Шпаргалка по предмету Международная экономика (МЁжнародна економЁка)

сучасної системи телекомунікацій, зокрема реалізація проекту будівництва

оптиковолоконної лінії зв'язку між Туреччиною, Болгарією, Румунією та

Україною; • кооперація в розвитку уніфікованої митної системи та вироблення

ефективного механізму взаємних розрахунків з орієнтацією на створення в

майбутньому Чорноморського платіжного союзу; • співробітництво в розвитку

процесів приватизації підприємств, стимулювання малого і середнього

бізнесу тощо.

З точки зору основних інтеграційних критеріїв ЧЕС слід розглядати як

потенційну зону вільної торгівлі

95. Особливості інтеграції центральноєвропейських країн.

Передумови загальноєвропейської економічної інтеграції складаються в

процесі поглиблення інтернаціоналізації господарського життя європейських

країн в умовах динамічних глобальних змін у розвитку світової економіки та

політики. Важливе значення при цьому має внутрішньоєвропейська політико-

правова, економічна, соціально-культурна та інфраструктурна інтеграційна

сумісність. З політичної точки зору Європа являла собою, з одного боку,

перенасичений озброєннями регіон з комплексом воєнно-політичних проблем, а

з іншого - регіон, де в період після Другої Світової Війни успішно

розробляються механізми співробітництва в цій сфері, особливо нині в рамках

Організації з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ). Формуються умови

та структури забезпечення загальноєвропейської безпеки. Важливу

інтегративну роль відіграють географічна компактність Європи в поєднанні з

різними природно-ресурсними умовами, та великими можливостями

розширення ринків товарів, капіталів і праці. Соціально-культурна

сумісність європейських країн випливає з історично тривалого сусідства їх

народів, постійного взаємовпливу культур. При цьому відмінності

національних традицій, культурних особливостей, мовне розмаїття є не

бар'єрами, а каталізаторами інтеграції. Проте слід урахувати, що політичні

рішення в напрямку загальноєвропейської інтеграції не відразу стають

адекватними соціальній свідомості населення країн, особливо

постсоціалістичних. У цьому контексті зростає роль Ради Європи, до якої

входять 21 Європейська держава. Розвитку загальноєвропейських інтеграційних

процесів сприяють очевидні переваги формування спільної інфраструктури, а

також необхідність скоординованого вирішення екологічних проблем. Ключовим

зовнішнім фактором, що стимулює загальноєвропейську економічну інтеграцію є

глобальна конкуренція, яка в сучасних умовах переходить на рівень

континентальних регіональних інтеграційних угруповань. Важливе значення,

має те, що східноєвропейський регіон стає епіцентром розвитку глобальної

конкуренції, де свої економічні інтереси прагнуть реалізувати США, Японія,

нові індустріальні та інші країни. Очевидно, що ядром загальноєвропейської

економічної інтеграції є Європейський Союз. Саме від інтеграційної політики

ЄС насамперед залежить організаційне оформлення європейських інтеграційних

процесів. При цьому можна вирізнити два підходи: • реалізація

скоординованої інтеграційної політики ЄС щодо інших європейських країн та

угруповань. Концептуально така політика обгрунтована в інтеграційній моделі

"концентричних кіл" Жака Делора, згідно з якою ядро інтеграції

(Європейський Союз) має розвивати взаємодію в економіці і політиці з

країнами ЄАВТ (перше коло) і співробітничати в торгово-економічній сфері з

іншими країнами Європи та східноєвропейськими країнами (друге коло). При

цьому механізми співробітництва не ущемлюють національних суверенітетів

країн першого і другого кіл. • реалізація інтеграційної політики на

основі поетапного розширення

складу ЄС. Практиці розвитку Європейських інтеграційних процесів притаманні

елементи обох підходів. З одного боку, формується європейський економічний

простір у рамках відповідної угоди між ЄС і ЄАВТ, установлюються все

тісніші зв'язки ЄС і ЄАВТ з іншими європейськими країнами, а з іншого -

робляться практичні кроки щодо приймання до ЄС нових членів. З 1995 року

членом Європейського Союзу стають Австрія, Фінляндія, Швеція. Реальне

прагнення до вступу в ЄС виявили Туреччина, Кіпр, Мальта, Норвегія,

Швейцарія

96. Особливості й проблеми інтеграції в межах СНД.

Процессы взаимного экономического сотрудничества на базе существования

новых независимых государств начались с осени 1992 г. В 09.1993 г. на

уровне глав государств и правительств был подписан Договор о создании

экономического союза стран СНГ. Он декларировал положение о поэтапном

формировании общего экономического пространства: зона свободной торговли —

таможенный союз — платежный и валютный союзы и, наконец, — общий рынок

товаров, услуг и капиталов. Предполагалось свободное перемещение товаров,

услуг, капиталов, согласование денежно-кредитной…, сближение методов

регулирования экономической деятельностью. Государства СНГ унаследовали от

Союза ССР единую энергетическую систему, единую систему транспорта, связи,

телекоммуникаций, взаимосвязанные народнохозяйственные комплексы, общую

систему нафто- и газопроводов, свободу передвижения рабочей силы, единую

техническую стандартизацию. Свои экономические цели и приоритеты, сознавали

невозможность ликвидации исторически сложившегося разделения труда между

бывшими союзными республиками. Взаимозависимость и взаимозаменяемость между

бывшими союзными республиками была столь важна и велика, что понимание

необходимости если не восстановления в полном объеме, то хотя бы

поддержания основных хозяйственных связей было достаточно сильно. Факторы,

осложняющие развитие интеграции между странами Содружества: *в интеграции

на постсоветском пространстве участвуют органы, заметно отличающиеся друг

от друга по экономическому потенциалу, структуре хозяйства, уровню

экономического развития. *интеграция в СНГ осуществляется в условиях

глубокого экономического кризиса. Он породил дефицит материальных и

финансовых ресурсов, увеличил разрыв между странами в уровнях развития и

жизни населения. * в странах СНГ не завершены рыночные преобразования.

Имеются расхождения в подходах к темпам и путям их осуществления. Это

породило различия в национальных хозяйственных механизмах, что препятствует

формированию единого рыночного пространства. *существует определенное

противодействие ведущих мировых держав интеграционным процессам стран СНГ.

Им не нужен единый сильный конкурент на международных рынках, в том числе и

на постсоветском пространстве. Соглашение о создании зоны свободной

торговли было принято 15 апреля 1994. Соглашение о ЗСТ рассматривалось как

переходный этап к формированию таможенного союза. Таможенный союз мог быть

создан государствами, которые выполняют условия о ЗСТ. Со времени

подписания соглашения о ЗСТ между странами СНГ наметились две основные

тенденции в развитии взаимной торговли между странами Содружества:1 связана

с объективным желанием государств Содружества регулировать вопросы взаимной

торговли через многосторонний механизм зоны свободной торговли. Однако

механизм функционирования такого режима пока несовершенен и требует

доработки. 2.многие государства СНГ не желают себя связывать

многосторонними обязательствами через многостороннюю ассоциацию свободной

торговли. Внешним достижением интеграционного процесса в рамках СНГ стало

образование в апреле 1997 г. “Союза двух” России и Белоруссии. В

экономической сфере задачами Союза, в частности, являются: • обеспечение

динамичного экономического развития государств участников Союза; • создание

равных условий и гарантий деятельности хозяйствующих субъектов; • создание

и развитие общей инфраструктуры, системы, системы связи, единого научно-

технологического и информационного пространства.

97. Етапи й особливості розвитку інтеграційних процесів у Північній

Америці. Мета, склад, специфіка взаємовідносин у НАФТА.

Для північної Америки тривалий час був характерний розвиток економічних

зв'язків переважно на корпоративному рівні, в результаті чого на початку 80-

х років почав формуватися регіональний американсько-канадський

господарський комплекс. Посилення міждержавної економічної взаємодії

зумовило створення 1988 року зони вільної торгівлі "США-Канада".Мета:

•усунути тарифи у взаємній торгівлі двох країн в десятирічний період. •

зняти національні преференції на всі урядові контракти вартістю понад

25.000 доларів, •заборонити обмеження у взаємній торгівлі паливом та

енергією, за винятком тих, що пов'зані з національною безпекою і

запобіганням виснажені я енергетичних ресурсів, •усунути тарифні і

лібералізувати нетарифні бар'єри у взаємній торгівлі сільськогосподарською

продукцією , •увести національні режими для взаємного інвестування;•

створити спільну Комісію для координації дій, спрямованих на реалізацію

угод.1993 року було створено нове інтеграційне угруповання за участю США,

Канади, Мексики - Північноамериканська угода про вільну торгівлю (НАФТА).

Формується торговельний блок, що об'єднує країни. Відповідними угодами в

рамках НАФТА, зокрема, передбачається: • істотно пом'якшити тарифне

регулювання. Протягом 5 років від мита вивільниться 65% американського

промислового і сільськогосподарського експорту до Мексики, а також 70%

мексиканського експорту до США (одразу після ратифікації угоди); •

скоротити наполовину податки на імпорт в Мексику автомобілів і запасних

частин до них негайно після ратифікації відповідної угоди, а через 5 років

75% цієї торгівлі зробити безтарифною; • забезпечити вільний допуск

американських компаній на мексиканський ринок телекомунікацій (що

оцінюється в 6 млрд.дол.США) до 1995р.; • терміново відмінити тарифи на

текстильні товари на суму 250 млн. дол, • терміново відмінити ліцензії з

боку Мексики на імпорт сільськогосподарської продукції; • відкрити

мексиканський фінансовий ринок для партнерів за НАФТА до 2000 р.; •

забезпечити активну діяльність американських компаній на

Мексиканському страховому ринку (оцінюється в 3,5 млрд.дол. США); •

лібералізувати взаємне інвестування, зокрема зняти обмеження з боку Мексики

на такі дії американських фірм, що експортують з Мексики, коли ці фірми

отримують право на інвестиції в її економіку; • відкрити мексиканську

транспортну мережу для американських фірм у два етапи (1995 та 1999 роки.

США використовують механізми НАФТА для інтенсифікації дій на перспективних

ринках Південної Америки. Водночас НАФТА може і негативно вплинути на

економіку США, коли ліквідація обмежень підштовхне процес масового

перебазування американських виробництв до Мексики із значно дешевшою

робочою силою. Сучасні американсько-західноєвропейські економічні

взаємовідносини розвиваються в умовах, коли ринки ЄС більш значущі для

економіки США, ніж японський, канадський та інші ринки. Так, сукупна

вартість експорту і продажу дочірніх підприємств США в ЄС оцінюється в 600

млрд. дол., що втричі перевищує аналогічний показник у Канаді і в чотири

рази - в Японії. Крім цього, значення ринків ЄС для підприємців та

інвесторів США вище, ніж американського для ЄС. Водночас країни ЄС залежать

від американського ринку меншою мірою, ніж Японія і Канада. У Цьому

контексті поглиблення європейської інтеграції може мати для економіки США

як позитивні, так і негативні наслідки.

98. Порівняльна характеристика процесів економічної інтеграції країн

Латинської Америки, Азії і Африки.

Країни Латинської Америки першими з країн, що розвиваються, пішли шляхом

регіональної економічної інтеграції. З 1960-х років активно формуються і

розвиваються великі та малі регіональні й субрегіональні інтеграційні

угруповання:• Центральноамериканський спільний ринок (ЦАСР, 1960 р.); •

Латиноамериканська асоціація вільної торгівлі (ЛАВТ, 1960 р.); а з 1980

року - Латиноамериканська асоціація інтеграції (ЛААІ; • Карибська асоціація

вільної торгівлі (КАРІФТА, 1965 р.); а з 1973 р. -Карибський спільний ринок

(КАРІКОМ;• Андська група (Картахенська угода, 1969 р; • Латиноамериканська

економічна система (ЛАЕС, 1975 р.), до якої увійшли 26 країн Латинської

Америки. Аналіз латиноамериканських інтеграційних угруповань ускладнюється

істотними змінами їх політики, орієнтації, складу, а також назв.

Дослідження міжамериканського банку розвитку виявило три моделі інтеграції

у Латинській Америці: зона вільної торгівлі (ЛАВТ, КАРІФТА); спільний ринок

(Андська група, ЦАСР, КАРІКОМ); модель часткових економічних преференцій

(ЛАДІ).

Передбачається поетапне формування системи торговельне-економічних

відносин: а) зниження митних тарифів на половину товарів;

б) усунення митних тарифів у торгівлі між Аргентиною і Бразилією до 1995

року; в) розробка єдиних програм розвитку аграрно-промислового комплексу;

Наприкінці 1980-х років інтеграційна політика країн Азії все більше

орієнтується на пошук шляхів і форм економічної взаємодії країн регіону в

контексті розвитку континентальної економічної інтеграції, насамперед

європейської, північне- та латиноамериканської. Перспектива перерозподілу

світу на відносно замкнені економічні блоки стимулює відповідні

інтеграційні процеси і в Азії. Утворена Організація азіатсько-

тихоокеанського економічного співробітництва (АТЕС, 1989 Через торговельні

угоди, поглиблення взаємного економічного співробітництва можливе створення

економічного союзу східноазіатських країн.

Незважаючи на бідність країн та їх низьку економічну активність Африка має

певний досвід розвитку різноманітних форм регіональної економічної

інтеграції. Серед них слід назвати такі: • Західноафриканське економічне

співтовариство (ЗАЕС;• Рада згоди; • Економічне співтовариство Західної

Африки (ЕКОВАС) • Митний та економічний союз Центральної Африки (МЕСЦА); •

Економічне співтовариство країн району Великих озер (Бурунді, Заїру,

Руанди). • Зона преференційної торгівлі (ЗПТ) держав Сходу і Півдня Африки;

• Південноафриканська конференція з координації розвитку; • Організація

африканської єдності, до якої входять майже всі країни Африки. Особливості

інтеграційних процесів країн Африки виявляються в різнорівневій валютній

інтеграції, яка полягає ось у чому: 1) двосторонні (Бурунді, Заїр, Руанда)

і багатосторонні (в Економічному співтоваристві країн Західної Африки та

Митному і економічному союзі Центральної Африки) клірингові та розрахункові

угоди; 2) кредитні союзи, зокрема між членами Арабського валютного фонду

(Алжир, Єгипет, Лівія, Маврикій, Марокко, Сомалі, Судан, Туніс) з

використанням розрахункової одиниці – арабського динара, 3) валютні союзи з

емісією єдиної валюти та спільним органом валютної політики.

Більшість офіційних механізмів інтеграції африканських країн виявились у

цілому неефективними.

100. Сутність, види та мотивація міжнародного бізнесу.

Усталена кількісна динаміка інтернаціоналізації економіки в сучасних умовах

набуває специфічних рис, зумовлених новою якістю міжнародного поділу праці.

У структурі сучасних МЕВ це проявляється насамперед через вихід за межі

нац. економік поряд з факторами і результатами в/ва безпосередньо

виробничого процесу. В свою чергу докорінні зміни відбуваються і у

міжнародному бізнесі – сфері практичної реалізації форм МЕВ.

Суб”єктами міжнародного бізнесу є його учасники, які здатні активно і

відносно незалежно працювати для реалізації своїх економічних інтересів.

До числа основних суб”єктів належать: фізичні особи, юридичні особи, їх

об”єднання, держави, міжнародні організації.

Найбільш численними, значущими, динамічними в міжнародному бізнесі є фірми,

що існують у двох організаційно-правових формах – власні підприємства та

об”єднання підприємств.

Крім організаційно-правової застосовують диференціацію фірм за такими

ознаками:

. рівнем гоподарської самостійності (материнські або головні; філії;

дочірні; асоційовані)

. характером власності (приватні, державні, кооперативні, змішані)

. видами діяльності (промислові, торгівельні, фінансові, транспортні та ін)

Загальними мотивами, що спонукають фірми брати участь у міжнародному

бізнесі, є можливість розширення продажу, придбання нових джерел ресурсів,

диверсифікація.

Розвиток фірми може бути обмежений зменшенням обсягу внутрішнього ринку

через недостатню кількість споживачів або їх низьку купівельну

спроможність. За сприятливої економічної кон”юктури в інших країнах або в

світі в цілому фірма має змогу нарощувати обсяги продажу через вихід на

міжнародні ринки,збільшуючи свої прибутки.

Збільшити ринки збуту та свій прибуток фірма може також за рахунок купівлі

за кордоном окремих компонентів, напівфабрикатів або послуг. В окремих

випадках вирішальне значення має винятковий характер закордонних товарів

або послуг, використовуваних фірмою.

Уникнути різких коливань у виробничій та торгівельній діяльності фірми дає

змогу диверсифікація, коли підтримуються оптимальні обсяги продажу (на

випадок економічного спаду в своїй країні) за рахунок виходу на ринки

країн, економіка яких перебуває в стадії пожвавлення та росту.

101. Порівняльна характеристика форм міжнародного бізнесу.

При виході на зарубіжні ринки (тобто при перетворенні бізнесом у його

міжнародні форми) підприємство має такі альтернативи:

Внутрішнє виробництво:

Непрямий експорт (торгівельні доми, міжнародні посередники)

Прямий експорт (експортний відділ, збутове відділення, закордонна філія,

комівояжер з експортних операцій, дитриб’ютори, агенти)

Зовнішнє виробництво:

- спільне підприємництво ( ліцензування, франчайзинг, підрядне

виробництво, управління за контрактом, спільне володіння, створення

стратегічних альянсів)

Пряме інвестування (володіння) (складальні підприємства, виробничі

підприємства, збутові філії)

Підрядне виробництво – форма спільного підприємництва, за якої національний

виробник (продавець) укладає угоду із закордонним виробником на

виготовлення своєї продукції).

Управління за контрактом – форма спільного підприємництва, за якої

національний експортер передає зарубіжному партнеру ноу-хау в галузі

управління, а той забезпечує необхідний капітал.

Критерії (Експорт/ СП/ Володіння): Низька/Середня/Висока

Контроль ринку (близькість до споживача, можливість швидко реагувати на

зміни потреб, контролювати тенденції попиту та пропозиції) Н/С/В

Гнучкість (можливість швидко та адекватно адаптувати діяльність до

елементів середовища, що змінюється) С/В/Н

Ризик (загроза виникнення непередбачених втрат очікуваного прибутку, доходу

чи майна) Н/С/В

Переваги експорту: Збереження повного контролю за діяльністю, підтримка

виробництва у країні базування (політично вигідно-зайнятість)

Недоліки експорту: Вразливість стосовно зарубіжних протекціоністських

заходів, чутливість до коливань валютних курсів

Переваги Контрактних коопераційних угод включно з ліцензуванням: Невисока

потреба в інвестиціях.

Недолік: Мінімальний рівень матеріального контролю.

Спільні підприємства переваги: мінімальність ризику, потреба у менших

витратах порівняно зі створенням власного підприємства.

Недоліки: потреба у високодеталізованому розмежуванні прав та обов’язків

сторін, закріпленому контрактно, проблеми в узгодженні управління

Створення власного виробничого підрозділу переваги: забезпечення повного

контролю, локалізація виробництва

Недоліки: необхідність значних кошів для інвестицій, рішення політично

непопулярне (перенесення робочих місць з країни).

102. Економічна природа, суттєві ознаки і систематизація міжнародних

спільних підприємств. Стратегічні альянси.

Мотивами входження на зарубіжний ринок є зниження капітальних витрат та

зниження ризику при створенні нових потужностей; придбання джерел сировини

або нової виробничої бази; розширення діючих виробничих потужностей;

реалізація переваг нижчої вартості чинників в/ва; можливість уникнення

циклічності або сезонної нестабільності в/ва; пристосування до процесу

скорочення життєвого циклу продукції; підвищення ефективності існуючого

маркетингу; придбання нових кеналів торгівлі; можливість проникнення на

конкретний географічний ринок; вивчення потреб; набуття управлінського

досвіду на нових ринках; пристосування до країни що приймає.

Очевидною є виробничо-економічна та маркетингова мотивація партнерів. Не

слід ігнорувати й інші, як правило, не декларовані та рідко досліджувані

мотиви – пропагандистські та престижні, характерні як для діяльності за

кордоном великих корпорацій, так і для міжнародного бізнесу в окремих

сферах (туризм, сервіс тощо); персональні, коли СП створюються

засновниками однієї національності або на родинних засадах; екологічні,

коли розв”язується завданя виведення екологічно брудних виробництв.

У свою чергу фірми країн, що розвиваються, при створенні СП орієнтуються

також на можливість доступу до нових технологій та передових методів

управління, використання збутової мережі партнера й відомих у світі

торгових марок, мобілізацію додаткових фінансових ресурсів тощо.

Слід зазначити, що спільні підприємства використовуються не тільки дла

освоєння ринку приймаючої країни, а й з метою виходу на ринки сусідніх

країн, або цілих регіонів світу.

Аналіз розвитку спільних підприємств потребує їх систематизації з

виділенням ознак з точки зору організації (спосіб, шлях, форма, місце

реєстрації); структури учасників (безпосередні учасники, країни-учасники);

вкладення у статутний фонд (зміст, якість, спосіб, мета, структура, участь

партнерів); а також сфер, видів та строку діяльності.

Стратегічними альнсами називають угоди про співробітництво між фірмами, що

йдуть далі за звичні торгівельні операції, але не доходять до злиття фірм.

Альянс підрозуміває проведення спільних досліджень, обмін технологіями,

спільне використання виробничих можливостей, просування на ринок продукції

один одного або об”єднання зусиль у в/ві компонентів або зборці кінцевої

продукції. Стратегічні альянси являються для фірм однієї і тієї ж галузі,

але розташованих в різних країнах, засобом конкурентної боротьби на

світовому ринку при збереженні їх незалежності.

103. Еволюція форм міжнародного бізнесу. Сутність ТНК та оцінка їх ролі у

міжнародній економіці.

Міжнародний бізнес включає будь-які транзакції між фізичними та юридичними

особами за межами національних кордонів. У відносно систематизованому

вигляді міжнародинй бізнес з’явився 5 ст. до н.е.

Створення перших міжнародних фірм створюються під час промислової революції

в Європі. В ті часи велика кількість компаній почала відкривати філіали за

кордоном.

Термін ТНК традиційно означає фірму, що має філіали в двох аьо більше

країнах. Інші дослідники вважають, що для ТНК потрібна наявність виробничих

потужностей щонайменше в 6 країнах.

ЮНКТАД визначає ТНК як підприємтво, яке об’єднує юридичних осіб будь-яких

правових форм і видів діяльності в двох або більше країнах, яке проводить

спільну політику і стратегію.

Виділяють три основних критерії ТНК:

1) структурний критерій – присутність в декількох країнах, а також різне

громадянство управлінського персоналу.

2) Критерій результативності – в залежності від питомої ваги активів,

цінних паперів, доходів за кордоном.

3) Поведінковий критерій – менеджмент ТНК повинен думати інтернаціонально.

Тобто потрібно розглядати весь світ як сферу своїх ділових інтересів.

Окремо виділяють глобальні компанії та багатонаціональні компанії.

Глобальні компанії використовують стратегію стандартизації виробництва і

активної економії на масштабах виробництва. Багатонаціональні компанії

відрізняються більшою диференціацією продуктів з метою повного врахування

специфічних маркетингових факторів країн та регіонів.

На сьогодні за даними ООН нараховується близько 10000 ТНК. На 600 лідуючих

ТНК рпипадає більше чверті світового виробництва товарів. ТНК є найбільшими

експортерами капіталу. На їх долю припадає дві третини прямих закордонних

інвестицій. В останні роки ТНК значно розширили свою діяльність в сфері

послуг.

ТНК справляють дуже потужний вплив на укономіку країн що розвиваються.

Інвестиції ТНК в багатьох випадках позитивно вплинули на структурну

перебудову економіки цих країн, її диверсифікацію, підвищили їх рівень

життя. Проте монополістичний характер діяльності ТНК ставить країни в

залежність.

Ще однією тенденцією стало посилення ТНК, що з’явилися в країнах третього

світу.

Гголовною конкурентною перевагою ТНК є можливість швидкого випуску великої

кількості продукції, високий ступінь адаптивності до специфічних

особливостей національних ринків.

104. Характеристика сучасних теоретичних підходів у дослідженні ТНК.

Загальною теоретичною базою, що пояснює ПЗІ є теорія ринковим імперфекцій.

Проте вона не дає відповіді на окремі аспекти діяльності ТНК.

Це призвело до розвитку в 70-х роках загальної теорії ТНК. Найбільш відомою

з цих є теорія інтерналізації.

Ця теорія пояснює існування ТНК можливістю створення власного інтернального

ринку, що поєднує постачання, виробництво та збут. При цьому фірма анулює

дію зовнішніх факторів і уникає додаткових трансакційних витрат. Концепція

інтерналізації була запропонована Баклі та Кесоном а потім доповнена

Ругманом. Вона базувалася на поняттях вертикальної та горизонтальної

інтеграції. Вона дає пояснення економічному механізму ТНК0, а також

визначає основні критерії вибору конкретних форм зовнішньоекономічної

діяльності.В той же час ця теорія не повністю враховує вплив екстерналій

зарубіжних країн.

Це призвело до формування багатофакторної моделі інвестиційної поведінки

ТНК Данінга. Згідно з його еклектичною моделлю ПЗІ відбуваються на основі

врахування трьох груп факторів. 1) Переваги володіння – конкурентні

переваги фірми, опит, імідж, кваліфікований персонал. 2) Переваги

дислокації – виробничі витрати в країні, тарифи, податки, політичний ризик,

розвиток інфраструктури. 3) Переваги інтерналізації – переваги пов’язані з

можливістю більш ефективної діяльності в країні ніж опосередковано через

дистриб’ютерів, ліцензіатов тощо.

Використання моделі Данінга дозволяє значно підвищити ефективність

міжнародного менеджменту. Дозволяє ТНК підібрати рівень інтерналізації,

який якнайбільше підходить конкурентноспособності фірми.

В 90-х роках велику цікавість викликали питання сутності і структури

ресурсного потенцалу ТНК. Так виникла теорія конкурентних переваг країн

Портера. Модель Портера намагається висвітлити специфічні характеристики

країн базування ТНК, що впливають на їх міжнародну результативність. Портер

поєднав ці фактори в Даймонд, який є динамічною системою, параметри якої

тісно взаємопов’язані.

105. Особливості внутрішньоекономічного механізму ТНК. Моделі вибору форми

транснаціональної діяльності.

Серед концепцій формування та розвитку ТНК особливе місце займає теорія

інтерналізації. Сформована у 70х і доповнена у 80х вона є базою, що пояснює

головні пріоритети економічної поведінки ТНК.

Найзагальніше інтерналізація є процесом створення внутрішньокорпоративного

ринку через організацію власних філій дочірніх підприємств та через

отримання контролю над вже існуючими фірмами у циклі “постачання-

виробництво-збут” . Необхідною умовою є зменшення транзакційних витрат у

порівнянні з витратами на підтримання функціонування створеного ринку.

Транзакційні витрати – на дослідження та вибір партнерів, переговори,

страхування ризиків порушення зобовзань.

Крім того додаткові переваги пов’язані з обходом протекціоністських

бар’єрів, безпосереднім контролем якості сировини, напівфабрикатів,

продукції, що продається кінцевому споживачу, отримання додаткових доходів

від масштабів діяльності, компенсація відсутності ф’ючерсних товарних

ринків у певних країнах, контроль торгових мереж (також і тих, що можуть

використовуватись конкурентами).

Інтерналізація не завжди доцільна. Вона буде здійснюватись до того часу,

доки вигоди від її реалізації перевищують витрати на здійснення.Виділення

транзакційних витрат, витрат пов’язаних з збереженням контролю над

технологією та ноу-хау, витрат пов’язаних з організацією та управлінням

внутрішньофірмових ринків дають інструментарій для вивчення моделей

діяльності ТНК.

Ця діаграма (модель Хірша та Агмона) зображає залежність витрат, які несе

фірма залежно від обсягів збуту. Видно, що спочатку витрати найменші при

експорті, але в подальшому ситуація міняється, і найефективніше стає

застосовувати прямі інвестиції при достатніх обсягах.

Порівнюються витрати на виробництво в країні базування, витрати на

виробництво за кордоном, витрати на експортний маркетинг, додаткові витрати

на вивчення середовища та адаптацію до нього, витрати пов’язані з

розсіюванням технологічних переваг в разі передачі ліцензії.

106. Формування і реалізація стратегії ТНК. Роль глобального стратегічного

управління в практиці ТНК.

Формування і реалізація стратегії ТНК залежить від того, на якому етапі

розвитку знаходить фірма. Виділяють початковий, локальної ринкової

експансії, транснаціональний.

Початковий – вибір зарубіжних ринків, зарубіжна діяльність як доповнення до

внутрішньої, перехід від етноцентризму.

Локальної ринкової експансії – підвищення результативності діяльності на

зарубіжних ринках, внутрішня та зовнішня діяльність рівноважливі, перехід

від поліцентризму.

Транснаціоналізації – глобальна організація виробництва та забезпечення

синергії в діяльності підрозділів, міжнародна діяльність запорука успіху та

розвитку.

За критерієм орієнтації вищого менеджменту виділяють етноцентризм,

поліцентризм, регіоцентризм, глобальна орієнтація.

Етноцентизм – відсутність міжнародного досвіду, зарубіжні операції

розглядаються як доповнення до внутрішніх. Критерій результативності такі ж

як і для внутрішнього ринку.

Поліцентризм – важливо враховувати специфіку соціально-культурного

середовища різних країн, використовуються розроблені на місці та адаптовані

методи оцінки та контролю.

Регіоцентризм – орієнтація на регіональну організацію повноважень та

комунікаційних потоків.

Геоцентризм, глобальність – співробітництво штаб-квартири та філій для

розробки стандартів та процедур, що відповідають загальним та особливим

потребам філій.

Стимулами до переходу можуть бути – насичення внутрішнього ринку,

диверсифікація ризиків (продукти та ринки), використання дешевших факторів

виробництва, протидія конкурентам, необхідність підтримання технологічного

рівня, урядові стимули, розвиток міжнародного бізнесу та комунікацій.

107. Середовище і специфіка фінансової діяльності ТНК. Взаємодія ТНК зі

світовими фінансовими інститутами.

Досягнення у інформаційних системах дають змогу ТНК максимально убезпечити

себе від впливу фінансового середовища. Створення глобальних мереж

відслідковування грошових потоків дають змогу регулювати поточну дільність

корпорації таким чином, щоб мінімізувати обсяг необхідних запозичень та

обсяг вільних коштів у різних підрозділах компанії. Отже основним джерелом

коштів у внутрішньофірмовий перерозподіл.

Місцеві ринки кредитів різко відрізняються один від одного в різних

країнах, але разом з тим є важливим джерелом фінансування ТНК.

Окремо слід виділити державне фінансування у країні базування. Держава

намагається створити для “своїх” ТНК кращі умови. Це пояснюється як тим, що

розвинені ТНК є основою конкурентоспроможності країни, так і чисто

індивідуальними інтересами через переплетення (іноді практичне повне

злиття) державного апарату та структур ТНК через механізми особистої унії,

корумпованість, цивілізаційні, національні та релігійні особливості..

Багато корпорацій починають виставляти свої цінні папери на фондових біржах

різних країн для отримання капіталу. Проте тут дотримуються обережності

через можливість втрати контролю.

Фінансова функція охоплює: 1. Мобілізацію коштів для оперативних потреб та

розширення діяльності. 2. Управління оборотним капіталом. 3. Фінансові

аспекти рішень про інвестиції в інші країни.

Основним джерелом коштів для ТНК є внутрішньофірмові позики, позики

головної компанії своїм філіям, дивіденди, роялті, купівля-продаж товарно-

матеріальних запасів, потоки акцій від головної компанії до філій.

Глобальне управління грошовими коштами ускладнюється державними обмеженнями

на переміщення фінансових коштів, неспівпадіння темпів інфляції та коливань

валютних курсів. Управління валютними ризиками пов’язано з визначенням

рівня ризиків, створенням якісної системи звітності та моніторингу,

затвердженням політики розподілу відповідальності у сфері управління

ризиками та формулюванням стратегії їх страхування-хеджування.

При прийнятті рішень про інвестування у іншу країну слід вибрати оптимальне

співвідношення власного та запозиченого капіталу, оцінити ставку доходу при

використанні місцевої валюти чи валюти інвестора, охарактеризувати потоки

готівки, специфічні для іноземних інвестицій, визначити на

багатонаціональній основі вартість капіталу за застрахуватись від

політичних ризиків у іншій країні та від валютних ризиків.

108. Особливості управління виробничою діяльністю ТНК.

Транснаціоналізація та глобалізація спричиняє багато змін у характері

управління виробничою діяльністю фірми. Так глобалізація означає, що

джерела сировини можуть розміщуватись на значній віддалі, тому доводиться

застосовувати різноманітні методи оптимізації вибору її джерел,

територіального розміщення місць її складування, збереження та переробки.

Постає питання про оптимальність зв’язків при поставці комплектуючих,

готових виробів, відношення фірми з торговою мережею, що займається

реалізацією, тощо.

Міжнародна фірма відрізняється від національної тим, що проміжний продукт

може переміщуватись між країнами. Зовнішнє розміщення джерел постачання

спричиняє залежність від таких чинників як мова, відстані, валютні курси,

війни та повстання, страйки, політичні проблеми та тарифні бар’єри.

РОзміщення виробничих потужнотсей за кордоном можливе через зниження витрат

або підвищення якості.

Зони зовнішної торгівлі набувають все ширшого поширення як зони для імпорту

та зборки готових виробів, як для внутрішнього споживання так і для

експорту. Стратегія організації виробництва (орієнтованого на світовий

ринок) може опиратись на одиничне підприємство, а може і на сукупність

багатьох підприємств, високоспеціалізованих за продукцією чи технологічним

процесом, які займаються обміном комплектуючих.

Багато фірм використовують офшорні виробничі центри для отримання переваг

пов’язаних з дешевизною місцевих матеріалів та робочої сили. Готова

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13