425 Lippert J. Die Geschichte der Familie. -- Stutgart, 1884. -- S. 42, 96. Cuno, Vorgeschihte Roms. s. 564. Не з усіма сусідніми племенами римляни обмінювались жінками, а тільки з тими, з якими жили в мирі і здійснили особливу умову з цього приводу. Livius T. Ab urbe condita lubri. Iterum recognovit Wilh. Weissenborn. T. 1-3. -- Lipsiae: Teubneri, 1877--1889. VШ. P. 14, говорить про подібний договір з латинянами; Strabo. Geographie. Ubersetzt von K. Karcher. Band 1-12.- Stuttgart, 1829-1836. -- Bd. 5. -- S. 3-4. Албанці спочатку жили у згоді з римлянами, будучи самі латинянами і розмовляючи однією з ними мовою, хоча обидва народи мали особливих царів; вони вступали між собою в щлюб, мали спільні жертвоприношення в Альбі. Думка Ліперта про те, що Рим виник внаслідок договору про соnnubium між латинами і сабінами, невірна; такий договір політичної єдності утворити не міг.

Gentis enuptio має, на думку більшості дослідників, зв'язок з соnnubium. Пізніші уявлення про gentis enuptio не відхиляються від його первісного по-няття. Деякі вчені стверджують, що за історичних часів gentis enuptio давалось тільки як виняток. Але це навряд чи вірно. Щоправда, Livius T. Ab urbe condita lubri. Iterum recognovit Wilh. Weissenborn. T. 1--3. -- Lipsiae: Teubneri, 1877--1889. XXX. P. 19 говорить, що Gentis enuptio було дано, між іншим, в нагороду Феценнії Гіспалі за виявлення Вакханалій; але звідси неможна брати висновку про його виключність. Ф. Гіспала отримала можливість тупити в шлюб з особою вищого класу і при тому з тією перевагою, що цей шлюб не міг, не повинен був потягти за собою ніякого безчестя, ні невигоди для чоловіка, хоча б останній був стану вищого. Особливість цього випадку, отже, полягає не в тому, що дарована у вигляді винятку gentis enuptio, взагалі ж неприпустима і в найдревнішому Римі навіть невідома, а в тому, що тут жінці низького походження дана була можливість вступити в шлюб з особою вищого стану без всяких дурних наслідків, що мали місце при нерівних шлюбах. Пор.: Азаревич Д. И.. Патриции и плебеи в Риме Историко-юридическое исследование. -- СПБ.: Общая польза, 1875. --Т.1. --С. 114. і Моmmsеn Th. Romische Geschichte. Aufl. 7-e. Band 1--3, 5. -- Berlin, 1881--1885. -- Bd. 2. -- S. 10.

426 Bernhoft F. Staat und Recht der Romischen Konigszeit im verhaltnis zu verwandten Rechten. -- Stuttgart: Enke, 1882. -- S. 175,176. Див.: Дубровин Н. История войны и владычества русских на Кавказе. -- СПБ., 1873. -- Т. 1. -- С. 163. У черкесів чоловік вважає своїх дружин рабинями; таке рабство походить від звичаю платити калим батькам нареченої. Пор. становище жінки у древніх балтійських слов'ян: Котляревский А.А. Древности юридического быта балтийских славян. -- Прага, тип. Клауди. Ч. 1. -- 1874. -- С. 89, 90.

427 Порівняння дружини з родючим полем зустрічаємо в Індії, про що було вже сказано вище. Потім цей же погляд існував у кавказьких горців: осетин (Ковалевский М.М. Закон и Обычай р. 22.), дігорців (Леонтович Ф.И. Адаты кавказских горцев. Материалы по обычному праву Северного и Восточного Кавказа. -- Одесса: тип. Зеленого. Вып. II‚ 1883. -- С. 37).

428 Lеtоurneаu Ch. L'evolution de la morale. -- Paris, 1887. -- P. 113; Kohler I. Indisches Ehe-und Familienrecht // Zeitschrift f. v. R. Bd. III. -- P. 128.

429 Plinius S. G. Histoire naturelle. T. 1--20. -- Paris: Panckoncke, 1829--1833.-- T. 8. -- S. 48.

430 Те ж саме в іншому місці у Плутарха. Plutarchus Scripta moralia. Romanae et latine. Emendavit: Fr. Dubner. -- T. 1--2,4. -- Paris, 1868--1877. -- P. 85.

431 Вкажемо, для ілюстрації сказаного, на основі сервієвої реформи -- ділення на класи за майновим цензом.

432 Навіть згоди на шлюб не вимагалось від дочки, бо шлюб здійснювався батьками. Ще в пізніші часи дочка могла відмовитися від нареченого, вибраного їй батьком, тільки тоді, коли могла надати цілком грунтовні причини і взагалі у древніх аріїв згода дочки не складала юридично необхідної складової частини здійснення шлюбу.

433 Leist B.W. Alt-arisches Jus Gentium. -- Jena: Fischer J. G., 1889. -- S. 125 правильно говорить, що положення: соnsensus facit nuptias, яке вказує на союз між чоловіком і жінкою, є створення цивільного шлюбного права (jus civile) і, отже, з'явилось з утворенням цього права. Але слід думати, що під соnsensus розумілось спочатку не угода тих, що беруть у шлюб, а їх батьків, і тільки потім стала вимагатись згода нареченого і нареченої.

434 Фюстель-де-Куланж. Гражданская община античного мира: Пер. Е. Корша. -- М.‚ 1867. -- 327 с.

435 Культ предків є первинною релігією, що виникла із боязні перед помстою тіней померлих: Мэн К. Древнейшая история учреждений /Перевод А. Нахимова. -- СПБ.‚ 1876. -- С. 40‚54.

436 Sagra privata perpetuo manento. Deorum manium jura sacra sunto. Ciccero M.T. De legibus Recognovit C.F. W. Muller. -- Libstae: Tenbneri, 1889. -- 380--450 s.

Perpetua sint sacra ... ut ne morte patris familias sacrorum memoria accideret.

437 Uxorem liberum guaerendorum causa ducere religiosum est: Macrobius A. A.T. Saturnalia: Trad., introd. si note de G. Tohaneanu, -- Bucuresti, 1860. -- P. 16.

438 Livius T. Ab urbe condita lubri. Iterum recognovit Wilh. Weissenborn. -- T. 1-3. -- Lipsiae: Teubneri, 1877-1889. VШ.

439 Дружина стає поруч з чоловіком при жертвоприношеннях. Manou, IX, 96. Вона повинна бути однієї касти з чоловіком. Також і в Римі дружина допомагає чоловіку при жертвоприношеннях.

440 Plutarchus. Vitae parallelae.T. 1-9. -- Lipsiae: Tauchnittii, 1829. -- T. I. Romulus, - P. 22.: qui antem venderet uxorem, deis inferis immolari. Поp.: Lange L. Romische Alterthumer. 3. Auflage. Bd. 1-2. -- Berlin: Weidmann, 1876-1879. Bd. 2. Th. 2. 1879. -- S. 94.

441 Приклад індуського шлюбу Rakschasas, що здійснюється викраденням з на-сильством, за повної відсутності яких-небудь релігійних обрядностей, слу-жить яскравим підтвердженням сказаного. Тоді, як при інших формах вимога релігійних церемоній доходить до скрупульозності, тут про них зовсім не говориться.

442 Звідси заборона чи, у крайньому випадку, невигідні наслідки холостяцького життя після відомого віку.

443 Див.: Rossbach А., ibid. P. 293-327.

444 Rossbach A., ibid.,p.207.

445 Пор.: Осипов П. Там само, с. 202.

446 Rossbach A., ibid. Чи була така заборона в Римі загальною, сумнівно. Скоріше слід вважати, що не було‚ і що купівля відпала сама по собі, ставши незгідною з релігійними і етичними поглядами народу.

447 Ibid, p. 97.

448 Tacitus, Annal. 4. 16. Gajus, Comment. I, 112. Rossbach А.; ibid. -- P. 96, 97, 332-334. Пор.: Manou, III. 35.

449 У індусів шлюб через посередство купівлі дружини був взагалі заборонений; але ця заборона настала не відразу. На нашу думку, в параграфах 23--25 книги 3-ї законів Ману відобразилась історія заборони купівл дружин. § 23 говорить, що шість форм шлюбу (Вrаhmа, Devаs, Richis, Pradjapatis, Аsоurаs и Gandharbas) були доступні брамінам, чотири (Аsоurаs, Gandharbas, Rakschasas и Pisatchas) були доступні кшатріям, а вайсіям і шудра--те ж, за виключенням Rakschasas. Згідно з цим параграфом брамини ще могли здійснювати шлюб у формі купівлі-продажу (аsоurаs). § 24 говорить вже, що брамінам, внаслідок постанов закону, доступні тільки перші чотири форми; отже п'ята -- купівля-продаж їм уже недоступна. Врешті § 26, який містить правило, що відноситься до часів Ману, забороняє купівлю (аsоurаs ) цілком і для всіх, називаючи її способом незаконним. Таким чином, вища каста -- браміни, скоріше за всіх відхитнулась від історично виниклої форми шлюбу посередністю купівлі дружин. -- Священне право заборонило купівлю дружин ще раніше Ману, як це можна бачити із Ваudhауаnа Dhаrmаcastа I, 11, 21, 2. 3: «відомо, що дружина, куплена за гроші, не є дружина (тобто не приймається до сімейного культу). Продавши дочку за гроші здійснює страшений гріх».

450 Це досить ясно виражено в індуському праві: «Lе mari nе fait guune meme persone aves son epouse». IX. 45.

451 Ulpianus D. Fragmenta quae nunc parum accurate dicuntur in unico codice titali ex corpore Ulpiani inscripta. Curavit G. Hugo. Ed. 5-a. Brl., 1814. Servius, Ad Georg. I . 31 -- P. 324).

452 Так, у індусів засадами шлюбу релігійного служить передача нареченої батьком. Leist. B.W. Alt-arisches Jus Gentium. - Jena: Fischer, 1889. - S. 142.

453 Karlova O. Die Formen der romischen Ehe und Manus. Bonn: Cohen, 1868. - S. 10.

454 Rossbach A., ibid, -- S. 106, 250.

455 Пор.: Karlova O., ibid. -- P. 53.

456 Втім, на думку М. Ф. Владимирського-Буданова, проста передача ку-пленої нареченої уже в стародавні часи розвинулась у досить складні форми, які дуже нагадують римську форму шлюбу через соеmptiо.

457 Gaji, ibid, 1. III. Usu in manum conveniebat, quae anno continuo nupta perseverabat, quae enim veluti annua possessione usucapiebatur.

458 Rossbach A., ibid. -- S. 243; Bluntschli J.C. Die verschiedenen Formen der romischen Ehe. -- Schweizerl: Museum, 1837. Bd. 1. -- S. 264. 94. Bernhoft F., ibid. -- S. 175.

459 Цей погляд de jure зберігається і в той час, коли вже liberos homines usucapi non posse manifestum est. Gajus, ibid. II. -- P. 48.

460 Usurpatio trinoctii. Поp.: Gellius, III, 2, 12. Macrobius A. A.T. Saturnalia: Trad., introd. si note de G. Tohaneanu, -- Bucuresti, 1860. -- P. 9: Quintum quoque Mucium jureconsultum dicere solitum legi: lege non esse usurpatam mulie-rem quae, cum Kalendis lanuariis apud virum matrimonii causa esse caepisset a. d. IV Kalendas lanuaris sequentes usurpatum isset: non enim posse impleri trinoetium quo abesse a viro usurpandi causa ex duodecim tabulis deberet, quoniam tertiae noctis posteriores sex horae alterius anni essent, qui inciperet ex Kalendis.

461 Поp.: Picot A. Du mariage romain, chretien et francais. -- Paris, 1849. -- Р. 21.

462 Taкий, наприклад, може бути випадок шлюбу між патрицієм і його клієнт-кою -- Karlowa O., ibid. -- P. 65, говорить, що usus є cypoгaт пропущеної чи порочної коемпції. Зазначимо тут до речі, що римський usus не є пробний рік, бо нічого не говориться про можлтвість для подружжя розлучитися і про долю дітей. Usus, таким чином, обов'язково приводив до шлюбу. Цікаву паралель, але вже у розумінні пробного року, становить стародавнє право Ютландії, за яким конкубіна стає законною дружиною, якщо вона залишається в домі три зими і у всьому цей час буде розділяти стіл і ложе господаря дому і буде завідувати ключами.

463 Ефимов В. Лекции по истории римского права. -- СПБ.‚ 1898. -- С. 83.

464 Plutarchus. Vitae parallelae.T. 1-9. -- Lipsiae: Tauchnittii, 1829. -- T. I. Romulus, -- P. 22I, 111: Sed hoc totum jus patrim legibus sublatum est, partim ipsa desuetudine oblitteratum est.

465 Єфимов В. там само, справедливо заперечує Кунце, що пошуки в XII таблицях того урівнювання в правах, яке стало проникати в життя пізніше, несвоєчасні.

466 Думка ця вже була виголошена в літературі: див., напр., Voisin R. Etude critigue sur Lautorite maritale et la condition de Lepouse dans Lantuguite. -- Paris: 1907. - 249 p. - P 37. На користь правильності цієї думки говорить багато чого. Так, наприклад, укладені в один і той же час bina sponsalia ведуть за собою безчестя (infamia), -- покарання суворе у римлян. Цікаво, що той же самий наслідок настигав потім і тих, хто укладає в один і той же час два шлюби. Це вказує на виконання договору, а не на укладення у майбутньому нового шлюбного договору.

467 Доказом цієї спадковості може служи те, що sponsalia виконувались че-рез відведення нареченої в дім нареченого (deductio in domum mariti); при то-му, як ми зазначили вище, це відведення нареченої зображується в шлюбних обрядах у вигляді насильницького викрадення дівчини.

468 Кошихин (Котошихин) Г. О России в царствование Алексея Михайловича. 3-е Изд. -- СПБ., 1884. Гл. XIII. -- С. 14. З цього приводу зауважує Оршанский И. Исследования по русскому праву обычному и брачному. -- СПБ., 1879. -- С.274, що шлюб розглядався у нас як майнова угода і що в цьому випадку мова йде про найдревнішу форму шлюбу -- продаж дружин їх родичами чоловікам.

469 Das Privatrecht und der Civilprozess der Romer. -- Leipzig, 1858. -- S. 391.

470 Pаtria роtеstаs, manus и mancipium спочатку вийшли із єдиної влади патріарха; це видно з того, що спочатку всі назви вживались однаково; так, Gellius A. Noctium Atticarum libri ХХ. Ex recensione M. Hertz. -- Lipsiae, 1903. N. А. 4. 3. 3. говорить: matres familias in mariti manu mancipiogue. Згодом дружина виходить із рабського становище (Gaji, I, 123) і тому стосовно неї неможливо уже mancipium и manumissio. Пор. Marguardt J. Romische Priwatalterthumer. I. Abteilung. -- Leipzig, 1864.-- 238 s. -- P. 33, і Voigt M. Die XII Таfeln. Geschichte und System des Civil-und Criminal -- Rechtes, wie-Processes der XII Таfeln nebst deren Fragmenten. Bd. 1-2. -- Leipzig: Liebes, 1883. Вd. 1. -- S. 325.

471 Пор.: Bernhoft F. Ibid -- S. 34. Dargun, ib.р. 20. Спорідненість влади батьківської і manus з правом власності на речі виявилася в тому, що по відношенню до дітей підвладним і підвладній дружині можливе було здійснення викрадення (furtum).

472 Bernhoft F. Ibid. -- S. 432. Так у індусів. Leist B.W. Ibid. -- S. 124.

473 Пор.: Bernhoft F. Ibid. -- S. 79. Втім, в Zeitschrift f. v. R. Вd. VIII. -- S. 402, цей автор, нібито, схиляється на бік Лейста, говорячи з приводу гетеризму‚ що слід визнати спочатку існування відносин до обох з подружжя і що чистого материнства і батьківства ніде ще не знайдено.

474 Leist B.W. Ibid. -- S. 115. Владу батьківську у римлян він вважає їх особливістю; якої не було у древніх аріїв. Римляни (латиняни), принісши з собою загальноарійські поняття про шлюб і сім'ю, -- поняття м'які, виробили, ніби- то, згодом у себе суворі форми. Leist готовий навіть визнати ці форми ознакою не прогресу, а занепаду. Такий висновок вказує на невдалість його висновків взагалі. Релігія пом'якшила внутрішнє життя сім'ї; але зовнішній лад її залишався в Римі довгий час у первісному вигляді внаслідок того, що римляни, будучи взагалі схильними до правосвідомості і різкого визначення відносин, були разом з тим консервативними і не ставили релігію вище права. Східні ж арії ніколи не дійшли виділення права із релігії і тому їх правові погляди були поневолені релігійними, а правові визначення слабкими.

475 Bernhoft F. Zeitsch. f. v. R. Вd. VШ. -- S. 12, справедливо зазначив, що Leist, не визнаючи патріархальної влади за батьком у індусів, зхопив через край.

476 Bernhoft F. Zeitsch. f. v. R. Bd. VIII. -- S. 195., неправильно ототожнює шлюб, Gandharbas з конкубінатом.

477 Das Gesetz von Gortyn. Пор.: Bernhoft F. Zeitsch. f. v. R. Bd. VI. -- S. 281.

478 Bernhoft F. Ibid. -- S. 433.

479 Bernhoft F. Zeitschrift f. v. R. Bd. VIII, s. 10, Anm.; Bd. VI, s. 430; Staat und Recht, s. 179, 182. Думка цього автора знайшла собі підтримку y Dargun L., ibid.- S. 12.

480 Сокольский В. К учению об организации семьи и родства. -- СПБ., 1874. - С. 24.

481 Dargun L. Mutterrecht und Raubene und ihre Reste im germanischen Recht und Leben. / Vide: Untersuchungen zur deutschen Staats-und Rechtsgeschichte. [Н] 16. - Breslau, 1883. -- S. 23. -- 247 s.

482 Це визнає Kohler I. Zeitschrift f. v. R. Вd. VI, р. 321.

483 Bluntschli J.C. Die verschiedenen Formen der romischen Ehe. -- Schweizerl: Museum, 1837. Bd. 1. -- S. 271, і Grimm J. Deutche Rechts-Alterthumer. -- Gottingen, 1828. -- S. 439, а також Bernhoft F. (Zeitsch. f. v. R. Bd. VIII. -- S. 197). Rein W., ibid. -- S. 391. Аnm. 3. Picot A., ibid. на с. 95 називає вільний шлюб природнім і говорить, що він не робить ніяких юридичних наслідків, а на с. 184 прирівнює його до конкубінату.

484 Lange L. Romische Alterthumer. 3. Auflage. Bd. 1-2. -- Berlin: Weidmann, 1876-1879. Bd. 2. Th. 2. 1879. -- S. 95.

485 Моmmsеn Th. Romische Geschiсhte. Аufl. 7-te. Band 1-3, 5. -- Berlin, 1881-1885. Band I. -- S. 57. На підтвердження своєї думки Моmmsen Th. посилається на вислів у Cicero.Торiса 3, 14: uхоr tantummodo ets.

486 Вислів nupta одного кореня зі значенням nuptiae.

487 Ulpianus D. Fragmenta quae nunc parum accurate dicuntur in unico codice titali ex corpore Ulpiani inscripta. Curavit G. Hugo. Ed. 5-a. Brl., 1814. Servius, Ad Georg. I . 31 -- P. 324).

488 Contra: Padelletti G. Lehrbuch der romischen Rechtsgeschichte. Deutsche Ausgabe. -- Berlin: Habel, 1879. -- S. 106.

489 Rossbach A. Ibid. -- S. 44.

490 Ciccero M.T. De legibus Recognovit C.F. W. Muller. -- Libstae: Tenbneri, 1889. -- S. 3.

491 Пор.: Rossbach A., ibid. -- S. 89.

492 Натяк на існування вільного шлюбу можна бачити в часи, значно більш ранні. Саме таким уявляється шлюб між римлянами і латинянами ще в 257 р. аb urbe condita (Пор.: Dionisi Halicarnassensis opera. Antiquitates romanae. Graece et latine. Curavit lo. lac. Reiske. -- Lipsiae, 1774. Cap. 24. lib. VI). Але це не може мати значення для історії римського вільного шлюбу, оскільки в той час в Римі про нього не могло бути і мови, навпаки, всі шлюби були одноманітні, тобто сum mаnu mariti.

493 Ulpianus D. Fragmenta quae nunc parum accurate dicuntur in unico codice titali ex corpore Ulpiani inscripta. Curavit G. Hugo. Ed. 5-a. Brl., 1814. Fragm. V. 3.

494 Поp.: Arnold W. Gultur und Recht der Romer. -- Berl., 1868. -- S. 352.

495 Rossbach A. Ibid. - S. 49, 50. Karlowa O. Ibid. -- S. 79.

496 Поp.: Esmein A. Melanges d'histoire du droit et de critique. -- Paris: Larose, 1886. -- P. 32.

497 Поp.: Marquardt I. Das Privatleben der Romer. -- Leipzig, 1879. -- S. 67.

498 Пор.: Voigt M. Die romische Alterthumer. Privatalterthumer und Kulturgeschichte. /Handbuch der klassischen Altertumswissenschaft. Von. J. Muller. - S. 916.

499 Annales, IV, 16.

500 Див.: Bruns G. Fontes juris romani antiqui. Edidit Georgius Bruns. - Tubingae: Laupp, 1860. -- P. 319.

501 Пор.: Соколовский Л. О постепенном развитии идеи брака в древнем мире. -- СПБ., 1843. -- С. 95. Протилежну думку висловив Bernhoft F., який бачить у вільному шлюбі стародавню форму аборигенів Італії, підкорених арійськими прибульцями. Внаслідок такого погляду на походження вільного шлюбу, Bernhoft F. (ibid, s. 179) вважає впровадження його у римлян падінням більш високого, арійського погляду на шлюб (s. 179), Еsmein A. (ibid. s. 27) готовий визнати цю думку Bernhoft'a і нав'язує римському законодавцю неналежний йому погляд на суворий шлюб, як на шлюб нормальний. Шлюб сum mаnu був нормальною формою тільки спочатку, потім, він поступово залишає місце шлюбу вільному, як вищій формі шлюбних уз, як формі, що відповідала принципам juris gentium, які отримали уже на початку імперії перевагу над jus сivile. Думка Bernhoft'a про походження вільного шлюбу розглянуто вище; тут залишається тільки сказати, що неправильність у розумінні походження і характеру вільного шлюбу привели цього автора до невірного розуміння його значення в історії римської культури.

502 Picot A. Du mariage romain, chretien et francais. -- Paris, 1849. - Р. 182.

503 Веrnhoft Fr. Staat und Recht. -- Stuttgart, 1881 -- S. 44.

504 Livius T. Ab urbecondita libri. Iterum recognovit W. Weissenborn. T. 1-3. -- Lipsiae: Teubneri, 1877-1889. -- T.1. Pars. I. Lib. I-VI. -- P. 33. Ancus .... secutusque morem regum priorum, qui rem romanam auxerant hostibus in civitatem accipiendis, multitudinem omnem romanam traduxit? t .... Aventinum novae multitudini datum.

505 Argum. Dionisius Ha1icarn. II. 8. Plutarchus, Romulus, c. 13. Поp.: .: Voigt M. Die romische Alterthumer. Privatalterthumer und Kulturgeschichte. /Handbuch der klassischen Altertumswissenschaft. Von. J. Muller. -- S. 916.

506 Livius T., ibid, IV. 3 ..... connubium petimus, quod finitimis extremisque dari solet.

507 Поp.: Веrnhoft Fr. Staat und Recht. -- Stuttgart, 1881 - S. 141.

508 Подібну характеристику відносин між патриціями і плебеями дає Діонісій Галікарнаський. (ІІ. 8).

509 Dionisii Halic. Ibid. - S. 60.

510 Поp.: Cicero, de republica, II 37 (63).

511 Livius T., ibid, IV. 4 ..... vero lege id prohiberi et connubium tolli Patrum ac plebis, id demum contumeliosum plebi est.

512 Запропоноване тлумачення розуміння заборони ХІІ таблиць стосовно connubium між патриціями і плебеями підтверджується, далі висловами того ж Лівія (IV, 5): connubiis redditis; decemviros conubium diremisse, -- що вказують на позбавлення connгibium і бажання його повернути.

513 Becker W.A., Marquardt J. Handbuch der Romischen Alterthumer nach Quellen bearbeitet. Th. 1-5. -- Leipzig, 1843-1867 -- S. 35.

514 Спільні жертвоприношення римлян і латинян Зевсу див. Strabo. V, 3. 2. Спільність в релігійних поглядах цих народів відзначена Лівієм (1, 45). Далі, Діонісій Галікарнаський (IV 26) свідчить про побудову храму Діани на Авен-тині всіма латинянами. -- Азаревич Д.И. (ІІ і ІІ с. 95) відкидає різницю за культами між патриціями і плебеями. Пор.: Загурский Л.Н. Личные отношения между родителями и детьми по римскому и французскому праву. -- Харьков, 1884. -- С. 178.

515 Karlova О. Die Formen der romischen Ehe und Manus. Bonn: Cohen, 1868. -- S. 43-45.

516 Приблизно такої ж думки на manus у плебеїв дотримується Lange L. Romische Alterthumer. 3. Auflage. Bd. 1-2. -- Berlin: Weidmann, 1876-1879. Bd. 2. Th. 2. 1879. -- S. 94‚ 96, який визнає особливий jus соnnubii для плебеїв і тому припускаючий для них manus і зокрема соеmptio.

517 Livius T. Ibid. X, 7: deorum magis, quam nostra causa expetamus, ut, quos privatim colimus, publice colamus. Поp.: Буассье Г. Римская религия от времён Августа до Антонинов. Перевод М. Корсакова. -- М., 1878. -- С. 32.

518 Rossbach A., ibid. -- S. 296.

519 Цивільний характер цих форм визнає Bluntschli J. C., ibid. -- р. 264, 265, хоча він дивиться з іншої точки зору. Voigt M. XII Таfeln. -- s. 704, визнає соеmрtio одвічно плебейською формою, але без підстав. Esmein A., ibid -- s. 9, правильно стверджує, що соеmрtio лише з часом стало доступне плебеям, але не заради узаконення їх шлюбів, як думає він, оскільки шлюби їх були законними і раніше.

520 Bluntschli J. C., ibid. -- P. 264-266, і наведене ним посилання на Плінія, XVIII. 3, і Сервія, Ad. Verg. Aeneid. IV, 103. Esmein A., ibid. -- P. 6; Фюстель-де-Куланж. Гражданская община. -- С. 313.

521 Поp. : Karlova O., ibid. -- S. 69. Hase C.A. De Manu juris romani antiguioris. Hal. 1847. Hase C.A. Das Hutterrecht der Ehegatten nach rom. R., 1824. -- P. 37, і особливо Bernhoft F. Staat und Recht. -- S. 187.

522 Це засвідчив нам Лівій (IV, 4) і можна вивести із успіху ротації Канулея, в силу якої був допущений соnnubium з патриціями, але ні про які зміни в на-слідках плебейського шлюбу чи про пристосування форми цього шлюбу не згадується.

523 Лавр. летопись (изд. Археографической комиссии). -- СПБ., 1872. -- С.12 ряд-ки 14--17.

524 Там само‚ -- С. 12 рядки 17.

525 Там само‚ рядки 11-12.

526 Лавр. летопись. -- С.12.

527 Порівняння «шлюбного звичаю» полян с римською змовою чи, правильні-ше, договором (sponsaliа) підтверджує викладену вище думку про приведення нареченої в дім нареченого не батьками нареченої, а нареченим і його родича-ми. Якщо це так, то і слова літописьця: «а заутра приношаху по ней что вдаду-че», слід розуміти в розумінні дії з боку нареченого, а не нареченої, тобто в сми-слі вказівки на плату, чи, вірніше, на пережиток плати, а не на придане.

528 Устав Ярослава, ст. 1; Устав Всеволода, 244, 4; Уставная, грамота Рости-слава, 262, 9.

529 Устав Ярослава, ст. 21.

530 Устав Ярослава, 26. Порівняй: Владимирский--Буданов М.Ф. Хрестоматия по истории русского права. Вып.1. -- Ярославль и К., 1890. -- С. 229, прим. 5. розуміння слова «смильное». Слово «смильное» зустрічається в наступних церковних, статутах: Устав Владимира; 229, 6; Устав Всеволода, 244, 4. Порівняй ще: Дьяконов М. Очерки общественного и государственного строя древней Руси до конца XVII века. -- Юрьев, 1907. с. 36.

531 Устав Ярослава, ст. 26.

532 Устав Ярослава, ст. 24 и 25. Див.: Владимирский-Буданов М.Ф. Хрестоматия по истории русского права. Вып.1. -- Ярославль и К., 1890. -- С. 237. Пор.: Устав Владимира. -- С. 229, 7: «пошибение промежу мужем и женою о животе»; Устав Всеволода. -- С. 244. 5: «пошибалное промежы мужем и женою о животе»; в інших списках додано: «и о бездетном животе» (Владимирский-Буданов М.Ф., там само, -- С. 244).

533 Що слід розуміти окремо під словами: «свадебное и сговорное»‚ -- це пи-тання залишаємо відкритим.

534 Устав Владимира, -- С. 229, 10; справжність цієї постанови заперечувалась Карамзіним М.; проти --митроп. Евгений і Неволін К. див.: Владимирский-Буданов М.Ф.‚ там само‚ -- с. 229, прим. 6. Див.: ще: Устав Всеволода. -- С. 244, 8--9.

535 Ми підкреслюємо: «з точки зору права» ; інше, звичайно, могло бути в житті. Грубість нравів і взагалі дикість того часу могли служити невичерпним джерелом всяких бід і напастей для заміжньої жінки.

536 Пор.: Устав Ярослава. -- С. 14, 8.

537 Не слід забувати, однак, протилежного впливу церкви.

538 Р. П. ст. 123 (цитуємо за виданням: Сергеевич В.И. Русская Правда. -- СПб., 1904; пор. про це видання у: Дьяконов М. Очерки общественного и государственного строя Руси. Т.1. -- Юрьев, 1907. -- С.43: «...а задница ей мужня не надобь».

539 Дружина отримує лише частину майна на проживання, якщо вона залиша-ється після смерті чоловіка в його сім'ї (ст. 123 и 133). Доля цієї прожиткової частини точно визначається статтями Руської Правди: ця частина після смерті матері повинна залишитися в сім'ї її чоловіка; матері надається право розпо-рядитися цією частиною в рамках сім'ї чоловіка (ст. 134) або навіть поза ме-жами цієї сім'ї, але на заміщення витрат тому, хто прогодував її до смерті (ст. 138, ср. ст. 135); прожиткова частина не повинна, ймовірно, виноситися із сім'ї чоловіка у випадку виходу вдови заміж (ст. 131 пор. -- ст. 123). Див.: Владимирский--Буданов М.Ф. Там само. -- С. 496.

540 Р. П. ст. 132: «Не хотели ли начнут дети ей ни на дворе, а она начнет всяко хотети и седети, то творити всяко волю (ея), а детемъ не дати воли». Ст. 133: «но что ей дал муж, с тем же ей седети или, свою часть вземше, седети же».

541 Р.П. ст. 131 пор. ст. 129.

542 Р.П. ст.129.

543 П. С. Г., ст. 88: «а у котораго человека помроть жена, без рукописания, а оу ней останется отчина, ино мужу ея владети того отчиною до своего живота, только не оженится; а оженится, ино кормли ему нетъ».

544 П. С. Г., ст. 89: «а оу которой жены мужь помретъ. без рукописаниа, и оста-нется отчина или животъ, ино жене его кормится до своего живота, только не пойдетъ замужъ, а пойдетъ замужь, ино ей нетъ».

545 Слід, зазначити, що тут мова, скоріш за все, про бездітне майно.

546 П. С. Г., ст. 91 пор. ст. 90.

547 Див.: ст. 92. Судебники говорять власне про «людину», а не про чоловіка. Але не буде правильно, поширювати цю постанову судебників і на успадкування після заміжньої жінки.

548 Вплив французького кодексу позначився і на російському Х т.

549 Див.: про ці уложення: Шершеневич Г.Ф. Курс гражданского права. -- Казань, 1902. Вып. 2. -- С. 301, 327. -- У Шершеневича Г.Ф. див.: літературу.

550 Про ранковий дар говорить також австрійське уложення, § 1232.

551 Див. Коментар до § 207 Allgemeines Landrecht fur die Preussischen Staaten. Bd. 1-3. - Berlin: Guttentag, 1878-1879. (Далі - АLPS). Пор. §§ 269, 774 АLРS.

552 Там само. Пор. §§ 206, 207, 269.

553 Та самок винна сторона зобов'язана була повернути невинній стороні по-дарунки, отримані від неї під час шлюбу, як однаково повертались дружиною невиновному чоловіку дарунки, зроблені їй чоловіком в якості нареченого (§ 773). Пор. Коментар до §783 АLPS.

554 АLРS § 184. Див. коментар до цього параграфу.

555 Там само‚ § 679.

556 Там само‚ §§ 188, 189. Пор.: §§ 190, 191.

557 Там само‚ § 195.

558 Там само‚ § 198. Пор. § 196.

559 Там само‚ § 211.

560 Пор. АLРS § 682.

561 АLРS §§ 181--183.

562 Там само‚ §§ 185, 186.

563 Там само‚ §§ 256, 262.

564 Там само‚ §§ 192, 193, 194.

565 Деякі інші постанови ландрехту у сфері особистих відносин подружжя по-яснються також захистом особистості дружини. Цей захист проходив шляхом договору і охорони родичами особливо там, де могли бути зачеплені матері-альні інтереси дружини (пор. §§ 199, 200 і 201).

566 Див.: АLРS § 669.

567 Синайский В.И. Личное и имущественное положение замужней женщины в гражданском праве. -- Юрьев, 1910. -- С.135.

568 АLРS §§ 221, 222, 318. За виключенням, чоловік може перешкодити дружині укласти договір з третьою особою через негосподарністі і марнотратство дружини (§§ 223--225). Пор. французький закон 1907 р. (с. 127).

569 Див. коментар до § 276 АLРS.

570 Див.: §§ 287, 290, 307.

571 АLРS § 314. Пор.: § 206 і 256, 262.

572 АLРS §§ 215, 251. Таким чином, якщо в сфері особистих відносин подруж-жя договір поступився місцем виробленим ним же самим «обыкновениям», то у сфері майнових відносин подружжя договір зберігає ще своє значення. За допомогою його можливо було змінювати, за бажанням сторін, майнові відносини подружжя.

573 «Не подумайте, -- говорив він, -- ніби Я руйнувати Закон чи Пророків прийшов‚ - Я не руйнувати прийшов‚ але виконати--. (Матв. V, 17).

574 Загоровский А. О разводе по русскому праву. -- Харьков, 1884. --С. 29.

575 Ламех мав одночасно двох жінок -- Аду і Селлу.

576 Загоровский А. О разводе по русскому праву. -- Харьков, 1884. -- С.29.

577 Повторення Закону‚ XXIV, 1--4.

578 Див.: Надеждин А. Права и значение женщины в христианстве -- С. 175. (Цитуємо за: Загоровский А. О разводе по русскому праву. -- Харьков, 1884. -- С. 32).

579 Лопухин А.П. Законодательство Моисея. Исследование о семейных, социально-экономических и государственных законах Моисея. -- СПБ., 1882. -- С. 88.

580 Мауеr Sam. Die Rechte der Israeliten, Athener und Romer. Zweiter Band. Das Privatrecht. -- Leip., 1873. -- S. 349.

581 Загоровский А. О разводе по русскому праву. -- Харьков, 1884. -- С.33

582 Мауеr Sam. Die Rechte der Israeliten, Athener und Romer. Zweiter Band. Das Privatrecht. -- Leip., 1873. -- S. 370; Тissot. Le mагiаgе, lа seраrаtijn еt le divоrсе. -- Раris:Aine, 1868. Р. 44; Лопухин А.П. Законодательство Моисея. Исследование о семейных, социально-экономических и государственных законах Моисея. -- СПБ., 1882. -- С. 84.

583 Кожен‚ хто пускає дружину свою, крім провини розпусти, той доводить її до перелюбу. (Матв. V, 32), Хто дружину відпустить свою не з причини перелюбу‚ і одружиться з іншою, той чинить перелюб (Матв. XIX, 9).

584 Кожен, хто дружину свою відпускає‚ і бере собі іншу‚ той чинить пере-люб. І хто побереться з тією‚ яку хто відпустив‚ той чинить перелюб. -- Друга половина цього вірша, хоча і відсутня у св. Марка, але вона очевидна сама собою: раз розлучення немає, то зв'язок з відпущеною є зв'язок з чужою дружиною, тобто перелюбство.

585 Загоровский А. О разводе по русскому праву. -- Харьков, 1884. -- С. 36.

586 Renan Е. Les Evangiles et la seconda generation chretienne. -- Рaris: Levy, 1877. -- P. 77, 78.

587 Згідно з текстом Біблії, творінню чоловіка і дружини передували слова Все-вишнього в такій формі: «Створімо людину за образом Нашим‚ за подобою Нашою» . (Буття. 1, 26).

588 Таким був і погляд Христа на закон Мойсеїв, який говорив, що «спочатку ж так не було» (Матв. XIX, 8), тобто «так», як проголошує цей закон, а було так, як проголошує закон, за яким двоє складали єдине тіло. Під «початком» розумів Христос первісне життя, час, коли ще не наступила порча моральна серед іудеїв, що змушувала Творця розкаятися у своїм творінні (Буття. V, 1, 6).

589 Архимандрит Михаил. О евангелиях и евангельской истории. 2-е Изд. -- М., 1870. -- С. 164, 165.

590 Категоричне положення: «Тож‚ що Бог спарував‚ -- людина нехай не розлучує» повторюється і у Марка (X, 9). Воно не повторюється у Луки, очевидно, лише тому, що у євангеліста цього все вчення про розлучення викладене в одному тільки вірші.

591 Загоровский А. О разводе по русскому праву. -- Харьков, 1884. -- С. 40.

592 А Я вам кажу: Хто дружину відпустить свою не з причини перелюбу‚ і одружиться з іншою‚ той чинить перелюб (Матв. XIX, 9).

593 Хто дружину відпустить свою‚ та й одружиться з іншою, той чинить перелюб із нею. І коли дружина покине свого чоловіка‚ і вийде заміж за іншого‚ то чинить перелюб вона (Марко. X, 11, 12).

594 Пор.: Renan Е. Lеs Ароtrеs. -- Paris: Levy, 1866. -- Р. 161--190, 206.

595 І озвався до Нього один із народу: «Учителю, скажи братові моєму, щоб він спадщиною поділився зо мною» А Він відказав йому: «Чоловіче‚ хто поставив над вами Мене за суддю або за подільника?» (Лука. XII, 13, 14).

596 Матв. XIX, II--12.

597 Розмежування досить східне за духом з цитованими вище словами пророка Малахії.

598 Загоровский А. О разводе по русскому праву. -- Харьков, 1884. -- С. 45.

599 Загоровский А. По доводу предстоящей кодификации гражданских законов. // Наблюдатель. -- 1883. -- № 2. -- С. 69.

600 Бо хочу‚ щоб усі чоловіки були, як і я. (1 Кор. VII, 7). Цікаво, що біографічні чи, вірніше, автобіографічні відомості про цього апостола змальовують його, як людину слабку фізично, хворобливу, не стражджаючу чуттєвими покликами і, як здається, такою, що не брав у шлюб. Renan Е. Lеs Ароtrеs. -- Paris: Levy, 1866. -- Р. 171, 172.

601 Прочим же я говорю, а не Господь (1 Кор. П, 12).

602 Hefele C. J. von. Соnсiliеngeschichte. Nach den Quellen bearb. Von C.J. von Hefele. Bd. 1--9. -- Freiburg im Breisgau: Herder, 1855--1890. Bd. 1. -- S. 131, 132, 179. Bd. 3. -- S. 93.

603 Архим. Иоанн. Опыт курса церковного Законоведения. -- СПБ., 1905. -- Т. ІІ. -- С. 390.

604 Zhishman J. Das Eherecht der Orientalischen Kirche. -- Wien: Braumuller, 1863. -- S. 10.

605 Гойхбарг А.Г. Сравнительное семейное право. -- М., 1927. -- С. 69.

606 Там само.

607 Синайский В.И. Личное и имущественное положение замужней женщины в гражданском праве. -- Юрьев, 1910. -- С. 83.

608 О времена, о нравы!

609 Хрестоматия по всеобщей истории государства и права. -- М., 1973. -- С. 17.

610 Там само‚ С. 18.

611 Там само.

612 Казанцев Л.Н. О разводе по римскому праву. -- Киев‚ 1892. -- С. 137.

613 Там само‚ С. 138.

614 Там само.

615 Gide P. Etude sur la condition privee de la femme, dans le droit ancien et moderne. -- Paris: Durand, 1867. -- Р. 34.

616 «Так, часто дівочість і родючість жінки, що продається вважаються суттє-вою умовою договору купівлі, і якщо покупець буде в цьому обманутий, то може вигнати дружину і вимагати назад заплачене за неї». Post A.H. Diе Geschlechts -- genossenschat der Urzeit und die Entstehung der Ehe. -- Oldenburg: Schulze, 1873. -- S. 157. Сюди ж можна віднести новину про повернення подарунків Гефесту. Пор.: Гомер. Одіссея. -- Київ: Дніпро‚ 1968. VIII. 318. Анналогічне явище відмічене у Ману, IX. 73.

617 Plutarchus. Quaestiones romanae. -- Lipsiae, 1873. -- P.1, 85.

618 Ibid. -- P. 171, 436.

619 Леонтович Ф.И. Адаты кавказских горцев. Материалы по обычному праву Северного и Восточного Кавказа. -- Одесса: Тип. Зеленого. -- Вып. II. -- 1883. -- С. 174.

620 Ковалевский М.М. Современный обычай и древний закон. Обычное право осетин в историко-сравнительном освещении. -- М.: Тип. Гатцук, 1886. -- Т.1. -- С. 206.

621 Пор.: Hermann K.F. Lehrbuch der griechischen Privatalterthumer. Umgearbeitet und herausgegeben von Dr. Hugo Blumner. Aufl. 3-e. -- Freiburg, 1882. -- S. 262.

622 Гомер. Одіссея. -- Київ: Дніпро‚ 1968. -- С. 142.

623 Аналогічне явище в руському житті див.: Владимирский-Буданов М.Ф. Обзор истории русского права. 3-е Изд. -- К.‚ 1900. -- С. 91.

624 Це право засвідчене у Val. Maximus, VI. 3. 7.; Plinius(Secundus). Historiae naturalis libri XIV. -- Paris, 1827. -- Ann. XII 32.

625 Казанцев Л.Н. О разводе по римскому праву. (Б.г., б.м.). -- С. 243.

626 Загоровский А. О разводе по русскому праву. -- Харьков, 1884. -- С. 53.

627 Там само.

628 Там само.

629 Див.: Wachter K. Uber Ehescheidungen bei den Romern. -- Stuttgart, 1822. -- S. 120 -- 139. Troplong M. De 1'influence du christianisme sur le droit civil des ro--mains. -- Paris: Lecon, 1855. -- Р. 94; Unger J. Die Ehe in ihrer welthistorischen Entwickelung. -- Wien: Jasper, 1850. -- S. 78.

630 Архангел Иоанн. Опыт курса церковного законоведения. В 2 т. -- СПБ.: Тип. Фишера, 1851. -- Т.1 -- С. 143.

631 Там само‚ 381.

632 Hefele К.J. Conciliengeschichte nach den Guellen bearbeitet. -- Freiburg, 1902. -- S. 131.

633 Ibid. -- S. 566.

634 Ibid. -- S. 636.

635 Беседы Св. Иоанна Златоуста на разные места священного писания. Полн. собр. творений Св. Иоанна Златоуста: В 12 т. -- М.: Православная книга, 1991. --Т. 3. -- С. 483.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23