Определение и управление валютными рисками предприятием внешнеэкономической деятельности на примере ООО Корпорация Агросинтез (Визначення та керування валютними ризиками підприємством ЗЕД на прикладі ТОВ “Корпорація “Агросинтез”)

цей валютний ризик становить важливий аспект валютних операцій.

Валютні курси коливаються постійно, якщо їм надана можливість реагувати

на попит та пропозицію на зовнішніх валютних ринках. В даний час курси

основних валют коливаються на зовнішніх валютних ринках у певних межах.

Існує безліч факторів, що впливають на коливання валютних курсів, і усі

вони пов'язані з попитом та пропозицією. Коливання курсів валют викликані

перевищенням попиту над пропозиціями і навпаки. Наприклад, якщо попит на

купівлю доларів США і продаж фунтів стерлінгів перевищує врівноважуючий

його попит на купівлю фунтів стерлінгів і продаж доларів США, то фунт

стерлінгів буде коштувати дешевше стосовно долара США. (У даному випадку

мається на увазі попит клієнтів, а не дилерів, оскільки, коли клієнт купує,

дилер продає).

Фактори, що впливають на пропозицію та попит на валюту:

1) рівень цін і темп інфляції;

2) баланс (підсумкове сальдо) платежів;

3) відсоткові ставки;

4) ступінь довіри і спекуляція;

5) «прискорення» чи «затягування» розрахунків за зовнішньоторговельними

операціями;

6) хеджування;

7) інтервенція центрального банку;

8) постанови по валютному регулюванню;

9) «гарячі гроші».

Регулювання величини валютного курсу

Існує ринкове і державне регулювання величини валютного курсу. Ринкове

регулювання, засноване на конкуренції і дії законів вартості, а також

попиту та пропозиції, здійснюється стихійно. Державне регулювання

спрямоване на подолання негативних наслідків ринкового регулювання валютних

відносин і на досягнення стійкого економічного росту, рівноваги платіжного

балансу, зниження росту безробіття й інфляції в країні. Воно здійснюється

за допомогою валютної політики — комплексу заходів у сфері міжнародних

валютних відносин, реалізованих відповідно поточним і стратегічним цілям

країни. Юридично валютна політика оформляється валютним законодавством і

валютними угодами між державами.

До заходів державного впливу на величину валютного курсу відносяться:

а) валютні інтервенції;

б) дисконтна політика;

в) протекціоністські міри.[1]

1.2.1 Вплив валютного курсу на зовнішню торгівлю

Валютні курси впливають на зовнішню торгівлю різних країн, впливаючи

на цінові співвідношення експорту й імпорту і викликаючи зміни внутрішньо

економічної ситуації, а також змінюючи поведінку фірм, що працюють на

експорт чи конкурують з імпортом.

У цілому знецінення національної валюти надає можливість експортерам

цієї країни понизити ціни на свою продукцію в іноземній валюті, одержуючи

при її обміні ту ж суму в національних грошових одиницях. Це підвищує

конкурентноздатність їхніх товарів і створює можливості для збільшення

експорту. Імпорт же при цьому ускладнюється, тому що для одержання тієї ж

суми у своїй валюті іноземні експортери змушені підвищити ціни.

Одночасно відбувається збільшення імпортних цін (якщо попит на імпорт

нееластичний за цінами), а слідом за цим і збільшення їхнього загального

рівня. Зворотні явища спостерігаються при зміцненні національної валюти.

Багато країн маніпулюють валютними курсами для рішення своїх задач як

в області економічного розвитку, так і в області захисту від валютного

ризику. Маніпулювання містить у собі цілий ряд заходів — від штучного

заниження чи, навпаки, завищення курсів національних валют, використання

тарифів і ліцензій до механізму інтервенцій.

Завищений курс національної валюти — це офіційний курс, встановлений

на рівні вище паритетного курсу. Паритетний курс розраховується на основі

зіставлення вартостей кошиків товарів, однакових по якісних і кількісних

характеристиках, у двох країнах. У свою чергу, занижений валютний курс — це

офіційний курс, встановлений вище паритетного.

Якщо ціни в іноземній державі підвищуються швидше, ніж на внутрішньому

ринку, але курс іноземної валюти знижується в розмірі, меншому, ніж це

обумовлено різницею в рівнях інфляції, то іноземна валюта переоцінена (її

курс завищений). У цьому випадку вигідний експорт товарів з національної

держави.

Іноді встановлюються різні режими валютних курсів для різних учасників

валютного ринку в залежності від проведених операцій: комерційних чи

фінансових. Часто по комерційних операціях застосовується офіційний

валютний курс, а по операціях, пов'язаним з рухом капіталу, - ринковий.

Курс по комерційних операціях звичайно є заниженим. Спочатку для країн, що

штучно занизили курс власної валюти, спостерігається пожвавлення економіки,

викликане підвищенням конкурентноздатності експорту. Однак далі наростають

обмеження внутрішньогалузевого і міжгалузевого перерозподілу ресурсів,

велика частина національного доходу направляється в сферу виробництва за

рахунок зменшення в ньому частки споживання, що приводить до підвищення

рівня споживчих цін у країні, за рахунок якого відбувається погіршення

рівня життя трудящих. Негативний вплив на зміну пропорцій народного

господарства може зробити і штучна підтримка постійного валютного курсу,

рівень якого значно розходиться з паритетним, призводячи до закріплення

однобокої орієнтації в розвитку окремих галузей економіки.[1]

1.2.2 Експозиція і валютний ризик

Основним наслідком коливання валютних курсів для міжнародної торгівлі є

ризик для експортера чи імпортера, що полягає в тім, що вартість іноземної

валюти, що вони застосовують у своєму обігу, буде відрізнятися від тієї, на

яку вони сподівалися і розраховували.

Приміром, у практичній частині даної роботи (як в імпортному, так і в

експортному контракті) експортери (у першому випадку австрійська фірма Dow

AgroSciences, у другому – українська фірма «Агросинтез»), що виставили

іноземним покупцям рахунок-фактуру в іноземній валюті, виявили, на той час,

коли потрібно було обміняти іноземну валюту на вітчизняну, що курс

іноземної валюти упав і вони одержали менше вітчизняної валюти, ніж

планувалося.

В імпортному контракті, якщо розглядати його з боку української фірми

«Агросинтез», можна побачити, виходячи з даних митної вантажної декларації,

що на 16 квітня 1999 р. ( надходження першої партії товару ) курс долара

складав 3.9397 грн., а на 22 квітня 1999р. ( друга партія ) – 3.9285 грн.

Отже, навіть при оформленні вантажу на митниці, сплачуючи митні платежі,

фірма понесла збитки в розмірі 848.01 грн. ( якщо перерахувати суму митних

платежів 16.04.99 р. за курсом на 22.04.99 р.) тому що курс на 16.04 99 був

вище. Але також це можна розглядати як зменшення витрат на дану суму, якщо

допустити, що курс міг залишитися таким же.

Отже, експозиція до іноземної валюти і валютний ризик можуть принести

додаткові прибутки, а не тільки збитки. Однак знаходитися в експозиції до

валюти – значить покладатися на випадок, і більшість підприємств воліють не

допускати, щоб їхня компанія була чуттєва до несподіваних змін, якщо цього

можна уникнути. Тому підприємства відшукують способи зведення до мінімуму

чи повного усунення експозиції до іноземної валюти, щоб планувати ділові

операції і більш вірогідно прогнозувати прибуток. Вони воліють точно знати,

скільки їм доведеться заплатити у своїй валюті, а не брати участь в

азартній грі на валютних курсах.

Валютні ризики: як захистити підприємство від втрат (найпоширеніші

вітчизняні методи хеджування).

Учасникам ЗЕД при укладенні експортних та імпортних контрактів в цілях

дотримування інтересів підприємства дуже важливо забезпечити надійність

розрахунків і таким чином запобігти втратам або хоча б мінімізувати їх. Для

цього треба правильно вибрати та грамотно сформулювати у контракті усі

умови, стосовно розрахунків з іноземним партнером.

Кожна зовнішньоекономічна угода пов’язана з валютними ризиками, тобто з

небезпечністю фінансових втрат, визваних змінами курсу іноземної валюти, в

якій відбувається платіж, стосовно національної.

На жаль, не завжди підприємство може вибрати валюту по своєму бажанню,

а тим паче важко передугадати рух коливання валютного курсу.

В ролі однієї з захисних мір можна використовувати одночасове укладення

експортних та імпортних контрактів в одній і тій же валюті з приблизно

однаковими термінами платежу. В цьому випадку прибуток за експортним

контрактом та збитки за імпортним взаємно компенсуються. Але повністю

прибутки та збитки можуть бути перекриті тільки за збалансованості експорту

й імпорту. На практиці у підприємства, як правило, один з видів діяльності

переважає. В цьому разі для зменшення ризику рекомендується укладати як

експортні, так й імпортні контракти в різних валютах, маючих протилежні

тенденції в коливаннях курсів.

Таким чином, розглянуті способи захисту можна використовувати поряд з

іншими як додаткові.

Більш надійним способом захисту від валютних ризиків є валютна обмовка:

валюта, в якій відбувається платіж за контрактом, ув’язується з більш

стійкою, і сума платежу ставиться в залежність від зміни її курсу. При

цьому валюта платежу може співпадати, а може і не співпадати з валютою

ціни. В першому випадку валютна обмовка називається прямою, а в другому –

непрямою.

Наприклад, в контракті ТОВ “Агросинтез” згідно умовам контракту валютою

ціни та валютою платежу є гривня. Для прив’язки вибрано американський

долар. Сума платежу за контрактом становить 27291,84 грн.

До контракту заноситься запис наступного змісту: “в разі, якщо на дату

оплати курс долара США зміниться більш ніж на 3% від курсу на дату

укладення договору: 5,3947 грн./дол. США, Покупець зобов’язаний сплатити

Продавцю проіндексовану суму відповідного платежу. Проіндексована сума

платежу визначається як (А1/А0)*СП, де А1 – збільшений більш ніж на 3% курс

дол. США, А0 – курс дол. США на дату укладення договору, СП – сума

платежу”.

Але ні пряма, ні непряма валютна обмовка повної гарантії від збитків не

надає. Ступінь гарантії залежить від вдалого вибору “валюти прив’язки”,

фактично від того, чи правильно передбачили тенденцію в коливанні її курсу.

Ступінь гарантії підвищується, якщо “валютою прив’язки” взяти не одну,

а декілька, і чим більш – тим надійніше результат. Коли в якості “валюти

прив’язки” використовується одразу декілька валют, така обмовка називається

мультивалютною.

Питання про те, включати чи ні в контракт валютну обмовку, вирішується

самими учасниками угоди в залежності від конкретних умов. Якщо валюта

платежу стійка і строк платежу не дуже віддалений від дати укладення

контракту, така необхідність не виникає. При розстрочки платежу на довгий

строк обмовку слід включати, тому що передбачити напрям коливання курсу

валюти на цей період неможливо. Її також слід включати, якщо валюта платежу

нестійка, навіть при невеликому розриві між строками платежу та укладенням

контракту.

Підприємство ТОВ «Корпорація «Агросинтез» вирішує дану проблему

наступним способом. Укладаючи контракти на внутрішньому ринку і,

відповідно, не маючи права за законодавством виражати суму контракту в

валюті, робить в контракті обмовки, в яких указується, що сума контракту

може бути змінена (як в більшу, так і в меншу сторону) в гривенному виразі,

в залежності від зміни курсу долара, до еквіваленту котрого йде прив’язка.

Тобто говорячи простіше, валютна сума контракту при оформленні останнього

переводиться в гривенне вираження, а в день платежу перераховується за

поточним курсом долара. Такого роду дії необхідні даному підприємству, тому

що в свою чергу вони укладають зовнішньоекономічні контракти на придбання

продукції, яку вони й реалізують на внутрішньому ринку. А отже вони мають

справу з валютою, тому й не можуть з фінансової точки зору працювати на

внутрішньому ринку тільки в гривенном еквіваленті, тому що ризик втрат від

курсової різниці занадто високий. Даний вид хеджування, тобто страхування

ризиків, доволі таки прийнятний і популярний. Але це тільки, якщо

розглядати його щодо внутрішнього ринку. Що ж стосується

зовнішньоекономічних контрактів, даний вид страхування втрат не знаходить

цільосообразності у зв’язку з тим, що контракти укладаються з указанням сум

в валютному виразі. Саме цьому, в даних випадках щоб запобігти збиткам,

тобто ризикам, самими кращими способами їх хеджування є такі інструменти

валютного ринку як: ф’ючерси, форварди, опціони, свопи і т.д. Наприклад, на

даному підприємстві основна частина зовнішньоекономічних контрактів

відноситься до угод по купівлі-продажу в майбутньому, іншими словами до

форвардних або ф’ючерсних угод. Це пов’язано, в першу чергу, з родом

діяльності підприємства, а саме сільгоспдіяльністю, так як вона

характеризується сезонністю. Наприклад, засоби захисту рослин необхідні

підприємству при підготовці ґрунту та вирощуванні продукції (весною), а

оплата їх відбувається частково або повністю після збору та реалізації

врожаю або бартером (восени). Причиною хеджування таких контрактів є

необхідність для однієї чи обох сторін угоди застрахувати себе від

несприятливих змін ціни (курсу валюти) в майбутньому. В даному випадку,

українське підприємство, яке намагається уникнути ризика, заздалегідь

зафіксувавши для себе ціну, за якою воно буде продавати своє зерно, і

іноземне підприємство, що намагається купити зерно, та запобігти ризику

непередбачуваного росту ціни. Хай, наприклад, і одне, й інше підприємства

вважають, що ціна зерна нового врожаю може з рівною імовірністю становити

чи то $80, чи то $120 за тону. Випадок, який є виграшним для одного,

приводе до програшу іншого, і навпаки. Припустимо, що вони можуть наперед

домовитися між собою про ціну, скажімо, в 100 доларів за тону, таким чином

обидві сторони огороджують себе віт всякого ризику. Природньо,

“безкоштовних пирогів не буває”, і як одна, так і інша сторони

відмовляються від можливого виграшу за сприятливого стечення обставин, але

замість того отримують страховку від втрат в несприятливому випадку. Сенс

подібних операцій полягає в эффекті розподілу ризику між учасниками.

2 ВАЛЮТНІ РИЗИКИ

2.1 ПОНяТТя і ГОЛОВНі ФАКТОРИ ВИНИКНЕННя ВАЛЮТНИХ РИЗИКіВ

Проблема валютного ризику в економічній теорії і практиці уперше

постала наприкінці 70-х років ХХ століття, після підписання країнами –

членами Міжнародного валютного фонду Ямайської угоди (Кінгстон, Ямайка,

1976 р.), відповідно до якої була офіційно викликана демонетизація золота,

анульовані його офіційна ціна і золотий паритет, була введена міжнародна

розрахункова одиниця СДР (спеціальні права запозичення, SDR – special

drawing rights), що повинна була стати основою визначення валютних курсів

національних валют, і був уведений режим вільного курсоутворення на базі

«плаваючих» валютних курсів, – флоатинг.

Найвищої гостроти проблема валютного ризику придбала в 80-х рр. і

залишається актуальною в перспективі. Це пов'язано з різким збільшенням

обсягів міжнародних торгових і фінансових операцій, непрогнозованими

коливаннями валютних курсів, збільшенням обсягів валютних спекуляцій, що

викликає різке збільшення залежності кінцевих фінансових результатів

діяльності підприємств і фінансово-кредитних установ від валютного ризику.

Головною причиною валютних ризиків є коротко- і довгострокові

коливання обмінних курсів, що залежать від попиту та пропозиції валюти на

національному і міжнародному валютному ринках.

У довгостроковому періоді визначальну роль грає загальний економічний

стан країни, рівень виробництва, збалансованість основних макроекономічних

пропорцій, обсяги зовнішньої торгівлі і т.д., а в короткостроковому –

збалансованість окремих ринків і загальний стан ринкового і конкурентного

середовища. Коливання кількісних показників окремих факторів і їхнє

визначене співвідношення відіграють вирішальну роль у зміні валютного

курсу, а отже можуть мати істотний вплив на характер виникнення і рівень

валютного ризику.

Серед довгострокових факторів коливання валютних курсів насамперед

необхідно виділити такі:

- загальна економічна ситуація в країні;

- політична ситуація;

- рівень процентних ставок;

- рівень інфляції;

- стан платіжного балансу;

- система валютного регулювання й ін.

Короткострокові зміни валютних курсів є наслідком постійних щоденних

коливань, обумовлених частою зміною попиту та пропозиції на ту чи іншу

валюту. Оскільки обсяги зовнішньоекономічних операцій, у тому числі і

торгових, постійно ростуть, а світовий валютний ринок функціонує

цілодобово, такі тимчасові коливання є неминучими, що стає постійним

джерелом валютного ризику. Крім того, підприємства і банки, що працюють на

валютному ринку, можуть перетерплювати і від цілеспрямованих валютних

спекуляцій, досвід яких має вже й Україна. Тому визначення характеру і

розмірів валютних ризиків, а також їхнє запобігання стає однією з досить

актуальних проблем здійснення експортно-імпортних операцій і міжнародних

фінансових розрахунків.

Під валютним ризиком розуміють можливість грошових втрат суб'єктами

валютного ринку через коливання валютних курсів. Під чисто економічним

кутом зору такий ризик є наслідком незбалансованості активів і пасивів, що

стосується кожної з валют по термінах і сумам.

За час існування системи вільного курсоутворення сформувалися певні

закономірності динаміки валютних курсів, що завдяки впливу на процентні

ставки, спрямованість експортно-імпортних потоків, конкурентноздатність

товарів на зовнішніх ринках, умови руху капіталів і т.д. приводять до

певних економічних наслідків. Головними закономірностями динаміки валютних

курсів, які варто брати до уваги при організації керування валютними

ризиками, є наступні:

1. При відносній стабільності внутрішніх і зовнішніх цін коливання

валютного курсу національної валюти відбивають зміну відносних цін,

тобто зміну конкурентноздатності товарів. Здешевлення (підвищення

курсу) національної валюти приводить до того, що товари, вироблені в

даній країні, на закордонних ринках будуть дешевими, а іноземні

товари на національному ринку – дорожче. Це означає, що підвищення

курсу національної валюти сприяє збільшенню обсягів експорту і

скороченню обсягів імпорту, а зниження курсу (подорожчання)

національної валюти, навпаки, сприяє збільшенню обсягів імпорту і

скороченню обсягів експорту.

2. Наявність негативного сальдо платіжного балансу є відображенням того,

що попит на іноземну валюту перевищує пропозицію, а це у свою чергу,

приводить до знецінювання національної валюти. Позитивне сальдо

платіжного балансу, навпаки, характеризує підвищення пропозиції

іноземної валюти і сприяє подорожчанню національної валюти.

3. Рух капіталів із країни в країну залежить від рівня процентних ставок

і очікуваних змін валютних курсів. Країни, у яких установлені високі

процентні ставки і функціонує стабільна грошова одиниця, є більш

привабливими для іноземного капіталу. Інвестори позбавляються валют,

яким загрожує девальвація, і переводять свої капітали у валюти тих

країн, де проводиться тверда грошово-кредитна політика, що забезпечує

високі процентні ставки і дорогу національну валюту.

У світовій практиці ризик, пов'язаний з виникненням потенційних

збитків, визначають терміном «експозиція». Коли мова йде про визначений

фінансовий ризик, то говорять, що підприємство (установа) піддається

«експозиції», а щодо валютного ризику вживається термін «валютна

експозиція».

З погляду практики виникнення валютного ризику пов'язано зі станом

валютної позиції, тобто співвідношенням між вимогами і зобов'язаннями, що

стосується іноземної валюти. У випадку закритої валютної позиції, тобто

коли вимоги і зобов'язання сходяться, ризик зведений до мінімуму. Коли ж

валютна позиція відкрита, суми вимог і зобов'язань не сходяться, у зв'язку

з чим і виникає валютний ризик. У цьому випадку банку доведеться в

майбутньому купувати валюту за новим курсом і продавати по старому. Якщо

при відкритій валютній позиції сума валютних зобов'язань банка перевищує

суму вимог, то це буде коротка валютна позиція, якщо ж навпаки, - довга.

Збитки виникають тоді, коли доводиться відповідно до раніше укладеного

договору продавати валюту за курсом нижче поточного, а купувати (прийняти

раніше куплену валюту) за курсом, вище поточного.[2]

2.2 Класифікація валютних ризиків

За характером і місцем виникнення валютні ризики поділяють на:

- операційні;

- трансляційні (бухгалтерські);

- економічні;

- сховані.

Операційний ризик пов'язаний з торговими операціями, а також із

грошовими договорами по фінансовому інвестуванню і дивідендним платежам.

Цей ризик може виникати під час підписання договорів на здійснення платежів

чи на одержання коштів в іноземній валюті в майбутньому.[2]

Цей ризик можна визначити як можливість недоодержати прибуток чи

понести збитки в результаті безпосереднього впливу змін обмінного курсу на

очікувані потоки коштів. Експортер, що одержує іноземну валюту за проданий

товар, програє від зниження курсу іноземної валюти стосовно національного,

тоді як імпортер, що здійснює оплату в іноземній валюті, програє від

підвищення курсу іноземної валюти стосовно національного.

Невизначеність вартості експорту в національній валюті, якщо рахунок-

фактура на нього оформляється в іноземній валюті, може стримувати експорт,

тому що виникають сумніви в тім, що експортовані товари в кінцевому рахунку

можна буде реалізувати з прибутком. Невизначеність вартості імпорту в

національній валюті, ціна на який встановлена в іноземній валюті, збільшує

ризик втрат від імпорту, тому що в перерахуванні на національну валюту ціна

може виявитися неконкурентною. Таким чином, невизначеність обмінного курсу

може перешкоджати міжнародній торгівлі.

Може здатися, що невизначеність прибутковості експортних операцій,

коли товари оцінюються в іноземній валюті, можна перебороти, якщо

призначити ціну в базовій національній валюті компанії-експортера. Однак це

усього лише перенесе валютний ризик на імпортера, що у наслідку зволіє мати

справу з постачальниками, готовими оформляти рахунки-фактури у валюті

країни-імпортера. Крім того, знецінення іноземної валюти, що підриває

доходи від експорту товарів у перерахуванні на національну валюту,

супроводжується підвищенням курсу національної валюти і приводить до

зростання ціни експорту в іноземній валюті, що знижує його

конкурентноздатність. Особливо руйнівний ефект буде в умовах попиту,

чуттєвого до змін ціни.

Прикладом нестабільності величини обсягу продажу може служити

ситуація, коли компанія бере участь у тендері (торгах) за контракт.

Компанія повинна усвідомлювати, що тендер у національній валюті може

поставити її в невигідне конкурентне положення, а тендер в іноземній валюті

може викликати валютний ризик (у залежності від результатів тендера). Успіх

у тендері пов'язаний з валютним ризиком, а невдача – ні. Це створює певні

проблеми, і надалі буде показано, що найбільш ефективний захист від

подібних ризиків можуть забезпечити валютні опціони.

Успіх у тендері має як наслідок посилення ступеня схильності компанії

валютному ризику. Багато машинобудівних підрядних фірм працюють на

Близькому Сході за контрактними цінами в доларах США, тоді як їхні витрати

оцінюються в іншій валюті. Ці фірми виявилися уразливими для ризику збитків

від падіння курсу долара і зіткнулися з необхідністю застрахувати себе на

випадок, якщо тенденція до послаблення долара збережеться протягом

тривалого періоду.

Імпортери, що одержують рахунки-фактури в іноземній валюті, також

зіткаються з невизначеністю при оцінці вартості імпорту в національній

валюті. Для них це стає особливо проблематичним у випадку чутливості збуту

до цінових змін, коли, приміром, їхніми конкурентами є внутрішні виробники,

що не відчувають впливу змін обмінних курсів, чи імпортери, що одержують

рахунки-фактури в іноземній валюті, курс якої змінюється в сприятливому

напрямку.

Сама складна в теоретичному плані проблема виникає в зв'язку з датою

виникнення операційного валютного ризику. Один з варіантів – вважати її

датою виписки рахунка-фактури. Але як тоді бути з замовленнями, на які ще

не оформлена рахунок-фактура? Якщо експортер одержав замовлення, на яке

накладна буде виписана в іноземній валюті, то ризик існує з моменту

реєстрації замовлення, якщо ціна в іноземній валюті визначається в момент

одержання замовлення. А як бути з замовленнями, що очікуються, але ще не

отримані? Приміром, агента британського туристичного бюро, що продає

путівки на відпочинок у Європі. Йому потрібно буде враховувати оплату

готелів у європейських валютах, що пов'язано з ризиком збитків у випадку

підвищення курсів європейських валют стосовно фунта стерлінгів. Таке

підвищення збільшить його витрати у фунтах, у той час як прибуток від

путівок визначається в момент опублікування прейскуранта. До моменту

публікації прейскуранта підвищення курсів іноземних валют може бути

враховане в призначуваних цінах. Однак як тільки прейскурант опублікований,

змінити ціни вже неможливо, і операції агента турбюро піддані ризику. Тому

виникнення операційного ризику може датуватися з моменту публікації

прейскуранта.

Задача визначення операційного ризику може вимагати оцінки ситуації,

коли ціна угоди встановлена в одній валюті, а оплата буде виконуватися в

іншій. Можуть виникнути сумніви щодо валюти, підданої ризику: це валюта

ціни чи валюта платежу? Відповідь – це валюта ціни? Підвищення курсу валюти

платежу стосовно базової валюти не супроводжується відповідним ростом курсу

валюти ціни щодо базової валюти. Більш висока вартість купівлі одиниці

валюти платежу (наприклад, одного долара) буде компенсуватися меншим числом

одиниць (тобто доларів), що відповідають вартості товарів чи послуг по

угоді, вираженій у валюті ціни.[3]

Трансляційний (бухгалтерський) ризик пов'язаний з переоцінкою активів

і пасивів і прибутку закордонних філій у національну валюту, а також може

виникати при експорті чи імпорті інвестицій. Він впливає на показники

балансу, що відбивають звіт про одержання прибутку і збитки після

перерахунків сум інвестицій у національну грошову одиницю. Врахувати

трансляційний ризик можна під час складання бухгалтерської і фінансової

звітності. На відміну від операційного, трансляційний ризик не пов'язаний

із грошовими потоками чи ж розмірами виплачуваних сум. Ризик збитків чи

зменшення прибутку виникає при складанні консолідаційних звітів

міжнаціональних корпорацій і їх іноземних дочірніх компаній чи філій.

При складанні консолідаційного звіту про активи, пасиви і розмір

прибутку відповідні показники дочірніх компаній, розраховані в окремих

національних валютах, перетворюються у ведучу валюту консолідаційного

балансу по місцеві розташування материнської компанії.

Найбільш показовим прикладом, що ілюструє виникнення трансляційної

валютної експозиції, є переведення чистих інвестицій іноземної дочірньої

компанії материнській. Під такими інвестиціями розуміють балансову вартість

коштів материнської компанії і різницю між загальними активами дочірньої

компанії і її зовнішніх зобов'язань (зобов'язаннями дочірньої компанії

перед іншими фірмами, крім материнської, і інших компаній групи). Вартість

чистих інвестицій, перелічена в національну грошову одиницю країни

розміщення материнської компанії, збільшується чи зменшується відповідно

зміні курсу валют.[2]

Цей ризик ще відомий як розрахунковий, чи балансовий, ризик. Його

джерелом є можливість невідповідності між активами і пасивами, вираженими у

валютах різних країн. Наприклад, якщо британська компанія має дочірню філію

в США, то в неї є активи, вартість яких виражена в доларах США. Якщо в

британської компанії немає достатніх пасивів у доларах США, що компенсують

вартість цих активів, то компанія піддається ризику. Знецінення долара США

щодо фунта стерлінгів приведе до зменшення балансової вартості активів

дочірньої компанії, тому що балансовий звіт материнської компанії буде

виражатися у фунтах стерлінгів. Аналогічно, компанія з чистими пасивами в

іноземній валюті буде піддана ризику у випадку підвищення курсу цієї

валюти. Наприклад, компанія взяла кредит у швейцарських франках, тому що у

Швейцарії були низькі процентні ставки, а потім обміняла франки на фунти

стерлінгів для фінансування проекту в Сполученому Королівстві. Балансовий

звіт покаже збільшення вартості пасивів у фунтах стерлінгів у випадку, якщо

курс швейцарського франка стосовно фунта стерлінгів зросте.

Важливо дати відповідь на питання, наскільки серйозну погрозу

представляє трансляційний ризик. Якщо компанія вважає, що він не має

особливого значення, то тоді немає необхідності хеджувати такий ризик. Ця

точка зору виправдана, якщо зміни курсу розглядаються як відхилення від

відносно стабільного курсу. Однак, якщо існує визначена тенденція зміни

курсу, то сама ця тенденція може виявитися суттєвою, хоча відхилення від

курсу в ту чи іншу сторону можуть і не мати значення.

Ігнорування відхилень обмінного курсу в ту чи іншу сторону від

постійного в цілому курсу в довгостроковій перспективі цілком виправдано

для активів, наприклад, дочірніх компаній, оскільки подібні активи носять

довгостроковий і навіть безстроковий характер. Для активів

короткострокового характеру виникає проблема з термінами їхнього погашення,

тому що ці терміни можуть збігтися з періодом, коли буде особливо

несприятливий рівень обмінного курсу. Подібному ризику піддані боргові

зобов'язання компаній, виражені в іноземній валюті. Боргові цінні папери

можуть мати термін погашення без права його продовження. Активи і пасиви,

які не можна розглядати як безстрокові, особливо якщо умови і терміни

погашення не є гнучкими, створюють імовірність валютного ризику, що є

суттєвим для компанії. З цієї причини в даному випадку необхідно з усією

серйозністю поставитися до хеджування трансляційних валютних ризиків.[3]

Економічний валютний ризик пов'язаний з можливістю втрати доходів по

майбутніх контрактах через зміну загального економічного стану як країн-

партнерів, так і країни, де розміщена компанія. Насамперед, він обумовлений

необхідністю здійснення постійних розрахунків по експортних і імпортних

операціях, інтенсивність яких, у свою чергу, може залежати від коливань

валютних курсів.[2]

Економічний ризик визначається як імовірність несприятливого впливу

змін обмінного курсу на економічне становище компанії, наприклад,

імовірність зменшення обсягу товарообігу чи зміни цін компанії на фактори

виробництва і готову продукцію в порівнянні з іншими цінами на внутрішньому

ринку. Ризик може виникати внаслідок зміни гостроти конкурентної боротьби,

як з боку виробників аналогічних товарів, так і з боку виробників іншої

продукції, а також зміни прихильності споживачів певній торговій марці.

Вплив можуть мати й інші джерела, наприклад, реакція уряду на зміну

обмінного курсу чи стримування росту заробітної платні в результаті

інфляції, викликаної знеціненням валюти.

У найменшому ступені економічному ризику піддаються компанії, що

несуть витрати тільки в національній валюті, не мають альтернативних джерел

факторів виробництва, на які могли б уплинути зміни валютного курсу. Ці

компанії реалізують продукцію тільки усередині країни і не зустрічають

конкуренції з боку товарів, на які ціни можуть стати більш виграшними в

результаті сприятливої зміни курсу. Однак навіть такі компанії не цілком

захищені, тому що зміни обмінного курсу можуть мати наслідки, яких не зможе

уникнути жодна фірма.

Коливання обмінних курсів можуть уплинути на ступінь конкуренції з

боку інших виробників, зробивши вплив на структуру їхніх витрат чи на їхні

продажні ціни, виражені в національній валюті. Компанія, що продає

винятково на внутрішньому ринку, з витратами, оплачуваними тільки в

національній валюті, постраждає від підвищення курсу внутрішньої валюти,

оскільки конкурентні імпортні товари будуть більш дешевими, так само як і

товари внутрішніх виробників-конкурентів, витрати яких оплачуються частково

в іноземній валюті.

Зміни вартості валюти країни можуть мати додаткову значимість для

компанії, що розмістила свою філію в цій країні з метою забезпечення

дешевого джерела постачань або на свій внутрішній ринок, або на ринки інших

країн-споживачів.

Деякі сировинні товари за традицією оцінюються у визначених валютах.

Яскравим прикладом цього є ціни на нафту в доларах США. Компанії, що

отримують доход в інших валютах, можуть бути уразливі для ризику можливих

збитків від підвищення курсу долара стосовно валют, у яких вони отримують

свої доходи. Одним із прикладів таких фірм є авіакомпанії. Якщо вони до

того ж купують літаки в США і мають у результаті боргові зобов'язання в

доларах, то підсилюється їхня схильність ризику втрат від підвищення курсу

долара щодо національних валют, у яких вони отримують доходи.

Раніше згадувалося, що моментом виникнення операційного валютного

ризику варто вважати дату опублікування прейскуранта. Припустимо, що

експортер спробує уникнути операційного ризику, пов'язаного з цінами в

іноземній валюті, видавши прейскурант для закордонних покупців у

національній валюті продавця. Тоді вплив коливань валютного курсу

проявиться в обсягах продажів. Якщо підвищення курсу національної валюти і

не знизить вартості надходжень від експорту, вираженої в національній

валюті, то таке підвищення обумовить тенденцію до зменшення обсягу

експорту, тому що ціни в перерахуванні на іноземну валюту зростуть.[3]

Економічний валютний ризик підрозділяють на два види:

- прямий, коли передбачається зменшення прибутку по майбутніх операціях

унаслідок зниження обмінного курсу валют;

- усереднений (побічний), пов'язаний із втратою певної частини

конкурентноздатності вітчизняних товаровиробників у порівнянні з

іноземними.

Головним фактором виникнення прямого економічного валютного ризику є

майбутні експортно-імпортні договори чи валютні операції. Після підписання

договору (укладення контракту) і до настання терміну оплати згідно договору

економічний валютний ризик трансформується в операційний.

Усереднений ризик характеризує можливість виникнення збитків,

пов'язаних зі зниженням конкурентноздатності компанії в порівнянні з

іноземними товаровиробниками й експортерами в зв'язку зі зміною валютних

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6