Рефераты

Правове становище заміжньої жінки від стародавнього до новітнього часу

p align="left">Щодо персонального становища подружжя, то головує чоловік. Він має право навчати жінку, навіть бити її. На нього покладено переважний обов'язок клопотатись про добробут господарства та про утримання жінки. Він відповідає за угоди жінки, що вона складає для родини. Жінка повинна іти за чоловіком, коли той міняє місце перебування тільки тоді, коли не має господарства на селі. Вона змінює своє родове прізвище на чоловікове, втрачаючи своє власне. Із свого боку, жінка повинна утримувати чоловіка, що втратив працездатність.

Розглянувши особисті права та обов'язки подружжя, перейдемо до майнових стосунків між подружжям. Почнемо з посагу. Термін «посаг» не вживають. Термін «придане» має подвійне значіння: посаг у розумінні dos та посаг у розумінні майна, що його вносить до жінчиної родини приймак. Звичай вимагає, щоб батьки (коли їх немає -- брати) вінчали дочок. Коли батьки померли, а залишилися брати, то від дочок залежить, чи взяти посаг, чи четвертину майна. Посаг складається зі скрині, одягу, постелі, тощо. Що саме дають, то встановлює передшлюбна угода901. Передаючи посаг, нової угоди не складають. Посаг передають найчастіше в неділю після вінчання. Іноді трапляється, що посаг передають ще перед вінчанням‚ це буває тоді, коли молодий не покладається на батьків молодої. Ось один випадок -- батько молодої обіцяв, між іншим, дати у посаг 1.000 крб., усе було перевезено до молодого ще до вінчання‚ молодий сидів на возі, щоб їхати вінчатися, батько ж молодої ще не передав йому 1.000 крб., тоді молодий заявив -- «злізу з воза»‚ і батько мусив був десь позичити гроші, щоб віддати молодому902.

Далі, є категорія речей, надбаних за шлюбного життя, що становлять власність жінчину та що ними розпоряджається сама жінка, приміром, гроші, надбані від продажу ягід, грибів, молока, прядива та різних хатніх виробів. До неї ж належать подарунки, що їх одержала жінка. Цілковиту роздільність майна звичай не знає. Майно подружжя є спільним‚ за зазначеними винятками право порядкувати спільним майном належить чоловікові. На відчужування потрібна згода обох одружених. Жінка може й сама порядкувати й розпоряджатися ним, коли немає чоловіка, що пішов на заробітки або в москалі тощо.

Перейдемо до складу родини. Отут постають питання про дітей -- шлюбних та позашлюбних, пасинків та пасербиць, усиновлених та забраних і, нарешті, про приймаків.

Передовсім треба зазначити, що бездітна сім'я все ж таки є сім'я‚ шлюб беруть не тільки procreandi саusa.

Звичай знає відміну поміж дітьми шлюбними та позашлюбними. За шлюбних вважають дітей, що народилися під час шлюбу‚ звичай не знає певного терміну, після одруження, що відрізняє дітей, які народилися, доки він минув, як позашлюбних, від тих, які народилися, коли він минув, як шлюбний‚ тому дитина, що народилася через 3 дні після шлюбу, це шлюбна дитина. Але можна заперечувати, що дитина справді походить від чоловіка‚ це визнає громада, після цього заперечувань вже не може бути. Дитину можна визнати за свою в присутності свідків‚ після цього теж ніяких заперечувань щодо дійсності походження не може бути. Дітей, які народилися пізніше як через 10 місяців після батькової смерті, за позашлюбних мають.

Позашлюбні діти живуть із матір'ю, їхнє прізвище -- материне. Щодо утримання їх, то в цьому питанні відбулася або, швидше, відбувається зміна: раніше утримувала мати, пізніше здебільшого -- батько. Коли вона гуляла за критичного часу з іншими, то відвідувач може зректися утримувати її дитину, тобто звичай знає так звану ехсерtіо рlurіum соnсubеntіum903. Чоловік не повинен прийняти у свою сім'ю позашлюбну дитину своєї жінки‚ це цілком залежить від нього. Є три шляхи, щоб позашлюбні діти набули становище шлюбних: 1) щоб їхні батьки побралися; після цього позашлюбні діти стають шлюбні з моменту як народилися, тобто з відворотною силою, але народ усе ж робить відміну поміж ними та шлюбними з народження; 2) щоб батько перед родичами, свідками, при попові визнав позашлюбну дитину за свою; 3) усиновлення904.

Пасинки та пасербиці живуть у новій сім'ї, їх не прирівнюють до повно рідних дітей цієї нової сім'ї, їхнім майном управляють батьки нової сім'ї, але коли вони лихі люди, майном керує опікун. У взаємини поміж пасинками й пасербицями з одному боку‚ та батьками з іншого‚ втручаються родичі пасинків та пасербиць, навіть сусіди. Родичі і сусіди говорять з вітчимом за частку дітей‚ коли вітчим не погоджується на їхні вимоги, вони можуть забрати в нього дітей, але за згодою самих дітей.

Звичай знає усиновлення. Усиновлювати можна і тоді, коли є рідні діти. Усиновити може удівець, удова, бурлаки‚ обмежень для них немає, але чоловік без жінки та навпаки -- жінка без чоловіка не можуть усиновлювати. Звичай вимагає тоді взаємної згоди їхньої. Коли усиновлюють малого, то його хрестять та записують до своєї сім'ї. Дуже давно деяку роль відігравала і громада‚ без її згоди не можна було усиновлювати. Взагалі можна сказати, що усиновлення надає усиновленому права та обов'язки рідних дітей, але де в чому правничий режим усиновлених відрізняється від правничого режиму рідних дітей. Усиновлені втрачають свої спадкові права в рідній сім'ї, але не завжди; коли з усиновленого один спадкоємець у своїй сім'ї, він не втрачає в ній своїх спадкових прав. Усиновленого можуть вигнати, або він сам також може покинути сім'ю усиновителя‚ наслідки, що випливають з такого факту, різні, у залежності від того, чому його вигнано або він сам залишив сім'ю усиновителя: якщо з його, усиновленого, провини, то усиновитель може йому зовсім нічого не давати‚ коли ж його виженуть без ніяких підстав, то усиновлений може судом позивати, нехай йому за той час, що він пропрацював, заплачено буде; якщо усиновлений залишає сім'ю усиновителеву за згодою обох, то він бере те, що йому дає усиновитель, бо усиновлений не має права вимагати будь-яку частину майна з того двору, у якому він працював.

Від дітей усиновлених звичай відрізняє дітей забраних. З одному боку це не усиновлені діти‚ усиновлені взагалі прирівнюються до рідних дітей‚ що ж до забраних, то їх виховують до повноліття. З іншого боку, доки існує угода про те, щоб прийняти забрану дитину, ця дитина -- робітник.

У забрані діти беруть чужих дітей недолітками. Беручи‚ складають письмову угоду при свідках з тими, хто піклується за цю дитину. Той, хто бере дитину, повинен виховати її та коли скінчиться чинність цієї угоди (коли дитина дістане до повноліття), не пустити її від себе «голу й босу». Що ж до дитини, то вона повинна працювати на користь того, хто її бере. Відносини її до рідної сім'ї складаються так: якщо вона одна в неї, вона не втрачає своїх спадкових прав‚ коли її нові батьки проженуть, то забрана дитина одержує в рідних батьків частку спадщини, що ж до нерідних, то вона може вимагати з них за пророблений час‚ народ сам радить у такому разі забраній дитині вимагати з нерідних батьків. Забрана дитина, йдучи до нових батьків, завжди бере з собою все те, що в неї є, або що вона заробила‚ розпоряджається цим майном вона сама, може навіть продати його, але за згодою батьків. Якщо ж забрана дитина сирота, то майном її аж до повноліття керує опікун905.

Нам залишається ще розглянути інститут приймацтва. Ця назва охоплює низку випадків, коли на підставі окремої угоди доповнюють робочу силу сім'ї або господарче управління її, що їх господарству бракує, але ця угода це не персональний найм неначе б то у формі трудового договору, неначе у формі договору підприємницької роботи‚ це своєрідна фігура звичаєвого права. За приймаків місцевий звичай визнає такі категорії осіб: 1) передовсім, чоловіка, що прийшов жити на жінчину худобу, 2) тих, кого старі приймають до себе з сім'єю, щоб вони господарювали, годували їх, одягали, поважали за батьків та поховали. Що ж до слабих, нездатних до тяжкої праці, яких приймають та утримують у себе аж до самісінької їхньої смерті, то їх звичай не зве приймаками, а годованцями; так само не мають за приймаків і ту сім'ю, що переходить до іншої, де члени сім'ї недолітки, щоб господарювати в тій саме сім'ї, аж поки недолітки не стануть повнолітніми‚ для них звичай не вживає окремої назви‚ такі випадки спостерігаються. У народі про приймаків кажуть: «у приймах був, хвоста одбув». Угоду про приймацтво складають усну при свідках, за свідків беруть родичів того, хто йде у прийми, та того, хто приймає. Громада не бере ніякої участі у складанні цих угод. Цю ж форму складання угоди вживають і тоді, коли старі приймають когось із сім'єю. А втім у цьому випадкові відома й інша форма, а саме -- духівниця; її вживають тоді, коли є спадкоємці на худобу старих, старі ж хочуть усе віддати самому приймакові906.

Приймак, що йде на жінчину худобу, складає ще одну угоду зі своєю сім'єю‚ угода ця усна‚ зміст її стосується того, що йому дають.

Розглянемо раніше взаємини, які виникають, коли приймак іде на жінчину худобу, поміж ними та жінчиною сім'єю. Він повинен внести з свого боку будь-яке майно. Це майно зветься його «приданим». Він залишається за власника його. Він не повинен використовувати його для жіночого або тестевого господарства‚ воно цьому господарству чуже, й тому використати його для такого господарства можна тільки за згодою власника його, тобто приймака.

Приймак має право жити в жінчиній сім'ї‚ скільки він має жити в цій сім'ї, того звичай не встановлює. Але приймак повинен поважати тестя‚ за зневагу до собе тесть може вигнати приймака‚ тоді приймак вимагає з нього за відпрацьований час.

Звичайно порядкує спільним господарством приймак, проте були випадки, коли приймак із своєю жінкою веде господарство окремо від батьків, але живе разом з жінчиними батьками. Складати угоду про те, хто саме керуватиме господарством, не повелося. Коли бачать, що з приймака людина тямуща й корисна для господарства, то господарством розпоряджається приймак.

За життя жінки та тестя приймак не має ніякого права на їхнє майно. Коли жінка помре раніше від тестя, а приймак залишиться удівцем із дітьми, то жінчине майно йде дітям: коли дітей немає, то він теж не має ніякого права на жінчине та на тестеве майно, але він може жити з батьками померлої жінки, навіть одружитися вдруге, але жити він може тільки за згодою батьків першої жінки‚ якщо він догодує до смерті старих, то може одержати частину худоби‚ коли ж у них зовсім немає спадкоємців, то може одержати й усю їхню худобу.

Коли сім'я розділяється, то приймак не має права на це майно‚ право має тільки його жінка907.

Трапляється так, що приймак не може довести, що його було узято в приймаки, але він працював у жінчиному або тестевому господарстві‚ тоді він має право на платню за те, що він працював як робітник.

Коли виникають якісь непорозуміння щодо прав приймакових, то здебільшого звертаються до громади‚ коли ж і це не впливає на батьків, тоді удаються до суду908.

Вище зазначено, що старі часом приймають до себе кого-небудь із сім'єю. Старі можуть вигнати такого приймака за зневагу до себе‚ тоді приймак має право вимагати, нехай йому заплатять за відпрацьований час. Приймак повинен догодувати старих до смерті та поховати їх. Після їхньої смерті майно завжди залишається приймакові.

Сім'я це спілка владна. Влада в сім'ї належить найбільше батькові. Так дивиться громада. Але спостерігались випадки, коли влада в сім'ї не належить батькові й за його життя.

Це буває тоді, коли батько п'яниця, або ж він перебуває у безвісній відсутності. Влада переходить тоді не до матері, а до старшого сина‚ коли батько п'яниця і він не має дорослих дітей, то влада залишається в нього. Після батькової смерті влада переходить до старшого сина. Якщо батько старий, то господарює його старший син‚ коли його немає, то зять. Діти підпадають під його владу геть аж до того часу, коли вони заснують самостійне господарство. Але є приклади й іншого -- і вони трапляються частенько -- коли син живе нарізно, а проте перебуває під батьковою владою.

Щодо змісту цієї влади, то діти найперше повинні шанувати батьків та коритися їм. Якщо цих умов не дотримано, то батьки мають право не давати такій дитині того, що вони дають іншим дітям. Вони можуть виправляти дітей, та навіть бити їх. Сваритися дітям з батьками аж ніяк не можна було. Так саме і щодо скарг на батьків. Батько -- це господар своїй дитині‚ коли діти живуть із батьками, то ніхто не має права втручатися в їхнє життя‚ звичай не зобов'язував батька дбати про освіту та виховання дітей. Батьки можуть складати угоди від імені дітей, та навіть продавати власне майно дітей, віддавати дітей у будь-яку науку на термін тощо; ніхто не може втручатися в ці справи, навіть родичі.

Щодо майнового становища дітей та впливу родинної влади на нього, треба зазначити, що звичай не дозволяв дітям, які разом з батьками перебувають, мати окреме майно за винятком хіба що незначних подарунків, того, що дівчата зароблять продажем горіхів, натчуть напрядуть, тощо, що може бути їх власністю; а втім бували випадки й протилежного: що заробить, мусить віддати батькові. Власним майном дітей (хтось подарував синові коня) управляє батько‚ він може порядкувати ним аж до того часу, коли син одружиться або дійде повноліття. Прибутки від такого майна йдуть на користь спільного господарства. Коли батько помер, а мати вийшла заміж удруге, то вона може порядкувати цим майном так само та до того ж терміну, що й батько. Вітчим може порядкувати й користуватися з майна пасинків та пасербиць, але він повинен за це утримувати їх. Батьки відповідають за ту шкоду, що її їхні діти роблять іншим людям. Батьки повинні сплатити борг дитини, що перебуває під їхньою владою, і тоді, коли дитина витратила на себе, що позичала909.

Розглянемо матеріали щодо аліментів, щодо права утримання. Утримувати повинні або батьки дітей, або діти батьків. Звичай не зобов'язує свекра та свекруху давати утримання невістці ані тоді, коди вона живе разом із ними, ані тоді, коли чоловік вигнав її без ніякої вини з її боку. Розглянемо перший випадок: батьки утримують дітей. Коли батьки живуть разом, то й утримувати повинні обоє разом, алі найбільше батько‚ коли ж батьки живуть нарізно, і діти живуть при матері, утримувати дітей повинен батько; коли ж діти живуть при ньому, то матір можна звільнити від обов'язку давати утримання, коли батьки старі й непрацездатні. Дочок утримують, аж доки вони повиходять заміж, синів -- доки їх виділено. Той, хто дає утримання, повинен зодягати, взувати, годувати, вчити, давати приміщення тощо. Дають гроші і утримують натурою‚ ніяких обмежень щодо цього немає. Капіталізувати аліменти не можна. Розглянемо інший випадок: діти дають утримання батькам. Діти повинні утримувати своїх батьків, коли вони старі, непрацездатні або віддалені від господарювання. Найперше повинен давати утримання найменший син, що, як діляться, одержує батькове гніздо; коли сина немає, то дочка; якщо прийняли когось у прийми, то і приймак. Діти повинні давати утримання незалежно від того, що від батьків будь-яке майно одержано. Щодо тих дітей, які вийшли з господарства на заробітки, то той, хто вийшов на заробітки, повинен давати утримання тільки тоді, коли він один, коли ж є інші сини‚ то утримувати батьків мають вони. Діти повинні давати батькам усе потрібне так, щоб вистачило на прожиток; менший син повинен прийняти батьків до себе жити. Ніякого певного терміну видач звичай не знає. Хто не виконує своєї повинності утримувати батьків, того народ осуджує. В одному випадкові дітей звільняють від повинності утримувати батьків: а саме, коли батьки не хочуть жити ні з яким сином разом.

Тепер з'ясуємо, які інститути та окремі норми не могли повстати під впливом офіційного права т, X, ч. 1.

До таких інститутів та норм належать: ті, що не мають найвищого віку, до якого можна одружуватися (див. арт. 4 і 37, п. 4, т. X, ч. 1), відсутність свояцтва, як перешкоди до шлюбу (див. арт. 23 т. X, ч. І, Указ Св. Син. 7 травня 1903, 12 5, 20 червня 1904 № 13; 25 арт. 1841 р., 28 березня 1859), ті, що хрещені батьки (кум та кума) не можуть одружуватись (див. Синодську практику ІІ Т. К. Вормса-Ельяшевича, І, стор. 125--126), альтернативне примушення з боку громади до шлюбу (див. арт. 12, т. X, ч. 1); до цього ж треба додати і те, що батькова згода на шлюб має більшу вагу ніж материна, якщо погодитися з тими авторами давнього російського цивільного права (Мейер, Рус. Гражд. пр., изд. З, 680), які вимагали за арт. 6, т. X, ч. І, спільної згоди батьків; те910, що згоду батьків мають за акт поваги, але не за умову до одруження (див. вище; пор. арт. 6, т. X, ч. 1); 6 тижневий термін для шлюбу вдруге, або втретє, коли попередній чоловік або жінка померли; те, що встановлюється не певний термін, і як він мине, можна одружуватися знов, коли чоловік або жінка перебуває в безвісній відсутності; становище нового шлюбу, коли повернеться той, хто був відсутній; неможливість заперечувати шлюб, коли згоду на нього дано було під загрозою; передшлюбна угода та всі її наслідки; безчестя та злочинство як причини до розлуки (див. т. X, ч. І, арт. 45), відсутність цілковитої роздільності майна подружжя (т. X, ч. І, арт. 109); деякі випадки щодо долі посагу (див. вище та порівн. арт. 110 та НІ т. X, ч. 1; 118, т. X, ч. 1); те, що заперечують законність походження дитини (форма та умови) (арт. №, т. X, ч. 1); безумовне надання позашлюбній дитині материного прізвища (див. арт. 1323 т. X, ч. 1); те, що позашлюбних дітей утримує мати (див. раніше, пор. арт. 132 т. X, ч. 1); визнання позашлюбної дитини; контроль з боку родичів та сусідів, становище пасинків та пасербиць у новій сім'ї; форма усиновлення (обіжник М. В. С. 21, XII, 1902 № 27); усиновлення, коли є різні діти (дів. арт. 145, т. X, ч. 1); юридичне становище усиновленого; інститут забраних дітей; інститут приймацтва; перехід сімейної влади до старшого сина за життя та після смерті батькової; термін, коли кінчається ця влада над дітьми (див. арт. 172, 178, т. X, ч. 1); те, що немає цілковитої роздільності майна дітей та батьків (арт. 192, т. X, ч. 1); гурт осіб, що утримує батьків911.

Як бачимо, до цієї категорії належить низка інститутів та норм великого соціальноекономічного значення в селянському житті (прим., приймацтво, забрані діти, засади до розлуки, майнове становище подружжя тощо), що не могли повстати під впливом т. X, ч. І, -- права офіційного; це своєрідні (для усього правопорядку -- офіційного й неофіційного, за часів чинності т. X, ч. І, ред. 1914 долі) звичаєво-правні інститути та норми.

Другу категорію правил становлять ті правила т. X, ч. І та звичаєвого права, що їхній зміст тотожний. До неї належать шлюбне повноліття (арт. З, т. X. ч. ї), дозвіл батьків (див. раніш, арт. 6, т. X, ч. 1), правило, що не можна укладати новий шлюб, доки існує дійсний попередній (арт. 20, т. X, ч. 1), обмеження кількості шлюбів, що їх можна брати (арт. 21, т. X, ч. 1) однокровність, як перешкода до шлюбу (арт. 23 т. X, ч. 1), вінчання (арт. ЗІ, т. X, ч. 1)‚ принцип вини при розлуці (арт. 45, т. X, ч. 1), вимога, щоб жінка, яка самовільно залишила чоловіка, повернулася до нього (II. Т. К. І т. 257); аліменти подружжя (арт. 106, т. X, ч. 1), інститут посагу (арт. 110, III, 118 т. X, ч. Т); раter est guem nuptiае (арт. 149, т. X, ч. 1) право вимагати «домашніх виправних мір» (див. арт. 165, т. X, ч. 1); заборона скаржитись (арт. 168 т. X, ч. 1), аліментаційна повинність батьків та дітей (арт. 172, т. X, ч. 1), але ж не цілковитий зміст її; слухняність дітей (арт. 177 т. X, ч. 1), факт, що батьки порядкують власним майном дітей (арт. 180, т. X, ч. 1)912.

Вже з самого цього переліку видно, що не всі норми цієї категорії постали в звичаєвому праві під впливом офіційного права; приміром, арт. 111 т. X, ч. 1. узято з Литовського Статуту, отже можна припустити, що паралелізм змісту цих норм має однакове походження, а саме Литовський Статут, коли не вважати, що і у Литовський Статут цю норму узято з українського звичаєвого права913.

Третю категорію норм, що ми їх маємо як наслідок порівняння т. X, ч. І до звичаєвого права, становлять правила, зміст яких не дозволяє, щоб їх уживали кола людності, які вживали норми звичаєвого права. Приміром, до цієї категорії належить арт. 19, що регулює обмеження шлюбів ув'язнених.

Наведені матеріали свідчать про необхідність розуміти сьогочасність звичаю, тобто як часове, а не гентивне. Справді, немає жодної звичаєво-правної норми, що постала була б останніми роками. Зміни, що їх було зазначено, не набули чинності звичаю. Вони перебувають у стадії дій соціальних, а не правничих (див. вище -- про обов'язок батьків виховувати дітей -- про виховання дітей); або коли набувають правничої чинності, то це чинність офіційного права, а не звичаєвого, що змістом своїм іноді суперечить праву офіційному (див. про долю ехсерtiоnіs рlurium соnсиbеntіum, шлюб учетверте, обов'язок батька утримувати позашлюбну дитину, вінчання)914.

Спадкове право -- це одна з тих царин, де право звичаєве здобуде можливість якнайширше розвинутись: як відомо, загальний закон у царині селянського успадкування чинності не мав.

Переважно спадкове право, спадкувати після батька, належить тим прямим нащадкам спадкодавцевим, які складають з ним один двір і ведуть одне спільне господарство.

За таких осіб уважають синів, які ще не відділилися від батька, живуть разом із ним і не склали свого власного господарства, а також і незаміжніх дочок спадкодавцевих.

Оці особи і успадкують після батька рівними частками його майно як рухоме, так і нерухоме -- майно його, що він дістав у спадок, або набув за свого життя. При цьому онуки спадкодавцеві -- діти тих синів, які ще не відділилися, одержують частку, яку був би здобув їхній батько, як би він дожив до часу‚ коли спадщина відкрилася.

Отут підкреслюється: сини, які не відділилися, і дочки незаміжні спадкують рівними частками. Це становище здійснюється дуже точно і послідовно. Отакого порядку успадкування додержують тільки щодо незаміжніх дочок і тільки доки вони повиходять заміж, тобто аж доти, поки дочки залишаються на батьківщині (у батьківському господарстві) разом із братами915.

Коли ж сестра, що живе при братові, одружується, то для неї виділяють одну четверту частину, а 3/4 лишається в господарстві на користь брата. Зате ж на брата покладається обов'язок приготувати посаг, потрібний одяг тощо (це спостерігалося в цілій низці випадків успадкування за звичаєм в Україні.).

Таким чином, ми бачимо, що дочки, які виходять з батьківщини і утворюють нове господарство, позбавляються в кількості їхніх спадкових прав: їхні початкові, рівні з братами, частки зменшуються до половини початкової їх кількості. Ось у цьому і полягає типова риса успадкування за звичаєм прямих спадкоємців, яких не відділено916.

Як же успадковують ті сини, котрих відділено, та заміжні дочки? Вони вже вийшли з батькового господарства, відділились, утворили своє власне окреме господарство, або увійшли в чуже господарство (тестеве, свекорове). Ось ці особи жодних спадкових прав не мають, коли в них є діти, що ще не відділені. Ті, що їх відділено (прямі) не можуть конкурувати з невідділеними (прямими). Коли ж невідділених синів і незаміжніх дочок не залишилось, то заміжні дочки та відділені сини успадкують разом, або одержують спадщину частками не рівними: всі дочки разом одержують четвертину усього майна, усе, що поза цим, залишається синам. І тільки тоді, коли синів немає, дочки одержують однаково рівні частки.

3. Так спадкують після батька. Але ми були згадали, що звичай розрізняє успадкування після батька й успадкування після матері. Різниця ця полягає в тому, що геть усі діти, нехай як різниться їхнє родинне становище, тобто сини відділені та невідділені, дочки заміжні та незаміжні, -- успадкують рівними частками. Не робиться різниці також і щодо майна, яке успадковується: рухоме та нерухоме майно -- майно, що спадкодавець дістав як спадок, чи набув за свого життя -- однаково підлягає одному порядкові.

Звичай не має підстави розрізняти успадкування цих осіб після матері. Чому ж ця різниця утворилася у порівнянні з успадкуванням після батька? Відповідь на це ми дамо згодом у звязку з іншими питаннями.

Позашлюбні діти одержують спадщину тільки після матері і з усякого майна. Діти зведені одержують спадщину тільки з майна своїх батьків. Таким чином, звичай бере за основу і зазначає покровність, як засаду для успадковування.

Діти усиновлені користуються всіма правами рідних дітей -- Аdoptiо imitatur naturam. Різниці в успадковуванні немає ніякої. Чимало випадків такого успадковування спостерігалося в багатьох селах України, за цих часів917.

Різниця в успадковуванні виявляється ще в залежності від самого майна, а саме в грошових капіталах, що залишили батьки: всі діти одержують рівні частки. Це треба особливо підкреслити і відзначити. Гроші, порівняно досить рідкий майновий об'єкт у селянському господарстві, передаються у спадщину на інших засадах. Звичай встановлює для успадковування грошових капіталів іншу засаду, як для головного господарчого фонду -- землі. За звичаєм, гроші ділять на рівні частини, залежно від кількості спадкоємців.

Переходимо до розгляду категорій успадкування нащадків у лінії побічній. Тут треба встановити такі три категорії: 1) між братами та сестрами; 2) між сестрами заміжніми та незаміжніми; 3) успадкування після братів та після сестер.

1. Коли у спадкодавця немає ані дітей, ані нащадків, а також нащадків їхніх дітей, тоді право успадковувати переходить до різних братів та сестер та їхніх нащадків. У цих випадках надто розрізняються права тих, хто успадковує -- чоловіків та жінок, сестер та братів. А втім це питання доведеться ще розглядати тоді, як ми говоритимемо за ту різницю в успадкуванні, що встановлюється поміж заміжніми та незаміжніми сестрами.

Незаміжня сестра при братах незалежно від того, чи їх відділено, чи не відділено, одержує половину з того, що одержує її брат. І знов повторюється те саме, що зазначалося вже раніше -- тільки доки вона виходить заміж. Коли ж вона виходить заміж, то її частка зменшується до 1/4, якщо є один брат.

Коли незаміжніх сестер та братів є кілька, спадкові частки залишаються рівні. Але ж коли якась із сестер одружується, її частка регулярно зменшується аж до половини того, що належало було їй, поки вона не виходила заміж. У побічній лінії, нагадаймо це зараз таки, повторюється правило, що діти одержують частку, яка була б належала їхнім батькам.

Заміжні сестри при братах, коли лишилася спадщина після братів, в успадкуванні не беруть участі: їх цілком усувають від спадщини. А коли братів немає і успадковують самі сестри, нехай і незаміжні, то з ними конкурують досить успішно і сестри заміжні. Всі сестри, як заміжні, так і незаміжні, одержують тоді спадщину після брата рівними частками918.

Як же успадковують після сестри? Після сестри спадщину, що вона залишила, хоч би в чому та спадщина полягала, успадковують усі брати та сестри рівними частками, нехай як різниться їхнє сімейне становище: заміжні та незаміжні, відділені та невідділені, -- успадковують однаково‚ вони мають однакове на це право.

Тепер треба спинитись на успадкуванні подружжя. Із зазначеними категоріями спадкоємців конкурує той з подружжя, що залишився живий. Але отут треба підкреслити, щоб потім вже не повертатися до цього, що вдівець зовсім не успадковує. Що ж до вдови, то в неї становище неоднакове: воно залежить від того: а) чи вона бездітна, чи разом із нею залишаються і діти; б) чи має вона своє власне майно, чи такого власного майна не має.

а) Бездітна вдова одержує все майно свого чоловіка у споконвічне володіння та користування -- «узуфрукт», або доки вона одружиться вдруге. Що ж до власності, то майно її чоловіка як власність одержують інші його нащадки.

Вдова, що має дітей, одержує майно чоловіка, доки одружиться чи то аж до своєї смерті -- узуфрукт у частині, рівній з частками її синів.

б) Але всі ці умови виконується тільки тоді, коли її вдовине майно не перевищує вартістю та прибутковістю, а також господарчою його вагою часток її синів.

Коли майно вдови-матері буде однакове з часткою кожного з її синів, або ж перевищуватиме їх, то вдова не успадковує після чоловіка нічого. А втім звичай дає вдові ще одну спромогу: вона може відмовитися від узуфрукта і одержати так зване «відсипне», тобто відповідну кількість хліба -- не меншу за тієї кількості, яка необхідна їй, щоб прогодуватись, і певну торбу грошей. Ось ці щорічні видачі зі спадщини покладаються на обов'язок спадкоємців, що одержали для себе спадкове майно. Розмір цього відсипного визначається відповідно до розмірів господарства, -- його встановлює суд на підставі справедливих міркувань919.

А де ж як успадковує бездітна вдова чоловіка, якого не відділено? Її чоловік свого власного майна не мав. А за життя свекорового вона не має права вимагати, нехай би їй виділили ту частку, що її, як спадщину, був би одержав її чоловік.

Свекор повинен тільки утримувати вдову-невістку, доки вона одружиться вдруге, або ж помре. Сама вдова синова перебуває в становищі звичайного члена сім'ї: вона працює, користується з усіх доступних для інших членів сім'ї вигод, і на рівних із ними засадах. Аж ось помирає свекор, сім'я розпадається. Що залишається тоді для вдови-невістки? Вона одержує узуфрукт з тієї частки, яка належала, як власність, її чоловікові-небіжчикові. Мало не таке саме становище вдови-невістки і тоді, коли вона має дітей. Щоправда, вона не має спадкових прав, за спадкоємців стають її діти. Вона ж має право, як мати, одержувати узуфрукт на ту частку, що належить її дітям, як їхнє власне майно.

До цього ще додати треба, що приймаки‚ за звичай‚ ні з яких спадкових прав не користуються. Це робітники в господарстві: їм належить тільки те, що вони заробили, що вони могли заробити за той час, що прожили в тестевому господарстві (наші твердження стосуються тільки приймаків-зятів). Таким чином, права приймакові це не що інше, як обов'язкове обтяження спадщини та й годі. Ось таке становище приймакове тоді, коли з ним не було укладено угоди про успадковування. Оцю останню (угоду за спадщину) спостерігали-таки часто, і треба відзначити, що вона надто поширена.

Що ж до становища батьків, як спадкоємців, то треба сказати, що їм повертається те, що вони віддали дітям «як дар». Становище відоме колишньому законові (пер. Усе зб. Зак. Цив. ст. 1141)920. Успадковують же вони рівними частками тільки тоді, коли немає нащадків ні в прямій лінії, ні в побічній, і в цих нащадків також немає нащадків, або можна зазначити, що вони так що й ніде не успадковують.

Яку ж засаду спостерігають в звичаєво-спадкових нормах? Як відомо, в науці звичаєвого права висунуто багато гіпотез. Так, Пахман зазначає, як засаду, сімейні зв'язки. Інші дослідники (Єфименко, Оршанський, Тютрюмов, Качуровський) гадають, що трудовий принцип правити за момент, який треба вважати за основну засідку. Але ж ці теорії неспроможні охопити геть усі випадки. І ось саме в нашому розгляді мі повинні констатувати, що в звичаєвому праві червоною ниткою проходить різниця між спадковими правами жінок та чоловіків, між успадкуванням після жінок і після чоловіків. Жінкам -- дочкам та сестрам звичай призначав інше, ніж чоловікам. Після жінок успадковування переводиться, порівнюючи з успадкуванням після чоловіків, за іншими правилами. Хіба ж жінки працюють менше або гірше за чоловіків? Коли б стати на трудовий принцип, то треба було сподіватися, що їх буде зрівняно у правах успадкування. Тим часом те, що ми дослідили, не є оригінальне для нашого звичаєвого права. Різноманітне становище дочок та синів щодо успадкування зафіксувало і право німецьке та французьке. Очевидно, причина тут інша. Ми гадаємо, що вона полягає в тому значенні, яке надавалося або надається господарству та дворові.

Коли у господарстві головує чоловік, коли він провадить цілком самостійне господарство, то жінка завжди входить у господарство ніби іншої особи, тобто чоловікове або свекрове. І тому основне значення, щоб утворити нове господарство чи-то продовжувати старе, має майновий фонд, який належить самим чоловікам. Жінки за таких умов завжди володіють другорядним з господарського погляду майном921.

Тим то на сім'ю, тобто кровну засаду -- рrotesium sаnguіnіs -- не має цілком самостійного впливу трудовий принцип‚ як такий, він не являє принципової підвалини для успадкування за звичаєм. Тут важить господарча цінність майнових комплексів і належність до двору, до тієї одиниці, що провадить господарство. Отож вона й набуває значення провідної керівної засади.

Безперечно, безсторонні умови господарювання, що дедалі змінюються, позбавляють такий порядок його раціональної підвалини. А тоді звичай, що перестарів та пережив причини, які викликали були його до життя, повинен буде поступитися новому звичаєві, або ще краще новому законові. Той бо повніше задовольнить нові життєві вимоги та те оточення, що їх було склало922.

Висновки

В результаті роботи над дисертацією автор прийшов до наступних висновків:

1. З виникненням майнової нерівності, тобто вже на вищому ступені варварства, поряд з рабською працею спорадично з'являється і наймана праця й одночасно як необхідний його супутник -- професійна проституція вільних жінок поряд із примусом рабинь віддаватися чоловікам. Таким чином, спадщина, заповідана груповим шлюбом цивілізації, двоїста, як двоїсте, двулике, внутрішньо роздвоєне, суперечливе й усе, що породжене цивілізацією: з одного боку -- моногамія, а з іншого боку -- гетеризм разом з його самою крайньою формою -- проституцією. Але разом з тим розвивається друге протиріччя усередині самої моногамії. Поруч з чоловіком, що скрашує своє існування гетеризмом, стоїть покинута дружина. Разом з одношлюбністю з'являються два незмінних, раніше невідомих характерних суспільних типи: постійний коханець дружини і чоловік-рогоносець. Поруч з одношлюбністю і гетеризмом непереборним суспільним явищем зробилося і перелюбство, заборонене, строго карне, але невикорінне. Вірогідність походження дітей від законного батька продовжувало, як і раніше, ґрунтуватися якнайбільше на моральному переконанні, і, щоб вирішити нерозв'язне протиріччя Кодекс Наполеона ввів статтю 312: «батьком дитини, зачатої під час шлюбу, є чоловік». Образно кажучи -- хто останній той і батько.

Свобода розлучення збільшує (у надзвичайно здоровій формі) число шлюбів, вона, як це на перший погляд не парадоксально, зміцнює й оздоровлює шлюбні відносини і сприяє їх збереженню, вона зменшує кількість перелюбств і позашлюбних дітей, вона в дуже найвищим ступенем олюднює відносини між подружжям. Право на розлучення -- ще не запрошення розлучатися.

3. Жінка не виходила заміж, а її видавали заміж. Цю життєву формулу юристи висловили так: жінка була правоздатна до шлюбу, але не дієздатна до його встановлення. Годі й говорити, що жінка, позбавлена цієї дієздатності, не могла визначати своїх прав і обов'язків стосовно чоловіка. Ці права й обов'язки визначалися не її волею; сукупність їх склала потім шлюбне право заміжньої жінки, що утворилося мимо її волі. Заміжня жінка не творила для себе сама об'єктивного права. Дивна, на перший погляд, відсутність у жінки права укладати шлюб і брати участь у створенні норм, що визначають її правове становище в сім'ї, пояснюється дуже просто. Найдавніший уклад життя покоївся на пануванні фізичної сили. Ця сила давала права людині. Сильній же людині не було потреби обтяжувати себе вирощуванням жінки. Зброєю він добуде собі дружину, коли буде в тому потреба (викрадення). Добути собі дружину він може й іншими засобами, як наприклад шляхом купівлі. Очевидно, той чи інший спосіб здобування жінки виключає для неї всяку можливість вступати в угоду з чоловіком, визначати особисто свої права й обов'язки стосовно нього, як чоловіка.

4. Обидва способи здобування жінки: викрадення і купівля розрізняються між собою в тому відношенні, що при викраденні немає угоди, як підстави шлюбу, будь із ким; при купівлі дружини угода складає вже сутність шлюбної угоди, але угода ця відбувається між чоловіком і родичами жінки. Таким чином, при викраденні правове становище заміжньої жінки винятково визначається волею чоловіка‚ саме визнання викраденої жінки дружиною залежить від викрадача. При купівлі жінки відкривається можливість для її продавця укладати угоду за відомих умов, як гарантією особистості жінки. Дотримання цих умов обов'язкове для покупця жінки.

5. Ідеї невільного і вільного шлюбу, як вираження протилежних матеріальних інтересів рідних сімей чоловіка і дружини, відіграють першорядну роль в організації особистого і майнового становища заміжньої жінки.

6. Договір був у стародавньому праві могутнім правовим фактором у справі поліпшення особистого і майнового становища заміжньої жінки.

7. В Індії, як у Китаї, діти всіх дружин вважаються повноправними і законними, тому що Схід, взагалі, не знає властивого Заходу своєрідного інституту незаконно народжених, інституту, що звалює всі негоди на третього безневинного (тобто незаконно народженого). Але тим часом, як у Китаї за байдужості державної єдності син може досягти вищих почесних посад тільки своїми знаннями і своїми власними заслугами -- в Індії син уже народженням своїм пов'язаний з кастовою відособленістю. Отже в Індії важелем усього політичного життя служило народження‚ тільки на ньому тримається розходження каст.

8. За Руською Правдою‚ за звичаєвим правом України і законами Хаммурапі вдова не може бути змушена, проти свого бажання, залишити дім свого чоловіка. Те саме правило ми знаходимо й у Талмуді‚ таке положення характеризує поліпшення правового становища заміжньої жінки.

9. У давньоєгипетському праві маємо не одну визначену систему майнових відносин подружжя, а кілька систем: 1) систему поглинання майна дружини майном чоловіка; 2) систему роздільності, прикриту в деякій частині майном дружини «боргом чоловіка дружині»; 3) систему повної і явно вираженої роздільності (пробний шлюб) і 4) систему деякої спільності. Звідси, у єгипетському праві так само, як і в руському і за звичаєвим правом України, ми зустрічаємося з розвитком майнових відносин подружжя, а не з яким-небудь одним майновим відношенням.

10. У цивільному праві з питань про особисті і майнові права заміжньої жінки, французьке революційне законодавство привертає до себе особливу увагу. Тільки в історії французького законодавства ми зустрічаємося з рішучою спробою перебудувати докорінно сучасне правове становище заміжньої жінки.

11. Закріплене в російському праві законом підлегле становище заміжньої жінки послабляється на початку ХХ століття: 1) наданням суду права регулювати сімейне життя подружжя і 2) слабко вираженим прагненням юриспруденції і практики надати самим дружинам право визначати за договором свої особисті відносини.

12. Юридичні інститути чоловічої і батьківської влади, а рівно опіки над жінкою, далекі російському та українському праву.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23


© 2010 Современные рефераты