638 Архангел Иоанн. Опыт курса церковного законоведения. В 2 т. -- СПБ.: Тип. Фишера, 1851. -- Т. II, 365, 390‚ 866. В цьому ж розумінні складене 61 апостольске правило і особливо 1 Гангрського собору: «аще кто порицаетъ бракъ и супруговъ верныхъ и благочестивыхъ сожитие порицаетъ, яко не могущихъ внити въ царствие, да будетъ подъ клятвою». -- Це правило було спрямоване проти Єфстафія і його послідовників, які дотримувалися вказаного у правилі погляду на шлюб. Див. ще того ж собору пр. 9.--Иоанн, 1. 199 i 373, 874, 879.

639 Для дружини: якщо чоловік звинувачувався у вбивстві, отруєнні, чаклунст-ві (на думку деяких -- в розриванні могил), куди згодом, в 337 р., приєднане було 4-річне безвісне перебування на війні. Для чоловіка: якщо дружина вия-вилась винною в перелюбстві, отруєнні і зводництві.

640 Такими покараннями для дружини були: повна втрата приданого (до головної булавки) на користь чоловіка і депортація на острів. Для чоловіка -- повне і негайне повернення приданого і заборона вступати у 2-й шлюб під страхом втратити все придане другої дружини на користь першої.

641 Wachter K. Uber Ehescheidungen bei den Romern. -- Stuttgart, 1822. -- S. 218, 214.

642 Ibid. -- S. 215, 239.

643 Ibid.

644 Загоровский А. О разводе по русскому праву. - Харьков, 1884. - С. 61.

645 Quoniam eorum, quae in hominibus snbsecuinntur, quieduid ligatur, solubile est -- Distrahuntur... matrimonia: alia quidem consentiente utraque parte... nov. 22 -- P. 3, 4.

646 Nov. 117. -- P. 10 a Nov. 134 -- P. 11.

647 Nov. 140. -- P. 1.

648 Zhishman J. Das Eherecht der Orientalischen Kirche. --Wien: Braumuller, 1863. --S. 105.

649 Розуміючий під незаконним розлученням -- розлучення, не узгоджене з правилами світського законодавства.

650 Zhishman J. Das Eherecht der Orientalischen Kirche. -- Wien: Braumuller, 1863. -- S. 140.

651 Див. це тлумачення в Чтениях общества любителей, духовного просвеще-ния. Август. Правила св. Василия Великого. -- C. 279.

652 Zhishman J. Das Eherecht der Orientalischen Kirche. -- Wien: Braumuller, 1863. --S.108.

653 Архангел Иоанн. Опыт курса церковного законоведения. В 2 т. -- СПБ.: Тип. Фишера, 1851. -- Т. II. 223.

654 Оrigenis Соmmеntariorum in Маtthаеum. -- Раris, 1862. -- Т. III. -- Р. 648, 649.

655 Zhishman J. Das Eherecht der Orientalischen Kirche. -- Wien: Braumuller, 1863. -- S.112.

656 Памятники древней христианской письменности в русском переводе. Т. III. Соч. св. Иустина философа и мученика. -- СПБ., 1834. -- С. 115.

657 А саме цей канон говорить: «Si guis dixerit ecclesiam errare, cum docuit et docet, juxta evangelicam et apostolicam doctrinam propter adulterium conjugium matrimonii vinculum non posse dissolvi, anathema est». Тут, мабуть, мається на увазі вчення протестантів, піддаючи анафемі тих, хто робить закид західній церкві у помилці; навпаки, саме помилкове вчення залишається без подальшого визначення. Див.: Richter, Kirchenrecht, s. 844, прим. 10.

658 Це різне відношення до перелюбства чоловіка і дружини належить до числа споконвічних поглядів римлян це -- та «Lех durа», на котру жалується Плавт, і яка в перші часи римської історії доходила до визнання повної безкарності чоловіка за перелюбство. Тільки з часів Феодосія і остаточно з часів Юстиніана і перелюбство чоловіка стало для дружини приводом до розлучення. 1. 6, 34 D. 48,5.--1. 8.С.5, 17. Nоv. 117 c.9. §5. 101. Нижче ми побачимо, втім, що вказаний погляд на перелюбство не є особливість одного римського права.

659 Павлов А.С. Личные отношения супругов по греко-римскому праву // Ученые Записки Казанского Университета. Т.1. -- Казань, 1865. -- С. 96.

660 Там само. С. 98.

661 Zhishman J. Das Eherecht der Orientalischen Kirche. -- Wien: Braumuller, 1863. -- S. 578--583.

662 Загоровский А.И. О разводе по русскому праву --Харьков, 1884. -- С. 91.

663 9-е правило і 21 Василя Великого і 87-е Трулльського собору, див.: К. 1,-- л. 160 і наоб. 162 і наоб. 163 і 142.

664 К. II л., 41 наоб. і 42.

665 К. II, л. 123 і наоб.

666 К. II, л. 123 і наоб. Під словом «корнен» ймовірно‚ розуміється‚ урізання носа.

667 Загоровский А.И. О разводе по русскому праву. -- Харьков, 1884. -- С. 93.

668 Wасhtеr H.D. Das Vorzugsrecht des Vermiethers nach romischem und modernem Recht. -- Zurich: Zurcher, 1885. -- S. 132, прим. Nov. 134, с. 10. -- Павлов А.С. вказ. вище ст. с. 99: «древні християни підкорялись цьому закону за власним переконанням в його справедливості. Так‚ Ерма забороняє не лише клірикам, але й мирянам тримати при собі своїх дружин, які винні в перелюбстві. Ту ж заборону знаходимо і в соборних правилах (Ельвірського собору)».

669 Мауеr Sam. Die Rechte der Israeliten, Athener und Romer. Zweiter Band. Das Privatrecht. -- Leip., 1873. -- S. 375, 376.

670 8-е правило собору Неокесарійського (314 р.) Арх. Иоанна, т. 1, С. 364 -- 365.

671 Аже от попа или от дьякона попадья сотворит прелюбы? Цоустив ю, рече, держати свой сан / Рус. Истор. Библиот., -- СПБ., 1880. -- Т. VI. 2. 82.

672 Ці питання і відповіді поміщені в VI т. Рус. Истор. Библиот. під № 124. Пи-тання 38-е говорить: „а с попадьею кто падётся, а священнику свестно есть, без священьства есть".

673 Zhishman J. Das Ehereсht der Orientalischen Kirche. -- Wien: Braumuller, 1863. --S. 591 -- 592.

674 Стосовноно насильства Василь Великий у 49 прав. говорить: «растления, бы-вающие насилием, да не подвергаются обвинению» / Иоанн, II, 68. Правило це в нашій кормчій подано наступним трактуванням: 1) «девица нуждею растленна бывши, и жена срамоту приемши насилием некоего, неповинни суть». 1. л. 168. У Григорія Неокесарійського у 2 правилі сказано: «не тяжко и то, что пленённыя жёны растлены от варваров, наругавшихся над их телами.... Аще некая жена, жившая в совершенном целомудрии, и показавшая прежнее житие чистым и изъятым от всякого подозрения, ныне подверглась поруганию, по насилию и принуждению: то на сей случай глаголетъ закон: ничтоже сотворите отроковиц» / Арх. Иоанн, 1. 269. Zhishman J. Das Ehereсht der Orientalischen Kirche. -- Wien: Braumuller, 1863. --S. 590, 735, 736. Підтвердження цього правила ми знаходимо в канонічних відповідях митрополита Іоанна. В правилі 26 сказано: «понеже полонят жены иереем и паки возвращенье им будет, подобно поимати своим мужем и сим приобщатися и не отметатися держанья ради иноплеменник оскверненья» / Русск. Ист. Библиот. -- СПБ., 1880. -- Т. VI.

675 Zhishman J. Das Eherecht der Orientalischen Kirche. -- Wien: Braumuller, 1863. -- S.591.

676 Там само, 736.

677 Перелюбство, як один із найважливіших і в самій основі руйнуючих шлюб приводів до розлучення, визнавалось досить давно таким і в західній церкві, як це видно з числених соборних постанов, які стосуються впливу перелюбства на шлюб. Про таке значення перелюбства говорять постанови наступних соборів: арелатського (314 р.), нантського (658 р.), герфордського (673 р.), толедського (681 р.), у соборних постановах Боніфатія (IX ст.), фріульського (796 р.), римського при папі Євгенії II (826 р.), і собору в Воurges'e (1031 р.).

678 Так‚ у питаннях Кіріка та ін читаємо: «аже ли жена от мужа со иным, то муж не виноват, пуская ю».(92). Сюди ж відносяться і цитовані вище питання (82) Кіріка і (38) другого запитувача. -- У 1683 р. чоловік, після покарання дружини його батогом у приказному домі (за клопотанням чоловіка) за блудну справу, просить архієрея про розлучення через невірності дружини. Акты отн. до юрид. быта древней России. II, № 220.--Петрей відносно цього приводу до розлучення повідомляє таке: хто вчинить блуд із заміжньою і чоловік знову візьме її до себе, перелюбник повинен цілком задовольнить його грошима, ... якщо чоловік не візьме її (тобто дружини, яка порушила подружню вірність), то у неї стрижуть волосся, віддають до монастиря і роблять її черницею, а чоловік бере собі другу дружину, перелюбник же сплачує йому деяку кількість грошей». -- История о Великом Княжестве Московском: Пер. с нем. Шемякина. -- М:, 1867. -- С. 405.

679 Те саме розповідає і Олеарій про насильницький постриг. Див. його: По-дробное описание путешествия голштинского посольства в Московию и Пер-сию: Пер. с нем. П. Барсова. -- М., 1870. -- С. 214.

680 Владимирский-Буданов М.Ф. Там само -- C. 224.

681 Русск. Истор. Библ. -- СПБ., 1880. -- Т. VI. 2. -- С. 58.

682 Дубакин Д. Влияние христианства на семейный быт русского общества. -- СПБ., 1880. -- С. 63.

683 Олеарий. Подробное описание путешествия голштинского посольства в Московию и Персию: Пер. с нем. П. Барсова. -- М., 1870. -- С. 213: «За нарушение супружеской верности у русских смертью не наказывают, и они не называют нарушением этой верности, если женатый будет иметь сожительство с другой сторонней женщиной, а считают это просто любодейством; нарушителем же супружеской верности называют они того мужа, который от живой жены женится на другой».

684 Костомаров Н. Очерк домашней жизни и нравов великорусского народа / Собрание сочинеий. Исторические монографии и исследования. -- СПБ., Стасюлевич, 1905. -- Кн. 8. -- Т. 19. -- С. 108.

685 Котляревский А.А. Древности юридического быта балтийских славян. -- Прага: Тип. Клауди. --1874. Ч. 1. -- С. 109.

686 Шпилевский С.М. Семейные власти у древних славян и германцев. -- Казань: Университет, 1869. -- С. 147.

687 Леонтович Ф.И. Адаты кавказских горцев. Материалы по обычному праву Северного и Восточного Кавказа. -- Одесса: Тип. Зеленого. Вып. 1. 1882. -- С. 153, § 85. Вып. 2. 1883. -- С. 170, § 123.

688 Стоянов А.Н. Исторические аналогии и точки соприкосновения новых законодательств с древним правом. -- Харьков: 1883. -- С. 4.

689 Dеmоlombе. Соurs de Соdе Nароleоn. II, р. 472.

690 D. 48. 5. 13. §13, §3. С. 9. 9. 7.; Арм. Константин. Перевод ручной книги законов‚ или так называемого Шестикнижия‚ собранного отвсюду и сокращенного достопочтеным Номофилактом и судьею в Фессалонике Константином Арменопулом; при чем прилагается и ручная книга о браках, сочиненная Алексием Спаном. Части 1--2. -- СПБ.: Сенат.тип.‚ 1831. -- Ч. 1. -- С. 83.

691 В церкві західній заручини мали аналогічне значення і навіть нерідко замі-няли церковне вінчання.

692 Иоаннъ. Там же. II, 498. Корм. 1. л. 144.

693 Ще раніше подібний погляд на заручини викладений був в 11 правилі собору Анкірського.

694 Zhishman J. Das Eherecht der Orientalischen Kirche.-- Wien: Braumuller, 1863. --S. 134, 734. Пор.: -- S. 387.

695 Пор.: Повторення закону, XXII, 13--21.

696 Славянская мифология, 82. (Див.: Дубакин Ю. Там же. -- С. 52).

697 Стоглав. Изд. Кожанчикова Д.Е. -- СПБ., 1863. -- С. 141, вопр. 24.

698 Смирнов И.Н. Очерк культурной истории южных славян. -- Казань: 1900. -- Вып. 2. Развитие общественных отношений. -- 1900. -- С. 17.

699 Вестник Европы. 1883. -- № 4. Пермяки. -- С. 556, 570.

700 Кошихин (Котошихин) Г. О России в царствование Алексея Михайловича. 3-е Изд. -- СПБ. 1884. -- С. 127.

701 Костомаров Н. Очерк домашней жизни и нравов великорусского народа в XVI и XVII ст.ст. -- СПБ., 1860. -- С. 172. Цей звичай зберігався і в подальшому. Див.: Терещенко А.В. Быт русского народа. Ч. 1--7. -- СПБ., 1848. -- Ч. 2, -- с. 114, 115.

702 Костомаров Н. Очерк домашней жизни и нравов великорусского народа в XVI и XVII ст. -- СПБ., 1860. -- С. 111.

703 Zhishman J. Das Eherecht der Orientalischen Kirche. - Wien: Braumuller, 1863. - S. 737-739.

704 Див.: Горчаков М. О тайне супружества. -- СПБ., 1880.-- С. 308, прим. 2.

705 Загоровский А.И. О разводе по русскому праву. -- Харьков, 1884. -С. 113.

706 Там само. С. 114.

707 Там само. С. 115.

708 Sine justa et probabili causa foris scilicet pernoctantem. 1. 8, § 3. С. V. 17. Майже те саме і в Nov. 22. C. ХV. § 2: ...citra rationabilem causam foris pernoctantem.

709 Див. канонічні відповіді митр. Іоанна 24. Рус. Ист. Библ. т. VI. 1. Можна б засумніватися -- чи не говорить тут митрополит про грецький звичай, але по-дібна ж поведінка монахів у пізніші часи, від яких збереглися чисто руські свідоцтва, переконує в тому, що такі звичаї і нам не були чужі.

710 Костомаров Н.М. Там само. -- С. 198, Соловьев С.М. Там само -- Т. XII, с. 110.

711 Тут зв'язок розуміється із заміжньою жінкою, тому що зв'язок з незаміж-ньою буде перелюбством у прямому розумінні, а не одним лише фактом, що межує з перелюбством. Пор.: Wасhtеr H.D. Das Vorzugsrecht des Vermiethers nach romischem und modernem Recht. -- Zurich: Zurcher, 1885. --S. 233.

712 Тут сказано більше, ніж в першоджерелі, де стоїть одне слово: сulраtus. Nov. 117. с. 9, § 5.

713 Слід зазначити у: Неволин К.А. История Российских Гражданских Законов Т. 3. -- СПБ., 1857.-- С. 244, зроблено неточний переклад першої частини цієї постанови. Там сказано: «Если муж в том же доме, в котором живет с женою будет найден в непозволительной связи с другой женщиной». Між тим у вказаному вище місці 117 Nоv. сказано: Si guis in ea domo, in gua сum suа соnjugе соmmаnеt, еt. соntеmmеns еаm, сum аlia invеniatur in еа dоmо mаnеns. Підкреслені слова показують, що мова йде не про поодинокий факт, як можна вивести з перекладу Неволіна К. а про злягання взагалі зі сторонньою жінкою в спільній подружній квартирі. Відомо, що це правило перейшло до французького кодексу, де йому і надається розуміння, яке міститься в 117 Nоv.: Lа fеmmе роurа dеmаnlеr lе divоrсе роur саusе d'аdultere de son mari, lorsgu'il aura tenu sa соncubine dans la maison commune». (Агt. 230).

714 Шашков С.С. Очерк истори русской женщины. -- СПБ.‚ 1872. -- С. 163.

715 Практика східної церкви, слідуючи словам Апостола Павла, який запрошує відкинути справи темряви і обрядитися в зброю світла і не віддаватися ні пристрасті, ні розпусті (Римл. XIII. 12, 13. Пор. 1, 26, 27), шляхом аналогіч-ного трактування означеного вище § 117 Nov. прийшла до можливості допустити‚ що разлучення внаслідок спокуси чоловіка на протиприроднє задоволення статевої потреби. Zhishman J. Das Eherecht der Orientalischen Kirche. -- Wien: Braumuller, 1863. -- S.748, 749. Наші джерела про цей привід не згадують.

716 Точний переклад Nоv.117, с, 9, § 4. Звідти ж запозичена і не зовсім точна постанова Нов. Запов. гр, 13, гл. 4, л. 42: «а не глаголавъ на ню мужъ о прелюбодеянии, не обличетъ же, нипокажетъ знамения».

717 Неволин К.А. Полн. собр. соч. -- СПБ., 1857. -- Т. ІІІ. -- С. 78, 79.

718 Загоровский А.И. О разводе по русскому праву. -- Харьков, 1884 . -- С. 125.

719 Иоанн. Там само. II, 463 -- 469. Кормч. Там же. 1 л. 140.

720 Те саме повторено і у Нов. 3апов. Юстиніана, гл. 44, гр. 13, гл. 4. І, л. 41. -- стосовно дружини в короткій редакції, а стосовно чоловіка в такій ссамій, як і в Градському Законі. Статті Градського Закону запозичені буквально із Nоv. 117 с. 8. § 1 і с. 9. §1

721 Азаревич Д. Русский брак / Журнал гражданского и уголовного права. 1880. Кн. 5. -- С. 86.

722 Шпилевский С.М. Семейные власти у древних славян и германцев. -- Казань: Университет, 1869. -- С. 108.

723 Полное Собрание Законов Российской империи. -- № 562. -- 1673.

724 «Которые помещики и вотчинники за воровство...сосланы в ссылку с жёна-ми и с детьми». № 702, п. 6. 1677 г. «Воров.... ссылать в Сибирь на пашню с жёнами и с детьми». № 773. 1679 г. «Которые воры объявятся в первой или в дву татьбах... ссылать их в Сибирь с жёнами и с детьми». № 8 46.1680 г. і див. № 1266. 1687 г.

725 Див.: Шпилевский С.М. Семейные власти у древних славян и германцев. -- Казань: Университет, 1869. -- С. 103; Владимирский-Буданов М.Ф. Хрестоматия по истории русского права. Вып. 2. -- Ярославль и К.: -- 1890. -- С. 30, прим. 7; Владимирский-Буданов М.Ф. Исторический очерк займа по русскому праву до конца XIII века. -- Киев, 1875. -- С. 50.

726 Полное Собрание Законов Российской империи -- № 1285 -- 1688 г.

727 В одній із справ XVII ст. ми знаходимо наступну вказівку на законодавчу практику у питаннях цього роду: «по указу Великих Государей: которые люди за воровство доведутся ссылки мужеска пола и тех воров посылают с женами их а за женино воровство мужей въ ссылку не ссылают». Полное Собрание Законов Российской империи -- № 1266 -- 1687г.

728 Шпилевский С.М. Семейные власти у древних славян и германцев. -- Казань: Университет, 1869. -- С. 155.

729 Краткая редакция Нов. Запов. Юстиниана царя--«безъ пакости же разрушается бракъ, аще мужъ въ три лета. не возможетъ быти съ женою»-- гл. 44, гр. 13, гл. 4, л. 42 на об.

730 31 прав. Вас. Вел.--Иоанн. Там само. II, 55. Кормчая. Там само. 1, л. 165.

731 46 прав. Вас. Вел.-- Иоанн II. Там само. II. 64. К. 1, л. 107.

732 Иоанн. Там же. II, 492. Кормчая. Там само. 1, л. 142; Це правило було правилом і західної церкви: на соборі в Руані, у 17 к. було постановлено: дружина чоловіка, який відлучився, не може вступити в шлюб до смерті його. Неfelе. Ibid. Т. IV. -S. 825.

733 Иоанн. Там самое. II, 57. К. 1, л. 165 и на об. 93 прав. Трулльского собора --1. с. Те ж і в 9-му правилі Василя Великого «жена оставившая мужа своего, есть прелюбодейка, аще перешла к другому мужу «, Иоанн. Там же. II, 27, 28. К. 1, 160.

734 В 11 гл. 117 Nov, тобто в першоджерелі.

735 На цей порядок розслідування про смерть безвісно відсутнього солдата вказує і Арістін, тлумачення якого наведене в кормчій під 36 прав. Василя Великого.

736 Констянтин Великий дозволяв розлучення дружині солдата після 4-річного очікування 1. 7. С. V. 17. Юстиніан в 22 Nov. с. 14, знаходячи цю постанову «святійшого» Констянтина «незрілою», продовжив термін до 10 років, зобов'язавши дружину неодмінно, перш ніж вступити до шлюбу, доводити про це до відома начальства чоловіка. Ця постанова була змінена Юстиніаном в 117 Nov. так, як викладено в тексті.

737 Иоанн. Див.: Варсануфий Великий и Иоанн (Преподобных отцов Варсануфия Великого и Иоанна) руководство к духовной жизни в ответах на вопрошения учеников. -- СПБ., 1905. 4-е изд. -- С. 349.

738 Кормча. Там само. в гл. 44, II, л. 42, і у гл. 48. Зак. град. гр. II, гл. 3 л. 71.

739 Ці постанови, як і вище викладені, запозичені із Візантії, а що стосується уривків із Закону Градського, то вони майже дослівно взяті із гл. 7. Нов. 22 Юстиниана. Пор.: Nоv. 117, с. XII.

740 «Разлучается муж от жены своей.... аще в недуг прокажен впадёт. Паки же разлучается жена от мужа своего.... аще в недуг прокажен впадает», К. II, л. 53 на об.

741 «Разлучается и жена от мужа сея ради вины.... аще вреден есть». К. ІІ. 124.

742 Иоанн. Див.: Варсануфий Великий и Иоанн (Преподобных отцов Варсануфия Великого и Иоанна) руководство к духовной жизни в ответах на вопрошения учеников. -- СПБ., 1905. 4-е изд. -- С. 346. Закон Мойсеїв повністю виганяв уражених із суспільства громадського.

743 Zhisman Jos. Das Eherecht der Orientalischen Kirche. -- Wien: Braumuller, 1863. -- S. 772,773.

744 «Якщо уражений дозволить своїй дружині вийти за іншого, то вона може це зробити. Те само(зрозуміло) і стосовно чоловіка ураженої дружини». Кан. 19. Неfеle K. J. von.: Vide: Lehrbuch der Kirchengeschichte. Auf Grund der akademischen Verlesungen von K.J. von Hefele. -- Freiburg im Breisgau. 1902. S. 556.

745 Голубинский Е. История русской церкви. Т. 1--2. -- М., 1890 -- 1900. --1890. Т.1. -- С. 540.

746 Жмакин П. Митрополит Даниил и его сочинения. Чтения в обществе истории и древностей. -- К., 1881. -- С. 520.

747 Жмакин П. Митрополит Даниил и его сочинения. Чтения в обществе истории и древностей. -- К., 1881. -- С. 524.

748 Полное собранье постановлений по ведомству православного исповедания. -- СПБ., -- 1878. -- Т. 3.

749 Всі ці постанови відповідають: Nоv. 22, с. 5 і особ. Nov. 117, с. 10 і 12 і Nоv. 123, с. 40. /Digesta Justiniani A. Recognoverunt et ediderunt P. Bonfante. Libri І-ХХVІІІ. - Mediolant, 1908. 696 c.

750 Аристов Н.Я. Невольное и неохотное пострижение в монашество у наших предков до начала ХVІІ в. Див.: Древняя и новая Россия. 1878. -- Т. ІІ. -- С. 70.

751 Шпилевский С.М. Семейные власти у древних славян и германцев. -- Казань: Университет, 1869. - С. 144.

752 Див: Костомаров Н. Очерк домашней жизни и нравов великорусского народа в ХVІ и XVII столетиях и старинные земские соборы. /Собрание сочинений . Исторические монографии и исследования. -- СПБ.: Стасюлевич, 1905. -- Кн. 8. Т. 19. -- С. 106.

753 Так за законами Ману, чоловік мав право відкинути безплідну протягом 8 років дружину. Він міг, втім, при небажанні розлучитися з нею взяти «поміч-ницю». Glasson E. Le manage civil et le divorce 2 ed., -- Paris. 1880. p. 142; Tissot G. Le manage, la separation et le divorce. -- Paris, 1868. -- p. 35.

754 Русск. Истор. Библиот. т. VI, 1130 -- 1158гг. -- СПБ., 1880. -- С. 92.

755 Историко-юридические материалы, извлеч. из актовых книг губ. Витебской и Могилевской. Вып. VII., 1585. -- С. 868.

756 Дубакин Д. Там само. С. 65.

757 Владимирский-Буданов М.Ф. Очерки из истории литовско-русского права. -- Вып. 2. К., 1890. С. 225.

758 Историко-юридические материалы, извлеч. из актовых книг губ. Витебской и Могилевской. Вып. VII. 1585. -- С. 368.

759 Ману, ІХ 196.

760 Там само‚ ІХ 196, 197.

761 Там само‚ ІХ, 198.

762 Там само‚ VІІІ, 416.

763 Хрестоматия по всеобщей истории государства и права. -- М., 1973. -- С. 46.

764 Ману, ІХ, 3.

765 Там само‚ ІХ, 135, 136.

766 Там само‚ ІХ, 77.

767 Там само‚ ІХ, 200.

768 Там само‚ ІХ, 192

769 Там само‚ V, 148, ІХ, 3.

770 Там само‚ V, 147.

771 Там само‚ ІХ, 3; V, 148.

772 Там само‚ ІХ, 15; VІІІ, 77.

773 Синайский В.И. Личное и имущественное положение замужней женщины в гражданском праве. -- Юрьев, 1910. -- С. 65.

774 Ману, V, 150.

775 Там само‚ V, 151.

776 Там само‚ V, 154.

777 Там само‚ ІХ, 74, 85, 95.

778 Там само‚ ІХ, 10, 11.

779 Там само‚ ІХ, 12.

780 Там само‚ ІХ, 77--82.

781 Там само‚ ІХ, 77.

782 Там само‚ ІХ, 78.

783 Там само‚ ІХ, 79.

784 Там само‚ ІХ, 80.

785 Там само‚ ІХ, 81.

786 Там само‚ ІХ, 82.

787 Там само‚ ІХ, 83.

788 Мэн Г.С. Древнейшая история учреждений: Пер. с англ. Нахимова А. П.-- СПБ.‚ 1876. -- С. 258.

789 Там само. -- С. 259.

790 Там само. -- С. 257.

791 Унгер И. Брак в его всемирно-историческом развитии. -- Киев, 1885.-- С. 18.

792 Там само. -- С. 19.

793 Із цих форм шлюбу перші 4 суть шлюби благословенні, а 4 інших -- нещасні. До цих нещасних належить і шлюб, укладений на власний вибір. Одна форма відрізняється від іншої тим, що при першій батько дає своїй дочці тільки одне плаття, при останній же розкішний гардероб. Форма Rishisa відрізняється від форми Аsurа тим, що наречений дає батькові нареченої дві корови, при останній же -- ще що небудь.

794 Цим також пояснюється різне визначення числа каст, які ми вже зустрі-чаємо у греків.

795 Три вищі касти носять пояс або шнур, Zenar, який у кожної касти різний і так оскільки це опоясування шнурком вважається другим народженням, то воно у Ману називається подвійнонародженням. Втім, в індийському епосі таку назву носять тільки брахмани.

796 Ramajan 1. С. 216.

797 Унгер И. Брак в его всемирно-историческом развитии. -- Киев, 1885.-- С. 21.

798 На цьому, здається, заснований також суворий обов'язок батька не видава-ти заміж своїх дочок, які, як описується в епізоді Nala, поеми Маhabharata --повинні самі шукати собі чоловіка по досягненні 21-літнього віку.

799 У древньоєврейському праві дочка не успадковувала, однак, при братах, як це було встановлено законами Хаммурапі (Числа, XXVII 8; Кетуб., [11, 7]). Однак‚ за відсутністю братів, дочки могли отримати у спадок і нерухомість (Числа, XXVII 8; Бава-Батра, [10, 7]).

800 Кетуб., УШ 6; Баба-Батра, IX 9.

801 Там само‚ VI 2. 5; [6, 7].

802 Там само‚ VI 3. 4.

803 Там само‚ VI 5. Пор. Кетуб., [6, 4]. Сироті також давали придане у розмірі не менше 50 зузь (Кетуб., VI 5).

804 Там само‚ VI 5; [6, 7].

805 Там само‚ VI 7.

806 Там само‚ IX 1; [9,2].

807 Там само‚ [5, 1]. Ср.V 9.

808 Там само‚ VI 2-4; [6, 5. 6]. Див. також V, 1.

809 Див.: Талмуд. Критический перевод Н. Переферковича. - СПБ., 1903. - Т. 3 С. 177.

810 У Талмуді знаходиться також вказівка на весільні подарунки (сивлонот) нареченого нареченій (Киддуш., II 6 [4, 4]).

811 Кетуб., УШ 1. Тосефта, Кетуб., [8,1]: «наші вчителі повернулись і зібрали голоси з питання про майно, яке дісталось їй до ніссуїнъ і котрі вона продала чи подарувала після ніссуїнъ: її продаж недійсний». -- Слова, які позначені у нас в даному тексті (Кетуб., УШ 1) такими дужками : [ ], дані в пояснення тексту і взяті нами із приміток Переферковича Н.

812 Кетуб., IX 1; [9, 2].

813 Там само‚ УШ 2. Тосефта, Кету б. [1, 1]: « ... що це майно, про яке чоловік не знає? -- якщо вона живе тут, а їй дісталось майно в заморській країні».

814 Там само‚ УШ 6.

815 Иевам. ХШ 1. 2.

816 Там само. ХШ 4 [13, 3].

817 Кетуб [1, 5]. Суворість покарання зрозуміла. Сім'я дружини зацікавлена в її незайманості. 400 зузь дорівнюють двом кетубам.

818 Там само‚ [7, 4]. А якщо дружина дає такий обіт, то вона повинна піти без кетуби, тому що вона доставляє йому погане ім'я перед сусідами. Чоловік зобов'язаний також розлучитись з дружиною і дати їй кетубу, якщо він дав обіт, щоб вона не їла плодів, не наряджалась, не ходила до батьківського дому (Кетуб., VII 2--4).

819 Там само‚ IV 4; [5, 1]. Пор.: Вихід‚ XXI, 10.

820 Там само‚ V 8. 9 [5, 8].

821 Там само‚ [10, 2]; ХП, 1.

822 Там само‚ V 5 [5, 4].

823 Там само‚ V 7 [5, 7]. Талмуд встановлює навіть терміни подружнього спілкування (Кетуб., V 6); відмова чоловіка своїй дружині в подружньому спілкуванні шляхом обіту, на думку школи Шаммая, припустима тільки на два тижні (Кетуб., V 6).

824 Там само‚ УП 6.

825 Там само‚ [7, 6].

826 Там само‚ УП 10 [7, II].

827 Там само‚ ХШ 10. 11; (13, 2).

828 Там само‚ IV 8.

829 Там само‚ IV 8 [4, 5].

830 Там само‚ [4, 6].

831 Там само‚ IV 10. 14. Ср. IV 12.

832 Там само‚ ХП 3 ср. [12, 3].

833 Там само‚ [11, 5].

834 Там само‚ IV 12.

835 Там само‚ IV 12.

836 Там само‚ IX 4 ср. [9, 3].

837 Там само‚ IX 6 ср. [9, 3].

838 Там само‚ IX 6: «Якщо вона (вдова) від могили (похорону) чоловіка свого відправилась в дім батька свого чи повернулась в дім свого свекра, не ставши опікуншою, то спадкоємці не вправі вимагати від неї присяги, а якщо вона стала опікуншою, то вони можуть вимагати від неї присяги на майбутнє, але не на минуле» /Талмуд: Критический перевод Н. Переферковича. -- СПБ., 1903. -- Т. 3. -- C. 158 пояснює в примітці: «це так звана «присяга судова». Її дає обвинувачувач у присутності суддів, щоб очиститися від звинувачування в привласненні чужого». «Майбутнє» і «минуле» береться тут по відношенню до моменту смерті її чоловіка: «майбутнє», це час після смерті його, а «минуле»-- час до смерті». Таким чином, на протилежність Руській Правді (опіка дається перед людьми) і за законами Хаммурапі (опіка дається суддею), в Талмуді очищювальна присяга є гарантією збереження опікуваного майна. -- Про опіку над особистістю сироти див. Кетуб [II, 4].

839 Талмуд. Критический перевод Н. Переферковича. -- СПБ., 1903. -- Т. 3. -- C. 177. За вказівкою Переферковича Н. від сучасної кетуби нічим не відрізняється текст кетуби, який знаходиться в рукописі Cod. Halberstamm № 15 (тепер в Montefiore в Лондоні). Ця кетуба відноситься до ХІІІ чи XIV ст. і опублікована Далманом в його: Dahlmann P. Аramaische Diаlеktproben. -- Leipzig, 1896. А рівно нічим не відрізняється від початку ХХ століття кетуби текст, що наводиться в Махзор Витри, с. 791. Талмуд. Критический перевод Н. Переферковича. СПБ., 1903. -- Ч. 1‚ с. 108‚ 109 дає текст кетуби по Мишні, а також текст найбільш стародавньої із знайдених (в Каїрі в 90 роках) кетуб, що відноситься до XI ст.

840 Талмуд. Критический перевод Н. Переферковича. СПБ., 1903. -- Т. 3. -- С. 178, прим. 1.

841 Цей зговірний запис надруковано в «Акты, относящ. до юридич. Быта». СПб. 1884 т. III. 336, 1. Наведений також в хрестоматії Владимирського-Буданова М.Ф. Вып. II - С. 228. Пор.: Оршанский И.Г. Исследования по русскому праву обычному и брачному -- СПб.‚ 1879. -- С. 274.

842 Майно, що збереглося чи у протилежному випадку, можливо, вартість майна, внесеного кожною стороною; особливо це слід сказати про худобу, оскільки внесена до запису худоба могла бути заміщена з плином часу іншою худобою.

Точність, з якою перераховується майно, що приноситься дружиною, поясню-ється, на нашу думку, не лише тим, що всякий договір повинен бути точний і ясний за своїм змістом і особливо в тих чи інших перерахуваннях, але -- і не-обхідністю повернення цього майна дружині або її кровним родичам у випад-ку її бездітної смерті. Див., напр., змовний запис від 11 грудня 1702 р., в яко-му сказано: «а дочери моей в животе не станет, а детей не останетца, и о тех вышеописанных люцких дочерях и о бобылских сестрах мне Андрею и жене моей и детям бить челом великому государю волно (Акты, относ. до юридич. быта. -- СПБ.‚ 1884. -- Т. III.‚ № 336, VII)». Пор. також змовну на весілля і прийом зятя в дім від 11 квітня 1692 р., де сказано: «а буде судом Божиим мне Петру смерть случитца и до срочных лет не доживу, а отроду у меня Петра не останетца, ино отдать те мои денги полтора рубля по мне Петре на крылась в сорокоуст, а шубняк отдать матери моей (Акты 1. с. № 337)». Пор. ще: Сергеевич В. Лекции и исследования по древней истории русского права. 3-е. Изд. доп. -- СПБ.‚ 1903. -- С. 467.

843 Див.: Узаконения митр. Филарета 1627--1628 г. / Владимирский-Буданов М.Ф. Хрестоматия по истории русского права. Вып.1 -- 3. -- Ярославль и К.‚ 1890. -- Вып. 3. -- С. 207 .

844 Уложение (XVII, 5) постановляє ділити куплену вотчину між дружиною і дітьми від усіх раніше померлих дружин за рівним жеребом: «купленная вотчина дати жене и детем его всем, разделя по жеребьямъ, по скольку на жеребей достанется». Правда, це обмеження права власності дружини на куплену вотчину робиться на той випадок, якщо померлий не мав вислужених вотчин, маєтків, і, вочевидь, переслідує державний інтерес. Тим не менше, Уложення в іншому випадку прямо заперечує за дружиною право власності на куплену вотчину, відписану в духовному заповіті бездітній дружині, якщо тільки вона піде заміж; отже, Уложення встановлює в цьому випадку лише довічне і умовне користування відписаною їй купленою вотчиною (Улож. XVII, 7‚ пор.: Улож. XVII, 6). Владимирский-Буданов М.Ф. Обзор истории русского права. 4-е изд. с доп. -- К.‚ 1905. -- С. 466 і наст., не відзначає цих змін, внесених Уложенням в старий порядок про куплені вотчини. Правда, Владимирський-Буданов посилається на Улож. XVII, 2, але цей порядок старий, встановлений Філаретом. У цій же статті 2-ій XVII глави Уложення ясно сказано: «Анын, государь, царь и великий князь Алексей Михайлович всея Руси указал, и бояре приговорили: . . . і далі слідують ст. 5 і 7, котрі змінюють постанову ст. 2.

845 С. 3. № 634 (див.: Владимирский-Буданов М.Ф. Обзор истории русского права. 4-е Изд. с доп. -- К., 1905. -- С.466) Див. також П. С. 3. № 675 закон ц. Феодора Алексеевича 1679: а жене умершего до тое вотчины (разумеется купленной) дела нет» (Владимирский-Буданов М.Ф.‚ Там само. -- С. 469).

846 Пор. Неволин К.А. История российских гражданских законов. Ч. 1. --СПБ.‚ 1857. -- С. 106, 123‚ 219. Див.: Оршанский И.Г. Исследования по русскому праву обычному и брачному. -- СПб.‚ 1879. С. 287.

847 П.С.З. № 3013 и № 5717 (Неволин К.А. История российских гражданских законов. Ч. 1. -- СПБ.‚ 1857.-- С. 120; пор. Указ. 1714 г. марта 23.

848 Неволин К.А. История российских гражданских законов. Ч. 1. -СПБ.‚ 1857. - С. 92 ‚ 105.

849 Победоносцев К.П. Курс гражданского права. Ч. 1 -- 3. -- СПб., 1871--1896. -- Ч. 2. С. 134.; Кавелин К.Д. Очерк юридических отношений, возникающих из семейного союза. СПб., 1884. -- С. 56 -- говорить про те, що початок роздільності проведено у нас подібно до східних законодавств «з більшою послідовністю». Правда, не зовсім ясно, чи повинна ця послідовність бути віднесена у Кавеліна К.Д. до всієї руської історії чи тільки до її останнього періоду. На користь теорії роздільності майна з найдревніших часів висловився Алексеев К. Об отношениях супругов по имуществу в древней России и Польше / Чтения в Импер. Общ. Истории и Древностей Российских при Московском университете, 1868. Кн. II. -- С. 12); див. протилежну думку: Пергамент О.Я.. К вопросу об имущественных отношениях супругов / Журнал Министерства народного просвещения. -- 1894. -- № II. -- С. 3.

850 Сергеевич В. Лекции и исследования по древней истории русского права. 3-е изд. доп., -- СПБ., 1903. -- С. 464 ; Владимирский-Буданов М.Ф. Обзор истории русского права. Изд. 4-е с доп. -- К., 1905. - С. 459.

851 Владимирский-Буданов М.Ф. Обзор истории русского права. Изд. 3-е. К., 1900.- С. 462. Втім, і Владимирський-Буданов М.Ф. визнає, «что уже и в московскую эпоху оба супруга могли обладать и имуществами, принадлежавшими каждому из них в раздельности; таковы из имуществ мужа родовые его вотчины и жалованные; из имуществ жены: вотчины, доставшиеся ей по наследству от родственников во время существования брака, вотчины, полученные ею в виде дара, если дарственная совершена на её имя (с. 469)». Ми бачимо, таким чином, що «панування» системи спільності майна не було вже таким пануванням насправді, бо багато нерухомості, ця головна частина майна, підпорядковувалась системі роздільності.

852 Про вплив візантійських джерел права на систему майнових відносин у нас у найдревнішу епоху права див.: Пергамент О. Я. К вопросу об имущественных отношениях супругов по древнейшему русскому праву / Журнал Министерства народного просвещения. -- 1894. -- № 11. -- С. 25.

853 Сергеевич В. Лекции и исследования. -- СПБ., 1903. -- С. 469.

854 Там само. -- С. 931.

855 Так, наприклад, Пергамент О. Я. На його думку, в древності переважала над Прохіроном (принцип -- система роздільності) Еклога (її принцип -- система спільності). Початки ж Еклоги, на думку О. Пергамента, стояли ближче до основних положень звичаєвого права словянства, ніж початки Прохірону. Цей свій висновок Пергамент О. Я. обгрунтовує на порівнянні Еклоги зі статтями Руської Правди і Псковської судної грамоти. Пергамент О.Я. К вопросу об имущественных отношениях супругов по древнейшему русскому праву / Журнал Министерства народного просвещения. -- 1894 -- № 11. -- С. 20.

856 Пануюча у 1910 році в руському праві система роздільності, вочевидь, су-перечить ідеї шлюбу, як повного єднання всього життя подружжя. У нас прийнято захищати цю систему тим, що вона забезпечує краще, ніж інші системи, особисте становище дружини в сім'ї чоловіка.

857 Див.: Чтения в Императорском Обществе Истории и Древностей Россий-ских при Московском Университете. Заседание 26 января 1846 г. Отд. 3. с. 3 -- 4.

858 Кошихин (Котошихин) Г. О России в царствование Алексея Михайловича. Изд. 3-е. 1884. -- С. 178.

859 Там само. С. 177.

860 Поседення в монастир і заборона протягом семи років одружуватися.

861 Розділення «животов» пополам.

862 Указная книга ведом. казначеев (див.: Владимирский-Буданов М.Ф. Хрестоматия по истории русского права. Вып. 1--3. -- Ярославль и К.‚ 1890. -- Вып. 3. -- С. 11): „А духовный суд: которая жена у мужа умрёт, а напишет в духовной мужа своего в приказчики: и тому мужу в приказчиках не быти, а та духовная не в духовную, потому что жена в его воле, что ей велит писати, то она и пишет (указ царя и велик, князя Ив. Васил. лета 7064 [1556] г. августа в 21 день)». Владимирский-Буданов зауважує від себе (1. с. стр. 11 прим. 40), що «этот закон лишь констатирует бытовые отношения, вовсе не говоря, законны ли они или нет». Правильність думки про те, що мова йде в даному указі про фактичне, а не юридичне відношення, підтверджується указом, який вийшов через п'ять років поготів, про те, що заповіти, в яких поряд з чоловіками призначені душеприказчиками і родичі дружини-заповідачки, повинні вважатися дійсними. «А у иныя духовныя мужи у жен в приказе бывают, да с ними жен их племя в приказе имаются, и тем духовным верити ж. А в которых духовных муж у жены в приказе пишется один, а сторонных людей с ним в той духовной не будет, и тем духовным не верити (ук. лета 7069 (15611) марта в 14 день)»; див.: Владимирский-Буданов М.Ф. Хрестоматия по истории русского права. Вып. 1--3. -- Ярославль и К.‚ 1890. -- Вып. 3. -- С.28. Зрозуміло, що мова йде тільки про можливість насильства з боку чоловіка над останньою волею дружини. Навпаки, право дружини складати заповіт визнається указом 1561 р., і цим самим відкидається думка про владу чоловіка, як правовий інститут поглинання особистості дружини.

863 Пор.: Владимирский-Буданов М.Ф. Хрестоматия по истории русского права. Вып. 1--3. -- Ярославль и К.‚ 1890. -- Вып. 3. -- С. 11. прим. 40.

864 Орович Я. Женщина в праве. 3-е изд. -- СПБ., [Б.г.] -- С. 65.

865 «Да будут жены домодержцы . . . да покоряются во всем своим мужам, и мужи до любят жёны свои, и жены да послушают во всем мужей своих, яко раб господина . . . Не мози, сыну, возвести главы женския выше мужни, али то Христу наругаешься. Того ради не подобает жены звати госпожою, но и лепо жене мужа звати господином» (Див.: Орович Я. Там само. -- С. 66).

866 Загоровский А.И. О разводе по русскому праву. -- Харьков‚ 1884. -- С. 121, 122, 123, 127, 280.

867 Орович Я. Женщина в праве. 3-е.Изд. -- СПБ., [Б.г.] -- С. 61.

868 Твір цей носить назву: «Le Songe de Verger» (vers 1516) Liv. 1, ch.147. Див. також: Жид П. Гражданское положение женщины с древнейших времён: Пер. с франц. под ред. и с предисл. Ю. Гамбарова. -- М., 1902 . С. 445.

869 Дозволимо собі майже дослівно навести замітку із однієї газети за 1908 р. під заголовком: «Бабьи стоны». Около Михайловского монастыря в Киеве. Праздник 800-летия и потому -- тучи народа. Но почти все киевские -- мест-ные. Среди белых лиц горожан только маленькие кучки крестьян. Тёмные, почти черные от солнца и нужды лица. Измученные аскетически строгие лица старух с впалыми Нестеровскими глазами. Пожалуй, в толпе только эти и мо-лятся: они ждут «чуда», потому что больше им ждать нечего. В уголку лежит под платком женщина, по-видимому, в падучей. -- Что она ? -- «Муж підпа-лив . . . Да вона со страху бильш . . . Попритчилась». Говорят по малорусски, но я не буду передавать особенности чужого для меня говора . . . -- Как под-палил ? -- А так . . . Разозорничался. Немного пьян и стал учить. Разжёг огонь. Привязал и стал жечь. С той поры с ней и «сделалось». Может исцелит велико-мученица Варвара . ..» -- А муж? В тюрьме, что ли? -- Ни; дома. Что ему? Кто станет путаться? Его дело «чоловичье» (Чоловик--муж).--В одном селе мужик привязывает жену к веревке церковного колокола и бьёт, чтобы «под звон» вышло. -- Смотрите, добрые люди! Он был пьян, -- но, очевидно, в основе этой дикости лежит мировоззрение всех его трезвых соседей. «Право бить» -- его священное, религиозное право. Мужик был даже уверен, что его батюшка поддержит.-- Що стосується літератури з питання про становище заміжньої жінки в древньому руському цивільному праві, то див. Неволин К.А. История российских гражданских законов. Ч.1. -- СПБ., 1857; Алексеев К. Об отношениях супругов по имуществу в древней России и Польше: Чтения в Импер. Общ. Истории и Древностей Российских при Московск. Унив., 1868 г., кн. II; Победоносцев К.П. Курс гражданского права. Ч. 1--3. -- СПБ., 1871--1896. Ч.2; Мейер Д.И. Русское гражданское право. -- СПБ., 1902; Оршанский И.Г. Исследования по русскому праву семейному и наследственному. -- СПБ., 1877; Пергамент О.Я. К вопросу об имущественных отношениях супругов по древнейшему русскому праву (Ж. М. Н. Пр. 1894 -- № 11); Сергеевич В. Лекции и исследования по древней истории русского права. 3-е. Изд.‚ доп.,-- СПБ., 1903; Владимирский-Буданов М.Ф. Обзор истории русского права. 4-е Изд.‚ доп. -- Киев, 1905. Обидва останніх автори дають також перелік літератури (див.: Владимирский-Буданов М.Ф. Там само. -- С. 420; Сергеевич В. Там само. -- С. 443.) Див.: Також: Повориннский А.Ф. Систематический указатель русской литературы по гражданскому праву.-- СПБ.‚ 1904. -- С. 222.

870 Якого значення в древньоруському побуті надавалося виконанню подружніх обов'язків, видно із наступних слів Поучення духовника тим, що сповідуються: «... не лишайся её, (тобто дружини), токмо от света или в праздники Господни или в пост, но по воле обоих. Див. Загоровский А. О разводе. -- Киев‚ 1898. -- С. 30.

871 Загоровский А. И. Сборник статей. -- Киев, 1898. -- С. 32.

872 Загоровский А. И. О разводе. -- Киев, 1898. -- С. 99.

873 Загоровский А. И. Сборник статей. Киев, 1898. -- С. 35.

874 Там само‚ С. 36.

875 Загоровский А. И. Соч. «О разводе». -- Киев, 1898. -- С.38.

876 Там само‚ с. 40.

877 Загоровский А. И. Сборник статей. -- Киев, 1898. -- С. 46.

878 Загоровский А. И. О разводе. -- Киев, 1898. -- С. 235--237. (Лит. ст. разд. 5, арт. 1--V.)

879 Музиченко П.П. Історія держави і права України. -- Одеса‚ 1997. -- С. 99.

880 Загоровский А. И. Сборник статей. -- Киев, 1898. -- С. 63.

881 Загоровский А. И. О разводе. -- Киев, 1898. -- С. 185.

882 Соловьев С.М. История России с древнейших времен. Кн. 1-6. (Т. 1--29). -- СПБ: Изд. тов. Общ. Пользы‚ 1894--1895. Кн. II. -- С. 471, 472.

883 Сорель Ж. Историко-культурное значение французского гражданского кодекса. -- СПБ.‚ 1905. 137 с.

884 Sanhac Ph. La legislation civile de la revolution francaise (1789--1804) -- Рaris. 1898 (Тhese)-- р. 278.

885 З 1789 р. з'являється цілий ряд книг та брошюр на захист свободи розлучення. Див., напр., Маrtini. Тrаite philosophigue theologigue et politigue de la loi du divorse. -- Paris, 1789.

886 Journal des Debats, Х11, 241, 338 et 339 (див. Sagnas, p. 287 n. 2).

887 Власне кажучи, революційне законодавство допускає можливість встанов-лення приданого, але не забезпечує його гіпотекою.

888 Cинайский В.И. Личное и имущественное положение замужней женщины в гражданском праве. -- Юрьев, 1910. -- С. 120

889 Там само.

890 У проекті цивільного кодексу 1793 р. не вживалось слово: «батько», але -- «батько і мати». Між тим, в декреті 20 вересня 1792 р. говорилось ще про до-статність згоди одного батька на шлюб дітей.

891 В результаті було прийнято, той хто пережив подружжя отримує частину майна на проживання, а не успадковану долю.

892 Проекти 1793 і 1794 років обходять мовчанням питання про право жінки опікувати, припускаючи, ймовірно, це право безсумнівним. Третій же проект цивільного кодексу позбавляє жінку права опіки, виключаючи бабусю матір.

893 Противником розлучення з волі одного із подружжя був Наполеон (Fenet, IX, 283--302 ; див. Sаgnас, р. 373 n. 2).

894 Роrtalis (Fеnеt, IX, 178).

895 Судова практика послабила дію цієї статті на випадок відсутності чоловіка, припустивши мовчазну згоду чоловіка.

896 Cинайский В.И. Личное и имущественное положение замужней женщины в гражданском праве. -- Юрьев, 1910. -- С. 120

897 Праці комісії для виучування звичаєвого права України за редакцією професора А.Е. Кристера. -- Київ‚ 1925. -- № 4. -- С. 20--21.

898 Там само.

899 Там само.

900 Там само.

901 Батькам жінчиним, братам або сестрам; коли ж є і брати й сестри, то сестри одержують скриню, брати ж -- худобу.

902 Праці комісії для виучування звичаєвого права України за редакцією професора А.Е. Кристера. -- Київ‚ 1925. -- №4. -- С.24.

903 Там само‚ с.25.

904 Там само.

905 Там само.

906 Там само‚ с.27.

907 Там само.

908 Там само.

909 Там само‚ с.29.

910 Там само‚ с.30.

911 Там само.

912 Там само‚ с.29.

913 Див. проф. Ростислав Лащенко. Литовський Статут, як пам'ятник україн-ського права. Науковий збірник Українського Університету в Празі. Прага, 1923. С. 83. «При глибшому ознайомленнї із Статутом не можна не кон-статувати, що самим головним, самим важливим джерелом тих юридичних норм, що містить в собі Литовський Статут, було українське звичаєве право». С. 91 «...він (тобто Литовський Статут) зберіг і зберіг майже в непорушності і чистоті найважніші національно-українські юридичні інститути) стародавні положення нашого цивільного і карного права і норми звичаєвого процесійного права».

914 Праці комісії для виучування звичаєвого права України за редакцією професора А. Е. Кристера. -- Київ‚ 1925. -- № 4. -- С. 29.

915 Там само‚ с. 13.

916 Там само‚ с.14.

917 Там само.

918 Там само‚ с.15.

919 Там само‚ с.16.

920 Там само.

921 Там само.

922 Там само‚ с.17.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23