Правове становище заміжньої жінки від стародавнього до новітнього часу

Якими є ознаки сім'ї? Яку роль сім'я відіграє у суспільстві? Ці питання намагалися вирішити мислителі всіх епох, починаючи із самої давнини. Сім'ю, її походження і сутність вивчають багато наук: соціологія, політична соціологія, психологія, педагогіка, демографія, право, етика, політологія, історія та ін. У літературі можна знайти різні визначення сім'ї. Але будь-яке визначення сім'ї, з погляду будь-якої окремої науки, буде неповним. Не претендуючи на абсолютну точність і вичерпну достатність, скажемо, що сім'я -- це соціальне об'єднання, члени якого пов'язані спільністю побуту, взаємною моральною відповідальністю і взаємодопомогою. По суті сім'я становить систему відносин між чоловіком і дружиною, батьками і дітьми, засновану на шлюбі чи кровному спорідненні‚ і яка має історично визначену організацію. Її основні ознаки: а) шлюбні або кровно родинні зв'язки між усіма її членами; б) спільне проживання в одному приміщенні, в) загальний сімейний бюджет132.

Очевидно‚ це занадто сучасна мірка‚ з якою не можна йти до чужого монастиря, але для того, щоб мати хоч якісь орієнтири‚ будемо мати ці слова на увазі.

Грецький світ з його прекрасно ідеальним розумінням життя богів і людей, із властивою йому жвавістю і грацією, з його багатими політичними установами і дивовижними скарбами мистецтва, загинув безповоротно.

Римське суспільство з його невтомною доблестю, суворою величчю і переможним пануванням, перетворився на руїни; і після нього вже більше не виникала універсальна монархія, яка, як Рим, мала би право на таку назву і подавання.

Один лише світ східний продовжував існувати у своєму первісному вигляді, опирався плину століть і зберігся в незмінному своєму стані релігійного, політичного і шлюбного життя до нинішніх днів. У цьому стані застою Схід знав і знає тільки те, що тільки один, а не декілька чи навіть багато -- повинен бути вільним. Вищий принцип всесвітньої історії, -- свобода, що розвивається, таким чином, зупинилася тут на своїй нижчій стадії, тобто на свободі одного. Цим, разом з тим, пояснюються соціальні відносини між мешканцями сходу: рабство й абсолютне підпорядкування: то жінки чоловікові, то, навпаки, чоловіка жінці, бо цей один вільний індивід може також бути і жінкою; у такий спосіб відбувалися поліандрія і безправ'я чоловіка.

Так писав про Схід у 1885 році вчений Йосип Унгер133. Що це є найнижча і ганебна форма шлюбу, якщо взагалі тут може йтися про шлюб, визнано було мислячими людьми всіх часів; так, чоловік, сама організація якого призначає його до діяльності і творчості, робиться тут сліпим знаряддям у руках жінки, що заправляє і панує над усіма відносинами суспільного і сімейного життя за власною сваволею.

Ця форма полігамії і виняткове панування жінки, що випливає з неї, набуло переваги у деяких народностей Сходу. Уже стародавні часто розповідають про плем'я Амазонок, що, складаючись винятково з жінок, входило в зносини з чоловіками сусідніх народів лише з метою розмноження і з числа народжених у такий спосіб дітей залишало тільки дівчаток, а хлопчиків відсилало до їх батьків. Може бути, розповідь про те плем'я, три покоління якого були в Африці й Азії розбиті і знищені Геркулесом, належить більше до царини байки, але наявним є той факт, що і до нині існують приклади таких держав жінок.

Так‚ за одностайними розповідями багатьох мандрівників на Малабарському березі, особливо між Найорами, панує поліандрія і гінекократія (панування жінки)134. У них існує правило, що тільки одні королеви можуть сидіти на престолі і що тільки дочки їхні можуть успадковувати престол, тим часом як сини повинні обмежуватися положенням простих підданих. Так само одні дочки мають право на спадщину померлих приватних осіб135. Вони вибирають собі за своїм бажанням чоловіків для виробництва дітей і, як наприклад, у королівстві Аттінге, складають із самих найчудовіших і квітучих юнаків гареми136. Однаковий з цим порядок колись панував на Ладронських і Маріанських островах, на яких жінки поводилися зі своїми чоловіками, як із простими рабами, із самою жорстокою суворістю. Взагалі, у східній Азії на противагу західній переважає многомужество137. Так‚ наприклад, у Тібеті старший брат вибирає дружину для всіх членів родини чоловічої статі. Точно так у Канді на Цейлоні в кожнім сімействі існує тільки одна дружина, і діти належать усім.

Страх перед подібним гидким поводженням і перед постійним рабством утримує більшу частину чоловіків від одруження; вони воліють купити собі на спільний рахунок дівчину, передавати її для взаємного користування і мати над нею права пана і власника; і в такий спосіб поліандрія в багатьох народів, переходила в полігінію, тому що там виникали матримоніальні гуртки, у яких усі чоловіки були хазяями всіх жінок.

Там‚ де‚ таким чином‚ єдино вільним є чоловік, там жінка йому абсолютно підлегла і цілком ним подавлена‚ її життя і смерть у його руках -- він велить, вона безмовно підкоряється, він не працює, вона творить і трудиться‚ і навіть такі найсуворіші заняття, як‚ наприклад‚ польові, виконуються жінками. Ця форма полігамії,-- сама звичайна у східних народів. Жінка, яка тут є ніщо інше, як річ, купується, і між тим як у більш развинутій Індії вважається ганьбою, коли батько хоче отримати зі шлюбу своєї дочки безпосередню вигоду, у неісторичних народів, батьки дивляться на своїх дочок, як на засіб збільшити своє майно. Корови, бики, вівці, свині, горілка, служать платою за жінок. Тому у таких народів дочки, як предмет купівлі, не одержують ніякого приданого, за допомогою якого вони могли б стати повноправними і особистостями, що володіють. Навпаки, наречений повинен здобути собі прихильність батька й у такий спосіб індієць у Гвіані, татарин у Мінгрелії і негр в Африці подають батькові всяку послугу для того, щоб замість цього одержати собі дружину в безумовне і необмежене користування. Що при таких відносинах не може бути і мови про гідне людське поводження з жінкою, зрозуміло само по собі. Так‚ наприклад, чоловіки переривають з жінками під час вагітності всякі зносини, виганяють їх з наметів й у той момент, коли страждаючі жінки найбільше мають потребу в ніжному догляді, чоловіки поводяться з ними із самою нелюдською суворістю138. Навіть у тих народів, що вимагають зовнішньої ознаки невинності у своїх наречених, як‚ наприклад‚ євреї, жінка, що виявилася незайманою, все одно не користується більш гуманним поводженням, тому що така вимога, продукт марнославства і хтивості, позбавлена усякого вищого морального мотиву‚ і чоловік після тільки що укладеного шлюбу знову-таки поводиться з дружиною з презирством і байдужістю.

Інші народи не звертають уваги на непорочність своїх наречених, а навпаки, як деякі негритянські племена, вважають навіть достоїнством жінки, якщо вона знаходилася раніше в інтимних стосунках з багатьма чоловіками. Такі народи, за звичай, позичають один одному своїх дружин і вважають боргом гостинності пропонувати прибулому подорожанину своїх дружин, навіть дочок, для вільного користування.

Перелюбство жінок у східних народів карається різним чином, і між тим як американський індієць з Півночі без усякого наслідку починає бити свою дружину чи відкушує їй носа, щоб зробити її назавжди виродком і спотворити, у Мінгрелії, навпаки, ображений чоловік мириться зі звабником за пеню в дві або три свині, що потім і з'їдаються на спільній веселій гулянці.

Про зраду чоловіків тут, як всюди, де панує полігамія, не може бути і мови, тому що чоловік вільний і вільний у задоволенні всякої примхи і всякого потягу. Таким чином, на Сході всюди, як у домашньому‚ так і в суспільному житті, вільна лише одна сторона, будь це чоловік чи жінка.

Вивчення історії сім'ї починається з 1861 р., коли вийшла у світ робота Бахофена «Материнське право»139. Автор висунув у цій роботі наступні положення: 1) у людей спочатку існували нічим не обмежені статеві відносини, які він позначає невдалим виразом «гетеризм»; 2) такі відносини виключають усяку можливість достовірно установити батька, і тому походження можна було визначати лише по жіночій лінії -- відповідно до материнського права, як спочатку це і було у всіх народів стародавності; 3) унаслідок цього жінки як матері, як єдині достовірно відомі батьки молодого покоління користалися високим ступенем поваги і пошани, що доходила, на думку Бахофена, до повного панування жінок (гінекократії); 4) перехід до одношлюбності, за якого жінка належала винятково одному чоловіку, таїв у собі порушення найдавнішої релігійної заповіді (тобто фактично порушення споконвічного права інших чоловіків на цю жінку), порушення, яке вимагало спокути чи допускалося за умови викупу, що полягало в тому, що жінка протягом певного часу повинна була віддаватися стороннім.

Докази цих положень Бахофен знаходить у численних, з винятковою старанністю зібраних цитатах із класичної літератури стародавності. Розвиток від «гетеризму» до моногамії і від материнського права до батьківського відбувається, на його думку,-- зокрема у греків,-- внаслідок подальшого розвитку релігійних уявлень, внаслідок запровадження нових божеств, представників нових поглядів, у традиційну групу богів, що уособлювала старі погляди, так що останні усе більш і більш відтискуються на задній план першими. Таким чином, не розвиток дійсних умов життя людей, а релігійне відображення цих умов у головах тих же людей викликало, по Бахофену, історичні зміни у взаємному суспільному становищі чоловіка і жінки. Відповідно до цього Бахофен тлумачить «Орестею» Есхіла як драматичне зображення боротьби між материнським правом, що гине, і виникаючим і перемагаючим у героїчну епоху батьківським правом. Заради свого коханця Егіста, Клітемнестра вбила свого чоловіка Агамемнона, що повернувся з Троянської війни; але Орест, син її й Агамемнона, помщається за вбивство батька, вбиваючи свою матір. За це його переслідують Ерінії140‚ демонічні охоронниці материнського права, за яким вбивство матері -- найтяжчий, нічим не спокутуваний злочин. Але Аполлон, який через свого оракула спонукав Ореста зробити цю справу, і Афіна, яку прикликають на суддю,-- обидва божества, що представляють тут новий порядок, заснований на батьківському праві,-- захищають Ореста; Афіна вислуховує обидві сторони‚ увесь предмет суперечки стисло виражений у дебатах, що відбуваються між Орестом і Ерініями. Орест посилається на те, що Клітемнестра зробила подвійне злодіяння, убивши свого чоловіка і разом з тим його батька. Чому ж Ерінії переслідують його, а не переслідували її, набагато більш винну? Відповідь разюча: «З чоловіком, нею убитим, вона в кровному спорідненні не була»141.

Убивство людини, що не знаходиться в кровному спорідненні, навіть коли він чоловік жінки, що його убила, може бути спокутувано, Ерінії воно анітрохи не стосується; їх справа -- переслідувати убивство лише серед родичів по крові, і отут, відповідно до материнського права, найтяжчим і нічим не спокутуваним є убивство матері. Але ось у ролі захисника Ореста виступає Аполлон; Афіна ставить питання на голосування членів ареопагу -- афінських присяжних; голоси діляться порівну -- за виправдання і за осуд; тоді, Афіна як голова подає свій голос за Ореста і оголошує його виправданим. Батьківське право здобуло перемогу над материнським, «боги молодшого покоління», як називають їх самі Ерінії, перемагають Ерінії, і зрештою останні теж погоджуються взяти на себе нові обов'язки, перейшовши на службу новому порядку.

Це нове, але цілком вірне тлумачення «Орестеї» являє собою одне з найчудовіших і кращих місць у всій книзі Бахофена, але воно в той же час доводить, що Бахофен щонайменше так само вірить в Ерінії, Аполлона й Афіну, як у свій час Есхіл; а саме -- він вірить, що вони в грецьку героїчну епоху здійснили диво: скинули материнське право, замінивши його батьківським. Зрозуміло, що подібний погляд, за яким релігія має значення вирішального важеля світової історії, зводиться в кінцевому рахунку до найчистішого містицизму.

Підтвердженням того, що у греків і в азіатських народів дійсно існував до одношлюбності такий стан, коли, анітрохи не порушуючи звичаю, не тільки чоловік вступав у статеві відносини з декількома жінками, але і жінка -- з декількома чоловіками; він довів, що при своєму зникненні звичай цей залишив після себе слід у вигляді необхідності для жінки викуповувати право на одношлюбність ціною обмеженого певними рамками обов'язку віддаватися стороннім чоловікам; тому що походження могло спочатку вважатися тільки по жіночій лінії -- від матері до матері; що це виняткове значення жіночої лінії довго зберігалося ще й у період одношлюбності, коли батьківство зробилося достовірним, чи у всякому разі стало визнаватися; що, нарешті, це первісне положення матерів як єдиних достовірних батьків своїх дітей забезпечувало їм, а разом з тим і жінкам узагалі, таке високе суспільне становище, якого вони з тих пір уже ніколи не займали142.

Моногамна сім'я. Вона виникає з парної родини, на рубежі між середнім і вищим ступінем варварства; її остаточна перемога -- одна з ознак настання епохи цивілізації. Вона заснована на пануванні чоловіка з чітко вираженою метою народження дітей, походження яких від визначеного батька не підлягає сумніву, а ця безперечність походження необхідна тому, що діти згодом в якості прямих спадкоємців повинні вступити у володіння батьківським майном. Вона відрізняється від парного шлюбу набагато більшою міцністю шлюбних зв'язків, які тепер уже не розриваються за бажанням будь-якої із сторін. Тепер уже, за звичай, тільки чоловік може їх розірвати і знехтувати свою дружину. Право на подружню невірність залишається забезпеченим за ним і тепер, у всякому разі, у силу звичаю (Соdе Naро1eоn)143 виразно надає таке право чоловіку, якщо тільки він не вводить співмешканку під сімейний дах, і в міру подальшого суспільного розвитку воно здійснюється усе ширше; якщо ж дружина згадає про колишню практику статевих зносин і захоче відновити її, то піддається більш суворій карі, ніж будь-коли раніше. В усій своїй суворості нова форма родини виступає у греків. У той час, як положення богинь у міфології малює нам більш ранній період, коли жінки займали ще більш вільне і почесне положення, у героїчну епоху ми застаємо жінку вже приниженою пануванням чоловіка і конкуренцією рабинь. Досить прочитати в «Одіссеї», як Телемах обриває свою матір і змушує її замовчати144. Захоплені у полон молоді жінки стають у Гомера жертвою плотської пристрасті переможців: воєначальники по черзі й у відповідності до свого рангу вибирають собі найкрасивіших з них; уся дія «Іліади», як відомо, розгортається навколо суперечки між Ахіллесом і Агамемноном через таку рабиню. При кожному скільки-небудь значному гомерівському герої згадується полонена дівчина, з якою він поділяє намет і ложе. Цих дівчат беруть також із собою на батьківщину й у подружній будинок, як, наприклад, у Есхіла Агамемнон поводиться з Кассандрою145; народжені від таких рабинь сини одержують невелику частку батьківської спадщини і вважаються вільними громадянами; Тевкр є таким позашлюбним сином Теламона і може називати себе по батькові. Від законної дружини вимагається, щоб вона мирилася з усім цим, сама ж строго дотримувалася цнотливості і подружньої вірності. Хоча грецька жінка героїчної епохи користується більшою повагою, аніж жінка епохи цивілізації, усе ж таки вона зрештою є для чоловіка тільки матір'ю його народжених у шлюбі законних спадкоємців, його головною домоправителькою і доглядачкою над рабинями, яких він за своїм розсудом може зробити, і фактично робить, своїми наложницями. Саме існування рабства поруч з моногамією, наявність молодих красивих рабинь, що знаходяться у повному розпорядженні чоловіка, додало моногамії із самого початку специфічного характеру, зробивши її моногамією тільки для жінки, але не для чоловіка. Такий характер вона зберігає і в даний час.

У греків більш пізнього періоду варто проводити відмінності між дорійцями і іонійцями. У перших, класичним зразком яких служить Спарта, шлюбні відносини багато в чому ще більш архаїчні, ніж навіть ті, які зображені Гомером. У Спарті існує парний шлюб, видозмінений відповідно до прийнятих там поглядів на державу й у багатьох відносинах який ще нагадує груповий шлюб. Бездітні шлюби розриваються: цар Анаксандрид (за 560 років до н.е.), що мав бездітну дружину, узяв другу і вів два господарства; майже в той же час цар Аристон, у якого були дві безплідні дружини, узяв третю, але зате відпустив одну з перших. З іншого боку, декілька братів могли мати спільну дружину; чоловік, якому подобалася дружина його друга, міг ділити її з ним, і визнавалося пристойним надавати свою дружину в розпорядження, як висловився б Бісмарк, здорового «жеребця», навіть якщо той не належав до числа співгромадян. З одного місця у Плутарха146‚ де спартанка направляє до свого чоловіка шанувальника, який домагається її любові, можна зробити висновок‚ згідно Шеману147‚ навіть про ще більшу свободу звичаїв. Дійсне порушення подружньої вірності -- зрада дружини за спиною чоловіка -- було тому нечуваною справою. З іншого боку, Спарта, принаймні в кращу свою епоху, не знала домашнього рабства, кріпосні ілоти жили відокремлено в маєтках, тому в спартіатів було менше спокуси користуватися їхніми дружинами148. Природно, що в силу всіх цих умов жінки в Спарті займали набагато більш почесне положення, ніж в інших греків. Спартанські жінки і краща частина афінських гетер були в Греції єдиними жінками, про яких древні говорять з повагою і висловлювання яких вони визнають такими, що заслуговують на згадку.

Зовсім інше положення ми знаходимо у іонійців, для яких характерні Афіни. Дівчата училися лише прясти, ткати і шити, якнайбільше -- трохи читати і писати. Вони жили майже самітницями, користувалися товариством лише інших жінок. Жіночі покої знаходилися у відособленій частині будинку, на верхньому поверсі чи в глибині, куди чоловікам, особливо чужим, нелегко було проникнути і куди жінки йшли при відвідуванні будинку чоловіками. Жінки не виходили без супроводу рабині; удома вони буквально перебували під вартою; Аристофан згадує про молоських собак, яких тримали для залякування порушників подружньої вірності149‚ а, принаймні в азіатських містах, для нагляду за жінками тримали євнухів, які уже за часів Геродота фабрикувалися на острові Хіос для продажу і, згідно з Ваксмутом, не для одних тільки варварів150. У Євріпіда дружина позначається словом оikurema151‚ як річ для догляду за господарством (слово це середнього роду), і для афінянина вона дійсно була, окрім дітонародження, не чим іншим, як старшою служницею. Чоловік займався своїми гімнастичними вправами, своїми суспільними справами, від участі в яких дружина була відсторонена; він, крім того, мав ще часто до своїх послуг рабинь, а в період розквіту Афін -- дуже поширену й у всякому разі таку, що знаходилася під заступництвом держави, проституцію. Саме на ґрунті цієї проституції виробилися єдині яскраві типи грецьких жінок, що так само піднімалися над загальним рівнем жінок античності своїм розумом і художнім смаком, як спартанки своїм характером. Але та обставина, що потрібно було спочатку зробитися гетерою, щоб стати справжньою жінкою, служить самим суворим осудом афінської сім'ї.

Ця афінська сім'я з плином часу зробилася зразком, за яким влаштовували свої домашні порядки не тільки інші іонійці, але поступово і всі греки як у самій країні, так і в колоніях. Однак, всупереч усьому цьому самітництву і нагляду, гречанки досить часто знаходили можливість обманювати своїх чоловіків, а останні, що соромилися знайти хоча б яке-небудь почуття любові до своїх дружин, розважалися всілякими любовними пригодами з гетерами; але приниження жінок мстило за себе і принижувало самих чоловіків, аж до того, що зрештою вони загрузли в протиприродній любові до хлопчиків і позбавили достоїнства своїх богів, як і самих себе, міфом про Ганімеда152.

Таке було походження моногамії, наскільки ми можемо простежити його в самого цивілізованого і найбільш розвинутого народу стародавності. Вона аж ніяк не була плодом індивідуальної статевої любові, з якою вона не мала абсолютно нічого спільного, тому що шлюби‚ як і раніше‚ залишалися шлюбами з розрахунку. Вона була першою формою сім'ї, в основі якої лежали не природні, а економічні умови -- саме перемога приватної власності над первісною, стихійно сформованою спільною власністю. Панування чоловіка в сім'ї і народження дітей, які були б тільки від нього і повинні були успадковувати його багатство,-- така була виняткова мета одношлюбності, відверто проголошена греками. В іншому ж вона була для них тягарем, обов'язком стосовно богів, держави і власних предків, який доводилося виконувати. В Афінах закон приписував не тільки вступ до шлюбу, але і виконання чоловіком певного мінімуму так званих подружніх обов'язків.

Таким чином, одношлюбність з'являється в історії аж ніяк не в якості заснованого на згоді союзу між чоловіком і жінкою і ще менше в якості вищої форми цього союзу. Навпаки. Вона з'являється як поневолення однієї статі іншою, як проголошення невідомого доти у всій попередній історії протиріччя між статями.

Маркс писав: «Перший поділ праці був між чоловіком і жінкою для виробництва дітей»153. Одношлюбність була великим історичним прогресом, але разом з тим вона відкриває, поряд з рабством і приватним багатством, ту існуючу дотепер епоху, коли всякий прогрес водночас означає і відносний регрес, коли добробут і розвиток одних здійснюється ціною страждань і придушення інших. Одношлюбність -- це та клітинка цивілізованого суспільства, за якою ми вже можемо вивчати природу цілком розвинених усередині останньої протилежностей і протиріч.

Стара відносна свобода статевих зв'язків аж ніяк не зникла з перемогою парного шлюбу чи навіть одношлюбності. «Стара система шлюбу, введена в більш тісні рамки в результаті поступового вимирання пуналуальних (puna - праця) груп, усе ще слугувала тим середовищем, у якому розвивалася сім'я, і гальмувала її розвиток аж до перших проблисків цивілізації... вона зникла, нарешті, перейшовши в нову форму гетеризму, котра і в період цивілізації йде за людьми, точно похмура тінь, що лежить на сім'ї»154.

Під гетеризмом155 Морган розуміє існуючі поряд з одношлюбністю позашлюбні статеві зв'язки чоловіків з незаміжніми жінками, що, як відомо, процвітають у всіляких формах протягом усього періоду цивілізації й усе більше і більше перетворюються в неприховану проституцію. Цей гетеризм веде свій початок безпосередньо від групового шлюбу, від тієї жертви, ціною якої жінки, віддаючись стороннім, купували собі право на цнотливість. Віддаватися за гроші було спочатку релігійним актом; це відбувалося в храмі богині любові, і гроші йшли на початку в скарбницю храму. Гієродули156 Анаїтіс у Вірменії, Афродіти в Коринфі, а також релігійні танцівниці Індії, що перебували при храмах, так звані баядерки (перекручене португальське bailаdeira -- танцівниця), були першими повіями. Віддаватися стороннім чоловікам -- спочатку обов'язок кожної жінки -- стало згодом долею тільки тих жриць, які немов би заміщали всіх інших. В інших народів гетеризм веде своє походження від статевої свободи, що надавалась дівчатам до шлюбу і, отже, також є пережитком групового шлюбу, що дійшов до нас тільки іншим шляхом.

Первинною формою статевого співжиття, на думку більшості соціологів, було безладне, позашлюбне спілкування, назване грецьким словом «гетеризм», а також невдалим висловлюванням: «комунальний шлюб»157. Статеві стосунки серед відомої групи людей, які жили разом, були можливі для будь-якого чоловіка з будь-якою жінкою і нічим не утискувалися, а тому зав'язувалися і припинялися за бажанням, за примхою. Наскільки така група відособлювалася від інших подібних же їй об'єднань, за звичай вороже до неї налаштованих‚ і які вели з нею постійну війну, настільки лише вона була замкнута у відношенні до статевих зв'язків між її членами і членами іншої групи. Такий стан статевих відносин був чисто фактичним, а не правовим; не можна було сказати, що чоловік даної групи мав право на статеві стосунки з будь-якою жінкою цієї групи чи що цей чоловік поряд з іншими був у комунальному шлюбі з усіма жінками племені. Г. Спенсер158 правильно помітив, що початкове суспільне становище повино було представляти такий стан речей‚ за якого не існувало ще ніяких суспільних законів; унаслідок цього з самого початку не могло існувати такого закону, як закон про комунальний шлюб‚ у силу якого кожен чоловік і кожна жінка відомого маленького племені вважалися в однією мірою приналежними один одному, як чоловік і дружина; на самому початку не могло існувати ні найменшого уявлення про права, що випливають з комунального шлюбу. У таких статевих зносинах не було ознаки відносин шлюбних; ідея шлюбу, як побачимо далі, з'явилася пізніше, коли первинний ступінь статевих відносин було пройдено.

Гетеризм тісно пов'язаний з пануванням спорідненості по матері -- материнством, за відсутності спорідненості по батькові -- батьківщини. Таємничість моменту зачаття‚ що привела навіть висококультурних римлян до створення лише презумпції (раteеr еst guem nuрtiaе demonstrant) про ймовірне зачаття жінкою від певного чоловіка, була безсумнівно першою причиною відсутності в первісних народів родинних зв'язків дітей з батьком. Якщо навіть при сучасному розвитку знання, у випадку неміцності статевих відносин, не можна простежити кровного зв'язку батька з його дитиною, то тим більше це було неможливо для первісного людства, нездатного ще до абстрактного мислення і яке знало тільки такі факти, які видаються по своїй наочності. Дитя народжується матір'ю -- ось ясний і достовірний факт, якого не можна не знати, не можна не визнавати; зв'язок же цієї дитини з її батьком є обставина‚ схована від очей людських‚ і тому недоступна для не розвинутого розуміння первісної людини. Не можна, звичайно, думати, що для первісної людини було недоступне поняття про участь чоловіка в дітонароджуванні159‚ -- необхідність статевих відносин між чоловіком і жінкою повинна була навести на думку, що не одна жінка, а в поєднанні з чоловіком робить дітей. Але при повній безладності статевих зносин жінка не могла знати з вірогідністю, від якого з чоловіків вона зачала, а тому в неї не могло з'явитися й уявлення про зачаття саме від визначеного чоловіка. Унаслідок цих обставин у первісної людини могло виникнути уявлення тільки про споріднення єдиноутробне, тобто споріднення по матері. Для визнання споріднення по батькові, вочевидь, досить було появи поняття про зачаття від визначеного чоловіка, і поява батьківства таким чином повинна була б стояти в тісному зв'язку з появою постійного чи принаймні тривалого співжиття визначених осіб різної статі; але, як буде показано нижче, батьківство, внаслідок особливих обставин, з'явилося спочатку не у своєму власному понятті, як кровний зв'язок між батьком і сином, а у вигляді підпорядкування дитини чоловіку і пану його матері, який‚ за звичай‚ був його батьком, але міг ним і не бути, якщо його мати зачала від іншого чоловіка. Приналежність дитини батькові визначалася не зачаттям його від батька, а народженням від матері, підвладної його батькові. Якщо ж народжувала жінка непідвласна, то, хоча зв'язок її з чоловіком був індивідуальним і хоча в такий спосіб батько дитини був відомий, дитина йшла за матір'ю і між батьком і народженим не створювалося зв'язку по батькові. Цей останній вид материнства є явище наступного часу, і його не можна змішувати з материнством первісним, коли про індивідуальний зв'язок між чоловіком і жінкою і про батьківство не було навіть і поняття. Це материнсво є залишок первісного порядку речей, пристосований до ладу патріархального життя і діючий так би мовити субсідіарно у тих випадках, коли не дотримані всі умови, необхідні для встановлення батьківства.

Таким чином слід сказати, що батьківська чи агнатична сім'я з'явилася не внаслідок визнання спорідненості між батьком і народженим, а внаслідок підпорядкування жінки її чоловіку і пану160 чи, як висловлюється Dargun161‚ унаслідок права власності чоловіка над жінкою і дітьми. Кровний зв'язок між батьком і дитиною і для агнатичної сім'ї є явище більш пізнє, ніж вона сама. Можна навіть сказати, що тільки сучасній науці вдалося встановити фізіологічний зв'язок дитини з його батьком. Зрозуміло, що визнання первісного споріднення тільки по матері є більш чи менш достовірна гіпотеза, заснована на логічних посиланнях, узятих із сучасних нам понять; але, як побачимо далі, є і фактичні дані, що підтверджують її вірогідність. Нарешті ще одне зауваження. Бахофен, який висунув питання про материнство в науці, впав однак в оману, стверджуючи, що панування спорідненості винятково по матері обумовлювало панівне положення для жінки в громаді, тоді як чоловіки займали положення залежне. Ця гіпотеза гінекократії знайшла собі слабку підтримку серед фахівців, а в даний час залишена162. Спостереження за звичаями сучасних дикунів, що знають ще гетеризм, показало, що і при такому стані статевих відносин головну роль у громаді відіграє чоловік, не дивлячись на те, що спорідненість вважається по матері. Саме дядько з боку матері є главою родової групи. Залишки цього порядку можна бачити в звичаях древніх германців, переданих нам Тацитом (Germania, сар. 20), який говорить, що батькові і дядькові по матері (аvunculus) пошана в сім'ї однакова і що деякі навіть віддають перевагу спорідненості з дядьком, як більш священній і більш тісній163.

Існування у стародавності гетеризму підтверджується нижченаведеними свідченнями грецьких і римських істориків. На першому місці знаходяться свідчення Геродота, що найбільш рельєфно подає нам первинне положення речей. У своїй «Історії»164‚ у параграфі 203 книги першої він говорить про кавказьких горців таке: «статеві зносини в цих народів відбуваються відкрито, як у чередах тварин»; потім у книзі 3-й, § 101: «статеві відправлення у всіх перерахованих нами індійців відбуваються відкрито, як у тварин»; 4-а, § 176: «жінки гінданів носять навколо щиколоток безліч шкіряних кілець, які розповідають, про те що після кожного спілкування з чоловіком жінка нав'язує собі шкіряне кільце і та, яка має найбільше таких кілець, вважається найкращою, тому що мала любовний зв'язок з найбільшим числом чоловіків»; 4-а, § 180: «спілкування з жінками в Авсіїв змішане, шлюбів вони не знають і спілкуються як тварини. Кожен місяць чоловіки їх збираються в одне місце, і якщо дитина якої-небудь жінки увійшла на той час у вік, то вона вважається сином того з чоловіків, на якого схожа;» кн. 4-а, § 104: «жінками агафірси користуються спільно з тією метою, щоб усім бути братами між собою і не збуджувати один у одному ні заздрощів, ні ворожнечі».

Свідчення, що прямо говорять про існування гетеризму. Перші два з них представляють нам людей, які стоять на одному ступені з тваринами; ці люди «живляться дикими лісовими деревами» і сполучаються, як тварини в череді. Більш низького положення для людини не можна собі й уявити; тут немає ще ніяких правил, одне -- прояв тваринних інстинктів. Три інших свідчення говорять про людей, що вже трохи піднялися по сходинках культури. Тут відзначено існування понять, для вироблення яких був потрібен тривалий час, наприклад‚ поняття про зв'язок між сином і батьком; але тим не менш і тут ясно відзначено відсутність шлюбу й існування безладного статевого співжиття. Народи, які ведуть такий спосіб життя, подаються нам Геродотом як нічого не знаючі про що-небудь краще чи вище; агафірси навіть прославляють свої звичаї (можливо, проводячи паралелі зі звичаями інших), як самі досконалі.

Далі йде ряд свідчень того ж Геродота, але вже які побічно підтверджують відсутність шлюбу і панування гетеризму; у них гетеризм уявляється вже не у вигляді взагалі діючого звичаю, не у вигляді загального правила, а як явище додаткове, що має вже другорядне значення і поступово вимираюче. Книга 1-а, § 93: «взагалі в середовищі лідійського народу усі дочки займаються проституцією, збираючи собі у такий спосіб придане; вони роблять це до заміжжя і видають себе заміж самі»; Кн. 5-а, § 6: «у інших фракіях існує звичай продавати своїх дітей на чужину. За дівицями вони не спостерігають, дозволяючи їм вступати у зв'язок з чоловіками за власним вибором; навпаки заміжні жінки в них суворо охороняються; дружини купуються у батьків за великі гроші». Кн. 1-а, § 216: «звичаї массагетів такі: хоча кожен з них одружується на одній жінці, але дружинами вони користуються спільно. За словами еллінів, такий звичай і у скіфів; насправді так поступають не скіфи, а массагети. Якщо який-нибудь массагет побажає мати спілкування з жінкою, він вішає сагайдак свій перед її візком і спілкується спокійно». Кн. 4-а, § 172: «За звичаєм кожний із насамонів має багато дружин, але жінками вони користуються спільно, поступаючи при цьому так само, як і массагети. В силу іншого звичаю, наречена насамона обходить усіх гостей і спілкується з ними, причому кожен сполучений пропонує їй подарунок»; і нарешті кн. 1-а,

§ 199: «у вавілонян .... кожна тубілка жінка зобов'язана раз в житті мати спілкування з іноземцем у храмі Афродіти.... Після спілкування і, отже, виконання священного обов'язку щодо богині (Афродіти) жінка повертається додому і з цього часу не можна її мати ні за які гроші. Подібний звичай існує й у деяких місцях на Кіпрі».

У цих свідченнях первісний гетеризм є у виглді переживань, але ці переживання не уявляються тільки спогадами про минуле, а ще живими залишками. Колишні звичаї живуть і діють, хоча поруч з ними з'явилися вже нові і навіть отримали перевагу. Особливо ясно відзначають перехідний час звістки про массагетів і насамонів (кн. 1-а, § 216 і кн. 4-а, § 172): тут можна спостерігати спільне існування двох протилежних начал -- гетеризму і шлюбу (індивідуального) -- без видимої переваги того чи іншого; інші ж свідчення говорять про гетеризм, як звичай, що відживає, який однак ще виконується, як заповіт старовини, нерідко священний і бажаний богам; але поруч з ним виріс звичай йому протилежний, у силу якого жінка стає надбанням свого чоловіка і для сторонніх чоловіків уже недоступна.

Такі відомості одного з незвичайних істориків древності. Не можна не визнати, що його свідчення досить ясно і виразно підтверджують гіпотезу про первісний гетеризм в деяких, якщо не в усіх, народностей тодішнього часу, що стояли на низькому ступені культури; вони настільки реальні і рельєфні, що справляють таке враження, начебто це знімки з натури; чи спостерігав Геродот сам особисто описувані ним звичаї, чи він відтворив їх за повідомленнями інших, у всякому разі його описи носять на собі відбиток життя дійсного, а не вимислу. Сумніви, що існували щодо вірогідності переказувань Геродота усуваються, всупереч цій їх життєвій правдивості, що б'є в очі, ще і тим, що спостереження за життям сучасних нам диких народів знайомлять нас зі звичаями, подібними описаним Геродотом; те, що колись у записах Геродота здавалось курйозним чи жахливим, тепер одержує значення незаперечного факту, внаслідок співставлення з безсумнівними явищами сучасного нам життя.

Друге за своэю виразныстю місце займають свідчення географа Страбона165. У кн. 4-й, гл. 5-й, § 4 він говорить: «жителі Британії - людожери, сполучаються відкрито з усіма жінками, навіть з матерями і сестрами». Кн. 7-а, гл. 3, § 7: «скіфи, за винятком мечів і чаш, всім іншим володіють спільно і насамперед жінками і дітьми». Кн. 7-а, гл. 3, § 9: «скіфи мають усе спільне, навіть дружин і дітей...». Кн. 16-а, гл. 4, § 17: «жінки і діти в троглодитів спільні, за винятком тиранів». -- Ці свідчення прямо вказують на гетеризм, що існував; особливо різко обкреслені звичаї британські. Потім йдуть вказівки того ж автора, але такі, що підтверджують лише побічно гіпотезу про первісне безладне статеве співжиття. Сюди відноситься насамперед свідчення про массагетів, про яких говорив і Геродот. Кн. 11-а, гл. 8-а, § 6: «массагети -- хоча кожний з них має одну дружину, користується і чужими дружинами і зовсім не таємно». Далі, кн. 16, гл. 1, § 20: «для усіх вавілонських жінок існує, у силу прорікання оракула, такий звичай: відправившись у великому натовпі і з великими церемоніями в який-небудь храм Афродіти, вони сполучаються там з іноземцями. Кожна з них має при цьому на голові вінок. Той, хто підходить до неї, кладе їй на коліна стільки грошей, скільки, як йому здається, личить, відводить її далеко від храму і там сполучається з нею, а гроші присвячуються Афродіті». Кн. 8, гл. 6, § 20: «у Коринфі в храмі Афродіти в якості служниць було більше тисячі гетер, яких присвячували богині чоловіки і жінки». Пор. Кн. 12, гл. 13, § 34. Кн. 15, гл. 3, § 20: «магам (у Персів) за древнім звичаєм дозволяється мати сполучення з матір'ю». У словах Страбона про массагетів ясно відбився той перехідний стан, про який говорив Геродот у вищенаведеному місці, -- шлюб і гетеризм існують поруч, чи краще сказати, панує гетеризм, але разом з тим зароджується поняття про шлюб. Інші місця із Страбона говорять про гетеризм, як про явище минуле, спогад про яке зберігається у вигляді звичаю у жінок проституювати себе перед заміжжям, а також у вигляді існування при храмах Афродіти -- богині гетеризму -- окремих служниць (аналогічних індуським баядеркам), що підтримували культ богині виконанням не тільки релігійних церемоній, але також виконанням релігійних обов'язків гетери. Нарешті на колишній гетеризм і притому у самій його первинній формі вказує звістка про злягання з матір'ю у перських магів в силу древнього звичаю.

Далі йдуть звістки Плутарха166‚ який робить натяки на існування гетеризму. Так‚ у життєписі Лікурга (глава 15-а) він говорить про викрадення жінок усією громадою із сусідніх племен і про користування ними спільно. Хоча шлюб вже існує, але поруч з ним зберігається звичай з часів гетеризму, у силу якого всякий мав право зажадати жінку у її чоловіка для злягання з нею; діти при цьому складали надбання держави, а не окремих осіб167. Те ж саме, але в менш ясній формі, сказано Плутархом у порівнянні Лікурга з Нумою (гл. 3). Діонісій Галікарнаський також дає досить ясну вказівку на гетеризм у наступному місці своїх «Римських древностей»168. Первісна, некультурна людина, за прикладом тварин, не знає шлюбу, говорить Діонісій, і знаходиться в безладному статевому спілкуванні з усіма жінками своєї громади; але люди більш культурні виганяють із громади такий ганебний, звірячий спосіб статевих зносин і вводять союз певного чоловіка з певною жінкою; у такий спосіб первісний гетеризм заміняється наступним (індивідуальним) шлюбом.

Непрямі вказівки на існувавший колись гетеризм можна знайти ще у Ва-лерія Максима і Тацита. Валерій Максим у кн. 2 своїх Меmоrаbili169 (гл. 6, § 15) говорить, що в місті Sicca в Африці був храм Венери, куди збиралися жінки і звідкіля відправлялися промишляти своїм тілом, збираючи собі у такий спосіб придане для вступу в шлюб. У словах В. Максима нам засвідчено звичай, подібний до звичаїв вавілонських і коринфських жінок, про що згадують Геродот і Страбон у вищенаведених місцях; до заміжжя жінка вільна в статевих зносинах, вона може скористатися цим часом і, торгуючи своїм тілом, зібрати придане, але, вийшовши заміж, вона стає під владу свого чоловіка і пана і з тих пір уже не належить сама собі. Тацит (Gеrmania, сар. 20)170 указує на збережений до нього звичай у германців віддавати таку ж повагу дядькові по матері, як батьку, у чому можна бачити залишок старовини, саме того часу, коли дядько по матері був главою сім'ї, яка групувалася навколо жінки і яка ще не знала спорідненості по батькові, а це складає ознаку гетеризму.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23