Шпаргалка по предмету Международная экономика (МЁжнародна економЁка)

Режим фіксованих вал. Курсів (могли коливатися в межах 1%). Створено орган

міждержавного вал рег-ня – МВФ та МБРР (зараз СБ), який повинен був

слідкувати за нормальним функціонуванням світової валютної системи. В кінці

60 у зв’язку із зростанням фін потоків непов’язаних з реальними потоками,

відпливом кап-лу зі США та перевищенням маси USD над Au запасами США, США

розірвала зв’язки USD з AU, а в 1971 встановила плаваючий ВК. Після наради

в Кінгстоні (Ямайка) в 1976 р. організовано Ямайська ВС. Введено стандарт

СДР (мав стати осн. резервом), курс якого визначається на основі валютного

кошика (к-сть валют, що до нього входять змінювалася кілька разів і зараз

складає 5:$, DM, ?, Ґ, французький франк). Проголошено повну демонетизацію

Au у сфері вал відносин. Припинено конвертованість вал в Au. Розширено

повноваження МВФ. Дозволено як фіксовані так і плаваючі курси. Зруйновано

держ та міждерж контроль над ринками Au.

60. Світовий фінансовий ринок та його структура.

Особливості фінансового ринку: *великі масшаби. .. Це зумовлено діяльністю

позикового мультиплікатора – коефіцієнта, який показує зв’язок між

депозитами та збільшенням позикових операцій шляхом створення

міжбанківських депозитів., *відсутність чітких просторових та часових меж.

Фінансовий ринок безперервно функціонує, преодолевая обмеженість годинних

поясів у пошуку оптимальних умов для кредитно-фінансових операцій.

*інституційна особливість. З інституційної точки зору світовий фінансовий

ринок – це сукупність фінансових установ, крізь які здійснюється рух

позичкового капіталу у галузі МЕВ. *обмеження доступу кредиторів на

світовому ринку позичкових капіталів. Головними кредиторами на цьому ринку

є ТНК, держави, міжнародні валютно-кредитеі та фінансові організації,

*універсальність світового ринку позичкового капіталу. На ньому

здійснюються міжнародні валютні, кредитні, фінансові, розрахункові,

гарантійні операції. *спрощена стандартизована процедура здійснення угод з

використанням найновішої комп’ютерної технології. *вартість кредиту на

світовому ринку позичкового капіталу. В неї входять відсотки та різні

комисійні, *диверсифікація секторів світового ринку позичкових капіталів,

включаючи євроринок Діяльність світового кредитного ринку тісно пов’язана з

світовим фінансовим ринком.

Світовий фінансовий ринок спеціалізується в основному на емісії цінних

паперів та їх купівлі-продажу. Попит формують підприємства, у тому числі

банки, шляхом емісії цінних паперів, а також держава, яка видає займи.

Розрізняють іноземні т міжнародні облігаційні займи. Класичні займи у формі

вільного випуску облігацій на іноземному ринку цінних паперів заснованих на

принципі єдності місця, валюти та біржової котировки. Також у 70-х р виник

ринок єврооблігацій. Єврооблігаційний займ має деякі особливості:

*розміщується одночасно на ринках ряду країн на відмінність від традиційних

іноземних облігаційних займів, *емісія здійснюється банківським

консорциумом або міжнародною організацією, *єврооблігації купляються

інвесторами різних країн на основі котировки їх національних бірж… Ринок

єврооблігацій – одне з головних джерел фінансування середньострокових та

довгострокових інвестицій ТНК. Держави використовують єврооблігаційні займи

для покриття дефіцита держбюджета та рефінансування старих зайомів. Ринок

євровекселів невеликий за обсягом. Він включає загалом короткострокові

єврокомерційні папери та середньострокові векселі. Світовий ринок євроакцій

став розвиватися з 1983 р. З випуском облігацій, що конвертуються у акції,

відбувається інтеграція цих сегментів світового фінансового ринку.

61. Євроринок та особливості його функціонування.

Євроринок – частина світового ринку позичкового капіталу, на якомй банки

здійснюють депозитно-позичкові операції у євроівлютах. Євровалюта – валюта,

яка переведеня на рахунки іноземних банків та яка використовується ними для

операцій в усіх країнах, включаючи країни-імпортера цієї валюти. Хоча

євровалюти функціонують на світовому ринку, вони зберігають форму

національних грошових одиниць. Ринок євровалют, спочатку євродоларів, виник

з кінця 50-х р. На розвиток впливали наступні фактори: *об’єктивна

необхідність у гибкому іжнародно-валютному механізмі для обслуговування

зовнішньоекономічної діяльності, *введення конвертованості головних валют з

кінця 50-поч 60-х, *національне законодавство стимулювало розміщення коштів

банків і фірм у іноземних банках з метою отримання прибутку. Особливості:

*великий розмір: обсяг-брутто – 4,5 трлн дол.. Це зумовлено діяльністю

позикового мультиплікатора – коефіцієнта, який показує зв’язок між

депозитами та збільшенням позикових операцій шляхом створення

міжбанківських депозитів., *відсутність чітких просторових та часових меж,

*інституційна особливість – відокремлення категорій євробанків та

міжнародних банківських консорциумів. Костяк створюють транснаціональні

банкі. *обмеження доступу кредиторів на світовому ринку позичкових

капіталів. Головними кредиторами на цьому ринку є ТНК, держави, міжнародні

валютно-кредитеі та фінансові організації. *використання конвертованості

валют головних країн і ЕКЮ в якості валюти кредитних та фінансових угод. На

ринку євровалют домінує долар США. Також здійснюються операції з

євромарками, євроєнами.. Термін “євровалюта” відноситься к коштам не тільки

у Західній Європі, а і за її межами. *універсальність світового ринку

позичкового капіталу. На ньому здійснюються міжнародні валютні, кредитні,

фінансові, розрахункові, гарантійні операції. 2/3 операцій євроринка

здійснюються на міжбанківському ринку, *спрощена стандартизована процедура

здійснення угод з використанням найновішої комп’ютерної технології. Угоди

на євроринку здійснюються по телефону, теелфаксу…, *вартість кредиту на

світовому ринку позичкового капіталу. В неї входять відсотки та різні

комисійні. Специфіка відсоткових ставок на євроринку – відносна

самостійність по відношенню до національних ставок. Оскільки євробанки не

підпадають під дію місцевого законодавства та не обкладається податком на

прибуток, то вони можуть ( проценти по своїм кредитам, зберігаючи високі

прибутки, *більш висока прибутковістьоперацій в євровалютах, ніж в

національних валютах, *диверсифікація секторів світового ринку позичкових

капіталів, включаючи євроринок.

Форми єврокредиту:* надання єврокредиту по твердій ставці на весь строк в

повній сумі, *на різних умовах: +для кредитування інвестиційний банк

звичайно надає усю суму однарозово відразу після підписання угоди або через

певний час. Погашення кредиту відбувається повністю чич частково, +найбільш

поширений релловерний кредит, який передбачає максимальний ліміт, в межах

якого кредитор має право отримати кредит у необхідному обсягу на початок

кожного проміжного строка його використання, + в крдитній угоді фіксується

дати перегляду відсоткової ставки та обсяг позички.

62. Валютний ринок, його функції та структура.

Одним із найсуттєвіших елементів міжнародних валютних відносин є світовий

валютний ринок. Валютний ринок — це: і) підсистема валютних відносин у

процесі операцій купівлі-продажу іноземних валют і платіжних документів в

іноземних валютах; 2) інституціо-нальний. механізм (сукупність установ і

організацій — банки, валютні біржі, інші фінансові інститути), що

забезпечують функціонування валютних ринкових механізмів.

Валютний ринок як економічна категорія — це система стійких економічних та

організаційних відносин, пов'язаних з операціями купівлі-продажу іноземних

валют та платіжних документів в іноземних валютах. На валютному ринку

здійснюється широке коло операцій щодо зовнішньоторговельних розрахунків,

туризму, міграції капіталів, робочої сили тощо, які передбачають

використання іноземної валюти покупцями, продавцями, посередниками,

банківськими установами та фірмами. Існує чотири групи суб'єктів валютного

ринку: • державні установи, основне місце серед яких займають центральні

банки та казначейства окремих країн; • юридичні та фізичні особи, зайняті у

різноманітних сферах зовнішньоекономічної діяльності;• комерційні

банківські установи, які забезпечують валютне обслуговування овнішніх

зв'язків, особливо брокерські контори; • валютні біржі та валютні відділи

товарних та фондових бірж. Основні суб'єкти валютного ринку — великі

транснаціональні банки.З практичної точки зору під валютним ринком

розуміють офіційні фінансові центри, в яких зосереджено здійснення валютних

операцій. Найбільшими міжнародними валютними ринками, представленими

сукупністю банків, бірж і фінансових компаній, є ринки Лондона, Нью-Йорка,

Токіо, Франк -фурта-на-Майні, Парижа, Сінгапура, Цюриха, Гонконга.

Головними функціями валютного ринку є:• реалізація валютної політики

держави, спрямованої на забезпечення регулювання національної економіки та

розширення зовнішньоекономічних зв'язків;• сприяння поглибленню

міжнародного розподілу праці та міжнародної торгівлі;• визначення і

формування попиту та пропозиції на іноземні валюти;• своєчасне здійснення

міжнародних розрахунків;• регулювання валютних курсів;• хеджування валютних

ризиків;• диверсифікація валютних резервів;• одержання прибутку від

операцій з валютою та валютними цінностями тощо.

Види:і. Регіональні ринки: *європейський (Лондон, Цюрих, Париж, Франкфурт-

на-Майні), *північноамериканський (Нью-Йорк), *азіатський (Токіо, Сінгапур,

Гонконг).2. Національні ринки, які забезпечують рух валютних потоків у

даній країні та обслуговують зв'язки з міжнародними валютними центрами.3.

Ринки за видами валютних операцій: *ф'ючерсні, *опціон-ні, *форвардні,

депозитні тощо.4.Спеціальні ринки: відсоткових ставок на іноземні валюти,

*конверсійних операцій, *окремих міжнародних розрахункових одиниць.

Залежно від рівня організації валютного ринку розрізняють біржовий та

позабіржовий валютні ринки. Біржовий ринок представляють валютні біржі, а

позабіржовий, який ще називають міжбанківським, — банки, фінансові

установи, підприємства та організації.

63. Валютні операції та їх основні види.

Валютними операціями називають певні банківські та фінансові операції,

пов'язані з переходом права власності на валютні цінності. Це використання

валютних цінностей як засобу платежу; вивезення, ввезення, пересилання та

переказування валютних цінностей; отримання і надання кредитів, нарахування

відсотків, дивідендів; залучення інвестицій, придбання цінних паперів та

інші операції, здійснення яких відбувається тільки за умови отримання

відповідних ліцензій Національного банку України. Валютні операції

поділяють на поточні та термінові. До поточних операцій відносять операції

з короткими термінами валютування — в межах трьох робочих днів. Розрізняють

такі поточні операції: • "тод" (поставка валюти сьогодні — "сьогодні на

сьогодні");• "том" (поставка валюти наступного робочого дня — "сьогодні на

завтра");• "спот" (поставка валюти на другий робочий день — "сьогодні на

післязавтра"). Такі операції використовуються переважно для обслуговування

зовнішньоторговельних розрахунків, а також з метою одержання додаткового

прибутку в разі коливань валютних курсів(становлять 60% від загального

обсягу міжбанківського ринку). Банки можуть використовувати поточні

операції "спот" для підтримки мінімально необхідних робочих залишків у

іноземних банках на рахунках "ностро" для зменшення залишків у одній валюті

та покриття потреб в іншій Купівля-продаж валют на умовах "спот" означає,

що курс валют фіксується на день купівлі-продажу, а її поставка

здійснюється протягом 2-х робочих днів. Строковими операціями є валютні

операції, пов'язані з поставкою валюти на строк понад три дні з дня її

укладення. Стандартними термінами виконання строкових контрактів є, як

правило, і, 3, 6, 9 і і2 міс. Форвардні валютні операції — це контракти з

обміну валют, які відбуватимуться у майбутньому, але за курсом, за

фіксованим на поточну дату. Укладаються, як правило, на строк до одного

року, проте в окремих випадках, коли йдеться про ринок стабільних валют

можливе оформлення угод на п'ять або більше років. Операція "своп" — це

валютна операція, при якій поєднуються форвардні умови та умови

"спот”(продаж готівкової валюти здійснюється з одночасною її купівлею на

строк). Ф'ючерсні валютні операції — це строкові угоди на біржах, що

являють собою купівлю-продаж золота, валюти, фінансових та кредитних

інструментів за фіксованою в момент укладання контракту ціною, з виконанням

операції через певний проміжок часу (більше від трьох днів і до двох-трьох

років). Розрахунки здійснюються через клірингову палату, яка виступає

посередником між продавцем та покупцем і гарантує виконання сторонами своїх

зобов'язань. Валютний опціон — це договірне зобов'язання, що дає право (для

покупця) і зобов'язання (для продавця) купити або продати певну кількість

однієї валюти в обмін на іншу за фіксованим у момент укладання угоди курсом

на наперед узгоджену дату або протягом узгодженого періоду. В обмін на

одержання такого права покупець опціону сплачує продавцю певну суму, яку

називають премією. Ризик покупця опціону обмежений розміром цієї премії, а

ризик продавця опціону знижується на величину одержаної премії. Валютний

арбітраж — це операції з валютами з метою одержання прибутку через

використання у визначений момент часу існуючих на фінансових ринках

розривів між курсами і відсотковими ставками по касових і строкових

операціях. Валютні біржи

65. Ринки золота та сучасні особливості їх функціонування.

У світі існують спеціальні центри торгівлі золотом, де здійснюється

регулярна його купівля-продаж. Золото на ринки поставляється у вигляді

стандартних зливків:

• міжнародного зразка в 400 тройських унцій (і2,5 кг) з пробою не менш як

995;• великих зливків з пробами від 900 до 9і6,6 і вагою в кілька

кілограмів;• малих зливків від 1005 до 990 г. Об'єктами операцій на ринках

золота виступають також золоті монети як старого карбування, так і сучасні

ювілейні та сувенірні монети.

Сьогодні функціонує понад 50 ринків золота:• у Західній Європі (Цюрих,

Париж, Лондон, Женева та ін.) — іі;• в Америці — і4, в тому числі п'ять у

США;• в Азії — 19;• в Африці — 8.

Провідне місце належить ринкам золота в Лондоні та Цюриху.

Залежно від режиму, який надає держава, ринки золота поділяють на:• світові

ринки (Лондон, Цюрих, Нью-Йорк, Гонконг, Ду-бай та ін.);• внутрішні вільні

(Париж, Мілан, Стамбул, Ріо-де-Жанейро); • місцеві контрольовані (Афіни,

Каїр);• чорні (Бомбей та ін.).

Загальна кількість золота, якою користується сьогодні людство і яке

знаходиться в банках, у приватних осіб, у вигляді монет, зливків, прикрас,

накопичувалася тичоліттями. З і493 по і993 рр., тобто за 500 років, було

взято на облік іі0 тис. т вдобутого золота.У середньому на планеті щорічно

видобувається близько і350 т цього благородного металу. Найбільшим у світі

видобувачем золота є Південно-Африканська Республіка (близько 70%

загальносвітового видобутку золота щороку).

З економічної точки зору розрізняють наступні джерела попита на ринку

золота: *промислово-битове використання у ювелірному виробництві, інших

галузях, *приватна тезаврація та інвестиції. Як реакціяна нестабільність

економіки, грошового обігу… (попит на злитки, нагороди.., *спекулятивні

угоди, *купівля золота центральними банками.

Організаційно ринок золота є консорциумом з декількох банків, уповноважених

здійснювати угоди з золотом. Вони є посередниками між покупцями та

продавцями.

До 1974 р було багато готівкових угоди з золотом, які здійснювались через

48 г після їх заключення.зараз на ринку форвардних операцій розрізняють 3

види операцій з золотом: 1.хеджування з метою страхування ризику зміни ціни

золота. 2.спекулятивні срочні угоди, 3.арбітражні операції з золотом які

аналогічні валютному арбітражу.

Види акціонів золота: *”класичний метод” (покупці, в заявках яких ціни више

рівня встановленого продацем, платять ціну, вказану в заявці),

*”голандський” (продавець встановлює єдину ціну, по якій задовольняються

усі заявки з більш високими цінами).

66. Міжнародні розрахунки і фактори, що впливають на їх розвиток.

Під міжнародними розрахунками розуміють систему організації та регулювання

платежів у сфері міжнародних економічних відносин, суб'єктами яких є банки,

експортери та імпортери.

В основу міжнародних розрахунків покладено рух товарно-розпорядчих

документів і операційне оформлення платежів за укладеними

зовнішньоекономічними угодами. Вирішальне значення мають валютно-фінансові

умови, які включають такі основні елементи:• валюта ціни (валюта, в якій

виражена ціна товару за укладеною зовнішньоторговельною угодою або сума

наданої міжнародної позички;)• валюта платежу;• умови платежу;• засоби

платежу;• форми розрахунків;• банки, які обслуговують міжнародні

розрахунки.

Міжнародні розрахунки виступають як загальноденна діяльність банків, які

здійснюють розрахунки з закордоном на основі вироблених міжнародним

співтовариством та прийнятих у більшості країн умовах, норм та порядку

здійснення розрахунків. Діяльність банків у сфері міжнародних розрахунків є

об’єктом державного регулювання. В основному міжнародні розрахунки

здійснюються безпосередньо через банкі шляхом встановлення

кореспондентських відносин між кредитними установами різних країн. З цією

метою банкі заключають кореспондентські угоди про відкриття рахунків

(“ностро” – рахунок цього банку у інших банках, “лоро” – рахунки інших

банків у цьому банку), в яких обумовлюється порядок розрахунків, величина

комісійної винагороди, а також методи поповнення кореспондентського

рахунку. Банки можуть здійснювати міжнародні розрахунки і крізь свої філії.

Світова практика розробила такі форми та методи міжнародних розрахунків:

інкасо, акредитив, банківський переказ, авансові розрахунки, розрахунки по

відкритому рахунку, векселі, чеки, кредитні картки.

Вибір форм розрахунків визначається рядом факторів. Інтереси експортерів та

імпортерів товарів та послуг не співпадають: еспортер намагається отримати

виплату від імпортера у найменьший строк, у той же час, як імпортер

намагається відкласти виплату до моменту кінцевої реалізації товара. Тому,

вибрана форма розрахунку є компромісом, в якому враховується економічна

позиція контрагентів, ступінь довіри один до одного, економічна кон’юктура,

політична ситуація… Крім того важливе значення має вид товару – об’єкт

угоди, а також рівень попиту та пропозиції на товар. Оскільки міжнародні

розрахунки тісно пов’язані з кредитними відносинами, то наявність чи

відсутність кредитних угод також впливає на вибір форми розрахунків.

Досягнення компромісу не значить, що експортер та імпортер отримують

однакові переваги: деякі з них більш вигідні для експортеру, інші -

імпортеру. Самою надійною формою з точки зору експортера є авансовий

платіж, а найменьш надійний – розрахунок за відкритим рахунком.

67. Форми міжнародних розрахунків та їх порівняльна характеристика.

Основними формами міжнародних розрахунків у здійсненні зовнішньо-

економічної діяльності є: •банківський переказ (Операція банку з виконання

доручення клієнта по переведенню грошей в іншій банк для виконання його

грошових зобов’язань. Недолік: затримка в часі надходження виручки до

експортера); •документарне інкасо (банківська операція по стягненню

грошових коштів з платника на користь одержувача на підставі письмового

доручення останнього з наданням відповідних документів. Документарне інкасо

— це доручення експортера (кредитора) своєму банку одержати від імпортера

безпосередньо або через інший банк певну суму або підтвердження (акцент)

того, що ця сума буде сплачена в установлені строки. Для імпортера вигодна:

він знаходиться під захистом свого банку і документи, які отримує для

оплати по акредитивах, залишаються в розпорядженні його банку до моменту

розрахунку. А при несплаті повертаються банку-ремітенту із зазначенням

причин несплати або неакцепту. Для експортера вигідно те, що йому належить

юридичне право розпоряджатися товаром до повної сплати коштів за нього.

Недоліками інкасової форми розрахунків є: * значний термін проходження

документів через банки;* можливість відмови імпортера сплатити кошти за

надані документи;* значний розрив у часі між відвантаженням товару та

отримання експортної виручки, особливо в разі тривалого транспортування

вантажів) •документарний акредитив (Акредитив — це документ, виданий банком

імпортера, який зобов'язує цей банк акцептувати векселі, виставлені йому

експортером (бенефіціарієм) відповідно до певних умов. Ці умови включають

величину кредиту, термін сплати векселя, загальний опис товару, додаткові

потрібні документи і кінцевий термін сплати. Підтверджений безвідзивний

акредитив. У випадку, коли експортер не отримує передоплати і не хоче

покладатися лише на обіцянки імпортера заплатити, він може вимагати

підтвердженого безвідзивного акредитива. Непідтвердмсений акредитив

означає, що банк експортер обмежується тільки повідомленням експортера про

відкритті акредитива і платить тільки в тому випадку, якщо банк імпортер

перераховує йому відповідну суму. Документарний акредитив – іменний

документ, що містить доручення про сплату коштів отримувачу протягом

певного терміну з додержанням вказаних в ньому умов. Недоліки: це

найскладніша та найдорожча форма розрахунків), ; •розрахунки по відкритому

рахунку (метод платежу, за якого продавець просто відправляє рахунок-

фактуру покупцеві, який має заплатити у визначений час після її отриманн);

•розрахунки з використанням чеків, векселів (Простий вексель – безумовне

письмове зобов’язання однієї особи перед іншою виплатити певній особі

наказом векселедавця або пред’явника, обумовлену суму грошей на вимогу, або

на фйіксовану дату, або на визначений момент у майбутньому Переказний

вексель (комерційна трата) — це безумовний письмовий наказ, адресований

однією стороною (трасантом) іншій (трасату), що зобов'язує останнього

заплатити певну суму грошей третій стороні (ремітентові) у визначений час у

майбутньому. Цей метод платежу більш ризикований, ніж передоплата чи

акредитив, оскільки виконання платежу повністю залежить від імпортера

(покупця). Імпортер може відмовитись від товару навіть за наявності векселя

на пред'явника, і експортер буде змушений шукати іншого покупця на свій

товар, зазнавши при цьому збитків. Чек – безумовний наказ клієнта банку,

який веде його поточний рахунок, про сплату пеіної суми грошей пред’явнику

чеку, або іншій, вказаній в сумі особі: 1. Іменний, 2. Ордерний. 3. На

пред’явника)

68. Платіжний баланс, його структура і методи регулювання.

Відповідно до міжнародного розподілу праці та в зв'язку з тісним

економічним, торговельним, науковим, культурним і іншими видами

співробітництва між різними країнами здійснюються необхідні платежі та

розрахунки. Необхідність взаємного обліку таких платежів і розрахунків

потребує складання платіжного балансу — балансу угод, укладених протягом

року між фізичними особами, підприємствами та урядовими організаціями

однієї країни з відповідними установами інших країн. Платіжний баланс

відображає зв'язок між усіма угодами, які певна країна отримує від інших

країн, і всіма платежами, які вона (та її суб'єкти господарювання) здійснює

іншим країнам. Він відіграє роль макроекономічної моделі, яка систематично

інформує про економічні операції, що здійснюються між національною

економікою та економіками інших країн. За формою складання платіжний баланс

визначається як статистичний звіт за певний період часу, в якому

відображено всі економічні операції між резидентами певної країни і

резидентами інших країн (нерезидентами). Платіжний баланс базується на

принципах бухгалтерського обліку: кожна економічна операція має подвійний

запис — за кредитом однієї статті та дебетом іншої. Це правило свідчить про

те, що більшість економічних операцій за суттю є обміном економічними

цінностями.

Відповідно до Керівництва МВФ платіжний баланс складається з двох великих

розділів: 1) балансу поточних операцій (з товарами, послугами, доходами та

поточні трансферти) 2) балансу руху капіталу та фінансових ресурсів

(інвестиційна діяльність, операція з активами та зобов'язаннями).

Всі операції, що враховуються в платіжному балансі, поділяють на платежі,

обміни, трансферти, міграцію, умовно-розрахункові операції, операції із

зміни вартості, рекласифікацію претензій і зобов'язань. Відповідно до

Керівництва кредитові проводки оформляються за: а) реальні експортні

ресурси; б) фінансові елементи, що відображують скорочення іноземних

активів або збільшення пасивів. Дебетові проводки реєструються за: а)

реальні імпортні ресурси; б) фінансові елементи, що відображують збільшення

активів або зменшення пасивів

Звичайно публікуються схеми балансу за повною (детальною) структурою, в

агрегованому вигляді: А. Баланс поточних операцій( торговельний баланс

+баланс послуг, доходів від закордонних інвестицій та платежів за ними і

односторонніх переказів) В. Прямі інвестиції та інший довгостроковий

капітал. С. Інший короткостроковий капітал. D. Помилки та упущення. E.

Компенсуючи статті. F. Надзвичайне фінансування. G. Зобов'язання, що

утворюють валютні резерви іноземних офіційних органів. та в аналітичній

формі.

Система розрахунків платіжного балансу унікальна в тому плані, що вона хоч

і не показує безпосередньо, які процеси розвиваються добре, а які погано,

проте відображає реальні фінансові потоки між даною країної з іншим світом.

69. Міжнародні і нацональні стандарти бухгалтерського обліку.

Під стандартами бухгалтерського обліку розуміють нормативні правила та

процедури ведення бухгалтерського обліку і складання звітності.

Види: *міжнародні (визначають головні позиції, від яких залежить формування

фінансових результатів, представлення їх у звітності. Носять

рекомендаційний характер) *національні (мають силу закону).*Принцип

автономності підприємства. Він означає, що кожне підприємство (фірма)

розглядяється як самостійна господарська одиниця, відокремлена під своїх

власників та інших підприємств. Рахунки підприємства мають бути

відокремлені від рахунків ного власників. По кожній господарській одиниці

ведеться бухгалтерський облік і скла,дається фінансовий (бухгалтерськії і

і) звіт. *Принцип безперервності діяльності. Ця концепція бухіалтерського

обліку базується на тому положенні, що підприємство постійно функціонує і

продовжуватиме в майбутньому свою діяльність необмежений період часу.

Власники підприємства не мають наміру його ліквідувати чи продати. Виходячи

з цього принципу, господарські засоби включаються до балансу в оцінці за їх

фактичною собівартістю, а не за ринковою ціною. У звіт про прибутки

включаються доходи і витрати, зумовлені нормальною поточною діяльністю

підприємства. *Принцип двосторонності полягає в тому, іцо засоби

підприємства відображаються у двох напрямках: з одного боку—за Їх речовим

складом (гроші, складські запаси, основні засоби і ін.). а з іншого—за

.джерелами їх формування. Джерела формування у свою чергу можуть бути

залучені (зобов'язання) та власні. Тому принціїїі двосторониості може бути

виражений формулою: Господарські засоби = Зобов'язання + Власний капітал.

*Принцип грошового вимірювання означає, що в бухгалтерському обліку

відображаються явища, дані, які можуть бути виражені в грошовому вимірі.

Звичайно, в обліку можуть застосовуватись й інші вимірники господарських

засобів (натуральні, трудові), але узагальнення їх можливе тільки за

допомогою грошового вимірника. *Принцип собівартості, в бухгалтерському

обліку відображається собівартість (первісна, історична тощо) засобів, а не

їхня ринкова вартість. Іними словами, в обліку і звітності оцінка активів

здійснюється, виходячи з фактичних витрат на їх придбання або виробництво.

Відображення в обліку та звітності господарських засобів за їхньою

собівартістю пояснюється двома причинами. ІІо-нерше, оцінка засобів за

ринковою вартістю супроводжується великими труднощами її визначення. Крім

того, ринкова оцінка (вартість) в будь-якому разі носить елемент

суб'єктивності, тоді як собівартість є об'єктивною. По-друге, виходячи з

принципу безперервності .діяльності, підприємство не буде швидко {и-

алізуватн засоби, які йому належать. Воно використовує ці засоби для

забезпечення своєї поточної діяльності. А тому нема необхідності знати

ринкову вартість засобів, що знаходяться на підприємстві і використовуються

ним. *Принцип нарахування. Цей принцип регулює собою момент визнання

доходів і витрат. За цим принципом доходи і витрати відображаються в обліку

в тому періоді, в якому вони були нараховані. *Принцип реалізації тісно

пов'язаний з принципом нарахування. За цим принципом доходи від реалізації

продукції, робіт, послуг обліковують, коли виконано договірні зобов'язання

та надіслано рахунок клієнтові. Іншими словами, моментом реалізації та

визначення доходу від реалізації є моментом відвантаження і переходу права

власності….

70.Фінансова звітність зарубіжних країн, її склад та зміст.

Фінансова звітність – система взаємопов’язаних узагальнюючих показників, що

відображають фінансовий стан підприємства та результати діяльності за

звітній період. Основне призначення – надати внутрішнім і зовнішнім

користувачам правдиву, достовірну інформацію про майновий та фінансовий

стан підприємства, про фінансові результати та ефективність господарювання

за звітній період. Обов’язковою вимогою до звітності є її порівнянність.

Вона повинна забезпечувати порівнянність показників даного звітнього

періоду з аналогічними показниками минулих періодов.

Фінансова звітнсть складається на основі фінансового обліку, що ведеться на

підприємстві. Під фінансовим обліком ми розуміємо комплексну систему

бухгалтерського обліку, яка відображає всю госпосдарську діяльність

підприємства за певний звітний період. До складу фінансової звітності

входять:

1.бухгалетрський баланс ( це зівт про фінансовий стан підприємства, який

відображає його активи, пасиви та власний капітал у грошовому виразі на

певну дату. У різних країнах статті активу балансу розміщуються зверху до

низу за принципом підвищення ліквідності засобів. Статті пасиву також

розміщуються зверху до низу за принипом зменьшення терміну повернення

боргів. В США, Англ та Канаді ми спостерігаємо зворотній порядок розміщення

активів та пасивів. Головна рівність балансу – активи=зобовязання +власний

капітал)

2.звіт про прибутки (це обов’язкова форма фінансового звіту підприємства.

Основна мета – надати інформацію користувачам про формування фінансового

результату підприємства.у фінансовому обліку фінансовий результат

діяльності визначається порівнянням доходів та витрат звітнього періоду.

При цьому звіт про прибутки та збитки може мати одноступеневий і

багатоступеневий форма. Звіт за одноступеневим форматом складаєтьсяз 2

розділів. Перший розділ – це перелік усіх доходів, одержаних підприємством

за звітний період. Другий – перелік усіх витрат. Різниця між загальною

сумою доходів та витрат покаже фінансовий результат. Звіт за

багатоступеневим форматом містить інформацію, котра показує послідовний

процес формування кінцевого фінансовго результату. Крім чистого прибутку,

такий звіт містить проміжні показники фінансових результатів: валовий

доход, операційний прибуток; результат фінансових та надзвичайних операцій;

прибуток до оподаткування, чистий прибуток.

3.звіт про рух грошових коштів (В останні роки цей звіт є обов’язковим.

Головне призначення – надати користувачам інформацію про те, з яких джерел

надходили гроші на підприємство, по яких напрямках і на які цілі

витрачались гроші, як змінився залишок грошових коштів за звітній період.

В цьому звіті відображається рух грошових коштів, від їх надходження до

вибуття. Він складається по троьх основних видах діяльності: +поточна,

основна, операційна діяльнсть; +інвестиційна діяльність; +фінансова

діяльність)

4.додатки ( *методи оцінки різних статей річних звітів і методи підрахунку

вартісних виправлень, *назва і місцезнаходження зареєстрованого офісу

підприємств, у яких компанія володіє певним відсотком статуного капіталу,

*кількісна і номінальна вартість акцій, випущених за звітній рік в межах

дозволеного статуного капіталу, *суми заборгованості, які слід сплатити не

раніше, ніж через 5 років, *чистий товарооборот у розрізі категорій

діяльності та географічних ринків…)

71.Облік грошових коштів країн і розрахунки з дебіторами в зарубіжних

корпораціях

До грошових коштів відносяться: готівка в касі, гроші в банках, чекі,

перекази від клієнтів. Для обліку за нодходженням та вибуттям грошових

коштів існує спеціальний рахунок "Грошові кошти", він є активним.

Для здійснення невеликих за розміром витрат (канцелярські, поштові,

представницькі) на підприємстві створюється фонд дрібних сум – Дт Фонд

дрібних сум Кт Грошові кошти. Питання про його створення вирішує

адміністрація. Вона також вирішує питання про необхідні витратита розмір

фонду в розрахунок на 2-4 тижні. Він створюється на постійній основі, в

ьому постійно повинна бути зазначена сума. Втрати грошей здійснюються

тільки на передбачені цілі.

Також фірми можуть відкривати різні рахунки в банках:+банківський чековий

рахунок, +рахонок для розрахунків з персоналом, +простий банківський

рахунок. Для відкриття рахунку в банк подається картка із зразками

підписів. В установлений термін і обовязково в кінці місяця банк надсилає

виписку з рахунку.

З метою одержання дивідендів або відсотків фірми вкладають вільні грошові

кошти в короткострокові інвестиції: +облік акцій: *купили: Дт Короткострок

фінанс влкдаення Кт Грош кошти, *одержанння дивідендів: Дт Грош кошти Кт

Фінанс доходи (дивіденди), *продали: Дт Грош кошти Кт Короткострок фінанс

вкладен Кт (Дт) Прибуток від реаліз (акції); +обліг облігацій: всі

процедури такіж, крім: в кінці звітнього періоду ми відображаємо % який ще

неодержали: Дт Доходи по % до одержання Кт Фінанс доходи (% по облігаціям).

Виділяють такі види дебіторської заборгованості: +рахунки до одержання;

+векселі до одержання; +інша заборгованість. На методику її відображення

впливають знижки надані клієнтам, повернення товару та ПДВ. Види знижок

(Західна Європа):і.Комерційна (повязана з рухом товару):а)знижки з

договірної ціни за певну невідповідність товарів по якості… б) знижки з

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13