230 Доказом цієї спадкоємності може служи те, що sponsaliа виконувалась через відведення нареченої в дім нареченого (deduktio in domum mariti); при тому, як ми зазначили вище, це відведення нареченої зображувалось у шлюб-них обрядах у вигляді насильницького викрадення дівчини.

231 Свій висновок автор обгрунтовує не лише у § 139 законів Хаммурапі, в якому йдеться про можливість шлюбу без tirhatu, але, головним чином, на шлюбних контрактах, які дійшли до нас із часів першої вавілонської династії. Так, деякі шлюбні контракти укладались від імені батьків, брата і дружини; сама плата (tirhatu) дається нареченій чи родичам, або нареченій і її брату і сестрі; накінець, в деяких древніх шлюбних угодах зовсім не згадується про плату за наречену.

232 Черниловский З. М. Всеобщая история государства и права. -- М.: Юристь‚ 1995. -- С. 51.

233 Див.: Законы Ману. Перевод Эльмановича С.Д., проверенный и исправлен-ный Г.Ф.Ильиным -- М.‚ 1960. -- 263 с.

234 Розанов В.В. Религия, философия, культура: [Сборник] / [Сост. и вступ. ст. А.Н. Николюкина; Коммент. Н.Д. Александрова‚ М.П. Одесского.] -- М.: Рес-публика‚ 1992. -- С. 3.

235 Там само‚ с. 14.

236 Синайский В.И. Личное и имущественное положение замужней женщины.- Юрьев‚ 1910. -- С. 52; Законы Ману Перевод Эльмановича С.Д., проверенный и исправленный Ильиным Г.Ф. -- М.‚ 1960. -- С. 54.

237 Ману, I‚ 31.

238 Споживна вартість - це здатність товару задовольняти нашу негайну потребу. Говорячи про неї не можна сказати, що важливіше гудзик чи ложка, рука чи вуста.

239 Ману‚ ІІІ‚ 30.

240 Радхакришнан С. Индийская философия. -- СПБ.‚ 1994. -- Т.1. -- С. 49.

241 Ману‚V, 152.

242 Там само, V‚ 152; Про значення релігійної церемонії див.: Ману, VІІІ. 226-227.

243 В римському праві слово «manus» у буквальному розумінні «рука», що озна-чало також просто фізичну силу, речове панування.

244 Наприклад, братом нареченої з дозволу її батька (Ману, V‚ 151).

245 Ману, Ш‚ 43--44.

246 Отец, сознающий свои обязанности, не должен брать за дочь даже и мала-го вена, ибо человек, берущий из жадности вено, становится продавцем своего потомства (Ману III 51.).

247 Ману, VIII‚ 366.

248 Там само‚ VIII‚ 369

249 Там само‚ IX‚ 93; пор. також Ману, VIII 204

250 Там само‚ IX‚ 97.

251 Там само‚ IX‚ 98.

252 Там само‚ VІІІ, 60, 369; ІХ‚ 93, 97, 98, 100.

253 Там само‚ ІХ‚ 160, 174.

254 Однак, як у римському праві, так і за законами Ману вже заборонявся про-даж дружини її чоловіком (Ману, IX‚ 46).

255 Ману, ІХ‚ 46.

256 Це випливає з того, що шлюб асурів (Ману. Ш‚ 25) був зовсім заборонений пізнішим редактором; а з другого боку, з одного місця законів Ману випливає, що тільки перші п'ять способів‚ не рахуючи способу асурів, вели до виникнення влади чоловіка (VIII 196‚ пор. 197). Пор. також : Ману, Ш‚ 35.

257 Ману, Ш‚ 36--42.

258 Там само‚ Ш‚ 39 -- 41.

259 Там само‚ Ш‚ 42.

260 Там само‚ Ш‚ 37--38.

261 Виключення шлюбу асурів перебуває у тісному зв'язку з негативним відношен-ням укладача законів Ману до купівлі-продажу нареченої (див.: прим. 8 і 9). Відносно ж шлюбу гандхарвів ми не маємо суперечливих постанов : пор. Ману, Ш‚ 41 і VIII‚ 196.

262 Слід, однак, знову відзначити суперечність. З одного боку, для кшатрія укладення шлюбу викраденням зі згоди чи без згоди нареченої і просто оволо-дінням нею з її згоди вважаються законними; з іншого боку, ці способи шлюбу оголошені погибельними як в цьому житті, так і в загробному (Ману, ІІІ‚ 20, 41) і їх радять обминати (Ману, ІІІ‚ 42). Ймовірно, перед нами знову дві редакції зводу законів Ману.

263 Постанови ці належать до більш пізньо[ редакції, оскільки ними встановлюється навіть позбавлення батьком його влади.

264 Ману, ІХ‚ 71.

265 Там само‚ ІХ‚ 99.

266 Там само‚ ІХ‚ 72.

267 Там само‚ VІІІ‚ 205, 224.

268 Там само‚ УІІІ‚ 225.

269 Скрипилёв Е.А. Дигесты Юстиниана -- основной источник познания римского права. (Див.: Дигесты Юстиниана: Избранные фрагменты в переводе и с примечаниями И. С. Перетерского / АН СССР. Институт государства и права./ Отв. ред. Е.А. Скрипилев. -- М.: Наука, 1984. -- С. 7-18. -- 456 с.).

270 Там само‚ с.115.

271 Там само‚ с. 111.

272 Die Sage von Tanaquil. - Heidelberg‚ 1870. -- S. 73--80‚ 282.

273 Die Etrusker. -- L.‚ 1828. Bd. I. -- S. 403‚ 276.

274 Ми розглянемо більшість доказів, які зібрані в працях Бахофена, Жиро-Тейлана, Бернгофта, Даргуна, Летурно, Поста.

275 Antiguarische Briefe von U. Bockh, J. W. Loebell, Th. Panofka, F. Von Raumer und H. Ritter. -- Leipzig: Brockhaus, 1851. -- 251 s. XXIII.

276 Hаlicarnasensis D. Opera graece et latine. Cum adnotationibus diversorum curavit I.I. Reiske. Vol. 3. -- Lipsiae‚ 1775. -- S. 23.

277 Die Sage von Tanaquil. - Heidelberg‚ 1870. -- S. 53.

278 Плутарх. Сравнительные жизнеописания: Пер. с греч. В. Алексеев. -- Т. 1-8. -- СПБ.: Суворин, 1891. -- Т. 7. -- С. 7.

279 Zeitschrift fur geschichtliche Rechtswissenschaft. VI Band.: Die Cognaten und Affinen nach romischem Rechte in Vergleichung mit andern verwandten Rechten. 1828.

280 Zeitschrift fur geschichtliche Rechtswigsenschaft. Band VIII, H. 2-te. Zur Geschichte des europaischen Familienrechts. -- 1829. -- S. 209.

281 Веrnhoft Fr. Staat und Recht. - Stuttgart, 1881 -- S. 138. Посилається на D. 20. 1. 29. 1. Th. Mommsen. Romische Geschiechte. Aufl. 7-te Band 1-3, 5. -- Berlin, 1881-1885.

282 Такий само характер, ймовірно, має lех, що встановив, за словами Папіньяна, jus vitae necis gue in filium‚ що підтверджує існування допатріархального ладу у римлян.

283 Plutarchus. Quaestiones romanae. -- Lipsiae, 1873. -- C. 6; Gellius A. Noctium Atticarum libri ХХ. Ex recensione M. Hertz. -- Lipsiae, 1903. Х. 23. 1.

284 Plutarchus. Vitae parallelae.-- T. 1-9. -- Lipsiae: Tauchnittii, 1829. -- T. V. Fragmenta et spuria. -- Ulpianus D. Fragmenta quae nunc parum accurate dicuntur in unico codice titali ex corpore Ulpiani inscripta. Curavit G. Hugo. Ed. 5-a. Brl., 1814. Tit.V. 6: olim usque ad quartum gradum matrimonia contrahi non poterant. За словами: Marquardt I. Das Privatleben der Romer. -- Leipzig, 1879. -- S. 30, шлюб між consobrini з'явився під час 2-ї пунічної війни, а раніше була заборона до 6-го ступеня.

285 Аналогічний до цього звичай, що вказував на минулий гетеризм, спостерігав-ся на Кіпрі: дівчат відсилали перед шлюбом на декілька днів на берег моря, щоб вони там придбали собі грошей для приданого. Пор.: Також було у Лідян, за свідченням Геродота: ... всі дочки займаються проституцією, збираючи собі таким чином придане. Див.: Геродот. История в девяти книгах. Перевод проф. Ф. Мищенко с предисловием и указателем. -- СПБ., 1885--1888. -- Т. 1. -- С. 93.

286 Там само. С. 78.

287 Там само. С. 413.

288 Цицерон М.Т. Об обязанностях: К сыну Марку Цицерону. В 3 кн. Перевёл А. Клеванов. -- М.: Салаев, 1877. -- 156 с.

289 Те ж говорить Плутарх: Plutarchus. Vitae parallelae.T. 1-9. -- Lipsiae, Tauch-nittii, 1829. -- T. I. Thesus, Romulus, Lycurgus, Numa, Solon, Poplicola. -- Р. 3.

290 Веrnhoft Fr. Staat und Recht. -- Stuttgart, 1881 -- S. 138. робить зауваження, що вираз; ingenui --не означає тільки вільнонароджених, а разом з тим правильно чи закононароджених (есhtgeborenen); так що незакононароджені можуть бути вільнонародженими, але не бути ingenui. Це зауваження вірне, але воно не змінює суті справи.

291 Ковалевский М.М. Первобытное право. Род. -- СПБ., 1903. -- С. 143.

292 Gаi. Institutionum juris civilis. 5 ed. -- Lipsiae: Teubner, 1886. -- S. 86.

293 Див.: Gellius Noctium Atticarum libri XX (Edid. M. Hertz. -- Berlin, 1883. IV 3, 2. -- Festus De verborum significatione (Dagerius A. -- Amst., 1699.) sub. Guaeso. - Ulpianus Fragmenta tit. III § 3; D. 23. 24. I. (Modestianus libro 1 Regularum.) Nuptiae sunt conjunctio maris et feminae, consortium omnis vitae, divini et humani juris communicatio.

294 Lippert J. Die Geschichte der Familie. -- Stutgart, 1884. -- S. 118.

295 Valerii Maximi. Facta Dictaque Memorabilia. (Ed. Panckoucke. -- Paris, 1837) Lib. II. Cap. IX n. 1; natura vobis quemadmodum nascendi, ita gignendi legem scribit; entesque tos alendo, nepotum nutriendorum debito (si quis est pudor) alligaverunt.

296 Platon. Banguet. (Ed. Didot. -- T. I. -- p. 673) Chap. XVI.

297 Cicero in Yerrem. Act. II lib. III. 161. susceperas.... liberos non solum tibi, seil etiam patriae.

298 Gellius Noctium Atticarum libri XX. Edid. M. Hertz. -- Berlin, 1883. I 6. 6. Civitatem salvam esse sine matrimonijrum freguentia non pose.

299 Manava-Dharma-Sastra. Lois de Manou (Traduites du sanscrit par loiseleur-- Destongchamps. -- Paris., 1883).

300 Manou. livre IX § 137: par un fils an homme gagne les mondes celestes; par le fils d'un fils il obtient l'immortalite; par ie fils de ce petitfils il s'eleve au sejonr du soleil. § 188. par la raison que ie fils delivre son pere du sejour infernal appele Pout; il a ete appele Sauveur de l'enfer (Pouttra) par Brahma lui meme.

301 Manou IX. 28 de la femme seule procedent les enfans, l'accomplissement des devoirs pieux.... et ie ciel pour ie Manes des anefetres et pour ie mari luimeme.--Gide P. Etude sur la condition privee de la famme dans les droit ancien et moderne. -- Paris, 1885. -- p. 54.

302 Bohlen. Das alte Indien mit besonderer Rucksicht auf Aegypten. -- Konigsb., 1830. -- Р. 141.

303 Manou IX. 59, lorsdn'on n'a pas d'enfans, la progeniture que l'on desire peutetre obtenue par l'union de l'epouze, convenablement autorisee, avec un frere ou un autre parent (sapinda). § 60 Arrose de benrre liquide et gardant ie silence, que ie parent charge de cet office, en s'approchant, pendant la nuit, d'une venve ou d'une femme sans enfans, engendre un seul fils, mais jamais un second. Поp. Gibelin Etudes sur ie droit civil des Hindous. Recherches des legislation comparee sur les lois de 1'lnde, les lois d'Athenes et de Rome et les Coutumes des Germains. I--II T. -- Pondich, 1849. -- Р . 31.

304 Пор.: Осипов П. Брачное право Древнего Востока. Вып. 1-й. -- Казань, 1872. -- С. 13, 102.

305 Dionisii Halicarnassensis. Antiquitatum romanorum libri quotquot supersunt. (Cum annotat. Stephani... -- Reiske: 1744--47. Латинський переклад) liber IX cap. 22 prisca eorum lex cogebat eos, dui per aetatem possent, uxores ducere... quam diligenter usqne ad aetatem suam a majoribus servatam...

306 Gellius Noctium Atticarum libri XX (Edid. M. Hertz. -- Berl.: 1883. VI 1, 2... oratio Mettelli Numidici..... quam in censura dixit ad populum de ducendis uxoribus, cum eum ad matrimonia capessenda hortaretur.

307 Valerii Maximi. Facta Dictaque Memorabilia. Ed. Panckoucke. -- Paris, 1837.

308 Ciccero M.T. De legibus Recognovit C.F. W. Muller. -- Libstae: Tenbneri, 1889. -- 380-450 s.

309 Becker W. Charikies. Bilder aitgriechischer Sitte. -- Leipz, 1840. 2-tei -- Th. -- s. 436, 440; Lasaulx E. von. Geschichte und Plilosophie der Ehe bei den Griechen. -- Wurzburg: Thein, 1844. -- S. 104.

310 Plutarchi. Chaeronensis quae supersunt omnia. Graece et latine. Ed. Reiske. - Lip.: 1744. Lycurg cap. XV: nam viro natu grandiori, cni florens aetate erat conjux si quidem probum et honestum adolescentem carum haberet probaretque, jus erat earn huic jungere et quum impleta esset egregio semine, sibi vindicare partum.

311 Plutarchi. Vitae. Graece et latine Ed. Th. Doehner. -- Lip.: 1744. Solon c. 20. Absurda etiam et ridicula lex videtur, qua mnlieri (i. e. filiae heredi) permittitur, si maritus ejas, qui ei secundum legem obtigit, coire non posset, rem cumejus propinquis habere.

312 Gellius N. A. Noctium Atticarum libri ХХ. Ex recensione M. Hertz. -- Lipsiae, 1903. IV 3. 3 paelicem autem appelatam probrosamque habitam quae juncta consuetaque esset cum eo, in cujus manu mancipioque alia matrimonii can-saforet, hac antinuissima lege ostenditur, quam Numae regis fuisse accepimus: «Paelex aedem lunonnis ne tangito; si tangit, lunoni crinibus demissis agnum feminam caedito».

313 Ulpianus D. Fragmenta quae nunc parum accurate dicuntur in unico codice titali ex corpore Ulpiani inscripta. Curavit G. Hugo. Ed. 5-a. Brl., 1814. Tit. III § 3; D. 23. 24. I.

314 Азаревич Д.И. Брачные элементы и их значение. - Ярославль, 1879. - С. 21.

315 Там само‚ с. 9‚ 12.

316 Книга Буття. ІІ. 24.

317 Синайский В.И. Личное и имущественное положение замужней женщины в гражданском праве. -- Юрьев, 1910. -- С. 19.

318 Хрестоматия по всеобщей истории государства и права. -- М.‚ 1973. -- С. 18-19.

319 Там само.

320 Там само.

321 Зікрум - жриця.

322 Хрестоматия по всеобщей истории государства и права. -- М.‚ 1973. -- С. 20.

323 Там само.

324 Мардук-бог, покровитель Вавілону.

325 Хрестоматия по всеобщей истории государства и права. -- М.‚ 1973. -- С. 20.

326 Хрестоматія з історії держави і права зарубіжних країн. -- Київ‚ 1998. -- Т.1. -- С. 26.

327 Там само.

328 Там само.

329 Там само‚ с. 24.

330 Там само.

331 Там само. с. 21

332 Там само.

333 Там само.

334 Хрестоматия по всеобщей истории государства и права. -- М., 1973. -- С. 18.

335 Синайский В.И. Личное и имущественное положение замужней женщины в гражданском праве. -- Юрьев, 1910. -- С. 75.

336 Хрестоматія з історії держави і права зарубіжних країн. -- Київ, 1998. -- Т.1. -- С. 22.

337 Там само.

338 Там само.

339 Синайский В.И. Личное и имущественное положение замужней женщины в гражданском праве. -- Юрьев, 1910. -- С. 99.

340 Weber M. Ehefrau und Mutter in der Rechtsentwicklung. -- Tubingen, 1907, так, на одному з надписів Теll-еl-Аmarna 14 сторіччя до Р. Хр. згадується про «ціну нареченої», хоча і не в розумінні плати, як при дійсній купівлі-продажу. Rеvillout, 1. с. р. 1002, 1034. Див.: Vоisin R. Ibid. р. 171 (шлюбний контракт часів Дарія). У фіванських шлюбних контрактах за звичай згадується про плату з боку нареченого нареченій двох монет (Vоisin R. Ibid. р. 173; Rеvillоut, 1. с. р. 1035 еt suiv.).

341 Так, в одній народній оповіді говориться про відведення нареченої в дім жениха вночі (Vоisin R. Ibid. р. 166; Маsрerо, Lеs соntеs egyptiens p. 51). Ніч, як відомо, була найкращим часом для викрадення дівчини.

342 Revillout, 1. с. р. 996 еt suiv.

343 Раturet. La condition juridigue de la femme dans l'ancienne. - Раris‚ 1886. P. 16 (Vоisin R. Ibid. р. 169 еt suiv). Слід відзначити, що наведений надпис зроблений був на тарілці. Це частково вказує на поширеність даної форми шлюбу. На жаль, наведений контракт єдиний у своєму роді.

344 У римському праві спочатку жінка не сама себе продавала, а її продавали батько чи, як припускає Чіларж К.Ф. (Див.: Чиларж К.Ф. Учебник институций римского права / Пер. под ред В.А. Юшкевича. Изд. 2-е. -- М.‚ 1906. -- С. 280), опікуни. Проти пропозиції Чіларжа К.Ф. див.: Lеоnhard (в Раulу-Wissowa, Вd. 1V) S. 200. У всякому випадку, Гай однаково вживає вираз: чоловік купує жінку (1 113), жінка здійснює угоду продажу самої себе чоловіку (1 114; 1 123). Rein D. Das Privatrecht und der Civilprozess der Romer. -- Leipzig‚ 1858. -- S. 385. Аnm. 2. затрудняється визнати жінку суб'єктом угоди -- продавцем самої себе. Навпаки, Lеоnhаrd (1. с. S. 199) вважає, що самостійна жінка (Sui juris) була продавцем самої себе. Зі свого боку, ми вважаємо, що в історії діяли обидва порядки: спочатку жінка продавалась батьком; з плином же часу, участь в угоді батька, як сторони, перестало вважатися необхідністю. Звідси і пішло, що жінка стала продавати сама себе. Пор.: Gаi. Institutionum juris civilis. 5 ed. -- Lipsiae: Teubner, 1886. -- S. 114, 115. -- В єгипетському праві збереглися також вказівки на укладення шлюбної угоди батьком (Revillout р. 1013 пор. 1068; Раруr. Оху., 11 n. 237, 111 n. 497) і, головне, на право батька повернути до себе дочку, яка знаходиться у пробному шлюбі (Раруr. Оху., 11 n. 237. Соl. 7 lin 128 sg. Див.: Мitteis L. / Vide: Grundzuge und Chrestomatie der Papyruskunde. Bd. 1-2. Leipzig, 1912. -- Вd. 1, S. 343).

345 Gаi. Institutionum juris civilis. 5 ed. - Lipsiae: Teubner, 1886. -- S. 148-410: «martimonii саusa fасta соemtio dicitur». -- Загальне розуміння контракту самопродажу і, особливо, встановлення в ньому моногамії говорять за здійснення цього контракту з метою встановлення шлюбу. В шлюбах, які виникали сплатою шлюбного дарунку (віна дівоцтва), за звичай прямо говориться: я беру тебе за дружину.

346 Gаi. Institutionum iuris civilis. 5 ed. -- Lipsiae, Teubner, 1886. -- S. 123: «ea guidem guae coemptionem facit non deducitur in servilem соndictionem». Негативна форма цього виразу показує, що з зовнішнього боку, формально, дружина знаходилась в становищі прислуги, рабині. -- В єгипетському праві в акті самопродажу дружина перебуває у становищі рабині, служанки також формально.

347 Правда, в договорі самопродажу дружина не називається nebtра, тобто, господарка, господиня дому, але із його змісту ясно, що лише продавець самої себе є єдиною дружиною покупця-чоловіка, а діти її -- його дітьми. В договорах, що встановлюють шлюб посередністю сплати з боку нареченого вена дівоцтва своїй нареченій, виразно говориться, що жінка береться за дружину, а діти її, або старший син її, є наступниками всього майна чоловіка. У шлюбних угодах, які здійснюються при посередництві жреця Аммона, нареченого питали про його бажання перенести.

348 В Римі у формулі, яка вживається при уявному продажу чи самопродажу жінки в якості дружини, ставилося також питання нареченій: чи бажає вона бути матір'ю сімейства ?

349 Так було в невільному шлюбі (сum mаnu), який встановлювався в Римі шляхом соеmptiо. Хоча дружина і займала в сім'ї чоловіка положення дочки (Gаi. Institutionum iuris civilis. 5 ed. -- Lipsiae: Teubner, 1886. -- S. 114), але це, по-перше, стосувалось спадкових прав дружини і підопічного її стану після смерті чоловіка, по-друге, і діти знаходились під владою батька. Rеin D. Das Privatrecht und der Civilprozess der Romer. -- Leipzig‚ 1858. -- S. 496 Аnm. 2. не припускає тотожності батьківської влади і права власності. Тим не менше, Rеin D. прирівнює батьківську владу за її суворості, строгості до влади власника.

350 Шляхом соеmрtio встановлювався шлюб сum manu, тобто невільний шлюб. Знаходячись же в невільному шлюбі, дружина нічого не могла мати і набувати для себе. Все, що вона мала і набувала, належало її чоловіку або його домовладиці.

351 На цю ж згоду, як основу придбання майна дружини з боку чоловіка, вказує єгипетська форма: я тобі даю все, чим володію і т.ін.-- Разом з тим, у вищенаведених словах Гая ми знаходимо вказівку на пізнє походження форми шлюбу шляхом удаваної купівлі-продажу (negue lеge tаbulаrum) і на походження її договірним шляхом, шляхом звичаю. -- Єгипетська форма укладання шлюбу посередністю уявного продажу дійшла до нас також із порівняно пізнішого часу. Почесне положення дружини в сім'ї чоловіка як матері сімейства (materfamilias), господині дому (nebtpa), могло виникнути, звичайно, на грунті договору. Можливо, у зв'язку з поліпшенням положення заміжньої жінки шляхом договору пояснюється заперечення за жінкою, яка взяла шлюб посередністю соnfarreatio і usus, названий «mаtеrfаmilias». Виникає питання, як узгодити становище заміжньої римлянки одночасно в якості «матері сім'ї» і «дочки чоловіка»? Чіларж К.Ф. вважає, що назва дружини «materfamilias» имело лишь нравственное значение; юридически же жена була «дочкою чоловіка» (Чиларж К.Ф. Учебник институций римского права / Пер. под ред В.А. Юшкевича. Изд. 2-е. -- М.‚ 1906. -- С. 279). Ми думаємо, однак, що таке пояснення Чіларжа К.Ф. не зовсім правильне. Назва дружини «матір'ю сімейства» має юридичне значення, і, ймовірно, -- те, яке виявляється більш ясно в єгипетському шлюбному контракті. Визнання дружини «господинею дому» означає там визнання її дітей дітьми чоловіка і її самої -- єдиною дружиною чоловіка. Становище дружини в якості дочки стосується переважно визначення її спадкового права і опіки над нею.

352 Ми бачили вище, що в стародавньому Єгипті збереглись деякі вказівки на дійсну купівлю дружини. Правда, цих вказівок занадто мало, щоб можна було, на їх підставі, наважитися зробити який -- небудь більш -- менш надійний висновок. Разом з тим, залишається відкритим питання про походження уявного продажу. Те саме, на жаль, доводиться повторити і стосовно Риму.

353 Розвиток фіванського контракту здійснилось в епоху Птоломеїв; однак, по-ходження його слід віднести до більш древнього часу: пор.: шлюбний контракт часів Дарія: Цей шлюбний запис знаходиться в тісному зв'язку з продажем жінки самої себе чоловіку з метою встановлення шлюбу. Так, 1) якщо в договорі самопродажу жінки чоловік купував собі дружину, то тут, згідно з цим записом, чоловік купував собі владу над жінкою, як над дружиною; 2) як в акті самопродажу, так і в даному шлюбному запису перераховуються обов'язки дружини. Але між обома актами помічається уже і суттєва різниця: в договорі самопродажу жінки її майно, як і вона сама і діти, переходить до чоловіка, ніби -- то у власність; у даному ж шлюбному запису дружина зберігає за собою майно. Отже, в першому випадку ми маємо невільний шлюб, у другому -- шлюб уже вільний, хоча ще і у формі невільного шлюбу, що здійснюється шляхом купівлі влади над дружиною. Пор.: Revillout р.1001; Voisin, р. 171. Weber, S. 99 und 100 Аnm. 2. З плином часу, вільний шлюб часів Дарія робить все більші і більші завоювання в житті, поки не виробився особливий Фіванський контракт. Фіванський контракт, залишаючись по формі тотожнім з контрактом Дарія у стосовно уплати вена дівоцтва, за змістом суттєво відрізняється від останнього. У Фіванському контракті перераховуються переважно обов'язки чоловіка, а не дружини і, головним чином забезпечується, як і повинно бути у вільному шлюбі, особистість дружини на випадок припинення шлюбу і поганого поводження з нею чоловіка, а однаково забезпечується і утримання дружини. При цьому, не можна не відзначити, що у вільному шлюбі дружина могла жити окремо від чоловіка, чому і утримання для дружини могло сплачуватися не лише їй самій, але і її батькові.

354 Кращим доказом вільного шлюбу служить сплата дружині утримання в то-му місці, в якому вона побажає, і свобода її пересування.

355 Синайский В.И. Личное и имущественное положение замужней женщины в гражданском праве. -- Юрьев‚ 1910 г. -- С. 107.

356 Там само.

357 Церетели Г.Ф. По поводу donatio ante nuptias // ЖМНП‚ 1901. -- С. 63.; Див. більш детально літературу у Фрезе Б. / Юрид. Записках. -- Ярославль‚ 1908. № V -- С. 79. Фрезе Б. є також противником теорії фіктивного приданого (с. 79). Зі свого боку, ми вважаємо, що докази Фрезе Б., які наводяться ним проти теорії фіктивного приданого, не мають вирішального значення; особливо ж ті з них, які мають на увазі долю приданого, як власності дружини і установлювачів приданого. Справа в тому, 1) що фіктивне придане стосується лише частини приданого і що 2) фіктивне придане у своїй основі є шлюбний дарунок, а не яка-небудь фікція; цей шлюбний дарунок був веном дівоцтва або часткою вдови; -- Сутність питання зрозуміла: в Мемфіському контракті ми маємо справу з однією лише вартістю, з однією сумою, яка переходить до чоловіка і яка забезпечується всім його майном; навпаки, в єврейському праві ми маємо, наприклад, справу з трьома складовими цієї суми.

358 Мitteis L. Aus den griechischen Papyrus urkunden. -- Leipzig: B. Teubner, 1900. S. 265; див. у нього ж розбір літератури про походження і значення donatio propter nuptias (S. 255 ff).

359 Підтвердженням цієї думки може слугувати порівняння деяких Фіванських контрактів з контрактами Мемфіськими. У перших нерідко додається перелік приданого, що приносить дружина в дім чоловіка. У других немає переліку приданого дружини, а просто говориться, що чоловік зобов'язаний повернути дружині таку-то суму грошей, яку він від неї отримав.

360 Питання про пробний шлюб є в науці надзвичайно складним. Див.: / Юрид. Записки. -- Ярославль‚ 1908. № V. -- С. 79.

361 На користь існування вільного шлюбу в епоху Птоломеїв див.: Revillout, р. 717 еt 1005.

362 Поp.: Leist B.W. Alt-arisches jus Gentium. -- Jena: Fischer, 1889. -- S. 126.

363 Grautama, Vasishtha, Baudhayana, Vishnu. Див.: Leist, ibid.

364 Kohler I. Indisches Ehe -- und Familienrecht // Zeitschrift f. v. R. Bd. VI, Stuttgart, 1897. - S. 168; Bd. VII. -- S. 227.

365 Лаврентьев, список, 6. Наведено у А. И. Загоровського-- О разводе по русскому праву. -- Харьков‚ 1884.

366 Термін зустрічається і в Статуті Ярослава.

367 Запозичуємо їх із твору: Шпилевский С.М. Семейные власти у древних славян и германцев. -- Казань‚ 1869. -- С. 21.

368 Див.: Загоровский А.И. О разводе по русскому праву.- Харьков‚ 1884.; Смирнов Л. Очерки семейных отношений по обычному праву русского народа. -- М.‚ 1878.

369 На минуле умикання вказує і сучасний термін для позначення здійснення шлюбу -- весілля, за коренем і по розумінням схожий з стародавньоруським сло-вом свадъ (свадить).

370 У черкесів викрадення наречених були досить частими і шлюб з викраден-ням віддавався перевазі шлюбу звичайному. Доба, проведена дівицею в домі викрадача, робила її законною дружиною. Пор.: Леонтович Ф.И. Адаты кав-казских горцев. -- СПБ., 1873. -- С. 172. і Дубровин Н.Ф. История войны и владычества русских на Кавказе. -- СПБ., 1871. -- Т. 1. -- С. 133, 134. Спогади про викрадення зберігаються у туркменів. Пор. статтю: Дубровин Н. Наши соседи в средней Азии: Хива и Туркмения. -- СПБ., 1873 -- С. 50.

371 Там само.

372 Сокольский В. К учению об организации семьи и родства. -- СПБ., 1874. -- С. 22.

373 Livius T. Ab urbe condita libri. Iterum recognovit W.Weissenborn. Pars. 1-3. Lps., 1885-1900. -- S. 9., Strabo. Geographie. Ubersetzt von K. Karcher. Band 1-12.- Stuttgart, 1829-1836. -- Bd. 4. -- S. 2.

374 Plutarchus. Vitae parallelae.T. 1-9. -- Lipsiae, Tauchnittii, 1829. -- T. I. Romulus. P. 14, 15.

375 Уже dехtrаrum junctio нагадує колишнє умикання, оскільки наречена передається нареченому не родичами, а свахою -- рrоnuba, соnnubа.

376 Plutarhus ibid. Вважали, що перенесення через поріг здійснювалось заради уникнення поганих прикмет від доторкання до порогу. Але ця забобона - но-вітнього походження, вона склалася потім, коли треба було пояснити старий і вже незрозумілий звичай.

377 На викрадення вказує ще римський звичай, за яким нареченій перед шлю-бом розчісують волосся інструментом на зразок списа (hasta coelibaris), який на думку Феста (8. h.v.) є символом підкори фізичному насильству чоловіка.

378 Загоровский А.И.: там само с. 8, 9. Перенесення нареченої в дім чоловіка на руках у Великоросії, див.: Ковалевский М.М. Первобытное право. Семья. -- СПБ., 1903. -- С. 96. У греків наречена втікала до домашнього алтаря і звідти забиралася силою і відводилась чи відвозилась в дім нареченого. Див.: Дубровин Н. История войны и владычества русских на Кавказе. -- СПБ., 1873. -- Т. 1 -- С. 133, 134, також у туркмен, див.: Дубровин Н. Наши соседи в средней Азии: Хива и Туркмения. -- СПБ., 1873 -- С. 49, 143, 147: виведення нареченої.

379 Роst A.H. Die Geschlechtsgenossenschaft der Urzeit und die Enstetung der Ehe. Ein Beitrag zu einer allgemeinen vergleichenden Staats-und Rechtswissenschaft. - Oldenburg: Schulze, 1875. -- S. 55.

380 Ibid, s. 127.

381 Дивною уявляється нам думка Gide P. Etude sur la condition privee de la femme, dans le droit ancien et moderne. -- Paris: Durand, 1867. -- Р. 26, який, признаючи гетеризм, що передує шлюбу, говорить, що з появою шлюбу становище жінки радикально змінилося: втративши попередню незалежність (при гетеризмі), вона набула моральної гідності. -- Навпаки, вона була спочатку рабинею і тільки набагато пізніше під впливом релігії стала підніматися з первинної нікчемності.

382 Festus S.P. Sexti Pompei Festi de verborum significatione quae supersunt. Cum Pauli Epitome. Emendata et annotata a C. O . Muellero. -- Lipsiae: Weidmann, 1839. -- 443 s.

383 Ibid, s. 113; Pour voir dans ces coutumes bestiales qaelque chose qui ressemble a un mariage, il faut etre en proie a une idee fixe, a une vraie monomanie matrimoniale. II n'y a point la de mariage par capture, mais bien de l'esclavage par capture.

384 Dionisi Halicarnassensis opera. Antiquitates romanae. Graece et latine. Curavit lo. lac. Reiske. -- Lipsiae, 1774. II 30.

385 Дубровин Н. Там само‚ с. 134, говорить, що доба, проведена дівчиною в домі викрадача, робила її законною дружиною черкеса. Тоді ніхто не в праві був відняти її і справа за звичай закінчувалась третейським судом, який призначав калим.

386 Пор.: Lеtоurneаu Ch. L'evolution de la morale. -- Paris, 1887. -- P. 113; Kohler I. Indisches Ehe-und Familienrecht // Zeitschrift f. v. R. Bd. III s. 345 про обмін дівчатами в Індії.; Ковалевский М.М. Первобытное право. Вып. 1-2. -- М.: Мамонтов, 1886. -- Вып. 2. Семья. -- С. 111.

387Див.: Дигесты Юстиниана. Избранные фрагменты в переводе и с примечаниями И. С. Перетерского / Под ред. д-ра юрид. наук Е.А. Скрипилева. -- М.: Наука, 1984. -- С. 536.

388 Ману‚ ІІІ 25‚ 31.

389 Брачное право Древнего Востока. Вып. 1-й. -- СПБ., 1872. -- С. 179.

390 Приклад придбання дружини за службу, подібно Іакову, можна знайти у кавказьких горців. Див.: Дубровин Н.‚ там само‚ с. 333.

391 Сюди ж відносяться наступні місця Біблії: Буття ХП, 16; XX, 16; Повторення закону‚ XXII, 29.

392 Мауеr Sam. Die Rechte der Israeliten, Athener und Romer. Zweiter Band. Das Privatrecht. -- Leip., 1873. -- S. 325.

393 Пор. ще: Капустин М. Н. История права. -- СПБ., 1887. -- С. 168. Проти застосування у євреїв купівлі як способу придбання дружини виступає Лопухін А.П. у вказаному вже твори: Законодательство Моисея. - СПБ.‚ 1882. Вони пояснюють інакше наведені в тексті приклади; але їх тлумачення не підтверджується ні історичним ходом розвитку шлюбник відносин, ні аналогічними прикладами інших семітичних народів, наприклад, арабів, ні прямим, врешті, розумінням слів Священного Письма.

394 Лаврентьев, список. -- С. 67 г. 6551. Наведено у: Загоровский А. О разводе по русскому праву. -- Харьков, 1884. -- С. 17.

395 Шульгин В.Я. О состоянии женщин в России до Петра Великого. Исторические исследования. -- К.: Вальнер, 1850. -- С. 28; Добряков А.В. Русская женщина в домонгольский период. -- СПБ.‚ 1864. -- 128 с.

396 Шпилевский С.М. Семейные власти у древних славян и германцев. -- Казань: Университет, 1869. -- С. 33, спирається на думку Соловйова С.М. Див.: Соловьёв С. История России с древнейших времён. Т.т. 1-29. -- М.: 1851 --1879. -- Т. 1. -- С. 63.

397 Те ж тлумачення слова «вено» підтримує і Загоровський А.: там само‚ с. 18.

398 Котляревский С.А. Древности юридического быта балтийских славян. -- Прага: Тип. Клауди, ч. 1, 1874. -- С. 89.

399 Див.: Владимирский-Буданов М.Ф. Обзор истории русского права. 4-е Изд. -- Киев-СПБ.: Оглоблин, 1905. -- С. 90; і Шпилевский С.М. Семейные власти у древних славян и германцев. -- Казань: Университет, 1869. - С. 30.

400 Терещенко Г. Быт русского народа. Части 1-7. -- СПБ.: Тип. Мин. Внутр. Дел, 1848. - Ч. 2. -- С. 170. Див.: Шпилевский С.М. Семейные власти у древних славян и германцев. -- Казань: Университет, 1869. -- С. 30.

401 Шпилевский С.М., там само, с. 31.

402 Пор.: Grimm J. Deutche Rechts-Alterthumer. -- Gottingen, 1828. -- S. 421, 422, 447, 450.

403 Шпилевский С.М.там само, с. 41.; Сокольский В.В, там само, с. 62. Пор. ще: Rossbach A. Untersuchungen uber die romische Еhе. -- Stutgart, 1853. -- S. 230.

404 Шульгин В.Я. О состоянии женщин в России до Петра Великого. Исторические исследования. -- К.: Вальнер, 1850. -- С. 19, 90.

405 Купівля жінок у кавказьких горців практикується ще і нині. Пор.: Дубровин Н. там само, с. 131, 141. Характерно, що купівля у черкесів не має місця, якщо у дівчини немає рідних. Це вказує, що плату за дівицю отримують її прісні, і їй самій спочатку нічого із цієї плати не дістається. Про купівлю дружин у осетин див.: Ковалевский М.М. Современный обычай и древний закон. Обычное право осетин в историко-сравнительном освещении. -- М.: Тип. Гатцук, 1886. -- Т.1. -- С. 246.

406 Hermann K.F. Lehrbuch der griechischen Privatalterthumer. Umgearbeitet und herausgegeben von Dr. Hugo Blumner. Aufl. 3-e. -- Freiburg, 1882. -- S. 262. -- У тому ж розумінні висловлюється Leist B.W. Alt-arisches Jus Gentium. -- Jena: Fischer, 1889. -- S. 128.

407 Поp.: Rossbach A. Untersuchungen uber die romische Еhе. -- Stut., 1853. -- S. 245.

408 Rein W. Das Priwatrecht und der Civilprocess der Romer von der altesten Zeit bis auf Justinianus. Leipzig: Fleischer, 1858. -- S. 178.

409 Пор.: Leist B.W. Alt-arisches jus Gentium. - Jena: Fischer, 1889. -- S. 126.

410 Веrnhoft F. Staat und Recht der Romischen Konigszeit im verhaltniss zu verwandten Rechten. - Stuttgart: Enke, 1882. -- S. 186, визнає соеmptio за пізніший інститут, який введено з метою політико-правових, а саме для підняття плебейських шлюбів на рівень зі шлюбами патриціанськими (c. 188). Сказане в тексті спростовує таку думку Веrnhoft F. Потім він говорить, що соеmptio є інститут не чисто індогерманський, а складений із злиття індогерманських елементів з елементами права аборигенів (с. 189). Ця думка знаходиться в залежності від загальної думки Веrnhoft F. про гетеризм у індоєвропейців, про який було сказано вище.

411 Kohler I. Indisches Ehe-und Familienrecht // Zeitschrift f. v. R. Bd. III. 1897. -- S. 346: Asura є, подібно соеmptio, тільки юридичною формулою без господарського значення.

412 Такі наші весільні обряди і особливо викуп нареченої. Так було у франків, де дівчину за часів Салічеського закону (lех Salica tit. 48) продавали для вигляду за одну монету. Пор.: Grimm J. Deutche Rechts-Alterthumer. -- Gottingen, 1828.

S. 423, 424; Rossbach A. Untersuchungen uber die romische Еhе. -- Stut., 1853. -- S. 234.

413 Cicero M.Т. Cicero de oratore. Fur den Schulgebrauch erklart von K.W. Piderit. 3. Auflage. -- Leipzig: Teubner, 1868. -- S. 56; Oratio pro Murena. Recensuit et explicavit Aug. Wilh. Lumptius. -- Berolini: Deummleri, 1859. -- P. 12.

414 Gans E. Scholien zum Gajus. -- Berlin, 1821. -- S. 147; Rossbach A. ibid. -- S. 73. та Bernhoft F. ibid. -- S. 188.

415 Gardthausen V. Mastarna oder Servius Tullius. Mit einer Einleitung uber die Ausdehnung des Etruskerreiches. -- Leipzig, 1882. -- S. 31.

416 Coemptio .... apud priscos peragebatur. Ibid. -- S. 214.

417 Gаi J. Institutionum juris civilis. 5 ed. -- Lipsiae: Teubner, 1886. -- S. 86. і Ulpianus D. Fragmenta quae nunc parum accurate dicuntur in unico codice titali ex corpore Ulpiani inscripta. Curavit G. Hugo. Ed. 5-a. Brl., 1814. Tit. VI, 5.

418 Becker W.A., Marquardt J. Handbuch der Romischen Alterthumer nach Quellen bearbeitet. Th. 1-5. -- Leipzig, 1843-1867; Voigt M. Die XII Таfeln. Geschichte und System des Civil-und Criminal -- Rechtes, wie-Processes der XII Таfeln nebst deren Fragmenten. Bd. 1-2. -- Leipzig: Liebes, 1883. Вd. 1. -- S. 699.

419 Rosbach A., ibid. S. 76, справедливо відкидає, як доказ взаємності соеmptio, етимологічне трактування самого слова: соеmptio, нібито складеного із сum і еmрtiо і тому означаючого спільну дію. Rosbach наводить ряд прикладів, які показують, що прийменник сum (скорочене: со) за звичай не змінює корінного значення слова. Такі С. II. 24. 2. В. 14. 3. 5. 1., D. 47. II. 6. р.

420 Рikot J. Du mariage romain, chetien et francais. - Paris, 1849. р. 96, стверджує, що соерtio не могло бути здійснюване самою жінкою, тому що вона не могла брати участь в народних коміціях, а соерtio є акт публічний і урочистий, що створює, за зразком коміцій центуріатських, lех, але lех рrivata.

421 Роst A.H. Die Geschlechtsgenossenschaft der Urzeit und die Enstetung der Ehe. Ein Beitrag zu einer allgemeinen vergleichenden Staats-und Rechtswissenschaft. - Oldenburg: Schulze, 1875. -- S. 65.

422 Цілий ряд прикладів заборон викрадення можна бачити в праці: Шпилевский С. М. Семейные власти у древних славян и германцев. - Казань: Университет, 1869. С. 23--29. Англосаксонський закон Етельберта стягує з викрадача пеню, надаючи йому право купити викрадену. Німецькі закони (Салічеський, Ріпуарський, Саксонський) забороняють викрадення (Пор.: Grimm J. ibid. - S. 440). Статути князів Ярослава і Володимира забороняють «умикання дівчат». Пор.: Загоровский А. О разводе по русскому праву. - Харьков, 1884. -- С. 7, прим. 1.

423 Проти положення, що sponsalia були договором про продаж, виступає Voigt M. Die XII Таfeln. Geschichte und System des Civil-und Criminal - Rechtes, wie-Processes der XII Таfeln nebst deren Fragmenten. Bd. 1-2. -- Leipzig: Liebes, 1883. Вd. 1. -- S. 683, стверджуючи, що sponsalia в Римі були односторонньою обіцянкою, як у греків, але не двосторонньою, як у латинян: тому римляни не допускали і позову із sponsalia. Латинські sponsalia, на його думку, становлять явище пізнішого часу, а римські -- споконвічне, старе. Проти цього заперечення Vоigt'а, окрім історичних міркувань про походження договору шлюбного із договору купівлі, говорить місце Геллія, що наводиться далі в тексті, в якому говориться про sponsalia в розумінні обов'язкового договору, як про явище минуле і таке, що припинилося з часів підкорення Лаціуму і запровадження в ньому права римських громадян. Рим був частиною Лаціуму, але в юриспруденції стояв вище нього і раніше інших народів перестав вживати купілю--продаж, а договору про продаж надав іншого характеру. Таким чином, нам уявляється історичний хід розвитку sponsalia протилежним, ніж Vоigt'а M.: в Лаціумі ми бачимо первісну форму sponsalia, а в Римі, -- пізнішу. -- Пор.: про руський рядний запис: Загоровский А. О разводе по русскому праву. -- Харьков, 1884. -- С. 277, і взагалі про зговір і споріднені риси його з римським sponsalia і sponsalia : Владимирский-Буданов М.Ф. Обзор истории русского права. 3-е Изд. К., 1900. -- С. 90.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23