Определение и управление валютными рисками предприятием внешнеэкономической деятельности на примере ООО Корпорация Агросинтез (Визначення та керування валютними ризиками підприємством ЗЕД на прикладі ТОВ “Корпорація “Агросинтез”)

продати валюту на умовах спот, якщо наявний курс виявиться вище погодженої

ціни виконання. Хеджер повинен змиритися з утратою від продажу валюти по

узгодженій форвардній ціні, якщо наявний курс валюти буде вище, і

відповідно, банк дістає прибуток. У результаті цього сума, виплачувана за

покриття, відповідно до схеми «від тендера – до контракту», як видно,

повинна бути менше понесених витрат при виконанні опціонів.[3]

3.2.3 Використання форвардних контрактів на українському валютному

ринку

Використання форвардних контрактів у чистому вигляді на українському

валютному ринку поки що поширення не набуло, але фахівцями Національного

банку України вже напрацьовано пакет нормативних і інструктивних матеріалів

для впровадження термінових валютних операцій у практику. Зокрема,

постановою Правління Національного банку України № 216 від 07.07.1997 р.

затверджено «Правила випуску та обігу валютних деривативів», що регулюють

механізм випуску та обігу форвардних валютних контрактів в Україні.

Згідно з цими Правилами форвардний валютний контракт визначається як

угода між двома банками, метою якої є запобігання ризикам щодо змін у

майбутньому курсів валют і відсоткових ставок по депозитах в іноземній

валюті. Дві сторони угоди зобов'язані визначити певну відсоткову ставку та

курс на певний період часу для узгодженої суми валюти, починаючи з

визначеної контрактом майбутньої дати розрахунків (мінімально 1 місяць з

дати укладення угоди).

Метою укладення та здійснення форвардних контрактів є хеджування зміни

депозитних ставок (без необхідності здійснення загальновживаного депозиту

форвард-форвард) або мінімізація ризиків за змінами курсів валют,

визначуваних як різниця або між узгодженою сторонами відсотковою ставкою за

форвардним валютним контрактом і ставкою залучення кредитів першокласними

лондонськими банками (LIBOR) чи ж її аналогом на дату розрахунків за цим

контрактом, або між курсом валюти за форвардним валютним контрактом та

ринковим спот-курсом валюти на дату розрахунків за цим контрактом.

Покупцями і продавцями форвардних валютних контрактів можуть бути банки-

резиденти та банки-нерезиденти України, що визначаються чинним

законодавством України.

Форвардні валютні контракти укладаються на первинному ринку за

стандартною формою, що відповідає чинному законодавству України.

Первинним продажем форвардного валютного контракту вважається така

угода купівлі-продажу контракту, якій не передує інший форвардний контракт,

однією із сторін якого виступав покупець (продавець) цього контракту, і

його предмет: сума іноземної валюти, дати поставки та здійснення платежу,

що збігаються з цим контрактом.

За умови первинного продажу форвардного валютного контракту заповненню

підлягають такі реквізити:

- номер контракту;

- місце і дата укладення;

- офіційні назви та реквізити сторін;

- вид і сума валюти, що є предметом укладення контракту;

- відсоткові ставки та курс валюти контракту;

- дати платежу і поставки валюти;

- інші реквізити, що визначають права і відповідальність сторін.

Зміни і доповнення до форвардного валютного контракту оформляються у

письмовій формі та від моменту підписання є невід'ємною частиною контракту.

Продаж або передача зобов'язань за форвардним валютним контрактом іншим

особам здійснюється продавцем лише за згоди покупця форвардного валютного

контракту будь-коли до закінчення строку дії (ліквідації) форвардного

контракту.

Зміни до форвардного валютного контракту вносяться покупцем чи

продавцем контракту в разі погодження обох сторін контракту. У змінах до

форвардного валютного контракту вказується:

- номер і дата укладення контракту, до якого вносяться зміни;

- порядковий номер і дата внесення змін до контракту;

- реквізити і назва попереднього покупця (продавця) форвардного

валютного контракту та особи, якій переходять його повноваження;

- ціна продажу форвардного валютного контракту;

- умови реалізації форвардного валютного контракту;

- дата поставки, строк здійснення платежу.

Згідно з Правилами розірвання угоди за форвардним валютним контрактом

може бути здійснене в разі відмови від означеної угоди однієї зі сторін і

згоди іншої сторони або в разі, передбаченому чинним законодавством

України. Претензії щодо виконання форвардного валютного контракту можуть

бути пред'явлені лише емітентові цього форвардного валютного контракту.

Особливістю обліку форвардних валютних контрактів є врахування трьох

типів бухгалтерських подій:

- бухгалтерський облік на дату, обумовлену контрактом (день угоди);

- бухгалтерський облік на дату оцінки вартості (кінець періоду оцінки,

якщо кошти за операцією не сплачені);

- бухгалтерський облік на дату розрахунків.

Номінальна вартість контракту обліковується за позабалансовими

рахунками, а переоцінка форвардного валютного контракту здійснюється на

кожну звітну дату з використанням форвардного курсу на період до дати

виконання контракту. Результат переоцінки форвардного валютного контракту,

придбаного з метою хеджування, визначається симетрично з результатом

переоцінки фінансового інструмента, що хеджується.[2]

3.3 Валютні контракти «своп»

Валютний «своп» (currency swap) – валютна операція, що поєднує купівлю

або продаж валюти на умовах «спот» з одночасним продажем (або купівлею)

тієї ж валюти на певний строк на умовах «форвард», тобто здійснюється

комбінація двох протилежних конверсійних угод на однакові суми, але з

різними датами валютування.

Використання валютних «свопів» досягло апогею на початку 80-х років, що

було зумовлено такими обставинами:

1) політика багатьох центральних банків змусила комерційні банки

здійснювати фінансування активів з «плаваючою» відсотковою ставкою

зобов'язаннями теж із «плаваючою» відсотковою ставкою, а не за

рахунок короткострокових депозитів;

2) надання взаємних позичок на міжнародних валютних ринках набуло

спекулятивного характеру;

3) зниження відсоткових ставок сприяло зниженню ризиків за валютними

«свопами».

В даний час розрізняють класичні операції «своп» та їх різновиди у виді

опціонних, валютно-відсоткових «свопів» і т.д.

Класичні «свопи» у залежності від послідовності здійснених операцій

«спот» і «форвард» підрозділяють на репорт і депорт.

Репорт – це продаж валюти на умовах «спот» і одночасна купівля на

умовах «форвард».

Депорт – це купівля валюти на умовах «спот» і продаж на умовах

«форвард».

Операція, коли купівля (продаж) валюти здійснюється на основі двох угод

за курсом «аутрайт», називається «форвард-форвард», або «форвардний своп».

У разі укладення угоди «своп» дата виконання ближчої угоди називається

датою валютування, а дата виконання зворотної угоди, віддаленої в часі, -

датою завершення «свопу» (maturity).

При операції депорт стандартний запис «свопу» може бути такий: 6 M

USD/UAN b/s swap. Це означає, що на умовах «спот» придбана певна сума

американських доларів за гривні і продана така ж сума доларів за гривні за

курсом «аутрайт» на 6 місяців ( b/s – buy and sell – купив/продав).

При операції репорт (продав/купив – sell and buy – s/b) запис буде

таким: 6 M USD/UAN s/b swap, тобто продана певна сума доларів за курсом

«спот» і куплена така ж сума за курсом «аутрайт» з постачанням через 6

місяців.

Залежно від термінів укладення угоди «своп» поділяють на:

- звичайні (операції репорту і депорту);

- тижневі – «своп» s/w (spot-week swap), коли перша угода виконується

на умовах «спот», а друга – на умовах тижневого «форварда»;

- одноденні – «своп» t/n (tomorrow-next swap), коли перша операція

здійснюється з датою валютування «завтра», а зворотна – на умовах

«спот»;

- форвардні («форвард-форвард»).

Для класичних угод «своп» (репорт і депорт) використовуються два

валютні курси – «спот» і «аутрайт». Останній визначається за стандартною

методикою: курс «спот» плюс (мінус) форвардна маржа (премія або дисконт).

Угоди «своп» є міжбанківськими операціями і мають багато спільного з

операціями «аутрайт». На практиці вони використовуються значно частіше, ніж

прості форвардні операції.

Останнім часом угоди «своп» стали ширше здійснюватися не тільки між

комерційними банками, але і між центральними банками, що можна розглядати

як угоди про взаємне кредитування в національних валютах. З цією метою в

1969 р. була утворена багатобічна система взаємного обміну валют на базі

використання операцій «своп» через Банк міжнародних розрахунків у Базелі

(Швейцарія).

Головна мета використання валютних «свопів» полягає в:

- забезпеченні фінансування довгострокових зобов'язань в іноземній

валюті;

- хеджуванні довгострокового валютного ризику;

- заміні валюти, в якій надходять прибутки від інвестицій, на іншу за

вибором інвестора;

- забезпеченні конвертації експортованого капіталу в іншу валюту.

Технічно хеджування валютних ризиків за допомогою валютних «свопів»

здійснюється через:

- фіксацію валютного курсу на майбутній період;

- організацію зустрічних грошових потоків.

Переваги у використанні угод «своп» перед чистими форвардними угодами:

- при здійсненні валютного «свопа» завдяки регулярному обміну

відсотковими (компенсаційними) виплатами значно зменшується валютний

ризик, оскільки він розподіляється між учасниками угоди;

- використання «свопів» дає можливість забезпечити хеджування

довгострокових операційних та економічних ризиків;

- під кутом зору бухгалтерського обліку валютні «свопи» класифікують як

забалансовий інструмент, тобто вони не відбиваються в балансі і на

рахунку прибутків і збитків, що наділяє їх певними технічними

перевагами.

Угода «своп» укладається через безпосередні переговори між двома

сторонами або за посередництва банку, який стає для кожного з учасників

угоди другою стороною. Переговори здійснюються телефоном із наступним

підтвердженням їхніх результатів факсом (електронною поштою), а потім –

письмово на основі індивідуальної або стандартної документації,

рекомендованої Міжнародною асоціацією дилерів із «свопів» (ISDA) 1985 р., в

«Кодексі стандартних формулювань та умов для угод «своп»». У 1986 р. було

затверджено нову редакцію Кодексу, а в 1987 р., як доповнення до нього,

ISDA прийняла ще один документ під назвою «визначення відсоткових ставок і

валютного обміну». Цей документ в основному застосовується для переводу

відсоткових «свопів» в одній валюті у «свопи» в будь-якій іншій валюті, а

також для міжвалютних «свопів».

Документацію для укладення угоди «своп» за домовленістю готує одна із

сторін і передає проект іншій стороні, а потім, після узгодження,

остаточний варіант договору підписується його учасниками. Стандарти

документації за угодами «своп», згідно з правилами ISDA, складаються з двох

частин:

1) Генеральної угоди, що включає загальну характеристику всіх можливих

майбутніх угод;

2) Підтвердження поточної угоди.

Завдяки такій системі документації майбутні угоди між контрагентами

можуть укладатися на основі тільки лише самого Підтвердження, що додається

до Генеральної угоди.

Останнім часом поняття валютних «свопів» трактується дуже широко,

оскільки при укладенні угод більше уваги приділяється не самим валютним

курсам, а різниці в їхніх відсоткових ставках. Тому під час здійснення

угоди «своп» на практиці найчастіше не постачаються обумовлені суми, а

ведеться розрахунок компенсаційних платежів. Покупець, що купив валюту з

вищими відсотковими ставками, сплачує своєму контрагентові компенсацію,

визначувану різницею у відсоткових ставах. У вигляді формули це можна

записати так:

К = В * (К1 – К2) / 100 * Т / 360,

де К – сума компенсаційних виплат;

В – сума контракту;

Т -- стандартний термін дії угоди;

К1 – розрахункова відсоткова ставка;

К2 – відсоткова ставка, обумовлена в контракті.

Поява нових видів «свопів» і форм розрахунків за ними пов'язана з тим,

що валютні «свопи» мають симетричну структуру ризику, тобто за укладення

контракту існує однакова імовірність виникнення збитків чи прибутків, а

мета хеджування полягає саме в тому, щоб певним чином розподілити цей ризик

між контрагентами.

Валютні «свопи», що передбачають періодичний обмін відсотковими

платежами, поділяють на:

- «свопи», в яких один учасник угоди сплачує фіксовану відсоткову

ставку, а інший – змінну («плаваючу») ( cross-currency fixed-to-

floating swap);

- «свопи», в яких обидва учасники угоди ведуть розрахунки за

фіксованими ставками ( cross-currency fixed-to-fixed swap );

- «свопи», в яких контрагенти ведуть розрахунки за «плаваючою»

відсотковою ставкою ( cross-currency floating-to-floating swap );

- «свопи», в яких «плаваюча» відсоткова ставка може мати різні періоди

розрахунку і виплат;

- «свопи», в яких контрагенти фіксують не відсоткові ставки, а їх

різниці (spread swap );

- «свопи» з верхньою чи нижньою межею відсоткових ставок ( mini-max

swap );

- змішані («коктейльні») «свопи», які є комбінацією різних видів

відсоткових і валютних «свопів» (cocktail swap ).

Однак, останнім часом набувають поширення валютні «свопи», що не

передбачають компенсаційних виплат, а відбувається відповідний залік сум

грошових коштів, що передаються контрагентами. До таких угод відносять:

- амортизовані «свопи», угоди за якими змінюють номінальну вартість

контракту (amortizing swap);

- валютні опціонні «свопи», за якими один із учасників угоди має право

протягом певного періоду підвищити номінальну вартість «свопу»

(currency option swap );

- двовалютні «свопи», за якими номінальні суми і відсоткові ставки

виражені в різних валютах ( dual currency swap ).

На практиці можливі три варіанти здійснення (анулювання) угоди «своп»:

1) викуп «свопу» – повний розрахунок за угодою чи здійснення узгоджених

компенсаційних виплат

2) резервування «свопу» шляхом укладання зворотної угоди «своп»;

3) переуступка прав і зобов'язань за «свопом», коли одна зі сторін (за

згодою іншої сторони) знаходить нового партнера і забезпечує його

коштами для здійснення переданих зобов'язань з урахуванням зміни

валютного курсу і відсоткових ставок протягом періоду до завершення

дії угоди «своп».

Укладення угод «своп» здійснюється на основі підписання контракту, що

має стандартну форму і містить стандартні реквізити. Будь-який контракт

складається з трьох основних розділів:

1) предмет контракту (зазначаються суми, валюти, терміни платежів,

здійснюються необхідні розрахунки);

2) умови анулювання «свопу», ризики неплатежів і т.п.;

3) питання кредитування, відповідальність сторін, особливі умови.

Використання валютних «свопів» на світових фінансових ринках останнім

часом значно зросло. На цьому сегменті ринку домінують транснаціональні

банки, що виступають посередниками під час здійснення угоди. Найчастіше

валютні «свопи» укладаються на американський і канадський долари,

швейцарські франки, ЄВРО, японську йену, німецьку марку й англійський фунт

стерлінгів. При цьому одна зі сторін, як правило, представлена

американським доларом, але останнім часом усе ширше використовують

комбінації йена – ЄВРО, йена – швейцарський франк і ін.

Необхідність забезпечення надійних методів хеджування валютних ризиків

сприяє пошуку і виникненню нових видів «свопів», які поєднують у собі

форвардні, ф'ючерсні та опціонні угоди.[2]

3.4 Валютні ф’ючерси

Фінансові ф'ючерсні ринки виникли як реакція на потребу в адекватних

інструментах хеджування, що повинне розглядатися як їхнє основне

призначення. Однак хеджери не є єдиними учасниками ринку фінансових

ф’ючерсів. Спекулянти й арбітражери також беруть участь в операціях на цих

ринках і, як буде показано надалі, грають дуже важливу роль для їхнього

ефективного функціонування.

Природа фінансових ф’ючерсів.

Укладення угод купівлі-продажу, виконання яких відноситься до

майбутнього моменту часу, має досить довгу історію. Причина їхнього

виникнення – необхідність для однієї чи обох сторін угоди застрахувати себе

від несприятливих змін ціни (що стосується валютних ф’ючерсів – зміни курсу

валюти) у майбутньому. Приміром, угода між фермером, що прагне уникнути

ризику, заздалегідь зафіксувавши для себе ціну, по якій він буде продавати

своє зерно, і мірошником, маючим намір купити зерно, і прагнучим уникнути

ризику непередбаченого зростання ціни. Нехай, наприклад, і один, і другий

вважають, що ціна зерна нового врожаю може з рівною імовірністю скласти або

$80, або $120 за тонну. Випадок, що є виграшним для одного, призводить до

програшу другого, і навпаки. Якщо припустити, що вони можуть заздалегідь

домовитися між собою про ціну, скажемо, у 100 доларів за тонну, то обоє

обгороджують себе від усякого ризику. Природно, «безкоштовних тістечок не

буває», і як один, так і інший відмовляються від можливого виграшу за

сприятливим збігом обставин, але замість того одержують страховку від втрат

у несприятливому випадку. Те ж саме відбувається і на ринку валютних

ф’ючерсів, з однією лише різницею – як ціна товару виступає курс валюти.

Ефект розподілу ризику між учасниками лежить в основі як страхової справи,

так і ринку термінових контрактів.[3]

Угода, укладена між фермером і мірошником – це форвардний контракт, що

ми докладно розглядали на початку цієї глави. Власне кажучи, форвардні

контракти існують у тій чи іншій формі стільки, скільки взагалі існує

торгівля.

Форвардний контракт по своїй природі має ряд недоліків, що

перешкоджають його широкому застосуванню навіть у випадках, коли для цього

існує об'єктивна причина. Перший – це наявність великих операційних витрат,

що необхідні для пошуку контрагентів і досягнення домовленості про умови і

терміни поставки, ціні, і т.д. Другий – наявність кредитного ризику, -

можливості того, що одна зі сторін або відмовиться або буде не в змозі

виконати узяті на себе зобов'язання.

Ці обставини є основою для виникнення організованого ринку термінових

угод – ринку ф'ючерсних контрактів.

Валютний ф'ючерсний контракт представляє одночасно право і зобов'язання

купити або продати актив в іноземній валюті у встановлений термін у

майбутньому на умовах, узгоджених у даний час. Валютні ф’ючерси укладаються

на обмін валют у майбутньому по курсам, визначеним в момент укладення

контракту.

Ці контракти можуть вільно купуватися і продаватися. Наприклад,

компанія, що купила контракт, що дає їй право і зобов'язання купити валюту

на певну суму у встановлений термін у майбутньому за обмінним курсом,

зафіксованим в даний момент, може згодом закрити свою позицію за

контрактом, продавши його. Необхідною умовою функціонування валютних

ф'ючерсних ринків є їхня ліквідність, що полегшує здійснення угод.

Фінансові ф'ючерсні контракти відрізняє високий ступінь стандартизації.

Достатня кылькысть контрактів кожного виду створює передумови для

ліквідності ринків. Контракти, якими торгують на Лондонській міжнародній

біржі фінансових фєючерсів (LIFFE), мають всього 4 терміни виконання

щороку, а саме: березень, червень. вересень і грудень. Сума контракту також

стандартна, наприклад, 25000 ф.ст. для контрактів по фунтах стерлінгів.

Стандартизація обмежує різномаїтість наявних контрактів, але збільшує обсяг

торгівлі кожним контрактом. [3]

Особливості укладення ф'ючерсних контрактів.

Здійснення валютних ф’ючерсів відбувається тільки на біржовому ринку,

що значно підвищує їхню надійність і рівень страхування валютних ризиків.

На відміну від товарних ф’ючерсів, що широко використовуються з кінця XIX

століття, валютні ф’ючерси з'явилися в середині 70-х рр. ХХ століття, що

сходиться за часом з формуванням Ямайської валютної системи. На міжнародних

валютних ринках вони особливо активно використовуються в останнє

десятиріччя.

Особливостями валютного ф'ючерсного ринку є:

- високий ступінь стандартизації контрактів;

- обмежене коло валют, що обмінюються одна на іншу;

- висока ліквідність контрактів;

- надійність укладених контрактів;

- можливість за незначних початкових витратах оперувати значними

сумами.

Фінансовий зміст хеджування за допомогою валютних ф’ючерсів полягає в

тому, що хеджер може перекласти певну частину ризику на професійних

спекулянтів, що забезпечують ліквідність ринку. У такий спосіб можна

стверджувати, що застосування валютних ф’ючерсів, зрештою, дозволяє знизити

собівартість і ціни виробленої продукції та підвищити ефективність експорту

й імпорту.[5]

Основними учасниками ф'ючерсного ринку є великі фінансові центри і

клірингові банки, пенсійні фонди, центральні банки, значні фінансові

організації, що працюють на фондовому ринку, члени і фахівці ф'ючерсної

біржі, а також дрібні інвестори і приватні особи.

Уперше валютні ф’ючерси були введені в обіг у США 15 травня 1972 р. на

Міжнародному грошовому ринку (IMM – International Monetary Market)

Чикагської комерційної біржі, що стала самим великим центром торгівлі

ф’ючерсами. Крім Чикагської біржі центрами торгівлі ф’ючерсами стали

Лондонська міжнародна біржа фінансових ф’ючерсів (LIFFE) з 1982 р., а також

Сінгапурська міжнародна валютна біржа, біржі Франкфурта, Сіднея, Токіо й

ін. Перелік цих бірж і види валют, на які укладаються ф'ючерсні контракти,

приведені в таблиці 3.1.

Таблиця 3.1

|Валюти |Біржі |

|Австралійський долар |IMM, Phil SE |

|Канадський долар |IMM, MCE, Phil SE |

|Німецька марка |IMM, LIFFE, MCE, Phil SE |

|ЄВРО |FINEX, Phil SE |

|Французький франк |IMM, Phil SE |

|Фунт стерлінгів |IMM, LIFFE, MCE, Phil SE |

|Швейцарський франк |IMM, LIFFE, MCE, Phil SE |

|Японська йена |IMM, LIFFE, MCE, Phil SE |

IMM – International Monetary Market (at the CME) – Міжнародний валютний

ринок (на Чикагській комерційній біржі).

FINEX – Financial Instrument Exchange (at the New York Cotton Exchange)

– Біржа фінансових інструментів (фінансовий підрозділ Нью-Йоркської

бавовняної біржі).

Phil SE – Philadelphia Stock Exchange – Филадельфійська фондова біржа.

MCE – Mid America Commodity Exchange – Центральна американська товарна

біржа.

LIFFE – London International Financial Futures Exchange – Лондонська

міжнародна біржа фінансових ф’ючерсів – ЛИФФЕ.

На Чикагській комерційній біржі торгівля валютними ф’ючерсами

здійснюється тільки за американські долари за 8 валютами зі

стандартизованими сумами:

- фунт стерлінгів (62500 ф.ст.);

- австралійський долар (100000 австрал. дол.);

- канадський долар (100000 канад. дол.);

- німецька марка (125000 нім.мар.);

- французький франк (250000 франц. фр.);

- йена (12500000 йен);

- швейцарський франк (125000 швейц. фр.);

- ЄВРО (125000 євро).

На LIFFE контракти укладаються на: англійський фунт стерлінгів (25000

ф. ст.); німецьку марку (125000 нім. м.); японську йену (12500000 йен) і

швейцарський франк (125000 швейц. фр.) за курсом долара США, а також на

долари США ($ 50000) за німецькі марки. Як бачимо, набір валют на біржах

досить таки обмежений, а стандартизована сума одного контракту, за винятком

долара й англійського фунта стерлінгів, однакова. У разі потреби здійснення

валютної операції на велику суму купують (чи продають) кілька

стандартизованих контрактів.

Валютні ф'ючерсні контракти на кожній біржі мають свою стандартну

специфікацію, у якій визначається сума одного контракту, параметри зміни

ціни, місяці виконання контракту, дата постачання, котирувальні символи і

т.д. наприклад, ф'ючерсні контракти на швейцарські франки на Чикагській

товарній біржі мають таку специфікацію:

Сума одного контракту (лот) 125000 швейцарських франків

Крок ціни 0,0001 дол. США (1 пункт);

12,5 дол. на контракт

Денний ліміт коливання ціни Ліміт відкриття з 7.20 до 7.35 ранку

Місяці контракту Січень, березень, квітень, червень,

липень,

вересень, жовтень, грудень і місяць спот»

Останній операційний день Другий робочий день перед третьою середою

у місяці постачання

Дата першої поставки Третя середа в місяці поставки

Операційні години 7.20 – 14.00

Котирувальний символ SF

Організація здійснення ф'ючерсного контракту базується на виборі для

виконання брокерських функцій певного члена фондової біржі, тільки через

якого може бути виконаний контракт. Слід зазначити, що за своїми

можливостями та фінансовими умовами брокери біржі суттєво відрізняються

один від одного. Клієнт, що бажає продати або купити валютний ф’ючерс,

звертається зі своїм замовленням до брокера і після узгодження умов отримує

усне підтвердження згоди на здійснення контракту, що потім фіксується

документально із зазначенням дати реєстрації заявки. Після прийняття й

підтвердження усного замовлення воно передається до кабіни фірми-брокера в

залі біржі. Детальні умови цього замовлення-наказу фіксуються на

стандартному бланку заявки, копія якого передається дилеру в біржову яму,

де й відбувається виконання угоди. Після виконання замовлення клієнта всі

деталі угоди дилер записує на стандартному бланку і відправляє його в

кабіну своєї фірми, де заповнюється біржовий розрахунковий бланк, що потім

передається члену біржі для ознайомлення клієнта з умовами укладеної угоди.

Стандартні терміни виконання ф'ючерсних контрактів на Чикагській біржі

і на LIFFE – березень, червень, вересень і грудень. Останнім терміном

торгівлі є два робочі дні перед третьою середою контрактного місяця.

Тривалість ф'ючерсного контракту, відповідно, також стандартизована: 3, 6,

9 або 12 місяців, але серед усіх контрактів переважають тримісячні. На

відміну від форвардних контрактів ф'ючерсні контракти, як правило,

завершуються не фізичною передачею купленої чи проданої валюти, а

ліквідацією довгої позиції до настання строку передачі валюти. Відповідно

до статистики усього лише 2% ф'ючерсних контрактів завершуються реальним

постачанням валюти.

Відмінною рисою ф'ючерсних контрактів є перерозподіл ризику, що

забезпечує високу ліквідність укладених угод. Фіксуючи обмінний курс,

обидві сторони гарантують відсутність як збитків, так і прибутку. Тобто

одна сторона уникає непередбачених збитків, а інша – відмовляється від

непередбаченого (спекулятивного) прибутку, що дозволяє взаємно зменшити

ризик утрат від можливої зміни валютного курсу у несприятливому для обох

сторін напрямку. Крім того, важливе значення має реалізація принципу

вільного біржового торгу завдяки тому, що розрахункова палата біржі для

кожного учасника ф'ючерсного контракту бере на себе функції третьої

сторони, тобто здійснює додаткове страхування укладеного контракту.[6]

Як уже відзначалося, при хеджуванні валютних ризиків клієнти віддають

перевагу форвардним контрактам. Але, як свідчить аналіз наведених у таблиці

3.2 порівняльних даних, ф'ючерсні контракти також мають певні переваги,

особливо – високу ліквідність і гнучкість ф'ючерсних контрактів у часі

завдяки тому, що клієнт може закрити свою позицію будь-коли, до моменту

виконання контракту.

Таблиця 3.2 Порівняльна характеристика ф'ючерсних і форвардних

контрактів

|Валютні ф’ючерси |Форвардні контракти |

|Укладення ф'ючерсних валютних контрактів|Форвардні контракти |

|здійснюється тільки на біржах, які |укладаються на |

|згідно зі своїми положеннями |міжбанківському ринку між |

|запроваджують відповідні специфікації |банком і клієнтом |

|На контракти однієї серії або типу |Ціни форвардних контрактів |

|встановлюється єдина ціна |можуть визначатися за |

|Обсяги одного контракту (лота) |домовленістю сторін |

|стандартизовані відповідно до |Обсяги купівлі-продажу |

|специфікації |визначаються за домовленістю|

|Обов'язкова попередня виплата комісійних|сторін |

|брокеру і внесення на депозит початкової|Попередня плата не вноситься|

|маржі у фіксованому розмірі за один | |

|контракт відповідно до укладеної | |

|кількості контрактів | |

|Набір валют фіксований |Набір валют значно ширший |

|Терміни виконання контрактів стандартні,|Терміни стандартні |

|а терміни закриття позиції – довільні | |

|Реалізація режиму вільних біржових |Ризик розподіляється між |

|торгів завдяки тому, що розрахункова |банком і клієнтом |

|палата біржі (Кліринговий будинок) для | |

|кожного учасника контракту бере на себе | |

|функції іншої сторони, тобто | |

|здійснюється додаткове страхування | |

|укладеної угоди | |

Визначення ціни валютного ф’ючерса.

Ціною купівлі валютного ф’ючерса є взаємно узгоджений між покупцем і

продавцем курс, виражений у доларах США за одиницю іншої валюти, що ввійшла

в стандартний перелік валют даної біржі.

Основою виникнення збитків або одержання прибутків є різниця між

поточним і узгодженим за ф'ючерсною угодою валютними курсами. Ця різниця

називається базисом.

Наприклад, якщо червневий контракт на французький франк має ту ж ціну,

що і його спот-курс, то кажуть, що базис дорівнює нулю. Фактично зміна

базису відображає зміну співвідношення відсоткових ставок двох валют, що є

предметом контракту, протягом періоду до дня виконання контракту. Зміну

валютних курсів характеризують пунктами. Так, якщо курс USD/DEM становив $

0,6500 за німецьку марку, а потім підвищився до $ 0,6661, то кажуть, що

курс зріс на 161 пункт. Така зміна курсу долара до німецької марки в

розрахунку на один стандартний контракт (DM 125000) буде означати, що

покупець отримає доход, а продавець понесе збитки в сумі $ 762,5. Базис

рівноваги розраховується по формулі:

Бр = Кс (Сд – Св) / 100 * D / 365,

де Бр – базис рівноваги;

Кс – спот-курс валют;

Сд – євродоларова відсоткова ставка за депозитами;

Св – евроставка за депозитами для валюти, що обмінюється на долари

США;

D – тривалість (у днях) періоду між укладенням і здійсненням

контракту. (Для німецьких марок, французьких франків, йен і швейцарських

франків тривалість розрахункового року складає 360 днів, а для фунтів

стерлінгів, бельгійських франків, австралійського і канадського долара –

365.)

Організація біржових торгів валютними ф’ючерсами.

Біржова торгівля валютними ф'ючерсними контрактами відбувається

постійно (за винятком двох робочих днів перед датою виконання контракту), і

тому ринкова ціна може щодня коливатися в залежності від попиту та

пропозиції на такі контракти. Орієнтиром зміни валютних курсів для

учасників ф'ючерсного валютного ринку є очікувані обмінні курси для

форвардних контрактів із приблизно такими ж термінами розрахунків. Як і на

інші види валютних контрактів, інформація про ціни на валютні ф’ючерси

регулярно публікується в періодичних фінансових виданнях, наприклад у «The

Wall Street Journal».

Специфікою валютного ф'ючерсного ринку є те, що клієнти біржі не

обов'язково повинні тримати укладені контракти до завершення терміну

ф'ючерсного контракту. Вони можуть продати їх значно раніш, забезпечивши

при цьому досить надійне страхування валютного ризику.

Японський експортер 10 червня відвантажив товар покупцю зі США й очікує

надходження грошей у доларах США через чотири місяці. Варіантами поведінки

експортера може бути купівля або 6-місячного, або ж 4-місячного ф’ючерса на

йени. Оскільки ф'ючерсні контракти протягом року мають тільки 4 терміни

виконання (березень, червень, вересень і грудень), то практично збіг дати

виконання ф'ючерсного контракту з датою одержання експортером платежу

малоймовірно. Припустімо, що японський експортер придбав грудневий ф’ючерс

на йени. Якщо 10 листопада підвищення курсу йени до долара буде відповідати

підвищенню ціни на грудневий ф’ючерс, то страхування валютного ризику можна

вважати вдалим. Експортер, очікуючи сприятливу кон'юнктуру, 10 листопада

може продати свій грудневий контракт за ціною вище, ніж продав би його в

червні. У цьому випадку він зможе дістати додатковий прибуток, що цілком

компенсує його збитки у випадку несприятливих змін валютного курсу.

Продаючи грудневий контракт у листопаду, експортер закриває довгу позицію

по ф’ючерсу на йени.

Обов'язковою умовою укладення валютних ф'ючерсних контрактів є виплата

гарантійних внесків, що здійснюються обома учасниками контракту шляхом

вкладення певної суми коштів на депозит у розрахунковій палаті. Ці кошти

називаються початковою маржею і повертаються власнику контракту у випадку

виконання контракту чи закриття позиції. Можливе внесення початкової маржі

не у вигляді грошових коштів, а цінними паперами та іншими фінансовими

активами чи ж банківськими гарантіями. Наприклад, на LIFFE для доларових

контрактів початкова маржа становить $ 1000, а для контрактів на курс

німецької марки – DM 2500 за один контракт. Ця сума вноситься на

спеціальний рахунок, що щодня дебетується на суму варіаційної маржі й інших

фінансових результатів, пов'язаних з укладеним контрактом.

Якщо ціни на ф'ючерсні контракти змінюються несприятливо для власника

контракту і це призводить до збитків, то розрахункова палата буде вимагати

внести на депозитний рахунок додаткову суму, що називають варіаційною

маржею. У випадку, коли власник контракту не може або не хоче виплатити

варіаційну маржу, розрахункова палата має право закрити його позицію, а

збитки, що виникли, будуть погашені за рахунок початкової маржі, що

встановлюється в такий спосіб, що цілком перекриває можливі збитки. Якщо

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6