Шпаргалка по предмету Международная экономика (МЁжнародна економЁка)

урахуванням величини покупки в % до ціни), в) знижки що надаються клієнтам

по сукупності операцій за звітній період. 2.Розрахункова (надається

клієнтам за прискорення оплати рахунку згідно договору. Вона відображається

в обліку як фінанс витрати). Якщо комерц знижка надається після

відображення в обліку операцїї реалізацїї, то для її обліку

використовується окремий регулюючий рахунок "Комерційні знижки надані

підприємтствам клієнтам" (активний рахунок, який регулює пасивний рахунок

"Доходи від реалізацїї"). В кінці звітнього періоду він закривається за

рахунок (доходів від реалізацїї. Безнадійний борг – дебіторська заборг, яка

не може бути погашена через неплатоспроможність боржника. Підприємство в

кінці року визначає таку суму та ствонрює резерв: *створенння: Дт витрати

по сумнівн боргах Кт резерв для сумнівних борг.,*списання: Дт грош кошти,

Дт резерв сумнівн боргів Кт рах до одержання. Існує два метода обліку:і.

Пряме списання, 2. Створенння резерву для сумнівн боргів*:а)виходячи з

даних балансу (аі) спрощений підхід, а2)періодизація дебіторської

заборгоаності), б) звіту про прибуток. Якщо нам перерахували суму більше

ніж нами визначена, то залишок нарахованого резерву акумулюється і

направляється на ( доходу (прибутку). Частіше використовується рахунок

"Доходи від анулювання резервів"

В розхрахунках між підприєм та його дебіторами часто використовуєть

вексель. По векселю клієнт сплачує номінал та %. Сума % = номінал

векселя*річна % ставка*строк векселя. Вексель одерж: Дт векселі одерж Кт

рах до одержан. Погашен векселя :Дт грош кошти Кт векселі одерж, Кт фінанс

доход (%).

72. Облік та оцінка товарно-матеріальних запасів зарубіжних фірм

Види ТМЗ:*сировина і матеріали,*напівфабрикати, *запасні частини,

*незавершене виробництво, *готова продукція, *тара, *інші.

Існує дві системи обліку: і. Періодична (облік протягом звітнього періоду

не ведеться. На рахунках запасів відображається тільки початковий залишок,

який був виявлений шляхом інвентаризацїї. Надходження відображається

безпосередньо на рахунку "Витрати на купівлю". На кінець пероду для

визначення залишку знов проводиться інвентаризація.) 2. Постійна (облік

ведеться безпосередньо на рахунку "Складські запаси" та його субрахунках.

Ведеться також аналітичн облік руху запасів за кожною назвою,

номенклатурним номером у машинограммах та картках. *Надходж:Дт складс

запаси Кт рах до сплати, * відпуск та витрачання: Дт ….. Кт Складські

запаси.)

Згадно міжнародним стандартам підприємство може використовувати різні

методи оцінки:і.перше наджодження –перший видаток (припускає, що матеріали,

які першими придбані, будуть першими відпускатися. Будуть списуватись за

цінами перших надходжень. Залишки на кінець будуть оцінуватись за цінами

останніх надходжень) 2.останнє надходження – перший видаток (матеріали які

останніми були придбані, першими відпускаються. Кінцеві залишки оцінюються

за цінами перших надходжень) 3.середньозважена собівартість (припускає, що

витрачені матеріали, а також залишки їх на кінець місяця оцінюються за

середніми цінами) 4.ідентифікована собівартість конкурентної партії (він

викликає необхадність обліку надходження матеріалів та їх зберігання за

конкретними партіями, де буде кількість і ціна для кожної партїї)

5.наступне надходження – перший видаток 6.ціна остаточної закупки.

В балансі складські запаси відображаються за меншою вартістю з двох:

собівартість чи ринкова ціна. Методи оцінки запасів за правилом меньшої

ціни: і. По окремих видах матеріалів (по кожній позицїї, найменуванню

товара визначається с/в і ринкова вартість та приймається менша з них) 2.

По категоріях (оцінка по групах товарів) 3. По сукупності товарних запасів

на складі ( всі складські запаси оцінюються)

Приклад: Залишок 100 шт по 9, купівля: 200 по і0, 300 по іі, 400 по і2.

Залишок на кінець 250шт. реалізовано 750 по і5

73.Специфіка обліку коротко- та довгострокових зобов’язань зарубіжних фірм.

Зобов’язання – це заборгованість підприємства іншим підприємства та особам,

яка виникає внаслідок здійсненя фірмою різних угод. Вона поділяється на

:1.короткострокові (включає в себе борги, які мають бути погашені впродовж

року або одного господарського циклу незалежно від його тривалості.

Кредиторська заборгованість оцінюється сумою грошей, необхідних для сплати

боргу, або вартістю товарів і послуг, які необхудно надати для погашення

боргу. Види: *по рахунках постачальників (придбання складських запасів Дт

Витрати на купівлю Кт рахунки до сплати. На рахунку Витрати на купівлю

відображається сума купленого за мінусом комерційних знижок. Оплата

заборгованості: Дт Розрахунки з постачальниками Кт Рахунок в банку.) *по

векселях виданих ( для обліку використовують рахунок “Векселі видані”, він

пасивний, розрахунковий. Рахунок “Дисконт по виданих векселях” активний

регулюючий контрпасивний рахунок, що регулює собою рахунок “Векселі

видані”) *інші зобов’язання (+по податку з продажу та по акцизному збору.

Відображається на рахунку “Розрахунки з бюджетом”, + авнаси від клієнтів(

одержання: Дт Грошові кошти Кт Аванси від клієнтів, відправка продукції в

рахунок авансу: Дт Аванси від клієнтів Кт Доход від реалізації.) +по

дивідендах (виплата: Дт Дивіденди до сплати Кт Грошові кошти, на суму

об’явлених дивідендів: Дт Рахунок фінансових результатів Кт Дивіденди до

сплати) +по податку на прибуток (нарахування: Дт Витрати по податку на

прибуток Кт Розрахунки з бюджетом) +по податку на майно) *по заробітній

платі (витрати обліковуються на рахунку “Витрати по оплаті праці”, він

поділяється на субрахунки за видами витрат. Розрізняють валову і чисту

заробітню плату. Утримання із заробітної плати регулюються законодавством

кожної країни. Дт Витрати на оплату праці Кт різні відрахування.)

2.довгострокові (це пасиви підприємства або кредиторська заборгованість,

яка має бути сплачена впродовж терміну, що перевищує один рік. До них

належать: *по випущених облігаціях (Види: 1.+забезпечені(мають гарантію),

+незабезпечені, 2.+фіксовані (мають один термін погашення), +серійні

(погашаються серіями), 3.+реєстровані, +нереєстровані, 4.+конвертовані,

+неконвертовані, 5.+відкличні. Реалізація: Дт грошові кошти Кт Облігації до

сплати, оплата відсотків: Дт Відсотки по облігаціях до сплати Кт Грошові

кошти.) *по векселях виданих (заборгованість виплачується періодично. Кожна

виплата включає: *відсоток по залишку несплаченої суми заборгованості,

*зменшення заборгованості по векселю. Одержання кредиту по векселю: Дт

Грошові кошти Кт Заставні векселі видані до сплати), *по лізінгу

(фінансовий лізінг – оренда, за умовою якої орендар бере на себе весь ризик

та всі витрати, пов’язані з використанням орендованого майна.)Важлива риса

– підприємство виплачує не тільки одержану суму боргу, але й відсотки.

74. Облік власного капіталу і розподілення прибутку зарубіжних товариств і

корпорацій.

Облік товариства формується за рахунок внесків партнерів. При цьому капітал

кожного партнера обліковується окремо і в балансі відображається

окремо.Кожному партнеру відкривається рахунок “розрахунки з господарем”.

Кожний партнерможе внести в товариство різні активи. При цьому активи

оцінюються за ринковими цінами на день здійснення внесків. Власний капітал

формується акціями. Види оцінки акцій: *номінальна вартість, *безномінальна

(+з оголошеною вартістю (рада директорів перед реалізацією встановлює

вартість. В цьому випадку оголошується вартість зараховується до статутного

капіталу. Виручка зверху оголошенної вартості зараховується до додаткового

капіталу.) +без оголошенної вартості (вся виручка зараховується до

статуного капіталу)), *ринкова вартість, *облікова вартість акцій (різниця

між сумою активів та сумою заборгованості компанії). Акціонерний капітал

складається з: *вкладеного капіталу: +акції за номінальною вартістю,

+додатково оплачений капітал, *дарований капітал, *резервний капітал,

*нерозподілений прибуток. Мета випуску власних акцій: *мати в наявності

вілні акції, для реалізації їх своїм службовцям для ззаохочення, *покращити

кон’юктуру на ринку ЦП відносно своїх акцій, *( кількість циркулюючих акцій

і тим самим (рівень доходу на 1 акцію, *запобігти захвату конкретного

пакету акцій іншими компаніями. Для облікку викуплених акцій застосовують

рахунок “Викуплені власні акції”, це активний регулюючий рахунок. В

балансі сума випущених акцій показується окремою позицією зі знаком “-“.

Випуск акцій відображається на рахунку “Випущені власні акції”

Прибутки товариства розподіляються між партнерами і оподатковуються в

складі доходів кожного партнера. Сума прибутку визначається наприкінці

звітного періоду на рахунку “Фінансові результати звітного періоду”, на

який переносяться доходи з рахунків доходів і витрат з рахунку витрат.

Існує кілька методів розподілу прибутку: *за фіксованою пропорцією,

*пропорційно до внесків капіталу. При цьому може бути два варіанти:

пропорційно до залишків капіталу партнерів на початку року; пропорційно до

середньої суми кпіталу партнерів, виходячи зі змін впродовж року. *розподіл

прибутку на рівні нарахованої заробітньої плати за рік, а решта – за

встановленою пропорцією. *розподіл на рівні відсотків на капітал, а решту

суму – за встановленою пропорцією, *залежно від нарахованої заробітньої

плати і відсотків від капіталу, а решта суми – за встановленою пропорцією.

75.Сутність, причини та наслідки міжнародної міграцїї робочої сили.

Процес інтернаціоналізації виробництва у світі активно супроводжується

інтернаціоналізацієї робочої сили. Міграція існує у країнах з різним рівнем

розвитку. Під міграцієї розуміють переселля працеспроможного населення з

одних держав до інших на строк більше одного року, яке викликано причинами

економічного та іншого характеру, і також може приймати форму еміграції та

іміграції.

Наслідки: імпорт робочої сили приводе: *до зниження витрат, що в свою чергу

– до збільшення конкурентноспроможності. *Виробляє вартість в країні

перебування , імігранти самі споживають товари та послуги. Це призводе до

мультиплікаційного ефекту, що стимулює зайнятість. *Імпорт робочої сили

високої якості призводе до економії коштів на освіті спеціалістів. *Завдяки

іноземцям відбувається ( еластичності ринка праці. *У більшості країн

мігрнати розглядаються як певний амортизатор на випадок кризи чи

безробіття. * в індустріальних країнах при низькому рівні народжувальності

та ( кількості зайнятих за допомогою імігрантів сподіваються підтримати на

належному рівні пенсії та соціальні програми.

Еспорт:*у основних експортерів робочої сили з’явились додаткові джерела

валютного доходу від експорту робочої сили у формі надходженнь від

імігрантів. *при незадовільній економічні кон’юктурі, при ( кількості

безробітних міграція стає своєрідним клапаном. *при поверненні мігрантів до

дому, вони показують значну активність у нових видах діяльності та

приймають активну участь у розвитку нових форм економіки.

76. Характеристика видів міжнародної міграції робочої сили. “Відплив умів”

у міжнародних міграційних процесах.

Види: *імміграці (в’їзд працездатного населення в цю країну), *еміграція

(виїзд), *рееміграція (повернення емігрантів на батьківщину на постійне

місце проживання).

Досвід країн ЄС показує, що внутрішній ринок робочої сили може бути

ефективним лише при умові його відкритості по відношенню до зовнішнього

ринка. При цьому необхідно зазначити, що це можливе при умові відносної

рівності економічного та соціального стану розвитку країн. Якщо ця умова не

виконується то спостерігається процес “відпливу умів”. Цей процес у

широкому розумінні слад розглядати з 2-х сторін: 1.внутрішня

(характеризується виходом вчених та спеціалістів з науково-технічної сфери

у інші сфери національної економіки, безпосередньо не пов’язанні із

науковою дільністю.) 2.зовнішня (найбільш кваліфіковані кадри меньш

розвинутих країн залучаються на роботу у досліднецькі центри та наукові

лабораторії більш розвинутих країн. Вона може мати постійний та тимчасовий

характер. Тимчасовий відплив набагато перевищує постійний.

Інтелект завжди, на будь-яких стадіях розвитку людського суспільства,

цінувався високо, але особливо він подорожчав на порозі 21ст. Нині успіх

будь-якої компанії, що динамічно розвивається, пов'язаний із пошуком

висококваліфікованих спеціалістів. З'явився попит, який швидко зростає, на

таланти незалежно від країни походження й інших даних. Для реалізації цих

завдань по всьому світові створена мережа рекрутингових фірм, що

спеціалізуються на пошуку найбільш здібних фахівців, аж до добору вищого

управлінського персоналу. З метою зміцнення своїх науково-технічних позицій

у світі багато західних компаній не останню роль відводять залученню умів

із країн колишнього СРСР. У Сполучених Штатах на 1990-і роки були визначені

пріоритети в науково-технічній політиці, в рамках якої відверто заплановані

обсяги поставок іноземних спеціалістів. У числі цих пріоритетів — 22

технологічні напрями, що позначені як критично важливі для національної

безпеки і довгострокової якісної переваги систем озброєння США. До цього

списку, зокрема, ввійшли технології виробництва сучасних композиційних

матеріалів, технологія лазерного випромінювання, біотехнології та ін.

Україна, на думку іноземних фахівців, має у своєму розпорядженні чимало

сучасних технологій у таких принципово важливих галузях, як ядерна

енергетика, зварювальна технологія, космічна енергетика, виробництво

сучасних керамічних матеріалів, виробництво штучних алмазів, одержання

надчистих рідкісноземельних елементів. На жаль, багато з цих видатних

наукових досягнень не були доведені до технічного втілення, тим більше до

масового виробництва. А на Заході механізм впровадження нових розробок у

виробництво цілком налагоджений. Одніє з форм відпливу є відплив через

діяльнітсь спільних підприємств за участю західних фірм. Іншою прихованою

формою є запрошення наших студентів, аспірантів і фахівців західними

фірмами та університетами виїхати на навчання, причому нерідко за рахунок

сторони, яка запрошує.

77. Світові центри експорту та імпорту робочої сили. Регулювання трудової

міграцїї.

Ми можемо виділити декілька центрів робочої сили. Я хочу розгалянути кожен

з них більш детально:і.в країнах Західної Європи (країни, що приймають

основну частину імігрантів: Німеччина, Франція, Англія, Швейцарія, Бельгія,

Швеція, Нідерланди. Особлива роль іноземців як додаткової робочої сили

полягає у тому, що у міждержавному пересуванні в основному приймала участь

молодь до 25 років. До останнього часу іноземні робітники використовувались

в сферах, де велику роль грало використання ручної праці та у тих сферах,

де праця була дуже небезпечна, грязна або вважалась негідной місцевих

робітників (доля іноземців 70%). Зараз ми можемо бачити певні зміни: (

кількість іноземців у сфері послуг, а також у сферах де це було дуже рідке

явище( фанансові установи, торгівля нерухомістю))2. Близький Схід ( на

початку 90-х р ми могли спостерігати стрімке ( кількості іноземців.

Головним експортером робочої сили є Єгипет. Іноземці являють собою основну

робочу силу, яка розвиває ці країни, а також і важлий чинник стимулювання

економіки та власності держав. Приватні переводи є суттєвими ресрусами

надходження іноземної валюти та інколи перевищують суми от експорту

товарів. Проте зниження цін на нафту призводе до ( кількості безробітних у

цьому регіоні. Також до вад ми можемо віднести дуже високий темп прирісту

економічно активного населення. Деякі країни арабського світу є одночасно і

експортерами і імпортерами. Для прикладу, Іорданія експортує

низькокваліфікованих робітників та експортує кваліфіковану та

висококваліфіковану робочу силу).3. США (післявоєнна міграція сладалась з 2-

х етапів: і-потужна європейська міграція (6,6 млн чол з Західної Європи), 2-

іноземці з Азії та Латинської Америки. США ще з 50-х років розпочала

політику залучення висококваліфікованих кадрів. Основними постачальниками

робочої сили є Індія та Єгипет. Основну частину імігрантів складають низько-

та полукваліфікованих робітників. Проте, враховуючи, що іміграція носе

ассимільований характер, ми можемо стверджувати, що цей центр є не

переспективним для трудової міграції)4. Австралія (іміграційна політика 50-

60р була сорієнтована на імігрантів зі східної та Центральної Європи,

особливо з Італїї, Греції. З 70-х р вона переорієнтувалась на Азію. Потім

вона почала проводити нову міграційну політику спрямовану на стимулювання

бізнеса в країні. У відповідності до неї в першу чергу приймались

імігранти, які здійснили інвестиції в економіку країни. Зараз Австралія як

і США проводить ассиміляційну політику)5.країни Азіатсько-Тихоакеанського

регіону (основними імпортерами рабочої сили є Бруней, Японія, Гонконг,

Пакістан, Корея. Для АТР характерно декілька форм трудової міграції:

регульована (Малайзія, Сингапур, Бруней, Гонконг), скрита чо нелегальна

(Східна та Західна Малайзія, Гонконг, Японія, Пакістан, Тайвань), міграція

робочої сили високої кваліфікації, яка супроводжується прямимі іноземними

інвестиціями, які здійснюються Японією, Гонконгом)6. Латинська Америка

(найбільш поширена форма міграціїї – сезонна. Проте існує і більш довга –

робітники промисловості та сфери послуг)7. Африка (внутрішня міграція.

Більш богаті беруть некваліфікованих робітників з суміжних країн.).

Регулювання: *професійна кваліфікація, *обмеження особистого характеру

(здоров’я), *кількісне квотування, *економічне регулювання (фінансові

обмеження), *часові обмеження (максимальні строки перебування),

*географічні приорітети, *заборона.

78. Світовий ринок праці, його структура і січасні особливості розвитку.

Одной из форм современных международных экономических отношений является

миграция рабочей силы, под которой понимается перемещение |переселение

трудоспособного населения из одной страны в другую поисках работы и лучших

условий жизни. Миграция является одной из главных составляющих формирования

мирового рынка. Формирование мирового рынка рабочей силы осуществляете по

двум направлениям: а) формирование внутреннего рынка рабочей силы, I б)

формирование внешнего рынка рабочей силы. Оба эти рынка тесно

взаимосвязаны между собой и дополняю друг друга. ВНУТРЕННИЙ рынок рабочей

силы основывается на движении кадров между предприятиями, фирмами,

отраслями, ре дюнами внутри отдельного государства. Он регулируется сводов

законодательных или коллективно-договорных нормативных актов которыми

руководствуются партнеры по реализации политики занятости.

ВНЕШНИЙ рынок рабочей силы предполагает мобильность рабочей силы между

фирмами на общемировом уровне. Здесь механизм его регулирования охватывает

более широкий круг экономических, юридических, социальных и иных факторов,

определяющих функционирование этого рынка. Эти отношения регулируются на

основе международных норм и соглашений, определяющих условия | порядок

перемещения рабочей силы через границу, трудоустрой иностранных граждан, их

юридическую и социальную защиту в стране пребывания.

Внешний рынок рабочей силы формируется под воздействием двух потоков -

эмиграции и иммиграции рабочей силы. ЭМИГРАЦИЯ - это выезд работников

данной страны на работу в другие граны. ИММИГРАЦИЯ - это обратный процесс,

то есть выезд иностранных рабочих на работу в данную страну. Базовой формой

организации внешней трудовой миграции, принятой в международной практике,

являются двухсторонние соглашения между заинтересованными государствами,

где, в частности, оговариваются социальное и трудовое равноправие между

иммигрантами и гражданами страны пребывания. Важное значение для внешней

трудовой миграции имеет закон о въезде и выезде, который принимается каждым

отдельным государством в целях защиты внутреннего рынка. Так, ряд

экономически развитых стран ввели количественные ограничения (ежегодные

квоты) на въезд иностранцев в страну. Более того, некоторые из них

определяют круг профессий квалификацию рабочих-иммигрантов, устанавливают

возрастные ограничения, определяют другие условия въезда в страну. В

международной практике управления миграционными процессами функции найма

рабочей силы в стране эмиграции (иммиграции) обычно выполняет частный

агент. Правительственные органы, как правило, также обращаются к услугам

частных агентов как по вопросам найма рабочих, так и поиска рабочих мест.

80.Поняття, предмет, принципи та джерела міжнародного економічного права.

Для урегулювання міжнародних економічних відносин користуються нормами

міжнародного економічного права (МЕП). Існує декілька концепцій

міжнародного економічного права. Основні: 1) це концепція англійського

юриста Шварценбергера (міжнародне економічне право — галузь міжнародного

публічного права. Воно включає в себе такі компоненти: 1) володіння

природними ресурсами та їх експлуатація; 2) виробництво та розподіл

товарів; 3) невидимі міжнародні угоди господарського або фінансового

характеру; 4) кредити та фінанси; 5) відповідні послуги; 6) статус і

організація суб'єктів, які здійснюють таку діяльність. Міжнародне

економічне право включає в себе лише ті економічні аспекти, котрі є

об'єктом впливу міжнародного публічного права, і виключав внутрішнє

регулювання через те, що при цьому не створюються єдині для всіх держав

норми і принципи. Основний висновок -норми МЕП це частина міжнародного

публічного права. Вони створюються суб'єктами міжнародного права і

використовуються для урегулювання відносин, що виникають між ними.) 2)

німецьких юристів П. Фішером і В. Фікентшером (в систему МЕП слід включати

і норми внутрішнього права, які регулюють міжнародну господарську

діяльність., що згідно з цією концепцією в систему міжнародного

економічного права включаються не лише норми міжнародного публічного, а й

міжнародного приватного права, національні норми, які регулюють міжнародні

економічні відносини.) Міжнародне економічне право — це система норм і

принципів, які регулюють відносини між державами, між державами і

міжнародними організаціями, між міжнародними організаціями в процесі

міжнародного економічного співробітництває самостійною галуззю міжнародного

публічного права. Система джерел МЕП включае в себе міжнародні договори і,

зокрема, міжнародні економічні договори, а також міжнародно-правові звичаї,

рішення (акти) міжнародних оргашзащй, міжнародні кодекси поведінки. Джерела

є формою юридичного втілення, вираження норм і принципів міжнародного

економічного права. Водночас норми і принципи МЕП характеризують зміст їх

джерел. Під принципом взагалі прийнято розуміти керівні ідеї, основоположні

засади або правила здійснення якоїсь діяльності. Міжнародна економічна

діяльність базується на принципах, які виражаються насамперед у нормах

міжнародного права, а потім розвиваються і набувають відповідного

специфічного змісту у такій його галузі, як міжнародне економічне право.

Саме ці принципи, знаходячи своє закріплення у міжнародно-правових актах, і

визначають закономірності правового регулювання міжнародних відносин і

міжнародних економічних відносин, відбивають з урахуванням практики

тенденції і потреби їх оптимального і прогресивного розвитку. Види

принципів:1) основні (загальні) принципи міжнародного економічного права

(1) принцип мирного співіснування; 2) принцип суверенної рівності держав;

3) принцип співробітництва держав; 4) принцип невтручання; 5) принцип

сумлінного виконання міжнародних зобов'язань; 6) принцип взаємної вигоди 2)

спеціальні принципи міжнародного економічного права). Група спеціальних

принципів міжнародного економічного права включає: 1) принцип розвитку

міжнародних економічних і науково-технічних відносин між державами; 2)

принцип юридичної рівності і недопустимості економічної дискримінації

держав; 3) принцип свободи вибору форми організації зовнішньоекономічних

зв'язків; 4) принцип невід'ємного суверенітету держав над їх природними та

іншими ресурсами, а також над їх економічною діяльністю; 5) принцип

найбільшого сприяння; 6) принцип національного режиму.

81. Характеристика держави як суб’єкта міжнародного економічного права.

Міжнародне економічне право покликане регулювати суспільні відносини між

різними суб'єктами. Під суб'єктом права взагалі розуміють особи (фізичні і

юридичні), які відповідно до закону наділені здатністю мати суб'єктивні

права та юридичні обов'язки, що дає їм можливість брати участь у

відповідних правовідносинах. Головним суб'єктом міжнародного економічного

права є держава. За існуючими як у вітчизняній, так і в зарубіжній

літературі визначеннями, держава — це політична форма організації

суспільства, яка виражає обумовлену економічним ладом політичну владу

пануючого класу або всього народу. Так, у Декларації про державний

суверенітет України зазначено, що народ України є єдиним джерелом державної

влади. Повновладдя народу забезпечується на основі Конституції як

безпосередньо, так і через народних депутатів, обраних до Верховної і

місцевих Рад України. До ознак будь-якої держави слід віднести такі: І)

публічна влада; 2) державний суверенітет; 3) територіальний поділ

населення; 4) державний апарат; 5) податкова систелш; 6) право. Держави

можуть бути різними за своїми соціально-економічними системами, політичним

режимом, формою правління та формою державного устрою. Але незалежно від

цього кожна з них на основі свого суверенітету має право бути суб'єктом

міжнародно-правових відносин і, зокрема, міжнародних економічних відносин.

Нині держави світу або їхні групи функціонують в умовах інтернаціоналізації

господарського життя, міжнародного поділу праці, різних можливостей у

забезпеченні виробництва сировинними, енергетичними, трудовими та іншими

необхідними ресурсами, монополії ряду держав на випуск окремих видів

продукції та дії інших факторів, які обумовлюють необхідність міжнародного

економічного співробітництва. Вихід сьогодні будь-якої держави на шлях

науково-технічного прогресу, інтенсифікації національної економіки

практично неможливий без активної діяльності у сфері міжнародних

економічних відносин, створення найсприятливіших умов для інтегрованості

національної економіки у світову, наближення її до ринкових структур

розвинутих країн. Ці чинники значною мірою сприяють зростанню економічної

могутності держав, піднесенню народного добробуту та вирішенню інших

соціальне важливих для кожної країни завдань. Імунітет — слово латинського

походження і в перекладі на українську мову означає звільнення від чого-

небудь. У міжнародному праві імунітет держави розглядається як принцип,

відповідно до якого державі або її органам не може бути пред'явлений позов

у суді іноземної держави. Як уже зазначалося, коли держава виступає

суб'єктом міжнародних економічних відносин з іншими державами або з

міжнародними організаціями, то такі відносини регулюються нормами

міжнародного економічного права. Водночас вона може вступати у відносини

міжнародно-правового характеру з різними іноземними юридичними особами,

окремими громадянами інших держав. Відносини, які при цьому виникають,

регулюються нормами міжнародного приватного права. Розглядаючи питання про

імунитет держави, не слід робити висновки про те, що всілякого роду спірні

питання, що виникають не можуть взагалі розглядатись. Наявність імунитету

не означає, що ним наділені і відповідні господарські організіції. Форми

співробітництва держав: *держава вступає з іншими державами в економічні

стосунки, *держави вступають до міжнародних організацій і становяться її

членами, *держави об’єднуються у певні групи, * співробітництво держави

через міжнародні організації з державами, які не є членами цих організацій.

82. Міжнародні економічні організації, їх правовий статус та порядок

прийняття рішень.

У міру розвитку економічних відносин стає неможливим і недоцільним

укладення лише двосторонніх договорів та угод. Чимало країн заінтересовані

у розширенні співробітництва з ряду важливих загальних напрямів

зовнішньоекономічної діяльності (торгівлі, науки та техніки, транспортних

перевезень, будівництва тощо) на основі багатосторонніх міжнародних

економічних відносин. Одним із ефективних шляхів побудови багатостороннього

економічного співробітництва є створення міжнародних економічних

організацій, покликаних сприяти укладенню багатосторонніх договорів,

створювати міжнародні механізми з нагляду і контролю за їх виконанням,

розробляти та встановлювати норми, спрямовані на правове регулювання

міжнародних економічних відносин, та ін. Перші міжнародні економічні

організації (комісії, сгілки, комітети, асоціації) виникли ще у XIX ст.

Перший найбільш узагальнений поділ міжнародних організацій дає можливість

виділити їх чотири групи:1) універсальні міжнародні організації, членами

яких є держави різних соціально-економічних систем; 2) міжнародні

організації, членами яких були соціалістичні країни; 3) міжнародні

організації, які об'єднували капіталістичні країни; 4) міжнародні

регіональні організації, до складу яких входять країни, що розвиваються.

Класифікацію міжнародних економічних організацій можна продовжити і в межах

кожної із названих груп. Так, серед такої універсальної міжнародної

організації, як 00Н, можна виділити дві підгрупи. Перша — спеціалізовані

установи 00Н і друга — допоміжні органи 00Н, які користуються статусом

міжнародних організацій. До першої групи, наприклад, можна віднести

Організацію Об'єднаних Націй з промислового розвитку, а до другої —

Конференцію з торгівлі та розвитку. Певну роль у розвитку міжнародного

економічного співробітництва в окремих напрямах відіграють міжнародні та

регіональні міжурядові галузеві організації.

Усе викладене вище дає можливість зробити висновок, що під міжнародними

економічними організаціями слід розуміти такі організації, які на основі

міжнародно-договірних відносин провадять діяльність, пов'язану з

організацією та здійсненням міжнародного економічного співробітництва.

Правоздатність, якою наділені міжнародні економічні організації, дає їм

змогу укладати різні угоди як з окремими державами, так і з міжнародними

організаціями в межах завдань і цілей, закріплених в їхніх установчих

документах.

Міжнародні економічні організації користуються імунітетом, що має важливе

значення для їхньої діяльності. Відповідно до Конвенції про правовий

статус, привілеї та імунітет міжнародних економічних організацій від 5

грудня 1980 р., майно і активи цих організацій мають імунітет від будь-якої

форми адміністративного та судового втручання, за винятком випадків, коли

сама організація відмовляється від імунітету (ст. 4).

83. Міжнародні економічні договори, їх види та забезпечення виконання.

Під міжнародним договором, як правило, розуміють добровільну угоду між

двома або кількома рівноправними державами чи міжнародними організаціями

щодо їхніх взаємних прав і обов'язків у політичних, економічних, культурних

та інших відносинах. Міжнародний економічний договір — це, насамперед,

різновид міжнародних договорів. У Законі України "Про зовнішньоекономічну

діяльність", зовнішньоекономічний договір (контракт) розглядається як

матеріально оформлена угода двох або більше суб'єктів зовнішньоекономічної

діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну

або припинення їхніх взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічній

діяльності (ст. 1).

Основою поділу будь-яких договорів є їх класифікація. При поділі на

односторонні й двосторонні договори береться до уваги те, що одна чи дві

сторони мають відповідні обов'язки. Якщо договірні зобов'язання має лише

одна сторона, то це — односторонній договір, якщо дві — це двосторонній

договір. Більшість договорів є двосторонніми. До односторонніх належать

лише окремі види договорів, наприклад, договір позики, договір дарування.

Друга група договорів — сплатні і безоплатні. Практика міжнародного

економічного співробітництва свідчить про те, що переважно договори

укладаються на взаємовигідній, сплатній основі. Це відповідає одному із уже

згадуваних загальних принципів міжнародного права — принципу взаємовигоди.

В межах оплатних договорів, коли одна із сторін отримує якусь користь, вона

повинна забезпечити іншій стороні відповідну, як правило, еквівалентну

вигоду. Безоплатними називаються договори, для яких не характерна взаємна

компенсація. Інколи їх називають ще добродійними, або благодійними,

договорами. Це договори дарування, безвідсоткової позики, звільнення від

оплати боргу, надання безоплатних послуг та ін. До формальних договорів

слід віднести такі, для укладення яких, крім взаємної згоди сторін,

потрібне дотримання певної форми. Відповідно до чинного в багатьох країнах

законодавства недотримання форми договору веде до визнання його недійсним з

усіма негативними наслідками, що випливають з цього. Як правило, згода, до

якої дійшли сторони, має бути викладена у письмовому документі, який

підписується сторонами, а якщо це передбачено законодавством, то й

зареєстрована у відповідних державних органах (нотаріаті, суді та деяких

інших). Реальними визнаються договори, в основі яких лежить не лише

досягнення згоди, а й їх гарантоване виконання. Консенсуальні договори — це

такі, за якими з усіх суттєвих умов досягнута згода сторін. Вони вважаються

укладеними і набирають чинності не в момент виконання, а в момент

досягнення згоди. Однією із особливостей міжнародного економічного права,

як і міжнародного права в цілому, є відсутність міжнародних інститутів, які

б забезпечували у примусовому порядку виконання його норм. Тому головна

роль у цій справі належить самим державам, які діють самостійно,

індивідуально або об'єднуються у відповідні міжнародні організації. Засоби

забезпечення: *дипломатичні переговори ( ведуться від імені держави їх

главами, главами урядів…) *посередництво (а)держава виступає з пропозицією

щодо примирення сторін, між якими ведеться спір, сприяє здійсненню

дипломатичних переговорів. -добрі послуги. б) третя держава на запрошення

сторін, між якими виник спір, виступає як посередник і веде переговори з

ними з метою примирення сторін - особисте посередництво)) *погоджувальні

комісії, *міжнародний арбітраж, *міжнародний суд, *суд європейського

економічного співтовариства.)

84. Особливості міжнародного торгового права. Міжнародні торгові договори.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13