Подготовка к экзамену по МИ

Подготовка к экзамену по МИ

Глобалізація інформації як актуальна проблема міжнародних відносин.

Критерії глобалізації. 2

Теорія інформаційної цивілізації. Загальні положення. 3

Основні поняття міжнародної інформації 4

Джерела інформації 6

Джерела дезінформації 8

Джерела інформації по фірмах 8

Інформаційна безпека в сучасному світі 10

Проблема безпеки банківської інформації 13

Промисловий шпіонаж. 16

Інформаційні загрози 16

Інформаційна діяльність дипломатичних представництв в країні перебування

18

Інформаційне забезпечення візитів 19

Інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності торгівельно-економічних

місій 19

Технології public relations (PR) в зовнішній політиці. 20

Імідж держави та політичного лідера, Фірми. Проведення ПР кампанії.

Використання реклами для створення іміджу 22

Розвиток електронного ринку інформаційних послуг. 23

Електронна комерція, як система інформаційного маркетингу 24

Програма створення ВТЦ і джерела їх фінінсування 25

Інформаційна стратегія ЄС у галузі комунікацій. Європа і глобальне

інформацінйе суспільство 26

Програма «Шлях Європи до Інформаційного Суспільства. План Дій» (Europe’s

Way to the Information Society. An Action Plan) 27

Програма «Європейське Інформаційне Суспільство у Дії» (The 28

European Information Society in Action) 28

Характеристика Європейської конвенції про транскордонне телебачення 28

Проблема негативного впливу нових комунікаційних технологій на соціальні

права людини: погляд Європейського суспільства 30

Міжнародна політика Ради Європи в галузі комунікації. (аналіз 1-5-ої нарад

Комітету Міністрів РЄ з політики ЗМІ) 31

Національна участь у програмах ЄС. Програми залучення учасників в

електронну комерцію 32

Esprit 34

Темпус (Программа транс европейского сотрудничества в сфере высшего

образования) 35

Концепція інформаційної політики України. Міжнародна стратегія та

національна специфіка 36

Концепція побудови єдиного інформаційного простору СНД. Позиції держав-

учасниць і підходи авторів концепції. 40

ТНК 41

Інформаціна політика ООН. Діяльність департаменту економічної і соціальної

інформації 42

Характеристика 4-ї Великої Програми ЮНЕСКО 44

Регіональна інформаційна політика ЮНЕСКО (за документами 1989-1995 років)

45

НАТО 46

ОБСЕ 48

Доповідь Шона Макбрайда "Багато голосів - один світ". Диспропорції 49

в міжнародному інформаційному обміні. Економічні проблеми конкретно 49

Доповідь Бангемана "ЕС і глобальне інформаційне суспільство" 51

Глобалізація інформації як актуальна проблема міжнародних відносин.

Критерії глобалізації.

Вирішення глобальних проблем людства вимагає координованих зусиль всіх

учасників міжнародного співтовариства, вимагає високого рівня

взаємовідносин, що в сучасному розумінні називають обміном інформацією.

Міжнародна інформації послуговується двома термінами: міжнародна

інформація і міжнародна комунікація.

. Міжнародна комунікація – це процес безпосереднього обміну інформацією від

джерела інформації до реципієнта, а також і зворотний процес – тобто

реакція на наслідки цього процесу.

Інформація – глобальна проблема людства.

Розглядаючи інформацію та комунікацію, треба підкреслити два

таких моменти:

По-перше, інформація перетворилась на глобальну проблему, вона має

світовий, міжнародний характер.

По-друге, значно зросла роль інформації у вирішенні інших глобальних

міжнародних проблем, тобто вона стала складовою інших глобальних проблем,

таких як боротьба зі стихійними лихами, проблема біжинців, проблема

розподілу світових енергетичних ресурсів.

Інформація відтворює явища та закони зовнішнього світу і створює

можливості передбачення і перетворення дійсності в інтересах міжнародного

співтовариства. На відміну від інших ресурсів, які мають здатність

вичерпуватись, інформаційні ресурси не тільки відтворюються, але й

збільшуються протягом їх використання (тобто накопичення інформації у

вигляді фундаментальних та спеціалізованих знань, у вигляді необхідної

інформації зростає, і протягом останніх 10 років зросло майже в 30 разів).

Інформаційний фактор здійснив у житті міжнародного співтовариства найбільш

глибоку зміну за всю її історію. В реальному часі інформація об'єднала світ

в єдину інформаційну систему і зараз обумовлює технічні, суспільні,

політичні, соціальні та економічні системи. Існує вислів: "Хто володіє

інформацією, той володіє світом".

Інформація є стратегічним ресурсом людства і у багатьох законах

розвинених держав світу вона визначається як стратегічний ресурс держави,

який охороняється системою національної безпеки.

За класифікацією дослідників глобальних проблем людства

віднесення до глобальних проблем відбувається за такими

критеріями:

1) глобальні проблеми стосуються всього людства в цілому, кожної

соціальної групи і кожної людини, тобто мають всецивілізаційний характер;

2) ці проблеми виступають як об'єктивний фактор, що певною мірою

обумовлює розвиток усього світу;

3) глобальні проблеми вимагають для свого вирішення постійного

міжнародного співробітництва усіх держав і максимальних об'єднаних зусиль

усього людства. Невирішеність цих проблем створює загрозу для існування

цивілізації майбутнього планети.

За цими критеріями Інфрмація набула статусу глобальної проблеми,

оскільки сучасні засоби зв'язку глобалізували можливості передачі великих

масивів інформації за неймовірно короткий час, мультимедійні системи

здійснюють миттєву передачу інформації на будь-яку відстань, що впливає на

суспільні процеси в світі.

Кожна держава розглядає глобальні проблеми через призму своїх

національних інтересів. Наприклад, для країн Латинської Америки та

Карибського регіону проблема розвитку інфраструктури комунікацій є важливою

і актуальною, в той же час в країнах Північної Америки, Західної та

Північної Європи ця проблема є завершеною. Таким чином на міжнародних

форумах, в міжнародних організаціях та інших міжнародних інституціях

розробляються лише загальні принципи сприйняття глобальних проблем. Тобто

держави узгоджують свої інтереси: одні надають можливості для розвитку цієї

галузі, а інші просто розвивають цю галузь у себе. Таким чином

забезпечується рівномірний розвиток комунікацій у всьому суспільстві, у

всіх країнах.

4) Ще один аспект інформації як глобальної проблеми полягає у тому, що

глобальні проблеми міжнародного співтовариства мають завжди як складову і

проблему комунікацій. До таких глобальних проблем відносять на сьогодні

врегулювання міжнародних конфліктів, підтримання миру і безпеки у світі,

проблему голоду, проблема захисту навколишнього середовища, проблема

біжинців, проблема стихійних лих та епідемій. І звичайно інформація є

складовою таких глобальних проблем, як розподіл сировинних, продовольчих,

енергетичних ресурсів та розподіл інформаційних ресурсів, проблеми

демографії. Жодна з цих проблем не може бути вирішена без збору та аналізу

інформації по цій проблемі, а це є прерогативою процесу комунікацій.

5) Інформація за останній час сприяла тому, що нагальні проблеми

стають у центрі уваги міжнародного співтовариства у зв'язку з миттєвим

обігом інформації. Таким чином з'являється можливість швидше мобілізувати

ресурси усього міжнародного співтовариства і допомогти постраждалим.

6) Інформаційна криза.

Виявляється у таких моментах:

а) існує протиріччя між обмеженими можливостями людини по переробці

інформації і світовими інформаційними потоками;

б) виробництво значної кількості надлишкової інформації, що обмежує

доступ до корисної інформації;

в) порушення цілісності інформаційної системи внаслідок приватних,

відомчих і регіональних інтересів.

Інформаційна криза супроводжується інформаційним голодом, що став

характерним для усієї світової спільноти. Інформаційна криза може

розглядатися тільки у контексті міжнародних, соціальних і економічних

відносин.

Серед нормативних документів, за якими здійснюються міжнародні

інформаційні відносини можна визначити документи, які забороняють

розповсюдження інформації (вони є обов'язковими до виконання усіма країнами-

членами ООН і вони входять до національного законодавства кожної держави).

До таких документів належать:

. Резолюція Генеральної Асамблеї ООН № 110 частина 2 від 3.11.1947 –

засудження пропаганди агресивних війн;

. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права 1966 року, ст.20 –

заборона законом пропаганди агресії та насильства;

. Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації 1972

року – заборона пропаганди расової вищості;

. Загальна декларація прав людини (1948 р.), ст.19 (законспектувати частини

1 і 2)

. Конвенція про авторське право (Україна приєдналася до неї у 1995 році).

Але міжнародні документи ООН можуть носити як зобов'язуючий, так і

рекомендаційний характер. Якщо порушується зобов'язуючий документ, то на

державу накладаються штрафні санкції, в основному політичні і економічні. У

випадку порушення рекомендаційного документу, держава може відчути на собі

моральний або політичний тиск інших держав. Тобто рекомендаційні документи

створюються для того, щоб держава створила певні положення в національному

законодавстві.

Теорія інформаційної цивілізації. Загальні положення.

Глобальна роль інформації привела до появи в суспільстві концепції

інформаційної цивілізації. У зв'язку з цим 3 тисячоліття називають

тисячоліттям становлення інформаційної цивілізації і визначають

характеристики інформаційного суспільства.

Автори, що розглядали інформаційне суспільство: Збігнев Бжезинський,

Махлюен, Понятовський, Тофлер, Масуда, Белл.

Вони розглядали ІС як новий рівень в історії людства і основні цілі

нової концепції визначали дуже чітко:

1) створення єдиної комп'ютеризованої нації;

2) глобалізм інформаційного простору;

3) розвиток комунікаційних мереж;

4) вільний потік інформації незважаючи на кордони держав.

З точки зору розвитку суспільства, в даній характеристиці існують

положення, які зараз здаються неможливими (наприклад створення єдиної

комп'ютеризованої нації вважається утопічним). Справа в тому, що створення

інформаційної цивілізації залежить не лише від дослідників, а і від самого

суспільства. Зараз кожен із індивідуумів визначає для себе рівень насичення

інформацією: чи побутовий (на рівні мильних опер), чи спеціалізований. І

звичайно не можна заставити всіх користуватися інформацією на

спеціалізованому рівні.

Однак вже зараз певні положення цієї концепції починають

реалізовуватись. Так в японський дослідник Масуда розробив "План

інформаційного суспільства – національна мета Японії до 2000 року". На цей

план було асигновано десятки млрд. доларів, і Японія реалізувала його майже

повністю (крім створення регіональної системи життєдіяльності людини).

Компонентами цього плану є:

1) створення баз даних для управління від найвищого до місцевого

рівня;

2) комп'ютеризація усіх соціальних сфер суспільства;

3) створення системи інформаційного контролю за виконанням рішень на

всіх рівнях;

4) створення комп'ютерної системи охорони навколишнього середовища і

регіональної системи життєдіяльності людини.

Європейське співтовариство з 1994 року поставило завдання побудови

інформаційного суспільства в числі найбільш пріоритетних. Досягнутий

значний успіх у реалізації Плану дій (Europe and the global information

society. Recommendations to the European Council, May 1994), який визначив

стратегію просування Європи до інформаційного суспільства:

- успішно розпочата лібералізація телекомунікаційного сектору;

- вжиті заходи для забезпечення соціальної орієнтації інформаційного

суспільства, підтримки регіональних ініціатив для досягнення узгодженого

розвитку;

- сформульований план дій у сфері освіти;

- надана підтримка європейській індустрії виробництва змісту, яка, як

очікується, створить додатково приблизно 1 млн робочих місць протягом

наступних 10 років;***

- успішно втілені програми наукових розробок;

- Європейська Комісія стала важливим інструментом створення загальних

правил, які необхідні для переходу до глобального інформаційного

суспільства.

Враховуючи вже досягнуте, перед європейськими країнами ставлятся

нові завдання:

1. Покращити умови для бізнесу за допомогою ефективної та узгодженої

лібералізації телекомунікацій, створити необхідні умови для втілення

електронної торговлі.

2. Необхідний перехід до навчання протягом всього життя. У цьому

напрямку працює ініціатива "Навчання в інформаційному суспільстві".

3. Значні наслідки інформаційного суспільства для конкретної людини

зумовили дискусію, направлену на те, щоб поставити людей в центр

перетворень, що відбуваються. За результатами обговорення видана Зелена

книга "Життя і робота в інформаційному суспільстві: спочатку люди" (Green

Paper. Living and Working in the Information Society: People First.

European Comission, Belgium, 1996). Мова в ній йде про створення нових

робочих місць, охорону прав і свобод громадян, передусім недоторканності

приватного життя.

4. Сьогодні зрозумілою є важливість глобального співробітництва,

встановлення правил створення інформаційного суспільства. Вони стосуються

права на інтелектуальну власність, захист даних і таємницю приватного

життя, розповсюдження шкідливого і незаконого змісту, проблеми

оподаткування, інформаційну безпеку, використання частот, стандартів. Для

встановлення загальних правил у цих сферах необходні багатосторонні угоди в

рамках Всесвітньої Торгової Організації. (Europe at the Forefront of the

Global Information Society: Rolling Action Plan". Communication from the

European Comission to the Council, the European Parliament, the Economic

and Social Committee, and the Committee of the Regions, 1996.)***

Пріоритетні напрямки в політиці інформації та комунікації ЄС

такі:

Створення інтегрованої кампанії, що охоплює фундаментальні основи ЄС

Переслідування цілей інформаційної політики через її Представництва, офіси

і створення інформаційних і документаційних центрів у співпраці з

національними і регіональними авторитетами

Розвиток нових послуг у сфері мас-медіа, особливо в аудіо-відео просторі,

який є головним джерелом інформації для більшості громадян

. Постачання інформації, пристосованої до культур і мов різних країн чи

навіть цілих регіонів.

Основні поняття міжнародної інформації

До основних понять МІ відносять такі складові, як міжнародна

інформація, міжнародний інформаційний простір, інформаційні ресурси,

інформаційний потенціал, національний інформаційний продукт і джерела

інформації.

. Міжнародна інформація (МІ) визначається як сукупність відомостей, що

характеризують структуру, загальні властивості інформації. а також

питання, пов'язані з їх пошуком, аналізом та розповсюдженням в системі

міжнародних відносин (МВ).

МІ є складовою глобальної комунікації, мета якої – з'ясування

закономірностей взаємодії суспільства та інформації і формування

інформаційного суспільства. МІ орієнтована на інформаційне забезпечення

зовнішньої та внутрішньої політики, економічного курсу країн, національної

безпеки, на розвиток міжнародних зв'язків і входження держави у міжнародні

організації та інституції. В кожній країні є концепція державної

інформаційної політики, в якій визначаються різні аспекти інформаційного

забезпечення міжнародних відносин. Так, наприклад федеральна інформаційна

політика США спрямована на забезпечення доступу до інформації для кожного

індивіда, детальних зв'язків у своєму суспільстві і міжнародному

співтоваристві. Інформаційна політика України спрямована на захист власного

інформаційного простору, збереження інформаційного суверенітету і

забезпечення інформаційної безпеки держави.

Функції МІ полягають в узагальненій та професійній оцінці інформації,

прогнозуванні міжнародно-правових та економічних наслідків прийнятих

рішень, у створенні обгрунтованих пропозицій та рекомендацій щодо їх

реалізації.

Інформація належить до глобальних проблем світу, тому одним із понять

МІ є поняття міжнародний інформаційний простір (МІП). Міжнародна інформація

функціонує в МІП, який характеризується такими показниками:

. територія розповсюдження інформації за допомогою компонентів міжнародних

та національних систем зв'язку;

. інфраструктура, тобто технологічні засоби і можливості зберігання,

обробки і розповсюдження інформації по вертикалі і горизонталі;

. наявність міждержавної і національної комунікаційної політики, як

комплексу принципів і норм, що регулюють функціонування та використання

міжнародної інформації світовим співтовариством;

. наявність міжнародних і регіональних угод у галузі комунікацій, що

базуються на розумінні міжнародної ролі інформаційних процесів (ці

міжнародні угоди складають окрему галузь міжнародного права –

інформаційного права, яка зараз проходить фазу становлення і кодифікації

норм, становлення інститутів, що контролюють виконання цих норм. З питань

міжнародного інформаційного права можна подивитися книгу Колосова

"Міжнародне право", особлива частина);

. можливості доступу до інформації для громадськості та участь міжнародного

співтовариства у загальній системі зв'язку.

Кожна країна своїм законодавством визначає кордони своєї території і

звичайно, кордони своєї інформаційної території. Звичайно термін

"інформаційна територія держави" – це дещо умовний термін, тому що держава

не в силах припинити прийом інформації, що передається через численні

канали штучних супутників Землі її громадянами. Вона може лише контролювати

транслювання цих каналів на своїй території. Але за прийнятою конвенцією

"Про використання сигналів, що передаються через штучні супутники Землі",

країна має заплатити за право транслювання таких каналів, при порушенні

цієї умови на країну накладаються штрафні санкції до кількох млрд. доларів.

Декотрі країни в основі своєї інформаційної політики мають певні

ідеологічні засади, які забороняють населенню використовувати певну

інформацію. Зовсім недавно, коли в Ірані до влади прийшли релігійні партії,

вони заборонили прийом світської інформації на телеприймачі своєї країни,

таким чином обмеживши участь країни у світових інформаційних потоках. Були

навіть факти погрому приймаючої супутникової апаратури, що могла приймати

інформацію, що суперечить релігійній ідеології країни. Інший приклад:

нещодавно у Північній Кореї був запущений штучний супутник Землі, що

транслює дві ідеологічні пісні: про Кім Ір Сена і про Кім Чен Іра. У тій же

Північній Кореї видається журнал "Корея", він яскраво оформлений, якісно

виданий, але весь його матеріал має певний ідеологічний зміст: майже кожна

стаття починається словами "Всесвітньо відомий, визнаний вождь Кім Чен Ір

…"

Інформаційний простір має кілька визначень:

. Інформаційний простір – це система середовища буття людини, яка

забезпечує життєдіяльність будь-якої системи, зокрема – системи

міжнародних відносин. (Паньшин В.Н. "Концепция формирования

информационного пространства стран-участниц СНГ"*. Минск, 1996)

. Інформаційний простір – це система спільного використання національних

інформаційних ресурсів за узгодженими сферами і напрямками діяльності.

(О.Коган, "Теорія інформаційної взаємодії", 1996 рік).

. Інформаційний простір – це сума складних інформаційних технологій, які є

основою і визначальним компонентом промислово-економічного комплексу

транснаціональних спільнот, які впливають на формування світоглядних

процесів у суспільстві (Шрейдер "Теорія комунікацій").

МІП визначається конституційними нормами окремих держав, міжнародними

угодами та технічним забезпеченням процесу інформації. Він складається із

державних (національних) інформаційних просторів, регіональних просторів а

також просторів окремих територій.

У 1992 році на Україні широко обговорювалася проблема формування

інформаційного простору, знищення інформаційної експансії і створення

інформаційного суверенітету держави. В Європі послуговуються іншими

принципами. Там створюють єдиний інформаційний простір, який би включав в

себе інформаційні простори всіх країн і був би захищений від американської

експансії

На сьогодні окремі регіони і країни визначають квоти на присутність у

своєму інформаційному просторі транснаціональних монополій, інших держав та

приватних осіб. Наприклад, Європейське співтовариство визначило таке

співвідношення: 14% відводиться для вищезгаданих суб'єктів неєвропейського

походження, 86% – для європейських суб'єктів. Окремі країни, наприклад

Франція (яка проводить політику збереження франкофонії), виробляють

спеціальне законодавство на присутність в своєму інформаційному просторі

іншомовних (в даному випадку англомовних) представників.

Велике значення для формування і збереження національного

інформаційного простору має законодавство про рекламу. Європейська

конвенція про транскордонне телебачення від 1989 року має спеціальний

додаток і протокол про розповсюдження реклами у Європейському

інформаційному просторі, особливо якщо виробниками і розповсюдниками є

неєвропейські суб'єкти. Він встановлює максимум, що дорівнює 17%, тобто 83%

прибутку від реклами має залишатися в Європі.

. Інформаційні ресурси – це засоби, запаси, можливості і джерела

інформації, які визначають роль і місце держави в світі і виступають

стратегічним показником національного багатства країни.

Визначення інформаційних ресурсів є як в Конституції держави, так і в

загальних законам про інформацію і доступі до інформації.

"До інформаційних ресурсів України входить вся належна їй

інформація, незалежно від змісту, форм, часу і місця створення". (Закон

України "Про інформацію)

. Інформаційний потенціал – це сукупність інформаційних засобів країни, що

включають комп'ютерні мережі, національну систему інформації (національну

інфраструктуру), сукупність самої інформації а також різновиди

інформації. Сюди входять також інформаційно-аналітичні служби,

видавництва, кіно, засоби масової комунікації і електронні видання.

. Національний інформаційний продукт – матеріальний або нематеріальний

результат інформаційної діяльності, що створюється за допомогою поєднання

інтелектуальної діяльності людини та синтезованих засобів зв'язку.

Національний інформаційний потік включає в себе технічні можливості

інформації, компонентами яких є первісні засоби зв'язку (радіо, телефон,

телеграф, телебачення, аудіо-, відеокасети).

Інфраструктура національного інформаційного потоку на базі сучасних

комунікаційних технологій має такий вигляд: телеграф, телефон, факс,

персональний комп'ютер, сканер, супутник, оптичні волокна зв'язку, кабелі,

аудіо-відеоматеріали, бази даних. На сьогодні на території України в

інформаційному просторі працює 300 ретрансляторів, які передають міжнародну

і національну інформацію безпосередньо у пам'ять комп'ютерів, а потім – у

локальні системи.

. Конвергенція засобів зв'язку – це поєднання різних засобів зв'язку у

світових інформаційних мережах.

Джерела інформації

. Джерела інформації – це передбачені, або встановлені законом, носії

інформації, до яких входять документи, інші носії, що зберігають

інформацію, повідомлення засобів масової комунікації, фундаментальну

інформацію або публічні виступи.

Серед характеристик джерел інформації найважливішими є такі: статус

джерела, надійність, кваліфікація, довіра до джерела, цінність і вага

інформації. Усі джерела інформації поділяються на три типа: відкриті,

закриті і конфіденційні. Є також поділ на особистісні джерела і

опосередковані джерела. До особистісних джерел відносять безпосередньо

осіб: дипломати, офіційні представники уряду, співробітники дипломатичних

представництв а також інші офіційні особи, які висловлюють офіційну точку

зору.

Міжособистісні

Міжособистісні – це джерела, до яких належать особисті контакти із

щироким типом предстаництва: суспільні, політичні, ділові, культурні,

військові, соціальні економічні. Вони найчастіше використовуються у

дипломатичній практиці, у діяльності міжнародних організацій, у

посередництві між країнами, у врегулюванні міжнародних конфліктів та для

передачі особистісної інформації. Тобто це зустрічі президентів 1 на 1,

зутрічі дипломатів; До цих дхерел також можна віднести контакти, які

відбуваються на рівні міністрів відповідних відомств для вирішення

поточниз, конфліктих та кризовиз проблем. Міжособистісні джерела, часто

використовуються також у стратегічних напрямках діяльності, тобто

розвідкою, а особливо промисловою розвідкою.

. За інформацією ЦРУ 80% -- відкриті джерела, 9% -- конфіденційні джерела,

1% -- спецaгенти (тобто міжособистісні джерела).

Опосередковані

Опосередковані – це джерела, які виступають посередниками між

конкретним джерелом інформації і суспільством (громадською думкою). До них

відносять: засоби массової комунікації (газети, радіо, телебачення,

реклама), інформаційно аналітичні установи, електронні засоби комунікації,

архіви і бібліотеки та ін. джерела зберігання інформації. Тобто фактично

опосередковні джерела інформації – джерела із 2-х або третіх рук.

Опосередковані джерела поділяються на:

Офіційні

Офіційні – органи держ. викон. влади, спеціалізовані нуково-дослідні

інституції та установи, відомчі установи, силові структури та ін. держ.

органи, які виступають з офіцйною точкою зору. Крім того органи статистики,

інформаційно аналітичну економічну інформацію (тобто аналіз економіки

повсіх галузях діяльності держави), інформацію,яка подається установами соц

політики і працці, інститутом демографії (да інші установи, що вивчають

демографії), інформацію статистики промисловості (доходи, валовий збір,

кредити та ін.), інформацію силових структур. Є офіційна точка зору, якоїсь

установи (заява, нота) і є особиста точка зору представника цієї

організації це дві великі різниці.

Неофіційні

Неофіційні – це джерела, які використовують суб'єктивні оціночні

прогнози та аналізи соціально-економічної та політичної ситуації, політичні

партії і рухи, громадські організації та структури (політична артія, якщо

вона не є домінуючою в державі не може виступати від імені держави з

офіційної точки зору), соціологічні дослідження, аналітичні прогнози,

повідомлення засобів массової комунікації, якщо вони не є офіційними

представниками виконавчої влади (зараз в Україні офіційна точка зору

виконавчої влади висловлюється через газету «Урядовий кур'єр»), незалежні

соціологізні дослідження, джерела які стосуються певних релігійних

концессій та національних меншин.

Білшість міжнародних домовленостей відбувається за особистісними

контактами. Вступ України до Pади Європи включав до себе:

o представлення самій Pаді Європи,

o висновки експертів,

o особисті контакти українських дипломатів (вони займались шантажем,

домовленностями, та торгами з конкретними представниками) ці зутрічі дали

більше, ніж загальні виступи.

Зараз Україна має здійснити тиск на велику сімку, з метою вимагання

грошей для ліквідації фінансової кризи, це буде робитись особистими

контактами. Крім того деяку особливо важливу інформацію передають «із уст в

уста», тобто е.g. приїжджає посол і розповідає усно економічну інформацію,

що не можна довірити загальним засобам передачі інформації. Особливо

важливий той факт, що коли країна не має дипломатичних стосунків з іншою,

то в ролі таких дипломатів виступають представники релігійних конфессій. У

СРСР таких релігійних представників готувала спеціальна школа при КДБ, чи

безпосередньо КДБ.

Крім того офіційні та неофіційні д жерела поділяються на:

Відкриті

Відкриті – інформація, яка публікуєтсья в офіційних дослідженнях,

відомостях (ВР, кабмін), повідомлення про наукові розробки, діяльність

помисловості, банківської системи.

Поділяються на:

. Інформація загального характеру: політична, економічна, військова для

оцінки економічного та політичного потенціалу держави Така інформація

використовуються для складання прогнозів на довготривалий період а також

для прийняття рішеннб політичними, економічними та воєнними органами. Ця

інформація потрібна для політичної економічної стратегії, для дипломатії

під час переговорів і для планування політичних кроків у майбутньому.

. Спеціальна інформація, яка стосується конкретної галузі. Віна може мати

відношення до економіки, науни, сировинних ресурсів, віійськової справи.

Ця інформація – частина загального стратегічного платування а також

призначена для аналізу і прогнозування вузьким колом спеціалістів

. Інформація про окремих осіб. Цей розділ присутній в аналітичних центрах

майже всіх міністерств, відомств, розвідки. Цю інформацію збирають

підслуховуванням, стежкою, та ін. неконституційними методами. Інформація

про конкретних осіб лягає в основу діяльності дипломатичних

представництв, осільки робота з окремими особами дає велики результати на

міжнародному рівні.

Закриті

Закриті: до них належать: розвідувальні, дипломатичні, стртегічні,

статистичні джерела (наприклад статистика про продукцією військового

комплксу, інформація про кількість народжених і померлих), інформація про

новітні технології, які становлять держ. таємницю, а також всю інформація,

яка вважається таємною. До закритої інформації (джерела) відносять:

інформацію, що міститься у диррективіх і вкаівках посадовим особам, які

представляють державу на переговорах, консультаціях та нарадах з політичних

питаннь; інформацію про стратегію і планування зовнішньої політики;

відомості про номенклатуру, обсяги фінансування оперцій експорту та імпорту

озброєння. Кожна країна має закон «про держ. таємницю і національну

безпеку», і додаток «звіт відомостей, що становлять державну таємницю»

(!ознайомитисть!). Цей додаток встановлюється кабміном, публікується у

офіційних виданнях і змінюється відповідно змінам приоритетів держави.

Конфіденційні

Конфіденційні – джерела, які захищаються законом і які володіють

інформацією спеціального призначення з точки зору зацікавлених країн. Під

конфіденційнми джерелами розуміють документи публікації, технічні носії

інформації, технічні засоби обробки інформації, інформаційні продукти

промислової, інтелектуальної політичної сфери, а також інформація, яку

відносять до розвідувальної інформації. До них відносять джерела розвідки,

закриті джерела міністерств і відомств (є 3 ступіні секретності 5, 10, 15

років, після закіняення цього стоку інформацію можуть розсекретити –

оприлюднити). Конфіденційні джерела інформації, на які посилаються

проивирішенні тих чи інших питаннь (оприлюднені) завжди не називаються.

Конфіденційне джерело розкриваєтсья тільки у випадку проведення судового

слідства із санкцій прокурора, або коли інформація має характер, що

стосується життєдіяльності всієї цівілізації, життєдіяльності і існування

людства (наприклад, розробка бактеоріологічної зброї в Іраку, аварія на

ЧАЕС).

Джерела дезінформації

Ними можуть виступати: спеціалізовані відомства; опосередковані

джерела, які видають неперевірену інформацію (?тільки?). Ці джерела

найчастіше використовуютсья для перевірки на політичні економічні та

військові кроки держави, на вивчення думки громадськості щодо прийняття

рішень, для свідомого перекручування інформації з метою досягнення власних

інтересів.

Витік інформації (пробні шари). Це метод дизінформації для вивчення

думки громадскості. «Веер» – методика, коли інформація спочатку

розповсюджується в ін. країнах, а потім звідти просочується в нашу з

посилкою на зарубіжні джерела. !прочитати «стратегічна розвідка» Вашингтон

Плет!

Методи дезінформації дуже поширені, іх використовували (і будуть) на

макрорівні для певних цілей.

Джерела інформації по фірмах

Для вивчення фірм використовуються різні джерела інформації, за

якими:

. визначають фірми-конкуренти, їх стратегію і тактику,

. визначають фірми-нейтрали,

. розробляють оптимальну стратегію бізнесу,

. ведуть відбір оптимальних (можливих) контрагентів і відбір найбільш

конкурентноспроможного товару або послуги.

Вимоги до таких джерел інформації:

. достовірність

. повнота

. актуальність змісту

. точність даних.

Джерела інформації про фірми класифікують наступним чином:

1) інформація про фірми, яка надається міжнародними організаціями та

установами ООН;

2) інформація про фірми, яка надається спеціалізованими організаціями;

3) інформація, яка надається спеціалізованими банками даних;

4) інформація, яка надається спеціалізованими засобами масової комунікації

(діловими виданнями);

5) інформація, яка надається самою фірмою (фірмова інформація);

6) неформалізована особиста інформація.

Пояснення:

1. Такими джерелами інформації є міжнародні економічні організації системи

ООН, які складають досьє на фірми на основі інформаційних технологій.

Такі досьє називаються "ростерами", вони включають в себе інформацію про

промисловий розвиток регіонів, економічну та науково-технічну допомогу

країнам, що розвиваються. Сюди відносяться UNIDO (United Nations

Industrial Development Organization – Організація ООН з промисловому

розвитку), ПРООН (Програма розвитку ООН), ГАТТ (General Agreement on

Trade and Tariffs – Генеральна угода про тарифи і торгівлю), WTO (World

Trade Organization – Всесвітня торгова організація).

Одним із найдостовірніших джерел є UNIDO, вона має досьє на 800 тис.

фірм різного профілю. Структура і склад досьє UNIDO розроблена англійськими

спеціалістами в галузі маркетингу. Банк даних UNIDO про фірми і

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6