Подготовка к экзамену по МИ

входять до неї.

Інформаційні служби ООН висвітлюють проблеми, які зафіксовані у Статті

1 статуту ООН про діяльність міжнародного співтовариства. До таких проблем

відносять:

. вплив інформації на міжнародне співтовариство;

. використання новітніх комунікаційних технологій для прогресу цивілізації;

. збереження культурної ідентичності і самобутності в умовах інформаційної

експансії;

. забезпечення прав людини у галузі інформації і сприяння гуманітарному

розвитку людства.

3. Пропаганда ідеалів цієї організації серед народів світу. Це завдання

покладено на Департамент публічної інформації, а також на комітет з

інформації ООН та спеціалізовані установи ООН: UNESCO, UNIDO, UNIСEF і

ПРООН.

4. Регулювання міжнародних інформаційних потоків з метою усунення

диспропорцій в інформаційному обміні.

Цей напрямок був проголошений декларацією "Новий міжнародний

інформаційний порядок", однак, отримавши серйозну протидію з боку США та

Великобританії, був призупинений на світовому рівні, однак продовжується на

регіональному (через регіональні представництва та інформаційні місії,

Департамент економічної та соціальної інформації та політичного аналізу,

Економічну та Соціальну Раду – ЕКОСОС).

5. Сприяння "вільному потоку інформації" та усуненню перешкод вільній

конкуренції на світовому ринку інформаційних послуг.

Даний напрямок був проголошений на заміну Новому інформаційному

порядку на вимогу США та Великобританії. Він передбачає зняття обмежень

діяльності ТНК на міжнародному рівні (це однак не передбачає відміну таких

обмежень на національному та регіональному ринку, що зараз широко

використовується в Європі), забезпечення вільної конкуренції на ринку

інформації.

Діяльність Департаменту економічної і соціальної інформації та

політичного аналізу (ДЕСІПА).

Цей департамент було засновано 1993 року з метою розповсюдження

економічної та соціальної інформації як в самій організації, так і в її

представництвах, які сприяють гуманітарному розвитку країн третього світу

(Азії, Африки, Латинської Америки).

ДЕСІПА пропонує інформацію, що стосується вирішення глобальних

економічних проблем та конкретних економічних програм для підтримки країн,

що потребують економічного розвитку.

Приблизний бюджет цього підрозділу: 50 млн. доларів від ООН і 35 млн.

доларів позабюджетних надходжень.

Департамент публічної інформації

Це спеціалізована установа ООН, яка безпосередньо займається

розповсюдженням інформації про діяльність організації. Цей департамент має

мандат ООН на забезпечення інформацією міжнародного співтовариства для

розуміння цілей і принципів діяльності організації. Департамент публічної

інформації має три функціональних підрозділи, такі як:

1) підрозділ мас-медіа – вироблення та розповсюдження інформації для

країн-членів ООН про програмну діяльність організації а також

розповсюдження інформації у міжнародних інформаційних потоках за допомогою

мас-медіа.

2) бібліографічний підрозділ – контролює видавничі програми ООН,

здійснює інформаційну підтримку представництв і місій ООН у різних регіонах

світу і видає періодичні щорічники, такі як "Хроніка ООН", "Щорічник ООН" і

"Бізнес, що розвивається". Ці видання фінансуються Всесвітнім банком та

рядом регіональних банків

3) підрозділ забезпечення інформаційних послуг (інформаційний центр) –

впроваджує інформаційну стратегію ООН по тематичним напрямках. Цей

підрозділ видає два регулярних щорічники: "Розвиток Африки" та "Розвиток

світу сьогодні".

ООН за один фінансовий рік вкладає в бюджет Департаменту публічної

інформації 153 млн. доларів.

ЮНЕСКО «Информационное общество для всех»

В Среднесрочной стратегии ЮНЕСКО на 1996-2001 гг.предусматривается

уделить особое внимание вопросам применения коммуникационных и

информационных технологий в интересах развития, демократии и мира.

Наблюдающееся в последние несколько лет резкое ускорение развития и

использования информационных и коммуникационных технологий послужило

началом всемирного процесса перехода от «индустриального» к

«Информационному обществу». Фактически, все аспекты жизни используют все

большее влияние электронных сетей и технологий мультимедия, которые

порождают новые возможности и проблемы для всех. Каждому человеку, а также

группам и сообществам потребуется выработать совершенно иное мышление и

отношение, соответствующие нарождающейся «новой» цивилизации, основаной на

информации и знаниях.

В основе этих преобразований лежат технологические достижения,

к числу которых относятся:

. цифровая обработка различных видов информации – текста, чисел, звука и

изображения;

. искусственный интелект и внедрение в информационную продукцию и услуги

интерактивных интерфейсов;

. техника цифрового уплотнения и переключения;

. рост мощности компьютеров наряду с резким сокращением их стоимости;

. увеличение мощности спутников связи и др.

Новые возможности для развития

Особый интерес, в этом плане, для ЮНЕСКО представляет воздействие

информационных магистралей и технологий мультимедия на «интелектуальные»

сферы, которые занимают центральное место в процессе развития.

В области образования информационные технологии рассматриваются как

средство, дополняющее традиционную методику обучения для придания учебе

более еффективного характера, а также, расширяющее возможности и масштабы

самообучения. Например, современные системы образования, такие как

инициатива ЮНЕСКО «Обучение без границ».

В области научных исследований. Для ученых важнейшим преимуществом

информационной магистрали является возможность получать, распространять

научную информацию и обмениваться ею быстрее и в более широком масштабе.

В области окружающей среды. Тут важным есть создание Глобальных систем

наблюдений для экологического мониторинга, а также возможность

прогнозирования бедствий и катастроф и борьбы с их последствиями.

В области культуры. Доступ к культурной продукции и услугам

мультимедия через информационные магистрали обеспечит каждому

неограниченные возможности для приобщения к мировой культуре во всем ее

многообразии.

Средства массовой информации. Интерактивное телевидение и мультимедия

открывают перспективы не только для развлекательных, но для учебных и

культурных программ. Очевидные преимущества получают информационные

агенства, которые могут более еффективно готовить и распространять новости.

Новые проблемы

Центральная проблема, возникающая с построением информационного

общества, связана с тем, как будет эволюционировать «право на комуникацию»

в цифровом мире. Вопрос о доступе связан не только с физическим наличием и

стоимостью тех или иных услуг, но и с обеспечением того, чтобы потребитель

мог пользоваться услугами при минимальном уровне грамотности. В мире

информации и коммуникации имеется существенный риск изоляции населения,

проживающего в неблагоприятных условиях.

Другим важным аспектом является поддержание языкового и культурного

многообразия в информационном обществе. Например, 90 % баз данных в

Интернете представлено на английском языке.

Существуют также серьезные этические и правовые проблемы. К их числу

относятся следущие: конфиденциальность информации, регламентация содержания

информации, компьютерное пиратство и другие.

Воздействие компьютерной технологии на личность и ее социальное

поведение также носит противоречивый характер.

Роль ЮНЕСКО

ЮНЕСКО в соответствии со своим Уставом призвана способствовать

«сближению и взаимному пониманию народов путем использования всех средств

информации», помогать «сохранению, увеличению и распространению знаний».

С наступлением информационного века эти задачи не только сохранили

свою актуальность, но и приобрели новую остроту. При условии обеспечения

всеобщего доступа – независимо от расы, национальности, пола,

местонахождения, рода занятий или социального статуса – информационные и

коммуникационные технологии могут способствовать развитию действительно в

интересах человека.

Упомянутые концептуальные основы находят свое отражение в нынешней

Среднесрочной стратегии ЮНЕСКО (1996-2001 гг.), в которой

предусматривается, что Организация во взаимодействии с системой Организации

Объединенных Наций и международным сообществом в целом будет:

в рамках функции международного интелектуального сотрудничества

. поощрять и развивать анализ социального воздействия информационных

технологий;

. способствовать розработке международной политики по развитию

информационных магистралей;

. содействовать международной дискуссии по вопросам прав человека в

грядущий информационный век;

. содействовать развитию международного анализа основных этических и

культурных проблем в связи с информационными магистралями;

. участвовать в процессе пересмотра авторского права и конвенции об

интелектуальной собственности;

. поощрять создание и распространение методов обработки информации;

в рамках функции технического содействия

. оказывать помощь государствам-членам в разработке национальной политики и

стратегий в целях оптимального использования информации;

. содействовать использованию информационных сетей и новаторских технологий

мультимедия для стимулирования развития в областях компетенции

Организации.

Характеристика 4-ї Великої Програми ЮНЕСКО

До прийняття 4-ї Великої Програми, ЮНЕСКО працювало над проблемами

комунікації, інформації та телематики в рамках інших програм.

Основою 4-ї Великої Програми ЮНЕСКО є:

1. Програма IV.I ЮНЕСКО;

2. Проект ЮНЕСКО «Етнічні та соціокультурні проблеми нового інформаційного

суспільства;

3. Програма IV.II ЮНЕСКО.

Таким чином, 4-а Велика Програма ЮНЕСКО складається з трьох частин, в

кожній з яких узагальнено та глибше опрацьовано основні принципи вище

перелічених документів ЮНЕСКО.

В Програмі IV.I ЮНЕСКО в 4-ій Великій Програмі ЮНЕСКО

простежуються наступні проблеми:

1) захист свободи слова та захист преси;

2) забезпечення розвитку незалежних ЗМІ;

3) сприяння розвитку незалежних радіомовних ЗМІ;

4) запевняти країни-члени організації фінансово та технічно допомогати

утворенню радіомовних організацій;

5) сприяння поширенню освітньої та культурної задачі ЗМІ;

6) збільшення ролі жінок в роботі ЗМІ, особливо шляхом допомоги розширенню

мережі WOMMED/FEMMED;

7) продовження допомоги впровадженню та розвитку на регіональному рівні

Програми «Пам’ять Світу»;

8) полегшення доступу до інформації широким колам населення;

9) допомога країнам-членам організації формулювати національну та

регіональну політику розвитку інформаційних технологій;

10) провадження підтримки ініціатив країн-членів в галузі інформації та

комунікації;

З Проекту «Етнічні та соціокультурні проблеми нового

інформаційного суспільства» в 4-ій Великій Програмі ЮНЕСКО

закладені наступні проблеми:

1. стимулювання відображення соціокультурних надбань суспільства у

впровадженні нових технологій та всілякому розвитку кіберпростору;

2. збирання та аналіз даних, аналізів та різноманітних досвідів, що

стосуються культурних та освітніх аспектів в інформаційному суспільстві,

що з’являється.

3. З Програми IV.II ЮНЕСКО в 4-ій Великій Програмі ЮНЕСКО взято наступні

проблеми:

4. продовження підтримки і розвитку проектів, що стосуються комунікації;

5. участь у підготовці професіоналів з комунікації і допомога розширенню

мережі ЮНЕСКО з комунікації (ORBICOM);

6. підтримка розвитку загальнонаціональних ЗМІ;

7. підтримка та заохочення розвитку та розповсюдження виробництва, на

національному та на міжнародному рівнях, аудіовізуальної продукції з

країн, що розвиваються;

8. підтримка розвитку бібліотечних та інформаційних послуг;

9. сприяння проведенню міжнародних зустрічей, брифінгів з питань інформації

та комунікації;

10. допомога впровадженню найкращих проектів з модернізації найвідоміших у

світі бібліотек;

11. сприяння модернізації архівних послуг;

12. сприяння впровадженню електронних мереж;

13. збільшення ролі Організації, у рамках її компетенції, в прийнятті

програм з інформації та комунікації та співробітництво з іншими

Організаціями у рамках їх основних програм з інформації та комунікації;

14. участь у підготовці спеціалістів і користувачів комп’ютерної техніки.

Регіональна інформаційна політика ЮНЕСКО (за документами 1989-1995

років)

У відповідності із концепцією "вільного потоку інформації",

проголошеною ЮНЕСКО наприкінці 1989 років, був прийнятий середньостроковий

план на 1990-1995 роки – "Комунікація на службі людству". Він містить такі

4 основні мети:

1) інвестиції в інфраструктуру, збільшення та модернізація

комунікативних мереж у країнах, що розвиваються;

2) підготовка людських ресурсів, віддання пріоритетів освіті,

відповідній технології та прикладним дослідженням;

3) підготовка праць з проблем соціокультурного впливу комунікаційних

медіа та нових технологій на культурну ідентичність народів;

4) розвиток програм, націлених на освіту тих, хто користується

комунікаційними медіа, з метою навчити їх критично орієнтуватись в

отриманій інформації і вміти зробити відбір її, щоб зреагувати на можливі

маніпуляції і захистити свої права громадян.[1]

В рамках цього середньострокового плану була прийнята Нова

стратегія в галузі комунікації, основними положеннями якої є:

. сприяння вільному, більш широкому та збалансованому розповсюдженню

інформації як на міжнародному так і на національному рівнях;

. розвиток всіх засобів, що можуть укріпити позиції країн, що розвиваються

в світових інформаційних потоках.

З метою їх реалізації ЮНЕСКО та ООН провели 4 семінари: у м. Віндхук

(Намібія, 1991 рік), Алма-Ата (Казахстан, 1992 рік), Сантьяго (Чілі, 1994

рік), Сана (Йемен, 1996 рік), Софія (Болгарія, 1997 рік). Результатом цих

семінарів стало прийняття декларацій, які мали схожий зміст і спільну мету:

сприяння незалежним і плюралістичним засобам масової інформації відповідно

у Африці, Азії, Латинській Америці та Карибському регіоні, арабських

державах, країнах Центральної та Східної Європи.

Учасники семінарів, посилаючись на Загальну декларацію прав людини, що

проголошує право на інформацію одним із основних прав людини та принципи

"вільного потоку інформації", проголошені у 1989 році, наголошували, що

свобода преси, як складова частина свободи слова, є одним із головних

елементів сучасної демократії, і тому підтримка незалежної, плюралістичної

та вільної преси суттєво необхідна для демократичного та економічного

розвитку будь-якої країни. Висвітлюючи реальні факти обмеження діяльності

журналістів у світі (наприклад, в Африці, щонайменше 17 журналістів, за

даними Віндхукської декларації, утримуються у в'язницях, 48 були вбиті в

період 1969-1990 рр.), створення урядом штучних бар'єрів на шляху їх

діяльності: обмеження закупівлі паперу, цензура, системи ліцензування та

контролю, учасники закликали світове співтовариство в особі Генеральної

Асамблеї ООН, а також Програми розвитку ООН (ПРООН), ЮНЕСКО та Міжнародної

програми розвитку комунікацій (МПРК):

. розглянути законодавство країн даних регіонів, а також практичні приклади

обмежень з наступним винесенням рекомендацій на розгляд відповідних

урядів;

. сприяти забезпеченню прав журналістів та їх асоціацій;

. заохочувати співпрацю друкованих ЗМІ різних країн з метою підвищення

кваліфікації журналістів та збільшення інформаційної бази видань, тощо.

Учасники семінарів запропонували такі загальні для всіх регіонів

напрямки підтримки вільної преси:

1. Сприяння втіленню ідеї "вільного потоку інформації": створення

інформаційних центрів для доступу до світових мереж інформації,

ознайомлення з новими технологіями, обміну новинами між країнами.

2. Підготовка спеціалістів: сприяння розвитку національних та

регіональних семінарів та курсів підготовки спеціалістів з питань

міжнародних принципів свободи слова, незалежності журналістів; технічних та

економічних (маркетинг, реклама, податки) аспектів діяльності ЗМІ; обміну

викладацьким складом між країнами тощо.

3. Безпека журналістів: підтримка права журналістів на безпечне

виконання своїх професійних обов'язків і створення центів їх підтримки в

рамках проекту "Міжнародна свобода обміну інформацією" (IFEX –

International Freedom of Information Exchange).

4. Неурядове мовлення: заохочувати незалежні від уряду та офіційної

позиції засоби масової інформації, які б замінили існуючі нині

контрольовані державою ЗМІ.

5. Професійні асоціації: надати допомогу журналістам у створенні

дійсно незалежних асоціацій, синдикатів та професійних союзів.

6. Економічні питання: вирішення проблем з постачанням газетного

паперу, альтернативних засобів друку та розповсюдження газет та журналів, а

також альтернативних шляхів отримання дешевих кредитів та зниження

податкового тиску на друковані видання.

7. Обладнання та технологія: консультації про технології для малих ЗМІ

від ЮНЕСКО, Міжнародного союзу електрозв'язку, МПРК, Міжурядової програми

по інформатиці, а також Загальної програми по інформації ООН, а також

створення ними мереж розповсюдження, центрів документації та баз даних з

метою надання доступу до міжнародної інформації, довідковим посібникам,

текстам, CD-ROM та іншим видам навчальних матеріалів.

Дослідницька діяльність: рекомендувати засобам масової інформації, науково-

дослідним інститутам та іншим структурам здійснювати дослідження впливу

комунікації на суспільство, на культуру народу тощо.

НАТО

У квітні 1949 року Північноатлантичний договір заснував Альянс

незалежних держав, об'єднаних спільними інтересами задля збереження миру і

захисту своєї свободи шляхом зміцнення політичної солідарності та

забезпечення обороноздатності, достатньої для стримування, а в разі потреби

і відсічі будь-яким спрямованим проти них формам агресії. Створений

відповідно до Статті 51 Статуту Організації Об'єднаних Націй, яка

підтверджує невід'ємне право на індивідуальну чи колективну оборону, Альянс

є спілкою вільних держав, об'єднаних рішучістю зберегти свою безпеку,

спираючсь на взаємні гарантії і стабільні стосунки з іншими країнами.

Організація Північноатлантичного договору (НАТО) передбачає таку

структуру, яка уможливлює досягнення обраної мети. Це—міжурядова

організація, у якій всі держави-члени зберігають суверенність і

незалежність. Вона є форумом, де держави-члени консультуються з будь-якого

питання, що виникає, та ухвалюють рішення стосовно політичних і військових

проблем, котрі заторкують їхню безпеку. Ця організаіия має необхідні

органи, які забезпечують консультації і співробітниіггво між ії членами у

політичній, військовій, економічній, науковій та інших — невійськових —

галузях.

Першочергове завдання НАТО — захищати свободу й безпеку усіх її членів

політичними та військовими засобами, згідно з принципами Статуту

Організації Об'єднаних Націй. Грунтуючись на ідеалах демократії, прав

людини і верховенства права. Альянс від моменту заснування спрямовує свою

діяльністі, на встановлення справедливого порядку й міцного миру в Європі.

Ця його найвища мета лишається незмінною. Крім того. НАТО є

трансатлантичною сполучною ланкою, що поєднує безпеку Північної Америки з

безпекою Європи. Нарешті. НАТО — це конкретний вияв ефективних спільних

зусиль її членів задля підтримки своїх колективних інтересів.

Основним принципом діяльності Альянсу є дотримання спільних

зобов'язань і здійснення суверенними державами співробітництва на основі

неподільності безпеки членів Альянсу. Саме на таких засадах розвиваються

нині нові, основані на співробітництві структури безпеки, котрі

відповідають інтересам нової Європи.

Північноатлантичний блок через ЗМІ здійснює вплив не лише на країни-

партнери, а й на світову громадську думку в цілому. Саме для виконання цих

функцій і було створено Бюро НАТО з інформації та друку; Службу друку та

ЗМК; Комітет НАТО у справах інформації та культурних зв’язків. Всі ці

органи діють відповідно до Робочого плану Ради північноатлантичного альянсу

(РПАС), який у своїй частині, присвячений інформаційній діяльності,

передбачає:

. проведення спільних засідань;

. поширення інформації через дипломатичні канали та посольства держав-

членів НАТО;

. поширення інформації за допомогою електронних засобів комунікації;

. групові видання Альянсу;

. організацію семінарів та конференцій стосовно питань безпеки;

. надання стипендій для вивчення демократичних інститутів та інше

Щодо Бюро інформації та друку НАТО, то воно опікується також двома

програмами надання стипендій на наукові дослідження. В рамках першої

програми, заснованої в 1956 р., надаються стипендії аспірантам та іншим

громадянам країн — членів НАТО з метою підтримки наукової та дослідницької

роботи у галузях, пов'язаних з діяльністю Альянсу. Друга програма,

започаткована в 1989 р., передбачає надання стипендій громадянам країн

Центральної та Східної Європи для наукових досліджень, присвячених

демократичним інститутам Заходу.

За підтримання щоденних контактів із засобами масової інформації

відповідає Служба друку та засобів масової інформації, якій доручено

передавати журналістам офіційні заяви та повідомлення, організовувати

інтерв'ю з Генеральним секретарем, відповідати на запити журналістів та

забезпечувати відвідання НАТО представниками засобів масової інформації.

Існує низка неурядових організацій, котрі підтримують НАТО і

відіграють важливу роль у поширенні інформації про цілі та політику

Альянсу. Бюро інформації та друку НАТО допомагає цим організаціям у

здійсненні їхньої діяльності. До них. зокрема, належать національні

Атлантичні комітети чи асоціації, національні та міжнародні структури,

такі, зокрема, як Північноатлантична асамблея, що об'єднує парламентарів

держав-членів НАТО, Міжсоюзницька конфедерація офіцерів запасу, де

представлені 12 держав — членів НАТО.

Бюро інформації та друку НАТО надає необхідну допомогу неурядовим

організаціям та інформаційним центрам у країнах — учасницях РПАС, зокрема у

тому, що стосується програм відвідування НАТО, семінарів, конференцій та

видавничої діяльності.

Атлантичний альянс здійснює свою політику в галузі безпеки за

допомогою таких засобів:

. збереження військового потенціалу, достатнього для того, щоб запобігти

війні і забезпечити ефективну оборону, забезпечення загального

потенціалу, необхідного для врегулювання криз, які можуть впливати на

безпеку держав-членів;

. активне сприяння діалогу з іншими державами;

. розвиток нового, побудованого на співробітництві підходу де європейської

безпеки, зокрема сприяння заходам. покликаним надати поступу процесові

контролю над озброєннями та роззброєння.

ОБСЕ

Організація з безпеки і співробітництва у Європі ( попередня назва

Нарада з питань безпеки і співробітництва в Європі, була заснована як

політичний консультативний процес). Секрітаріат ОБСЕ знаходиться у Відні

(Австрія). До організації входять 53 країни з Європи, Центральної Азії та

Північної Америки.

3 січня 1995 року вона набула статусу міжнародної організації. ОБСЕ є

урядовою організацією. До компетенції ОБСЕ входить проведення саммітів,

форумів, нарад, політичних консультацій з питань безпеки та співробітництва

в Європі, взаємовідносин в різних сферах між ОБСЕ, НАТО, ЗЕС, ЄС, СНД, з

питань прав людини і демократії.

Мета діяльності:

. забезпечення безпеки в регіоні ОБСЕ;

. співробітництво в галузі економічної науки, техніки і оточуючого

середовища;

. демократія і права людини;

. миротворчість.

Напрями діяльності:

. запобігання та врегулювання конфліктів;

. діяльність в гуманітарній сфері (забезпечення дотримання прав людини).

ОБСЕ була створена в 1975 році. В цьому ж році в Хельсінки була

проведена Нарада з питань безпеки, в результаті якої був прийнятий

Хельсінський акт (який ніс в собі рекомендації для країн Європи з питань

співіснування). В гуманітарній сфері увага приділялась:

. покращенню розповсюдження і доступу до усної, печатної, кіно-, радіо- та

телевізійної інформації та розширенню інформаційного обміну;

. заохоченню співробітництва в галузі інформації на базі коротко та

довгострокових угод;

. покращенню умов здійснення журналістської діяльності на теріторії іншої

держави-учасниці.

Заключний акт був підписаний Високими Представниками 32 Європейських

держав-учасниць, Канади і США. В ньому перед країнами-членами ОБСЕ були

поставлені такі головні задачі:

1. необмежений доступ та можливість розповсюдження інформації;

2. вільний обмін ідеями у формі слова чи зображення (незалежно від

територіальних та мовних бар’єрів)

Мадридська зустріч держав-учасниць ОБСЕ (1980-1983 р.) завдяки

загальному погіршеню відносин Схід-Захід була присвячена питанням

роззброєння. Хоча були внесені і конкретні положення про покращення умов

праці журналіста та свободу доступу до іноземних носіїв інформації, але в

цілому ці завдання не були втілені в життя.

Віденська зустріч (1986-1989 р.) було досягнуто згоди про роведення у

1989 році у Лондоні Інформаційного форуму. У заключному документі

Віденської зустрічі в розділі, який стосувався інформації, увага була

зосереджена на заохоченні співробітництва у галузі інформації та покращення

умов роботи журналістів.

В Лондоні з 18 квітня по 21 травня 1989 року відбувся Інформаційний

форум. Мандат, узгоджений у Відні передбачав розгляд питань Заключного

документу. Основними пропозиціями, винесеними на обговорення були:

. сприяння співробітництву і здійсненню спільних проектів на комерційній

основі з метою створення сучасних засобів зв’язку;

. узгодження технічних норм і стандартів, що стосуються засобів

розповсюдження, передачі та зберігання інформації;

. стандартизація, інтегрування та кодування інформації;

. усунення перешкод на шляху отримання і розповсюдження інформації через

ЗМІ;

. та інші, які були подані раніше (насамперед покращення умов роботи

журналістів у всіх країнах-учасницях).

В Парижі, згідно з рішенням Віденської зустрічі, з 30 травня по 23

червня 1989 року пройшла І Нарада конференції з питань людського виміру

ОБСЕ. Результатом її стало узагальнення накопиченого досвіду на основі

принципів ОБСЕ та положень Хельсинського Заключного акту.

Він був викладений у Парижській хартії для нової Європи яка

констатувала, що “ера конфронтації і розколу Європи скінчілася”. Основними

принципами є:

. повага до сувернітету;

. утримання від використання сили погрози її використання;

. непорушність кордонів;

. територіальна цілісність держав;

. мирне врегулювання суперечок;

. невтручання у внутрішні справи інших країн;

. повага до прав людини та право на самовизначення;

. співробітництво між державами;

. сумлінне виконання забов’язань.

Крім того Хартією було засновано такі постійнодіючі органи ОБСЕ:

1) Рада міністрів акордонних справ;

2) Центр попередження конфліктів;

3) Парламентська Ассамблея

Самміт ОБСЕ (Хельсінки ІІ липень 1992 р.)

Заключний документ “Виклик часу змін”. Основна увага приділялась змінам

на пострадянському просторі. Національно-етнічні конфлікти у новостворених

державах були визнані головною загрозою безпеці в Єаропі. Був створений

Форум з питань співробітництва у галузі безпеки, та заснована нова посада –

Верховний комісар ОБСЕ з питань національних меншин.

Будапешт (листопад-грудень 1994 р.)

Результатом цього Самміту стало рішення про розробку моделі спільної

та всеохоплюючої безпеки для Європи і всього регіона ОБСЕ на 21 ст. Були

визначені конкретні параметри формування нової моделі, які відповідали б

змінам в геополітичній ситуації в районі.

Віденська декларація (1994 р.) складається з 4-х резолюцій:

. Забезпечення безпеки в регіоні ОБСЕ;

. Співробітництво в галузі економіки, науки, техніки та навколишнього

середовища;

. Демократія і права людини;

. Проблеми колишньої Югославії.

Нова модель безпеки повинна базуватись на таких загальнолюдських

цінностях як і розвиток демократії, людського фактору та гуманізма в усіх

сферах сучасного суспільства для формування правової держави і

громадянського суспільства, тісного взаємозв’язку політичного плюралізму та

функціонування ринкової економіки на базі рівності і захисту всіх форм

власності, сприяння покращенню умов життя.

Модель безпеки повинна базуватися на :

. 10 принципах Хельсінського Заключного Акту;

. Парижзькій Хартії, Хельсінському документі від 1992 р., Будапештському

документі (1994 р.) – “На шляху до істиного партнерства в нову епоху”;

. Нормах і високих стандартах ОБСЕ.

Ліссабонський самміт ОБСЕ (грудень 1996 р.)

Основним документом стала декларація “Про модель спільної та

всеохоплюючої безпеки для Європи ХХІ ст”. В ній був зафіксований ряд

положень , які визначають контури майбутнього європейського устрою,

домовленість про обов’язкове урахування законних інтересів безпеки

нейтральних держав, принцип співробітництва МО і структур, що займаються

питаннями безпеки (мається на увазі неприйнятність претензій на домінування

певної організації чи груп держав). Також на цьому самміті був прийнятий

документ про оновленя Договору про звичайні збройні сили.

Україна стала членом ОБСЕ в січні 1992 року. В листопаді –грудні

українська делегація приймала участь в VI сесії Парламентської Ассамблеї

ОБСЕ. Виключний пункт про надання дійової допомоги Україні.

Доповідь Шона Макбрайда "Багато голосів - один світ". Диспропорції в

міжнародному інформаційному обміні. Економічні проблеми конкретно

Розділ: економіка та комунікація

Коммуникация в наши дни предлагает наилучшие перспективы роста в

промышленно развитых обществах и может рассматриваться как точка опоры

мировой экономики. Современная коммуникация подчас делает несущественным

географическое положение предприятия, позволяет переводить многие заводы и

фабрики в отдельные районы, представляет более широкий выбор

месторасположения для разных отраслей промышленности и других видов

отраслей, таких как, торговля, банковское дело и авиалинии.

Информация - а точнее, возможность передавать, хранить, использовать

информацию - является ключевым экономическим ресурсом наряду с энергией и

сырьём

Некоторые развивающиеся страны пренебрегают защитой своей

независимости в сфере коммуникации, и экономические неравновесия в этой

сфере между нациями, равно как и регионами дают основания для беспокойства.

Если их не преодолеть, технический процесс сделает их ещё больше

разительными. В развитых странах проявление новых видов техники и

коммуникации последовало за промышленной революцией после достаточного

промежутка времени; но развивающиеся страны не могут этого повторить

отчасти потому, что испытывают насущную потребность в ускорении своего

развития, а отчасти потому, что промышленная революция и революция

информатики наступает на них одновременно.

Ресурсы коммуникации в мировом масштабе распределены неравномерно.

Некоторые страны имеют полную возможность отбора информации, отвечающей их

нуждам; у других такая возможность весьма невелика , и это является

значительной помехой их развития. Эти диспропорции особенно ярко выражены в

сфере науки и техники и имеют наиболее серьёзные последствия

НТИ (научно-техническая информация) является ныне жизненно важным

экономическим ресурсом, которым следует делиться более щедро и широко,

поскольку он является плодом усилия и мышления людей во многих странах. НТИ

несомненно является ключом к независимому национальному развитию

повсеместно, представляя собой в то же время основной фактор

координированного прогресса человечества.

Существует особая необходимость в сосредоточении усилий на развитии

национальных инфраструктур с доступом к мировым источникам НТИ. Они смогут

обогатить всемирный фонд информации знаниями местного происхождения, так

как это является одной из предпосылок успешного независимого национального

развития.

Хотя себестоимость многих видов продукции коммуникации постепенно

снижается, капиталовложения, необходимые для их производства, возрастают.

По этой причине страны с избытком капитала имеют в данной ситуации заметное

структурное преимущество в перспективах на будущее. Эта экономическая

реальность связывает проблемы коммуникации с новым международным

экономическим порядком. Перемены, необходимые в областях экономики и

коммуникации, тесно переплетены как части единого процесса достижения более

справедливого международного разделения труда.

Рассматриваемая как инструмент экономического развития, либо как

объект экономического исследования, коммуникация требует новых

исследований, которые должны насколько возможно проводиться путём

сопоставления данных.

Диспропорции и неравенства

Давно одобренные принципы, принявшие форму диспропорций и неравенства,

являются главной причиной современных конфликтов.

В период основания ООН и ЮНЕСКО был провозглашен принцип свободы и

свободного распространения информации. Однако сейчас ясно, что "свободный

поток" – не более чем односторонний поток, в котором задают тон развитые

страны. И это понимают все. Однако нет практического согласия по поводу

разрешения данной проблемы и желательных политических методах.

Диспропорция в распространении новостей имеет несколько форм и

уровней:

а) между развитыми и развивающимися странами (из-за неравномерной

инфраструктуры);

б) между развитыми странами с различными политическими и социальными

инфраструктурами (во время составления Доклада МакБрайда еще существовал

СССР, которому в данной формулировке противопоставляются развитые страны

Запада);

в) между развитыми странами с одной полит. и социальной системой, но

разными по размерам;

г) между самими странами третьего мира;

д) между политическими, экономическими и др. новостями;

е) между "хорошими" и "дурными" новостями;

ж) между информацией о внутренней жизни страны и о международных

отношениях.

Эти диспропорции влияют на все сферы общественной жизни, т.е.

существует неравновесие в отношении стратегической информации, необходимой

для принятия решений.

В будущем диспропорция между теми, кто имеет доступ к информации и

теми, кто такого доступа не имеет, будет возрастать, так как хотя источники

информации и увеличили свой выход, но и деятели комуникации тоже укрепили

свои позиции в контроле информации.

Диспропорции внутри страны

Такие диспропорции существуют во всех без исключения странах. Причиной

из есть, например, то, что телевизоры в основном сосредоточены в городах (в

ряде развивающихся стран телепередатчики не в состоянии охватить всю

страну), 9/10 печатных изданий выходит в городах, ограничивая негородское

население в информации. Кроме того, существует проблема неграмотности, а

также то, что во многих странах население говорит на различных языках, на

которых иногда невозможно выпускать печатную продукцию, а тем более радио и

телепрограммы. Кроме того, существует факт доминирования городских элит

(так в Афганистане 87% радиопрограмм посвящено событиям в столице)

Диспропорции между регионами

Данный вид диспропорций хорошо виден на том факте, что на

развивающийся мир (Азия, Африка, Латинская Америка), в которых проживает ѕ

населения планеты, приходится только половина газет, издаваемых во всем

мире. В Северной Америке один экземпляр газеты приходится на 3 человек, в

Африке – на 90 человек, в Азии – на 15. 8 африканских территорий и 3

арабских государства вовсе не имеют ежедневных газет. Еще в 13 существует

единственная такая газета.

Неравенство между развитыми и развивающимися странами

По данным статистики, гигантский разрыв существует между странами, где

ВВП на душу населения больше 2500 дол. (развитые страны, группа С) и теми,

где он меньше 400 дол. в год (группа А). В первых, на 1000 жителей

приходится 741 радиоприемник, 338 телевизоров и 352 телефона, в то время

как в группе А эти показатели соответственно равны 56, 5.4 и 1.3.

Происходит это из-за разницы в стоимости средств приема. Так, например, в

странах группы А цветной телевизор стоит 100-300 человеко-часов, а в

Бразилии – 1520 человеко-часов.

Этот разрыв имеет тенденцию увеличиваться (из-за того, что богатство

порождает богатство, а также из-за разницы в приросте населения).

К уменьшению неравенства

Развивающиеся страны прилагают огромные усилия, чтобы расширить СМИ.

Так количество радиоприемников в Африке возросло более чем в 7 раз,

телевизоров – более чем в 20 раз; в Латинской Америке эти показатели

соответственно равны 4 и 10 раз. Это намного больше, чем в развитых

странах, но высокий уровень развитых стран сохраняет неравенство.

Развивающиеся страны сегодня озабочены также еще одним фактом:

развитые страны используют 90% электромагнитного спектра и геостационарной

орбиты Земли, что должно являться ресурсом всего человечества и

соизмеряться с культурными и социальными потребностями стран, а не с

мощностью и количеством радиопередатчиков.

Но следует заметить, что количественные диспропорции, на преодоление

которых делается упор в развивающихся странах, не являются единственной

проблемой и ее решение путем предоставления технологий, финансовой и другой

помощи не может привести к установлению нового информационного порядка,

который был бы лучше существующего.

Доповідь Бангемана "ЕС і глобальне інформаційне суспільство"

Усвідомлення важливості інформаційної революції прийшло в Європу з

введенням в дію інформаційних програм, таких як: IMPACT, ESPRIT,

COPERNICUS. Але необхідність встановлення інформаційного суспільства

прийшла з виходом в світ доповіді Бангемана.

Доповідь була представлена 26 травня 1994 року в Брюсселі Мартіном

Бангеманом на замовлення Європейської Комісії. Тема доповіді — "Європа і

глобальне інформаційне суспільство, рекомендації Європейській Комісії".

Доповідь складається з шести глав:

1) Інформаційне суспільство — нові шляхи співпраці і життя разом;

2) Революція, що прискорена ринком ;

3) Повний порядок денний;

4) Складові інформаційного суспільства ;

5) Фінансування інформаційного суспільства — завдання для приватного

сектора;

6) Інформація до роздумів ;

В першій главі

ведеться мова про те, що по всьому світі інформаційні та комунікаційні

технології породили нову технічну революцію, яка, в свою чергу, більш

видатна та далекосяжна, ніж ті, що були в минулому. Ця революція додала

великі можливості для співпраці усього людства. Європа вже приймає участь у

цій революції але, досить повільно, що може зменшити очікувану вигоду. Тому

завдання ЄС прискорити становлення інформаційного суспільства.

Країни, що перші ввійдуть в інформаційне суспільство, отримають велику

нагороду. Вони будуть встановлювати правила для всього світу, що відстає у

розвитку.

Впровадження нового порядку підвищить рівень життя в ЄС, надасть

можливість для створення ринку нових продуктів та послуг, підвищить рівень

обміну культурою та традиціями центру та периферії.

ЄС має знайти найменш ризиковані шляхи для встановлення інформаційного

суспільства, тому підготовка громадськості до цього є першочерговим

завданням. Уряд повинен забезпечити здорову конкуренцію на ринку

електронних послуг, тоді вони перетворяться з дорогих послуг, доступних

тільки бізнесменам та крупним компаніям, на широко доступні .

Але досить великою проблемою є фінансова та організаційна слабкість

європейської програмної промисловості. Не дивлячись на те, що європейці

досить багаті та освічені люди, більшість програм та патентів належать

неєвропейцям. Швидке зростання внутрішнього ринку Європи надасть можливість

промисловості розвиватися та, навіть вийти на світовий ринок інформаційних

(програмного забезпечення) послуг. Це також стосується аудіо-відео

індустрії.

В другій главі

мова йде про зміни, які мають відбутися в економічній політиці Європи

в зв'язку з технічним прогресом .

Головним чинником появи нового ринку стане вільна конкуренція, яка дасть

можливість мобілізувати приватний капітал для розроблення нових технологій,

їх подальшого розвитку та росту .

Для надійного функціонування ринку необхідно, щоб його нові учасники

мали сучасне обладнання для вдалого ведення бізнесу, або, принаймні, не

стикалися з серйозними перешкодами. Для всіх учасників будуть встановлені

єдині правила ведення бізнесу і забезпечена вільна конкуренція.

Для здійснення цих планів необхідно усунути монополії. Всі ліцензовані

оператори мають взяти на себе відповідальність за ту частину послуг, що

їм належить.

Конкурентне середовище вимагає наступних дій :

1) ТО (телекомунікаційні оператори) мають бути звільнені від

політичних обмежень, таких, як :

. підтримання громадських функцій;

. зовнішня діяльність у сфері R&D;

. співпраця у плануванні земель та управлінні ідеями;

2) ринкова регуляція для здійснення та підтримки конкуренції;

3)конкурентне середовище має бути передбачуваним для того, щоб робити

стратегічні плани та інвестиції;

4) врегулювання тарифів;

Встановлення інформаційного суспільства вимагає правового регулювання

ринкових відносин. Необхідно оцінити мінімум такого регулювання на

всеєвропейському рівні для забезпечення подальшого розвитку інформаційної

інфраструктури в Європі. Також необхідно введення загальних стандартів, які

забезпечать всезагальний доступ до телекомунікаційної мережі та вихід на

світовий ринок. Стандартизація європейських програмних та

телекомунікаційних технологій підвищить їх конкурентоспроможність на аудіо-

відео ринку.

Третя частина присвячена наступним питанням:

Захист прав на інтелектуальну власність

У зв'язку з підвищенням кількості інформації в мережах комп'ютерного

та телекомунікаційного зв'язку та вільного доступу до неї постала нагальна

проблема по забезпеченню прав інтелектуальної власності. Вважається за

доцільне для підвищення конкурентоспроможності європейської промисловості в

галузі комунікації дотримання прав інтелектуальної власності як на

загальноєвропейському рівні так і на світовому. Така практика вже

започаткована в Європі, прикладом може стати директива по законодавчому

захисту електронних баз даних.

Приватність

У зв'язку з подальшим розширенням новітніх технологій під загрозою

опинилася недоторканість приватного життя. Отже для забезпечення

встановлення інформаційного суспільства Європейському Співтовариству

необхідно розробити законодавчу базу по захисту прав людини в світлі

поширення інформаційних технологій. Необхідно вводити електрону та правову

охорону, для захисту від проникнення в мережі / бази даних інформаційних

піратів.

Електронний захист, законодавчий захист та безпека

Необхідно вводити електрону та правову охорону, для захисту від

проникнення в мережі / бази даних інформаційних піратів.

Інформаційна власність

Ефективність правил має забезпечити захист плюралізму та вільної

конкуренції. Це поліпшить конкурентоспроможність європейської інформаційної

промисловості, а також забезпечить захист інформаційної власності держав-

членів ЄС.

Роль політики в сфері конкуренції

Політика в сфері конкуренції – це головний елемент європейської

стратегії, він має особливе значення для консолідації єдиного ринку та

залучення приватного капіталу необхідного для росту транс'європейської

інформаційної інфраструктури. Всі компанії які беруть участь в виробництві

електронних технологій та послуг мають дотримуватись позиції за якою вони

мають розробляти свою стратегію в рамках даної політики.

Технології

Глава 4 присвячується питанням виділення складових інформаційного

суспільства серед яких: інформаційні мережі (такі як телефонна,

супутникова та кабельна мережі, системи ISDN, всесвітня комп'ютерна мережа

Інтернет), що передають інформацію; електронні послуги (електронна пошта,

інтерактивне телебачення), що надають можливість людям використовувати

мережі для швидкого передання інформації, навчання та праці на відстані.

У главі 5

мова іде про фінансування інформаційного суспільства. Це завдання

покладається на приватний сектор. Приватний капітал зможе вільно перетікати

по телекомунікаційній інфраструктурі. Доповідачі вважають що встановлення

інформаційного суспільства має бути покладено на приватний сектор та

ринкові сили. Але керуючу роль має займати уряд на загальноєвропейському

рівні.

В частині 6

висловлюються побажання щодо найскорішого встановлення інформаційного

суспільства в Європі і приділення більшої уваги до цієї нагальної проблеми.

Наслідки реалізації принципів доповіді Бангемана.

Європейське Співтовариство з 1994 року встановило завдання побудови

інформаційного суспільства, як однієї з пріоритетних галузей. Вже досягнуто

значних результатів в впровадженні в дію стратегії просування Європи до

інформаційного суспільства:

. лібералізація телекомунікаційного сектора розпочата з успіхом;

. були вжиті заходи для забезпечення соціальної орієнтації інформаційного

суспільства, підтримки регіональних ініціатив для досягнення узгодженого

розвитку;

. було надано підтримку європейській промисловості в сфері масової

комунікації яка, як очікують надасть додатково приблизно 1 млн. робочих

місць протягом наступних 10 років;

. з успіхом втілені в життя програми наукових розробок;

. Європейська Комісія стала важливим інструментом розробки спільних правил

які необхідні для переходу до глобального інформаційного суспільства.

-----------------------

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6