Правові проблеми організації та діяльності банківської системи України

Аналізуючи міжнародні стандарти діяльності супервізорів, можна визначити наступні основні аспекти діяльності банків, що охоплюються при проведенні перевірок фінансового стану банків:

- визначення фінансового стану банку та якості операцій, що проводяться. В ході перевірки здійснюється інвентаризація активів та каси, стан дотримання заходів внутрішнього контролю, правильність ведення документації та дотримання встановлених правил;

- оцінка якості управління включає декілька напрямків. По-перше, оцінюється якість контролю керівництва з боку управлінського органу (наприклад Ради директорів або Правління), а також повноваження, що їм надані, та порядок їх здійснення. З іншого боку, оцінюються відповідність персоналу посадам, які вони обіймають, порядок перепідготовки та підвищення кваліфікації, а також ієрархічна структура банку;

- контроль за дотриманням законів та нормативно-правових актів центробанку. Включає в себе, як правило, перевірку документації та дотримання чинного законодавства і встановлених методик;

- перевірка ведення бухгалтерської звітності. Дається оцінка правильності й точності ведення документації по банківських угодах, виконання санкцій та дотримання рекомендацій, що отримані внаслідок аудиторських перевірок;

- перевірка якості активів, включає повний огляд кредитної політики, що розроблена керівництвом банку і здійснюється за наступними напрямками: співвідношення кредитів, що видаються юридичним особами та громадянам; види цінних паперів, що застосовуються у банківській діяльності; порядок оцінки; г) межові розміри позичок; методологія оцінки кредиту; контроль кредитоспроможності та зворотності кредиту; створення резервів для покриття збитків по кредитних операціях. Крім того, перевіряючи якість активів, ревізори звертають увагу на схильність до ризиків по відношенню до іншого майна, зокрема землі, споруд, портфеля довгострокових облігацій, валютної позиції тощо;

- оцінка платоспроможності банку. За підсумками, що отриманні ревізорами від застосування попередніх методів, здійснюються загальна оцінка платоспроможності банку та аналіз бухгалтерського балансу, що надається банком.

Як свідчить практика, в залежності від того, є банк стабільним чи ні, інспектування може здійснюватися за двома основними напрямами. Якщо банк стабільний, контроль зводиться, головним чином, до перевірки його рентабельності, організаційної структури і положення на ринку. Інспектор швидко перевіряє ті елементи, на яких заснована міцність положення банку. Якщо банк є стабільним і „здоровим”, час проведення перевірки мінімальний. Інспектори, як правило, зосереджують увагу на інформації, що доповнює вже наявну доступну, шляхом пруденційного нагляду, картину загальної діяльності банку.

Навпаки, якщо банк не є стабільним, інспектор повинен не лише провести загальну повну перевірку, а й зосередити свою увагу на аналізі причин та наслідків специфічних проблем, що є підставою для відсутності стабільного становища банку на фінансовому ринку.

Постановами Правління НБУ від 20.03.1998 р. № 114 „Про затвердження Положення про організацію внутрішнього аудиту в комерційних банках України” та від 15.03.1999 р. №110 „Про внесення змін до Положення про організацію внутрішнього аудиту в комерційних банках України” регламентуються порядок створення і організація роботи служби внутрішнього аудиту в банках. Враховуючи вимоги Положення, та з метою надання методичної допомоги у роботі служб внутрішнього аудиту банків Постановою Правління НБУ від 20.07.1999 р. № 358 затверджено „Методичні вказівки щодо застосування стандартів внутрішнього аудиту в комерційних банках України”.

Ще у 1999 р. за повідомленням Управління по роботі з проблемними банками НБУ констатувалося, що в основі оцінки стану банку застосовується система аналізу ефективності роботи та фінансового стану банку CAMEL. Рейтингові оцінки комерційних банків за цією системою визначаються НБУ самостійно і є “внутрішніми”, тобто не оголошуються. Рейтинг здійснюється за п`ятибальною шкалою, в якій найкраща оцінка - “одиниця”, а найгірша - “п`ятірка”. Банки, які хронічно отримують за системою CAMEL четвірку - п`ятірку, відносяться до проблемних і становляться клієнтами вищезазначеного управління. Ті, які мають трійку, можуть бути визнані НБУ проблемними, а можуть бути і залишені в загальному режимі діяльності, при цьому їх діяльність контролюється іншим підрозділом банківського нагляду. Крім оцінки CAMEL, використовуються й інші аналітичні схеми та показники роботи банку - виконання обов`язкових нормативів, в першу чергу вимог щодо резервування на кореспондентському рахунку, формування резервів під кредитні ризики, дебіторської заборгованості, нормативів платоспроможності, ліквідності тощо. Починаючи із середини 1997 р., кількість ліквідованих та виключених із реєстру банків різко збільшилася. Якщо у 1995 р. був ліквідований 1 банк, у 1996 р. - 11, у 1997 р. - 10, у 1998 р. - 16, за 10 місяців 1999 р. - 11 банків. Станом на 10.11.1999 р. в Книзі реєстрації комерційних банків, кредитних установ і товарних бірж нарахувалося 203 комерційних банка, з яких 13 працювали в режимі фінансового оздоровлення. В 1999 р. на роботу в цей режим переведено 15 банків, а по 18 банках було прийнято рішення про скасування такого режиму (тобто, або банк “виправився” і був “виведений” в загальний режим роботи, або ж навпаки, - було прийнято рішення про його ліквідацію); діяльність 4 банків була припинена; 36 КБ перебували в стадії ліквідації.

Істотно, що стан окремих банків, які перебувають у режимі фінансового оздоровлення, значно кращий, ніж окремих банків, що працюють у загальному режимі. Це пояснюється тим, що перед виведенням проблемного банку з режиму фінансового оздоровлення в загальний режим такий банк “доводиться” до нормального фінансового стану і лише після цього випускається в загальний режим.

Неодноразово траплялися ситуації, коли Правління НБУ приймає рішення про ліквідацію комбанків, але процедура ліквідації - не одноденна, цей процес розтягується іноді на декілька років. Іноді “поставлені” на ліквідацію КБ можуть бути “перекуплені” працюючими банками. Так, наприклад, сталося із банком „Сервіс” (м. Ужгород), який був “поставлений” на ліквідацію, але Укргазбанк погодився приєднати його до себе, і тепер на базі КБ „Сервіс” в Ужгороді працює філія Укргазбанку. В основному ж такі банки більш доцільно ліквідовувати, тому що за кожним з них тягнеться значна кількість фінансових проблем - неповернених у строк кредитів, значна дебіторська заборгованість.

Вже у 2000 р. Комісія з банківського нагляду НБУ призупинила діяльність окремих пунктів банківських ліцензій 29 комерційним банкам в зв`язку з невиконанням ними затверджених раніш програм докапіталізації. За словами директора Департаменту пруденційного нагляду НБУ Віктора Зінченка, у кожного з цих банків призупинено дію двох і більше ліцензій.

У липні 2001 р. був позбавлений ліцензії на право банківської діяльності АКБ „Україна”. Ситуація, що виникла навколо агропромбанку, поставила під загрозу інтереси майже 1,8 млн вкладників - фізичних осіб і понад 200 тис. юридичних осіб. Це зачіпало інтереси загалом майже 8,5 млн громадян України. Сума боргових зобов'язань банку перевищила 1 млрд грн. [520] „Україна” одноразового використання. - К.: ПІК (політика і культура). - 2001. - № 22 (105). - С. 20--21.

На початок липня 2002 р. за повідомленням НБУ в стадії ліквідації перебував 31 банк, з яких: 14 - ліквідуються за рішенням НБУ, 15 - за рішенням господарських судів, 2 - за рішенням зборів акціонерів. Також було прийнято рішення про ліквідацію банку INKO. Щодо останнього, то ще у 1999р. його діяльність була призупинена за рішенням арбітражного суду (як і для Градобанку). По INKO було прийнято рішення про санацію. Згідно з чинним на той момент законодавством НБУ не міг скасувати рішення арбітражного суду і тим самим змінити санацію, результатами якої був не дуже задоволений. Градобанк також за рішенням арбітражного суду не міг здійснювати свою діяльність по жодному виду банківських операцій. На жаль, тривалість процесу ліквідації може бути від двох до чотирьох років. За цей час спостерігаються такі негативні наслідки, як зникнення позичальників, розтаскування майна банку, внаслідок чого можливість виконання банком своїх зобов`язань перед кредиторами зменшується з кожним днем.

За 11 місяців 2002 р. виключено з Державного реєстру банків 10 банківських установ, у тому числі 8 банків - у зв`язку із ліквідацією та 2 банки - внаслідок реорагізації (АКБ „Народний банк” приєднався до ВАТ АБ „Укргазбанк” та АБ „Еталон” - до АППБ „Аваль” на правах філій).

У стадії ліквідації перебувало 26 банків, з них 12 банків ліквідуються за рішенням НБУ, 13 - за рішеннями господарських судів, 1 банк - за рішенням зборів акціонерів. Так, Департамент реорганізації та ліквідації банків НБУ довів до відома, що згідно з рішенням Комісії Національного банку з питань нагляду та регулювання діяльності банків від 4 грудня 2002 р. № 290 Іпотечний комерційний банк (м. Київ) виключено з Державного реєстру банків у зв`язку із завершенням ліквідаційної процедури. 10 грудня 2002 р. рішенням Комісії № 306 було виключено з Державного реєстру банків АКБ „Кримкредит” (м. Сімферополь).

За практикою, що склалася в розвинених країнах, органи банківського нагляду окрім своїх прямих функцій виконують також ряд повноважень, тісно пов`язаних із наглядовими завданнями. Зокрема, до таких повноважень відносяться: - інформування уряду про ситуацію, що склалася в банківській системі; - роз`яснення щодо можливих наслідків різних заходів для балансів комерційних банків; - пропозиції уряду щодо способів вирішення проблем, які не суперечать економічним нормативам й законодавчим вимогам; - приписи комерційним банкам щодо виконання заходів по виправленню ситуації у вигляді програми дій щодо розв`язання проблем.

Останнє завдання, як правило, тягне за собою прийняття відповідних політичних рішень, але якщо наглядовий орган не має можливості впливати на відповідні державні органи, він повинен використати всі наявні в його розпорядженні законні інструменти. При здійсненні вищеназваних функцій стосовно інформування уряду й надання йому рекомендацій орган банківського нагляду повинний надавати допомогу уряду в оцінці стану життєдіяльних банків; брати участь у визначенні процедури оцінки; вимагати від банків, щоб вони співробітничали у відпрацюванні та здійсненні державних програм перебудови; забезпечувати дотримання законів посадовими особами; надавати уряду рекомендації з правових та процедурних питань.

Фахівці в галузі банківської діяльності вже давно зрозуміли, що банківський нагляд буде ефективним лише при умові, якщо його місце чітко визначено й зрозуміло державним діячам. Нагляд над банками не буде ефективним, якщо уповноважені органи державної влади не будуть підтримувати суворий та активний контроль і якщо не буде чітко визначена висока суспільна роль банківського нагляду.

Розглядаючи питання застосування санкцій за порушення банківського законодавства, слід частково зупинитися на понятті юридичної відповідальності. Така необхідність пояснюється, в першу чергу тим, що санкції за порушення банківського законодавство характеризуються різною галузевою приналежністю і, відповідно, різними за змістом та наслідками заходами впливу для порушника. Тим більше, що банк як учасник банківських відносин досить часто підпадає під застосування заходів відповідальності з боку центробанку і в той же час може зазнати збитків від свого клієнта (наприклад боржника у випадку неповернення кредиту).

В теорії права поняттю юридичної відповідальності приділено значну увагу, оскільки це одне з ключових питань забезпечення примату права. Тривала наукова дискусія виробила ряд поглядів на проблему юридичної відповідальності, в тому числі на характеристику правових норм, що її встановлюють, щодо яких доцільно було б зауважити наступне.

Деякі автори вважають, що відповідальність - це реалізація правових санкцій, що санкції правових норм є підставою всіх видів відповідальності. [115] Лейст О.Э. Санкции в советском праве. - М.: Юриздат, 1962. - С.91. Однак в юридичній літературі є й інші погляди. Зокрема Я.М. Брайнін зазначає, що санкція - це лише засіб, що забезпечує реалізацію юридичної відповідальності. Реалізація правової санкції означає реалізацію відповідальності, але не саму відповідальність як особливий юридичний інститут. Правова відповідальність являє собою перш за все певне відношення правопорушника до органу державної влади, яке виникає в зв'язку із правопорушенням. ЇЇ сутність слід шукати не в санкції, яка лише забезпечує реалізацію відповідальності, а в правопорушенні. Тобто, на перший план виходить не формальна примусова сторона відповідальності, а її внутрішня морально-етична основа, що виражає неможливість для правопорушника ухилитися від обов'язку дати відповідь за свої протиправні дії. [40] Брайнин Я.М. Уголовный закон и его применение. - М.: Юрид.лит., 1967. - С. 82-83.

Професор Б.Т. Базилєв виділяє норми юридичної відповідальності в особливу групу норм, що включені в різні галузі права, але мають предметну та юридичну спільність, складаючи якісно однорідну правову тканину. Ці норми: а) складаються з гіпотези, що описує правопорушення, і санкції, що визначає вид і розміри покарання; б) регулюють методом покарання винних відносини, що виникають на підставі правопорушень, в основі їх застосування лежать загальні принципи; в) реалізація цих норм має цілі загальної та приватної превенції правопорушень; г) їх регламентоване процесуальним законодавством застосування забезпечується примусом (у врахуванні з переконанням). [23] Базылев Б.Т. Ответственность в советском праве: Учеб. пособие. - Красноярск: Красн. ун-т, 1977. - С. 35.

Кожна норма права має внутрішню форму вираження в актах державних органів - форму нормативного акта та форму викладення її припису. Форма побудови норми права та зовнішні форми її вираження визначаються, як і форми права в цілому, не тільки своїм специфічним змістом, але й особливостями регулюючої ролі норми права в даних конкретних умовах, тобто виконуваною нею конкретною функцією впливу на суспільні відносини, на поведінку людей. Доктор юридичних наук П.Є. Недбайло вважає всі три елементи (гіпотезу, диспозицію, санкцію) необхідними в правовій нормі. Відсутність хоча б одного з них означає, що ми маємо справу лише з частиною норми або з положеннями не правового характеру. Кожна окремо або в поєднанні вони не мають функції регулятора поведінки людей. [134] Недбайло П.Е. Применение советских правовых норм. - М.: Госиздат юрид.лит., 1960. - С. 67. У свою чергу, Я.М. Брайнин зазначає, що навіть у кримінальному праві санкція закону не обов'язково виражається в покаранні. Сутність санкції полягає, перш за все, в її спроможності забезпечити виконання вимог норми права. [40] Брайнин Я.М. Уголовный закон и его применение. - С. 42.

Санкції можуть виражатися в актах державного примусу до здійснення конкретних дій; у визнанні недійсності окремих актів та діянь; у покладанні додаткових обов'язків; у припиненні або зміні змісту правомочності; а в деяких випадках - у актах безпосередньої дії. При цьому істотне значення має відповідність санкцій характеру відносин, що регулюються. В галузі кримінального права санкцією є вплив на особистість правопорушника. В галузі цивільного права - заходи майнової відповідальності, такий розподіл прав та обов'язків, при якому заохочується правомірна поведінка, а несприятливі наслідки покладаються на осіб, чия поведінка відхиляється від встановленого нормою. Специфічні санкції є в галузі фінансового, трудового права тощо.

Зокрема, як зазначає професор Л.К. Воронова, за порушення фінансового законодавства застосовуються дисциплінарні, адміністративні і кримінальні заходи. Але до порушників фінансової дисципліни застосовуються і специфічні заходи - фінансові. [194] Фінансове право: Навчальний посібник для студентів юрид.вузів та факультетів. - К.: Вентурі, 1988. - С.30. До таких санкцій відносять штрафи, пеню та повне або часткове припинення бюджетного фінансування. Н.І. Хімічева також вказує на особливості фінансово-правових санкцій. Зокрема, вони мають грошовий характер, стягуються до централізованих державних фондів. Ці санкції розповсюджуються на організації, посадових осіб та громадян. Причому можливе одночасне застосування фінансово-правової санкції до посадової особи та організації. В зв'язку із спрямуванням фінансово-правових санкцій на забезпечення загальнодержавних інтересів у сфері фінансів, необхідністю швидкого реагування на фінансові правопорушення найбільш розповсюдженим є адміністративний порядок застосування таких санкцій. Вони поєднують у собі правовідновлювальні та штрафні (каральні) елементи. [195] Финансовое право: Учебник /Отв.ред. Н.И. Химичева. - М.: Изд-во БЕК, 1997. - С. 32-33.

Деякі автори вважають, що не кожна норма-припис повинна мати юридичну санкцію, певні види юридичних норм (зокрема, норми-дефініції) за своєю природою такі, що самі по собі не вимагають охорони державним примусом. Ці норми права діють лише в сукупності з нормами, які охороняються державним примусом. І лише в такому зв'язку проявляється їх юридичний характер. Охорона названих юридичних норм може бути забезпечена завдяки санкціям, що містяться в інших юридичних нормах, або за допомогою всією системи діючого права. [222] Алексеев С.С. Проблемы теории права. Т. 1. - Свердловск: Свердлов.юрид.ин-т, 1972. - С. 187; [41] Братусь С.Н. Юридическая ответственность и законность. - М.: Юрид. лит, 1976. - С. 64.

На думку В.В. Шейндліна, санкція у вузькому розумінні не є необхідним елементом структури кожної юридичної норми. Примусова санкція - необхідний елемент змісту лише тих норм, в яких конкретизовані способи або заходи примусу до їх дотримання. [205] Шейндлин В.В. Сущность советского права. - М.: МГУ, 1959. - С. 94. В свою чергу, Б.Т. Базилєв визначає санкцію як передбачений у відповідній правовій нормі несприятливий наслідок правопорушення, що застосовується до правопорушника компетентними державними органами. [23] Базылев Б.Т. Ответственность в советском праве: Учебное пособие. - Красноярск: Красн. ун-т, 1977. - С. 29. На думку П.Є Недбайло, санкція може полягати і в тому, що дії та вчинки, здійснені всупереч нормі, не породжують ніяких юридичних наслідків. Таку санкцію він називає санкцією нікчемності. [134] Недбайло П.Е. Применение советских правовых норм. - С. 64. В.В. Лазарєв зазначає, що в широкому розумінні під санкцією має бути власне прагнення уповноваженої особи витиснути, заборонити щось, що суперечить встановленим правилам, або, навпаки, дозволити, заохотити щось корисне, що відповідає суспільним інтересам. У більш вузькому розумінні під санкцією розуміється та частина правової норми, яка передбачає наслідки виконання або невиконання встановленого правила поведінки. [140] Общая теория права и государства. Учебник. /Под ред. В.В. Лазарева. 2-е изд, перераб. и доп. - М.: Юрист, 1996. - С. 42-43.

Стосовно банківського законодавства, то у випадку дотримання кредитними організаціями чинних законодавчих і нормативних актів їх діяльність заохочується, їм можуть бути видані ліцензії, що розширюють їх права щодо здійснення банківських операцій, вони безумовно користуються більшою довірою громадян і юридичних осіб, в тому числі центрального банку. Див., наприклад: [55] Гейвандов Я.А. Центральный банк Российской Федерации. - С. 189. Тобто, дотримання банками встановлених приписів не просто свідчить про їхню діяльність у межах встановленого правого поля, а й значно сприяє розширенню їх професійної діяльності завдяки залученню потенційних клієнтів, які зацікавлені розміщувати кошти в стабільних банківських установах.

Розглядаючи організацію банківського нагляду, можна стверджувати, що завершальним етапом нагляду за банками є контроль за дотриманням ними у визначені строки вказівок органів нагляду щодо усунення виявлених недоліків. Для цього наглядові органи використовують неофіційні й офіційні заходи впливу на банки. Основними офіційними заходами є попередження, директиви з усунення недоліків, штрафні санкції, накази про усунення з посади керівників банку, передача банку під контроль наглядового органу, організація злиття або поглинання, позбавлення ліцензії на проведення банківських операцій, і як максимально негативний захід - ліквідація кредитної установи.

Санкції можуть застосовуватися центральним банком до кредитно-фінансових установ за наявності юридичних та фактичних обставин. Юридичною підставою застосування санкцій є здійснення кредитно-фінансовою установою діяння (дії або бездіяльності), що порушує встановлений законами та підзаконними нормативно-правовими актами порядок банківської діяльності в Україні. Тобто, при відсутності в законодавстві правових норм, що закріплюють обставини застосування відповідних санкцій, не можна говорити про вирішення в законодавстві питання правового регулювання юридичних підстав притягнення фінансово-кредитних установ до відповідальності за порушення банківського законодавства. Конкретні види санкцій, підстави та порядок їх застосування повинні бути передбачені чинним законодавством, що визначає компетенцію уповноваженого державного органу, який має відповідні права. В Україні таким органом є НБУ як центральний банк держави, що наділений державою відповідною компетенцією в сфері банківського регулювання та нагляду.

Згідно з чинним законодавством у випадку порушення суб`єктами банківської діяльності законодавства, економічних нормативів, порядку, строків і технології виконання банківських операцій, допущення несанкціонованої емісії, невиконання нормативних актів НБУ, ненадання звітності або надання недостовірної звітності, збиткової діяльності, створення становища, яке загрожує інтересам вкладників і кредиторів банку, перешкоджання антимонопольним діям або праву клієнта вільно вибирати банк, Національний банк України має право застосовувати до комерційного банку відповідні санкції.

Особливістю банківського нагляду є можливість застосування безпосередньо штрафних санкцій за порушення банківського законодавства. При цьому норми законодавства завжди повинні мати проміжні заходи впливу, а не лише анулювання банківської ліцензії й припинення діяльності банку.

В країнах з більш розвиненою правовою системою існує ряд проміжних заходів. Вони включають перелік примусових заходів щодо припинення некомпетентного й неправомірного володіння й управління, в тому числі: 1) можливість усунення апарату управління або директора; 2) грошові штрафи, що накладаються на посадових осіб, а також на юридичні особи за злочини або порушення банківського законодавства; 3) грошові штрафи в порядку цивільної відповідальності, що накладаються на фізичних осіб, за участь у небезпечних й нездорових банківських операціях; 4) право обмежувати або припиняти виплату дивідендів; 5) можливість ліквідації філії та інших форм розповсюдження; 6) можливість зупинення або припинення діяльності банку; 7) можливість накладення фінансових стягнень на директора (директорат) банку за збитки, що спричинені протизаконними діями банку, тощо.

Неефективна правова структура може призвести до кризи банківської системи, однак при цьому повинна бути врахована й наявність примусових заходів і нагляду. Проблеми нагляду завжди залежать від соціальної політики, політичного втручання, відсутності політичного бажання вирішувати проблеми, організаційних недоліків. Проблеми можуть також виникати від методології наглядової перевірки, що приділяє увагу лише формальній відповідності правовим нормам. Підставою для виникнення проблем може бути також відсутність системи раннього попередження й відповідного зовнішнього нагляду.

Аналізуючи тривалий процес реформування банківського законодавства в сфері банківського нагляду, можна говорити про певні позитивні результати. По-перше, відповідальність за порушення банківського законодавства визначена на сьогодні не на рівні підзаконних актів центрального банку Див., наприклад: [717] Порядок застосування НБУ і його регіональними управліннями санкцій при здійсненні ними контрольних функцій визначений в Положенні про застосування НБУ санкцій за порушення банківського законодавства, затвердженому Постановою Правління НБУ № 115 від 16.05.1995 р.; [704] Положення про застосування НБУ до банків та інших фінансово-кредитних установ заходів впливу за порушення банківського законодавства та внесення змін до нормативно-правових актів Національного банку, затверджене Постановою Правління НБУ № 215 від 26.05.2000 р. (в чому він не одноразово обвинувачувався зацікавленими учасниками відносин), а на рівні актів парламенту - Законів України „Про Національний банк України” та „Про банки і банківську діяльність”. Хоча в останньому акті закріплено, що порядок застосування заходів впливу, передбачених цим законом, а також розмір фінансових санкцій, що застосовуються до банків та інших юридичних осіб, які охоплюються наглядовою діяльністю центрального банку, встановлюються законами України та нормативно-правовими актами НБУ (ст. 74).

По-друге, значно розширилося коло самих санкцій, які можуть застосовувати наглядовці центробанку. Слід також зауважити, що на відміну від будь-яких інших фінансових правовідносин у банківських правовідносинах представники центробанку (тобто органу, який представляє інтереси держави), наділені правом оперативної самостійності. В залежності від виду порушення фінансової дисципліни, наслідків для банківської системи та суспільства в цілому орган банківського нагляду буде вирішувати питання про застосування того чи іншого заходу відповідальності. Такий підхід пояснюється самою суттю нагляду та багаторічною банківською практикою, що доводить її ефективність. В Російській Федерації, зокрема, санкції, які застосовуються Банком Росії, можуть бути двох основних видів: первинні санкції, тобто санкції, що застосовуються до кредитної організації щодо конкретної обставини вперше, і наступні - більш жорсткі санкції, що застосовуються до кредитної організації у випадку, якщо нею не були усунені конкретні порушення, за які вже застосовувались первинні санкції. Винятком із загального правила є застосування наступних санкцій без застосування первинних у тому випадку, якщо здійснені порушення або операції кредитної організації завдали реальну загрозу інтересам вкладників. До первинних санкцій, які застосовуються Банком Росії, федеральне законодавство відносить: 1) вимога (припис) до кредитної організації усунути виявлене порушення; 2) стягнення штрафу в розмірі до 0,1 % розміру мінімального статутного капіталу; 3) обмеження проведення окремих операцій на строк до 6 місяців. Наступні санкції до кредитних організацій застосовуються у випадку невиконання у встановлений БР строк приписів про усунення виявлених порушень або застосовуються як первинні при загрозі інтересам клієнтів. Зокрема, до наступних санкцій відносяться: 1) стягнення із кредитної організації штрафу до 1% від розміру сплаченого статутного капіталу, але не більше 1 % від мінімального розміру статутного капіталу; 2) зміна для кредитної організації обов`язкових нормативів на строк до 6 місяців; 3) введення заборони на здійснення окремих банківських операцій, передбачених виданою ліцензією, на строк до 1 року, а також на відкриття філій на строк до 1 року; 4) призначення тимчасової адміністрації по управлінню кредитною організацією на строк до 18 місяців; 5) відкликання ліцензії на здійснення банківський операцій у встановленому законодавством порядку.

В Україні, зокрема, заходи впливу, що застосовуються Національним банком до банків, мають бути адекватними конкретним порушенням, які ними були допущені. Вибір таких адекватних заходів впливу має здійснюватися з урахуванням: а) характеру допущених банком порушень; б) причин, які зумовили виникнення виявлених порушень; в) загального фінансового стану банку та рівня достатності капіталу; д) значимості даного банку на ринку банківських послуг; е) розміру можливих негативних наслідків для кредиторів і вкладників.

Заходи впливу повинні застосовуватися Національним банком на підставі:

1) результатів інспекційних (планових та позапланових) перевірок діяльності банків чи їх філій;

2) результатів аналізу дотримання банками вимог банківського законодавства з використанням статистичної звітності, щомісячних і щоденних балансів тощо;

3) результатів перевірок діяльності банків аудиторськими організаціями, уповноваженими відповідно до чинного законодавства на їх здійснення.

В якості додаткових підстав, за яких органами НБУ та його територіальними відділеннями можуть розглядатися питання про можливість застосування заходів впливу за порушення банківського законодавства, можна також назвати матеріали правоохоронних органів, місцевих державних податкових адміністрацій (інспекцій) та інших органів, що характеризують дотримання банками та їх відокремленими підрозділами законодавчих актів з питань банківської діяльності.

При цьому слід звернути увагу на обмеження кола повноважень НБУ щодо застосування санкцій до банківських установ - порушників банківського законодавства, які ведуть банківську діяльність в інших державах. Щодо останніх, то НБУ повинен співпрацювати з відповідними органами таких держав, він надсилає уповноваженим органам повідомлення, які можуть використовуватися лише з метою перевірки ліцензії установи на право ведення діяльності або перевірки права на здійснення банківської діяльності.

У разі порушення банками або іншими особами, які можуть бути об'єктом перевірки НБУ банківського законодавства, нормативно-правових актів центробанку або здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, Національний банк адекватно вчиненому порушенню має право застосувати заходи впливу. [615] Відоповідно до ст. 73 Закону України „Про банки і банківську діяльність” від 7 грудня 2000 р., такими заходами впливу можуть бути:

1) письмове застереження щодо припинення порушення та вжиття необхідних заходів для виправлення ситуації, зменшення невиправданих витрат банку, обмеження невиправдано високих процентних виплат за залученими коштами, зменшення чи відчуження неефективних інвестицій;

2) скликання загальних зборів учасників, спостережної ради банку, правління (ради директорів) банку для прийняття програми фінансового оздоровлення банку або плану реорганізації банку;

3) укладення письмової угоди з банком, за якою банк чи визначена угодою особа зобов'язується вжити заходів для усунення порушень, поліпшення фінансового стану банку тощо;

4) видати розпорядження щодо:

а) зупинення виплати дивідендів чи розподілу капіталу в будь-якій іншій формі;

б) встановлення для банку підвищених економічних нормативів;

в) підвищення резервів на покриття можливих збитків за кредитами та іншими активами;

г) обмеження, зупинення чи припинення здійснення окремих видів здійснюваних банком операцій з високим рівнем ризику;

д) заборони надавати бланкові кредити;

е) накладення штрафів на:

- керівників банків у розмірі до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

- банки відповідно до положень, затверджених Правлінням Національного банку України, але у розмірі не більше одного відсотка від суми зареєстрованого статутного фонду;

є) тимчасової, до усунення порушення, заборони власнику істотної участі в банку використовувати право голосу придбаних акцій (паїв) у разі грубого чи систематичного порушення ним вимог Закону або нормативно-правових актів Національного банку України;

ж) тимчасового, до усунення порушення, відсторонення посадової особи банку від посади у разі грубого чи систематичного порушення цією особою вимог Закону або нормативно-правових актів Національного банку України;

з) реорганізації банку;

и) призначення тимчасової адміністрації.

Якщо порушення банківського законодавства спричинило значну втрату активів або доходів і настання ознак неплатоспроможності банку, НБУ має право відкликати ліцензію та ініціювати процедуру ліквідації банку відповідно до встановленої законодавством процедури. Див. зокрема: [699] Положення про сертифікацію осіб на право здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банку. Затверджено Постановою Правління НБУ N 273 від 16.07.2001 р. /Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 13.08.2001 р. за N 691/5882. Якщо в діях керівника банку або фізичної особи чи представника юридичної особи - власника істотної участі, якій пред'явлено обвинувачення у вчиненні злочину, не встановлено складу злочину, але має місце порушення вимог Закону або нормативно-правових актів НБУ, або якщо таку особу визнано винною у вчиненні корисливого злочину із призначенням покарання без позбавлення волі, Національний банк України має право видати банку розпорядження про звільнення такої особи з посади або заборону користуватися правом голосу придбаних акцій (паїв). Особу, яку на підставі розпорядження НБУ було відсторонено від посади або якій тимчасово заборонено користуватися правом голосу придбаних акцій (паїв), може бути поновлено на посаді або відновлено у використанні права голосу придбаних акцій (паїв) лише на підставі попереднього дозволу Національного банку України. Штрафи на керівників та службових осіб банку, фізичних осіб - власників істотної участі накладаються в порядку, передбаченому Кодексом України про адміністративні правопорушення.

Отже, можна констатувати, що центробанк має в своєму арсеналі як примусові, так і не примусові заходи впливу. Останні застосовуються всіма рівнями системи банківського нагляду НБУ до банківських установ при незначному рівні підвищеного ризику та глибини проблем у фінансово-кредитній діяльності комерційного банку і носять характер добровільності їх вирішення й розуміння наявності проблем з боку комерційного банку. До не примусових заходів впливу можна віднести письмове застереження; скликання загальних зборів учасників, спостережної ради банку, правління (ради директорів) банку для прийняття програми фінансового оздоровлення банку або плану реорганізації банку; а також укладення письмової угоди з банком, за якою банк чи визначена угодою особа зобов'язується вжити заходів до усунення порушень тощо.

Процедура застосування санкцій за порушення банківського законодавства врегульована, в тому числі, і на рівні підзаконних актів, зокрема у Положенні про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства. [695] Затверджене Постановою Правління НБУ N 369 від 28.08.2001 р. „Про затвердження Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства” (із змінами, внесеними згідно з Постановами НБУ N 563 від 29.12.2001 р.; N 81 від 28.02.2002 р. /Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27.09. 2001 р. за N 845/6036. Зокрема, при прийнятті зазначеного акту Генеральному департаменту банківського нагляду було доручено до 1 листопада 2001 р. розробити регламент застосування заходів впливу Національним банком України.

Слід зауважити, що НБУ застосовує до банків та їх керівників усі заходи впливу за поданням Генерального департаменту банківського нагляду та підрозділів банківського нагляду територіальних управлінь центробанку або за погодженням з ними відповідно до Регламенту застосування заходів впливу. Виняток становить письмове застереження щодо припинення порушення та вжиття необхідних заходів для виправлення ситуації, зменшення невиправданих витрат банку, обмеження невиправдано високих процентних виплат за залученими коштами, зменшення чи відчуження неефективних інвестицій, що видається банкам за пропозиціями самостійних структурних підрозділів центрального апарату Національного банку та інших, крім банківського нагляду, структурних підрозділів територіальних управлінь Національного банку України.

У разі накладення штрафів на банки за ініціативою інших структурних підрозділів Національного банку (крім банківського нагляду), у тому числі тих, що не підпадають під дію ст. 73 Закону України „Про банки і банківську діяльність”, застосування яких відповідно до чинного законодавства у визначених випадках є обов'язковим, але може спричинити суттєве погіршення фінансового стану банку, Правління Національного банку або Комісія Національного банку в індивідуальному порядку та за окремою постановою (окремим рішенням) може дозволити поступову сплату банком штрафу протягом певного проміжку часу.

У травні 2002 р. почали застосовуватися санкції до Ощадбанку України - було введено часткове обмеження по наданню кредитів. Однак вже на початку осені ситуація змінилася. Було прийнято рішення про часткове переведення Пенсійного фонду на обслуговування до Ощадбанку. Крім „Ощадбанку”, уповноваженими банками по обслуговуванню Пенсійного фонду України є також „Аваль”, „Промінвестбанк”, „ПриватБанк”, „Укрсоцбанк”, „Правекс-банк” і „УкрСиббанк”. Спостерігачі відзначають, що ця ситуація може бути пов'язана зі зміною керівництва банку і наводять в якості прикладу аналогічну ситуацію, що склалася два роки тому. Спочатку НБУ після досить тривалого терміну відкликав свою повну заборону на здійснення Ощадбанком кредитних операцій, а пізніше КМУ уповноважив його обслуговувати енергоринок. У вересні 2002 р. КМУ прийняв рішення про збільшення капіталу Ощадбанку на 100 млн грн - до 200 млн грн „у випадку загрози втрати нормативу платоспроможності”. Як передбачалося проектом Державного бюджету України на 2003 р., статутний капітал може бути збільшений „за рахунок коштів держбюджету, отриманих від розміщення облігацій внутрішньої державної позики”. [453] Лысенко Е. В Нацбанке грядут кадровые перемены //Деловая столица. - № 38 (72) - 23.09.2002 г. - С.11.

Слід зауважити, що на відміну від інших напрямків фінансової діяльності держави, наприклад податкових відносин, у банківській діяльності центробанк наділений компетенцією достроково відміняти повністю або частково застосовані заходи впливу за порушення банківського законодавства. Рішення про таку відміну застосованих заходів впливу має прийматися Комісією Національного банку (Комісією Національного банку при територіальному управлінні) або Правлінням Національного банку, або особою, яка прийняла рішення про застосування заходу впливу. Таке положення додатково підтверджує постулат щодо наявності оперативної самостійності в учасників банківських правовідносин.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25