Правові проблеми організації та діяльності банківської системи України

Чинним законодавством передбачено декілька видів платіжних систем. Зокрема, за юрисдикцією вони можуть класифікуватися на внутрішньодержавні та міжнародні. Перші, в свою чергу, за правовою ознакою засновника поділяються на банківські та небанківські платіжні системи. Внутрішньодержавні банківські платіжні системи включають в себе системи міжбанківських розрахунків, системи масових платежів та внутрішньобанківські платіжні системи. Щодо внутрішньобанківської платіжної системи, то вона створюється безпосередньо самим банком з метою забезпечення найбільш сприятливих умов для проведення переказу грошей між його підрозділами. Банк самостійно визначає умови та порядок функціонування власної внутрішньобанківської платіжної системи з урахуванням вимог закону та нормативно-правових актів Національного банку України.

Система електронних платежів НБУ є державною системою міжбанківських розрахунків. Вона обслуговує ті банківські установи, які мають кореспондентські рахунки, відкриті в НБУ. Саме на НБУ покладено завдання регламентації діяльності СЕП, забезпечення її функціонування, надання гарантій її надійності та безпеки з метою проведення через неї міжбанківських переказів. Щодо використання технічних можливостей міжнародних платіжних систем в Україні, то відповідно до зазначеного закону банки, клірингові установи, а також інші установи, що надають фінансові послуги, мають право укладати договори з платіжними організаціями міжнародних платіжних систем про членство або про участь у цих системах після отримання ними відповідного дозволу Національного банку України. Останніми роками спостерігається тенденція досягнення міжнародного консенсусу відносно необхідності зміцнення платіжних систем шляхом відпрацювання міжнародно визнаних стандартів та практики у відношенні їхньої структури та функціонування. Особливу роль в цьому процесі відіграє Комітет по платіжних та розрахункових системах центральних банків країн “Групи десяти”. У травні 1998 р. за його ініціативою було створено Робочу групу по принципах та практичних аспектах платіжних систем, метою якої було розроблення ключових принципів для системно значущих платіжних систем. До складу зазначеної групи увійшли не лише банки країн “Групи десяти” та Європейського центрального банку, а й ще 11 національних центральних банків країн різних регіонів світу, а також представники Міжнародного валютного фонду та Світового банку. Після кількарічної роботи групи було представлено на розгляд учасників зазначені ключові принципи для системно значущих платіжних систем. - [321] Report of the Committee on pay and computation system of the Central Banks of the Group of Ten countries. - BWC, 2000. - Першим ключовим принципом називається наявність добре відпрацьованої правової бази в усіх юрисдикціях.

Слід звернути увагу на те, що для подальшого розвитку банківського сектора повинні запроваджуватися нові банківські продукти, в тому числі пластикові картки, які будуть в недалекому майбутньому невід'ємним атрибутом банківської діяльності. Через 25 років більша частина населення всього світу зможе мати легкий доступ до послуг глобального бездротового зв`язку та до “розумних” платіжних дебетових карток. [360] Клейн М. Гроші, політика та майбутнє міжнародної фінансової системи. Частина Б. //Матеріали конференції “Україна. Фінансовий сектор: нова стратегія реформ”. - С. 12. Згідно з оцінкою Шведського банку, вартість операції знижується на два порядки при переході від традиційних розрахунків готівкою на розрахунки через Інтернет. [368] Подання Шведського банку на конференції Santa Fe Institute 27 та 28 березня 1998 р. у Лондоні.

В Україні у 2001 р. було впроваджено пілотний проект зі створення Національної системи масових електронних платежів - НСМЕП. У межах проекту було розпочато програму роботи з Укрпоштою, підписано відповідні угоди. НБУ дав дозвіл Укрпошті виконувати готівкові операції за картками, її установи отримали право видавати - приймати готівку. Крім того, НБУ закінчив розроблення системи інтерплат, яка дозволяє за допомоги карток НСМЕП здійснювати розрахунки Інтернет-платежів. Можна платити в Інтернет-магазинах, на комерційних сайтах, здійснювати грошові перекази, оплачувати комунальні послуги, послуги Інтернет-провайдерів, ІР телефонії та мобільного зв'язку, оплату авіа-, залізничних квитків, перераховувати кошти на розважальні заходи в режимі он-лайт. Це називають справжнім проривом в е-комерції. Ще одна новація - Off-line операції, коли банкомат, який не підключено до телефонної мережі, тобто не з'єднано з банківською установою, може здійснювати операції з емітованими картками. Якщо в міжнародних картках з чіпами та магнітними стрічками в будь-якому разі необхідний зв'язок з банком, аби отримати інформацію про рахунок, то українські чіпові картки містять у собі всі відомості про залишки на рахунку. [451] Лисенко І. Українські локальні картки переходять на чіп //Галицькі контракти. - № 39, 24-30 вересня 2001 р.

На кінець 2002 р. НСМЕП експлуатується у багатоемітентному режимі багатьма банками у різних регіонах України. Учасниками НСМЕП є банки у Київському, Харківському, Одеському, Чернігівському, Запорізькому, Дніпропетровському, Львівському та Сумському регіонах, і процес вступу банків до НСМЕП набуває поширення. Банками емітовано понад 85 тис. карток, використовується близько 400 одиниць термінального обладнання (включаючи банкомати), а загальні обороти банків по карткових рахунках НСМЕП за місяць складають близько 20 млн грн. [530] За повідомленнями Департаменту інформатизації НБУ - 11.11.2002 р. Таким чином, є підстави вважати пілотний проект успішно завершеним і переходити до промислової експлуатації НСМЕП в Україні. Економічна ефективність функціонування НСМЕП доведена багатьма комерційними банками і може бути значно вищою у майбутньому, з розвитком еквайрингової мережі. Найближчим часом має бути розроблена спільно з урядом державна програма розвитку НСМЕП в Україні, а також створення керівного органу платіжної організації НСМЕП.

У 2003 р. декілька вітчизняних банків запланували запустити пілотний проект переходу на більш сучасний стандарт платіжних карток - EMV. Цей стандарт прийнятий основними платіжними системами: Europay, MasterCard та Viza International для дебетових і кредитних карток. Міжнародні платіжні системи встановили закінчення терміну переходу банків на чипові системи - 2005-2006 рр. [481] Переход на чиповые карточки. Е-миграция //Бизнес. - № 11 (530), 17.07.2003 г. - С. 45. (Див. Додаток В).

Отже, основними позитивними результатами функціонування банківського сектора України можна вважати:

- розвиток форм власності в банківському секторі (працюють лише два державних банки);

- перехід на міжнародні стандарти бухгалтерського обліку, що сприяло прозорості банківської системи і разом з цим підвищенню довіри іноземних інвесторів;

- розвиток конкурентоспроможної і оснащеної платіжної системи;

- участь у формуванні фондового ринку;

- створення наявних умов для підвищення довіри населення до банківської системи, результатом чого є підвищення показників депозитних надходжень;

- поступове позитивне вирішення питання докапіталізації банківських установ.

У структурі кредитів банківських установ збільшилася частка кредитів, виданих суб'єктам господарської діяльності, знизилась частка короткострокових кредитів, поліпшилася якість кредитного портфеля - стало менше сумнівних, пролонгованих і прострочених кредитів. Підвищені вимоги до забезпечення кредитів, змінено підходи до резервування. Збільшилися також обсяги депозитів як юридичних, так і фізичних осіб: більш високими темпами почали зростати депозити до запитання фізичних осіб, що пов'язано переважно із розширенням дебетових зарплатних кредитних карток.

І досі залишається спірним питання щодо необхідності зменшення чи збільшення кількості банків в Україні, є чимало прибічників кожної з позицій. Але не викликає сумнівів необхідність капіталізації банківських установ відповідно до встановлених нормами права вимог. Банкам був встановлений термін - до 17 січня 2003 р. вони, залежно від статусу, повинні були наростити свої капітали до 1 - 3 млн євро. Значна кількість банкірів вже вирішили або продовжують вирішувати питання позитивно, хоча досить часто це зводиться до росту статутних фондів. Станом на 17.01.2003 р. проблема капіталізації встала перед 10 фінансовими установами. У той же час спостерігається нарощування капіталів не за рахунок отриманих прибутків (як це передбачено законодавством), а іншими, не завжди легітимними шляхами. Прикладом може бути поповнення статутного фонду шляхом проведення переоцінки (нерухомого та рухомого майна, в тому числі цінних паперів). Прогнозується, що у 2002 - 2003 рр. будуть застосовуватись такі методи нарощування капіталу як звільнення коштів з резервів та збільшення субординованого боргу. [454] Лысенко Е., Проводова Н. Как «надуваются» банки //Деловая столица. Финансы. --- № 38 (72) . - 23.09.2002. Щодо останнього, то НБУ розглядає питання скасування такого інструменту як субординований борг та недопущення збільшення капіталу шляхом переоцінки основних ресурсів.

Капітал покликаний захистити інтереси вкладників, він покриває збитки банку. Органи нагляду відповідальні певною мірою за збереження коштів вкладників, тому що одним із завдань НБУ є підтримка стабільності функціонування банківської системи та захист клієнтів. До капіталу повинні пред'являтися дві вимоги: мінімальний розмір капіталу банку і адекватність його рівня ризику. Законом „Про банки і банківську діяльність” мінімальний розмір статутного капіталу визначений в таких розмірах: для місцевих кооперативних банків - 1 млн євро; для комерційних банків, які здійснюють свою діяльність на території однієї області, - 3 млн євро; для банків, що здійснюють діяльність на всій території України, - 5 млн євро. Раніше питання капіталізації та встановлення мінімальних розмірів статутних фондів комерційних банків визначалися такими актами, як: [633] Постанова Верховної Ради України від 01.02.1996 р. (на 1.01.98 р. вимагався мінімальний капітал в сумі, еквівалентній 1 млн екю); [708] Постанова НБУ № 147 від 30.03.1999 р., якою цей строк був пролонгований. Постановою НБУ № 156 від 31.03.1999 р. було визначено, що в строк до 01.07.1999 р. банки зобов'язані забезпечити нарощування капіталу в розмірах, передбачених для збереження ліцензій на відповідні види банківської діяльності. - Капіталізаційна програма НБУ, розрахована до 2007 року, визначає, що залежно від статуса фінансові установи станом на 1 січня 2004 р. повинні сформувати нові нормативи мінімального капіталу: міжрегіональні банки - EUR 5,5 млн, регіональні - EUR 3, 5 млн, місцеві - EUR 1, 15 млн.

Відповідно до вимог НБУ банки створили такі цільові фонди коштів як: 1) фонд для покриття можливих кредитних ризиків; 2) фонд для покриття ризиків від сумнівної дебіторської заборгованості; 3) фонд гарантування вкладів населення; 4) фонд зниження ризиків по роботі з цінними паперами. Зазначені фонди створюють за рахунок доходів від банківської діяльності, що, з одного боку, є гарантією забезпечення інтересів клієнтів у випадку неплатоспроможності банку, а з іншої - призводить до зменшення прибутків (вільних) банку і обмежує його можливості використовувати власні кошти. Водночас відмічається позитивна діяльність з боку НБУ в напрямку зменшення ставок резервування.

Характеризуючи правовий статус комерційних банків, слід визначити особливе місце в банківській системі системоутворюючих банків. Згідно з Законом „Про банки і банківську діяльність” системоутворюючий банк - це банк, зобов'язання якого становлять не менше 10 відсотків від загальних зобов'язань банківської системи. Це такі вітчизняні банки, як Аваль, Приватбанк, Промінвестбанк, Ощадбанк, Укрексімбанк, Укрсоцбанк, УкрСіббанк.

ЗАТ „Промислово-інвестиційний банк” за 2000 р. мав найбільший капітал - 725 млн грн, що складало третину всього банківського капіталу країни. Цей банк обслуговує ряд великих промислових підприємств, фінансує декілька державних програм (у тому числі серійне виробництво пасажирського літака АН-140). Він має власну політичну силу - Партію економічного розвитку і „діловий клуб” - Лігу великих банків. За міжнародними рейтингами ПІБ - єдиний український банк, який займає високе місце серед провідних банків світу та входить до числа 500 найбільших банків Європи і 2000 банків світу. [830] Промінвестбанк України. Річний звіт. 2000 рік.

АППБ „Аваль” утворився в 1992 р., його штат перевищує 6 тис співробітників. Обслуговує значну кількість корпоративних клієнтів, у тому числі „Кока-колу”, „Мак-Дональдс”, „Цептер”, „Адідас” тощо. Серед акціонерів - Пенсійний фонд України, „Укртелеком”, „Укрпошта” тощо. Є лідером на ринку кредитних карток. Здійснює обслуговування та кредитування АПК замість „України”.

ПУМБ - найбільш надійний банк (за даними ЄБРР) заявив про себе у грудні 1991 р. - як призаводська фінансова установа „Азовсталі”. Серед його акціонерів - ЄБРР, Світовий банк, Німецька корпорація інвестицій та розвитку, нідерландський банк „Mees Pierson N.V.” З іншого боку - „Азовсталь” (25% пакету акцій). [381] Банки и банкиры //Новый Век. - 1.12. 2001. - С. 6-7.

Банк „Фінанси і кредит” не входить до системоутворюючих банків України, але продовжує нарощувати свої активи. На вітчизняному банківському ринку він помітний тим, що утримує 65 % ринку ввезення готівкової валюти. Зокрема, саме „Фінанси і кредит” увіз на територію пострадянського простору нову грошову одиницю країн Європейської Співдружності - євро. Поряд із стандартними банківськими послугами банк активно співпрацює із страховими компаніями „Омега” і „Скайд Вест”, що дозволятиме йому пропонувати клієнтам до п'яти видів страхових послуг.[829] Банк „Фінанси і кредит”. Річний звіт. 2001 рік.

У структурі банківської системи України слід також відмітити і АКБ „Правекс-Банк”, який у 2001 р. святкував своє десятиріччя. Відсутність у його складі осіб, пов'язаних із номенклатурною економікою, за словами керівництва банку, дозволило йому відмовитися від безперспективного протекціонізму окремих владних та олігархічних структур, взамін чого банк отримав свободу дій в нових ринкових умовах господарювання і право повною мірою використовувати всі переваги західного стилю менеджменту, заснованого на конкурентних засадах комерційної ефективності. [828] АКБ „Правекс-Банк”. Річний звіт 2001 рік. У 1998 р. „Правекс-Банк” першим в Україні отримав ліцензію на проведення операцій з банківськими та дорогоцінними металами і утримує позиції лідера в цьому сегменті ринку як в роздрібній торгівлі, так і на оптовому ринку в Українській міжбанківській валютній біржі. Вітчизняний ринок банківських металів сьогодні поділяють на дві частини за ціновою ознакою. Перша - так звані банки першої хвилі: „Правекс-Банк”, „ВАБанк”, „Кредит промбанк”, „Форум”, вони тримають ціну на золото від 63070 грн/г (йдеться про стограмові злитки). Вигідно відрізняється друга частина банків - ці фінустанови відносять до другої хвилі (передусім через те, що вони пізніше вийшли на металевий ринок). До них зараховують „Ощадбанк”, „Укрсоцбанк”, „Брокбізнесбанк”. Ці банки працюють у межах нової цінової політики, встановлюючи менші ціни на свої злитки - на рівні 59-60 грн/г золота. В той же час можуть статися певні цінові зміни, оскільки Мінфін України своїм наказом від 26.11.2002 р. № 999 змінив закупівельні ціни на дорогоцінні метали. [727].

Говорячи про правовий статус банківських установ, слід звернути увагу на функціональну структуру, оскільки саме в розвиткові функціональних структур банків проявилася їх спроможність до адаптації, пристосування, гнучкості, до реакції на зміни, що відбуваються, та вимоги фінансового ринку. Перехід від командно-адміністративних організаційних принципів, де домінували притаманні бюрократичним системам принципи розподілу праці та повноважень, ієрархічності, до принципів ринкового управління вимагав застосування гнучких організаційних структур, заснованих на розподілі праці за функціонально-виробничим принципом. Оскільки структурно-функціональна побудова комерційних банків певною мірою пов'язана з завданнями, що вирішуються банком, передісторією його розвитку та іншими індивідуальними особливостями, в представленому дослідженні можна говорити лише про типові структурно-функціональні елементи, притаманні більшості банків. Див., зокрема: [144] Основы банковской деятельности (Банковское дело) /Под ред. К.Р. Тагирбекова. - С. 75 - 76.

До складу організаційно-функціональної структури входять: спостережна рада банку, правління банку, його секретаріат; управління справами банку; структурний підрозділ (управління, відділ) з правових питань (адміністративно-правове); управління фінансування кредитування; відділ контролю за невиконанням кредитних договорів; фондовий центр; одне чи декілька операційних управлінь, включаючи відділ розрахункових операцій, підрозділи по обслуговуванню населення, операційну касу, групу інкасацій; управління бухгалтерського обліку, включаючи підрозділи звітності та економічного аналізу, матеріального обліку, розрахунків; управління кореспондентських відносин та валютних операцій, включаючи підрозділи міжфілійних розрахунків (за наявності філій), опрацювання банківської інформації; управління пластикових карток, включаючи групу підтримки процессінгу; розрахунковий центр або управління супроводження автоматизації банківських технологій, включаючи підрозділи супроводження засобів і систем обчислювальної техніки та зв'язку, інформаційної безпеки та системного адміністрування; управління грошового обігу, включаючи підрозділи касових операцій, інкасо, технічного забезпечення; депозитарій; відділ кадрів; служба безпеки, включаючи бюро перепусток; господарське управління; гараж, філії та відділення банку.

Крім того, для зміцнення деяких важливих функціональних напрямків у структурі банку можуть бути такі підрозділи: а) управління економічного аналізу, внутрішнього контролю, координації та удосконалення банківської діяльності; б) відділ розвитку та вдосконалення систем обробки банківської інформації.

В.М. Усоскін виділяє в загальній організаційній структурі банку два типи відділів: відділи, що виконують лінійні функції, та відділи, що виконують штабні функції. Лінійні відділи безпосередньо зайняті виконанням операційної роботи, наприклад, прийняттям вкладів, видачею кредитів, покупкою цінних паперів тощо. Термін «лінійний» характеризує характер зв'язків цих відділів з вищими ешелонами банку. Лінійні функції делегуються з вищих поверхів ієрархії на нижчі, що створює безперервне „коло команд” або „лінію” команд за вертикаллю, пов'язуючи один рівень з іншим. У свою чергу, штабні відділи займаються обслуговуванням лінійних відділів, надають їм допомогу для підвищення ефективності їх діяльності. Прикладом можуть служити відділи планування, кадрів, юридичний, статистики тощо. [184] Усоскин В.М. Современный коммерческий банк: управление и операции. - С. 80-81 (автор також наводить три схеми побудови банку: пірамідальну, географічну та функціональну); [144] Основы банковской деятельности (Банковское дело) /Под ред. К.Р. Тагирбекова. - С. 76; [215] Голубович А.Д., Ситнин А.В., Хенкин Б.Л., Самоукина Н.В. Управление банком: организационные структуры, персонал, внутренние коммуникации. 2-е изд., испр. и доп. - М.: МЕНАТЕП-ИНФОРМ, 1995. - 208 с.

Стратегія кожного банку будується на таких визначальних засадах:

- якомога дешевше придбати капітал (сплатити найнижчу процентну ставку як по залучених депозитах, так і по міжбанківських кредитах);

- продати капітал та послуги по рентабельній ставці (отримати якомога вищу процентну ставку по розміщених коштах);

- знизити ризик втрат шляхом: а) відбору надійних клієнтів та отримання гарантій; б) диверсифікації операцій та освоєння різних ринків позичкового капіталу. В цьому контексті достатньо цікавими є наступні статті в сфері бюдежтування бізнес-діяльності банків: [524] Чаусов В. Бюджетирование бизнес-деятельности банка /Фингид. - 14.11.2002; [270] Нильс Расмуссен, Кристофер Дж.Эйхорн. Бюджетирование сегодня: обзор и тенденции.- John Wiley & Sons; 2000.

Звідси можна виділити найбільш важливі види доходів та видатків банківських установ. До першої категорії відносяться: а) проценти, отримані за позичками; б) проценти і дивіденди по інвестиціях; в) комісійні збори та інші платежі за послуги. Основні види витрат банку, які мають найбільшу питому вагу: а) проценти, сплачені по депозитах; б) заробітна плата, премії і соціальні виплати; в) податки та загальнообов'язкові збори. За підсумками 2002 року в структурі кредитно-інвестиційного портфелю вітчизняних банків переважають кредити суб`єктам підприємницької діяльності - на їх частку припадає 80 - 90% портфелю. Вага цінних паперів більше всього в кредитно-інвестиційному портфелі Укрсоцбанка - 27,2%. Частка депозитів фізичних осіб протягом року зросла у членів АУБ до 34,4%. Причому набільш активно залучають депозити громадян великі банки: у ПриватБанку, який є лідером по залученню депозитів фізичних осіб, вони зросли з 1408 млн грн. до 2615 млн грн., а їх частка в зобов`язаннях банку зросла до 53,31% //[485] Бизнес. - № 7. - 17 февраля 2003. - С. 35.

Окреме питання для дослідження - відокремлені підрозділи комерційних банків (філії, відділення, представництва), оскільки чинне законодавство передбачає певні особливості в регламентації їх діяльності поряд із комерційними банками, що не мають філій. Найбільшу кількість філій в Україні мають системоутворюючі банки, в першу чергу ПІБ і Ощадбанк України, що пов'язано з історичними особливостями їх утворення. Слід відзначити й процес поступового зростання мережі філій великих банків. Так, протягом січня - червня 2002 р. мережа банківських філій розширилася на 27 одиниць до 1350 філій. [393] Бюлетень Національного банку України. - 2002. - № 7. - С. 46. Тим більше, що однією з найпоширеніших форм здійснення банківської діяльності на ринках інших країн є надання банками послуг через свої зарубіжні філії. Залежність сучасної економічної діяльності від доступу до ринку фінансових послуг виходячи зі стандартів ГАТС достатньо повно висвітлені в наступних роботах: [306] Guide to the GATS. An Overview of issues for Further Liberalization of Trade in Services. - WTO, 2001. -704 p.; [318] Opening markets in financial services and the role of the GATS. - WTO, 1997. - 55 p. Зокрема, в Україні протягом 2003 р. особливістю стане вихід до регіонів фінансових установ з іноземним капіталом.

Зараз офіційна пропозиція України СОТ в сфері банківської діяльності не передбачає для іноземних банків будь-якої можливості безпосередньо відкривати філії в Україні. Мається на увазі пропозиція, представлена Україною Секретаріату СОТ у грудні 2001 року та розіслана учасникам раунду переговорів про вступ України до СОТ, який відбувся у кінці червня 2002 року. Конкретніше - Горизонтальні розділи про послуги і про фінансові послуги. Для іноземного банку єдиний спосіб ведення діяльності в України, таким чином, полягає в створенні дочірнього підприємства, для цього є потрібним дозвіл НБУ, рішення про надання якого ухвалюється останнім на свій розсуд. Як зазначають експерти, така ситуація не вважається прийнятною для держав - членів ЄС, які в багатьох випадках підкреслювали необхідність того, аби Україна включала в свою пропозицію СОТ створення безпосередніх банківських філій. [412] Дюфло Р., Юргелевич С. Реформування фінансового сектору України в контексті вступу до СОТ //Україна - СОТ. Інформаційний бюлетень. - 2002. - Випуск № 2. - С. 8.; [489] Пятницький В. Регулювання торгівлі послугами в рамках СОТ //Україна - СОТ. Інформаційний бюлетень. - 2002. - Випуск № 2. - С. 6.

У цьому контексті доцільно враховувати зарубіжний досвід регулювання створення та функціонування філій іноземних банків на внутрішньому ринку, особливо досвід країн Центральної та Східної Європи, які, як і Україна, здійснюють трансформацію своїх економік, але які просунулися значно далі у залученні іноземних інвестицій, в тому числі і у вигляді філій іноземних банків. У деяких країнах ЦСЄ протягом 1999-2001 років діяла наступна кількість філій: Польща - 14, Чехія - 10, Болгарія - 8, Литва - 4, Словаччина - 2, Латвія - 1, Естонія - 1. [413] Дюфло Р., Юргелевич С., Савельєв О. Доступ філій іноземних банків в Україну//Українсько-європейський журнал міжнародного та порівняльного права. Том 1. - 2002. - Випуск 3. - С. 56. При цьому філії іноземних банків є повноправною складовою банківських систем європейських країн та можуть здійснювати весь обсяг банківських операцій, передбачених для місцевих банків, за незначними виключеннями. Здебільшого вони підпадають під чинність національного банківського законодавства. Зокрема: [754] Закон Естонії “Про кредитні установи” від 9 лютого 1999 р. (ст. 2, 12, 97, 98); [755] Закон Латвії “Про кредитні установи” від 5 жовтня 1995 р. (ст. 3, 20, 96, 107); [757] Закон Болгарії “Про банки” від 25 червня 1997 р. (ст. 1, 12, 15, 16, 62); [758] Закон Польщі “Про банки” від 29 серпня 1997 р. (ст. 40, 131); [759] Закон Словаччини “Про банки і банківську діяльність” від 1992 р. (ст. 1, 10, 25); [760] Закон Румунії “Про банки і банківську діяльність” від 5 бережня 1998 р. (ст. 6, 8, 15, 40, 67); [761] Закон Словенції “Про банківську діяльність” від 5 лютого 1999 р. (ст. 4, 52, 53); Закон Чехії “Про банки” від 1992 р. (ст. 1, 5, 7, 10). Так, у Болгарії філія не має права здійснювати операцій, які іноземний банк не має права здійснювати у своїй країні. [766] Постанова № 2 Болгарського національного банку від 7.01.2002 р. “Про ліцензії та дозволи, які надаються Болгарським національним банком”. У Чехії філії іноземних банків не мають прав випускати іпотечні облігації (mortgage bonds). [762] Закон Чехії “Про банки” від 1992 р.; [767] Постанова № 33 Чеського національного банку від 2.02.1999 р. щодо необхідних умов для подання заявки про надання банківської ліцензії. Законодавство Словаччини передбачає для філій іноземних банків можливість здійснення додаткових операцій за умови, що це є необхідним для належного функціонування самої установи, та лише за дозволом Національного банку Словаччини. [768] Постанова № 6 Національного банку Словаччини від 5.06.1998 р. щодо подання заявки філією іноземного банку для одержання ліцензії на здійснення банківської діяльності, мінімального розміру коштів, які надаються іноземним банком своїй філії на території Словацької Республіки, та методу документування виконання умов для надання філії ліцензії на здійснення банківської діяльності.

Водночас у кінці січня 2003 р. НБУ відкликав з Верховної Ради законопроект "Про філіали іноземних банків", який на погляд центробанку ставив вітчизняні банки в нерівні конкурентні умови. [518] Тигіпко С. За повідомленням кореспондентів УНІАН. - 30 січня 2003 р. Зокрема, як зазначив голова НБУ Сергій Тигипко, йдеться про положення законопроекту, згідно з яким іноземні банки можуть керуватися їх національним законодавством у сфері гарантування вкладів фізичних осіб. При цьому голова Нацбанку зазначив, що відкликання цього законопроекту з парламенту не означає, що Україна проти присутності в країні іноземних банків.

Також 30 січня 2003 р. Національним банком України була презентована програма розвитку банківської системи України до 2005 року. Упродовж ближчих трьох років наші банки мають наростити фінансову міць, повернутися обличчям до народу і зробити ще кільканадцять слушних речей. Кредити для пересічних громадян мають подешевшати, а їхні вклади - стати більш захищеними. Війну оголошено непорядним боржникам і брудним грошам. НБУ також наполягає на терміновому схваленні парламентом 16 нових законів, які зроблять регулювання банківської діяльності більш сучасним і досконалим. Голова НБУ також повідомив про наміри застосувати найближчим часом суворі санкції до низки українських банків, які підозрюють у "відмиванні" "брудних" грошей.

Оскільки фінансова система являє собою один з найважливіших інструментів економічної політики держави, ефективність її функціонування багато в чому визначає можливості та характер державного впливу на економіку в цілому та поведінку суб'єктів господарювання. При цьому ключовим моментом залишається спрямування діяльності держави в кінцевому підсумку на забезпечення розвитку та підвищення добробуту суспільства. З іншого боку, створення ефективної системи фінансів (в першу чергу державних) може розглядатися як показник успішності реформування державної влади в її економічному контексті. [288] Bank Soundness and Macroeconomic Policy. - 1996, IMF. - 215 p.

Будь-яка суспільнозначуща діяльність обмежується необхідністю дотримання певного набору правил та інструкцій. Діяльність у сфері надання банківських послуг не є винятком із цього правила. Є цілий ряд актів, що мають статус закону, метою яких є встановлення певних обмежень функціонування кредитно-фінансової (в тому числі банківської) системи так, як це відбувається в будь-якій галузі економіки. Основна мета встановлюваних обмежень - охорона юридичних та фізичних осіб від будь-яких зловживань та шахрайств і забезпечення дотримання договірних зобов'язань.

Вказані закони не лише значно відрізняються залежно від країни, де вони прийняті, а й змінюються з часом, оскільки банківська діяльність повинна відповідати постійно тим зрушенням, що відбуваються в економічному житті країни для забезпечення реального сектора необхідним позичковим капіталом. У свою чергу, на центральний банк та уряд покладено завдання проведення спільної економічної політики. Однак кожен з цих органів має свої специфічні завдання, які разом і дозволяють досягати спільної мети. Див., наприклад, дослідження поточного розвитку у валютному та фінансовому праві: [296] Current Developments in Monetary and Financial Law, Volume I. - 1999, IMF. - 644 p.

На відміну від уряду, який безпосередньо врегульовує економічні процеси, що відбуваються в країні, центральний банк впливає на розвиток економіки опосередковано, через грошово-кредитну політику. Застосовуючи законодавчо встановлені заходи впливу на кредитно-фінансові інститути, центральний банк створює певні умови для їх функціонування. Саме ці умови і визначають, певною мірою, напрямки діяльності банківських установ та інших кредитно-фінансових інститутів, які присутні в кредитних системах конкретних країн. Звідси випливає взаємозв'язок фінансових інституцій, який неодноразово відмічався в роботах науковців: з одного боку - національні особливості кредитної системи визначають ступінь регулюючого впливу центрального банку на економіку, а з іншого - зворотній зв'язок комерційних банків істотно впливає на умови функціонування самого центрального банку. [204] Шенаев В.Н., Науменко О.В. Центральный банк в процессе экономического регулирования. Зарубежный опыт и возможности его использования в России. - М.: Изд-во АО „Консалтбанкир”, 1994 . - С. 33.

Сучасний стан взаємовідносин центрального банку та банківського сектора держав, особливо коли мова йде про держави з розвиненою економікою, характеризується двома рисами, які є як протилежними за змістом, так і взаємопов'язаними за суттю. З одного боку, аналіз взаємовідносин зазначених банківських структур може свідчити про лібералізацію ринку позичкових капіталів, внаслідок якого банківські установи отримали більшу свободу вибору напрямків власної політики, з іншого - здійснення розвиненими країнами законодавчих заходів у рамках рекомендацій FATF, спрямованих на боротьбу з відмиванням грошей, набутих незаконним шляхом та ухиленням від оподаткування, тягне за собою значне посилення контрольних та наглядових функцій з боку центральних банків і скасування режиму дотримання банківської таємниці та свободи вибору напрямків діяльності в тому розумінні, в якому ці поняття використовувалися ще в другій половині ХХ сторіччя.

Фактично, можна сказати, що відносини між центральним банком та банківським сектором, характерним для кредитної системи конкретної країни, змінюються під впливом умов та завдань діяльності обох сторін в певний проміжок часу. При цьому слід мати на увазі, що для розробки цілісного наукового поняття про об'єктивно існуючу систему недостатньо лише вичленити та перерахувати її окремі елементи, сторони. З позицій науки необхідно „розкрити їх внутрішню закономірність, зв'язок, взаємозв'язок, виявити взаємодію компонентів цілого та відшукати адекватне їй логічне вираження”. [22] Афанасьев В.Г. Общество: системность, познане и управление. - С. 53.

Як правило, не викликає суттєвої дискусії постулат, що для управління банківською системою на верхньому рівні системи необхідна наявність сильного та незалежного центрального банку, на який не може вплинути будь-яка гілка влади. При цьому поняття „незалежність” має достатньо широкий аспект. Зокрема, з позиції Г.А. Тосуняна, поняття “незалежність” стосовно національного центрального банку характеризується достатньо широким обсягом, тобто структурно включає певну множинність елементів, кожному з яких належать ознаки, що відносяться до змісту даного поняття. [245] Тосунян Г.А., Викулин М.И. Деньги и власть. Теория разделения властей и проблемы банковской системы. - С. 108.

Основними принципами, за якими повинна визначатися незалежність центрального банку, є:

вона може і повинна носити виключно правовий характер і визначається законодавством відповідної країни про центральний банк.

виходячи із своєї суті, соціального призначення, виконуваних функцій центральний банк не може бути необмежено незалежним. Він являє собою головний грошово-кредитний державний орган, а це означає, що здійснюючи свою діяльність, переслідуючи при цьому свої законодавчо закріплені цілі, центральний банк повинен виходити з вищих інтересів держави та суспільства, а також враховувати цілі та дії інших державних органів, координувати з ними свою діяльність та підтримувати робочі відносини;

незалежність центрального банку - продукт достатньо тривалого періоду її становлення; її слід розглядати в історичному та порівняльно-правовому аспекті, без чого неможливо отримати скільки-небудь достовірні та значимі результати;

оскільки незалежність центрального банку нерозривно пов`язана із загальною системою фінансів держави, остільки будь-які перетворення та реформи, що стосуються незалежності центрального банку, можуть і повинні проводитися лише після великої системної підготовчої роботи і повинні носити поступовий характер.

Г.А. Тосунян зазначає, що уявляється можливим виділити такі елементи, які складають у своїй сукупності обсяг поняття „незалежність центрального банку”: інституціональна незалежність; функціональна незалежність; майнова незалежність; інструментальна незалежність; бюджетна незалежність; фінансова незалежність; кадрова незалежність. [245] Тосунян Г.А., Викулин М.И. Деньги и власть. Теория разделения властей и проблемы банковской системы. - С. 109. Німецькі дослідники визначають лише три складові поняття “незалежності” центрального банку: 1) функціональну (інституціональну) незалежність; 2) економічну (інструментальну) незалежність; 3) кадрову незалежність. [136] Немецкий Федеральній банк. Денежная политика Федерального банка. - С. 198. У наступному розділі цьому питанню буде присвячено більше уваги.

Аналізуючи основні функції та завдання центрального банку, характерні для будь-якої аналогічної установи, можна виділити основні напрямки, за якими відбувається взаємодія між центральним банком та банківською системою. Такі напрямки є характерними і для України, модель побудови банківської системи якої не має якихось значних відмінностей від класичної моделі банківської системи, розповсюдженої в банківській справі.

Такими напрямками є проведення грошово-кредитної політики; організація регулювання готівкового грошового обігу; рефінансування банківських установ (внаслідок виконання центральним банком функції „банку банків” або останнього кредитора); здійснення банківського нагляду та банківського регулювання; а також створення єдиної інформаційної мережі банківської системи, всередині якої відбувається постійний обмін інформацією. Останній напрямок не є виразом конкретної функції центрального банку, однак логічно випливає з усієї його діяльності, оскільки на сучасному етапі розвитку інформаційних технологій уявити собі іншу модель обміну інформацією або повну відсутність такого обміну неможливо.

Якщо сама модель банківської системи є більш-менш стандартною для більшості країн, які претендують або характеризуються наявністю поняття „розвинена економіка”, то організація контактів між центральним банком і банківським сектором коливається залежно від особливостей як законодавства конкретної країни, так і особливостей функціонуючих кредитно-фінансових інститутів.

Розрізняють декілька способів організації таких відносин або контактів - через мережу філій центрального банку; через спеціалізовані кредитно-фінансові установи, що діють в країні; через уповноважені державні органи, що здійснюють контроль за діяльністю кредитно-фінансових установ. Взагалі в рамках розбудови наукового поняття „система” застосовуються два незалежних підходи: системно-структурний та системно-функціональний.

Застосування системно-структурного і системно-функціонального підходів дозволяє розглядати систему в процесі її життєдіяльності та поточного функціонування. Разом з тим, як зазначає д.ю.н. Є.Б. Кубко, існує об'єктивна необхідність розглянути систему історично, шляхом вивчення динаміки її внутрішньої логіки на всьому часовому відрізку існування, тобто її еволюції. Це безпосередньо випливає із самої суті системного підходу у вивченні соціальних систем і вимагає найбільш повного і точного відображення притаманної їм властивості системності не лише в плані їх функціонування, а й в плані еволюції. [50] Введение в теорию государственно-правовой организации социальных систем /Под общ. ред. Е.Б. Кубко. - К.: Юринком, 1997. - С.24. Системний аналіз дозволяє достатньо ефективно досліджувати динаміку процесів життєдіяльності системи. Еволюційні ж процеси системи, її історизм, комунікативність зі середовищем поза синтезом досліджувати не можна, оскільки ідея синтезу закладена в самій сутності поняття системи, оскільки остання є не що інше, як інтеграція, синтез предметів та явищ, що її утворюють. Історичний аналіз становлення і розвитку банківської системи України проведено автором в наукових статтях: [474] Орлюк О.П. Становлення банківської системи України у ХУІІІ - ХХ ст. Ч. 1 - 2. //Науковий Вісник Чернівецького університету ім. Федьковича. - 2003. - № 154, 161.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25