03.2000 р., №760 м. Оде­са, вул. Гайдара, 38а.

20. Територіальне відділення Кінологічної спілки України Іллічівського району

"На Високому провулку" 16.03.2000 р., №761 м. Одеса, Високий пров. 2.

21. Піклувальна рада гімназії № 5 17.03.2000 р., №762 м. Одеса, вул.

Маліновського, 29а.

22. Благодійний фонд "Друзі Одеського академічного театру опери та балету"

17.03.2000 р.. №763 м. Одеса, вул. Серед­ня 7, кв. 55.

23. Муніципальний спортивний клуб "Ришельє-1" 20.03.2000 р., №764 м. Одеса,

вул. Балківська 143, кв. 127.

24. Товариство соціальної допомоги інвалідам та малозабезпеченим 22.03.2000

р., №768 м. Одеса, вул. Комі­тетська, 7/9 кв. 2.

25. Тенісний клуб СКА 29.03.2000 р., №770 м. Одеса пров.

Сільськогосподарсь­кий, 2.

26. Дитяча громадська організація “Юнга” Приморського району 11.04.2000 р.,

776 м. Одеса, вул. Велика Арнаутська 3 ЦДТ.

27. "Жителі блокадного Ленінграда" 17.04.2000 р., №781 м. Одеса, вул.

Ніжинсь­ка 16, кв. 44.

28. Молодіжна громадська організація "Асоціація сиріт" 17.04.2000 р., №782 м.

Одеса, вул. Степова 10, кв. 19.

29. Дитячо-молодіжний спортивний клуб "Тікрос" 18.04.2000 р. №784 м. Одеса,

просп. Маршала Жукова, 12а.

30. Одеський полк Українського Чорно­морського козацтва 18.04.2000 р., №785

м. Одеса, просп. Шевченка, 31.

31. Громадська дитячо-юнацька спортив­на організація "Тайлайт" 18.04.2000 р.,

№786 м. Одеса, просп. Маршала Жукова, 29, кв. 69.

32. Фонд "Берег надії" 24.04.2000 р., №788 м. Одеса вул. Нєдєліна 52/54, кв.

1а.

33. Центр молодіжних жіночих ініціатив 26.04.2000 р., №794 м. Одеса, вул.

Ак. Глушка 6а, кв. 109.

Список використаної літератури.

Нормативни акти.

[1] Політологія: Підручник / І.С. Дзюбко,

К.М. Левківський, В.П. Андрущенко та ін.; За заг. ред. І.С. Дзюбка, К.М.

Левківського. – К.: Вища шк.., 1998. – 304 с.

[2] Політологія: Підручник / І.С. Дзюбко,

К.М. Левківський, В.П. Андрущенко та ін.; За заг. ред. І.С. Дзюбка, К.М.

Левківського. – К.: Вища шк.., 1998. – 304 с.

[3] Політологія: Підручник / І.С. Дзюбко,

К.М. Левківський, В.П. Андрущенко та ін.; За заг. ред. І.С. Дзюбка, К.М.

Левківського. – К.: Вища шк.., 1998. – 304 с.

[4] Політологія: Підручник / І.С. Дзюбко,

К.М. Левківський, В.П. Андрущенко та ін.; За заг. ред. І.С. Дзюбка, К.М.

Левківського. – К.: Вища шк.., 1998. – 304 с.

[5] Політологія: Навчальний посібник для

вузів / Упоряд. та ред. М. Сазонова. – Харків: Фоліо, 1998.– 521с.

[6] Уряду України. Президенту,

законодавчій, виконавчій владі. Політична культура і політичні партії України.

Аналітичні розробки, пропозиції наукових та практичних працівників. / Керівники

авторського колективу А.І. Комарова, О.М. Рудакевич. – Київ, 1997. – Том 6. –

499 с.

[7] Уряду України. Президенту,

законодавчій, виконавчій владі. Політична культура і політичні партії України.

Аналітичні розробки, пропозиції наукових та практичних працівників. / Керівники

авторського колективу А.І. Комарова, О.М. Рудакевич. – Київ, 1997. – Том 6. –

499 с.

[8] Юдин Ю. А. Политические партии и право в современном государстве. – М.:

Издательская группа «Форум – ИНФА - М», 1998. 228с.

[9] Керасимеонов Г. Политические партии:

Часть 1. Общая теория. Св. Климент Охридски. 1993. С. 94.

[10] Юдин Ю. А. Политические партии и

право в современном государстве. – М.: Издательская группа «Форум – ИНФА - М»,

1998. 228с.

[11] Юдин Ю. А. Политические партии и

право в современном государстве. – М.: Издательская группа «Форум – ИНФА - М»,

1998. 228с.

[12] Еллинек Г. Указ. соч. С. 83.

[13] Рац М. Политики развития: Первые шаги России. М., 1995. С. 109.

[14] Рац М. Указ соч. С. 109.

[15] Авакьян С.А. Указ. соч. С. 97.

[16] Юдин Ю. А. Политические партии и

право в современном государстве. – М.: Издательская группа «Форум – ИНФА - М»,

1998. 228с.

[17] Політологія: Навчальний посібник для

вузів / Упоряд. та ред. М. Сазонова. – Харків: Фоліо, 1998.– 504-505сс.

[18] Політологія: Навчальний посібник для

вузів / Упоряд. та ред. М. Сазонова. – Харків: Фоліо, 1998.– 504-505сс.

[19] Юдин Ю. А. Политические партии и

право в современном государстве. – М.: Издательская группа «Форум – ИНФА - М»,

1998. 228с.

[20] Закон України “Про об’єднання громадян” від 16 червня 1992 р.

[21] Закон України “Про об’єднання громадян” від 16 червня 1992 р.

[22] Юдин Ю. А. Политические партии и

право в современном государстве. – М.: Издательская группа «Форум – ИНФА - М»,

1998. 228с.

[23] Юдин Ю. А. Политические партии и

право в современном государстве. – М.: Издательская группа «Форум – ИНФА - М»,

1998. 228с.

[24] Цивільне право: підручник для юрид.

Вузів та факультетів.—К.:Вен турі., 1997. 480 с.

[25] Государственное право Германии. Т1. С. 106.

[26] Юдин Ю. А. Политические партии и

право в современном государстве. – М.: Издательская группа «Форум – ИНФА - М»,

1998. 228с.

[27] Юдин Ю. А. Политические партии и

право в современном государстве. – М.: Издательская группа «Форум – ИНФА - М»,

1998. 228с.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5