Определение и управление валютными рисками предприятием внешнеэкономической деятельности на примере ООО Корпорация Агросинтез (Визначення та керування валютними ризиками підприємством ЗЕД на прикладі ТОВ “Корпорація “Агросинтез”)

курси;

3) нетто-позиції банку щодо строкових валютних операцій ведуться

різними торговцями, на відміну від нетто-позиції банку на умовах

«спот»;

4) форвардні пункти є наслідком різниці у відсоткових ставках, але

оскільки відсоткові ставки визначаються не так швидко, як спот-

курси, доцільніше проводити котирування саме форвардних пунктів.

На практиці з метою розрізнення премії або знижки їх часто записують,

відповідно зі знаком «плюс» чи «мінус», але дилер завжди безпомилково

визначить премію чи знижку, якщо знак і не буде вказано. Це пояснюється

тим, що курс покупця завжди нижче курсу продавця. Тому, коли показники

форвардної маржі (спред) наведені в порядку зростання (наприклад, 150 – 200

або (-100) – (-20) ), то мова йде про форвардну премію. У випадку, якщо

спред наводиться в порядку зниження (наприклад, 220 – 100 або (-50) – (-

180) ), то дилер повинен враховувати цей спред як форвардну знижку

(дисконт).

Окрім того, варто мати на увазі, що курси «форвард» відрізняються від

курсів «спот» значно більшим абсолютним значенням показника маржі – різниці

між курсом продажу та курсом купівлі. Це пояснюється специфікою банківської

операції «форвард», що одночасно є і формою страхування валютних ризиків.

Що триваліший термін форвардного контракту, тим вище буде рівень валютного

ризику, а тому більшим буде і розмір форвардної маржі.

У професійній термінології для визначення форвардного курсу

використовують курс «аутрайт» (outright). Це означає, що покупець хоче у

майбутньому придбати певну суму валюти (або продавець – продати) без

проведення додаткових операцій або укладення додаткових угод. Цей термін

використовується з метою запобігання плутанини в розумінні умов форвардної

операції, коли мова йде про одну просту форвардну операцію на відміну від

більш складної комбінації, пов'язаної з одночасним здійсненням строкової і

поточної операцій (операції «своп»).

Розмір форвардної премії (П) чи дисконту (Д) можна представити у

вигляді формули.

Для розрахунку премії чи дисконту при визначенні курсу «аутрайт» на

купівлю валюти вона буде такою:

П(Д) куп.= К с.куп.*(Сд.в.-Скр.б.)*Т/360*100+(Скр.б.*Т),

де П(Д)куп. – премія (або дисконт) для форвардного курсу купівлі певної

валюти;

Кс.куп. – спот-курс купівлі певної валюти;

Сд.п. – відсоткова ставка за міжбанківськими депозитами для

котирувальної валюти;

Скр.б. – відсоткова ставка за міжбанківськими кредитами для базової

валюти (база котирування);

Т – термін у днях, що на нього розраховується форвардний курс. (Для

більшості валют, окрім фунта стерлінгів і бельгійського франка,

приймається: 12 місяців = 360 днів, 9 місяців = 270 днів, 6 = 180 днів і

т.д. для фунта стерлінгів, бельгійського франка і деяких інших валют

розрахунки здійснюються виходячи з календарної тривалості відповідного

періоду.)

Премію (дисконт) валютного курсу «аутрайт» на продаж валюти можна

розрахувати по формулі:

П(Д)пр.=Кс.пр.*(Скр.в.-Сд.б.)*Т/360*100+(Сд.б.*Т),

де П(Д)пр. – премія (дисконт) для форвардного курсу на продаж певної

валюти;

Кс.пр. – спот-курс продажу валюти;

Скр.в. –відсоткова ставка за міжбанківськими кредитами для даної

валюти;

Сд.б. –відсоткова ставка за міжбанківськими депозитами для базової

валюти.

Тоді курс «аутрайт» на купівлю чи продаж валюти можна визначити:

Кф.куп.=Кс.куп.+П(-Д),

де Кф.куп. – курс «аутрайт» на купівлю певної валюти;

Кс.куп. – спот-курс на купівлю валюти;

П – премія;

Д – дисконт.

Аналогічно на курс «аутрайт» продажу валюти.

У світовій практиці для визначення показників форвардної маржі

найчастіше використовують ставки ЛІБОР і ЛІБІД для відповідних валют або

відсоткові ставки за євровалютами. Також у світовій практиці форвардні

курси періодично публікуються у фінансових виданнях, зокрема у «Financial

Times» та на сторінках агентства REUTERS. Ці дані використовуються

валютними дилерами для котирування відповідних валютних курсів.

Важливе значення для укладання і здійснення форвардних контрактів має

чітке визначення тривалості угод у робочих днях. Якщо вважати датою

укладення угоди 5 квітня, то датою розрахунків для одномісячної угоди буде:

06.04.+30 днів+2 робочі дні (тобто 30 днів+ термін виконання угоди

«спот»).[2]

Форвардний валютний контракт являє собою найбільш важливий метод

одержання покриття проти ризиків, якщо фірма не бажає спекулювати на обміні

іноземної валюти. Форвардні контракти дають експортеру або імпортеру чітке

уявлення про його майбутні потоки готівки, і, звичайно, вони усувають

можливість спекулятивного прибутку так само, як вони усувають

невизначеність і можливість втрат від спекуляції.

Але усе ще існують деякі ризики, пов'язані з форвардним контрактом.

1) Для банку. Клієнт може не виконати свою частину контракту або буде

не в змозі виконати його через відсутність грошей. У цій ситуації

банк:

- не може продати валюту, що клієнт був зобов'язаний купити за

контрактом;

- не може купити валюту, що клієнт був зобов'язаний продати за

контрактом.

В обох випадках, оскільки банки звичайно «не займають відкриту позицію»

по форвардних валютних контрактах (тобто не беруться продати більше валюти

за форвардним курсом, ніж купити її, чи купити більше, ніж умовилися

продати), то їм доведеться продати (купити) валюту, що клієнт не купив (не

продав), де-небудь на ринку по обмінним курсам, дійсним на цей час. Це може

призвести банк до збитків.

2) Для клієнта. Оскільки форвардний контракт є обов'язковим, і, якщо

клієнт знайде, що не може виконати свої зобов'язання (або через те,

що платежі, що повинні надійти від закордонного покупця, не вдається

одержати, або платежі, що покладаються закордонному постачальнику,

більше не вимагаються), він попросить банк закрити цей контракт. Це

може викликати збитки (хоча є шанс дістати прибуток, у залежності

від курсів «спот» на дату закриття контракту).

Багато банків резервують частину ліміту кредиту клієнту через ризик

виникнення необхідності закриття контракту. Вони вибирають цифру 20% (чи,

що менш консервативно, 10%), у залежності від того, як вони оцінюють

частину вартості форвардного контракту, на яку може бути дебетований

рахунок клієнта у випадку закриття.[5]

Тут також відіграє роль якою є дана валюта: твердою чи слабкою.

Тверда валюта являє собою валюту, для якої очікується, що її вартість

залишиться стабільною чи зросте стосовно інших валют.

Слабка валюта являє собою валюту, для якої очікується зменшення

вартості стосовно інших валют. Звичайно, будь-які прогнози можуть виявитися

не точними.

3.2.1 Нові форми форвардних контрактів

Як ми змогли переконатися, використання форвардних угод для хеджування

валютних ризиків має багато переваг. Однак існують і недоліки такої схеми

страхування. Головний з них полягає в тому, що угоди укладаються на

міжбанківському ринку, а не на біржовому, як ф'ючерсні контракти, і тому

відповідальність за виконання таких угод цілком лягає на учасників

конкретної угоди. І якщо один з учасників угоди не зможе виконати ці умови

у повному обсязі, то інший зазнає значних збитків.

Що відбудеться, якщо клієнт не зможе виконати форвардний контракт?

Наприклад, імпортер може зіткнутися з тим, що:

- постачальник не в змозі доставити товари відповідно до вимог, тому

імпортер відмовляється прийняти товари і не погоджується оплачувати їх;

- постачальник відправив менше товарів, ніж очікувалося, можливо через

скорочення постачань, тому імпортер платить за них менше;

- постачальник спізнився з постачанням, тому імпортер повинен

оплачувати товари пізніше.

У кожній з цих ситуацій імпортер не хоче купувати іноземну валюту в

банку, з яким за умовами форвардного валютного контракту він узгодив цю

купівлю.

Експортер може потрапити в аналогічні ситуації: або взагалі не одержати

платежу, або одержати більшу чи меншу суму, ніж очікувалося спочатку, або

одержати очікувану суму, але з деякою затримкою. У цих ситуаціях експортер

не в змозі продати своєму банку частину чи всю іноземну валюту, зазначену в

умовах форвардного контракту.

Банківська позиція полягає в тім, що якщо клієнт не може виконати

форвардний валютний контракт, банк повинен змусити клієнта зробити це.

1) Якщо клієнт уклав контракт із банком на купівлю валюти, але потім не

зміг доставити цю валюту в банк, то банк може:

- продати валюту клієнту за курсом «спот» (коли наступить термін

виконання контракту);

- купити валюту назад за умовами форвардного валютного контракту.

2) Якщо клієнт уклав контракт із банком на продаж йому валюти, то банк

може:

- продати клієнту зазначену суму валюти за курсом «форвард»;

- негайно купити непотрібну валюту назад за курсом «спот».

Таким чином, банк дає можливість клієнту виконати його частину

форвардного валютного контракту, продавши або купивши недостатню валюту за

курсом «спот». Ці угоди відомі як закриття форвардного валютного контракту.

Якщо клієнт уклав контракт на купівлю валюти у свого банку по

форвардному валютному контракту, але валюта йому не знадобилася, банк

повинен закрити контракт, продавши валюту за курсом «форвард» і негайно

купити її знову за банківським поточним курсом купівлі «спот».

На практиці банк звичайно виконує на поточному рахунку клієнта один

запис, що вказує на різницю між двома угодами. Цей запис може бути

дебетовий чи кредитовий, оскільки різниця між курсом «форвард» і курсом

«спот» може принести клієнту або збиток, або прибуток у момент закриття.

Таким чином, закриття – це завершення форвардного валютного контракту,

якщо інший учасник контракту (клієнт) або не може, або не бажає виконати

свої зобов'язання за цим контрактом.

Закриття може бути повним або частковим.

Повне закриття відбувається, коли клієнт виявляє, що:

-він не може одержати іноземну валюту, котру він за контрактом повинен

продати банку;

- йому більше не потрібна іноземна валюта, котру він за контрактом

повинен купити в банку.

Часткове закриття банк робить, коли клієнт виявляє, що:

-він не може одержати повну суму іноземної валюти, котру він за

контрактом повинен продати банку;

- йому більше не потрібна вся іноземна валюта, котру він повинен за

контрактом купити у банка.

З метою запобігання подібних ситуацій або їх уникнення використовують

додаткові методи страхування, що останнім часом набувають дедалі більшого

поширення. Це, зокрема:

а) продовження терміну форвардного контракту;

в) використання форвардних опціонів з відкритим терміном виконання;

с) використання форвардних опціонів з перехресними датами;

d) використання валютних контокорентів;

e) укладення непрямих форвардних контрактів;

f) забезпечення валютного покриття;

g) використання форвардних крос-курсів;

h) використання угод форвард-форвард;

i) використання форвардних контрактів з опціоном анулювання (FOX);

k) використання угод про форвардну відсоткову ставку.[2]

a) Продовження форвардних контрактів.

Може виникнути наступна ситуація: форвардний валютний контракт

підходить до свого завершення, а клієнт ще не одержав очікувану валюту від

закордонного покупця або ще не повинен оплатити закордонному продавцю.

Клієнт ще хоче купити або продати узгоджену суму валюти за форвардним

контрактом, але він бажає продовжити («ролл-овер») термін доставки валюти

за цим контрактом.

У такій ситуації клієнт може:

1) попросити банк закрити старий контракт за відповідним курсом «спот»

і відкрити новий контракт на додатковий період з курсом, обчисленим

звичайним шляхом;

2) попросити банк продовжити контракт, змінивши банківський курс

продажу або купівлі в цьому контракті.

Отже, які наслідки продовження форвардного валютного контракту?

1) Як і закриття, продовження форвардного контракту дозволяє банку

захистити свою позицію на зовнішніх валютних ринках і тому:

- якщо первісний форвардний контракт був на продаж валюти банком, тепер

він застосує свій курс купівлі «спот» на дату продовження (як і при

закритті);

- якщо первісний форвардний контракт був на купівлю валюти банком,

тепер він застосує свій курс продажу «спот» на дату продовження (як і

при закритті).

Банк звичайно робить запис у національній валюті на поточному рахунку

клієнта на цю дату, величина, зазначена у запису, дорівнює різниці між

курсом «форвард» з первісного форвардного контракту і курсом «спот»

закриття, тобто рахунок клієнта буде кредитуватися за наявністю прибутку

або дебетуватися за наявністю збитку (так само, як і при закритті).

2) продовження відрізняється від закриття тим, що банк повинен укласти

новий форвардний валютний контракт із клієнтом за курсом, що трохи

більш сприятливий для клієнта, ніж при звичайному форвардному

валютному контракті. Це робиться шляхом:

- застосування поточної премії або дисконту продажу до курсу купівлі

«спот», коли продовження передбачає продаж валюти банком;

- застосування поточної премії або дисконту купівлі до курсу продажу

«спот», коли продовження передбачає купівлю валюти банком.

Це відомо як «діагональне правило», тобто курс «форвард»,

застосовуваний при продовженні форвардного контракту, визначається в такий

спосіб:

Курс продажу «спот» Курс купівлі «спот»

Премія або дисконт Премія або

дисконт

продажу купівлі

Іншими словами ми можемо визначити курс для продовження форвардного

валютного контракту в такий спосіб.

1) Якщо це контракт на продаж банком (і на купівлю клієнтом):

- банківський курс купівлі «спот» на дату продовження (у підсумку це

курс, за яким банк повинен був би закрити контракт якби він не був

продовжений);

- мінус премія до банківського курсу продажу (чи плюс дисконт до курсу

продажу) за період продовження контракту (наприклад, якщо контракт був

продовжений на один місяць, то буде відніматися одномісячна форвардна

премія до курсу продажу або додаватися дисконт).

2) Якщо це контракт на купівлю банком (і на продаж клієнтом):

- банківський курс продажу «спот» на дату продовження (курс, за яким

банк повинен був би в противному випадку закрити цей контракт);

- мінус премія до банківського курсу купівлі або плюс дисконт за період

продовження контракту.

Важливо пам'ятати, що при продовженні форвардного контракту банк дає

клієнту більш сприятливий курс обміну, ніж при закритті, що випливає з

діагонального правила.

Підсумовуючи, можна сказати, що коли продовжується форвардний валютний

контракт:

1) Первісний валютний контракт закривається, приноситься чистий збиток

або прибуток клієнту в залежності від того, як поточний курс «спот»

співвідноситься з первісним курсом «форвард». Це закриття

відбувається навіть у випадку продовження форвардного контракту.

2) При продовженні контракту обмінний курс більш сприятливий для

клієнта, ніж при укладенні нового. Якщо банк вважає, що продовження

має сенс, він «повинен створити для клієнта більш сприятливі умови,

ніж при закритті форвардного контракту і відкритті нового. Якщо банк

продовжує форвардний контракт, дилер зовнішнього валютного ринку не

повинен вважати, що курс завжди буде для нього найкращим, навіть

якщо банк все ще має проблему з закриттям первісного форвардного

контракту на валютному ринку… Можна помітити, що якщо клієнту, що

продовжує, надається ставка, що базується на курсі «спот» закриття,

він має перевагу перед новим клієнтом, що відкриває форвардний

контракт уперше.» («Banking World» – лютий 1984 р.)

b) Форвардні опціони з відкритим терміном виконання.

Звичайно форвардні контракти мають одну визначену дату виконання в

майбутньому. Однак такі контракти з установленою датою не завжди можуть

бути ідеальними для клієнтів, що не впевнені в термінах постачання

іноземної валюти і необхідності забезпечення цього постачання. У такому

випадку можливе придбання форвардного опціону, термін виконання якого являє

собою проміжок часу, і клієнт має право вибрати будь-яку дату на цьому

тимчасовому відрізку.

Клієнт платить певну суму за цей ступінь гнучкості контракту, оскільки

форвардний курс буде найменш вигідним для контракту з фіксованою датою за

даний період.

Опціонні контракти звичайно використовуються для покриття цілих

місяців, що включають дату ймовірного платежу, коли клієнт не впевнений у

точній даті купівлі або продажу валюти.

Призначення опціонного контракту полягає в тому, щоб уникнути

необхідності обновляти форвардний валютний контракт чи продовжувати його на

кілька днів, оскільки це може бути досить дорогим з погляду витрат за день.

Тому, використовуючи опціонні контракти, клієнт може покрити свій валютний

ризик, навіть якщо він не знає точно цю дату.

При укладанні клієнтом форвардного опціонного контракту з його банком

необхідно установити курс купівлі або продажу, що банк буде котирувати.

Банк буде котирувати курс, найбільш сприятливий для нього самого в будь-яку

дату протягом опціонного періоду.

Це має сенс, оскільки клієнт має можливість зажадати виконання

контракту в будь-яку дату протягом цього періоду, і банк повинен бути

упевнений у тім, що клієнт не одержить сприятливий курс за рахунок банку.

Тобто банк це робить, щоб уникнути втрат, у результаті чого клієнту можуть

призначити курс, що у порівнянні з курсом форвардного контракту з

фіксованою датою буде зовсім невигідним.

c) Форвардні опціони з перехресними датами.

Форвардні опціони звичайно дозволяють їхньому власнику розтягти термін

валютних операцій замість того, щоб весь обсяг закупівель і продажів

здійснювався в один день. Особливо це зручно компанії, що очікує поток

платежів або грошових надходжень, а не здійснюючій час від часу окремі

платежі або приймаючій окремі грошові надходження.

Тенденція до призначення самої невигідної ціни опціону у визначений

день, що приходиться на період виконання, змушує покупців використовувати

самий короткий по мірі можливості період його виконання, оскільки він може

усунути варіанти самих несприятливих курсів.

Скорочення періоду виконання опціону збільшує невизначеність того, чи

прийдуться відповідні платежі або грошові надходження на цей період часу.

Протиріччя, що з'являються, при виборі терміну опціону можуть бути

згладжені шляхом укладення форвардних опціонів з перехресними датами.

Даний процес містить у собі покриття частини валютного потоку

короткостроковими опціонами, а залишку – опціонами з більш тривалим

терміном. Наприклад, кожні 3 місяці очікуються надходження валюти, але

тільки про 2/3 очікуваних щомісячних надходжень можна з визначеністю

сказати, що вони будуть покриті в даному місяці. Дві третини загальних

надходжень будуть забезпечені одномісячними опціонами, а частина, що

залишилася – форвардним опціоном на повних 3 місяці. Якщо валюта надходить

протягом місяця, то спочатку виповнюється форвардний контракт на продаж,

укладений на цей місяць, і лише після цього відбувається продаж частини, що

залишилася, на умовах 3-місячного опціону.

Переваги контрактів, що перекриваються, у наступному:

- компанія може здійснити покриття своїх валютних ризиків форвардним

контрактом;

- опціони, що перекриваються (з перехресними датами) дешевші, ніж

велика кількість невеликих угод «спот», оскільки банк буде пропонувати

кращий курс купівлі і продажу для більш великих контрактів, ніж для

невеликих;

- системи бухгалтерського обліку і системи планування компанії будуть

спрощені, оскільки обмінні курси будуть більш одноманітні, ніж якби

було виконано безліч угод «спот».

d) Валютні контокоренти.

За наявністю значних і інтенсивних валютних потоків підприємство може

скористатися менш дорогим засобом додання деякої гнучкості форвардним

валютним контрактам – валютним контокорентом. Він підходить компаніям, що

зіштовхуються постійно у своїй діяльності з потоками іноземної валюти. Це

банківські рахунки в іноземних валютах, якими оперує компанія. Якщо власник

форвардного контракту на купівлю валюти виявляє, що потреба у валюті

з'явиться пізніше, ніж передбачалося, то валюта, куплена за форвардним

контрактом, міститься на контокорент до моменту її вимоги. І, навпаки, якщо

з'являється потреба у валюті до терміну виконання форвардного контракту, то

компанія використовує овердрафт із метою здійснення виплат в іноземній

валюті, і, отже, погашає овердрафт купленою валютою при виконанні

форвардного контракту.[3]

e) Непрямі форвардні контракти.

Якщо валюта, якою компанія бажає забезпечити покриття, є частиною

валютного блоку чи має досить стабільне співвідношення з ведучою валютою,

але для якої форвардні курси не розраховуються, то тут відкривається

можливість для непрямого покриття. Наприклад, якби одна американська фірма

захотіла покрити валютний ризик, що виникає у зв'язку з випискою рахунка-

фактури в датських кронах і прийшла б до висновку, що не можна здійснювати

форвардне покриття в кронах у відповідний період, то вона звернулася б

замість цього до німецьких марок. Данія і Західна Німеччина – обидві беруть

участь в угодах по обміну валют у Європейській валютній системі.

Стабільність датської крони, що виникає звідси, стосовно німецької марки

означає, що американська фірма може удатися до механізму покриття через

німецьку марку. Якщо американській фірмі буде потрібно до якогось терміну в

майбутньому заплатити в кронах, то вона за форвардним контрактом може

купити німецькі марки, продати їх по угоді спот і купити крони.

f) Забезпечення валютного покриття.

Банк, що погоджується укласти форвардну угоду на продаж або купівлю

валюти клієнтом, буде прагнути до зниження ризику. Наприклад, якщо клієнт

бере контракт на купівлю доларів США за фунти стерлінгів з постачанням у

майбутньому, банк ризикує тим, що ціна долара перевищить погоджену

форвардну ціну до моменту витікання контракту. Здійснюючи продаж доларів за

ціною нижче купівельної, банк ризикує. Тому банк захоче застрахуватися.

Один зі способів зниження ризику – це купівля банком доларів за курсом

спот і їхнє інвестування до настання терміну виконання форвардного

контракту. Існують і інші способи на вибір банку. Він може сам укласти

форвардний контракт на купівлю валюти в іншого банку, а може

використовувати фінансові ф’ючерси. В міру задоволення вимог клієнтів

скорочується потреба у використанні зовнішніх інструментів хеджування. Якби

клієнти, побажали продати долари за форвардним контрактом і купити їх за

контрактом з тим самим терміном виконання, то банк вважав би, що ризики

компенсують один одного. В міру взаємного покриття форвардних угод у банку

з'являється можливість переміщення валют між клієнтами без особливого

ризику для себе. Банківський ризик потенційних збитків був би обмежений

лише сумою розбіжності курсів форвардних продажів і купівель. Це саме і є

чистий ризик, від якого потрібно застрахуватися.

g) Форвардні крос-курси.

Може трапитися так, що ринок форвардних угод на дві які-небудь валюти

виявиться неліквідним, чи його взагалі немає. У цій ситуації можна зробити

форвардне покриття, уклавши дві окремі форвардні угоди з залученням третьої

валюти. Наприклад, імпортер з Іспанії побажає купити на термін канадські

долари. Якщо форвардний ринок канадських доларів і іспанських песет буде

неліквідним, то імпортер з Іспанії міг би купити, наприклад, за форвардним

контрактом долари США на іспанські песети й одночасно продати за форвардним

контрактом долари США в обмін на канадські долари. Форвардний курс,

використовуваний при купівлі канадських доларів на іспанські песети, і є

крос-курс.

Валютні операції, де використовується ведуча валюта, у якості якої

найчастіше виступає долар США, подвійно «страждають» від різниці в курсах

продавця і покупця. Премія або знижка між двома валютами можуть бути

встановлені стосовно наявного крос-курсу.

h) Угоди форвард-форвард.

При укладенні двох зустрічних форвардних контрактів з різними термінами

виконання мається можливість відкриття термінової позиції за рахунок

різниці в відсоткових ставках і одночасному виключенні валютного ризику.

Припустимо, наприклад, що банк продає фунти стерлінгів за 12-місячним

форвардниим контрактом на долари США й одночасно купує фунти стерлінгів за

6-місячним форвардним контрактом. Премія або знижка для 12-місячного

форвардного контракту в порівнянні з 6-місячним містить у собі також премію

або знижку (а виходить, і різницю в відсоткових ставках) для залишившихся 6

місяців після виконання контракту з менш тривалим терміном. Якщо дилер

очікує, що різниця в відсоткових ставках буде відрізнятися від

передбачуваної, то він може відкрити позицію форвард-форвард у надії на

прибуток. Так він захищається від валютного ризику. Будь-які зміни валютних

курсів і відповідні зміни форвардних могли б спричинити за собою втрати за

одним контрактом з компенсованими прибутками по іншому. На практиці позиції

форвард-форвард складаються не шляхом укладення двох форвардних угод

аутрайт, а шляхом двох операцій своп, у яких здійснюється взаємозалік двох

операцій спот.

Припустимо, що в майбутньому долар США буде при обміні на фунт

стерлінгів «йти» потенційно зі знижкою, а дилер буде очікувати, що різниця

на користь відсоткових ставок євродолара буде більша, ніж раніше

передбачалося. Тому він буде сподіватися на зростання знижки. Для одержання

прибутку він продасть долари за форвардним контрактом із тривалим терміном

виконання, а купить з нетривалим. Якщо знижка буде зростати, як і

очікувалося, то по закінченню контракту з нетривалим терміном він зможе

укласти форвардний контракт на купівлю валюти, термін виконання якого

збігається з терміном контракту, що залишився, і дістане прибуток.

Збільшення знижки означає, що по виконанні контракту він буде купувати за

ціною меншою, ніж він продає. Підвищення вартості долара до терміну

виконання менш тривалого контракту не підірве вигідність операції, оскільки

збільшення ціни долара в зв'язку з форвардною купівлею буде компенсовано

збільшенням ціни спот до моменту виконання менш тривалого контракту. Було б

вигідно купувати за форвардною ціною менш тривалого контракту, а продавати

за наявним курсом. Такий прибуток компенсував би збитки, викликані

зростанням ціни нового контракту.[3]

i) Форвардні контракти з опціоном анулювання (FOX).

Новою формою форвардного валютного контракту, тісно пов'язаною з

різновидом опціонної угоди, є форвардний контракт з опціоном анулювання

(FOX – Forward with option exit). Відповідно до економічного змісту це

форвардний контракт, що надає право одній зі сторін угоди відмовитися від

виконання зобов'язань, якщо цей контракт за якимись причинами стає

невигідним. За відмовлення від виконання зобов'язань один контрагент

сплачує іншому контрагентські комісійні, розмір яких відповідає опціонній

премії. При цьому за контрактом FOX форвардний валютний курс буде менш

сприятливим, ніж за звичайним форвардним контрактом.

k) Угоди про форвардну процентну ставку.

Важливе практичне значення для реалізації форвардних контрактів мають

встановлення і підтримка паритету відсоткових ставок завдяки механізму

відсоткового арбітражу. Фактично угоди про форвардну відсоткову ставку – їх

ще називають угоди про майбутню відсоткову ставку (угоди FRA – Forward rate

agreements) – є своєрідною формою валютних форвардних контрактів.

Фінансовий зміст хеджування валютного ризику за допомогою угод FRA

складається в укладанні умовної домовленості про надання певної суми

кредиту або позички у відповідній валюті з постачанням грошових сум у

майбутньому за відсотковою ставкою, визначеною на дату укладання угоди.

Такі відсоткові ставки покупця і продавця регулярно публікуються у

фінансових виданнях. Вони встановлюються з обліком ринкових відсоткових

ставок по кредитам і депозитам на міжбанківському ринку Лондона Комітетом

Асоціації британських банкірів (BBA). До складу Асоціації входять 12

ведучих банків. Фіксинг відсоткових ставок по окремих валютах здійснюється

щодня в 11 годин ранку на підставі відповідних котирувань 8 банків, що

входять у BBA. Необхідна відсоткова ставка розраховується як середня

арифметична величина з 4 котирувань, що знаходяться в середині листа

котирувань. На практиці розрахована у такий спосіб ставка угод FRA

наближена до ставок ЛІБОР чи ЛІБІД; на відміну від останніх вона

записується не дробом, а в десятковій системі.[2]

3.2.2 Форвардні контракти: деякі практичні аспекти

Для форвардних контрактів є стандартні терміни виконання контрактів.

Такими стандартними термінами є 1, 2, 3, 6 і 12 місяців. Форвардна угода з

нестандартним терміном – це угода, термін якої падає на період між двома

стандартними термінами, наприклад 9 місяців.

Валютний курс для форвардного контракту з нестандартним терміном

екстраполюється. Курсова різниця двох прилеглих стандартних термінів

поділяється на число днів між ними. Результат збільшується на число днів

між нестандартним терміном і більш тривалим стандартним терміном. Отримане

число віднімається або складається з форвардним курсом більш тривалого

терміну, і в такий спосіб виходить форвардний курс угоди з нестандартним

терміном.

Припустимо, що 3-місячний форвардний курс фунта стерлінгів до долара

США складає 1 ф.ст. = 1,40 дол., а 6-місячний дорівнює 1 ф.ст. = 1,37 дол.

4-місячний форвардний курс обчислюється в такий спосіб:

3-місячний курс – 6-місячний курс = 1,40 дол. – 1,37 дол. = 0,03 дол.

0,03 дол. * 60/90 = 0,02 дол.

(приймаючи до уваги, що 90 днів – це термін між двома стандартними

термінами, а 60 днів відокремлюють нестандартний 4-місячний термін від 6-

місячного). 2 центи додаються до 6-місячного курсу, і виходить 4-місячний

курс.

1,37 дол. = 0,02 дол. = 1,39 дол.

Участь у тендері.

Тендер (tender) – це торги або заявка (на торгах); пропозиція поставити

товари, зробити послуги, укласти контракт, що представляється після

оголошення торгів у конкуренції з іншими фірмами.

Участь у тендері за контракт пов'язано з особливою проблемою покриття

валютного ризику. Експортер стикається з валютним ризиком з моменту

представлення заявки на участь у тендері. Але при деяких типах хеджування

експортер усе-таки вважав би ситуацію ризикованою, якщо усе говорить за те,

що тендер буде безуспішним. Наприклад, якби довгоочікувані валютні

надходження були продані на форвардному ринку, а потім тендер виявився б

безуспішним, то компанія, що бере участь у тендері, була б зобов'язана

здійснити форвардний продаж без відкриття «довгої» позиції в даній валюті.

Ця компанія піддалася б ризику втрат від підвищення курсу валюти. У

результаті могла б скластися ситуація, у якій дана компанія для проведення

форвардного продажу повинна була б закупити ( за наявним чи форвардним

курсом) валюту по більш високій ціні. Тому компанії, що беруть участь у

тендері, зацікавлені в методах хеджування, що захищають їх від ризику у

випадку неуспіху.

Одним з методів могло б бути внесення валютного застереження в тендер.

Ціна могла б бути фіксованою для місцевої валюти і котируємою для

іноземної. А котирування іноземної валюти залежало б від валютного курсу. У

випадку підвищення курсу місцевої валюти котирування піднялося б і,

навпаки, при падінні курсу місцевої валюти воно б знизилося. Невизначеність

у відношенні ціни, з якою стикається потенційний покупець, повинна знизити

шанси експортера, що бере участь у тендері за контракт.

Альтернативним методом могло б стати використання валютних опціонів.

Валютний опціон дає його власнику право, але не зобов'язання, продавати (чи

купувати) іноземну валюту з постачанням у майбутньому за валютним курсом,

обговореним в момент укладення контракту. Експортер міг би брати участь у

тендері, використовуючи валюту покупця, що, природно, з погляду маркетингу

було б найкращою стратегією, а у випадку успіху в тендері він міг би

виконати опціон на продаж валюти. У випадку невдалого тендера потенційний

експортер міг би не виконувати опціон або у випадку купівлі вільно

обертаючогося опціону продати його. Таким чином, опціони – це інструменти,

що забезпечують форвардне покриття, страхуючи хеджера від ризику, якщо

тендер буде безуспішним.

Покупець опціону платить премію продавцю за забезпечення гарантії.

Премія буде розраховуватися на підставі умови, що якщо буде вигідно

виконати опціон, він буде виконаний. Що стосується опціону на продаж, якщо

курс іноземної валюти виявляється нижче гарантованої продажної ціни, то

тоді вигідно виконати опціон. Учасник тендера, однак, може бути

зацікавлений лише в хеджуванні. Хоча, очевидно, він би отримав будь-який

можливий прибуток від опціонів у випадку невдалого тендера, він усе-таки,

імовірно, зволіє уникнути такої можливості, щоб заплатити меншу премію.

Один із клірингових банків Об'єднаного Королівства запропонував схему «від

тендера – до контракту», що відбиває цей привілей.

Схема «від тендера – до контракту» поширюється на форвардні контракти,

що дійсні тільки у випадку успішного тендера. Учасник тендера, що не

домігся успіху, не залишається з непокритою форвардною позицією, як це

могло б відбутися у випадку зі звичайними форвардними валютними операціями.

Це покриття також дешевше покриття, забезпеченого опціонами. Власникам

опціонів призначаються опціонні премії з урахуванням потенційного доходу в

тому випадку, якщо наявний курс продаваної валюти виявляється нижче

продажної ціни, гарантованої контрактом, і відсутня усяка можливість втрат

за умови, що наявний курс вище погодженої ціни виконання (оскільки власник

опціону залишає за собою право продавати за курсом спот). За схемою «від

тендера – до контракту», якщо тендер успішний, то експортеру не залишиться

нічого, крім як продати валюту за узгодженою валютною ціною. Отже, тут

немає можливості, пропонованої опціонами, ігнорувати хеджований контракт і

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6