Рефераты

Споживче кредитування та перспективи його розвитку в Україне

p>• заохочення підприємств і організацій у наданні кредиторам гарантій по поверненню кредитів, наданих їхнім робітникам. Гарантії можуть передбачати повернення залишку кредиту самим підприємством у якості поручителя по кредитному зобов'язанню або забезпечення їм страхування життя позичальника;

• для полегшення процесу використання громадянами вартості наявного житла при придбанні або будівництві нового банками даються короткострокові (3-6 місяців) проміжні кредити під заставу старого житла;
• для оплати першого внеску при одержанні кредиту (не менше 30 відсотків від вартості що одержується житла) позичальник використовує кошти субсидій, а також власні кошти, у тому числі отримані від продажу наявного житла, навіть якщо воно отримано безплатно в процесі приватизації. Для накопичення власних коштів використовуються банківські житлові накопичувальні рахунки або придбання житлових сертифікатів;

• позичальникам, визнаним у встановленому порядку, що потребують допомоги в поліпшенні житлових умов, дається субсидія на будівництво або придбання житла в розмірі від 5 до 70 відсотків ринкової вартості житла по соціальній нормі в залежності від рівня прибутку, і часу чекання в черзі на поліпшення житлових умов. Субсидії даються за рахунок коштів державного бюджету, місцевих бюджетів, територіальних органів самоврядування і підприємств;

• субсидії за рахунок коштів місцевих бюджетів можуть частково покриватися за рахунок безкоштовного надання земельних ділянок під індивідуальне житлове будівництво з необхідною інженерною інфраструктурою, оцінених по ринковій вартості;

• програма субсидій реалізується через банки, обрані на контрактній основі, виходячи з запропонованих ними умов захисту коштів субсидій від інфляції і надання кредитів на придбання житла;

• за участю держави і комерційних організацій створюється ОАО "Регіональне агентство по іпотечному житловому кредитуванню", що одержує в банків іпотечні кредити, видані відповідно до встановлюваних їм стандартів.
Стандарти забезпечують прибутковість кредитів для банків, доступність для позичальників і можливість формування єдиного вторинного ринку іпотечних кредитів. Агентство залучає ресурси інвесторів для банківського кредитування через випуск власних цінних паперів, забезпечених придбаними їм іпотечними кредитами і гарантіями держави;

• цінні папери Агентства купуються будь-якими довгостроковими інвесторами, включаючи фізичні особи. Заохочується придбання іпотечних цінних паперів
Державним пенсійним фондом, іншими позабюджетними фондами, страховими компаніями;

• для фінансування будівництва інженерної інфраструктури житлової забудови залучаються банківські кредитні засоби або муніципальні позики, забезпечені частиною майбутніх платежів за відповідні комунальні послуги;
• пропонується звільнити фізичні особи від сплати житлового податку з засобів, використовуваних на оплату житлового кредиту, на весь кредитний період, а також від сплати державного збору за реєстрацію договору застави житла, що одержується за допомогою кредиту.

У більшості країн світу придбання житла в кредит є не тільки основною формою вирішення житлової проблеми, але і базовою сферою економічної діяльності ключову роль у який грають банківські структури. Держава ж виконує допоміжну роль через установлення загальних правил, що забезпечують ефективність взаємодії всіх учасників процесу житлового кредитування, а також при необхідності прямою або непрямою уявою використовує бюджетні фінансові кошти для залучення додаткових приватних інвестицій у житлову сферу.

Важко переоцінити значення пошуку нових шляхів вирішення житлової проблеми для долі економічної реформи в Україні. По-перше, проблема забезпеченості житлом залишається найгострішою соціальною проблемою, по- друге, активізація житлового будівництва спроможна зробити серйозний макроекономічний ефект, забезпечити імпульс до загальноекономічного підйому.

Пожвавлення інвестиційного процесу, зв'язується з житловим сектором економіки. Це не дивно, оскільки житлове будівництво було чи ледве не єдиною галуззю господарства, де виробництво росло й у 1997 р., і в 1998 р.
При цьому основним джерелом фінансування будівництва були позабюджетні засоби. Так, за 1998 рік загальний обсяг житлового будівництва за рахунок усіх джерел фінансування збільшився на 9% у порівнянні з відповідним періодом 1997 року, а обсяг індивідуального житлового будівництва - на 52%.
Підтримати тенденцію , що намітилася , до росту можна тільки за рахунок створення механізму, активізації подальшого залучення позабюджетних засобів у житловий сектор. Система довгострокового іпотечного кредитування населення являє собою саме такий механізм. Іпотечне кредитування вирішує задачу формування стійкого платоспроможного попиту споживачів на продукцію будівельного комплексу, дозволяє сконцентрувати інвестиційні ресурси і заощадження в житловій сфері.
Становлення системи житлового кредитування, в Україні ускладнено декількома обставинами. Високі і нестабільні темпи інфляції визначають потенційно значний ризик процентних ставок при довгостроковому кредитуванні. Високий кредитний ризик, пов'язаний із можливістю офіційного використання житлової власності в якості застави, у зв'язку з недостатністю законодавчого визначення питання про обертання стягнення банком на заставлене майно, у випадку не повернення клієнтом кредиту. Високі процентні ставки обумовлюють низьку доступність придбання житла за допомогою кредитів для населення. І, нарешті, високий політико-економічний ризик, наслідком якого є практично повна відсутність можливості залучення довгострокових інвестицій в економіку.

Держава могла б стимулювати розвиток довгострокового кредитування придбання і будівництва житла через декілька різноманітних каналів.
Необхідно:

• створити правову основу для здійснення такого кредитування, включаючи прийняття законів "Про іпотеку (заставу нерухомості)", "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно й угод із ними", що визначають право і процедуру обертання стягнення на закладене майно, виселення позичальника, у випадку неповернення кредиту, порядок реєстрації іпотеки і вирішення інших подібних питань;

• здійснити ряд заходів для зниження ризиків, пов'язаних із довгостроковим кредитуванням, і тим самим підвищити прибутковість і привабливість подібного кредитування для банків;

• створити загальнонаціональну систему іпотечного кредитування, яка включала б функції вторинного ринку іпотечних позик, виданих приватними кредитними організаціями, для підтримки рівня ліквідності цих організацій, забезпечення й ефективного розподілу кредитних ресурсів;

• прийняти додаткові заходи по заохоченню участі банків в іпотечному кредитуванні, наприклад, залучення банків до управління коштами безоплатних субсидій, наданих громадянам на будівництво і придбання житла;

• заохочувати організації і підприємства, що мають довгострокові ресурси, наприклад, пенсійні фонди, вкладати свої кошти в цінні папери, забезпечені іпотечними кредитами;

• надавати допомогу сім'ям із середнім і низьким прибутком у придбанні житла за рахунок надання їм субсидій на оплату початкового внеску при використанні ними іпотечного кредиту на придбання житла.

В загалі ж, процес житлового фінансування можна розділити на дві частини: кредитування будівництва житла і довгострокове кредитування купівлі житла населенням. Звичайно ці два типи фінансування організовані окремо. Вони можуть бути об'єднані у випадку будівництва окремою сім'єю свого власного будинку. Проте в загальному випадку, із метою зниження ризику позичальника, пов'язаного з можливістю незавершення будівництва або затягування періоду будівництва понад установлений термін, що чревате для позичальника ростом витрат.

Кредити на будівництво житла є короткостроковими кредитами і надаються звичайними комерційними банками. Іпотечні кредити (надані позичальникам під заставу житла, що одержується) можуть також даватися комерційними банками або спеціалізованими інститутами в сфері житлового фінансування.

Сьогодні в Україні вже з'явилися або зароджуються різноманітні елементи іпотечного кредитування, що можна розглядати як частини майбутньої системи житлового фінансування в Україні. Будь-яка система житлового фінансування повинна виконувати три функції: 1) вона повинна забезпечувати мобілізацію коштів на фінансування житлових кредитів; 2) надавати й обслуговувати кредити; 3) здійснювати функцію інвестора. У залежності від того, як реалізуються ці три функції можна виділити дві моделі організації системи житлового кредитування, що широко подані в різноманітних країнах, і котрі вже сьогодні розвиваються в Україні (див. табл. 3.1).

Системи житлового іпотечного кредитування Таблиця 3.1
| |Джерела | Видача й | Інвестор |
| |коштів |обслуговування| |
| Ощадні банки | Внески; | Ощадні банки | Ощадні банки |
| |контрактні | | |
| |заощадження | | |
| Іпотечні | Акціонерний | Іпотечні | Покупці кредитів|
|компанії |капітал; |компанії |та цінних |
| |термінові | |паперів, |
| |позики | |забезпечених |
| | | |кредитами |

На основі узагальнення існуючого сьогодні міжнародного і українського досвіду в сфері житлового фінансування пропонується така загальна модель організації системи житлового фінансування, що вбирає в себе адаптовані до українських умов найбільш ефективні характеристики двох найбільше поширених у світовій економіці систем. Ці системи умовно можуть бути названі моделлю "ощадного банки" і моделлю "іпотечної компанії". Як і будь-які інші умовні моделі на практиці вони рідко реалізуються в чистому вигляді.

Перша модель - це модель "депозитного інституту" або "ощадного банки".
Ощадні банки акумулюють свої фонди головним чином через внески. Вони ж надають іпотечні позики й обслуговує їх, тобто збирають регулярні платежі в рахунок погашення кредиті ведуть бухгалтерський облік, працюють із боржниками і т.д. Ощадні банки є й інвесторами, тобто тримають видані кредити у своєму портфелі. Подібна модель звична для всіх країн колишнього
Радянського Союзу.

З метою залучення додаткових ресурсів деякі банки використовують механізми контрактних заощаджень на придбання житла, що припускають дві стадії: стадію накопичення коштів на придбання житла і стадію одержання та виплати кредиту на придбання житла.

В умовах відсутності сьогодні в Україні широко доступних кредитів на придбання житла така система дозволяє залучити додаткові кредитні ресурси.
Проте система житлових заощаджень, як єдина форма організації житлового фінансування, має істотну ваду. Вона обмежує розмір коштів, що залучаються тільки обсягами заощаджень вкладників, зацікавлених в одержанні житлових кредитів, і не захоплює заощадження іншої частини населення і вільні фінансові ресурси юридичних осіб.

Другий варіант організації системи житлового фінансування - модель
"іпотечної компанії" - працює інакше. Іпотечні компанії, у їх чистому модельному вигляді, не залучають внесків, початкові операції фінансуються за рахунок власного капіталу і термінових позик. Іпотечні компанії видають житлові іпотечні кредити й обслуговують їх. Але видавши таку позику, компанія, продає його третій особі - інвестору. Продає безпосередньо з метою формування кредитного портфеля інвестора або шляхом випуску цінних паперів, забезпечених пулом іпотечних кредитів. Виручені кошти іпотечні компанії знову пускають в обіг, видаючи нові позики. Їхній прибуток складається зі зборів за надання кредитів і платежів за їхнє обслуговування
– навіть коли іпотечні компанії продають інвесторам кредити, вони можуть зберегти відповідальність за їхнє обслуговування за певну плату. Розвиток даної моделі організації житлового фінансування припускає наявність вторинного іпотечного ринку, тобто ринку на якому продаються і купуються вже видані іпотечні кредити. Модель іпотечної компанії залучає багато банків, у зв'язку з тим, що дає принциповий підхід до вирішення проблеми дефіциту довгострокових фінансових ресурсів.

Рекомендується, що при наявності відповідних умов в Україні можуть одержати поширення обидві моделі житлового фінансування. При цьому вони не обов'язково повинні бути подані в чистому вигляді. Як показує практика західних країн, у тому числі США, один і той же фінансовий інститут
(комерційний банк) може тримати частину виданих іпотечних позик у своєму кредитному портфелі, частину продавати інвесторам, а також купувати кредити або цінні паперів, забезпечені кредитами, в інших суб'єктів іпотечного ринку. Важливо, що використовувана фінансовим інститутом модель житлового фінансування впливає на характер розподілу ризиків, властивих іпотечному кредитуванню.

Для фінансування будівельних робіт банком видається будівельний кредит.
Будівельний кредит видається забудовнику в момент, коли він вже володіє
(переважно, на правах власності або довгострокової оренди) відведеною ділянкою під будівництво житла, і компетентними місцевими органами влади надані необхідні дозволи на здійснення будівництва. Основна проблема для комерційного банку, що видає кредит, у даному випадку - точно оцінити можливість реалізації проекту, а саме, ступінь ризику завершення будівництва в термін і ступінь свого ризику, пов'язаного з можливістю наступного продажу будівельною організацією побудованого житлового будинку. Така можливість визначається особливими чинниками, що включають рівень попиту на даний тип побудованого житла, спроможність забудовника контролювати свої витрати в ході будівництва, щоб при його завершенні вийти на заплановані ціни і, таким чином, витримати запропоновані початкові умови продажу житла.

Ступінь цього ризику для банку значно знижується, якщо забудовник бере на себе значну частину, не менше 25%, фінансування розробки проекту забудови; частка вкладень забудовника може полягати в придбанні землі під забудову й інших необхідних початкових витратах[14]. Ризик може бути знижений також, якщо до початку будівництва існує попередня домовленість між забудовником і банком про можливість надання іпотечних кредитів потенційним покупцям для придбання побудованих будинків. Комерційні будівельні кредити видаються звичайно на 12-18 місяців на загальних ринкових умовах.

Будівельні кредити видаються частинами на оплату виконаних етапів робіт, при цьому банк здійснює суворий контроль за ходом будівництва і графіком фінансування. Такий же порядок фінансування застосовується, коли будівельний кредит видається індивідуальному забудовнику. Іноді умови по цих кредитах можуть бути менш сприятливими, чим по інших короткострокових позиках, тому що будівельні кредити часто більш ризиковані через більшу невизначеність у відношенні цін на кінцеву продукцію і можливі складнощі з продажем.

Іпотечне кредитування відрізняється трьома основними рисами. Перше, позики надаються на тривалий термін, звичайно на 10-25 років. Тривалий термін розтягує погашення кредиту в часі, зменшуючи в такий спосіб розмір щомісячних виплат. Друге, більшість позик даються на придбання житлових помешкань, у яких будуть мешкати їхні власники. Третє, куплене житло служить у якості забезпечення позики (застави) і у випадку несплати позики власність вилучається банком і продається, щоб цілком розплатитися за кредит.

На ринку іпотечних кредитів діють чотири суб'єкти: позичальник; кредитор, або банк; інвестор, що вкладає кошти в іпотечні кредити і може не збігатися з банком, що видає позички; уряд. Зауважимо, що внесок кожного учасника ринку іпотечних кредитів буде тим більше, чим наполегливо вони будуть переслідувати свої власні цілі.

Необхідно підкреслити, що ключовою задачею уряду є створення умов, що дозволили б банкам займатися іпотечним кредитуванням без невиправданого ризику. При цьому звичайно для створення таких умов не потрібно державних субсидії.

Незалежно від своєї діяльності по зниженню різноманітних ризиків банків, пов'язаних з іпотечним кредитуванням. Уряд може надавати визначені субсидії для надання підтримки сім'ям у придбанні житла. Подібні субсидії повинні мати строгу цільову спрямованість і даватися сім'ям з обмеженими прибутками, що потребує в поліпшенні житлових умові, при цьому головним чином тим із них, що ще не приватизували свої квартири і котрим, отже, держава ще не передала значну частину свого майна. Важливо, щоб діяльність уряду по підтримці розвитку системи житлового кредитування (наприклад, контроль за рівнем ризику кредитора) здійснювалася строго окремо від програм субсидування придбання житла.

У дійсний момент найбільше підходящими для України рекомендуються такі умови кредитування на придбання житла:

1. Частка кредиту від вартості житла: через крайню складність виселення при вилученні закладеного майна ця частка повинна бути достатньо скромної - не більш 70%. Чим більша частка вартості житла, що оплачується за рахунок власних коштів позичальника, тим сильніше в нього стимули до повернення кредиту. Досвід багатьох країн показує, що за інших рівних умов (прибуток сім'ї, частка щомісячних виплат за кредит у прибутку й ін.) вкладення власних коштів на 30% вартості житла, що одержується є достатнім, щоб значно зменшити можливість несплати по кредиту.

2. Частка платежів за кредит у прибутку позичальника: в умовах економічної невизначеності і можливості деякого зниження розміру реальних прибутків позичальника в найближчі 1-2 року ця частка в момент видачі позики також повинна бути достатньо невисокою - не більш 25% прибутку.

3. Тип кредиту: традиційний вид кредиту з фіксованою процентною ставкою
(кредит із фіксованим відсотком - КФВ), тобто з постійним розміром місячної виплати по позичці, не може використовуватися в умовах високої інфляції. У випадку, якщо банк припускає одержати з позичальника позитивний реальний відсоток за кредит, використовуючи КФВ, розмір кредиту, що зможе одержати позичальник буде дуже незначний.

У цій ситуації необхідно використовувати альтернативні кредитні інструменти, що припускають ту або іншу схему індексування.

Основним захистом від ризику процентної ставки є використання при іпотечному кредитуванні такої процентної ставки, що варіюється зі зміною вартості банківських фондів. Застосування подібних кредитних інструментів переносить ризик процентної ставки з банку на позичальника. Такі кредити з перемінною процентною ставкою можуть сполучитися з іншими засобами, зокрема з відстрочкою процентних платежів при високому поточному рівні ставки на більш пізній етап кредитного періоду, коли, мабуть, прибуток позичальника буде більше, а тому йому буде легше справлятися з більш високими платежами.
Подібними інструментами є: кредит із коригуванням на рівень цін
(застосовуваний у Колумбії й інших латиноамериканських країнах), кредит із подвійним індексом (застосовуваний у Мексиці, Туреччини, Польщі), кредит із відстрочкою платежу (застосовується в Угорщині й Австралії).

Схеми кредитів даних типів припускають достатньо низькі ставки відсотків
- від 5 до 20%. Це означає, що розмір кредиту, що може одержати позичальник, буде значно більше, ніж при використанні фіксованої або перемінної ставки, що включає в себе очікувану інфляцію. В Україні початкова ставка на сьогоднішній день по цих відсотках склала б не менше
100%.

У випадку ж використання видів кредитних інструментів, що індексуються, основна сума боргу індексується по вартості банківських фондів, по індексу цін або іншого індексу, що відображає ринкову процентну ставку, що змінюється. Щомісячні виплати позичальника в такому випадку зростають із часом, оскільки процентна ставка накладається на розмір основної заборгованості, що індексується. Хоча. якщо прибуток позичальника також змінюється у відповідно або майже відповідно до обраного індексу, частка прибутку, що йде на виплату житлового кредиту, не збільшується.

Спеціально був розроблений інструмент із регульованою відстрочкою платежів - ІРВП.

Використання ІРВП припускає застосування двох процентних ставок. Одна процентна ставка повинна забезпечити при6утковість кредитних операцій для банку, а інша - зробити кредит доступним для позичальника. Перша ставка, більш висока, називається "контрастною ставкою" і визначається на тому рівні, що зробить кредитування рентабельним для банку. Розмір цього відсотка регулярно розраховується на основі ставки відсотка на міжбанківському ринку кредитів плюс фіксована банківська надбавка. Але по даній ставці клієнт повинний був би в принципі виплачувати банку і, у кінцевому рахунку, виплатить банку.
Проте в дійсності регулярні щомісячні платежі по кредиту позичальник робить по достатньо низькій ставці, що називається "платіжною". Різниця між розміром, що клієнт повинний банку по контрактній ставці і тим, що він сплачує по платіжній ставці, щомісяця додається до суми основного боргу позичальника. Розмір щомісячного платежу позичальника перераховується кожні
3 місяця, виходячи зі збільшеної суми заборгованості, таким чином, щоб до кінця терміна клієнт погасив її цілком. Можна сказати, що платежі по повній

"контрактній" процентній ставці стягуються в більш пізній період, коли позичальнику буде легше їх здійснити, завдяки збільшенню його прибутків, хоча б і номінальних, у результаті інфляції.

Всі ці інструменти спрямовані на вирішення двох проблем: не тільки забезпечити прибутковість кредитних операцій і їхнього захисту від високого ризику швидко мінливої процентної ставки, але й підвищити доступність кредитів для позичальника.

4. Тривалість кредиту: в середньому 10-15 років, іноді до 25 років.
Звичайно, подовження кредитного періоду дозволяє підвищити доступність кредиту для позичальника. Проте, розрахунки показують, що подовження кредитного періоду за межі 15 років, підвищують доступність кредиту не настільки різко і значно.

Є дві основні стратегії залучення коштів для видачі іпотечних кредитів:

1. Депозити населення і підприємств. Ця ж стратегія включає використання схеми контрактних заощаджень, при якій покупець житла спочатку зобов'язується протягом декількох років зберігати кошти, після чого йому гарантується надання іпотечного кредиту тим же самим банком.

2. Одержання ресурсів із "оптових" джерела. Ці джерела включають:

• кредитні лінії або подібні домовленості з одним або декількома банками; такий тип залучення коштів може бути дуже поширеним для іпотечних банків, що створюються, як дочірні підприємства комерційних банків;

• позичкові кошти банків, підприємств або пенсійних і страхових фондів, надані на 5-10 років;

• продаж облігацій або цінних паперів, забезпечених іпотечними кредитами банкам, підприємствам, а також пенсійним фондам і страховим компаніям, фізичним особам. ("Цінні папери, забезпечені іпотечними кредитами" дають їхньому власнику - інвестору - право на одержання основної суми боргу і відсотків по іпотечному кредиту за відрахуванням невеличкої суми, що залишається первинним кредиторам собі і йде на покриття витрат по обслуговуванню кредиту. З ряду причин внески населення є найменш бажаним джерелом, оскільки їх дорого залучати й обслуговувати й оскільки вони легко можуть бути переведені в інші банки або інвестиції в залежності від рівня прибутковості. Кращим джерелом є термінові позики і продаж іпотечних кредитів або забезпечених ними цінних паперів. Очевидно, що для того, щоб банк міг зацікавити інвесторів у термінових позиках або придбанні цінних паперів, забезпечених іпотечними кредитами, основним моментом повинна стати виплата конкурентної процентної ставки, що гарантовано буде змінюватися разом із ринковими процентними ставками, тобто захистить інвестора від ризику процентної ставки. Також очевидно, що банк повинен намагатися до використання довільної із цих наявних у нього можливостей.

Найбільш багатообіцяючим для мобілізації коштів є заключення угоди між банками і підприємствами на будівництво нового житла для робітників підприємства. Основними положеннями таких угод є:

• Побудоване житло купується робітниками. Таким чином, підприємство не тримає на своєму балансі житла і не несе відповідальності за його утримання.

• Будь-який робітник може подати заяву на придбання житла, проте банк приймає рішення про виділення кредиту відповідно до прийнятої їм практики проведення андерайтингу (оцінки можливості погашення кредиту).

• Банк надає й обслуговує кредит. Підприємство знижує кредитний ризик для кредитора, утримуючи платежі по іпотеці безпосередньо з заробітної плати робітника і приймаючи на себе визначену частку збитків при не поверненні кредиту.

• Банк використовує ІРВП або аналогічні іпотечні інструменти, що забезпечують найбільшу доступність кредиту для позичальників.

• Підприємство виділяє позику терміном на 10-15 років, розміщує в банку довгостроковий депозит або купує видані іпотечні кредити або забезпечені ними цінні папери. Сума коштів, наданих підприємством, складає предмет переговорів, проте банк повинен спробувати забезпечити наступним шляхом не менше 50% фінансування по кредитах.

Українським іпотечним інститутам варто використовувати усі з вище перерахованих джерел акумулювання коштів.

Залучення заощаджень населення для інвестування в житловий сектор і участь приватного сектора у фінансуванні розвитку житла можуть зіграти істотну роль у вирішенні житлової проблеми. Залучення позабюджетних коштів у житловий сектор може бути істотно полегшене шляхом створення системи іпотечного кредитування придбання, будівництва і реконструкції житла. Банки в Україні притримуються загальної думки, що розвиток іпотечного кредитування буде стримуватися обмеженістю кредитних ресурсів. Вони покладають великі надії на діяльність спеціальної структури, що допомагала б банкам вирішувати цю проблему ліквідності.

Становленню системи житлового іпотечного кредитування може сприяти діяльність Уряду України по створенню вторинного ринку іпотечних житлових кредитів, виданих приватними кредитними організаціями, забезпечуючи, таким чином, рефінансування їхньої кредитної діяльності, а також доступність і ефективний розподіл інвестиційних ресурсів у житловій сфері.

Істотну роль у створенні загальнонаціональної системи іпотечного кредитування, що включала б функції вторинного ринку іпотечних позик, могла б зіграти держава. На первинному ринку іпотечних кредитів кредитори (ощадні банки і комерційні банки) видають іпотечні кредити. Для забезпечення швидкого повернення кредитних ресурсів і вирішення в такий спосіб проблеми ліквідності, кредитори можуть продати видані ними іпотечні кредити на вторинному ринку - інвесторам. Виручені кошти банк знову пускає в обіг, видаючи нові позики. Розвиток даної моделі організації житлового фінансування припускає наявність вторинного іпотечного ринку, тобто ринку, на якому продаються уже видані іпотечні кредити. Необхідно нагадати, що до революції 1917 року в Росії існував розвитий вторинний ринок заставних.

В Україні створити Республіканське агентство по іпотечному житловому кредитуванню. Це Республіканське агентство могло б купувати в банків іпотечні кредити, при цьому стандарти і процедури, використовувані банками при видачі іпотечних кредитів, повинні чітко відповідати стандартам, установленим Республіканським агентством. Для мобілізації коштів на купівлю кредитів Республіканське агентство зможе випускати цінні папери для розміщення серед інвесторів, що насамперед мають довгострокові ресурси. Ці цінні папери були б забезпечені придбаними Республіканським агентством у банків іпотечними кредитами. При наявності гарантії з боку держави такі цінні папери зможуть стати дуже привабливими інструментами інвестування як для інституціональних інвесторів, так і для приватних осіб, тим більше, що кошти, вкладені в них, будуть в остаточному підсумку забезпечені реальною нерухомістю.

Передбачаються такі основні функції Республіканського агентства:

• розробка і впровадження в практику високоефективних надійних і безпечних стандартів і норм іпотечного кредитування, що рекомендуються банкам і іншим кредитним організаціям;
• формування ринку іпотечних кредитів і цінних паперів, забезпечених такими кредитами, для залучення інвестицій у сферу житлового кредитування і вирішення проблеми рівня ліквідності кредитних організацій, що надають іпотечні кредити;

• надання сприяння банкам, іншим кредитним організаціям у впровадженні раціональної практики проведення операції іпотечного кредитування і розробці типів кредитів, більш доступних для позичальників і менше ризикованих для кредиторів.

Найбільш ефективною формою Республіканського агентства рекомендується нова для України форма комерційної організації, створеної для виконання суспільно значимих соціально-економічних задач. Одночасна участь у такій організації державного і приватного капіталу дозволяє, з одного боку, витягти перевагу економічної діяльності на базі ринкових принципів, з іншого боку - забезпечити достатню міру контролю з боку держави.

Утворювана організація є новою не тільки по організаційній формі, але і по виду діяльності. Її операції потребують законодавчого і наступного нормативного забезпечення. Своє рішення повинні знайти також питання фінансування діяльності Республіканського агентства, оподатковування, випуску й обертання нової форми іпотечних цінних паперів.

Запропонований варіант передбачає створення Республіканського агентства по іпотечному кредитуванню у формі акціонерного товариства відкритого типу з контрольним пакетом акцій держави не менше 51%, як найбільше зручної для виконання поставлених перед Республіканським агентством задач.

Передбачається надання державних гарантій по іпотечних цінних паперах
Республіканського агентства, забезпечених житловими іпотечними кредитами, що їм купуються. З метою захисту інтересів держателів іпотечних цінних паперів і мінімізації ризику обертання до державних гарантій доцільно передбачити такі додаткові заходи державного контролю:

• участь у керуванні Республіканським агентством не тільки через контрольний пакет акцій, але і через призначення Міністерством фінансів
України, Міністерством будівництва України, Міністерством економіки України представників держави в органи управління агентством;

• обов'язкове узгодження з вищевказаними відомствами випуску іпотечних цінних паперів, забезпечених житловими кредитами, стандартів і норм, запропонованих Республіканським агентством до якості житлових іпотечних кредитів що їм купується.

Надання довгострокових іпотечних кредитів припускає ризики декількох видів. В Україні ці ризики посилюються внаслідок нестабільної економічної ситуації і проблем, пов'язаних із труднощами обертання стягнення на закладене майно у випадку не повернення кредиту і неможливості виселення.
Проте вони можуть бути істотно знижені, причому не дуже дорогою ціною, у результаті відповідних мір, насамперед із боку уряду.

Серед конкретних мір, що можуть бути прийняті урядом, можна вказати такі:

1. Заходи для зниження кредитного ризику, тобто ризику того, що позичальник не поверне кредит:

• Створення для кредитора реальної можливості обертання стягнення і вилучення закладеного майна; створення ефективної судової системи швидкого розгляду справ, пов'язаних з обертанням стягнення.

• Створення надійної системи реєстрації землі, нерухомого майна, іпотеки й інших прав, із метою зменшення ризику появи непередбачених прав для кредитора.

Очевидно, що необхідність забезпечення можливості вилучення закладеного майна у випадку не повернення позички і виселення позичальника має принципове значення для іпотечного кредитування. Особлива увага, що виявляється судами до цієї проблеми, дозволить зробити право вилучення майна реальністю.

Основну занепокоєність кредиторів викликає те, щоб покупець мав чистий титул власності на землю і майно, що він одержує, і щоб покупець не одержав вже іпотечного кредиту від іншого банку або не заклав іншим чином житло в забезпечення іншого кредиту. Таким ризиком можна управляти тільки при наявності суворої системи реєстрації прав власності.

Проте, реальну правову базу, що забезпечує значне зниження кредитного ризику може дати лише прийняття закону "Про іпотеку (заставу нерухомості)" і «Про реєстрацію прав на нерухоме майно й угод із ним»

На рівні суб'єктів України необхідно провести заходи щодо організації практики судового розгляду справ про обертання стягнення на побудоване або придбане за допомогою кредиту житло у випадку не повернення кредиту.
Обласна адміністрація разом із судовою системою могла б призначати визначених судів для заслуховування справ, пов'язаних із нерухомістю, і забезпечити пріоритетний розгляд таких справ.

2. Заходи для зниження ризику процентної ставки, тобто ризику того, що вартість використовуваних кредитором коштів зросте в більшому ступені, чим процентна ставка по виданих кредитах, приводячи в такий спосіб до втрат банку по цих позиках.

• Заохочення використання індексованих інструментів іпотечного кредитування, придатних для економік, схильних до інфляції, а також інструментів із відстрочкою платежів;

• Розробка надійних, що користуються довірою населення індексів для їхнього застосування в цих інструментах.

Для зниження ризику процентної ставки використовуються різноманітного види індексів, що дозволяють уникнути фіксованого відсотка по довгострокових кредитах. Ідеальним індексом, що цілком запобігає для банку даний вид ризику, є індекс вартості фондів даного конкретного банку. Однак, на практиці важко домогтися довіри позичальників до такого типу індексу, тому банки намагаються замінити його, по-перше, більш суспільно визнаними показниками, по-друге, що максимально відбивають динаміку ринкових процентних ставок. Відповідно до даної цілі показники зміни обмінного курсу долара США або мінімальної заробітної плати відповідають першому критерію, проте не відповідають другому.

Порівнянний аналіз динаміки в Україні ринкової процентної ставки
(наприклад, виміряної по ставці міжбанківських кредитів) і обмінного курсу долара США за останні 3 року наочно демонструє їхня невідповідність.
Аналогічний висновок можна зробити і щодо відповідності динаміки ринкової процентної ставки зміні ставки Національного банку й інфляція (рівня споживчих цін, наприклад).

Що стосується індексу мінімальної заробітної плати, то цей показник змінюється на основі політичних рішень, періодичність і розмір його змін мають дуже віддалений зв'язок із зміною ринкової процентної ставки.

Інструмент ІРВП, заснований на індексі ринкової процентної ставки, наприклад, міжбанківської процентної ставки, практично цілком дозволяє банку уникнути ризику процентної ставки. Проте його використання потребує наявності доступного і надійного показника ринкової процентної ставки, що вселяв би довіру і позичальнику, і кредитору.

Тому ключовим питанням є розробка і доведення до позичальників на держави системи надійних показників, що відбивають зміну ринкової процентної ставки, що використовувалися б банками в інструментах, що індексуються.

3. Заходи для зниження ризику посередника/ліквідності, тобто ризику того, що з банків, що надали довгострокові позики, почнеться відтік засобів, використаних для фінансування цих кредитів до настання терміна їхнього погашення або що при наданні позик типу ІРВП, що передбачають визначену відстрочку платежів, знижений процентний прибуток по таких кредитах на початковому етапі їхній погашення утруднить для банку виплату відсотків своїм вкладникам. З цією ціллю необхідно:

• заснувати на рівні держави спеціальний інститут (Республіканське агентство по іпотечному житловому кредитуванню) для допомоги в вирішенні проблеми ліквідності, кошти якого давалися б на ринкових умовах;

• створити систему заохочення використання банками найбільше доступних для позичальників кредитів із відстрочкою платежу шляхом придбання їх
Республіканським агентством;

• сформувати систему заохочення Державного Пенсійного Фонду й інших позабюджетних фондів до придбання по ринкових цінах цінних паперів, забезпечених іпотечними кредитами;
Особливістю позик, що індексуються, є перенос частини платежів по ним із раннього на більш пізній етап кредитного періоду, коли позичальнику, чий прибуток збільшиться, буде легше здійснювати великі платежі. Через відстрочку платежів баланс кредиту збільшується. Це призводить до того, що на початку кредитного періоду банк має менше коштів для виплати відсотків по депозитах і що вилучаються внесків. У результаті він може зіткнутися з проблемою ліквідності. Проте подібна проблема може виникнути лише в тому випадок, якщо банк буде тримати значну частину своїх активів (більш 30%) у формі кредитів аналізованого виду.

Пенсійні фонди і страхові компанії в перспективі повинні мати у своєму розпорядженні значні ресурси для інвестування. При цьому їхня потреба в ліквідних коштах може бути досить точно передбачена по роках. З цієї причини вони можуть мати порівняльні переваги в довгостроковому інвестуванні. Тому однієї з можливих сфер вкладення коштів цих інститутів можуть стати іпотечні кредити. При тому, що на українському фінансовому ринку гарних інвестиційних інструментів не багато, що індексуються, за рівнем цін або процентних ставок облігації або інші видів цінних паперів, забезпечені пулом іпотечних кредитів могли б стати дуже привабливим об'єктом для розміщення коштів. Розумним кроком для уряду могло б стати визначення для пенсійних фондів і страхових компанії цільових обсягів вкладень у цінні папери, забезпечені іпотечними кредитами. Наприклад, за 2-
3 року довести їхню частку до 5% інвестицій.

Новий інститут – Республіканське агентство по іпотечному житловому кредитуванню, буде розглядати прохання банків, що надають індексовані іпотечні кредити, про придбання цінних паперів, у забезпеченні яких будуть лежати подібні іпотечні кредити. У такий спосіб значні іпотечні кредитори одержують можливість вирішення проблеми ліквідності. Почасти рішення даного
Агентства про придбання запропонованих йому цінних паперів, забезпечених іпотекою, буде залежати від частки активів кредиторів, що складаються з індексованих кредитів.

Оскільки вище було переконливо доказано, що житлове кредитування є дуже важливим і перспективним напрямком для розвитку діяльності банку, то на нашу думку як раз доречно буде надати рекомендації банку стосовно роботи з іпотекою, яка є особливим видом застави.

Іпотека - це застава землі, нерухомого майна, безпосередньо пов`язаного із землею, при якій земля та (або) майно, що становлять предмет іпотеки, залишаються у заставодавця або третьої особи (майнового поручителя), а заставодержатель набуває права на задоволення забезпеченого іпотекою зобов`язання, що не виконано, за рахунок предмета іпотеки.

Третя особа (майновий поручитель) - особа, яка передає в іпотеку належне їй на праві власності майно або майно, яким вона вправі розпоряджатися та передавати в іпотеку, що посвідчено відповідними документами, забезпечення зобов`язань боржника перед банком.

Основне зобов`язання - зобов`язання по договору позички, забезпечене іпотекою однією зі сторін вказаних договорів або третьою особою (майновим поручителем) в інтересах другої сторони по зазначених договорах.

Передача майна в іпотеку (обтяження майна іпотекою) - застава індивідуально визначеного майна шляхом укладання договору іпотеки як забезпечення виконання основного зобов`язання.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9


© 2010 Современные рефераты