Шпора: шпори з цивільного права України

відшкодування заподіяних збитків. Тут факт заподіяння шкоди є підставою

виникнення позадоговірного зобов'язання. Придбання або збереження майна за

рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав. Вираз «за рахунок іншої

особи» означає, що одночасно відбуваються два процеси: придбання або

збереження майна однією особою і втрата майна іншою особою (потерпілим). По-

друге, придбання або збереження майна є безпідставним, тобто не має

достатньої підстави, встановленої нормативним актом або договором, чи

здійснене на підставі, яка згодом відпала, наприклад, у зв'язку з визнанням

угоди недійсною. За цих умов придбання або збереження майна за рахунок коштів

іншої особи є підставою виникнення позадоговірного зобов'язання, тобто

зобов'язання, що виникає не з договору, а із зазначеного вище юридичного

факту.

№ 94. Договірна та позадоговірна відповідальність.

Договірною вважається відповідальність у формі відшкодування збитків, сплати

неустойки, втрати завдатку або позбавлення суб'єктивного права за невиконання

або неналежне виконання зобов'язання, яке виникло з договору (штрафні санкції

за неналежне виконання договору, тощо). Позадоговірною (або недоговірною) є

відповідальність, що настає за вчинення протиправних дій однією особою щодо

іншої при відсутності між ними договору або незалежно від наявних між ними

договірних відносин. Така відповідальність настає за порушення обов'язку,

встановленого законом або підзаконним актом, і найчастіше виражається у формі

відшкодування збитків. Так, у разі заподіяння каліцтва або іншого ушкодження

здоров'я організація чи громадянин, відповідальні за шкоду, зобов'язані

відшкодувати потерпілому заробіток, втрачений ним внаслідок втрати або

зменшення працездатності, виплатити потерпілому одноразову допомогу в

установленому законом порядку, а також компенсувати витрати, викликані

ушкодженням здоров'я. У цьому разі відповідальність є позадоговірною, хоч

потерпілий з організацією чи громадянином може перебувати у трудових

договірних відносинах.

№ 95. Використання творів науки, літератури і мистецтва. Авторський договір.

Основною правовою формою використання творів науки, літератури і мистецтва є

цивільно-правові договори, які дістали назву авторських договорів. Авторський

договір — це консесуальна угода, за якою автор або правонаступники передають

готовий твір певній організації для використання або автор бере на себе

обов'язок створити певний твір і передати його для використання, а користувач

зобов'язаний використати або почати використання твору передбаченим договором

способом в обумовленому ним обсязі, у визначений строк і виплатити автору

встановлену винагороду. Договір двосторонній, оскільки кожна із сторін

наділена певними правами і обов'язками. Отже суб'єктами вказаних договорів, з

одного боку, завжди є автор (співавтори) або їхні правонаступники, а з іншого

боку, як правило, певна організація, яка за родом своєї діяльності може

використати твір. Важливою особливістю авторських договорів є те, що

об'єктами (предметами) їх виступають нематеріальні блага — твори науки,

літератури чи мистецтва. Вони стають об'єктом договору за однієї умови, якщо

вони виражені в такій об'єктивній формі, яка дає змогу відтворювати і

розмножувати їх. Об'єктом авторського договору можуть бути твори, вже

створені на момент укладення договору, а також твори, які автор (співавтори)

зобов'язується створити і передати для використання. Авторський договір

повинен бути укладений у письмовій формі, якщо законодавством не передбачено

інше.

№96. Поняття речей та їх класифікація.

Під матеріальними речами цивільне право розуміє всі предмети матеріального

світу, що призначені задовольняти визначені потреби і можуть знаходиться у

володінні суб'єктів цивільних правовідносин. З урахуванням цільового

призначення об'єктів цивільних прав і різниць у правовому режимі матеріальні

речі класифікуються по наступним основних групах: 1. Засоби виробництва і

предмети споживання; 2. Індивідуально визначені і визначені родовими ознаками.

Індивідуально визначені речі незамінні, тому у випадку загибелі чи псування

таких речей неможливо вимагати передачі їх у натурі, а можна претендувати лише

на відшкодування збитків. Речі, визначені родовими ознаками, замінні; 3. Ділені

і неподільні. Діленими визнаються речі, що у результаті їхнього поділу на

окремі фізичні частини не утрачають свого призначення і будь-яка частина цієї

речі може виконати ту ж функцію, що і річ у цілому. Неподільними визнаються

речі, що у результаті їхнього розподілу утрачають своє первісне призначення,

або цілком чи частково утрачають свої корисні властивості; 4. Споживані і

неспоживані. Споживаними є речі, що при користуванні чи знищуються чи

з'являються в іншій якості, а неспоживаними - речі, що у процесі використання

служать первісному призначенню; 5. Рухомі і нерухомі речі; 6. Плоди і доходи;

7. Речі, дозволені до обороту, обмежені в обороті і вилучені з обороту.

№ 97. Право власності в об'єктивному та суб'єктивному розумінні.

Варто розрізняти право власності в об'єктивному і суб'єктивному змісті. В

об'єктивному змісті - це сукупність правових норм, установлених державою і

регулюючих відносини по володінню, користуванню і розпорядженню засобами

виробництва і предметами споживання. У суб'єктивному змісті - це конкретне

право визначеної особи по володінню, користуванню і розпорядженню приналежної

йому річчю.

№98. Види забезпечення виконання зобов'язань.

Під способами забезпечення зобов'язань розуміють передбачені законом або

договором спеціальні заходи, які покликані додатково стимулювати боржника до

виконання юридичного обов'язку, а у разі його невиконання - задовольнити

охоронювані законом інтереси кредитора. Законом до заходів забезпечення

віднесено: неустойку (штраф, пеню), заставу, поруку, завдаток і гарантію.

Перелічені способи забезпечення є різними за своїм характером, але водночас

мають спільні ознаки. Насамперед вони спрямовані на належне і передусім

реальне виконання зобов'язань. Крім цього, вони захищають майнові права

кредитора шляхом створення умов для задоволення його інтересів, порушених

неналежним виконанням боржником своїх юридичних обов'язків. Таким чином,

заходи забезпечення мають гарантійний характер. Так, застава дає змогу

кредитору задовольнити свої майнові вимоги з вартості майна, яке є предметом

застави. Одним з найбільш поширених видів забезпечення зобов'язань є

неустойка. Неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена законом або

договором грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові в разі

невиконання або неналежного виконання зобов'язання, зокрема в разі

прострочення виконання. Наступним видом забезпечення є застава. Цей спосіб

забезпечення регулюється Законом України «Про заставу». В силу застави

кредитор (заставодержатель) має право, в разі невиконання боржником

(заставодавцем) забезпеченого заставодавцем зобов'язання, одержати

задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Застава виникає в силу договору чи закону. Право застави виникає з моменту

укладення договору застави.

№ 99. Зобов'язання по страхуванню.

Закон України “Про страхування”. Це угода сторін у силу якого страховик

приймає на себе обов'язок виплатити, при настанні страхового випадку іншій

стороні страхову суму або страхове відшкодування в межах страхової суми.

Договір реальний, вважається укладеним з моменту сплати страхувальником

першого страхового платежу, письмова форма. Передує заява страхувальника в

письмовій формі. Видається страховий сертифікат. Двосторонній. Обов'язки

страховика: після настання страхового випадку зобов'язаний вчасно виплатити

страхову суму чи страхове відшкодування; якщо страховик намагався запобігти

настанню страхового випадку, чи зменшити збитки, то страховик зобов'язаний

відшкодувати витрати. Страхувальник зобов'язаний запобігти виникненню

страхового випадку; страхувальник зобов'язаний повідомити страховику всі

обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику.Договір

страхування оплатний.

№ 101. Форма угоди.

Законодавство передбачає наступні форми угод: 1. Усні (угоди між фізичними і

юридичними чи особами з їхньої участі, що виконуються, при їхньому укладанні,

незалежно від суми такої угоди; угоди між фізичними особами, що не

виконуються при їхньому здійсненні); 2. Письмові прості (угоди на суму понад

100 руб, неисполняемые при їхньому укладанні; угоди для який проста письмова

форма прямо передбачена в законі; договір позики на суму понад 50 руб,

договір майнового наймання; договір застави; неустойка; поручительство;

3. Нотаріальні (кваліфікована) письмові - у випадках прямо зазначених, а

також будь-яка угода може бути викрита в нотаріальну форму. (Доручення;

купівлі-продажу; міни; дарування житлового будинку чи квартири на праві

приватної власності; договір дарування понад 500 руб і валютні цінності понад

50 руб). Недотримання необхідної законом форми угоди спричиняє недійсність

угоди лише у випадках, прямо зазначених у законі. Недотримання необхідної

законом простої письмової форми позбавляє сторони права, у випадку суперечки,

посилатися в підтвердження угоди на показання свідків, а у випадках, прямо

зазначених у законі, спричиняє недійсність угоди.

№ 102. Позов про витребування майна із чужого незаконного володіння

(віндикаційний позов).

Речово-правовий спосіб захисту має місце в тих випадках, коли: 1.Між

власником і особою, що порушила право власності немає зобов'язання; 2.Річ

повинна бути індивідуально визначеною; 3.Річ повинна бути в натурі. Якщо хоча

б одна умова відсутня, то захист речово-правовим способом не допускається.

Поняття: Це позов про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Позивач: не володіючий власник. Відповідач: незаконно володіючий не власник

Термін давності позову: 3 роки. У незаконного несумлінного власника річ може

бути витребувана завжди в період терміну давності позову. У незаконного

сумлінного, безоплатного власника - також. У незаконного сумлінного оплатного

власника річ може бути витребувана тільки в 3 випадках: 1.Якщо річ була

украдена у власника; 2.Загублена власником; 3.Вибула з його володіння іншим

способом, мимо його волі. Предметом даного позову є тільки індивідуально

визначене майно чи родові речі, якщо вони індивідуалізовані. У випадку

загибелі індивідуально визначеної речі віндикаційний позов не може бути

вдоволений, тому що відпадає його підстава, тобто право власності на дану

річ. Гроші, а також цінні папери на пред'явника не можуть бути витребувані

від сумлінного набувача (обмеження віндикації).

№ 103. Умовні угоди. Відкладальні та відміняльні угоди.

Умовними угодами називаються угоди, по яких виникнення, зміна чи припинення

прав і обов'язків поставлено в залежність від настання чи не настання в

майбутньому події, щодо якого сторонам не відомо наступить воно чи ні.

Вимоги, пропоновані до умовних угод: 1. Це обставина повинна бути в

майбутньому; 2. Повинно бути невідомо наступить воно чи ні дана обставина; 3.

Повинно бути правомірним. Угода визнається укладеною за відкладальною умовою,

якщо сторони поставили виникнення прав і обов'язків у залежність від настання

цієї умови. Наприклад, угоду піднайму жилого приміщення укладено за умови:

наймач надасть жиле приміщення піднаймачу, як тільки його син переїде на

постійне місце проживання в інше місто. Угода визнається укладеною за

скасувальною умовою, якщо сторони поставили припинення прав і обов'язків у

залежність від настання цієї умови. Наприклад, зазначену вище угоду піднайму

жилого приміщення може бути укладено за умови: піднаймач вправі поселитися і

проживати у жилому приміщенні доти, поки син наймача не повернеться із

відрядження.

№ 104. Цивільно-правові способи захисту права власності та інших речових прав.

Віндикаційний позов: Речово-правовий спосіб захисту має місце в тих

випадках, коли: 1.Між власником і особою, що порушила право власності немає

зобов'язання; 2.Річ повинна бути індивідуально визначеною; 3.Річ повинна бути в

натурі. Якщо хоча б одна умова відсутня, то захист речово-правовим способом не

допускається. Поняття: Це позов про витребування майна з чужого незаконного

володіння. Позивач: не володіючий власник. Відповідач: незаконно володіючий не

власник Термін давності позову: 3 роки. У незаконного несумлінного власника річ

може бути витребувана завжди в період терміну давності позову. У незаконного

сумлінного, безоплатного власника - також. У незаконного сумлінного оплатного

власника річ може бути витребувана тільки в 3 випадках: 1.Якщо річ була

украдена у власника; 2.Загублена власником; 3.Вибула з його володіння іншим

способом, мимо його волі. Предметом даного позову є тільки індивідуально

визначене майно чи родові речі, якщо вони індивідуалізовані. У випадку загибелі

індивідуально визначеної речі віндикаційний позов не може бути вдоволений, тому

що відпадає його підстава, тобто право власності на дану річ. Гроші, а також

цінні папери на пред'явника не можуть бути витребувані від сумлінного набувача

(обмеження віндикації).

Негаторний позов: Порушення права власності може бути пов’язано з

утворенням перешкод для володіння, користування та розпорядження своєю

власністю. Для поновлення цих прав існує інститут негаторного позову. Дії,

якими порушується право повинні бути протиправними, всі витрати пов’язані з

усуненням порушення несе порушник. Особливості: - власник, який звертається за

захистом зберігає майно в себе; - можливо вимагати усунення порушень тільки

тих, що розпочалися і тривають до цього часу (строку позовної давності немає);

- позов подається при умові, що порушення були наслідком протиправних дій.

№ 105. Поняття та форми вини в цивільному праві.

Вина - це психічне ставлення особи до своєї протиправної поведінки і її

можливих наслідків. Вина виражається у формі умислу чи необережності. Ознаки

умислу (ст.8 КК): а) свідомість особою суспільно небезпечного характеру своєї

чи дії бездіяльності; б) передбачення його суспільно небезпечних наслідків;

в) бажання настання суспільно небезпечних наслідків чи свідоме їхнє

припущення. Ознаки необережної форми вини (ст.9 КК): а) не усвідомлення

особою суспільно небезпечного характеру своєї дії чи бездіяльності; б) не

передбачення можливості настання суспільно небезпечних наслідків своєї дії чи

бездіяльності, хоча повинна була і могла передбачати; в) не бажає настання

суспільно небезпечних наслідків чи легковажно розраховує на їхнє запобігання.

Розмежування форм має значення для визначення правових наслідків. Так,

недійсність угод може наступити тільки при навмисній формі вини. У цивільному

праві діє презумпція винуватості, тобто відсутність провини доводиться

особою, що порушила зобов'язання (ст.209 ЦК). Законом чи договором може бути

допущена відповідальність боржника і при відсутності провини (наприклад,

договір схову - відповідальність за псування чи втрату майна безвинно, за

винятком непереборної сили). Провина кредитора (ст.210 ЦК) може служити

підставою для звільнення боржника від відповідальності, при відсутності його

Вини. Якщо винні обидві сторони (ст.211 ГК), то зменшується відповідальність

боржника (наприклад, якщо кредитор сприяв збільшенню розміру збитків чи не

вжив заходів до їхнього зменшення).

№ 106. Зобов'язання, що виникають внаслідок придбання або зберігання майна за

рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав.

Зобов'язання із безпідставного придбання або збереження майна — це один з

видів позадоговірних зобов'язань. На підставі цього зобов'язання особа, яка

одержала чи зберегла майно за рахунок іншої особи без достатньої підстави,

встановленої законом або договором, зобов'язана повернути безпідставно

придбане чи збережене майно цій особі, а остання вправі вимагати від

зобов'язаної особи виконання її обов'язку. Такий же обов'язок виникає, коли

підстава, на якій придбано майно, згодом відпала. В разі неможливості

повернути безпідставно придбане майно в натурі повинна бути відшкодована його

вартість, що визначається на момент придбання. Особа, яка безпідставно

одержала майно, зобов'язана також повернути або відшкодувати всі доходи, які

вона мала або повинна була мати з цього майна з того часу, коли вона

дізналася або повинна була дізнатися про безпідставність одержання майна. З

свого боку ця особа має право вимагати відшкодування зроблених нею необхідних

витрат на майно з того часу, з якого вона зобов'язана повернути доходи. Ці

правила поширюються на випадок збереження майна за рахунок іншої особи без

достатніх підстав, встановлених законом або договором. Не підлягає

витребуванню як безпідставно придбане: 1) майно, передане на виконання

зобов'язання до настання строку виконання; 2) майно, передане на виконання

зобов'язання по закінченні строку позовної давності; 3) сплачена зайво або на

підставі, що згодом відпала, авторська винагорода або винагорода за

відкриття, винахід, раціоналізаторську пропозицію і промисловий зразок, якщо

виплата проведена організацією добровільно при відсутності рахункової помилки

з її боку і недобросовісності з боку одержувача.

№ 107. Види об'єктів цивільних прав.

Під об'єктом цивільних прав прийнято розуміти те благо, на яке спрямоване

суб'єктивне право, тобто все те, із приводу чого складається визначений

правовий зв'язок між особами і з приводу чого виникають цивільні

правовідносини. Об'єктами цивільних прав можуть бути матеріальні і

нематеріальні блага. У залежності від цього вони звичайно підрозділяються на

три основні групи: 1. речі (матеріальні явища, предмети природи, як у їхньому

природному стані, так і пристосовані людиною до його потреб, усякого роду

предмети побуту, гроші і цінні папери); 2. діяльність (робота, послуги,

результати творчої діяльності); 3. особисті майнові блага. З прийняттям

Закону України “Про власність” режим права власності поширився не тільки на

речі, але і на результати творчої діяльності, що мають нематеріальну основу,

правове регулювання яких здійснюється главою 6 Закону, “Право інтелектуальну

власність”. А оскільки і речі, і об'єкти інтелектуальної власності

знаходяться в єдиному правовому режимі, то перші дві групи об'єктів цивільних

прав представляється можливим умовно об'єднати в одну групу “речей” з

підрозділами на дві підгрупи - речі матеріальні і “речі” нематеріальні.

№ 108. Поняття забезпечення виконання зобов'язання.

Під способами забезпечення зобов'язань розуміють передбачені законом або

договором спеціальні заходи, які покликані додатково стимулювати боржника до

виконання юридичного обов'язку, а у разі його невиконання - задовольнити

охоронювані законом інтереси кредитора. Законом до заходів забезпечення

віднесено: неустойку (штраф, пеню), заставу, поруку, завдаток і гарантію.

Перелічені способи забезпечення є різними за своїм характером, але водночас

мають спільні ознаки. Насамперед вони спрямовані на належне і передусім

реальне виконання зобов'язань. Крім цього, вони захищають майнові права

кредитора шляхом створення умов для задоволення його інтересів, порушених

неналежним виконанням боржником своїх юридичних обов'язків. Таким чином,

заходи забезпечення мають гарантійний характер. Так, застава дає змогу

кредитору задовольнити свої майнові вимоги з вартості майна, яке є предметом

застави. Одним з найбільш поширених видів забезпечення зобов'язань є

неустойка. Неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена законом або

договором грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові в разі

невиконання або неналежного виконання зобов'язання, зокрема в разі

прострочення виконання. Наступним видом забезпечення є застава. Цей спосіб

забезпечення регулюється Законом України «Про заставу». В силу застави

кредитор (заставодержатель) має право, в разі невиконання боржником

(заставодавцем) забезпеченого заставодавцем зобов'язання, одержати

задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Застава виникає в силу договору чи закону. Право застави виникає з моменту

укладення договору застави.

№ 109. Право державної власності.

Право державної власності являє собою сукупність правових норм, що

закріплюють і охороняють приналежність матеріальних і інших благ народу в

особі обраного ним представницького органа державної влади, а також

встановлюють порядок придбання, використання і відчуження державного майна.

Відносини державної власності відрізняються від інших відносин власності,

незважаючи на проголошення їх рівності. Це виявляється: 1) у тім, що у

власності держави може знаходиться будь-яке майно, у тому числі вилучене з

обороту чи обмежене в обороті; 2)деякі способи придбання майна у власність

можуть бути використані тільки державою (наприклад, стягування податків і

мита, конфіскація); 3)як політичний суверен держава шляхом видання

законодавчих актів сама встановлює рамки своїх прав власника і межі їхнього

здійснення. Але в майнових відносинах, де власники протистоять один одному як

товаровласників, рівність повинна бути й у відношенні державної власності. У

цих відносинах держава виступає як рівноправний власник, учасник

товарообміну. До державної власності в Україні відносяться загальнодержавна

(республіканська) власність і власність адміністративно-територіальних

одиниць (комунальна власність). Суб'єктами права загальнодержавної

(республіканської) власності є держава в особі Верховної Ради України.

Суб'єктами права комунальної власності є адміністративно-територіальні

одиниці.

№ 110. Умови цивільно-правової відповідальності.

Цивільно-правова відповідальність - це передбачений законом чи договором

примусовий захід майнового характеру, який застосовується за невиконання чи

неналежне виконання зобов'язання, з метою відновлення порушеного становища і

задоволення інтересів потерпілого за рахунок правопорушника. Відповідальність

є майновою і носить компенсаційний характер. Застосування відповідальності,

стимулюючи належне виконання цивільно-правового обов'язку, є також засобом

попередження цивільних правопорушень у майбутньому. При цьому відшкодувальна,

каральна (штрафна) і виховна (превентивна) функції виконуються не роздільно,

а в сукупності. Умови цивільно-правової відповідальності: 1.Протиправне

діяння, тобто діяння, що не відповідає вимогам закону чи договору;

2.Причинний зв'язок, тобто боржник відповідає не за будь-які, а тільки за

заподіяні порушенням зобов'язання збитки; 3. Наявність провини і збитків.

Види цивільно-правової відповідальності: договірна (настає в зв'язку з

заподіянням збитку, викликаного невиконанням зобов'язання, що існує між

кредитором і боржником) позадоговірна (настає в результаті заподіяння збитку

, що не є наслідком невиконання зобов'язання, що існує між кредитором і

боржником); часткова і солідарна (при множинності боржників у зобов'язанні);

субсидіарна (додаткова); змішана (при невиконанні або неналежному виконанні

зобов'язання з вини обох сторін).

№ 111. Види суб'єктів цивільного права України.

Суб'єкти цивільного права - це особи, що приймають участь у цивільно-правових

відносинах. Суб'єкт, якому належить право, називається активним суб'єктом, чи

суб'єктом права. Суб'єкт, на який покладений обов'язок, називається пасивним

суб'єктом, чи суб'єктом обов'язку. Як правило, у цивільно-правових відносинах

кожний з учасників має суб'єктивні права і несе суб'єктивні обов'язки.

Суб'єктами цивільних правовідносин можуть бути: громадяни України, іноземні

громадяни, особи без громадянства, юр. особи, держава. Громадянам, юридичним

особам як суб'єктам цивільно-правових відносин притаманні такі суспільно-

юридичні якості: цивільна правоздатність і цивільна дієздатність. Цивільна

правоздатність - це здатність мати цивільні права й обов'язки. Цивільна

дієздатність - це здатність суб'єкта своїми діями здобувати цивільні права і

створювати для себе гр обов'язку. Суб'єктивне цивільне право - це вид і міра

можливої (дозволеної) поведінки уповноваженої особи, які забезпечується

виконанням обов'язків іншими суб'єктами і можливістю застосування до них

державного примусу. Суб'єктивний цивільний обов'язок - це міра необхідної

поведінки зобов'язаної особи для задоволення інтересів уповноваженої особи.

№ 112. Види угод.

1. Угоди можуть бути однобічними, двох- чи багатобічними (договори). Під

однобічною угодою розуміється волевиявлення (дія) однієї сторони.

Двосторонньою чи багатобічною угодою називається угода двох чи декількох

сторін. Двостороння чи багатобічна угода іменується договором. Отже, будь-

який договір - це угода, але не будь-яка угода - договір. Договір - вид

угоди.

2. У залежності від того з якого моменту угода вважається укладеною: реальні

(однієї угоди не досить, необхідно ще і передача речі, наприклад, займ);

консенсуальные (досить досягти угоди по всіх істотних умовах, наприклад,

купівля-продаж); 3. Угоди бувають оплатні і безоплатні (договір дарування);

4. Угоди можуть бути каузальні (угоди, у яких видно їхня підстава чи ціль,

наприклад, договір закупівлі-продажу - підстава: передача майна від однієї

особи до іншої) і абстрактними (підстава здійснення угоди прямо не виражена);

5. Угоди можуть бути звичайними й умовними (угоди, по яких виникнення, зміна

чи припинення прав і обов'язків поставлено в залежність від настання чи не

настання в майбутньому події, щодо якої сторонам не відомо наступить воно чи

ні.

№ 113. Спільна дольова та спільна сумісна власність.

Спільна часткова власність: виникає на різних підставах; кожному учаснику

належить частка у спільному майні: - право кожного з співвласників не

обмежується якоюсь конкретною часткою; - об’єктом права власності є річ; -

права інших співвласників також розповсюджується на все майно; - кожному з

співвласників належить визначена частка в праві власності. Володіння,

користування і розпорядження майном відбувається за згодою всіх співвласників.

Кожен учасник відповідно до своєї частки має право на доходи від спільного

майна, а також несе обов’язки перед третіми особами. Існує право привілейованою

купівлі, але не застосовується при укладанні договору дарування, довічного

утримування, міни. Кожен з співвласників має право на виділ належної йому

частки. Спільна сумісна власність: виникає тільки у випадках, прямо

передбачених законом – власність без визначення часток, право одного

співвласника на все майно є таким же, як і права інших співвласників цього

майна. Володіння, користування і розпорядження майном здійснюється за взаємною

домовленістю.

№ 114. Поняття шкоди та збитків. Види збитків.

У ЦЗ вживаються два терміни: «відшкодування збитків» та «відшкодування

шкоди». Законодавча традиція розмежовує їх залежно від сфери виникнення

негативних наслідків. Якщо вони виникли через невиконання договору, то

вживається слово «збитки». Якщо ж сталися вони не у зв'язку з договором

(ушкодження здоров'я, каліцтво, смерть, пошкодження чи знищення майна), то

вживається слово «шкода». Збитки, і шкода - це грошовий вираз негативних

майнових наслідків, які виникли внаслідок невиконання юридичного обов'язку,

до стягнення яких присуджується особа. Збитки можуть виразитися у витратах,

яких особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням речі (наприклад,

при перевезенні їх залізницею). Збитками є витрати, які особа зробила або

мусить зробити для відновлення свого права. Протиправна поведінка в

договірних чи недоговірних відносинах може викликати неможливість одержання

доходів, які особа за звичайних обставин, коли б не сталося правопорушення,

могла б одержати. Через поставку недоброякісного товару покупець не одержав

доходу, який він мав реально одержати від його реалізації, якби не було

браку. Потерпілий, ставши інвалідом, не може продовжувати працювати. Йому

належить відшкодувати суму заробітку, яку він мав до каліцтва. Йдеться про

неодержану вигоду.

№ 115. Зобов'язання, що виникають внаслідок рятування чужого майна.

Шкода, понесена громадянином при рятуванні чужого майна від небезпеки, що

йому загрожувала, повинна бути відшкодована тією особою, майно якої рятував

потерпілий. Відшкодування шкоди виконується по рішенню особи, керуючого

органу, майно якої рятував потерпілий а при наявності спору – суд. Суб’єкти:

громадянин, який має право на відшкодування понесеної шкоди (кредитор);

організація, що зобов’язана цю шкоду відшкодувати (боржник). Зміст

зобов’язання складає право потерпілого одержати відшкодування шкоди і

обов’язок організації відшкодувати цю шкоду. Об’єкт зобов’язання –

відшкодування шкоди потерпілому, якої він зазнав, рятуючи майно.

№ 116. Предмет цивільного права.

Предметом цивільно-правового регулювання є: - майнові відносини; - особисті

немайнові відносини. Майнові відносини - це конкретні вольові економічні

відносини з приводу незалежності використання, переходу засобів виробництва,

предметів споживання й інших матеріальних благ. По змісту майнові відносини

поділяються на дві групи: - відносини власності; - відносини в сфері

товарообігу. Відносини власності, тобто майнові, відображають існуюче

розподіл матеріальних благ між визначеними особами. Майнові відносини в сфері

товарообігу - це відносини, зв'язані з переходом матеріальних благ від одних

суб'єктів (виробників) до інших (споживачам). Особисті немайнові відносини. У

даному випадку маються на увазі особисті, немайнові права на блага,

невіддільні від особистості: життя, здоров'я, честь, гідність, ім'я,

авторство. Вони індивідуалізують особистість, здійснюють її моральну оцінку з

боку суспільства. Зазначені права поділяються на групи: - особисті права,

зв'язані з майновими, наприклад особисті права авторів творів в області

науки, літератури, винаходів;- особисті права, які виникають незалежно від

майнових, тобто не зв'язані з ними, наприклад право на ім'я, честь, гідність.

№ 117. Дії як об'єкти цивільних прав.

Об'єктами цивільних прав можуть бути дії іншої особи. Проте, не будь-які дії,

а лише такі, внаслідок яких створюється певна річ, матеріальне благо. Термін

«дія» у цивільному праві має інше значення. Так, за договором купівлі-продажу

продавець і покупець вчиняють дії по передачі купленого майна і сплаті за

нього грошових сум. Але такі й подібні дії не можна розглядати як об'єкт

права, бо вони: а) є підставами виникнення, зміни чи припинення

правовідносин; б) можуть бути за дорученням правомочних осіб вчинені іншими

особами. Дії, як об'єкти цивільних прав, безпосередньо спрямовані на

створення певних матеріальних благ і не можуть бути відокремлені від самої

зобов'язальної особи. Серед дій як об'єктів цивільних прав особливе місце

посідають послуги — певна діяльність, яка створює не річ, а благо для

задоволення суспільних потреб. За допомогою послуги досягається певний

немайновий результат, що сам по собі є благом, має споживну вартість і стає

об'єктом цивільного права. Розрізняють три види послуг: фактичні (договір

схову, договір Перевезення); юридичні (договір доручення, договір комісії);

комплексні послуги, в яких поєднуються юридичні і фактичні послуги,

наприклад, договір експедиції.

№ 118. Підстави виникнення та припинення права власності.

Способи виникнення права власності: - первісні, при яких право власності на

майно виникає вперше чи незалежно від прав на нього попереднього власника. -

похідні, при яких право власності на майно переходить від однієї особи до

іншої. До первісних способів відносяться: 1.Переробка (специфікація);

2.Оволодіння; 3.Визнання майна без хазяїна (ст.137 ГК); 4.Реквізиція - це

оплатне вилучення майна, в інтересах суспільства, за рішенням органів

державної влади, при обставинах надзвичайного характеру; 5.Конфіскація - це

безоплатне вилучення у власника його майна за рішенням органів державної

влади у виді санкцій за здійснення правопорушень; 6.Націоналізація -

відчуження майна на користь держави; 7.Приватизація - відчуження майна від

держави. До похідних способів виникнення права власності відносяться всі

договори, спрямовані на передачу майна у власність (договір купівлі-продажу,

міни, постачання, позики й ін.), а також перехід майна в спадщину. Право

власність припиняється при настанні визначених юридичних фактів: 1.Обставини,

зв'язані з припиненням існування об'єкта права власності (наприклад, загибель

власності); 2.Обставини, зв'язані з припиненням існування суб'єкта права

власності (наприклад, смерть власника).

№ 119. Поняття та види застави.

Застава – безпосередня передача або інше виділення боржником певного свого

майна кредитору для забезпечення таким чином взятих зобов’язань, для

гарантування можливості задоволення кредитором своєї вимоги за рахунок цього

майна. Особа, яка майно в заставу, називається заставодавцем, а яка приймає –

заставодержателем. Може виникати як в силу договору, так і в силу закону

(застава вантажів у морського перевізника). Договір укладається в письмовій

формі. Вимагається нотаріальне посвідчення якщо предметом є нерухомість,

транспортні засоби чи космічні об’єкти. Види застави: 1) іпотека – застава

землі чи нерухомості, яка залишається у заставодавця; 2) заклад – застава

рухомого майна, що передається заставодержателю; 3) застава товарів в

переробці або обороті – можуть змінюватися предмети застави в залежності від

обороту сировини, матеріалів; 4) застава цінних паперів; 5) застава майнових

прав – предметом є належні заставодацю вимоги за зобов’язаннями, де він є

кредитором, або вимоги по зобов’язаннях, які виникнуть в майбутньому.

№ 120. Договір комісії.

Договір комісії – це договір, по якому одна сторона (комісіонер)

зобов'язується з доручення іншої сторони (комітента) зробити за винагороду

для комітента одну чи кілька угод від свого імені за рахунок комітента.

Відмінності договору комісії від договору доручення: комісіонер завжди діє

від свого власного імені; предметом договору комісії являються тільки угоди.

Кконсенсуальный; оплатний; двусторонній. За загальним правилом комісіонер не

відповідає перед комітентом за виконання третьою особою укладеної їм угоди.

Виключення складають: делькредере – чи порука поручительство комісіонера

перед комітентом за виконання укладеної їм угоди з третьою особою.

№ 121. Поняття та види джерел цивільного права України, їх характеристика.

Цивільне законодавство - це сукупність цивільно-правових законів і інших

цивільно-правових нормативних актів, розташованих у визначеному порядку

відповідно до їхньої юридичної чинності.

Основними джерелами цивільного законодавства є: Конституція України від 28

червня 1996 р. (ст.ст. 13, 14, 21, 22, 26, 32, 33, 41, 42, 47, 54, 55, 56);

нормативно-правові акти, прийняті Верховною Радою України (Цивільний кодекс

УРСР від 18 липня 1963 р., Закон УРСР “Про власність” від 7 лютого 1991 р.,

Закон України “Про підприємництво” від 7 лютого 1991 р., Закон України “Про

підприємства в Україні” від 27 березня 1991 р., Закон України “Про господарчі

товариства” від 19 вересня 1991 р., Закон України “Про цінні папери і фондову

біржу” від 18 червня 1991 р.); Декрети Кабінету Міністрів України; Укази

Президента України; Постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України;

нормативно-правові акти міністерств, відомств і державних комітетів України;

нормативно-правові акти органів місцевої влади і самоврядування України.

№ 122. Довіреність.

Дорученням визнається письмове уповноваження, видане однією особою іншій

особі для представництва перед третіми особами. Доручення може бути видано

тільки дієздатними громадянами і юридичними особами в рамках їхньої статутної

правосуб'єктності. Громадяни у віці від 15 до 18 років можуть самостійно

видавати доручення в межах тих прав, що можуть здійснювати самі. На інші

угоди й інші юридичні дії доручення таких осіб повинна бути забезпечена

згодою батьків, усиновителів чи попечителів. По змісту й обсягу повноважень

представника розрізняють три види доручень. Генеральні (загальні) доручення -

видаються для здійснення угод і інших юридичних дій протягом визначеного

періоду (наприклад, доручення на управління автомобілем із правом наступної

реалізації і передоручення); Спеціальні доручення - видаються на здійснення

ряду однорідних угод чи інших юридичних дій. До них відносяться доручення на

представництво в суді, на одержання товарно-матеріальних цінностей від

вантажоперевізника. Разові доручення - видаються для здійснення строго

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5