p align="left">Отже, як бачимо, незважаючи на національну функціональну специфіку діяльності філій центрального банку (як, наприклад, емісійна функція філій Банку Італії), в цілому функції є тотожними завданням національних центральних банків і залежать від вертикального підпорядкування філій.

Із принципу централізації системи НБУ випливає, в свою чергу, принцип єдності системи центрального банку, який передбачає, що всім елементам системи притаманні спільність цілей, завдань, єдність організаційної побудови та здійснюваних функцій, а також методів їх здійснення та форм реагування на порушення чинного законодавства. Всі елементи системи НБУ керуються єдиними правовими нормами, що закріплені в чинному законодавстві, нормативних актах НБУ та КМУ. Як зазначає Я.А. Гейвандов, характеризуючи принцип єдності, у випадку прийняття центральним банком рішення кожний елемент системи при необхідності може замінити інший, забезпечуючи тим самим єдність грошово-кредитної політики й банківської системи на всій території держави. Крім цього при необхідності центральний банк може взяти на себе виконання функцій окремих територіальних управлінь.

Принцип державної служби. Відповідно до законодавства службовці НБУ є державними службовцями. Нижчестоящі службовці підпорядковуються лише вищестоящим органам НБУ і не підпорядковуються місцевим органам влади або управління. Якщо говорити про державну службу з точки зору адміністративного права, то наприклад, професор Тихомиров Ю.О. визначає її як організацію постійної професійної діяльності працівників по здійсненню повноважень як органів державної влади, так і інших утворюваних ними державних органів та установ публічного характеру. [174] Тихомиров Ю.А. Курс административного права и процесса. - С. 309.

Згідно з Законом України „Про державну службу” від 16 грудня 1993 р. „державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження” (ст. 1). [602] Закон України „Про державну службу” від 16 грудня 1993 р. //Відомості Верховної Ради України, 1993 р., №52, ст.490. (з подальшими змінами та доповненнями).

Питання функціонування державної служби у Національному банку та класифікації посад вирішує Правління НБУ відповідно до законодавства України, в першу чергу, відповідно до вищеназваного закону. Ранги державних службовців, що відповідають посадам першої категорії, присвоюються Президентом України. Інші ранги присвоюються Головою НБУ. Голова НБУ, його заступники, члени Правління НБУ та інші службовці згідно із переліком посад, затвердженим Правлінням НБУ, не можуть бути народними депутатами України, членами уряду України, займатися підприємницькою діяльністю, виконувати роботу за сумісництвом, крім викладацької, наукової та іншої творчої діяльності. Службовцям НБУ забороняється входити до керівних органів та бути акціонерами комерційних банків та інших фінансово-кредитних установ.

Достатньо показовим є в цьому приклад Німеччини, де чинне законодавство налічує понад 100 нормативних актів, пов'язаних із визначенням статусу персоналу Бундесбанку, в тому числі базовий Закон про статус федеральних службовців (BBG) в редакції від 27 лютого 1985 р. (із наступними змінами та доповненнями), Статут персоналу Федерального банку ФРН від 1 жовтня 1994 р., Постанова про попередню освіту і порядок проходження служби чиновників Федерального банку ФРН від 12 липня 1979р. (із наступними змінами); Директиви щодо методу відбору кандидатів для проходження підготовчої практики та просування по службі від 13 грудня 1979 р. тощо. Див.: [241] Посадове право у Федеральному банку ФРН (вибрані матеріали) в 3-х частинах. Спец. видання. - К., 1998р.

Вищим органом управління НБУ є Рада НБУ, керівним органом виступає Правління. Саме через їх організацію реалізується принцип колегіальності управління. Обидва органи є колегіальними. За законом Рада НБУ складається з 14 осіб, Голова НБУ входить до неї за посадою. Кількісний та персональний склад Правління затверджується Радою НБУ за поданням Голови НБУ, який, в свою чергу, обирається Верховною Радою України за поданням Президента України строком на п`ять років. Щодо компетенції Президента України на рекомендацію кандидатури Голови НБУ див. також: Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України „Про тимчасове виконання обов'язків посадових осіб, яких призначає на посаду за згодою Верховної Ради України Президент України або Верховна Рада України за поданням Президента України” (справа про тимчасове виконання обов'язків посадових осіб) /[647] Конституційний Суд України. Рішення, висновки. 1997 - 2001 рр. Книга 2. - К.: Юрінком Інтер, 2001. - С. 89 - 96. Якщо Рада НБУ розробляє Основні засади грошово-кредитної політики та здійснює контроль за їх виконанням, то Правління безпосередньо займається впровадженням цих засад у практичну діяльність.

Колегіальність управління є характерною рисою для організації центральних банків. В Австрії Рада директорів складається з 14 осіб (голова, двоє віце-голів, 11 членів), в Німеччині до Ради Центральних банків входять президент, віце-президент, члени Ради директорів, президенти центробанків земель, в Польщі Раду з питань грошової політики складають 10 осіб (голова та 9 членів - спеціалістів в сфері фінансів). Див.: [560] Центральні банки в різних країнах з точки зору їх незалежності: Матеріали семінару. Зрозуміло, що колегіальне управління центрального банку пояснюється, в першу чергу, тією роллю, яку останній відіграє у фінансовій діяльності держави та завданнями, які стоять перед ним як перед керівником банківської системи зокрема та кредитної системи в цілому.

Фахівці відносять до принципів організації центробанку також принцип дотримання банківської таємниці. Можна говорити про те, що певною мірою він повинен реалізовуватися через діяльність окремих кредитно-фінансових інститутів, в першу чергу комерційних банків. Поняття банківської таємниці - тема окремої наукової дискусії, що потребує відповідного наукового обґрунтування. Проблема підіймалася, зокрема, в таких наукових роботах як: [386] Барановський О. Банківська таємниця //Вісник НБУ. - 2000. - № 2. - С. 39; [225] Банковский портфель - 2 /Отв. ред. Ю.И. Коробов, Ю.Б.Рубин, В.И. Солдаткин. - М., 1994. - С. 645; [217] Банківське право України /За заг. ред. А.О. Селіванова. - К., 2000. - С. 319; [104] Костюченко О.А. Банківське право. - К., 1988. - С. 51; [443] Кротюк В., Іоффе А. Правові аспекти банківської таємниці //Право України. - 1988. - № 12. - С. 63; [444] Кротюк В. Правове регулювання банківської таємниці //Вісник НБУ. - 1999. - № 8. - С. 15; [426] Карманов Є. Банківська таємниця як об'єкт цивільно-правового регулювання //Право України. - 2001. - № 12. - С. 110 - 113; [466] Ніщимна С. Вдосконалення банківської системи України: деякі питання //Право України. - 2001. - № 10. - С. 55; [502] Сивовлас К. Несекретная тайна //Комп&ньон. - № 52 . - 25 декабря - 29 декабря 2000. - С. 20-22. У той же час саме центральний банк може сприяти шляхом проведення виваженої політики створенню дійсно працюючого режиму дотримання банківської таємниці.

У вичерпному розумінні цей принцип означає:

а) закріплення в діючих законодавчих актах переліку відомостей, що складають банківську таємницю;

б) право клієнта фінансово-кредитної організації або центрального банку на дотримання в таємниці та нерозголошення зазначених відомостей;

в) обов`язок фінансово-кредитної установи та центрального банку в повній мірі забезпечити дотримання відомостей, що складають банківську таємницю, а також відповідальність за їх розголошення.[141] Олейник О.М. Основы банковского права. - С. 208.

Науковці вважають, що банківська таємниця - це комплексний інститут, а цей термін необхідно трактувати в двох основних значеннях. Див. наприклад: [426] Карманов Є. Банківська таємниця як об'єкт цивільно-правового регулювання //Право України. - 2001. - № 12. - С. 113. По-перше, у вузькому розумінні банківська таємниця - це обов'язок банку зберігати таємницю щодо операцій клієнтів, захист від ознайомлення з банківськими операціями сторонніх осіб, насамперед конкурентів того чи іншого клієнта банку, таємницю по операціях, рахунках і вкладах (депозитах) своїх клієнтів і кореспондентів. По-друге, в широкому розумінні вона являє собою різновид службової таємниці, тобто конфіденційну інформацію стосовно клієнта, яка стала відома службовцю банку.

При цьому в російському законодавстві визначається, що відноситься до банківської таємниці: відомості про клієнта та кореспондента, про укладені договори банківського рахунку та банківського вкладу, відомості щодо операцій по рахунку. Французькі юристи визначають режим банківської таємниці у такий спосіб, що „банкір зобов`язаний a priori утримувати в секреті всю приватну інформацію, довірену йому клієнтами або навіть третіми особами або отриману ним у своїй професійній діяльності”. [255] Гавальда К., Стуфле Ж. Банковское право. - С. 102.

Звичайно, доцільною є більша деталізація чинного законодавства в сфері визначення відомостей, що становлять банківську таємницю, оскільки на сьогоднішній день питання її дотримання є достатньо проблемними, особливо в світлі діяльності фіскальних органів. Згідно з законом отримана НБУ інформація не підлягає розголошенню, за винятком випадків, передбачених законодавством України. НБУ не має права вимагати від банків та інших фінансово-кредитних установ виконання операцій та інших дій, не передбачених законами України та нормативними актами НБУ. Його службовцям забороняється розголошувати інформацію, що становить службову таємницю або має конфіденційний характер і стала відома у зв`язку з виконанням службових обов`язків (у наступному розділі це питання буде більш конкретизоване). 12 березня 2003 р. Конституційний Суд України зобов'язав НБУ відповідати на запити народних депутатів. В той же час Нацбанк, розглядаючи звернення депутатів, повинен діяти у відповідності з законами “Про Національний банк України” та “Про банки і банківську діяльність”.

Підводячи підсумки, можна зазначити, що в цілому Національний банк України та система його органів побудовані на тих загальних принципах - функціональних і організаційних, що притаманні більшості центральних банків інших держав. Зрозуміло, що певні відміни пов`язані, в першу чергу, з особливостями національної економіки та становлення й розвитку банківської системи. В той же час основні характеристики є аналогічними для центральних банків, що обумовлено функціональним призначенням, тим місцем, яке центральні банки займають у здійсненні грошово-кредитної політики в державі. Законодавче закріплення основних принципів дозволяє НБУ втілювати основні функції, які покладені на центральні банки країн із ринковою економікою.

3.3 Правові засади проведення грошово-кредитної політики НБУ

Надійна і послідовна економічна політика є одним із базових принципів ринкового господарства. Одним із найважливіших інструментів такої передбачуваної економічної політики є грошово-кредитна політика. Державне регулювання економікою за допомогою грошово-кредитних інструментів є впливом на кількість і ціну (процентну ставку) позичкового капіталу, щоб відповідно до цілей державної економічної політики впливати на попит і механізми використання кредитів у національній економіці. - Див.: [11] Адамик Б.П. Національний банк і грошово-кредитна політика: Навчальний посібник. - Тернопіль: Карт-блаш, 2002. - С. 37. Проведення адекватної грошово-кредитної політики сприяє забезпеченню стабільності фінансово-банківської системи країни та уникненню фінансових складнощів, різких змін в реальному виробничому секторі, створенні сприятливих умов для плавної адаптації цін в економіці. Причому однією з базових засад проведення грошово-кредитної політики є її макроекономічна основа. Оскільки рішення у сфері монетарної політики впливають на життя населення, центральний банк у демократичній державній системі зобов`язаний пояснити громадськості, що він робить, чому він вживає саме такі заходи і чого він очікує досягти. Більша прозорість здатна значно послабити таємничу завісу, що оточує монетарну політику. Вона може підвищити ефективність монетарної політики як інструмента макроекономічної стабілізації.

Грошово-кредитна політика являє собою визначену сукупність заходів у сфері грошового обігу та кредиту, що спрямовані на забезпечення стабільності національної валюти, стримування інфляційних процесів в економіці країни, регулювання економічного росту, забезпечення зайнятості населення та вирівнювання платіжного балансу країни. Основоположною метою кредитно-грошової політики є допомога економіці в досягненні загального рівня виробництва, яке характеризується повною зайнятістю та відсутністю інфляції. Кредитно-грошова політика заключається в зміні грошового пропонування з метою стабілізації сукупного обсягу виробництва, зайнятості та рівня цін. Тобто, вона викликає збільшення грошового пропонування в період спаду для заохочення видатків, а під час інфляції, навпаки, обмежує пропонування грошей для обмеження видатків. [263] Кэмпбелл Р. Макконнел, Стенли Л.Брю. Економикс: Принципы, проблемы и политика: Пер. с англ. 11-го изд. - К.: Хагар-Демос, 1993. - С. 298.

Існує три основних засоби кредитно-грошового контролю: 1) операції на відкритому ринку; 2) зміна резервної норми; 3) зміна облікової ставки. Інструменти грошової політики - це інструменти, що служать для рефінансування банків: переоблік, аванси під цінні папери та операції з цінними паперами, що проводять на ринку рефінансування по цінних паперах - відкритому ринку; до останніх сьогодні додалися два інших - обов'язкові резерви та пряма кредитна рестрикція. [265] Матук Ж. Финансовые системы Франции и других стран. Т. 1 Банки. Книга 1. - С. 279; [62] Дзюблик О.В. Організація грошово-кредитних відносин суспільства в умовах ринкового реформування економіки. - К.: Поліграф книга, 2000. - С. 35; [260] Долан Е.Дж, Кэмпбелл К.Д., Кэмпбелл Р.Дж. Деньги, банковское дело и денежно-кредитная политика: Пер. с англ.; Под общ. ред. В. Лукашевича, М.Ярцева. - СПб., 1994. - С. 45-46; [103] Костіна Н.І. Гроші та грошова політика: Навчальний посібник. - К.: НІОС, 2001. - С. 27; [114] Левита Р.Я. Истроия экономических учений: Полный курс в кратк. изложении. - М.: Финансы и статистика, 2001. - С. 160-164.

Можна говорити про те, що інституційною основою для проведення центробанком монетарної політика стало створення дворівневої банківської системи, організаційні засади діяльності якої визначає Закон України “Про банки і банківську діяльність” в редакції від 7 грудня 2000 р., а також створення та розвиток національного грошово-кредитного ринку. Зрозуміло, що лише в незалежній банківській системі центральний банк спроможний здійснювати реальну впливову монетарну політику, встановлюючи при цьому певні вимоги до рівня розвитку та якості функціонування банківських установ і забезпечуючи, таким чином, стабільність всієї банківської системи країни та довіру до неї потенційних клієнтів.

Розробка та впровадження грошово-кредитної політики є ключовою функцією центрального банку. Саме за допомогою її інструментів центральний банк спроможний виконувати своє основне завдання - забезпечення стабільності грошової одиниці (як це, зокрема, визначено в ст. 99 Конституції України щодо завдань НБУ), а також забезпечення стабільності цін (як це передбачено в законодавчих актах, що врегульовують правовий статус центробанків країн ЄС, зокрема Німеччини, Франції тощо). Враховуючи взаємозв'язок між незалежністю центрального банку та особливостями застосування інструментів грошово-кредитної політики, можна говорити про явний політичний вплив з боку уряду або представницьких органів чи його відсутність у визначенні інструментів монетарної політики. Хоча в той же час і досі не виявлено чіткої залежності між ступенем незалежності центробанку та рівнем інфляції в країнах, що стоять на шляху розвитку ринкової економіки.

За період своєї діяльності НБУ пройшов декілька етапів регулювання грошово-кредитного ринку, здійснюючи при цьому функції, передбачені чинним законодавством, через використання певних монетарних інструментів. При цьому було здійснено грошову реформу, визначено основні засади регулювання в сфері діяльності кредитно-фінансових установ (зокрема це стосується визначення мінімальних розмірів статутних та резервних фондів, а також визначення інших економічних нормативів). У 2001 р. українська валюта разом із мексиканським песо виявилася найкращою в планетарному масштабі, зміцнилася по відношенню до долара на 5,5% і 6,3% відповідно. [459] Мировые рынки в 2001 г. //Баланс и финансы. - 16.01.2002 г. Все це вплинуло на стабілізацію банківської системи, яка завершила 2001 р. із прибутком, хоча, звичайно, проблема капіталізації банківської системи залишається достатньо актуальною. Було зменшено рівень інфляції, підвищено довіру клієнтів до банківських установ, зменшено різницю між кредитними та депозитними ставками тощо. В той же час залишається проблемним забезпечення необхідними кредитними ресурсами реального сектору національної економіки. Так, за підсумками діяльності банківської сфери у 2002 р. кредити в приватному секторі України складають лише 18% загального обсягу ВВП. Для порівняння: в Угорщині - 30%, у Словенії - 40%.

В цілому в теорії банківського права визначаються стратегічні, проміжні та тактичні цілі, які переслідує центральний банк, розробляючи монетарну політику. [53] Вступ до банківської справи /Під ред. М.І. Савлука. - С. 117-118; [54] Гальчинський А. Теорія грошей: Навчально-методичний посібник. - К.: Основи, 1998. - С. 9-10; [58] Гриценко О. Гроші та грошово-кредитна політика: Навчальний посібник. - К.: Основи, 1996. - С. 17-19; [82] Казимагомедов А.А., Ильясов С.М. Организация денежно-кредитного регулирования. - М.: Финансы и статистика, 2001. - С. 24; [9] Антонов Н.Г., Пессель М.А. Денежное обращение, кредит и банки. - М.: Финстатинформ, 1995. Стратегічними цілями монетарної політики центробанку є кінцеві цілі загальноекономічної політики держави - досягнення такого зростання суспільного виробництва, за якого буде забезпечена повна зайнятість, стійкість цін (стримування інфляції), збалансованість платіжних відносин з зовнішнім світом. Центральний банк своєю монетарною політикою повинен сприяти досягненню вказаних цілей. В цьому у нього не повинно бути розбіжностей з урядом і парламентом.

Проміжними цілями монетарної політики є досягнення такого стану деяких ключових економічних перемінних, який сприятиме досягненню стратегічних цілей. Такими перемінними є пожвавлення чи стримування конюнктури на товарних і грошових ринках. Змінюючи масу грошей та рівень процентної ставки, можна регулювати пропозицію грошей і попит на товари, а через них - рівень цін, обсяги інвестицій, зростання виробництва та зайнятості. Тактичні цілі монетарної політики мають короткостроковий, оперативний характер і покликані забезпечити досягнення проміжних цілей.

Слід враховувати, що всі три групи цілей монетарної політики знаходяться в ієрархічному взаємозвязку. Сукупність заходів, спрямованих на розширення або звуження ліквідних коштів та обсягу кредитування банків та інших кредитних установ, формує зміст грошово-кредитної політики, що здійснюється центральним банком. Фактично її метою є регулювання попиту та пропозиції на позичковий капітал.

Грошово-кредитна політика реалізується через певні інструменти монетарної політики, тобто конкретні заходи і дії центробанку, які спрямовані на зміну маси грошей та рівня процентної політики. Банківська практика відносить до таких інструментів політику відкритого ринку, облікову (дисконтну) політику і ломбардну політику; політику обовязкових резервів, регулювання валютного курсу.

Чинне законодавство визначає такі основні економічні засоби та методи грошово-кредитної політики, що спрямовані на регулювання обсягу грошової маси через: 1) визначення та регулювання норм обов'язкових резервів для комерційних банків та фінансово-кредитних установ; 2) процентну політику; 3) рефінансування комерційних банків; 4) управління золотовалютними резервами; 5) операції з цінними паперами на відкритому ринку; 6) регулювання імпорту та експорту капіталу (ст. 25 Закону України “Про Національний банк України”). [751] В ст. 35 Закону РФ „Про Центральний банк РФ (Банк Росії)” закріплено, що до методів грошово-кредитної політики відносяться: 1) процентні ставки по операціях БР; 2) нормативи обов'язкових резервів, що депонуються в БР (резервні вимоги); 3) операції на відкритому ринку; 4) рефінансування банків; 5) валютне регулювання; 6) встановлення орієнтованого росту зростання грошової маси; 7) прямі кількісні обмеження.

В свою чергу Європейський центральний банк, наприклад, має 5 головних операційних інструментів грошово-кредитної політики: оборотні операції; прямі угоди; випуск боргових сертифікатів; залучення строкових депозитів. [137] Новая единая европейская валюта евро /Под ред. В.И. Рыбина. - М.: Финансы и статистика, 1998. - С. 47. Головною метою своєї діяльності ЄЦБ визначає підтримку стабільності цін, в то му числі шляхом підтримання єдиної валюти - євро. Основоположним для переходу до євро став Регламент Ради ЄС № 1103/97 від 17 червня 1997 р., що базується на ст. 235 Маастрихтської угоди [778], а також Регламент Ради ЄС № 1/98 від 20 листопада 1997 р, що визначив технічні характеристики монет євро [779] . Без завдання шкоди зазначеним цілям Європейська система центральних банків повинна сприяти також спільній економічній політиці співтовариства.

Кінцевою метою грошово-кредитної політики є досягнення макроекономічної стабілізації, дотримання нормативно передбачених темпів інфляції, забезпечення стабільності курсу національної валюти, досягнення рівноважного платіжного балансу, створення умов для позитивних зрушень, подолання кризових явищ в економіці. В країнах із перехідною економікою грошово-кредитна політика повинна переслідувати єдину мету - забезпечення повної конвертованості національної валюти та підтримання її фіксованого обмінного курсу проти однієї із основних світових валют - долара США або євро. Грошово-кредитна політика повинна здійснюватися „пасивно”, тобто так, щоб інфляція, процентні ставки, реальний обмінний курс тощо визначалися ринковими факторами без активного централізованого управління грошово-кредитною системою. Конвертованість національної валюти повинна вводитися з самого початку. [449] Курт Шулер. Пост-вашингтонский консенсус по денежно-кредитной политике //Трансформация, октябрь 1998. - № 5. - С.20.

Розробка основних засад грошово-кредитної політики покладена за ст. 100 Конституції України на Раду Національного банку України, яка повинна також здійснювати контроль за її проведенням. У Законі “Про Національний банк України” (ст. 9) регламентуються основні показники, за якими здійснюється грошово-кредитна політика. При цьому відповідно до ст. 51 Закону НБУ двічі на рік повинен надавати Президенту України та Верховній Раді України інформацію про стан грошово-кредитного ринку в державі.

Основні засади грошово-кредитної політики являють собою комплекс змінних індикаторів фінансової сфери, що дають можливість Національному банку України з допомогою інструментів (засобів та методів) грошово-кредитної політики здійснювати регулювання грошового обігу та кредитування економіки з метою забезпечення стабільності грошової одиниці України як монетарної передумови для економічного зростання і підтримки високого рівня зайнятості населення. Вони ґрунтуються на основних критеріях та макроекономічних показниках загальнодержавної програми економічного розвитку та Основних параметрах економічного та соціального розвитку України на відповідний період, що включають прогнозні показники обсягу валового внутрішнього продукту, рівня інфляції, розміру дефіциту державного бюджету та джерел його покриття, платіжного та торгового балансів, затверджених Кабінетом Міністрів України.

Слід зауважити, що грошово-кредитна політика може проводитися за допомогою адміністративних, ринкових та змішаних методів регулювання. З особливостями застосування таких методів можна ознайомитися в таких економічних роботах: [216] Стельмах В.С., Єпіфанов А.О., Гребеник Н.І., Міщенко В.І. Грошово-кредитна політика в Україні /За ред. В.І. Міщенка. - К.: Знання, КОО, 2000. - 305 с; [92] Козюк В.В. Центральний банк і грошово-кредитна політика. - Тернопіль: Джура, 1999. - 260 с.; [121] Лютий Т. Грошово-кредитна політика в умовах перехідної економіки: Монографія. - К.: Атака, 1999. - 240 с.; [133] Національний банк і грошово-кредитна політика: Підручник /За ред. А.М. Мороза та М.Ф. Пуховнікої. - К.: КНЕУ, 1999. - 368 с.; [281] Хоггарт Г. Введение в денежно-кредитную политику: Пер с англ. - Лондон: Центр по изучению деятельности центральных банков, 1996.- 32 с.

Окреме місце слід відвести виключному праву центробанку на емісію, тобто випуск в обіг грошових знаків в усіх формах. Емісія призводить до збільшення грошової маси в обігу. В історичному плані визначення та механізми емісії грошей залежать, не в останню чергу, від форм грошей, що використовуються. Є цілий ряд наукових досліджень в сфері номіналів грошового обігу, зокрема: [220] Стельмах В.С., Д'яконова І.І., Сало І.В., Сенищ П.М., Соколенко Т.І. Фінансово-кредитна система України - Росії (ХУІІІ-ХХ ст. ). /За ред. д.е.н., проф. І.В. Сала. - Суми: Слобожанщина, 2000; [434] Козубовський Г. Основні номінали грошового обігу України Х - ХХ століть //Фінанси України. - 1996. - № 10. - С. 121 - 128; [345] Лебедев В.А. Бумажніе деньги. Речь, читанная на акте Императорского С.-Петербургского Университета 8 февраля 1889 г. профессором В.А. Лебедевым. - СПб, 1889. [234] Лебедев В.А. Финансовое право: Учебник. /Золотые страницы финансового права России. Т. 2. - М.: Статут, 2000. - С. 409 - 459. Свого часу при здійсненні дійсних золотих грошей емісія регулювалася потребами обігу по каналах притоку та відтоку грошей в скарбниці. Тим самим скарби поряд з іншими функціями виконували специфічну економічну функцію стихійного регулятора маси грошей в обігу. Однак поява паперових грошей з примусовим курсом означала втрату не лише механізму саморегулювання, але й зняття економічних меж емісії грошей. Єдиною межею стають видатки держави, які не покриваються поточними доходами, тобто обіг спроможний поглинути будь-яку масу паперових знаків, які обезцінюють її лише по відношенню до дійсних грошей - золота. [42] Бровкина Е.Г., Прудиус И.П. Финансово-кредитная система государства. - К.: Сирин, 1997. - С. 41; [261] Дорнбуш Р., Фішер С. Макроекономіка: Пер. з англ. - К.: Основи, 1996. - С. 124; [183] Усов В.В. Деньги. Денежное обращение. Инфляция: Учеб. пособие для вузов - М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1999. - С. 156.

Головним каналом емісії грошей в промисловорозвинених країнах є депозитно-чекова емісія: збільшення депозитів на рахунках клієнтів і відповідно маси чеків, що обслуговують безготівковий платіжний обіг. У ній беруть участь комерційні банки та інші кредитні установи, а також центральний банк. Зокрема, в США є 3 основних емітенти: казначейство, центральний банк (ФРС) та комерційні банки. Казначейство випускає невеликі купюрні грошові білети (вартістю 1-10 дол), срібні долари та розмінну монету. Казначейська емісія складає 11% готівкової грошової маси, причому основна її частина приходиться на монети. Головним засобом готівково-грошового обігу служать банкноти федеральних резервних банків. Третій вид емісії - гроші безготівкового (міжбанківського) обігу досягли в 1980 р. 70% грошової маси. - [269] Фредерік С. Мишкін. Економіка грошей, банківської справи і фінансових ринків. - С. 86 - 90.

Теорія банківської справи визначає такі принципи організації емісійних операцій:

- централізм у проведенні емісійних операцій, який полягає в тому, що установи банків самостійно розпоряджаються готівковими грошима, що надходять до їх кас, а емісію грошей проводять лише в межах, встановлених вищестоящими установами центрального банку;

- безумовне виконання завдань по вилученню грошей із обігу;

- своєчасне та безперебійне задоволення обґрунтованих потреб у наявних грошах підприємств, організацій та установ;

- складення всіма установами банків, що здійснюють касові операції, розрахунку можливих щоденних надходжень та видач готівкових коштів з метою попереднього визначення величини можливої емісії;

- самостійне вилучення грошей із обігу у випадках, коли фактична сума грошей, що знаходиться в оборотній касі установ банків, перевищує встановлену межову суму. Див. наприклад: [42] Бровкина Е.Г., Прудиус И.П. Финансово-кредитная система государства. - С. 44 - 45.; [54] Гальчинський А. Теорія грошей: Навч. посібник. - К.: Основи, 1996. - С. 270-281.

Емісійна система відповідно розглядається як законодавчо встановлений порядок випуску в обіг грошових знаків і є складовою частиною грошової системи. Регулювання емісійної системи забезпечується операціями на відкритому ринку, змінами норм обов'язкових резервів, процентних ставок та іншими інструментами грошово-кредитної політики.

Згідно зі ст. 99 Конституції валютою України є гривня, яка на сьогоднішній день перебуває в обігу і виступає єдиним законним платіжним засобом на території України. Відповідно до Указу Президента України від 25.08.1996 р. „Про грошову реформу в Україні” гривня була випущена в обігу у вигляді банкнот номінальною вартістю 1, 2, 5, 10 і 20 гривень зразка 1992 р., а також номінальною вартістю 1, 50 і 100 гривень зразка 1994 р. Реформа проводилася від 2 до 16 вересня 1996 р. За встановленим курсом 1,76 грн /1 дол було перераховано у гривні ціни, тарифи, оклади заробітної плати, стипендії, пенсії, кошти на рахунках підприємств, вклади громадян. Перше потрясіння українська валюта пережила 19 листопада 1997 р. - курс долара на позабіржовому ринку сягнув позначки 2 грн/1 дол і пішов далі (до 2,3 грн./1 дол). Тоді він вперше пробив дірку в стелі відведеного для нього НБУ коридору - перший валютний коридор помістився у межах 1,75-1,95 грн/1 дол. Найбільших втрат національна валюта зазнала 1998 р.: цього року змінилися два валютних коридори - 1,8-2,25 грн/1 дол. та 2,5-3,5 грн/1 дол. Тоді саме й розпочалася епопея серпнево-вересневих фінансових криз: курс гривні покотився після російських фінансових потрясінь. Восени на українську валюту вплинула вже вітчизняна криза - на паливному ринку. На кінець року девальвація становила 60%.

Результатом стало введення адміністративних обмежень на валютному та кредитному ринках. Четвертий валютний коридор гривня отримала у лютому 1999 р. 3,4-4,6 грн/1 дол. Безпораднішими українські гроші були знову в серпні - вересні: вони знецінилася до 4,20/1 дол. Тоді НБУ за старою традицією заспокоював валютний ринок командними заходами. Останній валютний коридор здав свої позиції 23 лютого 2000 р., коли НБУ офіційно перейшов до політики плаваючого курсу. Методи регулювання залишися старими. Перший іспит гривня витримала у вересні 2000 р., коли у серпні-вересні не відбулося фінансової кризи. Тоді офіційний курс зупинився на вже звичній позначці 5,43 грн/1 дол. Зокрема, директор Департаменту валютного регулювання С. Яременко говорив: „Одна справа - робити прогнози в умовах стійких, розвинених економік. Інша - при перехідній економіці, яка дуже сильно залежить від зовнішніх умов.” - [463] Найстабільніша у світі //Галицькі контракти. - № 36. - 3-9 вересня 2001 р. - С. 14-15. У 2001 р. в обіг випущена гривня номінальною вартістю 200 грн. Розмінні монети, випущені в обіг НБУ вартістю 1, 2 і 5 копійок, виготовлені із металу срібного кольору, а вартістю 10, 25 і 50 коп. - із металу жовтого кольору. Основні характеристики дизайну та захисних елементів були закріплені в Правилах визначення платіжності гривні й монет. [638] Указ Президента України від 25.08.1996 р. „Про грошову реформу в Україні”; Правила визначення платіжності гривні й монет. Затверджені Наказом Голови правління НБУ № 71 від 26.08.96 р.; [57] Готівковий обіг в Україні: 4-те вид. - К.: Компас, 2001. - 68 с. - Слід зауважити, що початок грошової реформи в Україні пов'язують із виданням Указу Президента України „Про реформу грошової системи України” від 7 листопада 1992 р.

Достатньо цікавим є досліження у сфері обігу гривні: [74] Загородній А.Г., Вознюк Г.Л., Смовженко Т.С. Дизайн і захист грошових знаків України. - Л., 2000. - 112 с.

У свою чергу, більшість пострадянських республік провели власні грошові реформи на протязі 1993 р. Зокрема були введені в обіг такі національні валюти, як: літ у Литві (25.07.93); лат в Латвії (01.03.93); сом в Киргизії (06.04.93); наприкінці 1993 р. введені національні валюти в Молдові, Азербайджані, Казахстані, Узбекистані. У той же час НБУ в межах своїх повноважень, користуючись виключним емісійним правом, випустив в обіг ряд ювілейних та пам'ятних монет. Чинним законодавством передбачено, що банкноти і монети є безумовними зобов'язаннями Національного банку і забезпечуються всіма його активами.

До валюти України віднесені також платіжні документи і інші цінні папери, виражені у валюті України. На думку Є.А. Алісова, в даному випадку законодавець допустив грубу помилку, оскільки у відповідності з чинним законодавством України платіжні документи, за винятком векселя, не відносяться до цінних паперів. [16] Алисов Е.А. Валютные отношения в Украине. - Х.: Консум, 1998. - С. 31. Поняття цінних паперів неодноразово розглядалося в юридичній літературі. Див., зокрема: [388] Безклубий І. Цінні папери: поняття, зміст, юридичні характеристики //Право України. - 2001. - № 9. - С. 33 - 38; [517] Телятник Л. Правовий аналіз цінних паперів як засобів грошового обігу, обігу позичкового капіталу //Право України. - 1997. - № 3. - С. 23 - 25; [422] Єфімов О. Правова природа індосаменту переказного та простого векселя //Право України. - 1999. - № 4. - С. 30 - 32; [503] Скотар М. Операції комерційних банків з векселями //Право України. - 1999. - № 1. - С. 36 - 38.

Слід відзначити, що в своєму виступі на початку лютого 2003 р. Президент України зауважив на низький рівень монетаризації економіки України, що є нижчим 25 %. Його підвищення є одним з факторів зростання національної економіки. В Польщі рівень монетаризації складає 44%, у Чехії - 76%, в Англії - 98%, в Китаї - 104 %. [450] Лавринович И. Леонид Кучма о... //Бизнес. - № 6 (52). - 10 февраля 2003 г. - С. 12.

До основних інструментів регулювання грошово-кредитного ринку можна віднести:

політику обов'язкових резервів - з використанням уніфікованої ставки резервування залучених коштів комерційними банками як у національній, так і у вільно конвертованій валюті. Норма обов'язкових резервів може змінюватися за постановами правління НБУ як у бік зменшення, так і в бік збільшення протягом року залежно від ситуації на грошово-кредитному ринку Вимоги мінімальних резервів використовуються практично в усіх економічно розвинених країнах, за винятком Великобританії, Канади і Люксембургу. В Бельгії мінімальні резерви офіційно були введені лише у 1988 р. / [204] Шенаев В.Н., Науменко О.В. Центральный банк в процессе экономического регулирования. - С. 69.. Як і всі банки, центральні банки повинні керувати своїми резервами і, особливо, розподіляти свої ризики, ухиляючись, по можливості, від концентрації однієї з валют. У той же час саме центробанки несуть певну відповідальність на міжнародному рівні; в системі фіксованих обмінних ставок по обов'язку, і в системи плаваючих обмінних ставок для підтримки солідарності грошових систем та/або внаслідок політичного тиску, вони вимушені йти далі, ніж цього вимагають чисто індивідуальні потреби управління; З 1.03.2002 р. НБУ знизив окремі нормативи формування банками обов'язкових резервів до 2 - 6 % залежно від виду залучених коштів із діючих 6-10%. Послаблення торкнулося лише коштів у нац. валюті. Норма резервування за короткостроковими коштами та депозитами фіз. осіб знижена із 10% до 6% (у валюті залишилася на рівні 12%). За довгостроковими - із 6% до 2% (у валюті - 10%). Вдвічі зменшилися обов'язкові резерви під довгострокові кошти та депозити фіз. осіб - із 8% до 4% (у валюті - 10%). Попередны рівні резервування 6 - 14% були встановлені з 10 грудня 2001 р. До того понад 9 місяців діяли ставки 9-15%. Перше грудневе зниження норм резервування вивільнило для банків майже 300 млн грн, останнє - повинно було додати ще 200 млн грн. Зменшення норми обов'язкових норм резервування дає можливість вирівняти падіння дохідності, яку ми маємо на різниці залучення і видачі кредитів, оскільки кредитні ставки поповзли донизу. Однак зменшення резервів знижує надійність банківської системи, а занадто велике збільшення ліквідності посилює ризик зростання інфляції. Див., зокрема: [440] Кошовий Д. Кабмін видавив із НБУ 200 млн грн для економіки //Галицькі контракти. - № 7.- 11-17 лютого 2002 р. -- С. 4-5.

процентну політику, основою якої є використання облікової ставки НБУ та процентних ставок за його операціями як базової ціни національної валюти та одного з важелів стабілізації грошово-кредитного ринку. В Україні спостерігається поступове зниження облікової ставки (зараз вона становить 7%), що відповідає світовій практиці. Зокрема, у Великобританії в січні 2003 р. Банк Англії внаслідок зниження темпів економічного росту знизив базову кредитну ставку до мінімального майже за півсторічча рівня з 4% до 3, 75%. Європейський центральний банк продовжує тримати облікову ставку на рівні 2, 75%;

здійснення відповідних регулюючих операцій на кредитному, валютному та фондовому ринках з метою дотримання стабільності курсу національної валюти.

В той же час мова йде про пріоритети в галузі грошово-кредитної політики, яка не обмежується зазначеними напрямами. Якщо говорити про аналіз таких інструментів, можна зазначити наступне.

У відповідності з пріоритетами економічних напрямів країни центральний банк здійснює грошово-кредитну політику із застосуванням таких інструментів регулювання грошового обігу та обсягу кредитування в господарстві: непрямих методів - облікова (дисконтна) та ломбардна політика, а також політика на відкритому ринку; прямих або адміністративних методів - переоблікове контингентирування, політика обов`язкових резервів та різноманітні селективні методи.

Облікова (дисконтна) політика центрального банку заснована на переобліку або купівлі векселів, врахованих раніше комерційними банками. При цьому центральний банк із валюти векселя утримує дисконт, або обліковий процент, зміна якого впливає на обсяг кредитування в країні: при його збільшенні здійснюється жорстка політика „дорогих” грошей, при пониженні - політика «дешевих» грошей, тобто політика кредитної рестрикції або кредитної експансії. Відповідно до ст. 27 Закону України „Про Національний банк України” НБУ встановлює порядок визначення облікової ставки та інших процентних ставок за своїми операціями. Рівень процентної ставки порівняно з іншими монетарними агрегатами також напряму залежить від ступеня автономії центробанку. Однак реальний ВВП не залежить від рівня автономії ЦБ.

Надаючи облікові та ломбардні позички, центральний банк збільшує на їх суму вільні резерви і кредитний потенціал банків - позичальників і ще в більшій мірі - загальну масу грошей в обігу. Регулюючи процес облікового і ломбардного кредитування, центробанк може регулювати загальну масу грошей в обігу. Див.: [53] Вступ до банківської справи /Під ред. М.І. Савлука. - С. 120; [268] Менкью Н. Макроэкономика: Пер. с англ. - М.: Издв-во МГУ, 1994. - С. 306; [283] Фридмен М. Если бы деньги заговорили…: Пер. с англ. - М.: Дело, 1999. - С. 124; [43] Бугулов В.М., Бугулова Т.В. Національний банк і його операції: Конспект лекцій. - К.: МАУП, 1997. - С. 39; [256] Гайгер Линдвуд Т. Макроэкономичкская теория и переходная экономика: Пер. с англ. - М.: ИНФРА-М., 1996. - С. 267-268. Різний рівень офіційних процентних ставок стимулює переміщення капіталів, які шукають прибуткового застосування, з країн із низькими ставками в країни з високими ставками, що справляє значний вплив на стан балансу руху капіталів та на платіжний баланс різних країн. Таким чином, зміна офіційних облікових ставок може розглядатися і як метод валютного регулювання.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25