Предмет и задачи хозяйственного права

· норми-визначення (більшість прийнятих протягом останніх 4-х років законів має спеціальну статтю «Визначення термінів», в якій розкривається зміст основних термінів, що застосовуються у відповідному законі, - ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.1992 р. (в ред. Закону від 30.06.1999 р.; ст. З Закону України від 15.03.2001 р. «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)»; ст. 2 Закону «Про кооперацію» від 10.07.2003 p.;

· компетенційні норми (наприклад, про компетенцію: Антимонопольного комітету - статті 7--8 Закону «Про Антимонополь-ний комітет України» від 26.11.1993 p., Національного банку України - статті 6, 7, 9, 15, 19 Закону України від 20.05.2000 р. «Про Національний банк України», інститутів спільного інвестування - Закон України від 15.03.2001 р. «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди» (зокрема, ст. 4), Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку -статті 6-8 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», страхових організацій - Закон України від 07.03.1996 р. (в ред. 04.10.2001 р.) «Про страхування» та ін.);

· техніко-економічні норми (визначають порядок здійснення певних технологічних процесів, параметри і вихідні величини господарської діяльності: норми амортизаційних відрахувань, державні стандарти, державні будівельні норми та правила, технічні умови тощо);

· норми-рекомендації (не будучи юридично обов'язковими для суб'єктів господарювання, орієнтують їх на бажану для суспільства (держави) поведінку у сфері господарювання): примірні статути, примірна договори тощо.

10. Досудебный порядок урегулирования хозяйственных споров

Стороны применяют мероприятия досудового урегулирования хозяйственного спора в случаях, а также, чем договоренность между собою, если это обусловлено договором.

Споры, которые возникают из договора перевозки, договора про предоставления услуг связи и договору, основанному на государственному заказе, могут быть переданы на решения хозяйственного суда при условии соблюдения сторонами установленного для данной категории споров порядка их досудового урегулирования.

Порядок досудового урегулирования споров определяется Хозяйственно-процесуальным кодексом Украины, если другой порядок не установлен действующим на территории Украины законодательством, которое регулирует конкретный вид хозяйственных отношений.

Дела по заявлению прокурора ли его заместителя, Счетной палаты, Антимонопольного комитета Украины и его территориальных отделений поднимаются хозяйственным судом независимо от употребления сторонами мероприятий досудового урегулирования споров.

Порядок досудового урегулирования хозяйственных споров не распространяется на споры о признание договоров недействительными, споры про признания недействительными актов государственных и других органов, предприятий и организаций, которые не отвечают законодательству и поднимают права и охраняемые законом интересы предприятий и организаций (далее - акты), споры о взыскание задолженности за опротестованными векселями, споры о взыскание штрафов

Национальным банком Украины из банков и других финансово-кредитных учреждений, а также на споры об обращение взыскания на заставленное имущество.

Споры, которые возникают при заключении хозяйственных договоров, могут быть представлены на решения хозяйственного суда.

11. Защита прав субъектов хозяйствования в хозяйственной деятельности

Предприятия, учреждения, организации, другие юридические лица (в поэтому числе иностранные), граждане, которые осуществляют предпринимательскую деятельность без создания юридического лица и в установленном порядке получили статус субъекта предпринимательской деятельности (далее - предприятия и организации), имеют право обращаться к хозяйственного суда в соответствии с установленной подведомственностью хозяйственных дел за защитой своих возбужденных или оспорюваних прав и охраняемых законом интересов, а также для употребления предусмотренных этим Кодексом мероприятий, направленных на предотвращение правонарушением.

В случаях, предусмотренных законодательными актами Украины, к хозяйственного суда имеют право также обращаться государственные и прочие органы, граждане, которые не являются субъектами предпринимательской деятельности.

Соглашение об отказе от права на обращение к хозяйственного суду есть недействительной.

Хозяйственный суд поднимает дела за исковыми заявлениями: предприятий и организаций, которые обращаются к хозяйственного суду за защитой своих прав и охраняемых законом интересов государственных и других органов, которые обращаются к хозяйственного суду в случаях, предусмотренных законодательными актами Украины; прокуроров и их заместителей, которые обращаются к хозяйственного суда в интересах государства; Счетной палаты, которая обращается к хозяйственному суду в интересах государства в границах полномочий, которые предусмотренные Конституцией и законами Украины.

Прокурор, который обращается к хозяйственному суду в интересах государства, в исковом заявлении самостоятельно определяет, в чем состоит нарушения интересов государства, и обгрунтовує необходимость их защиты, а также указывает орган, уполномоченный государством осуществлять соответствующие функции в спорных отношениях.

Хозяйственный суд поднимает дела о банкротстве за письменной заявлением кого-нибудь из кредиторов, должника.

12. Система хозяйственных судов в Украине

В соответствии с Конституцией Украины, правосудие в хозяйственных отношениях осуществляется хозяйственным судом.

Хозяйственный суд является независимым органом в решении всех хозяйственных споров, возникающих между юридическими лицами, государственными и другими органами, а также в рассмотрении дел о банкротстве.

Хозяйственные суды являются специализированными судами в системе судов общей юрисдикции.

Хозяйственные суды составляют единую трехзвеньевую систему специализированных судов, которую составляют:

· местные хозяйственные суды;

· апелляционные хозяйственные суды;

· Высший хозяйственный суд Украины.

Местными хозяйственными судами являются хозяйственный суд Автономной Республики Крым, хозяйственные суды областей, городов Киева и Севастополя.

Местные хозяйственные суды являются судами первой инстанции.

Президент Украины по представлению Председателя Высшего хозяйственного суда Украины может образовывать другие местные хозяйственные суды (городские, межрайонные, специальных (свободных) экономических зон и т. п.).

Апелляционные хозяйственные суды являются судами апелляционной инстанции.

Апелляционные хозяйственные суды образуются Президентом Украины по представлению Председателя Высшего хозяйственного суда Украины с определением территории, на которую распространяются полномочия апелляционных хозяйственных судов, их местонахождения.

Высший хозяйственный суд Украины является высшим судебным органом хозяйственных судов Украины в осуществлении правосудия в хозяйственных отношениях.

13. Участники хозяйственного процесса

В состав участников судебного процесса входят: стороны, третьи лица, прокурор, другие лица, которые принимают участие в процессе в случаях, предусмотренных этим Кодексом.

Судьей есть должностное лицо хозяйственного суда. Процессуальный статус судьи определяется Законом "О хозяйственных судах"

Сторонами в судебном процессе - истцами и ответчиками - могут быть предприятия и организации.

Истцами являются предприятия и организации, которые подали иск или в интерес которых представлен иск о защит возбужденн ли оспорюваного права или охраняемого законом интереса.

Ответчиками являются предприятия и организации, которым предъявлен исковое требование.

Иск может быть представлен несколькими истцами ли до нескольких ответчиков. Каждый из истцов или ответчиков относительно другой стороны выступает в судебном процессе самостоятельно. Хозяйственный суд за наличием достаточных оснований имеет право к принятия решения привлечь за ходатайством стороны или за своей инициативой к участию в деле другого ответчика.

В случае убытия одной из сторон в спорному или установленному решением хозяйственного суда правовідношенні вследствие реорганизации предприятия или организации хозяйственный суд осуществляет замену этой стороны ее правопреемником, указывая об этом в решении или постановлении. Все действия, содеянные в процессе к вступлению правопреемника, есть обязательными для него в такой же мере, в которой они были бы обязательными для лица, которое он заменил.

Правопреемство возможное на любой стадии судебного процессу.

Третьи лица, которые заявляют самостоятельные требования на предмет спору, могут вступить в дело к принятию решения хозяйственным судом, подав иск против одной или двух сторон при условии употребления мероприятий досудового урегулирования спора в случаях.

Третьи лица, которые не заявляют самостоятельных требований на предмет спору, могут вступить в дело на стороне истца или ответчика к принятию решения хозяйственным судом, если решения из хозяйственного спора может повлиять на их права или обязанности относительно одной из сторон. Их может быть привлечен к участию в деле также, чем ходатайство сторон, прокурора или по инициативе хозяйственного суда.

Дела юридических лиц в хозяйственном суде ведут их органы, что действуют в границах полномочий, предоставленных им законодательством и учредительными документами, через своего представителя.

Прокурор принимает участие в рассмотрении дел за его исками, а также может вступить за своей инициативой в дело, возбужденную за иском других лиц, на любой стадии ее рассмотрения для представительства интересов гражданина или государства. С целью вступления в дело прокурор может подать апелляционное, кассационное представление, представления о просмотре решения за нововыявленными обстоятельствами или сообщить суд и принять участие в рассмотрении дела, возбужденной за иском других лиц.

В судебном процессе могут принимать участие должностные лица и прочие работники предприятий, учреждений, организаций, государственных и других органов, когда их вызван для дачи объяснений по вопросам, которые возникают во время рассмотрения дела. Эти лица имеют право знакомиться с материалами дела, давать объяснение, подавать доказательства, принимать участие в обзоре и исследовании доказательств.

В судебном процессе может принимать участие судебный эксперт.

Права, обязанности и ответственность судебного эксперта определяются этим Кодексом и Законом Украины "Про судебную экспертизу".

14. Формы и содержание судебного решения

При решении хозяйственного спора по сути (удовлетворения иску, отказ в иске полностью или частично) хозяйственный суд принимает решения.

Решения выкладывается в письменной форме и подписывается всеми судьями, которые принимали участие в заседании. В случае рассмотрения дела тремя судьями судья, не согласный с решением, обязанный изложить в письменной форме свою отдельную мысль, которая причитается к делу

Решения хозяйственного суда постановляется именем Украины и состоит из вступительной, описательной, мотивировочной и резолютивной частей, при этом:

1) в вступительной части указываются наименования хозяйственного суду, номер дела, дата принятия решения, наименования сторон, цена иска, фамилии судьи (судий), представителей сторон, прокурора и других лиц, которые принимали участие в заседании, должности этих лиц. При рассмотрении дела на предприятии, в организации об этом также указывается в вступительной части решения;

2) описательная часть может содержать краткое изложение требований истца, отзыва на исковое заявление, заявлений, объяснений и ходатайств сторон и их представителей, других участников судебного процесса, описание дои, выполненных хозяйственным судом (обзор и исследования доказательст и ознакомления с материалами непосредственно в месте их нахождения);

3) в мотивировочной части указываются обстоятельства дела, установленные хозяйственным судом; причины возникновения спора; доказательства, на основании которых приняты решения; содержание письменного соглашения сторон, если ее достигнут; доводы, за которыми хозяйственный суд отклонил ходатайства и доказательства сторон, их предложения относительно условий договора или соглашения сторон; законодательство, каким хозяйственный суд руководствовался, принимая решение; обгрунтування отсрочки или рассрочки выполнения решения;

4) резолютивная часть может содержать вывод об удовлетворение иску или об отказе в иске полностью или частично по каждой с заявленных требований. Вывод не может зависеть от наступления или ненаступления каких-то обстоятельств (условное решение).

При удовлетворении иска в резолютивной части решения указываются:

наименования стороны, в пользу которой решен спор, и стороны, из которой осуществлены взыскания денежных сумм или которая обязанная выполнить соответствующие действия, срок выполнения этих действий, а также срок уплаты денежных сумм при отсрочке или рассрочке выполнения решения;

размер сумм, которые подлежат взысканию (основной задолженности за материальные ценности, выполненные работы и предоставленные услуги, неустойки, штрафа, пени и убытков, а также штрафов

15. Пересмотр решений в апелляционном порядке

Сторони у справі мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор -- апеляційне подання на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили.

Апеляційна скарга або подання подається через місцевий господарський суд, який розглянув справу.

Місцевий господарський суд у п'ятиденний строк надсилає одержану апеляційну скаргу або подання разом зі справою відповідному апеляційному господарському суду.

Перегляд за апеляційною скаргою або поданням рішення місцевого господарського суду здійснює апеляційний господарський суд, повноваження якого поширюються на територію знаходження відповідного місцевого господарського суду.

Апеляційна скарга подається, а апеляційне подання вноситься, протягом десяти днів з дня прийняття рішення місцевим господарським судом, а у разі якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення -- з дня підписання рішення.

Відновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги (подання) можливе протягом трьох місяців з дня прийняття рішення місцевим господарським судом.

Апеляційна скарга (подання) подається (вноситься) у письмовій формі і повинна містити:

1) найменування апеляційного господарського суду, до якого подається скарга (подання);

2) найменування місцевого господарського суду, який прийняв рішення, номер справи та дату прийняття рішення;

3) вимоги особи, яка подає апеляційну скаргу (подання), а також підстави, з яких порушено питання про перегляд рішення, з посиланням на законодавство і матеріали, що є у справі або подані додатково;

4) перелік документів, доданих до скарги (подання).

Апеляційна скарга підписується особою, яка подає скаргу або її представником.

До скарги додаються докази сплати державного мита і надсилання копії скарги іншій стороні у справі.

Сторона у справі, отримавши апеляційну скаргу (подання), має право надіслати відзив на неї апеляційній інстанції і особі, яка подала скаргу (подання).

Про прийняття апеляційної скарги (подання) до провадження апеляційний господарський суд виносить ухвалу, в якій повідомляється про час і місце розгляду скарги (подання).

У процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Апеляційна скарга (подання) на рішення місцевого господарського суду розглядається у двомісячний строк з дня надходження справи разом з апеляційною скаргою (поданням) в апеляційну інстанцію.

Апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги (подання) має право:

1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу (подання) без задоволення;

2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення;

3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково;

4) змінити рішення.

Підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

Апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення місцевого господарського суду.

16. Порядок касационного производства по хозяйственным спорам

Сторони у справі мають право подати касаційну скаргу, а прокурор касаційне подання на рішення місцевого господарського суду, що набрало законної сили, та постанову апеляційного суду. Касаційну скаргу мають право подати також особи, яких не було залучено до участі у справі, якщо суд прийняв рішення чи постанову, що стосується їх прав і обов'язків.

Вищий господарський суд України переглядає за касаційною скаргою (поданням) рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду.

Касаційна скарга (подання) подається (вноситься) до Вищого господарського суду України через місцевий чи апеляційний господарський суд, який прийняв оскаржуване рішення чи постанову.

Місцевий або апеляційний господарський суд, який прийняв оскаржуване рішення або постанову, зобов'язаний надіслати скаргу (подання) разом зі справою до Вищого господарського суду України у п'ятиденний строк з дня її надходження.

Касаційна скарга (подання) може бути подана (внесена) протягом одного місяця з дня набрання рішенням місцевого господарського суду чи постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Касаційна скарга (подання) подається (вноситься) у письмовій формі і повинна містити:

1) найменування касаційної інстанції;

2) найменування місцевого або апеляційного господарського суду, судове рішення якого оскаржується, номер справи та дату прийняття рішення або постанови;

3) найменування особи, що подає скаргу (подання), та іншої сторони (сторін) у справі;

4) вимоги особи, що подала скаргу (подання), із зазначенням суті порушення або неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права;

5) перелік доданих до скарги (подання) документів.

Не допускаються посилання у касаційній скарзі (поданні) на недоведеність обставин справи. До скарги додаються докази сплати державного мита і надсилання копії скарги іншій стороні у справі.

Особа, яка подала касаційну скаргу, надсилає іншій стороні у справі копії касаційної скарги і доданих до неї документів, які у цієї сторони відсутні.

Сторона у справі, отримавши касаційну скаргу (подання), має право надіслати відзив на неї касаційній інстанції і особі, що подала скаргу (подання).

Касаційна скарга (подання) не приймається до розгляду і повертається судом, якщо:

1) касаційна скарга (подання) підписана особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не зазначено;

2) скаргу (подання) надіслано інакше, ніж через місцевий або апеляційний господарський суд, що прийняв рішення або постанову;

3) до скарги (подання) не додано доказів надіслання її копії іншій стороні (сторонам) у справі;

4) до скарги не додано документів, що підтверджують сплату державного мита у встановлених порядку і розмірі;

5) скаргу (подання) подано після закінчення строку, встановленого для її подання, без клопотання або таке клопотання відхилено про відновлення цього строку;

6) у скарзі (поданні) не зазначено суті порушення або неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права;

7) до надіслання ухвали про прийняття скарги (подання) до провадження від особи, що подала скаргу (подання), надійшла заява про її відкликання.

Про повернення касаційної скарги (подання) виноситься ухвала.

Після усунення обставин, зазначених у пунктах 1, 2, 3, 4 і 6 частини першої цієї статті, сторона у справі має право повторно подати касаційну скаргу, а прокурор внести касаційне подання в загальному порядку.

У касаційній інстанції скарга (подання) розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

У касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Касаційна скарга (подання) розглядається у двомісячний строк з дня надходження справи разом із касаційною скаргою (поданням) до Вищого господарського суду України.

Касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги (подання) має право:

1) залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу (подання) без задоволення;

2) скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції повністю або частково і прийняти нове рішення;

3) скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо суд припустився порушень, передбачених частиною другою статті 111-10 цього Кодексу;

4) скасувати рішення першої інстанції, постанову апеляційної інстанції повністю або частково і припинити провадження у справі чи залишити позов без розгляду повністю або частково;

5) змінити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції;

6) залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.

17. Пересмотр решений хозяйственных судов, вступивших в силу

Сторони у справі та Генеральний прокурор України мають право оскаржити у касаційному порядку постанову Вищого господарського суду України, прийняту за наслідками перегляду рішення місцевого господарського суду, що набрало законної сили, чи постанови апеляційного господарського суду, а також ухвалу Вищого господарського суду України про повернення касаційної скарги (подання) до Верховного Суду України.

Верховний Суд України переглядає у касаційному порядку постанови чи ухвали Вищого господарського суду України у випадках, коли вони оскаржені:

1) з мотивів застосування Вищим господарським судом України закону чи іншого нормативно-правового акта, що суперечить Конституції України;

2) у разі їх невідповідності рішенням Верховного Суду України чи Вищого суду іншої спеціалізації з питань застосування норм матеріального права;

3) у зв'язку з виявленням різного застосування Вищим господарським судом України одного й того ж положення закону чи іншого нормативно-правового акта у аналогічних справах;

3-1) з мотивів невідповідності постанов чи ухвал міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;

4) на підставі визнання постанов чи ухвал міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, такими, що порушують міжнародні зобов'язання України.

Касаційна скарга, касаційне подання Генерального прокурора України на постанову чи ухвалу Вищого господарського суду України можуть бути подані не пізніше одного місяця з дня її прийняття.

У разі виникнення підстав для оскарження постанови чи ухвали Вищого господарського суду України після закінчення зазначеного строку Верховний Суд України зобов'язаний прийняти касаційну скаргу (подання) до свого провадження.

Верховний Суд України за результатами розгляду касаційної скарги, касаційного подання Генерального прокурора України на постанову чи ухвалу Вищого господарського суду України має право:

1) залишити постанову чи ухвалу без змін, а скаргу (подання)

без задоволення;

2) скасувати постанову і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції або скасувати ухвалу і передати справу на розгляд до Вищого господарського суду України;

3) скасувати постанову чи ухвалу і припинити провадження у справі.

За результатами розгляду касаційної скарги, касаційного подання Генерального прокурора України на постанову чи ухвалу Вищого господарського суду України більшістю голосів суддів, які брали участь у перегляді постанови чи ухвали Вищого господарського суду України, ухвалюється постанова Верховного Суду України.

Судді, які не погоджуються з рішенням, можуть висловити окрему думку, яка додається до постанови.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і оскарженню не підлягає.

Постанова надсилається сторонам у справі в п'ятиденний строк з дня її ухвалення.

18. Рассмотрение споров третейскими судами

Третейський суд, з додержанням вимог цього Закону, самостійно вирішує питання про наявність або відсутність у нього компетенції для розгляду конкретної справи.

Сторона має право заявити про відсутність у третейського суду компетенції стосовно переданого на його вирішення спору до початку розгляду справи по суті.

Сторона має право заявити про перевищення третейським судом меж його компетенції, якщо в процесі третейського розгляду виникне питання, розгляд якого не передбачено третейською угодою або яке не може бути предметом такого розгляду відповідно до регламенту третейського суду чи цього Закону.

З питань наявності чи відсутності компетенції третейський суд у зазначених випадках виносить мотивовану ухвалу.

Якщо третейський суд дійде висновку щодо неможливості розгляду ним конкретного спору внаслідок відсутності у нього компетенції, третейський розгляд припиняється, а витрати, понесені третейським судом, відшкодовуються сторонами в рівних частках.

При прийнятті позову третейський суд вирішує питання про наявність і дійсність угоди про передачу спору на розгляд третейського суду.

У разі, якщо третейський суд дійде висновку про відсутність або недійсність зазначеної угоди, він повинен відмовити в розгляді справи.

Про відмову у розгляді справи виноситься мотивована ухвала, яка надсилається сторонам. При цьому заявнику разом з ухвалою повертаються позовні матеріали.

Правила третейського розгляду постійно діючим третейським судом визначаються регламентом третейського суду.

За загальним правилом місцем проведення третейського розгляду є місцезнаходження третейського суду, якщо інше не передбачено регламентом третейського суду.

Сторони можуть на свій розсуд обрати місце третейського розгляду у третейському суді для вирішення конкретного спору.

За відсутності такої домовленості місце третейського розгляду визначається третейським судом з урахуванням усіх обставин справи, зокрема, характеру справи, зручності обраного місця третейського розгляду для сторін та складу третейського суду.

Розгляд справи третейським судом починається з винесення відповідної ухвали та направлення її сторонам.

Розгляд справ третейським судом не обмежений будь-якими строками, якщо інше не встановлено регламентом третейського суду або третейською угодою.

При розгляді справи третейським судом можуть встановлюватися строки для надання пояснень, подання заяв, документів, доказів по справі та вчинення інших процесуальних дій.

Третейський суд на початку розгляду повинен з'ясувати у сторін можливість закінчити справу мировою угодою та в подальшому сприяти вирішенню спору шляхом укладення мирової угоди на всіх стадіях процесу.

Сторони мають право закінчити справу укладенням мирової угоди як до початку третейського розгляду, так і на будь-якій його стадії, до прийняття рішення.

За клопотанням сторін третейський суд приймає рішення про затвердження мирової угоди. Мирова угода може стосуватися лише прав і обов'язків сторін щодо предмета спору.

Зміст мирової угоди викладається безпосередньо в рішенні третейського суду.

Учасниками третейського розгляду є сторони та їх представники.

Позовна заява подається у письмовій формі.

Третейський розгляд здійснюється у засіданні третейського суду за участю сторін або їх представників, якщо сторони не домовилися про інше щодо їхньої участі в засіданні.

Невиконання або неналежне виконання однією із сторін вимог щодо необхідності вчинення певних процесуальних дій, передбачених третейською угодою у третейському суді для вирішення конкретного спору чи регламентом третейського суду, не є підставою для надання третейським судом переваг аргументам та доказам, наведеним та поданим іншою стороною.

Протокол засідання третейського суду ведеться лише в разі наявності угоди між сторонами про ведення протоколу або коли ведення протоколу передбачено регламентом третейського суду.

Рішення третейського суду приймається після дослідження усіх обставин справи третейським суддею, що одноособово розглядав справу, або більшістю голосів третейських суддів, які входять до складу третейського суду. Рішення оголошується у засіданні третейського суду.

Третейський суд вправі оголосити лише резолютивну частину рішення. Кожній стороні направляється по одному примірнику рішення.

У разі відмови сторони одержати рішення третейського суду або її неявки без поважних причин у засідання третейського суду, де воно оголошується, рішення вважається таким, що оголошене сторонам, про що на рішенні робиться відповідна відмітка, а копія такого рішення надсилається такій стороні.

19. Понятие и признаки предпринимательской деятельности

Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Підприємницька діяльність є таким видом господарської діяльності, який розвивається на ринкових засадах. Саме ринкове господарство, як відомо, пройшло декілька етапів розвитку: від повної незалежності, свободи суб'єктів такої діяльності від будь-якого втручання держави до початку активного вторгнення держави та регулювання діяльності підприємців у період розвинутого капіталізму (кінець XIX ст.).

Можна виділити такі характерні ознаки підприємницької діяльності:

1) ініціативна і майново-розпорядна самостійність підприємця;

2) ризикованість;

3) систематичний, професійний характер;

4) спрямованість на систематичне отримання прибутку завдяки досягненню економічних і соціальних результатів;

5) регулювання державою (державна реєстрація як суб'єкта саме підприємницької діяльності).

Законодавство, яке регулює відносини у сфері підприємництва, є досить складним за своєю структурою і змістом. Таким чином, відносини у сфері підприємницької діяльності об'єктивно потребують системного правового регулювання, що базується на гармонійному поєднанні приватних і публічних інтересів.

Підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

Перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, а також перелік видів діяльності, підприємництво в яких забороняється, встановлюється виключно законом.

Здійснення підприємницької діяльності забороняється органам державної влади та органам місцевого самоврядування. Не допускається заняття підприємницькою діяльністю таких категорій громадян: військовослужбовців, службових осіб органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, господарського суду, а також органів державної влади і управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств.

Підприємництво здійснюється на основі:

· вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності;

· самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону;

· вільного найму підприємцем працівників;

· комерційного розрахунку та власного комерційного ризику;

· вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом;

· самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Принципи підприємницької діяльності являють собою основи правового регулювання відносин, які складаються при її здійсненні. Інакше кажучи, принципи закріплюють собою сутність правового регулювання таких відносин.

Підприємництво в Україні здійснюється в будь-яких організаційних формах, передбачених законом, на вибір підприємця.

Порядок створення, державної реєстрації, діяльності, реорганізації та ліквідації суб'єктів підприємництва окремих організаційних форм визначається цим Кодексом та іншими законами.

Держава гарантує усім підприємцям, незалежно від обраних ними організаційних форм підприємницької діяльності, рівні права та рівні можливості для залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів.

Держава сприяє розвитку малого підприємництва, створює необхідні умови для цього.

Підприємці зобов'язані не завдавати шкоди довкіллю, не порушувати права та законні інтереси громадян і їх об'єднань, інших суб'єктів господарювання, установ, організацій, права місцевого самоврядування і держави. За завдані шкоду і збитки підприємець несе майнову та іншу встановлену законом відповідальність.

Підприємницька діяльність припиняється: з власної ініціативи підприємця; у разі закінчення строку дії ліцензії; у разі припинення існування підприємця; на підставі рішення суду у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

20. Субъекты хозяйствования: понятие, образование

Суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Суб'єктами господарювання є:

1) господарські організації- юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; господарські організації. їх головна відмітна ознака, що поєднує в один вид суб'єктів господарювання, полягає у тому, що, незалежно від організаційно-правових форм, усі вони є юридичними особами, тобто можуть бути учасниками товарно-грошового обороту;

2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці; фізичні особи (у тому числі громадяни України, іноземці, особи без громадянства). Головний критерій для їх легального функціонування в процесі господарювання -- бути зареєстрованими як суб'єкт підприємництва в установленому законом порядку (тобто бути легітимізованими) ;

3) філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господарських організацій (структурні одиниці), утворені ними для здійснення господарської діяльності. філії, представництва, інші (незалежно від назви) внутрішньоструктурні підрозділи господарських організацій -- юридичних осіб, створювані останніми для здійснення господарської діяльності.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11