Шпаргалка по предмету Международная экономика (МЁжнародна економЁка)

нижчою, ніж сплачують внутрішні покупці); одиничний (дискредитація цін

внаслідок випадк. Випуску надлишку продукції), грабіжницький (продаж товару

на зовн. ринку за заниженими цінами з метою усунення конкурентів і

натупному збільшенні цін), тимчасовий (середній стан між одиничним і

грабіжницьким); самостійний (за рахунок власних коштів), субсидиційний,

валютний (за рахунок застосування завищених та занижених валютних курсів

при експортно-імпортних операціях)

2.1.9. адміністративні формальності або національні правила здійснення

експортно-імпортних операцій.

2.1.10.технічні бар”єри – система перевірки відповідності імпортної

продукції міжн., нац., галузевим стандартам.

2.2.інструменти стимулювання експорту: державне кредитування експорту,

змішане кредитування експорту (приватними і державними банками), надання

коштів по каналах допомоги, державне страхування експортних кредитів, пряме

субсидування експорту, надання податкових пільг, дозволи на створення

різних фондів розвитку експорту, які не оподатковуються, прискорена

амортизація, організац-інформ. сприяння експортерам.

Крім того існують інші регулятори міжн торгівлі, серед них: доля

національної участі (передбачає вир-во певної частини кінцевого продукту в

середині країни у вартісній або натуральній формі), стимулювання нац. вир-

ва (умови, що передбачають пріорітет держ. Замовлень національних

виробників над зарубіжними, навіть якщо зарубіжна продукція дешевше)

Використовуючи різні тарифні та нетарифні методи регулювання, кожна держава

проводить відповідну зовн-торгівельну політику, яка в тій чи іншій мірі є

протекціоністською. Протекціонізм – сис-ма політико-економічних стосунків

між суб”єктами міжн відносин, орієнтована на цілеспрямовану підтримку

суб”єктів власної економіки на внутрішньому та зовнішньому ринках.

36. Тарифне регулювання.

Митний тариф – інструмент торгівельної політики та державного регулювання

внутрішнього ринку країни при його взаємодії зі світовим ринком.

При цьому, крім функцій регулювання зовнішньоторгівельного обороту

(раціоналізація товарної структури, підтримка оптимального співвідношення

валютних доходів і витрат держави і захист внутрішньої економіки), митному

тарифу притаманний суттєвий тісний зв"язок з податковою системою, як

інструментом формування доходів держави, - фіскальна функція. Митний тариф

– зведення митних стягнень, що застосовуються до товарів, які переміщуються

через митний кордон, систематизоване у відповідності з товарною

номенклатурою зовнішньоекономічної діяльності; конкретна ставка митного

стягнення, що належить до сплати при вивезенні або ввезенні визначеного

товару на митну територію країни.

Виділяють експортний і імпортний тариф, в залежності від того, що він

регулює - вивезення або ввезення товару, а також простий і складний, в

залежності від способу розвитку тарифу.

Імпортний тариф представляє собою зведення ставок митних стягнень, що

застосовуються при ввезенні товарів на митну територію держави.Експортний

тариф його метою є: підтримання внутрішньодержавних цін і цін на світовому

ринку.

Простий тариф має на увазі, що незалежно від країни походження, до всіх

товарів які імпортуються, застосовується єдині ставки мита. Складний тариф

він передбачає встановлення двох або навіть більше ставок мита по кожной

номерклатурі в залежності від країни походження товару.

Митний тариф складається із двох основних елементів - товарної номерклатури

і ставок митних стягнень. Систематизація ставок митних стягнень в тарифі

здійснюється у відповідності з диференційованим списком товарів - товарною

номерклатурою. Характерними рисами любої товарної номерклатури є

системність опису товарів і присвоєння коду кожній товарній позиції.

Митне стягнення (customs duty) - обов’язковий внесок, що стягується

митними органами при імпорті або експорті товару, і є умовою імпорту або

експорту.

Митні стягнення виконують три основні функції:

фіскальну, яка відноситься як до імпортних, так і експортних стягнень,

оскільки вони є однією з статей доходної частини державного бюджету;

протекціоністичну (захихну), що відноситься до імпортних стягнень, оскільки

з їх допомогою держава захищає місцевого виробника від небажаної іноземної

конкуренції;

балансуючу, яка відноситься до експортних стягнень, що встановлені з метою

попередження небажаного експорту товарів, внутрішні ціни на які з тих або

інших причин нижчі за світові.

Класифікації митних стягнень.

За способом стягнення:адвалорні – нараховуються в процентах до митної

вартості оподаткованих товарів;специфічні – нараховуються у встановленому

розмірі за одиницю оподаткованого товару;комбіновані – поєднують обидва

види митного обкладання.

За об’єктом оподаткування:імпортні – стягнення, які накладаються на

імпортні товари при випуску їх для вільного обігу на внутрішньому ринку

країни. експортні – стягнення, які накладуються на експортні товари при

випуску їх за межі митної території держави. транзитні - стягнення, які

накладаються на товари, що перевозяться транзитом через територію даної

держави.

За характером:сезонні – стягнення, які використовуються для оперативного

регулювання міжнародної торгівлі продукцією сезонного характеру,

антидемпінгові – стягнення, які використовуються в разі ввезення на

територію держави товарів за ціною більш низькою, ніж їх звичайна ціна в

експортуючій державі, компенсаційні – стягнення, що накладаються на імпорт

тих товарів, при виробництві яких прямо чи опосередковано використовувались

субсидії,

За походженням:автономні – стягнення, що вводяться на підставі

односторонніх рішень органів державної влади країни. конвенційні

(договірні) – стягнення, що встановлюються на базі двосторонньої або

багатосторонньої угоди, преференційні - стягнення, що мають більш низькі

ставки в порівнянні зі звичайним тарифом,

За типами ставок:постійні – митний тариф, ставки якого одноразово

встановленні огранами державної влади та не можуть змінюватись в

залежності від обставин. змінні – митний тариф, ставки якого можуть

змінюватися у встановлених органами державної влади випадках .

За способом обчислення:номінальні – тарифні ставки, вказані у митному

тарифі. ефективні – реальний рівень митних стягнень на кінцеві товари,

розраховані з врахуванням рівня стягнень, накладених на імпортні вузли та

деталі цих товарів.

Вплив тарифу:тарифи сповільнюють економічне зростання; одностороннє

введення тарифів нерідко призводить до торгівельних воєн; тарифи призводять

до підвищення податкового тиску на споживачів; тариф на імпортні товари

опосередковано підриває експорт країни; тариф веде до скороченню загального

рівня зайнятості; тариф – захист молодих галузей; тариф – засіб

стимулювання вітчизняного виробництва; тариф – важливе джерело бюджетних

доходів.

37. Нетарифне регулювання міжн торгівлі.

До нетарифних методів відносяться кількісні обмеження, інші нетарифні

методи, торгово-політичні методи стимулювання експорту, торгові договори і

угоди. Кількісні обмеження включають в себе квотування і ліцензування.

Квоти - це граничні обсяги певних товарів, які дозволено імпортувати

(експортувати) на територію країни протягом певного терміну. Квоти бувають

індивідуальними, що обмежують ввезення (вивіз) в одну конкретну країну;

груповими, що встановлюють об'єм ввезення (вивозу) в певну групу країн, а

також глобальними, коли імпорт (експорт) обмежується без вказівки країн, на

які це обмеження розповсюджується.

Ліцензії - це дозволи на імпорт (експорт) товарів протягом якогось часу, що

видаються компетентними органами. Ліцензії бувають генеральними, які

представляють собою дозвіл на імпортні (експортні) операції з визначеними

товарами протягом всього терміну дії режиму ліцензування. Крім того,

бувають ліцензії індивідуальні, що дозволяють одному суб'єкту

підприємницької діяльності здійснення однієї імпортної (експортної)

операції по товару, що ліцензується.

Квоти і ліцензії обмежують самостійність підприємців відносно вибору ринку

і об'єму торгівлі.

Крім кількісних, до нетарифних методів зовнішньоторгівельного регулювання

відносяться також ускладнення митних процедур, збільшення кількості

необхідної документації, підвищення вимог до якості упаковки і маркіровки,

та ін. До нетарифних методів відносяться також різні податоки на імпорт і

експорт зверх мита, валютні обмеження, пов'язані з отриманням дозволу на

використання валюти для імпортної закупівлі, різними зборами.

Держава може вживати заходів також по припиненню несумлінної конкуренції

при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності, зокрема у разах демпінгу,

тобто продажу товарів по цінах нижче контрактних на міжнародний товарних

ринках. У разі встановлення факту демпінгу може бути застосована

антидемпінгове мито.

Крім антидемпінгового мита можуть застосовуватися також і компенсаційне

мито, яке стягується у разі встановлення того факту, що експортер при

виробництві товару користувався державними субсидіями, що дозволило йому

занизити ціну на товар.

Держава регулює ЗЕД також шляхом укладення різних торгових договорів та

угод, в яких встановлюються принципи торгових взаємовідносин з іноземними

державами. У торгівлі з іноземними державами можуть бути встановлені

спеціальні режими, зокрема режим найбільшого сприяння, що передбачає

надання митних пільг аж до повного звільнення від імпортного мита при

ввезенні товарів вироблених в країні, що користується режимом найбільшого

сприяння, переваг відносно внутрішніх податків, якими обкладаються обробка

і продаж на внутрішньому ринку імпортних товарів. Крім режиму найбільшого

сприяння може бути встановлений спеціальний режим, що застосовується до

територій спеціальних економічних зон і до територій митних союзів, в які

входить країна на основі міжнародних договорів.

38. Демпінг і антидемпінгові процедури в сучасних торговельних відносинах.

Демпінг метод фінансової нетарифної торгової політики, що полягає в

просуванні товару на зовнішній ринок за рахунок зниження експортних цін

більш субнормально рівня цін, існуючого в цих країнах.

Демпінг може здійснюватися як за рахунок ресурсів окремих фірм, прагнучих

заволодіти зовнішнім ринком своєї продукції, так і за рахунок державних

субсидій експортерам. У комерційній практиці демпінг може набувати одну з

наступних форм:

• Спорадичний демпінг епізодичний продаж зайвих запасів товарів на

зовнішній ринок по занижених цінах. Відбувається тоді, коли внутрішні

обсяги виробництва товару перевищують місткість внутрішнього ринку і перед

компанією встає дилема або взагалі не використати частину виробничих

можливостей і не виробляти товар, або виробити товар і продати його по

більш низькій, ніж внутрішня, ціні на зовнішній ринок.

• Навмисний демпінг тимчасове умисне зниження експортних цін з метою

витіснення конкурентів з ринку і подальшого встановлення монопольних цін.

На практиці це може означати експорт товарів по цінах нижче за ціни свого

внутрішнього ринку або навіть нижче за витрати виробництва.

• Постійний демпінг постійний експорт товарів по ціні нижче

справедливої.

• Зворотний демпінг завищення цін на експорт в порівнянні з цінами продажу

тих же товарів на внутрішньому ринку.

• Взаємний демпінг зустрічна торгівля двох країн одним і тим же товаром

по занижених цінах.

У основі демпінгу звичайно лежить ринкова ситуація, при якій еластичність

попиту по ціні на внутрішньому ринку нижче, ніж на зовнішньому. Це дозволяє

фірмам, що мають відносно монопольне положення на внутрішньому ринку,

продавати свої товари по більш високих цінах, ніж на зовнішньому ринку, де

попит більш еластичний по ціні і де конкуренція вище. Необхідними умовами

для здійснення демпінгу є:

відмінності в еластичності попиту на товар в різних країнах - попит

всередині країни повинен бути менш еластичним по ціні, ніж попит

закордоном;

ситуація недосконалої конкуренції, яка дозволяла б виробнику встановлювати

і диктувати ціни;

сегментованість ринку, тобто здатність виробника відгородити внутрішній

ринок, де він продає товар по високих цінах, від зовнішнього ринку, де він

це робить по більш низьких цінах..

Демпінг заборонений як міжнародними правилами в рамках ВТО, так і

національними антидемпінговими законами багатьох країн. Для захисту від

навмисного демпінгу країни використовують антидемпінгове мито.

Антидемпінгове мито тимчасовий збір в розмірі різниці між цінами продажу

товару на внутрішньому і зовнішньому ринках, що вводиться імпортуючою

країною з метою нейтралізації негативних наслідків нечесної цінової

конкуренції на основі демпінгу.

Ставку антидемпінгового мита звичайно визначають одним з наступних

способів:

• Як різницю в ціні, по якій товар реально продається на ринку експортуючої

країни і на ринку що імпортує.

• Як різницю в ціні, по якій товар повинен був би продаватися на ринку

експортуючої країни, і ціни, по якій він реально продається на ринку

імпортуючої країни. Потенційна ціна продажу товару на ринку експортера

встановлюється на базі суми витрат виробництва, загальних витрат, прибутку

на продаж на внутрішньому ринку і вартості упаковки і транспортування

товару в імпортуючу країну.

39. Сучасні інструменти стимулювання експорту.

Сьогодні існує два основних напрямки розширення експорту, які

застосовуються промислово розвинутими країнами.

Один із них - кредитування експорту у різних формах із метою розширення

збуту товарів. У цю групу засобів входять експортні кредити, державні

гарантії щодо експортних кредитів, державні методи фінансування вивозу

товарів за програмами допомоги іноземним державам..

Експортне кредитування може мати форму:

• субсидованих кредитів національним експортерам - кредитів, що видаються

державними банками під ставку процента нижче ринкової;

• державних кредитів іноземним імпортерам при обов'язковій умові закупівлі

товарів тільки у фірм країни, що надала такий;

• страхування експортних ризиків національних експортерів, які включають

комерційні ризики (нездатність імпортера сплатити постачання) і політичні

ризики (несподівані дії уряду, що не дозволяють імпортеру виконати свої

зобов'язання перед експортером).

Експортні кредити бувають:

• короткостроковими на термін до 1 року, використовуються для

кредитування експорту споживчих товарів і сировини;

• середньостроковими на термін від 1 до 5 років, використовуються для

кредитування експорту машин і обладнання;

• довгостроковими на термін більше за 5 років, використовуються для

кредитування експорту інвестиційних товарів і великих проектів.

Другий напрямок у розвитку торгово-політичних засобів розширення експорту -

продаж товарів на експорт за цінами нижчими, ніж ціни, встановлені

конкуруючими монополіями, і нижчими, ніж світові ціни, у підсумку - за

демпінговими цінами.

Субсидування експорту - це форма державної політики, яка дозволяє продавати

на зовнішньому ринку товари вітчизняного виробництва за більш низькими

цінами, які часто є нижчими від цін внутрішнього ринку, а іноді навіть і

від витрат виробництва. У 80-х роках застосування субсидій промислово

розвинутими країнами спричиняло гострі торгово-політичні конфлікти.

Експортні премії також є одним із торгово-політичних засобів розширення

експорту. Експортні премії можуть бути у прямій чи непрямій формі.

Прямі експортні премії здійснюються шляхом надання експортерам прямих

разових субсидій при експорті товарів. Вони видаються з фондів державного

бюджету і дають змогу експортерам знижувати ціни товарів, що вивозяться, і

таким чином розширювати експорт.

Податкові пільги - це непрямі експортні премії, коли експортерам надаються

різноманітні фінансові пільги. Дуже часто це звільнення компаній, які

експортують товари, від оплати внутрішніх податків чи надання податкових

пільг. Одна з давно практикованих форм непрямих експортних премій - це

система звільнення від мита чи його повернення компаніям, котрі

застосовують імпортну сировину для виготовлення експортних товарів (т.зв.

умовно безмитний ввіз і повернення мита). Суть цієї системи полягає в тому,

що для розширення вивозу товарів експортерам повертають мито при вивозі

товарів, яке було сплачене за ввіз імпортної сировини чи напівфабрикатів,

використаних для виготовлення цих товарів.

40. Протекціонізм і його сучасні форми.

Державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції

шляхом використання тарифних і нетарифних інструментів торгової політики.

Прихильники протекціонізму стверджують, що без державного захисту від

іноземної конкуренції розвиток національної промисловості неможливий.

Посилення економічної могутності країни і необхідний для цього перехід від

аграрного методу ведення господарства до створення власної національної

індустрії можуть бути досягнуті лише при встановленні для національних

підприємців привілейованих, найбільш сприятливих умов).

Безмитна торгівля з її гострою конкурентною боротьбою в умовах світового

господарства, відповідно до цього погляду, зовсім унеможливлює створення

власної національної промисловості. Кожна спроба економічно відсталих країн

ліквідувати це відставання наштовхується на протидію пануючих на ринках

іноземних виробників. Можливості та засоби ведення конкурентної боротьби,

якими володіють промислове розвинуті країни, позбавляють господарське

слабкі держави шансу на успіх в їхніх зусиллях вийти із «зачарованого кола

бідності».

Багато держав, декларуючи вільну торгівлю і палко захищаючи переваги

безперешкодної міжнародної міграції капіталів і робочої сили, тим не менше

досить вміло поєднують ці теоретичні концепції з практикою широкого

використання захисних тарифів та інших видів обмежень. Існування цього

протекціоністського частоколу пояснюється необхідністю проведення певних

заходів у відповідь на захисну політику інших держав.

У різні періоди історії зовнішньоторгівельна практика схилялася то в одну,

то в іншу сторону, ніколи, правда, не приймаючи жодну з екстремальних форм.

У 50-60-ті роки для міжнародної економіки був характерний відхід від

протекціонізму у бік більшої лібералізації і свободи зовнішньої торгівлі. З

початку 70-х років виявилася зворотна тенденція країни стали

відгороджуватися один від одного все більш витонченими тарифними і особливо

нетарифними бар'єрами, захищаючи свій Розвиток протекціоністських тенденцій

дозволяє виділити декілька форм протекціонізму:

• селективный протекціонізм направлений проти окремих країн або окремих

товарів;

• галузевий протекціонізм захищає певні галузі, передусім сільське

господарство, в рамках аграрного протекціонізму;

• колективний протекціонізм проводиться об'єднаннями країн відносно

країн, в них що не входять;

• прихований протекціонізм здійснюється методами внутрішньої економічної

політики.

внутрішній ринок від іноземної конкуренції.

Правда, при цьому сучасний протекціонізм концентрується у відносно вузьких

областях. У відносинах розвинених країн між собою це області сільського

господарства, текстиля, одягу і стали. У торгівлі розвинених країн з тими,

що розвиваються це експорт промислових товарів країнами, що розвиваються.

У торгівлі країн, що розвиваються між собою це товари традиційного

експорту.

41. Світовий товарний ринок.

Дані про товарну структуру міжнародної торгівлі в світі загалом дуже

неповні. Звичайно для класифікації окремих товарів в міжнародній торгівлі

використовується або Гармонізована система опису і кодування товарів, або

Стандартна міжнародна класифікація ООН . Найбільш значущою тенденцією є

зростання питомої ваги торгівлі продукцією обробляючої промисловості, на

яку до середини 90-х років доводилося біля 3/4 вартісного обсягу світового

експорту, і скорочення питомої ваги сировини і продовольства, що займає

приблизно 1/4.

Ця тенденція характерна як для розвинених, так і для країн, що

розвиваються і є слідством впровадження ресурсозберігаючих і

енергозберігаючих технологій. У товарній структурі світового експорту

більше за 2/3 доводиться на продукцію обробляючої промисловості, причому її

питома вага збільшується, і біля 1/3 на сировинні і продовольчі товари

Найбільш значною групою товарів в рамках продукції обробляючої

промисловості є обладнання і транспортні кошти (до половини експорту

товарів цієї групи), а також інші промислові товари хімічні товари, чорні

і кольорові метали, текстиль. У рамках сировинних і продовольчих товарів

найбільш великі товарні потоки складають продовольство і напої, мінеральне

паливо і іншу сировину, виключаючи паливо.

Основний об'єм міжнародної торгівлі доводиться на розвинені країни, хоч їх

частка дещо скорочувалася в першій половині 90-х років за рахунок зростання

питомої ваги країн, що розвиваються і країн з перехідною економікою.

Основне зростання питомої ваги країн, що розвиваються сталося за рахунок

нових індустріальних країн Південно-Східної Азії (Кореї, Сингапура,

Гонконга), що швидко розвиваються і деяких країн Латинської Америки.

Найбільші світові експортери в 1994 році (в млрд. дол.) США, Німеччина,

Японія, Франція. Серед країн, що розвиваються найбільші експортери наступні

Гонконг, Сингапур, Корея, Малайзія, Таїланд. Серед країн з перехідною

економікою найбільші експортери Китай, Росія, Польща, Чехія, Угорщина. У

більшості випадків найбільші експортери є і найбільшими імпортерами на

світовому ринку.

Індустріальні країни займають приблизно 2/3 вартісних обєму світового

експорту, тоді як на держави, що розвиваються, включаючи країни з

перехідною економікою, доводиться приблизно 1/3 світового експорту.

42. Світовий ринок послуг, його структура і особливості розвитку.

Класифікація ГАТТ/ВТО, що включає більше за 600 різновидів послуг.

Класифікація послуг заснована на Міжнародній стандартизованій промисловій

класифікації, прийнятій Організацією Об'єднаних Націй і що визнається в

більшості країн світу. І торгівля послугами входить в рахунок поточних

операцій платіжного балансу будь-якої країни. Переговори про лібералізацію

торгівлі послугами ведуться паралельно з переговорами про лібералізацію

торгівлі товарами.

Саме внаслідок невідчутності і невидимість більшості послуг торгівлю ними

іноді називають невидимим експортом і імпортом. Більш того на відміну від

товарів, виробництво послуг часто об'єднане з їх експортом в рамках одного

контракту і вимагає безпосередньої зустрічі їх продавця і покупця. Однак і

в цьому випадку існують численні виключення. Наприклад, деякі послуги

цілком відчутні (розпечатана доповідь консультанта або комп'ютерна програма

на дискеті), цілком видимі (модельна стрижка або театральне уявлення),

піддаються зберіганню (послуги телефонного автовідповідача) і далеко не

завжди вимагають прямої взаємодії покупця і продавця (автоматична видача

грошей в банку по дебіторській картці).

Види послуг: транспорт, поїздки, звязок, будівництво, страхування,

фінансові послуги, компютерні і інформаційні послуги, роялті і ліцензійні

платежі, урядові послуги та ін.

Протягом 70-90-х років частка комерційних послуг в світовому експорті

становила 16-20%, досягши до середини 90-х років приблизно 1 трлн. дол.

Більше за половину вартісного обсягу експорту послуг доводиться на

міжнародний транспорт і міжнародні приватні (туризм) і ділові (відрядження)

поїздки. Біля 75% вартісного об'єму послуг експортується розвиненими

країнами, 24 -країнами, що розвиваються і перехідними і 1 % міжнародними

організаціями. За оцінками секретаріату ГАТТ/ВТО, на США доводиться 16,2%

світового експорту послуг, Францію 10,2, Італію 6,5, Німеччину

6,4, Великобританію 5,5, Японію 5%. Ці ж країни з порівнянними

частками займають лідируюче положення і в імпорті послуг.

43. Типи і форми міжн маркетингу

Можна виділити чотири критерії типізації маркетингу та шість форм

міжнародного маркетингу.

Залежно від геополітичних меж діяльності суб'єктів виділяються два типи

маркетингу: внутрішній та міжнародний.

Внутрішній маркетинг — маркетингова діяльність, націлена на внутрішній

(основний для фірми) ринок. Міжнародний маркетинг — маркетингова діяльність

фірми за межами національних кордонів.

Маркетинг товарів народного споживання, виробничо-технічного призначення,

послуг, промисловий, аграрний та банківський маркетинг — це типи маркетингу

залежно від об'єкта, тобто суттєвих особливостей товару та відповідного

товарного ринку, які визначатимуть особливості побудови маркетингового

комплексу.

Стратегічний та оперативний — це два типи маркетингу, які характеризують

ступінь ринкової орієнтованості фірми. Стратегічний маркетинг —

маркетингова діяльність щодо створення усталеної (довгострокової)

конкурентної переваги шляхом постійного та систематизованого моніторингу

бізнес-середовища та потреб ринку і формування на цій основі ефективного

маркетингового комплексу.Оперативний маркетинг — маркетингова діяльність,

метою якої є використання певної ринкової ситуації або швидке пристосування

маркетингового комплексу до неї.

Мікромаркетинг та макромаркетннг виділяються за критерієм особливостей

суб'єкта: диверсифікованості діяльності та належності до певного

ієрархічного рівня управління в структурі національної

економіки.Мікромаркетинг — маркетингова діяльність стосовно конкретного

виду товару, що продукується.Макромаркетинг — маркетингова діяльність

відносно широкого кола типів товарів (послуг) або сфер діяльності на рівні

як фірми, концерну, фінансово-промислової групи, так і держави в цілому.

Міжнародна діяльність грунтується на використанні таких форм

міжнародного маркетингу: 1. імпортний,2. експортний,3.

зовнішньоекономічний,4. транснаціональний,5. мультирегіональний,6.

глобальний.

Імпортний маркетинг — маркетингова діяльність, спрямована на закупівлю

(імпорт) товарів чи послуг із зарубіжних ринків.Експортний маркетинг —

маркетингова діяльність щодо реалізації продукції за межі національних

кордонів, при якій відбувається фізичне транспортування товару з однієї

країни в іншу.

Зовнішньоекономічний маркетинг — маркетингова діяльність, зумовлена

стабільністю чи зростаючими можливостями перебування фірми (у вигляді

представництва, філіалу з продажу ...) на зовнішньому ринку, який включає

вже, як правило, декілька країн.

Транснаціональний маркетинг — маркетингова діяльність, що виникла з

практики функціонування транснаціональних корпорацій.

Вирішуючи проблему інтернаціоналізації ринків, ТНК повинна:

* мислити глобально, здійснюючи стратегічний маркетинг;

* діяти локально, здійснюючи маркетинг операційний.

Мультирегіональний маркетинг — форми та методи маркетингової діяльності, що

застосовують фірми, працюючи в окремих регіонах чи в межах інтеграційних

угруповань.

Глобальний маркетинг — маркетингова діяльність фірми, яка розглядає

світовий ринок як єдине ціле («Весь світ— мій ринок!»).

44. Система міжнародних маркетингових досліджень.

Міжнародне маркетингове дослідження — це система збору, обробки, аналізу та

прогнозування даних, необхідних для прийняття рішень у міжнародній

маркетинговій діяльності.

Метою будь-якого міжнародного маркетингового дослідження є зменшення ризику

від рішень стосовно міжнародної активності фірми. Мінімізація ризику

досягається на основі використання висновків міжнародного маркетингового

дослідження в прийнятті рішень. Під висновками міжнародного маркетингового

дослідження розуміється систематизована інформація про стан та можливі

варіанти розвитку об'єкта дослідження.

Проведення міжнародного маркетингового дослідження необхідно для прийняття

рішень з таких питань: • сегментація світового чи зарубіжного ринку, її

необхідність, критерії та умови успішної сегментації;• вибір ринку, країни

для розвитку міжнародної діяльності;• обгрунтування стратегії виходу на

зарубіжний ринок (експортування, спільне підприємництво чи пряме

інвестування);• обгрунтування елементів міжнародного маркетингового

комплексу (товарної та ці нової стратегії, каналів розподілення, системи

просування);• розробка міжнародної маркетингової стратегії;• створення

міжнародного маркетингового плану.

Особливості міжн маркетингового дослідження: 1.Велике поле дослідження. 2.

Технічні труднощі збору інформації 3. Висока вартість досліджень, особливо

збору первинної інформації.4. Труднощі порівнянь та пояснень.5. Проблеми

розробки рекомендацій.

Міжнародне маркетингове дослідження має чотири логічно взаємопов'язані,

послідовні стадії:

І. Визначення вимог до інформації;II. Збір даних;III. Аналіз; IV.

Упровадження Визначення вимог до інформації, як перший етап дослідження,

містить в собі проблему ідентифікації цілей та завдань. Якщо маркетолог (чи

замовник дослідження) може чітко сформулювати мету майбутньої роботи, то

завдання стають певними етапами, складовими досягнення цілі. У цьому

класичному підході визначення вимог до інформації формується зверху вниз:

мета, завдання, перелік необхідних показників та процесів, що необхідно

дослідити .

Зміст другої стадії процесу міжнародного маркетингового дослідження полягає

в зборі даних і має такі складові:

- інвентаризація банку даних;- збір вторинної інформації;- планування

дослідження; - проведення дослідження

Найскладнішою стадією є аналіз інформації. Отримана кількісна та якісна

інформація аналізується за допомогою методів статистики, економетрії,

соціометрії, кваліметрії, біхевіоризму. Якщо отримана інформація не

відповідає критеріям якості для прийняття маркетингових рішень

(релевантність, точність, надійність, актуальність тощо), то необхідно

повернутися на попередній етап та оновити банк даних.

На останьому етапі дослідницький колектив представляє результати та

рекомендації.

45. Сучасний міжнародний маркетинговий комплекс.

Міжнародний маркетинговий комплекс— це система інструментів, методів,

прийомів, підходів щодо товару ціни, просування, каналів розподілення,

використання яких має на меті формування конкурентних переваг на цільовому

сегменті або певному зарубіжному ринку.

Елементами маркетингового комплексу є:

• товар,

• ціна ,

• просування ,

• канали розподілення .

Сукупність цих маркетингових елементів та їх адаптація до вимог певного

сегмента дістала назву «концепція маркетинг-мікс»

Залежно від ступеня пристосування міжнародного маркетингового комплексу до

особливостей різних зарубіжних ринків (сегментів світового ринку) в

маркетинговій практиці виділяються три типи маркетингового комплексу:

індивідуалізований (диференційований), стандартизований, комбінований .

Індивідуалізований (диференційований) маркетинговий комплекс передбачає

пристосування всіх його елементів до потреб кожного зарубіжного ринку

(сегмента світового ринку).

Стандартизований маркетинговий комплекс характеризується тим, що всі його

елементи однаковою мірою пристосовуються до всіх зарубіжних ринків або

сегментів (в усіх країнах товар пропонується з стандартними, однаковими

характеристиками, за однаковою ціною, з використанням однакових систем

просування та каналів розподілення).

Комбінований маркетинговий комплекс передбачає одночасну як диференціацію

деяких елементів, так і стандартизацію інших. Наприклад, стандартний товар

може однаково рекламуватися на всіх зарубіжних ринках, а ціни та канали

розподілення бути адаптованими до місцевих умов. Це — найбільш поширений

підхід до побудови та реалізації міжнародного маркетингового комплексу.

Інтернаціоналізація світового господарства, тенденції до його глобалізації,

а також безумовні фінансові та організаційні переваги стандартизації

роблять стандартизований підхід до створення міжнародного комплексу

маркетингу найбільш ефективним. Але на заваді швидшого розповсюдження

такого підходу до всіх ринків стоять особливості економічного, соціально-

культурного, політико-правового середовища країн. Світовий досвід показує,

що в стандартизації міжнародного маркетингового комплексу існують певні

стадії. Спочатку на всіх зарубіжних ринках пропонується стандартизований

продукт. На другій стадії до цього додається однакова система просування.

Третя стадія доповнює стандартизацію однаковим рівнем цін та ціновими

стратегіями. Завершує стандартизацію використання однакових каналів

розподілення .

46. Розробка міжнародної маркетингової стратегії.

Після вибору найбільш адекватного конкурентним перевагам та потенціалу

фірми зарубіжного ринку логічно постає питання щодо форм присутності на

цьому ринку, а отже, і стратегій виходу на нього. Міжнародна бізнесова

практика виділяє три основні стратегії виходу на зовнішній ринок:

1.експортування,2. спільне підприємництво,3. пряме інвестування.

У випадку стратегії експортування виробництво залишається на національній

території, що має свої недоліки та переваги. Спільне підприємництво та

пряме інвестування потребують вже організації виробництва за кордоном. При

цьому деякі форми спільного підприємництва реалізуються на основі укладення

контрактів, без додаткових інвестицій, а спільне володіння та пряме

інвестування передбачають інвестиції, тобто довгострокові вкладення

капіталу в підприємства, соціально-економічні програми, підприємницькі та

інноваційні проекти. Це зумовлює виділення контрактних та інвестиційних

форм стратегій виходу на зовнішній ринок Експорт— вивіз за кордон товарів,

які продані іноземним покупцям з метою їх безпосереднього споживання,

продажу або для перероблення.Непрямий експорт — продаж товарів на

зовнішньому ринку за допомогою незалежних маркетингових посередників.

Прямий експорт — продаж товарів на зовнішньому ринку самостійно.

Спільне підприємництво — об'єднання зусиль партнерів щонайменше з двох

країн з метою організації спільної комерційної справи. Ліцензування — форма

спільного підприємництва, яка базується на тому, що ліцензіар (продавець)

передає ліцензіату (покупцеві) право на використання виробничого процесу,

патенту, товарного знака в обмін на гонорар або ліцензійний платіж.

Підрядне виробництво — форма спільного підприємництва, за якої національний

виробник (продавець) укладає угоду із закордонними виробниками на

виготовлення своєї продукції. Управління за контрактом — форма спільного

підприємництва, за якої національний експортер передає зарубіжному партнеру

«ноу-хау» в галузі управління, а той забезпечує необхідний капітал. Спільне

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13